Ухвала суду № 138877250, 11.08.2026, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/4835/26

провадження №: 4-с/398/25/26

УХВАЛА

Іменем України

"11" серпня 2026 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді Орловського В.В.,

за участю секретаря судового засідання Харіної Д.В.,

представника скаржниці Купченка О.П.,

представника органу державної виконавчої служби Бєлової Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Олександрії скаргу ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє представник за довіреністю ОСОБА_2 , на постанову заступника начальника Олександрійського відділу державної виконавчої служби в Олександрійському районі Кіровоградської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Кударенко Олени Валентинівни про відкриття виконавчого провадження, стягувач Олександрійська міська рада Кіровоградської області,

встановив:

Зміст скарги та позиції учасників справи

21 липня 2026 року ОСОБА_2 , який діє від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду зі скаргою, в якій просить визнати незаконною та скасувати постанову заступника начальника Олександрійського відділу державної виконавчої служби в Олександрійському районі Кіровоградської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Кударенко О.В. від 03 липня 2026 року про відкриття виконавчого провадження № 81408407.

Скаржниця зазначає, що 17 червня 2026 року Олександрійським міськрайонним судом Кіровоградської області видано виконавчий лист на виконання рішення цього ж суду від 11 червня 2025 року у справі № 398/1488/25 про стягнення з неї на користь Олександрійської міської ради безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 28 777,00 грн і витрат зі сплати судового збору в сумі 3 028,00 грн. Виконавчий лист пред`явлено стягувачем до примусового виконання, і за ним відкрито виконавче провадження № 81408407.

Скаржниця посилається на п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закон), згідно з яким виконавчий документ повертається стягувачу без прийняття до виконання, якщо він не відповідає вимогам цієї статті або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до ст. 26 Закону.

Зазначає, що Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі Інструкція), є нормативно-правовим актом, обов`язковим для виконання всіма державними та приватними виконавцями, а п. 3 розд. III Інструкції визначає перелік відомостей, які зазначаються у заяві про примусове виконання рішення, зокрема спосіб перерахування стягнутих з боржника грошових сум і реквізити рахунку для їх отримання.

Скаржниця наголошує, що і в рішенні суду від 11 червня 2025 року, і у виконавчому листі від 17 червня 2026 року стягувачем зазначено Олександрійську міську раду з кодом ЄДРПОУ 33423535, а отже стягувачем і отримувачем безпідставно збережених коштів має бути саме ця юридична особа. Посилаючись на ст.ст. 80, 8991 ЦК України, ч. 3 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань», а також на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 06 вересня 2021 року у справі № 14/5026/1020/2011 і п. 5 Тимчасового регламенту обміну електронними документами між судами та учасниками судового процесу, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 23 березня 2017 року № 367, скаржниця доводить, що саме код ЄДРПОУ є унікальним ідентифікатором юридичної особи.

Натомість, як зазначено у скарзі, заявою від 29 червня 2026 року № 223/9/23/1 Олександрійська міська рада просила перерахувати безпідставно збережені кошти в сумі 28 777,00 грн отримувачу Головному управлінню Державної казначейської служби України у Кіровоградській області (далі ГУК у Кіровоградській області), код отримувача 37918230, з призначенням платежу «101», а витрати зі сплати судового збору в сумі 3 028,00 грн Управлінню приватизації, оренди майна та землі Олександрійської міської ради, код ЄДРПОУ 30225269. Жодна з цих осіб не зазначена у виконавчому листі і не була стороною у справі № 398/1488/25. На думку скаржниці, у такий спосіб стягувач змінив зміст виконавчого документа, а державний виконавець, керуючись п. 3 розд. III Інструкції, зобов`язаний був відмовити у відкритті виконавчого провадження.

Скаржниця також зазначає, що на підставі постанови про арешт коштів були заблоковані її карткові рахунки в АТ КБ «ПриватБанк», унаслідок чого вона не мала змоги здійснювати оплату товарів, у тому числі для потреб онука.

Посилаючись на постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 липня 2023 року у справі № 398/2994/22, скаржниця доводить, що фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави зберіг у себе кошти, зобов`язаний повернути їх власникові ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України, а отже безпідставно збережені кошти є зобов`язанням цивільного, а не податкового характеру і не регулюються Податковим чи Бюджетним кодексами України. З цього вона робить висновок, що зарахування таких коштів на казначейський рахунок із призначенням платежу «101» суперечить їх правовій природі.

Скаржниця наводить також вимоги повноти, визначеності та безумовності, яким має відповідати судове рішення, і зазначає, що рішенням суду не може бути встановлено альтернативного права вибору порядку виконання, а тому стягувач мав надати платіжні реквізити саме стягувача як отримувача коштів, а не третіх осіб, які не брали участі у справі.

Крім того, скаржниця зазначає, що судовий збір за подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця не сплачується, і що іншої скарги з того самого предмета та з тих самих підстав на розгляді в жодному суді немає.

У відзиві від 28 липня 2026 року Олександрійський відділ державної виконавчої служби в Олександрійському районі Кіровоградської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України просить відмовити у задоволенні скарги в повному обсязі, вважаючи її вимоги безпідставними і такими, що не ґрунтуються на нормах права. Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, а згідно з ч. 1 ст. 18 Закону зобов`язаний вживати передбачених Законом заходів щодо примусового виконання рішень неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі. За п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа за заявою стягувача, а згідно з Інструкцією така заява подається у письмовій формі разом з оригіналом виконавчого документа. Відділ зазначає, що 03 липня 2026 року до нього надійшла заява про примусове виконання рішення суду про стягнення з ОСОБА_1 на користь Олександрійської міської ради 28 777,00 грн і 3 028,00 грн судового збору. Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону стягувач має право зазначити у заяві відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, а також рахунки для отримання ним стягнутих коштів. Згідно з ч. 5 ст. 26 Закону виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Відділ ДВС наголошує, що Закон не встановлює вимог до змісту заяви про примусове виконання рішення, що ч. 4 ст. 4 Закону містить вичерпний перелік підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, і що державний виконавець не наділений повноваженням та не має обов`язку перевіряти достовірність відомостей, зазначених у виконавчому документі або в заяві про примусове виконання рішення. Оскільки і заява, і виконавчий документ відповідали вимогам Закону та Інструкції, підстав для повернення виконавчого документа не було, а відкриття виконавчого провадження було правомірним.

Щодо перерахування стягнутих коштів відділ зазначає, що згідно з ч.ч. 1 і 3 ст. 47 Закону кошти, стягнуті з боржника, зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, а стягувачу юридичній особі перераховуються на визначені стягувачем рахунки. Посилаючись на ст. 80 ЗК України, п. 2.2 Порядку казначейського обслуговування місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23 серпня 2012 року № 938, та на ст. 64 БК України, відділ доводить, що у заяві стягувача для перерахування стягнутих із боржника коштів вказані рахунки Олександрійської міської територіальної громади (загальний фонд бюджету громади).

Олександрійська міська рада 30 липня 2026 року подала до суду клопотання, в якому просила розглядати скаргу без участі її представника та заперечила проти її задоволення. Розгорнутих пояснень по суті доводів скарги рада не надала.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі

Ухвалою судді від 22 липня 2026 року скаргу прийнято до розгляду, витребувано від Олександрійського відділу державної виконавчої служби належним чином завірену копію матеріалів виконавчого провадження № 81408407, судовий розгляд призначено на 10 серпня 2026 року, про що повідомлено учасників справи.

Витребувані матеріали виконавчого провадження надійшли до суду 28 липня 2026 року разом з відзивом заінтересованої особи.

У судовому засіданні судом перевірено повноваження представників. Особу та повноваження представника скаржниці Купченка О.П. встановлено на підставі оригіналу довіреності, копія якої додана до скарги, та паспорта. Оскільки справа, у якій ухвалено рішення, що виконується, розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження, допуск представника, який не має статусу адвоката, з огляду на ст. 60 ЦПК України відповідає закону. Повноваження представника органу державної виконавчої служби Бєлової Д.С. підтверджено дорученням від 23 липня 2026 року, виданим виконувачем обов`язків начальника відділу.

Скаржниця ОСОБА_1 , заступник начальника відділу Кударенко О.В. і представник стягувача в судове засідання не з`явилися. Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду; стягувач подав заяву про розгляд справи за його відсутності; про причини неявки інші особи суд не повідомили; їх участь не є обов`язковою і на ній ніхто з учасників не наполягав. За таких обставин, керуючись ч. 2 ст. 450 ЦПК України, суд ухвалив продовжити розгляд справи за відсутності осіб, які не з`явилися.

Пояснення учасників справи у судовому засіданні

Представник скаржниці Купченко О.П. скаргу підтримав у повному обсязі та просив її задовольнити. Він пояснив, що рішенням суду у справі № 398/1488/25 стягнуто безпідставно збережені кошти і судовий збір саме на користь Олександрійської міської ради, і те саме зазначено у виконавчому листі. Проте у заяві про примусове виконання рішення від 29 червня 2026 року стягувач Олександрійська міська рада, за його висловом, «сфальсифікувала» вимоги виконавчого листа, зазначивши отримувачами інших юридичних осіб ГУК у Кіровоградській області з кодом 37918230 і Управління приватизації, оренди майна та землі Олександрійської міської ради з кодом ЄДРПОУ 30225269, тоді як у виконавчому листі зазначено раду з кодом ЄДРПОУ 33423535. Зазначені особи не були сторонами у справі, самостійних вимог не заявляли й участі в розгляді не брали, а державний виконавець «виконав забаганку» стягувача. Представник наголосив, що відповідно до законодавства про державну реєстрацію код ЄДРПОУ є ідентифікатором юридичної особи, через який визначаються її назва, місцезнаходження та інші характеристики, а тому зазначення в заяві іншого коду означає зазначення іншої особи. Також він пояснив, що код «101», зазначений у призначенні платежу, згідно з переліком кодів видів сплати, наведеним у додатку 1 до Порядку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22 березня 2023 року № 148, означає сплату податків, зборів, платежів та єдиного внеску. Водночас, посилаючись на висновок апеляційного суду у справі щодо тієї самої скаржниці, зазначив, що безпідставно збережені кошти не є ані податком, ані збором, а є предметом цивільних відносин і підлягають поверненню власникові земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України. Тому, на його думку, кошти мали бути перераховані на рахунок, який вкаже рада як отримувач, а рахунок у Казначействі не може бути ідентифікований як рахунок Олександрійської міської ради, оскільки це «рахунок для якогось виду податку», тоді як стягується неподатковий платіж; цим порушується порядок зарахування коштів.

Також пресдтавник послався на п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону, згідно з яким виконавчий документ повертається стягувачу, зокрема, якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до ст. 26 Закону, і зазначив, що подана радою заява була «сфальсифікованою», а тому державний виконавець не міг на її підставі виконувати рішення.

Окремо наголосив, що Управління приватизації, оренди майна та землі Олександрійської міської ради є самостійною юридичною особою, яка має власного керівника, штат, рахунок і провадить власну діяльність, та зазначив, що особисто був керівником цього управління і знає це з досвіду.

На стадії реплік представник скаржниці додатково зазначив, що вимога визначеності ставиться до всіх видів судових рішень незалежно від категорії справи, а її порушення завжди тягне скасування рішення повністю або частково; що судове рішення має бути безумовним, а його виконання не може ставитися в залежність від настання чи ненастання будь-яких умов. З огляду на це стягувач мав надати платіжні реквізити саме стягувача як отримувача коштів, а не третіх осіб.

Він визнав, що у виконавчому листі рахунки, на які слід перерахувати кошти, не зазначені, однак вважає це наслідком того, як стягувач сформулював свої вимоги. На його переконання, за відсутності у виконавчому документі платіжних реквізитів державний виконавець мав не виносити постанову про відкриття виконавчого провадження, а зупинити виконання або звернутися до суду за роз`ясненням того, яким чином виконувати рішення, замість того щоб спиратися на заяву стягувача. Наголосив, що отримувачем мала бути зазначена Олександрійська міська рада, банком отримувача орган Казначейства, однак код отримувача мав бути кодом ради, а не інший.

Представник органу державної виконавчої служби проти задоволення скарги заперечила з підстав, наведених у відзиві. Пояснила, що, отримавши виконавчий документ, виконавець приймає одне з двох рішень: або відкриває виконавче провадження, або повертає виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання. Підстави для повернення визначені ст. 4 Закону, і їх перелік є вичерпним. Зазначила, що зазначення у заяві реквізитів рахунку для перерахування стягнутих коштів жодним чином не є обов`язком стягувача: це його право вказувати їх або не вказувати, і заяву про примусове виконання рішення може бути подано взагалі без таких реквізитів. Оскільки жодної з передбачених ч. 4 ст. 4 Закону підстав для повернення виконавчого документа не було, державний виконавець прийняв рішення про відкриття виконавчого провадження. Щодо порядку перерахування стягнутих коштів пояснила, що згідно з п. 2.2 Порядку казначейського обслуговування місцевих бюджетів у процесі казначейського обслуговування коштів місцевих бюджетів органи Казначейства відкривають рахунки в національній валюті для зарахування доходів місцевих бюджетів та інших надходжень, передбачених законодавством, а тому те, що рахунки відкриті в Головному управлінні Казначейства у Кіровоградській області, порушенням не є. Послалася також на ст. 64 БК України, яка визначає склад доходів загального фонду бюджетів сільських, селищних, міських територіальних громад. На запитання представника скаржниці про те, куди фактично перераховані стягнуті кошти, відповіла, що вони перераховані на рахунок у Головному управлінні Казначейства у Кіровоградській області. Представник зазначила, що спосіб виконання рішення у цій справі є цілком визначеним стягнення коштів з боржника, а тому підстав для звернення до суду за роз`ясненням порядку виконання рішення не було, і повторила, що рахунок, на який перераховано кошти, є рахунком, відкритим в органі Казначейства.

Обставини, встановлені судом

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 червня 2025 року у справі № 398/1488/25, яке набрало законної сили 02 жовтня 2025 року, позов Олександрійської міської ради задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь Олександрійської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за період з 01 грудня 2023 року до 31 березня 2025 року в сумі 28 777,00 грн, а також витрати зі сплати судового збору за подачу позовної заяви в сумі 3 028,00 грн.

17 червня 2026 року на виконання цього рішення Олександрійським міськрайонним судом Кіровоградської області видано виконавчий лист, у якому наведено резолютивну частину рішення, зазначено стягувача Олександрійську міську раду з кодом ЄДРПОУ 33423535, боржника ОСОБА_1 , а також дату набрання рішенням законної сили і строк пред`явлення виконавчого листа до виконання. Платіжних реквізитів виконавчий лист не містить.

Заявою від 29 червня 2026 року № 223/9/23/1, підписаною Олександрійським міським головою, стягувач звернувся до Олександрійського відділу державної виконавчої служби з проханням відкрити виконавче провадження, додавши оригінал виконавчого листа. У заяві зазначено реквізити для перерахування стягнутих коштів: щодо безпідставно збережених коштів у сумі 28 777,00 грн отримувач «ГУК у Кіровоградській області/тг м. Олександрії/24060300», код отримувача 37918230, банк отримувача Казначейство України, рахунок UA148999980314050544000011561, призначення платежу «101 Перерахування безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою»; щодо витрат зі сплати судового збору в сумі 3 028,00 грн отримувач Управління приватизації, оренди майна та землі Олександрійської міської ради, код ЄДРПОУ 30225269, банк отримувача Державна казначейська служба України, рахунок UA568201720344280007000029126, призначення платежу «Судовий збір згідно виконавчого листа Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17.06.2026 по справі № 398/1488/25».

Заява разом з оригіналом виконавчого листа надійшла до Олександрійського відділу державної виконавчої служби 03 липня 2026 року, що підтверджується відміткою про реєстрацію вхідної кореспонденції.

03 липня 2026 року заступник начальника відділу Кударенко О.В. винесла постанову про відкриття виконавчого провадження № 81408407 з примусового виконання виконавчого листа № 398/1488/25 від 17 червня 2026 року, а також постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, про стягнення виконавчого збору в сумі 3 180,50 грн і про арешт коштів боржника в межах суми звернення стягнення 35 335,50 грн. Супровідними листами від 03 липня 2026 року копії постанови про відкриття виконавчого провадження направлено ОСОБА_1 і Олександрійській міській раді, а постанову про арешт коштів до виконання.

10 липня 2026 року стягнуті з боржника кошти перераховано за платіжними інструкціями № 6835 у сумі 28 777,00 грн і № 6836 у сумі 3 028,00 грн на рахунки, зазначені стягувачем у заяві від 29 червня 2026 року; за платіжною інструкцією № 6834 перераховано виконавчий збір у сумі 3 180,50 грн, а за платіжними інструкціями № 6832 і № 6833 витрати виконавчого провадження в сумах 69,00 грн і 281,00 грн. У реквізиті «Призначення платежу» цих платіжних інструкцій зазначено код виду сплати 147, а також виконавчий документ № 398/1488/25 від 17 червня 2026 року, прізвище та ініціали боржника і номер виконавчого провадження № 81408407. Того самого дня винесено постанову про зняття арешту з коштів боржника.

Постановою від 14 липня 2026 року виконавче провадження № 81408407 закінчено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 39 Закону у зв`язку з фактичним виконанням у повному обсязі; у постанові зазначено, що борг стягнуто в повному розмірі, а залишок нестягненої суми за виконавчим документом становить 0 гривень. Чинність арешту майна боржника припинено, інші заходи примусового виконання скасовано. Супровідним листом від 14 липня 2026 року копії постанови направлено сторонам виконавчого провадження та суду, який видав виконавчий документ.

Наведені обставини підтверджуються дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами: копією заяви про примусове виконання рішення суду від 29 червня 2026 року, копією виконавчого листа від 17 червня 2026 року, копією постанови про відкриття виконавчого провадження від 03 липня 2026 року, витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань щодо Олександрійської міської ради, а також матеріалами виконавчого провадження № 81408407, доданими до відзиву, у складі яких постанови від 03 липня 2026 року про відкриття виконавчого провадження, про арешт коштів боржника і про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, супровідні листи від 03 липня 2026 року, платіжні інструкції № 6832, № 6833, № 6834, № 6835 і № 6836 від 10 липня 2026 року, постанова про закінчення виконавчого провадження від 14 липня 2026 року і супровідний лист про її надіслання, копія виконавчого листа.

Мотиви суду та норми права, які суд застосував

Щодо предмета розгляду та меж судового контролю

Згідно зі ст. 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Відповідно до ч.ч. 2 і 3 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує усунути порушення; якщо ж оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

З наведеного випливає, що для задоволення скарги необхідна сукупність двох умов: невідповідність оскаржуваного рішення закону або вихід за межі повноважень посадової особи і, водночас, порушення цим рішенням прав заявника. Відсутність будь-якої з цих умов виключає задоволення скарги.

У судовому засіданні представник скаржниці зазначив, що оскаржуються не лише постанова, а й дії заступника начальника відділу, оскільки саме так сформульовано назву скарги.

Суд виходить із того, що предмет розгляду визначається змістом заявленої вимоги, а не назвою процесуального документа. Прохальна частина скарги містить єдину вимогу визнати незаконною та скасувати постанову від 03 липня 2026 року про відкриття виконавчого провадження № 81408407. Інших вимог скаржниця не заявляла, заяв про їх зміну або доповнення від неї не надходило.

Крім того, протиставлення рішення виконавця і його дії у цьому випадку є безпідставним. За ч. 1 ст. 13 Закону під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов. Дія з відкриття виконавчого провадження за своєю формою і є оскаржуваною постановою від 03 липня 2026 року, тому перевірка законності цієї постанови охоплює й перевірку відповідної дії посадової особи. Незалежно від того, як тлумачити скаргу як спрямовану на постанову чи на дію з відкриття виконавчого провадження, висновки суду, викладені нижче, є однаковими.

Водночас суд зазначає, що, звертаючись до суду зі скаргою, сторона виконавчого провадження зобов`язана обґрунтувати порушення своїх прав із посиланням на конкретні рішення, дії або бездіяльність виконавця та вказати, у чому саме полягає таке порушення. Жодних інших конкретних рішень чи дій, крім відкриття виконавчого провадження, скаржниця не назвала і вимог щодо них не заявила.

Щодо строку звернення зі скаргою

Строк на звернення до суду зі скаргою обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи (ст. 449 ЦПК України, ч. 5 ст. 74 Закону).

Оскаржувану постанову винесено 03 липня 2026 року. Скаржниця зазначає, що її копію отримала 13 липня 2026 року; скаргу подано до суду 21 липня 2026 року. Ухвалою судді від 22 липня 2026 року скаргу прийнято до розгляду. Учасники справи про пропуск строку на звернення до суду не заявляли і обставин, які свідчили б про іншу дату обізнаності скаржниці, не наводили. За таких обставин підстав для залишення скарги без розгляду суд не вбачає і розглядає її по суті.

Щодо правового регулювання відкриття виконавчого провадження

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів, що видаються судами на підставі судових рішень. Вимоги до виконавчого документа визначені ст. 4 Закону.

За п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Відповідно до п. 3 розд. III Інструкції заява про примусове виконання рішення подається до органу державної виконавчої служби у письмовій формі разом з оригіналом (дублікатом) виконавчого документа. Згідно з п. 5 розд. III Інструкції у разі відсутності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття його до виконання виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. Аналогічне правило закріплене в ч. 5 ст. 26 Закону.

Перелік підстав, за яких виконавчий документ повертається стягувачу без прийняття до виконання, визначений ч. 4 ст. 4 Закону і є вичерпним. Розширеному тлумаченню цей перелік не підлягає, а виконавець не наділений повноваженнями відмовляти у відкритті виконавчого провадження з підстав, що не передбачені законом.

Судом встановлено, що виконавчий лист від 17 червня 2026 року виданий судом, який ухвалив рішення, за формою і змістом відповідає вимогам ст. 4 Закону: у ньому зазначено назву і дату видачі, найменування суду, дату і номер рішення, повне найменування стягувача і боржника з їх ідентифікуючими даними, резолютивну частину рішення, дату набрання рішенням законної сили і строк пред`явлення виконавчого документа до виконання. Трирічний строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, встановлений ч. 1 ст. 12 Закону, не сплив. Боржник проживає на території, на яку поширюється компетенція Олександрійського відділу державної виконавчої служби (ст. 24 Закону). Заява стягувача подана в письмовій формі разом з оригіналом виконавчого листа і підписана уповноваженою особою Олександрійським міським головою.

Отже, жодної з підстав, передбачених ч. 4 ст. 4 Закону, для повернення виконавчого документа не було, і державний виконавець не лише мав право, а й був зобов`язаний відкрити виконавче провадження, що й зробив у день надходження документів, тобто з дотриманням строку, встановленого ч. 5 ст. 26 Закону.

Щодо доводу про те, що заява стягувача змінила зміст виконавчого документа

Ключовим доводом скарги є твердження про те, що, зазначивши у заяві про примусове виконання рішення реквізити рахунків, відкритих на ім`я інших осіб, стягувач змінив зміст виконавчого документа, а державний виконавець, виконуючи таку заяву, фактично виконав рішення на користь осіб, які не були сторонами у справі.

Цей довід суд відхиляє з таких підстав.

По-перше, заява про примусове виконання рішення не є виконавчим документом і не змінює його. Виконавчим документом у цьому виконавчому провадженні є виконавчий лист від 17 червня 2026 року, у якому стягувачем зазначено Олександрійську міську раду з кодом ЄДРПОУ 33423535. Саме цей документ прийнято до виконання, і саме його реквізити відтворені в постанові про відкриття виконавчого провадження. Оскаржувана постанова не містить жодних положень про стягнення коштів на користь ГУК у Кіровоградській області чи Управління приватизації, оренди майна та землі Олександрійської міської ради, і жодним чином не змінює визначеного судовим рішенням стягувача.

По-друге, зазначення платіжних реквізитів у заяві про примусове виконання рішення є правом, а не обов`язком стягувача. Згідно з ч. 3 ст. 26 Закону стягувач має право зазначити у заяві відомості, що ідентифікують боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема рахунки в банках і в небанківських надавачів платіжних послуг для отримання ним коштів, стягнутих з боржника. Пункт 3 розд. III Інструкції також передбачає, що спосіб перерахування стягнутих з боржника грошових сум і реквізити відповідного рахунку зазначаються у заяві «за наявності». Отже, заява про примусове виконання рішення могла бути подана і без цих відомостей, і сама лише їх наявність або зміст не можуть впливати на вирішення питання про відкриття виконавчого провадження.

По-третє, п. 6 ч. 4 ст. 4 Закону, на який посилається скаржниця, передбачає повернення виконавчого документа у двох випадках: якщо виконавчий документ не відповідає вимогам цієї статті або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення. У цій справі виконавчий лист вимогам ст. 4 Закону відповідає, а заява стягувача подана. Такої підстави для повернення виконавчого документа чи відмови у відкритті виконавчого провадження, як зазначення у заяві рахунку, відкритого не на ім`я стягувача, ані ст. 4, ані ст. 26 Закону, ані Інструкція не передбачають.

Посилання скаржниці на п. 3 розд. III Інструкції як на норму, що зобов`язувала виконавця відмовити у відкритті виконавчого провадження, є помилковим: цей пункт визначає форму заяви та перелік відомостей, які в ній зазначаються, і жодних повноважень щодо відмови у відкритті виконавчого провадження не встановлює.

Щодо обов`язку виконавця перевіряти достовірність відомостей заяви

Скаржниця фактично виходить із того, що державний виконавець зобов`язаний був самостійно оцінити правильність зазначених стягувачем реквізитів і, встановивши їх невідповідність, відмовити у відкритті виконавчого провадження.

Такий обов`язок Законом не передбачений. Аналіз ст.ст. 4, 18 і 26 Закону та розд. III Інструкції дає підстави для висновку, що до повноважень державного виконавця не входить обов`язок перевіряти достовірність відомостей, зазначених у виконавчому документі та в заяві про примусове виконання рішення суду. На стадії відкриття виконавчого провадження виконавець перевіряє відповідність виконавчого документа вимогам ст. 4 Закону, дотримання строку його пред`явлення і територіальність виконання, а не правильність відомостей, які стягувач навів на власний розсуд.

Протилежне тлумачення покладало б на виконавця не передбачений законом обов`язок з перевірки бюджетного і казначейського законодавства до відкриття виконавчого провадження та фактично надавало б йому право відмовляти у примусовому виконанні судових рішень з підстав, які закон не передбачає, що суперечило б ст. 19 Конституції України і принципу обов`язковості судових рішень (ст. 129-1 Конституції України, ст. 18 ЦПК України).

Щодо доводів про код виду сплати та правову природу стягнутих коштів

Суд погоджується зі скаржницею в тому, що безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати не є ані податком, ані збором. Такі кошти стягуються на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України як безпідставно збережене майно, і саме така правова кваліфікація наведена в рішенні від 11 червня 2025 року у справі № 398/1488/25 та в судових рішеннях у справах № 398/2994/22 і № 398/4536/23, на які посилається представник скаржниці.

Проте з цієї правильної посилки не випливає висновок про незаконність оскаржуваної постанови.

По-перше, код виду сплати застосовується під час заповнення реквізиту «Призначення платежу» платіжної інструкції відповідно до Порядку заповнення реквізиту «Призначення платежу» платіжної інструкції під час сплати (стягнення) податків, зборів, митних, інших платежів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, внесення авансових платежів (передоплати), грошової застави, а також у разі їх повернення, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22 березня 2023 року № 148. Це питання оформлення розрахункового документа на стадії перерахування коштів, а не підстава для відкриття чи відмови у відкритті виконавчого провадження. Оскаржувана постанова від 03 липня 2026 року жодного коду виду сплати не містить і містити не повинна.

По-друге, довід скаржниці ґрунтується на змішуванні двох різних переліків кодів, наведених у Порядку № 148. Додаток 1 до цього Порядку містить перелік кодів видів сплати, які використовуються платниками, і саме в ньому наведено код 101 «Сплата суми податків, зборів, платежів, єдиного внеску». Додаток 2 містить окремий перелік кодів видів сплати, які використовуються органами виконавчої влади, і в ньому під кодом 147 зазначено «Стягнення в межах виконавчого провадження».

Код 101, наведений стягувачем у заяві від 29 червня 2026 року, є кодом з додатка 1, тобто кодом, що використовується платником під час самостійної сплати ним податків, зборів чи інших платежів. У цих правовідносинах ані державний виконавець, ані боржниця платником податку не є, а тому цей код не міг бути і не був застосований при перерахуванні стягнутих коштів.

Як установлено судом, при перерахуванні стягнутих коштів державний виконавець застосував код виду сплати 147 «Стягнення в межах виконавчого провадження», передбачений додатком 2 до Порядку № 148 саме для органів виконавчої влади, і сформував текстову частину реквізиту «Призначення платежу» за встановленою цим Порядком формою із зазначенням виконавчого документа, дати його видачі, боржника і номера виконавчого провадження. Це підтверджується платіжними інструкціями № 6834, № 6835 і № 6836 від 10 липня 2026 року.

Отже, довід про те, що стягнуті з боржниці кошти оформлені як сплата податку, спростовується наявними в матеріалах справи доказами: за своїм кодом виду сплати платіж кваліфіковано саме як стягнення в межах виконавчого провадження, тобто за способом надходження коштів, а не як податковий платіж.

Ця ж обставина спростовує і твердження представника скаржниці про те, що державний виконавець лише відтворив вимоги стягувача, «виконавши його забаганку». Реквізит «Призначення платежу» виконавець сформував самостійно, за нормативно встановленими для органів виконавчої влади правилами, і зазначений стягувачем код 101 не використовував.

По-третє, зарахування стягнутих коштів до бюджету також відбулося не за податковим кодом. Згідно з платіжною інструкцією № 6835 від 10 липня 2026 року кошти перераховано отримувачу «ГУК у Кіровоградській області/тг м. Олександрії/24060300». Код 24060300 «Інші надходження» за Класифікацією доходів бюджету, наведеною в додатку 1 до наказу Міністерства фінансів України від 14 січня 2011 року № 11 «Про бюджетну класифікацію», належить до групи 24060000 «Інші надходження» у складі розділу 24000000 «Інші неподаткові надходження». Таким чином, стягнуті кошти зараховані до бюджету саме як неподаткове надходження, що узгоджується з правовою природою зобов`язання, визначеною судовим рішенням, і не суперечить їй.

Суд враховує, що у відзиві заінтересована особа обґрунтовувала правильність зарахування коштів нормами Податкового і Бюджетного кодексів України про плату за землю як складову місцевих податків. Ця аргументація не узгоджується з наведеною вище кваліфікацією зобов`язання і судом не приймається; правильність зарахування коштів підтверджується не нею, а казначейським режимом відповідного рахунку і кодом класифікації доходів бюджету.

Щодо доводу про недодержання вимог визначеності та безумовності судового рішення

Рішення від 11 червня 2025 року у справі № 398/1488/25 набрало законної сили, є обов`язковим до виконання (ст. 129-1 Конституції України, ст. 18 ЦПК України) і в межах розгляду скарги на рішення посадової особи органу державної виконавчої служби перегляду або переоцінці не підлягає.

Резолютивна частина містить конкретного стягувача з ідентифікуючими даними, конкретного боржника і конкретні суми, не встановлює альтернативного порядку виконання і не ставить виконання в залежність від настання чи ненастання будь-яких умов. Відсутність у рішенні та у виконавчому листі банківських реквізитів ознакою невизначеності не є, оскільки ст. 4 Закону не відносить платіжні реквізити стягувача до обов`язкових реквізитів виконавчого документа, а порядок перерахування стягнутих коштів урегульований ст. 47 Закону.

Щодо доводу про необхідність зупинення виконання або звернення до суду за роз`ясненням рішення

Рішення від 11 червня 2025 року у справі № 398/1488/25 набрало законної сили, є обов`язковим до виконання (ст. 129-1 Конституції України, ст. 18 ЦПК України).

Відповідно до ст. 28 Закону і ст. 434 ЦПК України виконавець має право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про роз`яснення рішення у разі, якщо його зміст є незрозумілим.

Зміст рішення від 11 червня 2025 року і виданого на його виконання виконавчого листа є цілком зрозумілим: він визначає стягувача, боржника і суми, що підлягають стягненню. Відсутність платіжних реквізитів не робить рішення незрозумілим, оскільки закон не вимагає їх зазначення у виконавчому документі, а спосіб виконання рішення про стягнення коштів визначений Законом. Звернення за роз`ясненням є правом виконавця, реалізація якого залежить від наявності незрозумілості змісту рішення, а не обов`язком, невиконання якого тягло б незаконність його рішень.

Не ґрунтується на законі й твердження про обов`язок зупинити виконавче провадження: підстави обов`язкового і факультативного зупинення виконавчого провадження визначені ст.ст. 34 і 35 Закону, є вичерпними і такої підстави, як відсутність у виконавчому документі платіжних реквізитів стягувача, не містять.

Щодо перерахування стягнутих коштів

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону грошові кошти, стягнуті з боржника, зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби. Згідно з ч. 3 цієї статті стягувачу юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем рахунки.

Отже, твердження скаржниці про те, що стягнуті кошти могли бути перераховані виключно на рахунок, відкритий на ім`я стягувача, на законі не ґрунтується: ч. 3 ст. 47 Закону пов`язує порядок перерахування не з тим, на чиє ім`я відкрито рахунок, а з тим, чи визначений цей рахунок стягувачем. Рахунки, на які перераховано кошти, визначені Олександрійською міською радою як стягувачем у заяві від 29 червня 2026 року.

Довід про те, що кошти фактично отримала інша особа, спростовується змістом казначейського законодавства. Згідно з п. 2.2 Порядку казначейського обслуговування місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 23 серпня 2012 року № 938, у процесі казначейського обслуговування коштів місцевих бюджетів органи Казначейства відкривають рахунки в національній валюті в Казначействі для зарахування доходів місцевих бюджетів та інших надходжень, передбачених законодавством, на ім`я органу Казначейства у розрізі кодів бюджетної класифікації та у розрізі відповідного місцевого бюджету. Таким чином, Головне управління Казначейства у Кіровоградській області не є набувачем коштів: рахунок «ГУК у Кіровоградській області/тг м. Олександрії/24060300» є рахунком, відкритим на ім`я органу Казначейства для зарахування доходів бюджету Олександрійської міської територіальної громади.

Суб`єктом права комунальної власності на землю є територіальна громада, яка реалізує це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування (ст. 80 ЗК України). Отже, зарахування стягнутих коштів до бюджету Олександрійської міської територіальної громади відповідає і змісту судового рішення, ухваленого на користь Олександрійської міської ради, і природі спірних правовідносин.

Водночас суд наголошує на межах цієї оцінки. Перерахування стягнутих коштів є самостійною дією виконавця, врегульованою ст. 47 Закону і вчинюваною на стадії, наступній після відкриття виконавчого провадження. Наведене вище викладено судом не як висновок про правомірність дій з перерахування коштів ці дії предметом цієї скарги не є, а як спростування фактичних і правових припущень, покладених скаржницею в основу доводів про незаконність оскаржуваної постанови.

Щодо перерахування витрат зі сплати судового збору

Витрати зі сплати судового збору в сумі 3 028,00 грн перераховано за платіжною інструкцією № 6836 від 10 липня 2026 року на рахунок, зазначений Олександрійською міською радою як стягувачем у заяві від 29 червня 2026 року, рахунок Управління приватизації, оренди майна та землі Олександрійської міської ради.

Як зазначено вище, перерахування стягнутих коштів є самостійною дією виконавця, яка вчиняється на стадії, наступній після відкриття виконавчого провадження. Цю дію вчинено 10 липня 2026 року, тобто після винесення оскаржуваної постанови; у цій справі вона не оскаржується, і вимог щодо неї у прохальній частині скарги не сформульовано. Тому суд правомірності цієї дії не перевіряє і висновків щодо неї не робить, що не позбавляє скаржницю права оскаржити дії виконавця з перерахування коштів у порядку, встановленому законом.

Для вирішення ж цієї справи істотним є те, що оскаржувана постанова від 03 липня 2026 року жодних приписів про отримувачів стягнутих коштів не містить і визначеного судовим рішенням стягувача не змінює. Обставини, які стосуються подальшого перерахування коштів, самі собою не можуть свідчити про незаконність постанови про відкриття виконавчого провадження.

Щодо належності виконання за оскаржуваним виконавчим документом

Доводи скарги ґрунтуються, зокрема, на припущенні, що перерахування коштів на рахунки, не зазначені у виконавчому листі, не є належним виконанням рішення суду і залишає боржницю під ризиком повторного стягнення тих самих сум. Це припущення дослідженими доказами не підтверджується.

У реквізиті «Призначення платежу» платіжних інструкцій № 6835 і № 6836 від 10 липня 2026 року зазначено виконавчий документ № 398/1488/25 від 17 червня 2026 року, прізвище та ініціали боржника і номер виконавчого провадження, що дає змогу однозначно ідентифікувати платежі як виконання саме цього судового рішення. Постановою від 14 липня 2026 року виконавче провадження закінчено у зв`язку з фактичним виконанням у повному обсязі, а залишок нестягненої суми за виконавчим документом визначено в розмірі 0 гривень. Виконавчий документ, за яким провадження закінчено фактичним виконанням, повторному пред`явленню до виконання не підлягає.

Щодо доводу про арешт коштів і блокування карткових рахунків

Арешт коштів боржника накладено окремою постановою від 03 липня 2026 року. Ця постанова є самостійним рішенням виконавця у розумінні ч. 1 ст. 13 Закону, у цій справі не оскаржується, і вимог щодо неї скаржниця не заявляла. Тому суд її законність не перевіряє, що не позбавляє скаржницю права оскаржити цю постанову в порядку, встановленому законом.

Разом з тим суд зазначає, що арешт з коштів боржника знято постановою від 10 липня 2026 року, а постановою від 14 липня 2026 року чинність арешту майна боржника припинено і скасовано інші заходи примусового виконання рішення. Отже, обставини, на які посилається скаржниця, на час розгляду справи усунуті.

Щодо відповідності оскаржуваної постанови вимогам до її форми та змісту

Постанова від 03 липня 2026 року містить номер виконавчого провадження, назву, дату і місце винесення, найменування органу державної виконавчої служби та дані посадової особи, яка її винесла, реквізити виконавчого документа і його резолютивну частину, дані боржника і стягувача, мотивувальну і резолютивну частини з посиланням на норми закону та із зазначенням строку і порядку оскарження. Отже, за формою, змістом і реквізитами вона відповідає вимогам п. 7 розд. I Інструкції та ст. 26 Закону.

Те, що про стягнення з боржника виконавчого збору зазначено не в постанові про відкриття виконавчого провадження, а в окремій постанові, винесеній того самого дня, прав скаржниці не порушує і на законність оскаржуваної постанови не впливає: такий порядок не позбавив її можливості дізнатися про стягнення виконавчого збору та оскаржити відповідну постанову окремо.

Щодо судової практики у спорах між тими самими сторонами

Суд враховує, що доводи, тотожні наведеним у цій скарзі, вже неодноразово були предметом судової оцінки у спорах між тими самими сторонами.

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 30 жовтня 2023 року у справі № 398/2994/22 відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову державного виконавця від 14 вересня 2023 року про відкриття виконавчого провадження № 72776290, мотивовану тим, що у заяві про примусове виконання рішення стягувач зазначив отримувачем коштів ГУК у Кіровоградській області. Постановою Кропивницького апеляційного суду від 29 січня 2025 року цю ухвалу залишено без змін, а ухвалою Верховного Суду від 14 березня 2025 року у відкритті касаційного провадження відмовлено.

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 31 липня 2024 року у справі № 398/4536/23 відмовлено в задоволенні скарги ОСОБА_1 на постанову державного виконавця від 14 червня 2024 року про відкриття виконавчого провадження № 75293042, мотивовану аналогічно. Постановою Кропивницького апеляційного суду від 17 жовтня 2024 року цю ухвалу залишено без змін, а ухвалою Верховного Суду від 12 грудня 2024 року у відкритті касаційного провадження відмовлено на підставі ч. 4 ст. 394 ЦПК України з тих мотивів, що правильне застосування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів.

У зазначених судових рішеннях сформульовано висновки про те, що до повноважень державного виконавця не входить обов`язок перевіряти достовірність відомостей, зазначених у виконавчому документі та в заяві про примусове виконання рішення суду, і що заява стягувача з наведеними в ній реквізитами відповідає вимогам Закону та Інструкції, а постанова про відкриття виконавчого провадження за формою, змістом і реквізитами відповідає п. 7 розд. I Інструкції та ст. 26 Закону і прав боржника не порушує.

Висновок суду

Суд надав оцінку всім наведеним скаржницею доводам. Європейський суд з прав людини зазначав, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04, § 58).

Оскаржувана постанова про відкриття виконавчого провадження № 81408407 від 03 липня 2026 року прийнята відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, у межах повноважень посадової особи органу державної виконавчої служби, і прав, свобод чи законних інтересів ОСОБА_1 не порушила.

За таких обставин, керуючись ч. 3 ст. 451 ЦПК України, суд доходить висновку про відмову в задоволенні скарги.

Щодо судових витрат

Провадження з виконання судових рішень є завершальною і невід`ємною стадією судового провадження в конкретній справі, за подання позовної заяви в якій судовий збір уже сплачено. Перелік позовних заяв, заяв і скарг, за подання яких справляється судовий збір, наведений у ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» і є вичерпним; подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби до цього переліку не включено.

Отже, судовий збір за подання цієї скарги не справляється, а тому питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 260, 353, 354, 447-1, 448, 449, 450, 451 ЦПК України, суд

постановив:

У задоволенні скарги ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , на постанову заступника начальника Олександрійського відділу державної виконавчої служби в Олександрійському районі Кіровоградської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Кударенко Олени Валентинівни від 03 липня 2026 року про відкриття виконавчого провадження № 81408407 відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Кропивницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, а в разі подання апеляційної скарги після розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Повна ухвала складена і підписана судом 11 серпня 2026 року.

Суддя В.В. Орловський