Рішення № 138877237, 11.08.2026, Новоархангельський районний суд Кіровоградської області

У к р а ї н а

Новоархангельський районний суд Кіровоградської області

26100, смт. Новоархангельськ Кіровоградської області, вул. Слави, 26, тел. 2-10-45, E-mail: inbox@na.kr.court.gov.ua

-------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

11.08.2026 2-о/394/45/26

394/931/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 серпня 2026 року Новоархангельський районний суд Кіровоградської області

в складі головуючого: судді Запорожець О.М.

при секретарі: Лясковській О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Новоархангельськ цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Новоархангельський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Голованівському районі Кіровоградської області Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту смерті,

В С Т А Н О В И В :

Заявник звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення - факту смерті фізичної особи, посилаючись на те, що його батько ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який був зареєстрований в АДРЕСА_1 , але тимчасово проживав в м. Калінінграді рф де і помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Про це повідомила ОСОБА_3 через соціальні мережі, але копію свідоцтва про смерть не надала.

Отримати свідоцтво про смерть державного зразка в органах ДРАЦС України у позасудовому порядку неможливо через відсутність офіційного та легітимного підтвердження у реєстрах України. Встановлення факту смерті необхідно заявнику для оформлення спадщини.

Заявник просить суд встановити факт смерті його батька ОСОБА_2 .

Заявник в судове засідання не з`явилася, але надав до суду заяву в якій просив розгляд справи проводити за його відсутності.

Представник заінтересованої особи Новоархангельського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Голованівському районі Кіровоградської області Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) в судове засідання не з`явилася, надала суду телефонограму, в якій просила розгляд справи проводити за її відсутності та прийняти рішення по суті заяви.

Суд вважає, що справу можливо розглянути за відсутності заявниці та представника зазначеного органу на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заява обґрунтована і підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідно до приписів п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справу про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Право на суд не є абсолютним, а судового розгляду потребують ті справи, в яких є «спір» про «право», реальний і серйозний, який може стосуватися як самого існування права, так і сфери його дії (справа Аллан Якобсон проти Щвеції). Результат проваджень має бути значущим для відповідного права (наприклад, Ulyanov v. Ukraine (dec.) (Ул`янов проти України).

Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Так, Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить із того, що положення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-яку заяву, що стосується його прав і обов`язків цивільного характеру (п.36 рішення ЄСПЛ від 21.02.1975 року у справі «Голден проти Сполученого королівства» та кожен має право на ефективний засіб юридичного захисту (ст.13 Конвенції).

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до вимог ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ч. 1 ст. 13 ЦПК України вказує, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Принципом верховенства права, визнається, що людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до роз`яснень, даних в п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року, рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не змінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.

Згідно з вимогами пунктів 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Ст. 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Вимогами ст. 10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

П. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»(Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до пункту 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до ст. 293 ЦПК України окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Наведені норми процесуального права ЦПК України не передбачають можливості встановлення судом факту смерті особи на території іноземної держави.

Однак суд вважає, що невизначеність норм процесуального права не може тлумачитись проти заявника і обмежувати його право на судовий захист, у тому числі у справах окремого провадження, оскільки в Україні юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

У справі, що є предметом розгляду, судом встановлено (вбачається з аргументів викладених у заяві), що батько заявника був зареєстрований на території України, але помер на території рф.

Чинний ЦПК України містить чотири процедури, наслідком якої є ухвалення судового рішення, на підставі якого органами Державної реєстрації актів цивільного стану може бути видано свідоцтво про смерть, зокрема: встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України); встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України); визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).

Вказані процедури є відмінними між собою та мають певні особливості.

У заяві про встановлення факту повинно бути зазначено: який факт заявник просить встановити та з якою метою; причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; докази, що підтверджують факт (частини перша-друга статті 318 ЦПК України).

Заявник зобов`язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин.

Заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті.

При цьому слід мати на увазі, що встановлення зазначених підстав факту смерті відрізняється від встановлення факту реєстрації смерті та від оголошення особи померлою.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 10 червня 2021 року у справі № 591/1461/19.

У разі встановлення у судовому порядку факту реєстрації акту громадянського стану, орган реєстрації актів громадянського стану провадить відповідний запис на підставі рішення суду.

Згідно ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» №2398-УІ від 01 липня 2010 року, державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Державна реєстрація смерті проводиться за місцем проживання заявника у разі встановлення у судовому порядку факту смерті. Державна реєстрація смерті проводиться за заявою родичів померлого.

Звертаючись до суду із заявою про встановлення факту смерті заявник зазначив, що отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо, оскільки відсутнє офіційне та легітимне підтвердження у реєстрах України.

Згідно пункту 14 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 №52/5, зі змінами, у разі введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» державна реєстрація актів цивільного стану проводиться будь-яким органом державної реєстрації актів цивільного стану за зверненням заявника.

Відповідно пункту 1 Розділу 5 «Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні», затверджених наказом Міністерства юстиції України № 52/5 від 18 жовтня 2000 року, підставою для державної реєстрації смерті є: лікарське свідоцтво про смерть (форма №106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 серпня 2006 року №545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за №1150/13024 (далі - лікарське свідоцтво про смерть); фельдшерська довідка про смерть (форма №106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 серпня 2006 року № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за №1150/13024 (далі - фельдшерська довідка про смерть); лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; рішення суду про оголошення особи померлою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням не судових та судових органів; повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Згідно частин 4, 7 глави 1 розділу ІІ вищевказаних Правил, у державній реєстрації актів цивільного стану може бути відмовлено, якщо державна реєстрація суперечить вимогам законодавства України; державна реєстрація повинна проводитись в іншому органі державної реєстрації актів цивільного стану; з проханням про державну реєстрацію звернулась недієздатна особа або особа, яка немає необхідних для цього повноважень.

Документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Звертаючись до суду з даною заявою, заявник, ствердив що факт смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 на території російської федерації м. Калінінграді вже зареєстрований іноземним органом реєстрації.

Згідно з роз`яснень, викладених у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Ключове значення, яке має встановлення факту смерті або народження особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявників, рішення суду у такій категорії справ має ґрунтуватись на дотриманні вимог ст. 263 ЦПК України щодо повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, в тому числі з урахуванням документів, які видані органами та установами, що знаходяться на такій території.

Відповідно ст. 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» у редакції від 23 грудня 2022 року, документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

На час дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, статтею 13 передбачено, що документи, які на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за встановленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення. Крім того, документи, які на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.

23 грудня 2022 року набрав чинності Закон України від 01 січня 2022 року №2783-ІХ «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993». Цим Законом передбачено зупинення у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України 22 січня 1993 року та Протоколу 1997 року до Конвенції, вчиненого від імені України 28 березня 1997 року та вихід України з Конвенції від 22 січня 1993 року та Протоколу від 28 березня 1997 року. Так, дія Конвенції від 22 січня 1993 року та Протоколу від 28 березня 1997 року зупинена з 27 грудня 2022 року.

Враховую викладене суд вказує, що будь-яке свідоцтво про смерть, видане в рф не має сили офіційного документу на території України.

Встановлення факту смерті фізичної особи на підставі п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України можливе лише тоді, якщо суд на підставі незаперечних доказів ствердить, тобто доведе обставини, які вірогідно свідчать про смерть особи у точно визначений час, за яких настала смерть, і факт неможливості реєстрації органом державної факту смерті.

Більше того, у постановах від 26.04.2023 у справі № 337/3725/22 та від 29.03.2023 у справі № 753/8033/22 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду виснував, що підставою для встановлення факту смерті є підтверджені доказами обставини, які достовірно свідчать про смерть громадянина в певний час і за певних обставин.

Як на правові підстави звернення до суду із заявою заявник посилається на п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, а саме встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Натомість на підтвердження вимог своєї заяви заявник надав суду лише світлокопію переписки з невідомою особою.

Разом з тим на виконання положень закону заявником не надано суду жодного документу, який би підтверджував, що його померлий батько, був громадянином держави Україна, або іншої держави, що він був зареєстрований на території України, що він покинув Україну та переїхав до іншої країни, також суду не надано будь-яких медичних довідок, свідоцтва чи будь-яких інших документів про смерть ОСОБА_2 , а також звернення до органів ДРАЦ.

Аналізуючи вищезазначене, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного вищевказаного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності суд констатує, що заявником жодним чином не доведено наданими документами факту смерті його батька на території рф, а тому в задоволенні заяви слід відмовити.

Разом з тим суд вказує, що заявник не позбавлений можливості звернутись до суду з тотожного змісту заявою, надавши суду документи, які зазначені вище та вказати всіх зацікавлених осіб, якщо прийняття у справі рішення вплине на їх права та обов`язки.

Приймаючи до уваги викладене та керуючись ст. 8 Конституції України, ст. ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», ст. 13 Закону України «Про міжнародне приватне право», ст. ст. 4, 5, 10, 12, 13, 76, 77, 80, 81, 89, 247, 258, 259, 263, 264, 265, 315, 316, 317, 319, ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Заяву ОСОБА_1 заінтересована особа Новоархангельський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Голованівському районі Кіровоградської області Південного Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту смерті - залишити без задоволення.

Ідентифікаційні дані учасників:

ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 .

Новоархангельський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Голованівському районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), місцезнаходження вул. Слави, 35 смт Новоархангельськ Голованівського району Кіровоградської області, код юридичної особи в єдиному державному реєстрі підприємств і організацій 22216522.

Рішення може бути оскаржено до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Копію даного рішення негайно після постановляння направити учасникам справи.

Суддя: