Рішення № 138875683, 16.04.2026, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/11521/25

Провадження № 2/0203/860/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.04.2026 року Центральний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Єдаменко С.В.,

при секретарі Пархоменко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ТЕХНОФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

30 жовтня 2025 року до Чечелівського районного суду міста Дніпра звернулось ТОВ «ФК «ТЕХНОФІНАНС» з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову зазначено, що 16 березня 2024 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики «смарт» № 2890403196-015341, шляхом електронного підпису за допомогою введення відповідачем одноразового ідентифікатора, отриманого на його мобільний телефон, та перевірки такого ідентифікатора за допомогою програмного забезпечення позивача. Відповідачу було надано позику в розмірі 4 000 грн. згідно договору позики «смарт» № 2890403196-015341. Відповідно до умов договору позики стандартна процента ставка становить 1,5% в день, а протягом перших 28 днів позики діє зменшена відсоткова ставка в розмірі 0,45% в день. Крім того, передбачалась сплата одноразової комісії в розмірі 2,5% від суми одержаної позики, а також комісія за використання суми позики в розмірі 1% щоденно. За порушення строків внесення платежів договір передбачає пеню. Відповідачем його зобов`язання з повернення позики виконані не були, у зв`язку з чим позивач в судовому порядку просить суд стягнути з відповідача: заборгованість за договором позики «смарт» № 2890403196-015341 в розмірі 15 800 грн. 00 коп., з яких: 4 000 грн. 00 коп. сума заборгованості з повернення позики, 1 620 грн. 00 коп. сума заборгованості за відсотками за користування позиченими коштами, 6 020 грн 00 коп. пеня., 4 160 грн. 00 коп. борг за оплату послуг позивача, а також стягнути судові витрати по справі (а.с. а.с. 1 6).

Ухвалою Чечелівського районного суду міста Дніпра від 03 листопада 2025 року позовну заяву з доданими до неї матеріалами передано за підсудністю до Центрального районного суду міста Дніпра (а.с. 44).

Справа розглянута Центральним районним судом міста Дніпра за загальною підсудністю на підставі ст. 28 ЦПК України за зареєстрованим місцем проживання відповідача (а.с. 43).

Ухвалою судді Центрального районного суду міста Дніпра від 09 грудня 2025 року було відкрито провадження у справі та на підставі п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України призначено її до розгляду в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні з викликом сторін (а.с. 50).

Позивач у судові засідання не з`явився, в позовній заяві клопотав про розгляд справи в спрощеному позовному провадженні за відсутності представника позивача (а.с. 6).

Відповідач в судові засідання не з`явився, відзив на позов до суду не находив. Відповідач повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи шляхом направлення на його адресу поштових повідомлень (а.с. а.с. 56, 60, 64, 66). Клопотань про розгляд справи за його відсутності відповідач не надав, про причини неявки не повідомив.

З урахуванням викладених вище обставин на підставі ст.ст.280, 287, 288 ЦПК України, розгляд справи проведено в заочному порядку. Враховуючи, що сторони у судове засідання не з`явились, справа розглянута без фіксування судового засідання технічними засобами, згідно ч.2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали даної цивільної справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом встановлено, що 16 березня 2024 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ТЕХНОФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено договір позики «смарт» № 2890403196-015341. За умовами цього договору позивачка зобов`язався надати відповідачу позику в розмірі 4 000 грн. 00 коп. та на умовах, встановлених цим договором, а позивальник зобов`язується повернути позику та сплатити проценти та комісійну винагороду за користування позиченими коштами на умовах, встановлених договором (а.с.а.с. 9 18).

Договором визначена сума позики 4 000 грн. 00 коп., строк повернення позики 12 квітня 2024 року та відсоткова ставка за користування позиченими коштами 1,5% в день. Протягом перших 28 днів користування позиченими коштами передбачена сплата зменшеної відсоткової ставки за користування позиченими коштами 0,45% в день. Також передбачена сплата комісійної винагороди в розмірі 1% в день від початкового за надання послуг за договором (цілодобова підтримка, нарахування заборгованості, супроводження договору тощо) та одноразова комісія за видачу позики в розмірі 2,5% від суми позики (а.с. а.с. 10 11).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою ст. 638 ЦК України передбачено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами.

Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Законом України «Про електронну комерцію» встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних. Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За приписами ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним кодексом України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі ч. 2 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Положення статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики «смарт» № 2890403196-015341 від 16 березня 2024 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ТЕХНОФІНАНС» та ОСОБА_1 був укладений між сторонами в електронній формі шляхом його підписання зі сторони позикодавця кваліфікованим електронним підписом, а зі сторони відповідача електронним одноразовим ідентифікатором (а.с. 18).

Положеннями частини першої статті 1046 Цивільного кодексу України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (частина друга статті 1046 ЦК України).

Частиною першою статті 1049 Цивільного кодексу України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору і його умови.

Факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.

При встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір вважається неукладеним.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 09 серпня 2023 року у справі № 755/16831/19 (провадження № 61-17567св21).

Відповідно до частин першої, третьої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 81 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Так, факт перерахування грошових коштів (суми кредиту) на банківський рахунок Відповідача, а також наявність заборгованості та її розміру мають бути підтверджені належними, допустимими, достовірними доказами.

Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) фізичної особи; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта; 5) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку (пункт 63 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України).

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Аналогічна правова позиція щодо належності доказів отримання кредиту та наявності заборгованості викладена у постанові Верховного Суду від 25.05.2021 року у справі № 554/4300/16-ц, від 17.12.2021 року у справі № 278/2177/15-ц.

Слід зазначити, що матеріали справи не містять та позивачем не надано суду доказів на підтвердження дійсного зарахування позикових коштів на банківські рахунки відповідача за договором позики «смарт» № 2890403196-015341 від 16 березня 2024 року. На підтвердження позовних вимог позивач надав суду копію договору позики з графіком платежів та паспортом позики, розрахунок заборгованості. Проте вказані документи не є первинними документами. Наданий до позовної заяви примірник платіжного доручення № 6620 від 16 березня 2024 року про перерахування коштів в сумі 3 900 грн. на картку відповідача не містить жодних відміток про виконання цього платіжного доручення банківською установою, графа «проведена банком» порожня. Тому вказаний документ не може бути визнаний доказом здійснення перерахунку позивачем коштів за договором позики відповідачу. Банківську виписку з власного рахунку позивач не надав. Клопотань про витребування інформації про з банківської установи, якою випущено платіжну картку відповідача, щодо зарахування коштів позивач не заявляв.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов до висновку, що позивачем не надано доказів на підтвердження отримання (дійсного зарахування) позичкових коштів за вказаним договором позики на банківський рахунок відповідача, позивач не довів належними та допустимими доказами суму заборгованості, що виникла за вказаним договором, обставину фактичного користування відповідачкою грошовими коштами, тому позовні вимоги про стягнення заборгованості є незаконними та необґрунтованими, а тому у їх задоволенні слід відмовити.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, враховуючи результати розгляду справи, витрати зі сплати судового збору та оплати правової допомоги адвоката покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.2, 4, 5, 10-13, 76-81, 89, 141, 211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 274, 280-282 ЦПК України, суд

вирішив:

У задоволенні позову ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ТЕХНОФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Сторони по справі:

позивач ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ТЕХНОФІНАНС», код ЄДРПОУ 43868852, адреса: 49005, м. Дніпро, вул. Глобинська, буд. 2, оф. 207/2.

відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Заочне рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.ст.273, 289 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня підписання його повного тексту. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його підписання, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на заочне рішення може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня підписання повного судового рішення. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст заочного рішення складено 17.07.2026 року.

Суддя С.В. Єдаменко