Рішення № 138874281, 10.08.2026, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 591/1068/26

Провадження № 2/591/422/26

РІШЕННЯ

Іменем України

10 серпня 2026 року м. Суми

Зарічний районний суд м. Суми у складі головуючого судді Зері Ю.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 23 м. Суми, код ЄРДПОУ 40108777, про відшкодування моральної шкоди,

установив:

09.02.2026 до Зарічного районного суду м. Суми надійшла вказана позовна заява, у якій позивач просить суд стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на свою користь відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням, у сумі 100000,00 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.02.2026 матеріали даної справи передані на розгляд судді Зері Ю.О.

Позов обґрунтований тим, що з 07.11.2015 позивач працював в органах Національної поліції, однак наказом начальника ГУПН в Сумській області № 44 о/с від 05.02.2024 позивач був звільнений з органів Національної поліції на підставі пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію» (у зв`язку з накладенням дисциплінарного стягнення). Позивач оскаржив наказ про звільнення у судовому порядку, постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2024 у справі № 480/1180/24 апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено, визнано протиправним і скасовано наказ начальника ГУНП в Сумській області № 135 від 05.02.2024 Про застосування дисциплінарних стягнень до поліцейських БПОП ГУНП в Сумській області в частині застосування до старшого сержанта поліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції, і, відповідно і наказ начальника ГУНП в Сумській області № від 05.02.2024 № 44 о/с По особовому складу в частині звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 . Наказом начальника ГУНП в Сумській області № 570 о/с від 10.12.2024 на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2024 у справі № 480/1180/24 скасовано наказ про звільнення, ОСОБА_1 поновлено на посаді поліцейського взводу №3 (швидкого реагування) роти № 1 батальйону поліції особливого призначення ГУНП в Сумській області. Як зазначає позивач, незаконним звільненням йому завдано моральної шкоди, розмір моральних страждань він оцінює у 100000,00 грн, з метою стягнення з відповідача на свою користь моральної шкоди позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 16.02.2026 відкрито провадження у даній справі, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін, розгляд справи по суті розпочатий з 16.03.2026.

26.02.2026 відповідач подав відзив на позовну заяву, проти вимог позивача заперечує, зазначає, що позивачем не надано жодного доказу в обґрунтування понесення страждань чи погіршення життєвих або суспільних стосунків, жодним із судових рішень у справі про поновлення позивача на роботі не було встановлено факту наявності вини відповідача у заподіянні шкоди позивачеві. Окремо відповідач звертає увагу, що відповідачем у справі за вказаними вимогами є держава, яка бере участь у справі через відповідний державний орган.

16.03.2026 позивач подав додаткові пояснення у справі, вважає безпідставними доводи відзиву про те, що вини відповідача у заподіянні шкоди позивачеві встановлено не було.

Також заявою від 16.03.2026 позивач уточнив позовні вимоги та просить суд стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету на свою користь моральну шкоду, завдану незаконним звільненням.

20.03.2026 відповідачем подані заперечення на додаткові пояснення позивача, у яких відповідач наголошує, що відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у зв`язку з тим, що останнім не подано жодного належного і допустимого доказу на підтвердження причинного зв`язку з протиправними діями відповідача і завданої йому моральною шкодою.

21.04.2026 від позивача до суду надійшли додаткові пояснення, у яких він просить вважати неподаною заяву про уточнення позовних вимог від 15.03.2026 та розглядати позовні вимоги у редакції, наведеній у позові.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням наявні у справі докази, суд встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що з 07.11.2015 позивач ОСОБА_1 працював в органах Національної поліції. Остання займана посада поліцейського взводу № 3 (швидкого реагування) роти № 1 батальйону поліції особливого призначення ГУНП в Сумській області, в званні старшого сержанта поліції.

Наказом начальника ГУНП в Сумській області № 44 о/с від 05.02.2024, 05.02.2024 року Позивач був звільнений із органів Національної поліції, відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію» (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення).

Позивач своє звільнення оскаржив в судовому порядку.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 11.04.2024 у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2024 у справі № 480/1180/24 апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено, визнано протиправним і скасовано наказ начальника ГУНП в Сумській області № 135 від 05.02.2024 Про застосування дисциплінарних стягнень до поліцейських БПОП ГУНП в Сумській області в частині застосування до старшого сержанта поліції ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби в поліції, і, відповідно і наказ начальника ГУНП в Сумській області № від 05.02.2024 № 44 о/с По особовому складу в частині звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді поліцейського взводу №3 (швидкого реагування) роти № 1 батальйону поліції особливого призначення ГУНП в Сумській області з 06.02.2024; стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 06.02.2024 по 09.12.2024.

Наказом начальника ГУНП в Сумській області № 570 о/с від 10.12.2024 на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2024 у справі № 480/1180/24 скасовано наказ про звільнення, ОСОБА_1 поновлено на посаді поліцейського взводу №3 (швидкого реагування) роти № 1 батальйону поліції особливого призначення ГУНП в Сумській області.

Наказом начальника ГУНП в Сумській області № 570 о/с від 10.12.2024 ОСОБА_1 увільнено від роботи з 10.12.2024 у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації.

Наказом начальника ГУНП в Сумській області № 571 від 12.12.2024 ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції на підставі пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію» (за власним бажанням).

Враховуючи, що незаконним звільненням позивачеві було завдано моральної шкоди, яка виразилась у душевних стражданнях, втраті зв`язків з друзями-колегами, позивач зазнав сорому звільнення та був змушений докладати зусиль для організації свого життя, ОСОБА_1 вважає, що на підставі статті 237-1 КЗпП України відповідач як роботодавець зобов`язаний відшкодувати йому моральну шкоду.

За приписами частини першої статті 2 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої, статті 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальними правилами статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежене.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством України.

Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частини третя-п`ята вказаної вище статті визначають, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за статтею 1167 ЦК України доказуванню підлягає факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Факт порушення прав ОСОБА_1 у сфері трудових відносин встановлений постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09.12.2024 у справі № 480/1180/24.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, що доведено преюдиційним судовим рішенням в адміністративній справі і згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України не підлягає доведенню, відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 13.08.2020 у справі № 127/16375/19.

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Питання статусу поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема, Законом України «Про Національну поліцію».

Питання грошового забезпечення поліцейських Національної поліції врегульовано статтею 94 Закону України «Про Національну поліцію» та Постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції».

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Разом з тим частиною третьою статті 61 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що за поліцейськими зберігаються всі права, визначені для громадян України Конституцією та законами України, крім обмежень, встановлених цим та іншими законами України.

Відтак оскільки у даному випадку спеціальним законодавством врегульовано питання грошового забезпечення поліцейських, однак не врегульовано питання відшкодування моральної шкоди поліцейським у зв`язку з порушенням їх прав у сфері трудових відносин, тому в даному випадку підлягають застосуванню положення статті 237-1 КЗпП України як загальна норма, що розповсюджується на всі трудові правовідносини.

Так згідно зі статтею 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Указана норма закону містить перелік юридичних фактів, що становлять підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди. Так, підставою для відшкодування моральної шкоди є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплата належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (статті 4, 5, 13 ЦПК України).

КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не забезпечується самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення. Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Відповідно до часини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерела права.

Практика ЄСПЛ з питання відшкодування моральної шкоди свідчить про те, що оцінка такої шкоди за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. При цьому судова практика має забезпечувати правову визначеність у питанні щодо компенсацій за вчинення аналогічних правопорушень.

Зокрема, у рішеннях ЄСПЛ неодноразово було застережено, що деякі форми нематеріальної шкоди, включаючи моральні страждання, за самою їхньою природою не завжди можна підтвердити конкретними доказами, але це не заважає суду присуджувати грошову компенсацію, якщо у нього є розумні підстави вважати, що заявник зазнав моральної травми, яка потребує такого відшкодування (рішення у справі Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства Abdulaziz, Cabales and Balkandaliv. the United Kingdom від 28 травня 1985 року).

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди позивачу, суд ураховує конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач у зв`язку з незаконним звільненням і необхідність докласти додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права у суді, і виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, вважає необхідним задовольнити позовні вимоги в цій частині у розмірі 1000,00 грн.

При цьому моральну шкоду має відшкодовувати саме відповідач як роботодавець позивача, а не держава, а тому твердження відповідача, викладені у відзиві на позов, стосовно того, що саме держава Україна має бути вказана відповідачем у справі, суд вважає помилковими.

Щодо вирішення питання про судові витрати суд зазначає наступне.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору при подачі позовної заяви, судовий збір в сумі 1331,20 грн слід стягнути на користь держави з відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 12, 76, 81, 141, 247, 265, 268, 273, 274, 279, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області про відшкодування моральної шкоди, задовольнити частково.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Сумській області, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 23 м. Суми, код ЄРДПОУ 40108777 на користь ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 1000,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Сумській області, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 23 м. Суми, код ЄРДПОУ 40108777 у дохід держави 1331,20 грн судового збору.

Видати виконавчі листи після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: Головне управління Національної поліції в Сумській області, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 23 м. Суми, код ЄРДПОУ 40108777.

Суддя Ю.О. Зеря