Рішення № 138872987, 20.03.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа №752/22892/25

Провадження №2/752/5623/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2026 року м. Київ

Голосіївський районний суд міста Києва в складі

головуючої судді Кокошка О. Б.,

за участю секретаря судового засідання Потапенко Д. І.,

представника позивача: Гіряка С. А.,

відповідача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - позивач, Департамент) звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення безпідставно збережених коштів пайової участі ух створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва у розмірі 404 810,01 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач є замовником будівництва об`єкта нерухомого майна, стосовно якого, відповідно до законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, підлягала сплаті пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Позивач наголосив, що згідно з вимогами законодавства, чинного на момент початку будівництва, замовник будівництва у визначений законом строк після початку будівництва був зобов`язаний звернутися до органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а визначений розмір пайового внеску мав бути сплачений до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

За твердженням позивача, відповідач наведеного обов`язку не виконав: із заявою про визначення розміру пайової участі не звернувся та коштів пайової участі не сплатив, унаслідок чого без достатньої правової підстави зберіг у себе грошові кошти, які підлягали перерахуванню до місцевого бюджету.

Як зазначено у позовній заяві, розмір основної заборгованості зі сплати пайової участі становить 202 932,00 грн, а з урахуванням нарахованих інфляційних втрат у розмірі 168 433,56 грн та трьох процентів річних у розмірі 33 444,45 грн загальна сума, заявлена до стягнення, складає 404 810,01 грн.

З огляду на викладене Департамент просив суд стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно збережені кошти пайової участі, а також похідні нарахування, пов`язані з простроченням виконання грошового обов`язку, та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні у повному обсязі.

В обґрунтування заперечень відповідач послався на те, що спірний об`єкт будівництва за своїм характером є господарською будівлею, розташованою на земельній ділянці з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а тому належить до переліку об`єктів, стосовно яких законодавством передбачено виняток із загального правила про сплату пайової участі. Крім того, відповідач заявив про застосування наслідків спливу позовної давності.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, у якій заперечив проти доводів відповідача та підтримав позовні вимоги у повному обсязі. Позивач зазначив, що спірний об`єкт не може бути віднесений до господарських споруд, які звільняються від сплати пайової участі, оскільки, за систематичним тлумаченням норм законодавства, відповідний виняток стосується лише тих господарських споруд, які розміщені на відповідних земельних ділянках та функціонально пов`язані з індивідуальними (садибними), садовими або дачними будинками як допоміжні об`єкти. Щодо позовної давності позивач зазначив, що строк звернення до суду ним не пропущено з огляду на зупинення (продовження) його перебігу на час дії карантину та воєнного стану.

Ухвалою суду від 12 січня 2026 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив. Відповідач і його представник проти позову заперечували та просили відмовити у його задоволенні з підстав, викладених у відзиві.

Дослідивши письмові матеріали справи, зокрема позовну заяву з додатками, відзив на позовну заяву, відповідь на відзив, а також долучені сторонами документи, суд установив такі обставини.

Предметом спору у цій справі є наявність або відсутність у відповідача обов`язку зі сплати пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо збудованого ним об`єкта, а також наявність або відсутність правових підстав для стягнення з відповідача заявленої суми як безпідставно збережених коштів.

Спірний об`єкт будівництва розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:053:0060 площею 0,0714 га за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що належить відповідачу на праві власності.

Відповідно до декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 21 лютого 2020 року № КВ 141200520768 в експлуатацію введено об`єкт будівництва, що за класом наслідків (відповідальності) належить до об`єктів з незначними наслідками (СС1), а саме господарську будівлю за вищевказаною адресою.

Згідно з відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (інформаційна довідка від 26 квітня 2021 року № 254421147) власником спірного об`єкта є відповідач; об`єкт визначено як «господарська будівля», при цьому у графі «об`єкт житлової нерухомості» зазначено «Ні», загальна площа становить 375,8 кв. м, адреса: вулиця Бродівська, 152-а, 152-г, Голосіївський район, місто Київ.

Матеріали справи містять технічний паспорт, виготовлений ПП «Пектораль-Ленд» 13 грудня 2019 року (інвентаризаційна справа № 13-12-1/19), складений на «допоміжну (господарську) будівлю, яка не належить до садибного, дачного та садового будинку». Замовником технічної інвентаризації зазначено відповідача.

Судом установлено, що після початку будівництва та до прийняття об`єкта в експлуатацію відповідач не звертався до Департаменту із заявою про визначення розміру пайової участі щодо спірного об`єкта будівництва. Матеріали справи не містять доказів укладення між сторонами договору про пайову участь, а також доказів сплати відповідачем коштів пайової участі до місцевого бюджету.

Як убачається з позовної заяви та долученого до неї розрахунку, позивач, виходячи з того, що відповідач як замовник будівництва нежитлового об`єкта був зобов`язаний сплатити пайову участь, визначив розмір основного платежу за ставкою 4 % від кошторисної вартості будівництва (375,80 кв. м х 13 500 грн х 4 %) у сумі 202 932,00 грн, а також нарахував інфляційні втрати у розмірі 168 433,56 грн і три проценти річних у розмірі 33 444,45 грн, у зв`язку з чим загальний розмір заявлених до стягнення вимог становить 404 810,01 грн.

Департамент посилався на те, що несплата відповідачем пайової участі після введення об`єкта в експлуатацію свідчить про безпідставне збереження ним грошових коштів, які підлягали сплаті до місцевого бюджету.

При цьому відповідач не заперечує факту здійснення будівництва спірного об`єкта, його введення в експлуатацію, а також свого статусу замовника будівництва та власника об`єкта, проте заперечує наявність у нього обов`язку зі сплати пайової участі, посилаючись на те, що збудований ним об`єкт є господарською спорудою, розташованою на відповідній земельній ділянці, а відтак належить до об`єктів, стосовно яких законом передбачено виняток із загального правила про сплату пайової участі. Окремо відповідач заявив про застосування позовної давності.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; суд розглядає справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

За статтями 76-81, 89 ЦПК України обов`язок доказування покладається на сторони; суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу.

Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути потерпілому це майно; такий самий обов`язок виникає і тоді, коли підстава, на якій майно було набуте, згодом відпала. Для виникнення кондикційного зобов`язання підлягає встановленню сам факт набуття або збереження майна однією особою за рахунок іншої за відсутності належної правової підстави.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Спеціальне регулювання спірних правовідносин визначалося пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 20 вересня 2019 року № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (далі - Закон № 132-IX), яким статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» з 01 січня 2020 року виключено.

Зазначеною нормою встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайова участь); розмір пайової участі становить для нежитлових будівель та споруд 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, а для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта. Замовник зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі; пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Тією ж нормою (абзац четвертий підпункту 2 пункту 2 розділу II Закону № 132-IX) передбачено, що пайова участь не сплачується, зокрема, у разі будівництва індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках.

На момент виникнення спірних правовідносин у місті Києві діяв також Порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі замовників у розвитку інфраструктури міста Києва, затверджений рішенням Київської міської ради від 15 листопада 2016 року № 411/1415, який рішенням Київської міської ради від 19 грудня 2019 року № 460/8033 приведено у відповідність до пункту 2 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 132-IX (далі - Порядок).

Щодо позовної давності суд враховує, що загальна позовна давність становить три роки (стаття 257 ЦК України) і її перебіг починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (стаття 261 ЦК України). Пунктом 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України перебіг строків, визначених, зокрема, статтями 257, 258 цього Кодексу, було продовжено на строк дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню COVID-19 (з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року). Пунктом 19 того ж розділу на період дії воєнного стану перебіг позовної давності було зупинено. Законом України від 14 травня 2025 року № 4434-IX пункт 19 виключено; цей Закон набрав чинності 04 вересня 2025 року, з якої дати перебіг позовної давності поновлено.

Звертаючись до суду з цим позовом, Департамент обрав способом захисту вимогу про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів (стаття 1212 ЦК України). Суд враховує, що в усталеній практиці Верховного Суду визнається допустимість стягнення несплаченої пайової участі після введення об`єкта в експлуатацію саме як безпідставно збережених коштів за умови, що на замовника будівництва законом покладено обов`язок її сплатити, який ним не виконано (постанови Верховного Суду від 20 липня 2022 року у справі № 910/9548/21, від 07 вересня 2023 року у справі № 916/2709/22, від 03 грудня 2024 року у справі № 910/6226/23 та інші).

Водночас для задоволення кондикційної вимоги позивач повинен довести, що відповідач зберіг кошти за рахунок позивача саме «без достатньої правової підстави», тобто що на відповідача законом було покладено майновий обов`язок сплатити пайову участь. Якщо ж відповідний обов`язок законом не передбачений, то відсутня й сама правова підстава вимоги: збереження коштів у такому разі є правомірним, а ознака безпідставності не настає.

Фактичні обставини щодо характеру об`єкта між сторонами по суті не оспорюються та підтверджені матеріалами справи: у декларації про готовність об`єкта до експлуатації, технічному паспорті та відомостях Державного реєстру речових прав спірний об`єкт послідовно визначений як господарська (допоміжна) будівля, не віднесена до об`єктів житлової нерухомості, розташована на земельній ділянці з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). За таких обставин спір зводиться до вирішення питання про те, чи охоплюється спірний об`єкт винятком, передбаченим абзацом четвертим підпункту 2 пункту 2 розділу II Закону № 132-IX.

Вирішуючи це питання, суд виходить із такого.

За граматичним (буквальним) змістом норми перелік звільнених об`єктів становлять: 1) індивідуальні (садибні) житлові будинки; 2) садові, дачні будинки загальною площею до 300 квадратних метрів; 3) господарські споруди, розташовані на відповідних земельних ділянках. Кваліфікуюча ознака «загальною площею до 300 квадратних метрів» граматично узгоджена з групою «садових, дачних будинків», що безпосередньо їй передує, тоді як «господарські споруди» виокремлені у самостійну позицію переліку з власною кваліфікуючою ознакою - «розташованих на відповідних земельних ділянках». Поширення обмеження за площею (до 300 кв. м) на господарські споруди з тексту норми прямо не випливає.

Суд відхиляє довід позивача про те, що господарські споруди звільняються від пайової участі виключно як допоміжні об`єкти за наявності збудованого індивідуального (садибного), садового чи дачного будинку. Така умова в тексті закону відсутня. Закон пов`язує застосування винятку до господарських споруд не з фактом наявності на ділянці іншого (житлового) будинку, а з розташуванням споруди на «відповідній земельній ділянці», тобто на земельній ділянці відповідного (присадибного, садового, дачного) цільового призначення. Відповідно до матеріалів справи, цільове призначення земельної ділянки відповідача прямо охоплює «будівництво і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка)», що відповідає умові норми.

Також суд відхиляє посилання позивача на положення Порядку (зокрема на формули розрахунку, у яких господарські будівлі згадуються поряд з індивідуальними (садибними) житловими будинками) як на підставу для звуження законодавчого винятку. Порядок є актом органу місцевого самоврядування та підлягає застосуванню лише настільки, наскільки він узгоджується із законом. Він регулює методику розрахунку розміру пайової участі для об`єктів, що підлягають оплаті, але не може ані розширювати коло платників, ані звужувати коло об`єктів, прямо звільнених законом від сплати пайової участі. Тлумачення, за якого підзаконний акт обмежував би передбачене законом звільнення, суперечило б частині другій статті 19 Конституції України та принципу верховенства права.

Щодо доводу позивача про значну площу об`єкта (375,8 кв. м) суд зазначає, що він не змінює наведеного висновку: установлене законом обмеження за площею (до 300 кв. м) стосується садових і дачних будинків, але не господарських споруд, для яких такого обмеження норма не передбачає. Суд не вправі застосувати до відповідача обмеження, яке законом для відповідної категорії об`єктів не встановлене, оскільки це означало б покладення на особу обов`язку у спосіб, не передбачений законом.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що спірний об`єкт - господарська будівля, розташована на земельній ділянці відповідного цільового призначення, - охоплюється винятком, передбаченим абзацом четвертим підпункту 2 пункту 2 розділу II Закону № 132-IX, а тому у відповідача як замовника будівництва такого об`єкта не виник обов`язок зі сплати пайової участі. Відповідно, збереження відповідачем грошових коштів не є безпідставним у розумінні статті 1212 ЦК України, що виключає задоволення позову.

Щодо застосування позовної давності, суд звертає увагу на наступне.

Інститут позовної давності застосовується судом лише до вимог про захист порушеного права. За відсутності встановленого судом порушення права позивача (а у цій справі право позивача не порушено, оскільки відповідний обов`язок у відповідача не виник) підстави для застосування позовної давності відсутні, а у позові належить відмовити з матеріально-правових підстав його необґрунтованості.

Поряд із цим суд зазначає, що навіть за умови протилежного висновку по суті спору доводи відповідача про сплив позовної давності не знайшли свого підтвердження: перебіг позовної давності за заявленими вимогами був послідовно продовжений на час дії карантину (пункт 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України) та зупинений на час дії воєнного стану (пункт 19 того ж розділу), а його поновлення відбулося лише з 04 вересня 2025 року у зв`язку з набранням чинності Законом № 4434-IX. Оскільки позивач звернувся до суду 02 вересня 2025 року, тобто до поновлення перебігу позовної давності, строк звернення до суду не пропущено.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача основної суми як безпідставно збережених коштів, не підлягають задоволенню і похідні вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, адже відповідальність, передбачена статтею 625 ЦК України, може бути застосована лише за наявності встановленого судом простроченого грошового зобов`язання, якого у цій справі не виникло.

Таким чином, заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, у зв`язку з чим у задоволенні позову належить відмовити повністю.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 12-13, 81, 141, 247, 258-259, 263-265, 268, 272-273, 352, 354-355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), місцезнаходження: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36, код ЄДРПОУ 04633423.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Рішення складене 20.03.2026.

Суддя О. Б. Кокошко