Рішення № 138871814, 10.08.2026, Лохвицький районний суд Полтавської області

Єдиний унікальний номер №538/1179/26

Провадження №2/538/990/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 серпня 2026 року м.Лохвиця

Лохвицький районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді - Кунець М.Г.,

секретаря судового засідання - Петрової С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ), інтереси якого представляє адвокат Долженко Оксана Миколаївна (місцезнаходження: вул.Незалежності, 15, м.Миргород) до ОСОБА_2 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ), третя особа: Лохвицький відділ Державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (місцезнаходження: вул.Гоголя, 10, м.Лохвиця) про звільнення від сплати заборгованості за аліментами.

Суд

в с т а н о в и в:

1.Стислий виклад позиції сторін.

1.1.До Лохвицького районного суду Полтавської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач), інтереси якого представляє адвокат Долженко Оксана Миколаївна, до ОСОБА_2 (далі відповідач), третя особа: Лохвицький відділ Державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про звільнення від сплати заборгованості за аліментами.

В обгрунтування позовних вимог представник позивача посилається на те, що сторони по справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі від якого мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Судовим наказом Лохвицького районного суду від 22.07.2019 з ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання дітей: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в розмірі 1/3 частини усіх видів його заробітку, до повноліття дітей.

Постановою державного виконавця Лохвицького РВДВС від 04.02.2020 було відкрито виконавче провадження № 61150364 з примусового стягнення аліментів з позивача.

Як зазначає представник позивача, сторони продовжували проживати однією сім`єю зі спільним побутом та спільним бюджетом, діти знаходились на утриманні обох батьків навіть після видачі судового наказу.

02.04.2020 ОСОБА_2 подала до Лохвицького РВ ДВС заяву про повернення судового наказу про стягнення аліментів з ОСОБА_1 без виконання, жодних претензій матеріального характеру до боржника не мала.

На підставі зазначеної заяви, державним виконавцем Лохвицького РВ ДВС 02.04.2020 було закінчено виконавче провадження та повернуто виконавчий документ стягувачу.

Фактичні сімейні відносини сторін припинені у березні 2025 року на підставі рішенням Лохвицького районного суду про розірвання шлюбу.

26.06.2025 відповідачка повторно подала судовий наказ до виконавчої служби на примусове виконання раніше вказаного судового наказу, але заяву щодо не стягнення з ОСОБА_1 аліментів за період з 2019 по березень 2025 остання не подавала.

Таким чином, у позивача виникла заборгованість з виплати аліментів за шість років у розмірі 238 624,67 грн., яку він заперечує, оскільки з травня 2025 року по теперішній час сплачує аліменти на користь відповідачки, а до цього часу він приймав активну участь в утриманні дітей на рівні з відповідачкою, з якою вони проживали однією сім`єю разом з дітьми.

Враховуючи викладене, позивач просить звільнити його від сплати заборгованості за аліментами за період з 17.07.2019 по 01.05.2025 у розмірі 238 624,67 грн.

1.2. У поданому 26 червня 2026 року через систему «Електронний суд» відзиві на позовну заяву, представник відповідачки ОСОБА_2 просила відмовити у задоволенні позову, оскільки жодних доказів, які б підтверджували факт надання позивачем матеріальної допомоги відповідачці та їх спільним дітям під час спільного проживання, та в чому полягала така допомога, її розмір, ОСОБА_1 не надав.

До позову не додано доказів передачі грошових коштів на потреби дітей, банківських виписок, розписок, чеків, квитанцій про придбання товарів чи оплату послуг для дітей, доказів сплати витрат на їх лікування, навчання, розвиток або інші повсякденні потреби. Більше того, позивачем навіть не надано доказів щодо джерел та розміру його доходів у спірний період, довідок про працевлаштування, відомостей про отримання заробітної плати чи інших доходів, які б давали можливість суду встановити його реальну участь у матеріальному забезпеченні дітей. Повернення виконавчого листа не звільняє боржника від виконання рішення суду про стягнення аліментів та не припиняє його аліментний обов`язок.

1.3. 07 липня 2026 року представником позивача подано до суду відповідь на відзив, в якому останній зазначив, що той факт, що ОСОБА_2 02.04.2020 відкликала виконавчий лист про стягнення аліментів та не подавала його до розірвання шлюбу і фактичного припинення сімейних відносин, свідчить про відсутність претензій з її боку до позивача з приводу утримання дітей у вказаний період.

Окрім цього, відповідачкою не надано доказів утримання нею дітей, несення витрат на їх потреби.

1.4. 13 липня 2026 року представником відповідачки ОСОБА_2 подано заяву про стягнення з ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 16 000,00 грн.

1.5. 04 серпня 2026 року представником позивача ОСОБА_1 подано клопотання про стягнення з відповідачки ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18 500,00 грн.

2.Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі

Ухвалою Лохвицького районного суду від 08 червня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме подачі документу, що підтверджує сплату судового збору.

На виконання вказаної ухвали, 15.06.2026 позивачем надано квитанцію про сплату судового збору.

15 червня 2026 року ухвалою Лохвицького районного суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду від 10 серпня 2026 року відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У судове засідання сторони в справі не викликалися, однак повідомлялися про розгляд вказаної судової справи судом.

26 червня 2026 року від представника відповідачки ОСОБА_2 , адвоката Очкур К.І., через систему «Електронний суд», надійшов відзив на позовну заяву, в якому остання просила відмовити повністю у задоволення позовних вимог.

07 липня 2026 року від представника позивача ОСОБА_1 , адвоката Долженко О.М., на адресу суду надійшла відповідь на відзив, в якій останній просить суд відзив на позовну заяву визнати необґрунтованим, а позовні вимоги задовольнити повністю.

13 липня 2026 року представник відповідачки Волкової М.О., подала через систему «Електронний суд», заяву про стягнення з позивача ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 16 000,00 грн.

04 серпня 2026 року представником позивача ОСОБА_1 подано клопотання про стягнення з відповідачки ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 18 500,00 грн.

У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справи за відсутності сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши докази у справі за принципами, встановленими ст. 89 ЦПК України, приходить до наступного.

Фактичні обставини, встановлені судом.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 05 червня 2010 року перебували у зареєстрованому шлюбі, що розірвано на підставі рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 11 березня 2025 року.

Від шлюбу сторонни мають двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Судовим наказом, виданого Лохвицьким районним судом Полтавської області від 22 липня 2019 у справі № 538/1169/19, із ОСОБА_1 стягнуто на користь ОСОБА_2 аліменти на двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи стягнення з 17.07.2019 року, до досягнення дітьми повноліття (а. с. 12).

Постановою державного виконавця Лохвицького відділу державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області від 04.02.2020 було відкрито виконавче провадження № 61150364 з примусового виконання судового наказу № 2-н/538/82/19, виданого 12.08.2019 Лохвицьким районним судом Полтавської області (а.с.13).

Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, наданого державним виконавцем Лохвицького РВ ДВС, заборгованість по сплаті аліментів ОСОБА_1 з 17.07.2019 і станом на 02.04.2020 становить 0,00 грн. (а.с. 14).

Із заяви від 02 квітня 2020 року, поданої ОСОБА_2 до Лохвицького відділу державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області, вбачається, що остання просить повернути без виконання виконавчий лист про стягнення аліментів на її користь з ОСОБА_1 , в зв`язку з її відмовою від отримання аліментів, а також те, що жодних претензій матеріального характеру до боржника вона немає (а.с.15).

Постановою державного виконавця Лохвицького відділу державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області від 02 квітня 2020 року виконавче провадження № 61150364 було закінчено, а виконавчий документ повернуто стягувачу (а.с. 16).

Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 11 березня 2025 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

26 червня 2025 року ОСОБА_2 звернулась до Лохвицького відділу державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області із заявою про примусове виконання рішення суду, а саме, відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню

виконавчого листа № 538/1169/19, виданого 12 серпня 2019 року, та стягнення аліментів з 01.05.2020 (а.с. 17).

Постановою державного виконавця Лохвицького відділу державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області від 02 липня 2025 року відкрито виконавче провадження з виконання судового наказу Лохвицького районного суду Полтавської області від 12.08.2019 (а. с. 18).

Із розрахунку заборгованості зі сплати аліментів за ВП № 78500315 вбачається, що станом на 12.05.2026 у ОСОБА_1 заборгованість з виплати аліментів становить 238 624, 67 грн. (а.с. 19-20).

З Акта підтвердження фактичного місця проживання особи від 15.05.2026, затвердженого депутатом Заводської міської ради Петренко С.М., вбачається, що ОСОБА_1 проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , з 2010 по 2025 рік. Проживав за вказаною адресою з дружиною ОСОБА_2 та дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 21).

Із довідки про доходи ОСОБА_2 від 22.06.2026 № 26, виданої КНП «Лохвицька міська лікарня», вбачається, що загальна сума доходу за період з 01 січня 2020 року по 23 лютого 2023 року, без урахування аліментів, становить 348 258, 36 грн. (а.с.49).

Із довідки про доходи позивача ОСОБА_1 форми ОК-7 вбачається, що дохід останнього у 2020 році склав 76136,52 грн., у 2021 році 96 868, 43 грн., у 2022 році 104 005,41 грн., у 2023 році 101 427, 56 грн., у 2024 році 119 798, 36 грн., у 2025 році 197 187, 57 грн., у 2026 році 40 433,74 грн. (а.с. 95-98).

Із платіжних інструкцій вбачається, що позивачем ОСОБА_1 , як платником, переказувалися кошти отримувачу ОСОБА_2 , відповідачці у справі, в розмірі 1809,05 грн., 3517,59 грн., 5000 грн., 1000 грн., 500 грн. 200 грн., а також із доданих чеків вбачається про придбання останнім продуктів харчування, ліків тощо (а.с.99-125).

Із довідки від 02.02.2026 № 95, виданої ТзДВ «Червонозаводський хлібозавод», вбачається, що позивач ОСОБА_1 дійсно працював у ТзДВ «Червонозаводський хлібозавод» з 10.10.2019 по 31.10.2025 оператором виробничих печей та заробітну плату за час роботи оператором виробничих печей отримував у готівковій формі через касу підприємства (а.с.127).

Норми права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору та мотиви, з яких виходить суд при ухваленні рішення.

Згідно ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Відповідно до ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов`язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України.

Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.

Разом з тим, як визначено у ст. 179 СК України, аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.

При цьому, відповідно до ст. 273 СК України якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати. Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у статтях 267-271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

З аналізу вищевказаних норм права та рекомендацій Постанови Пленуму Верховного Суду України, вбачається, що припинення стягнення аліментів можливим є у тому випадку, коли одержувач аліментів, наприклад мати дитини не витрачає отримувані нею аліменти на дитину, або дитина змінила своє місце проживання (не проживає з одним із батьків (матір`ю), на користь якої сплачувались аліменти). У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім`я одержувача аліментів - матір дитини. При цьому обов`язок батька - платника аліментів утримувати дитину не припиняється.

Положеннями статті 27 Конвенції ООН про права дитини визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для її фізичного, розумового та духовного розвитку. Сюди входить належне харчування, житло, одяг. Батьки несуть відповідальність за забезпечення належного життєвого рівня дитини. Держава має вживати необхідних заходів щодо надання допомоги батькам у здійсненні цього права.

Відповідно до ч.4 ст.273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Згідно з ч.2 ст.197 СК України за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Вказана правова норма не встановлює конкретного, вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати заборгованості за аліментами. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд. Повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом. За наявності встановлених судом обставин, що мають істотне значення, платник аліментів може бути повністю або частково звільнений від сплати заборгованості за ними на підставі судового рішення.

Відповідно до п. 22 постанови Пленуму Верховного суду України «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15 травня 2006 року, суд, у випадках, передбачених статтею 197 СК України, може частково або повністю звільнити платника аліментів від сплати заборгованості по аліментам. З аналізу зазначеної правової норми вбачається, що повне або часткове звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами можливе лише за його позовом і лише тоді, коли заборгованість виникла у зв`язку із його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд.

При цьому, слід звернути увагу на те, що у такий спосіб законодавцем визначено право, а не обов`язок, суду звільнити платника аліментів від сплати заборгованості. При вирішенні таких спорів необхідно виходити з інтересів дитини, оскільки аліменти за рішенням суду присуджені на утримання дитини з метою забезпечення достатнього матеріального рівня її життя.

Такі висновки суду повністю узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21 листопада 2018 року у справі №343/860/17, у постанові від 01 серпня 2018 року у справі №344/12158/16-ц та у постанові від 20 вересня 2018 року у справі №№ 592/2683/17.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що платник аліментів може бути звільнений за рішенням суду від сплати заборгованості за аліментами, у разі якщо доведе суду наявність тяжкої хвороби або іншої обставини, що має істотне значення.

Мотивована оцінка і висновки суду.

Вирішуючи позовні вимоги позивача про звільнення від сплати заборгованості за аліментами, суд виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 197 Сімейного кодексу України (далі СК України) за позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв`язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.

Отже, положення частини другої статті 197 СК України передбачають можливість звільнення платника аліментів від сплати заборгованості не лише у випадку його тяжкої хвороби, а й за наявності іншої обставини, яка з урахуванням конкретних обставин справи має істотне значення.

При цьому для застосування зазначеної норми суду необхідно встановити наявність відповідної істотної обставини, її існування у період утворення заборгованості та зв`язок такої обставини з виникненням заборгованості.

Згідно зі статтями 76, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для вирішення справи, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом установлено, що позивач та відповідачка перебували у шлюбі з 05 червня 2010 року по 11 березня 2025 року та протягом тривалого часу фактично проживали однією сім`єю разом із двома неповнолітніми дітьми.

Факт спільного проживання позивача, відповідачки та дітей у період з 2010 року по 2025 рік підтверджується письмовими доказами, наданими до суду, які суд оцінює відповідно до вимог статей 7680 ЦПК України.

Таким чином, суд вважає доведеним факт продовження сторонами фактичних сімейних відносин та спільного проживання з дітьми у період, який має значення для вирішення цього спору.

Разом із тим судом установлено, що 02 квітня 2020 року відповідачка звернулася із заявою про повернення без виконання виконавчого листа про стягнення з позивача на її користь аліментів на утримання неповнолітніх дітей.

У зазначеній заяві відповідачка власноруч зазначила, що жодних претензій матеріального характеру до боржника не має.

Тобто, з огляду на це, вказана заява є доказом її волевиявлення щодо припинення примусового стягнення та відсутності на той момент матеріальних претензій до позивача, а в сукупності з іншими доказами - істотною обставиною за ч. 2 ст. 197 СК України.

Ба більше, після відкликання виконавчого листа сторони не припинили спільного проживання та сімейних відносин, а продовжили проживати разом із дітьми та вести спільне господарство.

Водночас позивачем надано до суду платіжні інструкції, чеки та інші документи, які підтверджують здійснення ним у зазначений період грошових переказів на користь відповідачки, придбання продуктів харчування, лікарських засобів та інших товарів і послуг, пов`язаних із забезпеченням сім`ї та дітей.

Оцінивши зазначені докази в їх сукупності та взаємному зв`язку, суд доходить висновку, що позивач у період з 02 квітня 2020 року по 11 березня 2025 року фактично брав участь у матеріальному забезпеченні сім`ї та дітей.

При цьому суд враховує не лише сам факт спільного проживання сторін, а сукупність установлених обставин, а саме: продовження сторонами сімейних відносин, спільне проживання з дітьми, відкликання відповідачкою виконавчого листа, відсутність у зв`язку з цим фактичного примусового стягнення аліментів та підтверджену належними доказами фактичну участь позивача у матеріальному забезпеченні сім`ї та дітей.

Суд зазначає, що факт відкликання виконавчого листа сам по собі не припиняє обов`язку позивача зі сплати аліментів та не може розцінюватися як відмова дітей від права на утримання. Разом із тим зазначена обставина має істотне значення у сукупності з іншими встановленими судом обставинами, оскільки після припинення примусового стягнення аліментів сторони продовжили фактичне сімейне життя, а позивач не припинив матеріально забезпечувати сім`ю та дітей.

Суд також враховує, що відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Водночас сам спосіб виконання батьками обов`язку щодо утримання дітей може змінюватися залежно від фактичних сімейних обставин. У період спільного проживання батьків та дітей витрати на забезпечення потреб дітей можуть здійснюватися безпосередньо одним із батьків або спільно обома батьками.

У цій справі надані позивачем докази свідчать про те, що у період з 02 квітня 2020 року по 11 березня 2025 року він не усувався від виконання батьківського обов`язку щодо утримання дітей, а фактично здійснював витрати, спрямовані на забезпечення їхніх потреб.

Суд не ототожнює такі витрати з безпосередньою сплатою аліментів за виконавчим документом. Разом із тим ці обставини мають значення для оцінки підстав для звільнення від уже утвореної заборгованості відповідно до частини другої статті 197 СК України.

Таким чином, у цій справі встановлено сукупність обставин, які мають істотне значення для вирішення питання про звільнення від заборгованості за аліментами, а саме: фактичне продовження сімейних відносин та спільного проживання позивача, відповідачки і дітей, відкликання відповідачкою виконавчого листа 02 квітня 2020 року, відсутність у подальшому фактичного примусового стягнення аліментів, а також документально підтверджена участь позивача у матеріальному забезпеченні сім`ї та дітей.

Враховуючи наведене, суд вважає, що зазначена сукупність обставин є іншою обставиною, що має істотне значення, у розумінні частини другої статті 197 СК України, та є достатньою правовою підставою для часткового звільнення позивача від сплати заборгованості за аліментами.

Визначаючи період, за який позивач підлягає звільненню від сплати заборгованості, суд виходить із установлених у справі фактичних обставин.

Судом установлено, що 02 квітня 2020 року відповідачка відкликала виконавчий лист, після чого сторони продовжили спільне проживання та ведення спільного господарства разом із дітьми, а позивач фактично продовжував брати участь у їх матеріальному забезпеченні.

Зазначені обставини тривали до 11 березня 2025 року, коли рішенням суду шлюб між сторонами було розірвано.

З огляду на встановлені обставини суд вважає обґрунтованим звільнення позивача від сплати заборгованості за аліментами, нарахованої за період з 02 квітня 2020 року по 11 березня 2025 року включно.

При цьому суд не вбачає правових підстав для звільнення позивача від сплати заборгованості за інші періоди, оскільки щодо них позивачем не доведено наявності аналогічної сукупності істотних обставин, передбачених частиною другою статті 197 СК України.

Суд також враховує положення частини першої статті 3 Конвенції ООН про права дитини, відповідно до якої в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Звільнення позивача від сплати заборгованості за визначений судом період не означає припинення його обов`язку щодо утримання дітей та не звільняє його від виконання такого обов`язку у майбутньому, а є застосуванням передбаченого частиною другою статті 197 СК України правового механізму з урахуванням конкретних обставин виникнення заборгованості.

За таких обставин суд доходить висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову та звільнення позивача від сплати заборгованості за аліментами за період з 02 квітня 2020 року по 11 березня 2025 року включно.

У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Щодо розподілу судових витрат.

Частиною першою статті 133 ЦПК України зазначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно пункту 3 частини другої статті 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, за загальним правилом судовий збір підлягає розподілу між сторонами пропорційно розміру задоволених та відхилених позовних вимог.

Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню 50 відсотків сплаченого позивачем судового збору, що становить 665,60 грн (1331,20 грн : 2).

Інші 50 відсотків сплаченого судового збору, що становлять 665,60 грн, залишити за позивачем.

Згідно з частинами першою та другою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Позивач просить стягнути з відповідачки витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 500,00 грн, а відповідачка просить стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 16 000,00 грн.

На підтвердження понесення зазначених витрат сторонами надано відповідні документи, зокрема договори про надання правничої допомоги, документи щодо обсягу наданих послуг та їх вартості.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаними адвокатом роботами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих послуг та виконаних робіт; ціною позову та/або значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Із правової позиції Великої Палати Верховного Суду вбачаєтться, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), a також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Також, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були тaкi витрати понесені фактично, але й також, чи була їх сума обгрунтованою (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12- 171гс19).

Європейський суд з прав людини (далі-ЄСПЛ) у своїх рішеннях від 12 жовтня 2006 p. y справі «Двойних проти України», від 10 грудня 2009 р. у справі «Гімайдуліна і інші проти України», від 23 січня 2014 р. у справі «East/West Alliance Limited проти України», від 26 лютого 2015 р. у справі «Баришевський проти України» зазначив, що присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фaктичними і неминучими, a їхній розмір обгрунтованим. У рішенні ЕСПЛ від 28 листопада 2002 р. у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, якi мають розумний розмір.

При визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу суд також враховує критерії реальності, необхідності та розумності таких витрат.

Вирішуючи питання про розмір витрат на професійну правничу допомогу, суд бере до уваги характер та складність справи, предмет спору, обсяг поданих сторонами процесуальних документів, кількість та характер досліджених доказів, тривалість розгляду справи, обсяг фактично виконаної адвокатами роботи, а також результат розгляду справи.

Судом установлено, що справа не належить до категорії складних, розглядалася у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, а обсяг доказів та процесуальних документів, необхідних для вирішення спору, не був значним.

З урахуванням наведеного суд вважає, що заявлені сторонами витрати на професійну правничу допомогу підлягають зменшенню як такі, що не повною мірою відповідають критеріям співмірності та розумності.

Враховуючи складність справи, обсяг фактично наданих адвокатських послуг, характер спору, ціну позову, кількість та зміст поданих процесуальних документів, а також результат розгляду справи, суд вважає співмірними та обґрунтованими витрати на професійну правничу допомогу:

позивача - у розмірі 8 000,00 грн;

відповідачки - у розмірі 8 000,00 грн.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, а також установлені судом обставини щодо розподілу судових витрат, суд вважає за необхідне покласти на кожну зі сторін по 50 відсотків витрат на професійну правничу допомогу, визначених судом як розумні та співмірні.

Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню 4 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, а з позивача на користь відповідачки - 4 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи, що зазначені суми є однаковими, підстав для їх взаємного стягнення не вбачається, а понесені сторонами витрати на професійну правничу допомогу в цій частині слід вважати розподіленими між сторонами.

На підставі викладеного та керуючись статтями 12, 13, 81, 258, 259, 263-265, 273, 354, ЦПК України, ст.ст. 180-182, 197 СК України, суд

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат Долженко Оксана Миколаївна, до ОСОБА_2 , третя особа: Лохвицький відділ Державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про звільнення від сплати заборгованості за аліментами задовольнити частково.

Звільнити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , від сплати заборгованості за аліментами, що стягуються з нього на користь ОСОБА_2 на утримання двох неповнолітніх дітей, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за період з 02 квітня 2020 року по 11 березня 2025 року включно.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 10 серпня 2026 року.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ).

Представник позивача: Долженко Оксана Миколаївна (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ).

Відповідач: ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ).

Третя особа: Лохвицький відділ Державної виконавчої служби у Миргородському районі Полтавської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (ЄДРПОУ 34587282, місцезнаходження: вул.Гоголя, 10, м.Лохвиця).

Суддя Мирослава КУНЕЦЬ