Рішення № 138871212, 26.06.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/19749/25

Провадження № 2/369/7025/26

РІШЕННЯ

Іменем України

26.06.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі: головуючого судді Янченка А.В., за участі секретаря судового засідання Лисяк К.О., позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Лаврової М.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу № 369/19749/25 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 319 609,80 грн,-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2025 року позивач, ОСОБА_1 , звернулась до суду із позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця», в якому просить суд стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 319 609,80 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, ОСОБА_1 , працювала на посаді начальника відділу юридичної служби регіональної філії «Південно-Західна залізниця», який є одним з підрозділів Акціонерного товариства «Українська залізниця», звідки звільнилась 08.11.2024 за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком.

Між адміністрацією регіональної філії «Південно- Західна залізниця» та Дорожньою профспілковою організацією Південно-Західної залізниці укладено Колективний договір. В колективному договорі закріплено соціальні гарантії та пільги як для працюючих працівників, так і тих, хто звільняється з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, що передбачено статтею 18 КЗпП України.

Позивач зазначає, що їй не було проведено остаточного розрахунку в день звільнення (08.11.2024), як того вимагає чинне в Україні трудове законодавство, зокрема їй не були виплачені належні та гарантовані до виплати кошти відповідно до норм діючого у регіональній філії «Південно-Західна залізниця» колективного договору, що було відображено у наказі про звільнення ОСОБА_1 , а саме одноразова матеріальна допомога в розмірі двох середньомісячних заробітків, виплата якої передбачена при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію та матеріальна допомога на оздоровлення за 2022 та 2023 роки. Виплати зроблені 13.08.2025.

06.11.2025 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано час для усунення недоліків.

26.11.2025 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

06.01.2026 року представником відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» - Лавровою М.А. через електронний суд подано відзив на позовну заяву, в якому остання зазначила, що Акціонерне товариство «Українська залізниця» позовні вимоги позивача не визнає в повному обсязі, вважає їх безпідставними та необгрунтованими.

Свою позицію обґрунтовує тим, що всі нараховані позивачу при звільнені суми були виплачені відповідачем у встановлений законодавством строк, тобто всі нараховані та не оспорювані суми при звільненні позивачу були виплачені, як передбачено ст. 116 КЗпП України.

Зазначає, що рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року (витяг з протоколу засідання правління АТ «Укрзалізниця» №Ц-54/31 від 14 березня 2022 року, п.1.14) було призупинено здійснення працівникам залізниці додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами, зокрема одноразової матеріальної допомоги у зв`язку із виходом на пенсію та одноразової допомоги на оздоровлення, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні.

Дане рішення погоджено з Профспілкою залізничників і транспортних будівельників України.

Згідно листа № ЦЦУП-10/195 від 25.03.2022, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 (зі змінами), відповідно до вимог Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 №2136-ІХ та на виконання рішення правління від 14.03.2022 №Ц-45/31 Ком.т. керівникам структурних підрозділів апарату управління АТ «Укрзалізниця» та керівникам регіональних філій, філій направлено до виконання перелік кодів видів оплат, за якими проводитиметься нарахування на період дії правового режиму воєнного стану.

Згідно даного переліку, нарахування та виплата матеріальної допомоги на оздоровлення (вид оплати № 392), одноразової матеріальної допомоги працівникам, які виходять на пенсію вперше, в залежності від стажу роботи на залізничному транспорті відповідно до умов колективного договору (код виплати № 602) призупиняється на період дії воєнного стану з 24.03.22 відповідно до норм ЗУ "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" від 15.03.2022 № 2136-ІХ.

Також звертає увагу, що позивачкою пропущено строк для звернення до суду з даним позовом, оскільки остання була звільнена з роботи 08.11.2024 та в той самий день, 08.11.2024, вона отримала, під особистий підпис повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні проте з даним позовом вона звернулась до суду у жовтні 2025 року, тобто зі значним пропуском всіх передбачених ст. 233 КЗпП України строків звернення до суду.

17.03.2026 року позивачем через канцелярію суду зареєстровано клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи у порядку статті 83 ЦПК України.

23.03.2026 року позивачем через канцелярію суду зареєстровано пояснення у справі.

24.03.2026 року від представника відповідача через електронний суд надійшли письмові пояснення в порядку статті 43 ЦПК України.

17.05.2026 року позивачем через канцелярію суду зареєстровано пояснення у справі у порядку статті 43 ЦПК України.

27.05.2026 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги, представник відповідача заперечила проти їх задоволення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, всебічно й повно з`ясувавши обставини, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивач, ОСОБА_1 , працювала на посаді начальника юридичного відділу юридичної служби регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця».

Між адміністрацією регіональної філії «Південно-Західна залізниця» та Дорожньою профспілковою організацією Південно-Західної залізниці укладено Колективний договір на 2001-2005 роки, пролонгований на 2006-2025 роки, який діє по сьогоднішній день. Норми, умови, гарантії та пільги, що встановлені Колективним договором у відповідності до статті 18 КЗпП України розповсюджуються на всіх працівників регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця».

Пунктом 3.10. Колективного договору установлено обов`язок роботодавця надавати працівникам, які безпосередньо пропрацювали у підрозділах АТ «Укрзалізниця» не менше 6 місяців та подали письмову заяву, один раз на рік у календарному році матеріальну допомогу на оздоровлення, як правило, разом із настанням щорічної відпустки, у розмірі шести прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановлених законом на перше січня звітного року.

Пунктом 5.23. Колективного договору передбачено, що при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію виплачувати одноразову матеріальну допомогу в розмірі 5 середньомісячних заробітків, а працівникам, які були прийняті на роботу після прийняття даної норми колдоговору (з 15 травня 2007 року), цю допомогу надавати в залежності від стажу роботи на залізничному транспорті, зокрема від 5 до 10 років у розмірі 2 середньомісячних заробітків.

Наказом (розпорядженням) від 04.11.2024 № 2042/ОС «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 08.11.2024 звільнено за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком на підставі ст. 38 КЗпП України.

Вказаним наказом постановлено виплатити ОСОБА_1 після отримання окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця», одноразову матеріальну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітків (стаж роботи складає 8 р. 03 м. 10 дн), передбаченої змінами та доповненнями до колективного договору на 2001-2005 р.р., пролонгованого на 2006-2024 р.р., п. 8.23.

Виплатити шість прожиткових мінімумів на оздоровлення за 2022 рік та за 2023 рік, передбачені п. 3.10 змінами та доповненнями до колективного договору на 2001-2005 р.р., пролонгованого на 2006-2024 р.р., після окремого рішення керівництва АТ «Укрзалізниця».

Згідно з копією повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні від 08.11.2024 наданого регіональною філією «Південно-Західна залізниця» АТ «Укрзалізниця» позивачу у день звільнення, ОСОБА_1 була нарахована та виплачена заробітна плата та компенсація відпускних при звільненні у розмірі 76 447 грн 15 коп.

Згідно з довідкою про середню заробітну плату за період грудень 2023-листопад 2024 ОСОБА_1 була нарахована середньомісячна заробітна плата у розмірі 38 619 грн 52 коп та середньоденна заробітна плата у розмірі 1775 грн 61 коп.

Виплата спірних видів матеріальної допомоги, зокрема одноразової матеріальної допомоги у зв`язку із виходом на пенсію та матеріальної допомоги на оздоровлення, працівникам АТ «Укрзалізниця» передбачена колективними договорами Відповідача, зокрема, працівникам регіональної філії «Південно-Західна залізниця» Акціонерного товариства "Українська залізниця", передбачена Колективним договором між адміністрацією Державного територіально-галузевого об`єднання Південно-Західна залізниця і Дорожньою профспілковою організацією Південно-Західної залізниці зупинена рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року (витяг з протоколу засідання правління АТ «Укрзалізниця» №Ц-54/31 від 14 березня 2022 року, п.1.14) на період дії правового режиму воєнного стану в Україні.

Втім, враховуючи сумлінну працю позивача на залізничному транспорті, позитивні відгуки про її професійну діяльність, а також складні обставини, пов`язані з необхідністю термінового дороговартісного лікування після оперативного втручання позачергова виплата матеріальної допомоги у розмірі, зазначеному в наказі про звільнення від 04.11.2024 № 2042/ОС ОСОБА_1 була здійснена відповідачем 13.08.2025.

Судом встановлено відповідно до роздруківки з історії банківських операцій по особовому рахунку ОСОБА_1 від 13.08.2025 позивачу було виплачено разові виплати у розмірі 87 784 грн 11 коп.

Відповідно до вимог ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Вбачається, що право на отримання позивачем матеріальних допомог та їх розмір відповідач не оспорює. Однак АТ «Укрзалізниця» вважає, що мало право прийняти рішення про відтермінування їх виплати, що є тимчасовим заходом, викликаним збройною агресією, для забезпечення сталої роботи товариства.

Щодо дотримання тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.2 ст. 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Відлік строку за оспорюваними приписами КЗпП України починається з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Це може бути день закінчення установленого строку виплати винагороди за працю або день, коли працівникові стало відомо, що йому не нараховані певні виплати. Отже, початок перебігу строку звернення працівника до суду залежить від суб`єктивної поінформованості працівника, але водночас передбачено й об`єктивний критерій («повинен був дізнатися»).

З матеріалів справи вбачається, що письмове повідомлення про нараховані позивачу суми при звільненні позивач отримала 08.11.2024 року.

Отже, тримісячний строк для звернення позивача до суду із заявою про вирішення трудового спору про виплату всіх сум, що належать позивачу при звільненні сплинув 08.02.2025.

Відповідно до Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша статті 55). Правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права задля захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.

Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував: 1) тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат; 2) тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними.

Трудові відносини позивача з відповідачем припинені 08 листопада 2024 року, а тому відсутні підстави вважати, що позивач має необмежене у часі право на звернення до суду з позовом про стягнення заробітної плати та інших належних при звільненні виплат.

Отже зазначене рішення Конституційного Суду України стосується осіб, які перебувають у трудових правовідносинах та реалізують право на оплату праці як працівники. Натомість у даному випадку позивач на момент звернення до суду був звільнений, а спір виник щодо виплат при звільненні, у зв`язку з чим наведені положення рішення Конституційного Суду України на спірні правовідносини не поширюються.

До того ж слід зазначити, що за правилами частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Аналогічне положення міститься у статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року №2136-VIII.

Водночас у частині першій статті 97 указаного Закону визначено, що Конституційний Суд України у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

Аналіз норм розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону України «Про Конституційний Суд України» дає підстави для висновку про те, що рішення Конституційного Суду України має пряму (перспективну) дію в часі та застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі та виникли до ухвалення рішення Конституційним Судом України, проте продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення Конституційного Суду України.

Велика Палата Верховного Суду також висловлювалася щодо застосування статті 152 Конституції України, статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» (постанови від 18 листопада 2020 року № 4819/49/19 (провадження № 13-76зво20), від 23 травня 2024 року у справі № 990/235/23 (провадження № 11-37заі24)), зазначивши про пряму (перспективну) дію рішень Конституційного Суду України.

Таким чином, рішення Конституційного Суду України поширюється на правовідносини, що виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.

Рішення Конституційного Суду України за загальним правилом не мають ретроактивної (зворотної) дії. Вказане рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року у справі за № 1-7/2024(337/24) не скасовує того факту, що протягом всього 2024 року та більшої частини 2025 року позивач був зобов`язаний дотримуватися встановлених ст. 233 КЗпП України строків.

Початок перебігу тримісячного строку для подання позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набула достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених їй сум, що відбулося шляхом вручення повідомлення про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні (письмового документа, у якому детально зазначено вказані суми). Отже, саме дата вручення позивачу зазначеного документа, а саме 08 листопада 2024 року, є подією, з якою пов`язаний початок перебігу строку звернення до суду.

Суд наголошує, що визначення моменту вручення вказаного повідомлення, як початку перебігу строку у цій справі, відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.

Таким чином, з огляду на зазначене, позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 319 609 грн 80 коп. не підлягають задоволенню.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надала можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року) суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним «сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.

Керуючись ст.ст. 141, 258-259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 319 609,80 грн - відмовити повністю.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано .

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено: 10.08.2026 року.

Суддя А.В. Янченко