Рішення № 138870523, 31.07.2026, Звягельський міськрайонний суд Житомирської області (до 25.04.2025 - Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 285/3608/26

провадження у справі №2/0285/2446/26

31 липня 2026 року м. Звягель

Звягельський міськрайонний суд Житомирської області у складі судді Сташківа Т.Б., за участі секретаря судового засідання Кородчук О.О. та осіб, які беруть участь у справі:

позивача: не прибув,

відповідача ОСОБА_1 : Кобрина Н.В.,

відповідача ОСОБА_2 : не прибула,

третя особа: представник не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом приватного виконавця Дідківського Андрія Савелійовича, в інтересах стягувача ПАТ «СК «Арсенал Страхування», до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа: ПАТ «СК «Арсенал Страхування», про визнання недійсним договору дарування,-

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви

12.06.2026 приватний виконавець Дідківський А.С., в інтересах стягувача ПАТ «СК «Арсенал Страхування» звернувся до суду із зазначеним позовом, та 17.06.2026 уточнивши позовні вимоги (а.с. 26), остаточно просив: визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, площею 0,1710 га, кадастровий номер: 1824085600:02:002:0226, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства (угіддя - рілля), розташованої на території с. Сусли Звягельського району Житомирської області, посвідчений приватним нотаріусом Звягельського нотаріального округу Житомирської області Якубовською Т.О. та зареєстрований в реєстрі за № 367, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1105476718240.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 10.06.2024 ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області у справі № 285/3020/24 відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за позовом ПАТ «СК «Арсенал Страхування» до ОСОБА_1 , ПАТ «НАСК «ОРАНТА» про стягнення коштів у порядку суброгації. 20.06.2025 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування спірної земельної ділянки. 20.04.2026 приватним виконавцем Дідківським А.С. відкрито виконавче провадження № 80804421 з примусового виконання виконавчого листа № 285/3020/24 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «СК «Арсенал Страхування» коштів в розмірі 726 112 грн 28 коп. Боржник добровільно суму заборгованості перед стягувачем не сплатив. Під час заходів, вжитих виконавцем у межах виконавчого провадження, встановлено відсутність на рахунках боржника кошті, рухомого майна та доходів, достатніх для задоволення вимог стягувача. Спільною ознакою фраудаторних правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредитором та з порушенням принципу добросовістності поведінки сторони у цивільних правовідносинах. Спірний договір дарування земельної ділянки має всі ознаки фраудаторності, зокрема: боржник ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед третіми особами; відчуження майна було здійснено для ухилення погашення боргу; відносно боржника ОСОБА_1 є рішення суду про стягнення боргу; майно відчужено на підставі правочину на користь відповідача ОСОБА_2 , по якому не проведена оплата; у відповідача ОСОБА_1 відсутнє інше майно, за рахунок якого стягувач міг би задовольнити свої вимоги.

Доводи сторін у справі

Позивач в судове засідання не прибув, подав заяву, у якій зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить розгляд справи проводити без його участі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не прибула, про час і місце судового розгляду була повідомлена вчасно та належним чином, однак про причини неявки суду не повідомила, відзив проти позову та клопотань про розгляд справи за її відсутності та/або про відкладення розгляду справи не подавала.

Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечила щодо задоволення позову за необґрунтованістю. Зазначила, що ОСОБА_1 не знала про наявність цивільної справи 285/3020/24 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «СК «Арсенал Страхування» коштів у порядку суброгації; копії ухвали про відкриття про відкриття провадження у вказаній справі від 10.06.2024 ОСОБА_1 не отримувала, а тому 20.06.2025 уклала договір дарування належної на їй на праві власності земельної ділянки, вільно розпорядившись вказаним майном.

За таких обставин, керуючись п. 1 ч. 3 ст. 223 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідача та позивача на підставі наявних доказів.

Дослідивши у судовому засіданні матеріали справи та подані докази, з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що 10.06.2024 ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області у справі № 285/3020/24 відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за позовом ПАТ «СК «Арсенал Страхування» до ОСОБА_1 , ПАТ «НАСК «ОРАНТА» про стягнення коштів у порядку суброгації.

20.06.2025 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування спірної земельної ділянки, відповідно до умов якого ОСОБА_1 подарувала, а ОСОБА_2 отримала безоплатно у власність земельну ділянку площею 0,1710 га, кадастровий номер: 1824085600:02:002:0226, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства (угіддя - рілля), розташовану на території с. Сусли Звягельського району Житомирської області (а.с. 6).

Рішенням Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 01.05.2025 у справі № 285/3020/24, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 15.09.2025, зазначений позов ПАТ «СК «Арсенал Страхування» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «СК «Арсенал Страхування» кошти в розмірі 726 112 грн 28 коп. (а.с. 81, 83).

20.04.2026 приватним виконавцем Дідківським А.С. відкрито виконавче провадження № 80804421 з примусового виконання виконавчого листа № 285/3020/24 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «СК «Арсенал Страхування» коштів в розмірі 726 112 грн 28 коп. (а.с. 13).

Звертаючись до суду із зазначеним позовом в інтересах стягувача, приватний виконавець зазначив, що спірний договір є фраудаторним, оскільки такий правочин свідчить про вчинення боржником дій з виведення майна боржника на користь третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредитором та з порушенням принципу добросовістності поведінки сторони у цивільних правовідносинах. На підставі викладеного просив позов задовольнити.

Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

І. Щодо права державного/приватного виконавця на звернення до суду, в інтересах стягувача, із позовом про визнання недійсним фраудаторного правочину

Виконавець на підставі приписів ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) зобов`язаний вживати усіх необхідних та передбачених законом заходів щодо примусового виконання рішень.

Процедура виконавчого провадження є істотною гарантією прав його сторін (стягувача і боржника). Внутрішньою формою діяльності будь-якого державного органу (у тому числі державної виконавчої служби чи приватного виконавця) є встановлений законом порядок здійснення низки однорідних процесуальних дій, її організація, внутрішня структура, тобто процесуальна форма. Процесуальна форма діяльності виконавця визначається як встановлений законодавством порядок, згідно з яким відбувається діяльність, спрямована на реалізацію функцій та виконання завдань щодо примусового виконання судових рішень.

Тож основною метою діяльності виконавця та його безпосереднім завданням є сприяння виконанню судових рішень, які на підставі ст. 129-1 Конституції України є обов`язковими на всій території України. Для досягнення зазначеної мети виконавець зобов`язаний вживати всіх заходів, передбачених законом, у межах своєї компетенції.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 10 Закону № 1404-VIII до заходів примусового виконання рішень належить звернення стягнення на майно боржника, у тому числі якщо воно перебуває в інших осіб.

Державні органи, органи місцевого самоврядування, нотаріуси, інші суб`єкти у разі здійсненні ними владних управлінських функцій відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень, у разі звернення особи за вчиненням певної дії щодо майна, що належить боржнику, який внесений до Єдиного реєстру боржників, зобов`язані не пізніше наступного робочого дня повідомити про це зазначений у Єдиному реєстрі боржників орган державної виконавчої служби або приватного виконавця із зазначенням відомостей про майно, щодо якого звернулася така особа. Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня отримання повідомлення зобов`язаний ухвалити рішення про накладення арешту на майно та/або на кошти/електронні гроші, що знаходяться на рахунках/ електронних гаманцях боржника в банках, небанківських надавачах платіжних послуг, емітентах електронних грошей, у порядку, визначеному ст. 56 цього Закону, крім випадку, коли на таке майно арешт уже накладено з тих самих підстав (ч. 3 ст. 9 Закону № 1404-VIII).

Укладення протягом строку, зазначеного в частині третій цієї статті, правочину щодо майна боржника, який призвів до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, є підставою для визнання такого правочину недійсним, крім випадків продажу у процесі приватизації майна, яке входить до складу єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства, внесеного до Єдиного реєстру боржників (ч. 4 ст. 9 Закону № 1404-VIII).

Оскільки у ст. 9 Закону № 1404-VIII врегульовано алгоритм дій не учасників виконавчого провадження, а безпосередньо виконавця та уповноважених органів і установ, до яких звертається боржник, тому правочини щодо майна боржника, які призвели до неможливості задовольнити вимоги стягувача за рахунок такого майна, можуть бути визнані недійсними судом за зверненням виконавця, у провадженні якого перебуває виконавче провадження щодо конкретного боржника.

Водночас, таке звернення повинне відбуватися в порядку позовного провадження, оскільки чинним процесуальним законодавством іншого механізму для визнання правочину недійсним не передбачено. Таке фундаментальне питання, як встановлення дійсності або недійсності правочину, потребує дотримання засад змагальності і не може бути вирішене судом за зверненням виконавця на стадії виконання судового рішення в іншій справі.

Під час здійснення виконавчого провадження виконавець реалізовує покладені на нього державою функції та забезпечує дотримання принципу обов`язковості судових рішень. Засобом забезпечення виконання судового рішення може вважатися й звернення виконавця до суду з позовом про визнання вчиненого боржником на шкоду стягувачу правочину недійсним.

У цьому контексті суд зазначає, що покладення при цьому тягаря щодо повернення майна боржника (спонукання до оспорення фраудаторного правочину, тобто ініціювання наступних судових процесів) на кредитора, який уже виграв попередній судовий процес щодо стягнення суми боргу і правомірно очікує від держави вчинення усіх можливих дій на забезпечення виконання судового рішення компетентними органами, нівелює сутність конституційного права кредитора на судовий захист та суперечить правилам ст.ст. 3, 8, ч.ч. 1, 2 ст. 55, ч.ч. 1, 2 ст. 129-1 Конституції України (Постанова ВП ВС від 08.06.2022 № 2-591/11).

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має не особистий, а винятково службовий інтерес, який полягає у виконанні покладених на нього державою посадових обов`язків і досягненні такого результату, за якого судове рішення буде виконаним.

Водночас забезпечення найбільш сприятливої ситуації для досягнення виконання судового рішення відповідає не лише інтересам суспільства, яке, безумовно, зацікавлене в підтриманні правопорядку в державі, а й майновим та/або немайновим інтересам стягувача у виконавчому провадженні.

Наведене не означає, що виконавець у виконавчому провадженні зобов`язаний діяти лише в інтересах стягувача, адже всі виконавчі дії повинні вчинятися з дотриманням прав усіх сторін виконавчого провадження, зокрема й боржника. Проте, оскільки метою здійснення виконавчого провадження є повне та своєчасне виконання судового рішення, то вжиття виконавцем усіх необхідних заходів для досягнення цієї мети потрібно розглядати як таке, що відповідає як загальним засадам принципів верховенства права і обов`язковості судових рішень, так і правомірним інтересам стягувача у конкретному виконавчому провадженні.

З огляду на викладене, виконавець має право звернутися до суду з позовом щодо оспорення фраудаторного правочину саме в інтересах стягувача у виконавчому провадженні.

Саме такі правові висновки викладено в пунктах 77-90 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.09.2025 № 367/252/24, які суд першої інстанції враховує згідно вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

ІІ Щодо заявлених позовних вимог по суті спору

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ст.3 ЦК України), і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Суди мають враховувати принцип добросовісності.

Згідно із ч.ч. 2, 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У межах доктрини fraus creditorum (вчинення дій на шкоду кредиторам), правопорядок не може залишати поза увагою правочини, які спрямовані на штучне зменшення активів боржника та унеможливлення виконання існуючих зобов`язань або таких, що неминуче виникнуть у майбутньому.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частини 1-3, 5 ст.203 ЦК України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Положеннями ст. 215 ЦК України передбачено необхідність додержання встановлених вимог саме в момент вчинення певного правочину. Спільною ознакою фраудаторних правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Згідно із ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (п. 6 ч.1 ст. 3, ч. 2 та ч. 3 ст. 13 ЦК України).

Фраудаторним може бути будь-який правочин (договір), укладений між учасниками цивільних відносин, який не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що визначені ст. 203 ЦК України, зокрема: зміст правочину суперечить ЦК України, актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (власність використовується на шкоду іншим); волевиявлення боржника як учасника правочину є неправомірним, внутрішня воля націлена на обман, «на зло» іншій особі (кредитору); правочин не є реальним, не має економічної мети, правові наслідки є зловживанням правами та викликають порушення прав кредиторів.

Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

Обираючи варіант добросовісної поведінки боржник зобов`язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов`язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов`язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Тому усі боржники мають добросовісно виконати усі свої зобов`язання, а в разі неможливості такого виконання надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів.

Договором, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний правочин (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність чи відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути:

1. Момент укладення договору: правочин вчиняється у період, коли в боржника вже виникло зобов`язання перед кредитором (наприклад, після відкриття судового провадження, після ухвалення рішення суду про стягнення боргу або безпосередньо перед відкриттям виконавчого провадження). Боржник розуміє, що невдовзі втратить майно через стягнення, і поспіхом його відчужує.

2. Суб`єктний склад (контрагент): майно відчужується на користь пов`язаних, афілійованих або близьких осіб. Це можуть бути родичі (чоловік/дружина, діти, батьки, пасинки), або ж підконтрольні юридичні особи (де боржник є директором, засновником чи бенефіціаром).

3. Ціна та умови оплати договору: якщо договір безоплатний (наприклад, договір дарування) - це є класичною ознакою фраудаторності, адже актив відчужується, а боржник натомість не отримує грошових коштів, за рахунок яких можуть бути задоволені вимоги кредитора;

4. Умисел (намір поведінки): дії боржника є очевидно недобросовісними, а внутрішня воля націлена не на реальну господарську операцію, а на штучне виведення майна, «на зло» кредитору (зловживання правом ст. 13 ЦК України).

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.06.2021 № 904/7905/16, від 24.11.2021 № 905/2030/19, від 18.06.2024 № 911/2276/22, від 15.05.2025 № 922/733/24, від 08.10.2025 № 910/4335/24.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 № 369/11268/16-ц виснувала, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України), з посиланням на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена ст. 234 ЦК України, так й підстава, передбачена ст. 228 ЦК України.

Порушення загальних засад цивільного законодавства (справедливості, добросовісності та розумності), визначених п. 6 ч.1 ст. 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (ч. 3 ст. 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину.

Встановлено, що 10.06.2024 ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області у справі № 285/3020/24 відкрито провадження у цивільній справі за позовом ПАТ «СК «Арсенал Страхування» до ОСОБА_1 , ПАТ «НАСК «ОРАНТА» про стягнення коштів у порядку суброгації. Через 10 днів після відкриття провадження у вказаній справі, тобто 20.06.2025 ОСОБА_1 уклала договір дарування, відповідно до умов якого остання подарувала належну їй на праві власності земельну ділянку на користь ОСОБА_2 .

Тобто, ОСОБА_1 знала, що відкрито судове провадження про стягнення з неї коштів в порядку суброгації, однак не зважаючи на це, у короткий проміжок часу безоплатно відчужила належне їй на праві власності нерухоме майно на користь третьої особи. При цьому, ОСОБА_1 приймала активну участь у зазначеній цивільній справі, користуючись процесуальними права учасника процесу, зокрема 27.06.2024 подала відзив на позов (а.с. 72).

Отже суд дійшов висновку, що спірний договір дарування земельної ділянки є фраудаторним, оскільки: укладений після відкриття провадження у справі про стягнення з ОСОБА_1 коштів в порядку суброгації; спірний договір є безоплатним, а тому боржник не отримала грошових коштів, за рахунок яких можуть бути задоволені вимоги кредитора.Таким чином, наявні обґрунтовані підстави вважати, що відповідачкою ОСОБА_1 вчинено дії з виведення майна на користь третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

На підставі викладено, спірний договір дарування земельної ділянки необхідно визнати недійсним на підставі ч.ч. 1, 3 ст. 215, ч.ч. 1, 3, 5 ст. 203, п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 13 ЦК України.

Доводи представника відповідача ОСОБА_1 про те, що остання не знала щодо відкриття провадження у справі № 285/3020/24 за позовом до неї про стягнення коштів в порядку суброгації, не заслуговують на увагу, оскільки відповідачкою та її представником, в силу вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надано належних доказів на підтвердження вказаних обставин. Зокрема, ОСОБА_1 та її представник не були позбавлені можливості знайомитись з матеріалами справи № 285/3020/24, отримувати копії документів, що містяться у справі, у тому числі судових повісток/супровідних листів, та заявляти клопотання про долучення вищевказаних письмових доказів до справи, що розглядається, однак таким правом останні не скористались. Більше того, ОСОБА_1 приймала активну участь у розгляді цивільної справи № 285/3020/24, користуючись процесуальними права учасника процесу, зокрема 27.06.2024 подала відзив на позов (а.с. 72).

У задоволенні позовних вимог, заявлених до ОСОБА_2 , необхідно відмовити, оскільки позивачем не доведено, що укладаючи оспорюваний договір дарування земельної ділянки, ОСОБА_2 , як обдарована сторона цього правочину, діяла недобросовісно; знала чи повинна була знати про наявність судового провадження щодо стягнення з ОСОБА_1 коштів в порядку суброгації.

Висновки за результатами розгляду позовної заяви

За змістом статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених фізичними або юридичними особами вимог і на підставі наданих ними доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги частково підтверджуються належними доказами, є частково обґрунтованими, а тому підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 12, 13, 76-83, 141, 258, 259, 264, 265, 268, 293 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

Позов задовольнити частково.

Визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, площею 0,1710 га, кадастровий номер: 1824085600:02:002:0226, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства (угіддя - рілля), розташованої на території с. Сусли Звягельського району Житомирської області, посвідчений приватним нотаріусом Звягельського нотаріального округу Житомирської області Якубовською Т.О. та зареєстрований в реєстрі за № 367, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1105476718240.

У задоволенні позовних вимог приватного виконавця Дідківського Андрія Савелійовича до ОСОБА_2 - відмовити.

Відповідно до ч. 7 ст. 158 ЦПК України, арешт на земельну ділянку, площею 0,1710 га, кадастровий номер: 1824085600:02:002:0226, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства (угіддя - рілля), розташовану на території с. Сусли Звягельського району Житомирської області, накладений ухвалою Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 18.06.2026 № 285/3608/26, продовжує діяти протягом 90 днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено10.08.2026.

Суддя Т.Б. Сташків