Рішення № 138870165, 05.08.2026, Рожищенський районний суд Волинської області

Справа № 167/376/26

Номер провадження 2/167/476/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

05 серпня 2026 року м. Рожище

Рожищенський районний суд Волинської області у складі:

головуючої судді Шептицької Н.В.,

з участю:

секретаря судового засідання Матвійчук Л.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (далі позивач, ТОВ) до ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

1. Стислий виклад позовних вимог.

ТОВ звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи свій позов тим, що 21.03.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №5401633 про надання коштів на умовах споживчого кредиту (далі - Договір).

Згідно Договору, ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» зобов`язується надати Клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.

Умови Договору наступні:

-сума кредиту складає 13 000,00 грн;

-строк кредиту 360 днів: з 21.03.2025 року по 16.03.2026 року. Періодичність платежів зі сплати процентів кожні 15 днів,

-кошти перераховуються на картку № НОМЕР_1 , який вказаний відповідачем особисто під час укладання Договору.

Договір укладено в електронній формі і відповідач підписав Договір за допомогою електронного підпису - одноразовим ідентифікатором «66556».

ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 виконало та надало йому кредит в сумі 13 000,00 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_2 .

Зарахування кредитних коштів на платіжну карту відповідача відбулось через платіжну систему Рау Tech, на підставі укладеного Договору №03012024-1 про організацію переказу коштів від 03.01.2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ПЕЙТЕК». Відповідно до зазначеного договору №5401633 від 21.03.2025 було успішно перераховано грошові кошти у сумі 13000,00 грн на платіжну карту НОМЕР_2 .

04.04.2025 року Відповідач не здійснив оплату процентів, згідно трафіку платежу, та не повернув тіло кредиту.

30.10.2025 року ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» на підставі Договору факторингу №30/10/2025 за плату відступило, а ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» набуло право грошової вимоги до відповідача.

Після укладання Договору факторингу та переходу права вимоги до позивача, відповідач не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ані на рахунки ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал», ані на рахунки первісного кредитора.

Загальний розмір заборгованості відповідача за Договором становить 65 383,50 грн, яка складається з: суми кредиту 13000,00 грн, нарахованих процентів первісним кредитором 27 664,00 грн, нарахованих процентів ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» за 137 календарних днів - 16 919,50 грн, штрафні санкції 6500,00 грн, комісії за надання кредиту - 1300,00 гривень, яку позивач просить стягнути з відповідача, а також судові витрати, понесені по сплату судового збору в сумі 2662,40 грн, і витрат, понесені на правничу допомогу в сумі 10 000,00 гривень.

Позовна заява з додатками подані через систему «Електронний суд».

2. Рух справи в суді.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.03.2026 року, справа передана на розгляд головуючому судді Шептицькій Н.В. (ас 98).

У зв`язку з відсутністю інформації з ЄДДР (ас 99), на запит суду (ас 100) 28.04.2026 року надійшла відповідь від ВОМІРМП УДМС України у Волинській області про місце реєстрації відповідача (ас 101), оскільки це має значення для вірного визначення територіальної підсудності даної категорії справ, згідно ч.1 ст.27 ЦПК України.

Ухвалою головуючого судді від 12.05.2026 року позовна заява була прийнята до розгляду, призначений розгляд справи в спрощеному позовному провадженні в судовому засіданні з викликом сторін, від АТ КБ «ПриватБанк» витребувана інформація, що містить банківську таємницю(ас 102-104).

Ухвалою суду від 11.06.2026 року розгляд справи відкладено, від АТ КБ «ПриватБанк» повторно витребувана інформація, що містить банківську таємницю(ас 113-114).

07.07.2026 року в суд надійшла інформація від АТ КБ «ПриватБанк» (ас 128).

3. Правова позиція сторін під час судового розгляду.

Учасники справи в судове засідання не з`явились.

Представник позивача в позовній заяві просить розгляд справи здійснювати за його відсутності, проти винесення заочного не заперечує (ас 14).

Відповідач був вчасно і належним чином повідомлений про день, час і місце розгляду справи (ас 111, 122). Відзиву на позовну заяву не подав.

Суд ухвалив: проводити заочний розгляд справи у відсутності учасників справи, згідно ч.ч.1, 4 ст.223, ч.1 ст.279 ЦПК України, на підставі ч.1 ст.280 ЦПК України.

У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно ч.ч.4, 5 ст.268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою прийняття рішення у цій справі є 05.08.2026 року - дата складення повного судового рішення.

4. Встановлені в судовому засіданні обставини та досліджені докази на їх підтвердження.

В судовому засіданні встановлено, що 21.03.2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №5401633 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.

Згідно Договору, ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» зобов`язується надати Клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а ОСОБА_1 зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені Договором.

Умови Договору наступні:

-сума кредиту складає 13 000,00 грн;

-строк кредиту 360 днів: з 21.03.2025 року по 16.03.2026 року. Періодичність платежів зі сплати процентів кожні 15 днів,

-стандартна процентна ставка 0,95% за кожен день користування кредитом,

-кошти перераховуються на картку № НОМЕР_1 , який вказаний відповідачем особисто під час укладання Договору.

Договір укладено в електронній формі і відповідач підписав Договір за допомогою електронного підпису - одноразовим ідентифікатором «66556».

ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» свої зобов`язання перед ОСОБА_1 виконало та надало йому кредит в сумі 13 000,00 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_2 .

Зарахування кредитних коштів на платіжну карту відповідача відбулось через платіжну систему Рау Tech, на підставі укладеного Договору №03012024-1 про організацію переказу коштів від 03.01.2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ПЕЙТЕК». Відповідно до зазначеного договору №5401633 від 21.03.2025 було успішно перераховано грошові кошти у сумі 13000,00 грн на платіжну карту НОМЕР_2 .

04.04.2025 року Відповідач не здійснив оплату процентів, згідно трафіку платежу, та не повернув тіло кредиту.

30.10.2025 року ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» на підставі Договору факторингу №30/10/2025 за плату відступило, а ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» набуло право грошової вимоги до відповідача.

Після укладання Договору факторингу та переходу права вимоги до позивача, відповідач не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ані на рахунки ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал», ані на рахунки первісного кредитора.

Загальний розмір заборгованості відповідача за Договором становить 65 383,50 грн, яка складається з: суми кредиту 13000,00 грн, нарахованих процентів первісним кредитором 27 664,00 грн, нарахованих процентів ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» за 137 календарних днів - 16 919,50 грн, штрафні санкції 6500,00 грн, комісії за надання кредиту - 1300,00 гривень.

Встановлені обставини підтверджуються дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами: Правилами надання коштів та банківських металів у кредит ТОВ Лінеура Україна» (ас 21-25), платіжною інструкцією №6433 від 31.10.2025 року (ас 29), Договором про організацію переказу грошових коштів від 03.01.2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ПЕЙТЕК» (ас 45-47) з додатком (ас 47зв), Договором факторингу №30/10/2025 від 30.10.2025 року (ас 48-52) з додатками (ас 53-58), Паспортом споживчого кредиту (ас 63-64), повідомленням про відступлення права вимоги (ас 65), розрахунком заборгованості за Договором станом на 30.10.2025 року (ас 67-70), розрахунком заборгованості за період з 31.10.2025 року по 16.03.2026 року (ас 71-72), реєстром боржників (додаток до Договору факторингу) (ас 74-75), повідомленням ТОВ «Пейтек» (ас 76), Договором №5401633 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 21.03.2025 року (ас 82-94) з додатком №1 таблицею обчислення загальної вартості кредиту) (ас 95) і додатком №2 (інформаційним повідомленням) (ас 96), повідомленням з АТ КБ «ПриватБанк» (ас 128).

5. Зміст спірних правовідносин.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку з неналежним виконанням позичальником взятих на себе зобов`язань перед кредитодавцем (правонаступником якого є ТОВ), внаслідок чого утворилась заборгованість.

6. Надаючи правову оцінку встановленим у судовому засіданні фактичним обставинам справи, суд керується такими нормами права.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1 ст.3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

За змістом ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч.4 ст.203 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.627 ЦК України та ст.6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно ч.1 ст.212 ЦК України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

За змістом ст.ст.626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч.2 ст.639 ЦК України).

Абзац 2 ч.2 ст.639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Аналізуючи викладене, необхідно дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон).

Згідно п.6 ч.1 ст.3 Закону, електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п.12 ч.1 ст.3 Закону).

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону).

Згідно ч.6 ст.11 Закону, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч.8 ст.11 Закону у разі, якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Згідно ст.64 ЦПК України, докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами.

Згідно частиною першою ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором (ч.1 ст.1056-1 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1); жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.2); суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.3).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

6. Висновки суду та мотиви прийнятого рішення.

Судом на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів встановлено, що 21.03.2025 року між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем укладено Договір, який підписаний електронним підписом відповідача шляхом відтворення одноразового ідентифікатора - 66556. Відповідно до умов Договору позичальнику надано кредит в розмірі 13000,00 грн, який він зобов`язався повернути та сплатити проценти за користування ним на визначених у кредитному Договорі умовах.

Позивачем доведено, що відповідачу було видано на 360 днів кредитні кошти у розмірі 13000,00 грн шляхом перерахування на його платіжну карту № НОМЕР_2 , яка була вказана відповідачем в Договорі (ас 94зв).

Однак, відповідач належним чином взяті на себе обов`язки за Договором не виконав, чим допустив заборгованість за: тілом кредиту 13 000,00 грн, нарахованих процентів первісним кредитором 27 664,00 грн, нарахованих процентів ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» за 137 календарних днів - 16 919,50 грн, комісії за надання кредиту - 1300,00 гривень.

Щодо штрафних санкцій в сумі 6500,00 грн, то суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, який доповнений Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-IX та набрав чинності 17 березня 2022 року, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Враховуючи вищенаведене, боржник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за кредитними договорами, а нараховані кошти підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Крім того, суд зазначає, що у Рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012 вказано: «Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу».

Статтею 4 ЦК України встановлено, що інші закони України приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, а на суб`єкта законодавчої ініціативи, що подає до Верховної Ради проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, покладено обов`язок одночасно подати до Верховної Ради проект закону про внесення змін до ЦК України, які мають розглядатися одночасно.

Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні зміни до ЦК України подані не були, то з огляду на положення статті 4 ЦК України та позицію Конституційного Суду України застосування колізійного принципу lex posterior derogat priori (лат. «пізніший закон скасовує попередній») у цій ситуації неможливе.

Отже, зазначення у ЦК України про необхідність прийняття інших законів відповідно до цього Кодексу є достатньою підставою вважати, що норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.

Спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК України.

Разом з тим при існуванні складної змістової колізії застосуванню підлягають норми того нормативно-правового акта, який повно та точно врегульовує конкретні правовідносини, містить чіткі та зрозумілі положення, які забезпечують передбачуваність законодавства та відповідають законним очікуванням суб`єктів правовідносин.

У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) знайшов своє застосування принцип правової визначеності. Цей Суд у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» (Steel and others v. the United Kingdom) та ін.).

Верховний Суд неодноразово вказував, що він виходить із таких вимог до національних нормативно-правових актів, щоб вони вважалися законом для цілей Конвенції: 1) нормативно-правовий акт повинен бути доступним: громадянинові як орієнтир правової поведінки і її наслідків, достатнім за тих правових норм, що застосовуються у конкретній справі; 2) норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з необхідною точністю (справа «Санді Таймз проти Сполученого Королівства» The Sunday Times v. The United Kingdom № 1 заява 6538/74 пункт 46). У справі «Кантоні проти Франції» (Cantoni v. France) Суд зазначив, що закон має відповідати якісним вимогам: бути доступним і передбачуваним.

Аналіз нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що саме норми ЦК України (чинні на момент виникнення спірних правовідносин) найбільш повно та точно врегульовували цивільні правовідносини щодо визначення умов підстав нарахування неустойки за кредитним договором за відповідним правочином.

Враховуючи вищенаведене у сукупності, суд доходить висновку, що Закон України №3498-1Х від 22.11.2023 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», як на підставу правомірності нарахування та стягнення з відповідача 6500,00 грн штрафу до спірних правовідносин не може бути застосований.

Суд, враховуючи положення п.18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог в частині вимоги про стягнення заборгованості по штрафу в розмірі 6500,00 гривень.

Доводи представника позивача про те, що у питанні нарахування штрафу норми Закону України «Про споживче кредитування», як спеціальні, є пріоритетними над нормами ЦК України, які є загальними, є хибними, оскільки саме Цивільний кодекс України за змістом ч.2 ст.4 цього кодексу є основним актом цивільного законодавства України, що регулює, зокрема, спірні цивільні правовідносини.

Також представник позивача зазначає, що кредитний договір був укладений після набрання чинності змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому вимога про стягнення штрафу є правомірною.

Суд зазначає, що у Рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012 вказано: «Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу».

Статтею 4 ЦК України встановлено, що інші закони України приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, а на суб`єкта законодавчої ініціативи, що подає до Верховної Ради проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, покладено обов`язок одночасно подати до Верховної Ради проект закону про внесення змін до ЦК України, які мають розглядатися одночасно.

Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні зміни до ЦК України подані не були, то з огляду на положення статті 4 ЦК України та позицію Конституційного Суду України застосування колізійного принципу lex posterior derogat priori (лат. «пізніший закон скасовує попередній») у цій ситуації неможливе.

Отже, зазначення у ЦК України про необхідність прийняття інших законів відповідно до цього Кодексу є достатньою підставою вважати, що норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.

Спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК України.

Разом з тим при існуванні складної змістової колізії застосуванню підлягають норми того нормативно-правового акта, який повно та точно врегульовує конкретні правовідносини, містить чіткі та зрозумілі положення, які забезпечують передбачуваність законодавства та відповідають законним очікуванням суб`єктів правовідносин.

У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) знайшов своє застосування принцип правової визначеності. Цей Суд у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» (Steel and others v. the United Kingdom) та ін.).

Верховний Суд неодноразово вказував, що він виходить із таких вимог до національних нормативно-правових актів, щоб вони вважалися законом для цілей Конвенції: 1) нормативно-правовий акт повинен бути доступним: громадянинові як орієнтир правової поведінки і її наслідків, достатнім за тих правових норм, що застосовуються у конкретній справі; 2) норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з необхідною точністю (справа «Санді Таймз проти Сполученого Королівства» The Sunday Times v. The United Kingdom № 1 заява 6538/74 пункт 46). У справі «Кантоні проти Франції» (Cantoni v. France) Суд зазначив, що закон має відповідати якісним вимогам: бути доступним і передбачуваним.

Аналіз нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що саме норми ЦК України (чинні на момент виникнення спірних правовідносин) найбільш повно та точно врегульовували цивільні правовідносини щодо визначення умов підстав нарахування неустойки за кредитним договором за відповідним правочином.

Враховуючи вищенаведене у сукупності, суд доходить висновку, що Закон України №3498-1Х від 22.11.2023 року «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», як на підставу правомірності нарахування та стягнення з відповідача 6500,00 грн штрафу до спірних правовідносин не може бути застосований.

Проаналізувавши зібрані і досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності суд доходить висновку, що позовні вимоги ТОВ підлягають до задоволення частково і з відповідача підлягає стягненню заборгованість у розмірі 58883,50 грн, що складається із: заборгованості по тілу кредиту в розмірі 13000,00 грн, заборгованості за процентами в розмірі 44583,50 грн, заборгованості по комісії, пов`язаної з наданням кредиту, в розмірі 1300,00 гривень. В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

7. Розподіл між сторонами судових витрат.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Відповідно до ч.3 ст.4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (2662,40 грн).

Враховуючи, що судовий збір сплачений в мінімальному розмірі, що встановлений пп.1 п.1 ч.2 ст.4 Законом України «Про судовий збір», а тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати у розмірі 266,40 гривень.

Щодо заявлених позивачем, в особі представника, витрат на професійну правничу допомогу, то суд зазначає таке.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.137 ЦПК, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Положеннями ч.8 ст.141 ЦПК передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Сторона позивача на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу надала: договір №10/12-2024 про надання правової допомоги від 10.12.2024 року (ас 18-19), свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю (ас 27), ордер на надання правничої допомоги (ас 62), рахунок на оплату від 23.03.2026 року (ас 66), акт №17481 від 23.03.2026 року прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно Договору №10/12-2024 про надання правової допомоги від 10.12.2024 року (ас 73), заявку №17481 від 23.03.2026 року (ас 78-79).

При цьому суд зауважує, що представник позивача інтереси ТОВ під час розгляду даної справи не здійснював і просив в позовній заяві проводити розгляд справи у його відсутності.

Відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Отже, можна зробити висновок, що ЦПК передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року по справі №755/9215/15-ц.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду по справі №751/3840/15-ц від 20 вересня 2018 року на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року в справі №211/3113/16-ц (провадження №61-299св17).

Враховуючи предмет позову, складність та обсяг самої справи, малозначність справи, здійснення судового розгляду за правилами спрощеного провадження, типовість спірних правовідносин, співмірність складності справи із наданими адвокатом послуг, витраченого представником часу, відсутністю клопотання відповідача про зменшення витрат на правову допомогу, суд дійшов до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 3000,00 грн правової допомоги.

Крім того, суд звертає увагу, що вимога про стягнення витрат на правничу допомогу не є позовними вимогами в розумінні вимог ст. 4 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.12,13,19,77,81,83,84,128,130,141, 223,247, 258,259,263,264,265,268,274-279,280-282 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» заборгованість за Договором №5401633 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 21.03.2025 року у розмірі 58 883 (п`ятдесят вісім тисяч вісімсот вісімдесят три) гривні 50 (п`ятдесят) копійок, що складається із: заборгованості по тілу кредиту в розмірі 13 000,00 (тринадцять тисяч) гривень, заборгованості за процентами в розмірі 44 583 (сорок чотири тисячі п`ятсот вісімдесят три) гривні 50 (п`ятдесят копійок), заборгованості по комісії, пов`язаної з наданням кредиту, в розмірі 1300,00 ( одна тисяча триста) гривень.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 (сорок) копійок судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» 3000,00 (три тисячі) гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Заочне рішення може бути переглянуте Рожищенським районним судом Волинської області за письмовою заявою відповідача, поданою до Рожищенського районного суду Волинської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем до Волинського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається відповідачем протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал», місцезнаходження: 03150, місто Київ, вулиця Загородня, 15, офіс 118/2код ЄДРПОУ: 44559822.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Дата складення повного тексту рішення суду (заочного): 05.08.2026 року.

Головуючий суддя Шептицька Н.В.