Рішення № 138864685, 10.08.2026, Личаківський районний суд м.Львова

Справа № 463/4638/26

Провадження № 2/463/2006/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Мармаша В.Я.,

з участю секретаря судового засідання Цебрик Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Львівського комунального автотранспортного підприємства № 1, третя особа: ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, -

в с т а н о в и в :

позивач звернулась до Личаківського районного суду м. Львова із позовом до відповідача, у якому просила стягнути на її користь відшкодування моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення у розмірі 700 000,00 гривень, а також понесені витрати на професійну правничу допомогу. Позов мотивує тим, що в результаті порушення Правил дорожнього руху водієм ОСОБА_2 потерпілій ОСОБА_3 спричинено тілесні ушкодження, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя в момент їх спричинення, та перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням її смерті. Вироком Личаківського районного суду м.Львова від 02 березня 2026 року у справі №463/612/26 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 Кримінального кодексу України, призначено у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами, на підставі ст.75 КК України, звільнено від відбуття призначеного покарання з випробуванням, із встановленням іспитового строку тривалістю 3 (три) роки, а позивач визнана потерпілою у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023140000001182 від 14.11.2023 р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. Оскільки ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах з ЛК АТП № 1 під час дорожньо-транспортної пригоди 14 листопада 2023 року, внаслідок якої отримала тілесні ушкодження ОСОБА_3 , які спричинили смерть останньої, та виконував трудові обов`язки, тому за шкоду, завдану працівником, несе відповідальність роботодавець - ЛК АТП № 1 в силу положень ч. 1 ст. 1172 ЦК України. Наявність негативних змін у психічному стані особи, психологічне напруження та розчарування, що виникли внаслідок смерті ОСОБА_3 , яких вона зазнала, будучи її донькою, внаслідок завданих їй душевних страждань неможливо виміряти. У зв`язку зі смертю ОСОБА_3 вона зазнала неоціненної моральної шкоди, яка полягає у раптовій втраті найближчої людини. Вона не могла собі уявити, що життя її матері так раптово і трагічно обірветься. Загальний розмір завданої моральної шкоди для позивача становить 780 400 грн 00 коп, з яких 700 000 грн 00 коп. вона має намір стягнути із відповідача, а 80 400 грн 00 коп. - виплачено страховою компанією, у якій була застрахована цивільно - правова відповідальність водія винуватця у рамках Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Предметом цього позову є вимога позивача про стягнення з ЛК АТП №1 належного відшкодування моральної шкоди у виді грошових коштів у розмірі 700 000 гривень у зв`язку із тим, що вона через дорожньо-транспортну пригоду втратила свою матір.

Ухвалою Личаківського районного суду м.Львова від 19.05.2026 прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у справі.

28.05.2026 на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив, у якому просив відмовити у задоволення позовних вимог. Вважає такі безпідставними, необґрунтованими, явно завищеними та такими, що суперечать принципам розумності, виваженості й справедливості. Просить врахувати наступні обставини: ненавмисний характер дій водія ОСОБА_2 , факт отримання страхового відшкодування у розмірі 84 400,00 грн, відсутність вини чи протиправної діяльності відповідача, прцексуальну поведінку позивача у кримінальному провадженні, а також фінансовий стан ЛК АТП №1 та важливе значення його безперебійної роботи для функціонування критичної інфраструктури Львівської МТГ в умовах воєнного стану. Зазначає, що відповідач не заперечує, що смерть близької людини спричинила позивачу душевні страждання. Водночас позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували значущість таких страждань, тяжкість вимушених змін у її житті, погіршення стану здоров`я, а також наявність причинно-наслідкового зв`язку між таким погіршенням та смертю матері. У позовній заяві відсутнє будь яке обґрунтування, з яких саме міркувань позивачка визначила моральну шкоду саме в сумі 700 000 грн. Згідно вироку Личаківського районного суду м. Львова, потерпіла у кримінальному провадженні ОСОБА_1 надала письмову згоду на укладення угоди про визнання винуватості ОСОБА_2 . За змістом цієї угоди обвинувачений ОСОБА_2 беззастережно визнав свою вину та обставини ДТП, а потерпіла фактично погодилася на призначення йому узгодженого покарання у виді 4 років позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами, із звільненням від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України. Крім того, позивачка не заявляла претензій безпосередньо до водія, який керував транспортним засобом під час ДТП. Наведена процесуальна поведінка позивачки узгоджується з фактом отримання нею страхового відшкодування моральної шкоди та свідчить про відсутність заперечень щодо обраного на той момент способу врегулювання правових наслідків події. Водночас у даній справі до ЛК АТП № 1 заявлено вимогу про стягнення моральної шкоди у розмірі 700 000 грн, незважаючи на те, що матеріалами справи не встановлено порушень у технічному стані автобуса, неналежної організації роботи підприємства чи інших протиправних дій з боку відповідача. Наведені обставини свідчать про вибірковий характер пред`явлення вимог та дають підстави вважати, що заявлений розмір компенсації корелює не лише з характером моральних страждань, а й з обраним позивачкою суб`єктом відповідальності. Повністю звільнивши від матеріальних претензій безпосереднього винуватця ДТП, позивачка натомість намагається перекласти весь тягар максимального стягнення на комунальне підприємство. За таких обставин заявлений розмір компенсації не узгоджується з попередньою процесуальною поведінкою позивачки та підлягає оцінці судом крізь призму принципів розумності, справедливості та співмірності, які мають застосовуватись при визначенні розміру моральної шкоди. Просив у разі часткового задоволення позову - зменшити розмір відшкодування моральної шкоди до суми, яка не перевищує 70 000 (сімдесят тисяч) гривень, з урахуванням уже виплаченого Позивачці страхового відшкодування моральної шкоди у розмірі 84 400,00 грн. На підставі ч. 5 ст. 137 ЦПК України - зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивачки, до 4 000 (чотирьох тисяч) гривень.

04.06.2026 від представника позивача на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якій просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, з мотивів та підстав, викладених у них. Зазначила, що оскільки ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах із Відповідачем та керував автобусом під час виконання службових обов`язків, обов`язок із відшкодування шкоди покладається саме на ЛК АТП № 1 як на володільця джерела підвищеної небезпеки. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується незалежно від вини особи, яка її завдала, а володілець звільняється від відповідальності лише у разі, якщо доведе умисел потерпілого або дію непереборної сили (ч. 5 ст. 1187 ЦК України). Технічна справність автобуса жодним чином не нівелює того факту, що його експлуатація працівником Відповідача призвела до летальних наслідків. Верховний Суд неодноразово наголошував (зокрема, у постанові від 21 серпня 2020 року у справі №905/1391/19 ), що у випадках, коли шкода завдана працівником під час виконання трудових обов`язків, належним відповідачем є саме роботодавець, а не працівник. Отже, заява Позивачки про відсутність претензій безпосередньо до водія ОСОБА_2 та її намір стягувати шкоду з ЛК АТП № 1 повністю відповідає вимогам закону. Позивачка обрала єдиний юридично правильний спосіб захисту, пред`явивши позов до особи, яка зобов`язана відшкодувати шкоду за законом, а виплата у розмірі 84 400 грн є явно недостатньою для компенсації завданої моральної шкоди, тому стягнення різниці з фактичного володільця джерела підвищеної небезпеки є законним і справедливим.

Третій особі скеровувалась ухвала про відкриття провадження, позов з додатками на її електронний кабінет. Окрім того, інформація про наявність такого позову у Личаківському суді була розміщена у відкритому доступі на офіційному веб-порталі Судової влади України в мережі Інтернет - http://court.gov.ua. Однак, правом на подання пояснення третя особа не скористалася.

З врахуванням вищенаведеного, суд вирішує справу на підставі наявних у ній доказів і письмових пояснень, викладених у заявах по суті справи (позовній заяві), в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, вироком Личаківського районного суду м. Львова від 02.03.2026 у справі №463/612/26 затверджено угоду про визнання винуватості від 19.01.2026 у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний державний реєстр досудових розслідувань під № 12023140000001182 від 14.11.2023 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК та призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі без позбавленням права керувати транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК його звільнено від призначеного основного покарання з випробуванням строком на 3 роки. На підставі ст. 76 КК покладено обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання. Також, стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави процесуальні витрати на залучення експерта в розмірі 39 833,04 грн. Вирок суду від 02.03.2026 не оскаржувався та набрав законної сили.

Згідно ч.6 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відтак, встановлені обставини вироком Личаківського районного суду м. Львова від 02.03.2026 у справі №463/612/26 є преюдиційними для розгляду даної цивільної справи в частині правових наслідків дій особи, стосовно якої ухвалений вирок.

Так, у постанові Касаційного цивільного суду Верховного суду від 19.12.2019 по справі №520/11429/17, колегія суддів визначила, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Так, вироком Личаківського районного суду м. Львова від 02.03.2026 у справі №463/612/26 встановлено, що ОСОБА_2 , 14 листопада 2023 року, приблизно о 16 годині 15 хвилин, керуючи автобусом марки «Електрон» реєстраційний номер НОМЕР_1 та рухаючись ним по вул. Пасічна, неподалік будинку №70 у м.Львові, всупереч вимог ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», згідно якого учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, грубо порушив вимоги Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 зі змінами та доповненнями, а саме: Р.1 п. 1.5; Р.2 п. 2.3 б), д); Р.10 п.10.1, які виразилися в тому, що ОСОБА_2 , під час керування технічно справним транспортним засобом був неуважним, своїми діями створив загрозу безпеці дорожнього руху, зокрема розпочинаючи рух із зупинки громадського транспорту, не переконався, що це буде безпечним і не створить небезпеки для руху іншим учасникам руху, не маючи об`єктивних перешкод для виявлення пішохода ОСОБА_3 , яка, рухаючись справа на ліво відносно напрямку руху автобуса, перебувала попереду автобуса на його смузі руху, здійснив на неї наїзд.

В результаті порушення Правил дорожнього руху водієм ОСОБА_4 потерпілій ОСОБА_3 спричинено тілесні ушкодження, а саме: тупу поєднану травму тіла у вигляді множинних синців та саден тіла, множинних переломів усіх ребер з обох сторін по двох лініях з ушкодженням плеври, двобічного гемопневмотораксу, множинних забоїв м`яких тканин органів грудної клітки, закритого перелому правої ключиці, зламів остистих відростків грудних хребців Th5-Th10,L2, зламів поперечних відростків L1-L5, розриву ілеоцекального зчленування, зламів лівої кульшової западини, зламів лонних кісток, зламу лівої латеральної маси крижової кістки, підвертлюгового зламу правої стегнової кістки, переломів верхньої третини обох кісток лівої гомілки зі зміщенням фрагментів, нижньої третини обох кісток правої гомілки зі зміщенням фрагментів, масивної внутрішньої кровотечі, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя в момент їх спричинення, та перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням її смерті.

Таким чином, ОСОБА_2 , вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України.

Також, судом встановлено, що відповідно до матеріалів кримінального провадження №12023140000001182 від 14.11.2023 станом на дату ДТП ОСОБА_2 працював на посаді водія автотранспортних засобів ЛК АТП №1. Згідно протоколу допиту підозрюваного від 15 листопада 2023 року, останній з 2013 року керує маршрутними транспортними засобами. З 2018 року ОСОБА_2 працює на посаді водія автотранспортних засобів у ЛК «АТП №1». 14.11.2023 зранку близько 09:00 год., ОСОБА_2 виїхав на маршрут на автобусі марки «Еталон» р.н. НОМЕР_1 , №92 сполученням «АС Західна-Джорджа Вашингтона» та мав курсувати по вказаному маршруту протягом всього дня.

Транспортний засіб марки «ЕЛЕКТРОН», модель А18501, реєстраційний номер НОМЕР_1 відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспотного засобу НОМЕР_2 від 27.05.2017 виданий ТСЦ 4641 на праві власності належить ЛК «АТП №1». Більше того, в матеріалах кримінального провадження наявна характеристика ОСОБА_2 видана ЛК «АТП №1», в якій Підприємство підтверджує, що обвинувачений працював на посаді водія автотранспортних засобів з 28.11.2017 і по теперішній час.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є донькою ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_1 , а також свідоцтвом про розірвання шлюбу.

ОСОБА_1 визнана потерпілою у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023140000001182 від 14.11.2023 р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Як вбачається з квитанції №13457 від 01.03.2024 ПрАТ «СК «ВУСО» сплатило позивачу 93 850,00 грн страхового відшкодування, яка на підставі страхового акту №2334448-1 за Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АР-6371554 від 23.05.2023 складається з: 80 400,00 грн - відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи; 13 450,00 грн - відшкодування витрат на поховання.

Відповідно до положень ст.ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

За змістом ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

В силу ч.1 ст.1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

У свою чергу, загальні підстави відшкодування майнової шкоди визначені ч. 1 та ч. 2 ст. 1166 ЦК України за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними діями особистим немайновим правам фізичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Відповідно до ч.7 ст.128 КПК України, особа, яка не пред`явила цивільного позову в кримінальному провадженні має право пред`явити його в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до положень ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (Постанов КЦС ВС від 13 липня 2023 року у справі № 454/289/22, провадження № 61-2200св23 (ЄДРСРУ № 112202578).

Відповідно до частин другої та п`ятої статті 1187 ЦК шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Обов`язок відшкодувати завдану шкоду, завдану внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок. Потерпілий має подати докази, що підтверджують факт завдання шкоди внаслідок ДТП, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду (постанова КЦС ВС від 06.03.2023 у справі № 559/961/17-ц (провадження № 61-125св23).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.12.2018 у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) сформульовано висновок, що аналіз норм статей 1172 та 1187 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.01.2024 у справі № 554/4401/22, Верховний Суд резюмує, що головною умовою покладення на особу обов`язку компенсувати моральну шкоду є наявність такої шкоди.

При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки.

Шкода, завдана внаслідок ДТП, з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.11.2020 у справі № 760/28302/18-ц, Верховний Суд дійшов висновків, що шкода (у тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Відповідно до ч.2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Аналіз вищевказаних положень законодавства, з урахуванням висновків Верховного Суду, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно заявлені позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди до Львівського комунального автотранспортного підприємства № 1, як роботодавця винної у ДТП особи, дії якої спричинили смерть потерпілої ОСОБА_3 , та володільця джерела підвищеної небезпеки.

Визначаючи розмір заподіяної позивачці моральної шкоди, у зв`язку зі смертю її матері, яка наступила в результаті дорожньо-транспортної пригоди, винуватцем якої є третя особа ОСОБА_2 , суд виходить з наступного.

Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (стаття 3 Конституції України).

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю (частина друга статті 1168 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац 2 частини третьої статті 23 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що:

за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі;

зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди;

у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини;

завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи;

гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості;

по своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.01.2020 у справі № 213/2186/16-ц (провадження № 61-2517св19), зроблено висновок, що «при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають такі обставини: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в заподіянні шкоди».

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.04.2022 у справі № 748/359/20 (провадження № 61-8641св21) зроблено висновок, що «будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним. Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди одразу визначається потерпілим у позовній заяві, хоча остаточне рішення про розмір компенсації моральної шкоди приймається судом».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.06.2020 в справі №759/11457/17 (провадження № 61-44003св18) вказано, що «згідно з частиною другою статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Верховний Суд зазначає, що з урахуванням підстав позову розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи. Суди встановили, що смерть ОСОБА_5, який був сином позивача, настала ІНФОРМАЦІЯ_1 від поєднаної травми грудей, живота та лівого передпліччя з ушкодженням очеревини, тонкого кишковика, лівої ліктьової артерії та шоком, що підтверджується судово-гістологічним дослідженням, а також медичною документацією. Вина ОСОБА_2 у нанесення вказаних тілесних ушкоджень ОСОБА_5 встановлена вироком Святошинського районного суду м. Києва від 12.11.2014, яким їй призначено покарання у виді 8 років позбавлення волі. Суди встановили, що в результаті злочинних дій відповідача позивачу завдано моральну шкоду, яка полягає у моральних стражданнях та необхідності додаткових зусиль для організації звичного способу життя. Визначаючи розмір моральної шкоди в сумі 150 000, 00 грн, суди виходили із засад розумності та справедливості. Доводи касаційної скарги про те, що визначений судом розмір моральної шкоди є надмірний, а суд апеляційної інстанції відхилив клопотання про призначення судово-психологічної експертизи та відмовив у допиті свідка ОСОБА_4, яка безпосередньо володіла інформацією щодо предмета доказування не дають підстав для скасування судових рішень, з огляду на таке. Суди встановили обставини справи з урахуванням підстав позову, визначили розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала позивач, а також виходили із засад розумності, виваженості та справедливості. Суд апеляційної інстанції належним чином перевірив доводи апеляційної скарги, виклав мотиви на їх спростування. Суд апеляційної інстанції зазначив, що посилання відповідача на власний пенсійний вік, невеликий розмір її пенсії та стан здоров`я, її вини у завданні моральної шкоди позивачу не спростовують, і з огляду на характер завданої шкоди не дають підстав для зменшення розміру її відшкодування».

Відповідно до роз`яснень, що містяться у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) міститься висновок про те, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2022 в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

В рішенні ЄСПЛ від 28.05.1985 р. у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі», зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (Постанова ОП КЦС ВС від 05.12.2022 № 214/7462/20 (61-21130сво21).

Суд також враховує рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ромашов проти України» від 27.07.2004 і вважає, що завдана позивачу моральна шкода не може бути виправлена лише шляхом Констатації Судом факту порушення.

Крім того, суд констатує, що моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Суд зауважує, що вбивство людини, неминуче завдає моральних страждань близьким родичам, що ґрунтується на загальних людських засадах, що не потребує доведення жодними додатковими доказами.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку, що заявлені позовні вимоги стосовно відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню.

Так, виходячи з вищенаведеного, суд дійшов висновку, що діями третьої особи ОСОБА_2 , який є працівником відповідача, під час виконання ним своїх трудових обов`язків, спричинено позивачу моральні страждання, які пов`язані зі смертю матері позивачки ОСОБА_3 , яка у зв`язку із її смертю переживає постійні тяжкі психологічні та моральні страждання, відчуває стан безпорадності, що впливає на її самопочуття, настрій та здоров`я, а також враховує негативні наслідки які пов`язані із радикальними вимушеними змінами у житті її сім`ї, час та зусилля, які будуть докладатися для відновлення попереднього психологічного стану.

З цих підстав, враховуючи обсяг та глибину, спричинених фізичних та душевних страждань позивачки, враховуючи роль і ступінь третьої особи у вчиненні кримінального правопорушення та заподіянні моральної шкоди, а також безпосередню бездіяльність відповідача у компенсації спричинених їх працівником шкоди, суд приходить до висновку, що справедливим може бути визначено розмір відшкодування відповідачем моральної шкоди позивачці у сумі 350 000 (триста п`ятдесят тисяч) грн. Інші заперечення сторони відповідача не спростовують зазначених висновків суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, суд приходить висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Львівського комунального автотранспортного підприємства № 1, третя особа: ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення.

На підставі п.6 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивачі у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення звільняються від сплати судового збору.

Згідно ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви про відшкодування моральної шкоди, судовий збір сплачується у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки, судом частково задоволено вимоги позивачки про стягнення моральної шкоди, відтак судовий збір, який підлягає стягненню на користь держави, обраховується судом пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ч.1 ст.141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір в сумі 5 250 грн. Докази понесення інших витрат суду не надано.

Керуючись ст. ст. 3, 11, 15-16, 22-23, 1167, 1172, 1187 ЦК України, ст.ст.4, 12, 13, 81, 263, 265, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

у х в а л и в:

позов ОСОБА_1 до Львівського комунального автотранспортного підприємства № 1, третя особа: ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушенн - задовольнити частково.

Стягнути з Львівського комунального автотранспортного підприємства № 1 на користь ОСОБА_1 350 000,00 (триста п`ятдесят тисяч) гривень грошового відшкодування завданої моральної шкоди.

Стягнути з Львівського комунального автотранспортного підприємства № 1 на користь держави 5 250,00 (п`ять тисяч двісті п`ятдесят) гривень судового збору.

У задоволенні решти вимог - відмовити.

Текст рішення складено та підписано суддею 10.08.2026.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ;

відповідач: Львівське комунальне автотранспортне підприємство № 1, 79066, місто Львів, вул. Авіаційна, буд. 1, Код ЄДРПОУ 23884071;

третя особа: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_2 .

Суддя: Мармаш В. Я.