Рішення № 138864300, 03.08.2026, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа №753/21848/25

Провадження №2/333/2629/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд міста Запоріжжя у складі:

головуючої судді Круглікової А.В.,

при секретарі судового засідання Єрмоленко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс», ЄДРПОУ 43453613, знаходиться за адресою: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, м. Київ, 04112

до відповідача: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» (далі - ТОВ «Цикл Фінанс») звернулось до Комунарського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором від 27.12.2018 № 22038000103482. Заявлені вимоги обґрунтовано тим, що 27.12.2018 між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 22038000103482, на виконання умов якого відповідач отримав кредитні кошти в загальному розмірі 23 657,22 грн. 15.12.2021 між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс» укладено договір факторингу № 15/12/2021, відповідно до умов якого АТ «Банк Кредит Дніпро» відступило на користь ТОВ «Цикл Фінанс» право вимоги до за кредитним договором від 27.12.2018 № 22038000103482. Як вказує позивач, відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим за ОСОБА_1 обліковується заборгованість в сумі 10 086,02 грн по тілу кредиту, 3,09 грн заборгованість по відсоткам за користування кредитом та 8 280 грн борг по комісії. У зв`язку з простроченням виконання основного зобов`язання, відповідачу на суму основного боргу по тілу кредиту нараховано 356,84 грн індексу інфляції та 58,03 грн 3% річних. На підставі викладеного, позивач просить суд позов задовольнити.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений своєчасно та належним чином, надав заяву про розгляд справи без його участі, позов підтримує в повному обсязі, просить суд його задовольнити.

Відповідач в судові засідання жодного разу не з`явився, причини неявки суд не повідомив, про судові засідання повідомлявся належним чином, про що свідчать оголошення про виклик на офіційному сайті Судової влади України, заяв про розгляд справи у його відсутність не надав, відзив на позов не подав.

25.05.2026 на адресу суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання від представника відповідача про відкладення розгляду справи через зайнятість в іншому судовому засіданні.

Вказане вище клопотання представника відповідача судом задоволено та відкладено розгляд справи на 03.08.2026.

03.08.2026 на адресу суду через систему «Електронний суд» також надійшло клопотання від представника відповідача про відкладення розгляду справи через зайнятість в іншому судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 2 ч. 3 вказаної вище статті ЦПК України передбачено, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки.

З огляду на викладене, враховуючи розумні строки розгляду справи, суд, розглянувши наведене вище клопотання представника відповідача дійшов висновку про відмову у його задоволенні.

Так, суд виходить з того, що відповідач не був позбавлений можливості самостійно з`явитись до зали суду (докази протилежного матеріали справи не містять), надати відзив на позовну заяву, в тому числі й укласти договір про надання правничої допомоги з іншим представником.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, судом встановлені наступні обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Як встановлено судом з матеріалів справи, 27.12.18 між АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» (Банк) та ОСОБА_1 (Клієнт) укладено кредитний договір № 22038000103482, за умовами якого (п. 1.1. договору) Банк зобов`язався надати Клієнту грошові кошти (кредит) у тимчасове платне користування на споживчі потреби, а Клієнт зобов`язався повернути наданий кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, що передбачені цим договором.

Згідно з п. 1.2. договору, сума кредиту становить 23 657,22 грн, строк кредитування 24 місяці, кінцева дата повернення 27.12.2020, цільове призначення на споживчі потреби; щомісячна комісія за обслуговування кредиту 3,5% від суми кредиту; процентна ставка за користування кредитом є фіксованою і нараховується в розмірі 0,001% річних на строкову заборгованість за кредитом та 56% на прострочену заборгованість за кредитом.

За змістом п. 1.3. наведеного вище договору, Банк формує Графік платежів, який викладено у розділі 4 цього договору, із зазначенням суми погашення основного боргу за кредитом, сплати процентів за користування кредитом, щомісячні комісії.

Відповідно до п. 1.4 договору, кредит надається шляхом зарахування суми кредиту на поточний рахунок Клієнта: НОМЕР_2 , відкритий у АТ «Банк Кредит Дніпро». Датою видачі кредиту вважається день зарахування суми кредиту на рахунок Клієнта.

Розділом 2 вказаного вище кредитного договору визначено, що платежі з погашення заборгованості за кредитом, сплати процентів за користування кредитом та щомісячної комісії за обслуговування кредиту здійснюється у вигляді щомісячних ануїтентних платежів. Дата погашення та розмір обов`язкового платежу, визначені в Графіку платежів, який викладений в розділі 4 цього договору. Погашення заборгованості Клієнт здійснює шляхом зарахування коштів у сумі обов`язкового платежу на рахунки в АТ «Банк Кредит Дніпро».

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено виникнення між сторонами кредитних правовідносини, в яких сторони погодили всі істотні умови кредитного договору суму кредиту, відсотки за користування кредитом та строк виконання зобов`язання.

Частиною першою статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

З матеріалів справи слідує, що право вимоги за вказаним вище кредитним договором позивач отримав на підставі договору факторингу віл 15.12.2021 № 15/12/2021, укладеного між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Цикл Фінанс».

Як встановлено судом, наведений вище договір факторингу віл 15.12.2021 № 15/12/2021 не є нікчемним згідно з імперативним приписом закону та не визнаний судом недійсним за наслідками вирішення відповідного спору.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено судом, відповідач взятих на себе договірних зобов`язань належним чином не виконав, отримані кредитні кошти та відсотки за користування кредитом у строк, визначений у договорі в повному обсязі не повернув, внаслідок чого за останнім обліковується заборгованість в сумі 10 086,02 грн по тілу кредиту та 3,09 грн заборгованість по відсоткам за користування кредитом.

Будь-яких доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідач суду не надав, як і не надав доказів щодо належного виконання прийнятих на себе зобов`язань, встановлених умовами кредитного договору.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що заявлені ТОВ «Цикл Фінанс» вимоги до ОСОБА_1 про стягнення основного боргу за кредитним договором в сумі 10 086,02 грн по тілу кредиту та 3,09 грн заборгованість по відсоткам за користування кредитом підлягають задоволенню в повному обсязі.

Також, розглянувши вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 8 280 грн. комісії, суд виходить з наступного.

Як встановлено вище судом, пунктами 1.2., 1.3. кредитного договору сторони визначили, що щомісячна комісія за обслуговування кредиту становить 3,5% від суми кредиту та визначається у Графіку платежів, який викладено у розділі 4 цього договору, із зазначенням суми щомісячні комісії.

Водночас із змісту Графіку платежів, викладеному у розділі 4 кредитного договору в розділі «Комісія за надання кредиту» слідує, що останній не містить визначеного до сплати розміру комісії.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті11, частини п`ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому, до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).

Також, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі N 204/224/21 у постанові від 06.11.2023 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті11, частини п`ятої статті12 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до ч. 5 ст. 216 ЦК України, вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити спір по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як встановлено судом в ході розгляду цієї справи, в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з обслуговуванням кредиту (кредитної заборгованості), що надаються відповідачу та за які банком встановлена комісія за обслуговування кредиту.

Враховуючи те, що позивачем не зазначено та не надано доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні даного кредитного договору, то умови укладеного 27.12.2018 між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 кредитного договору № 22038000103482 щодо сплати комісії є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача 8 280 грн. заборгованості по комісії на підставі умов кредитного договору № 22038000103482, які є нікчемними. У зв`язку з чим, у задоволенні вимог в цій частині судом відмовляється.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на викладене, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 58,03грн. за період з 15.12.2021 р. по 23.02.2022 та 356,84 грн. індексу інфляції за період з 15.12.2021 р. по 23.02.2022 за прострочення виконання зобов`язання по тілу кредиту (розрахунки містяться в матеріалах справи).

Розрахунок 3% річних та індексу інфляції здійснений позивачем вірно, а тому позовні вимоги в цій частині задовольняються судом повністю.

Крім того, ТОВ «Цикл Фінанс» у прохальній частині позовної заяви просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати на правову допомогу в розмірі 3000 грн.

Відповідно до ч. 1. п. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаний з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Частиною 1 ст. 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження надання правової допомоги, позивачем надано копії ордеру на надання правничої правової допомоги від 21.07.2025; договір про надання правової допомоги від 02.01.2025 № 43453613 та додаткову угоду № 22038000103482 від 25.08.2025; детальний опис робіт (наданих послуг) на суму 3000 грн.; акт № 22038000103482 від 25.08.2025 про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом (виконання робіт, надання послуг); свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 10682/10 від 25.07.2022; посвідчення адвоката.

Розглянувши надані позивачем документи, дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, суд виходить з того, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» протии України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Подібні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних із оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).

Від відповідача не надходило клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката та заперечень стосовно не співмірності заявлених позивачем витрат на правничу допомогу, понесених у зв`язку із розглядом справи.

Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Тобто, суд не може на власний розсуд зменшувати розмір витрат на оплату правничої допомоги, який підлягає відшкодуванню. Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові у справі №755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) від 19.02.2020: «Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони».

Суд зазначає, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 137 ЦПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pactasuntservanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Такого висновку дійшов Верховний Суд при розгляді справи № 910/13071/19.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 3000 грн., пов`язаних із розглядом справи.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі часткового задоволення позову, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому слід стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, а саме: судовий збір в розмірі 1 354,60 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 677,60 грн.

Керуючись ст.ст. 133, 134, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273-274, 279 ЦПК України суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Цикл Фінанс» (код ЄДРПОУ 43453613, знаходиться за адресою: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, м. Київ, 04112, р/р НОМЕР_3 у АТ «СЕНС БАНК», код банку (МФО) 300346) 10 086 (десять тисяч вісімдесят шість) грн. 02 коп. основного боргу по тілу кредиту, 3 (три) грн. 09 коп. відсотків за користування кредитом, 356 (триста п`ятдесят шість) грн 84 коп індексу інфляції, 58 (п`ятдесят вісім) грн 03 коп 3% річних, 1 677 (одну тисячу шістсот сімдесят сім) грн. 60 коп. витрат на правничу допомогу адвоката та 1 354 (одну тисячу триста п`ятдесят чотири) грн. 60 коп. судового збору.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя А.В.Круглікова