Рішення № 138863402, 10.08.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1271/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попова В.Ф., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив

Позивач звернувся з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - Відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - Відповідач 2), в якій просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області №156050027626 від 24 квітня 2025 року про відмову у призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.04.2025 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до загального страхового стажу періоди: навчання з 01.09.1979 по 18.07.1980 року, роботи з 30.04.1985 по 22.07.1991 року, роботи з 27.09.1993 року по 16.01.2000 року згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , період здійснення підприємницької діяльності згідно довідки Головного управління ДПС в Одеській області №23462/6/15-32- 24-07-10 від 23.05.2025 року та прийняти рішення призначення пенсії за віком.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії. Однак ГУ ПФУ в Запорізькій області прийняло рішення про відмову у призначені пенсії. Позивач вважаючи таке рішення протиправним звернувся до суду з цим позовом.

Відповідач 1 подав відзив, в якому зазначає, що рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком є правомірним, оскільки на дату звернення він не мав необхідного страхового стажу: до стажу не були зараховані окремі періоди навчання, роботи та підприємницької діяльності через недоліки в оформленні трудової книжки, відсутність підтверджуючих документів і відомостей про сплату страхових внесків. На думку відповідача, позивач не надав належних доказів для підтвердження цих періодів відповідно до вимог законодавства.

Відповідач 2 подав відзив, в якому заперечуючи проти задоволення позовних вимог вказав, що позивач пропустив шестимісячний строк звернення до суду без поважних причин, а рішення про відмову у призначенні пенсії є правомірним, оскільки позивач не мав необхідного страхового стажу через незарахування окремих періодів навчання, роботи та підприємницької діяльності у зв`язку з відсутністю належних підтверджуючих документів і відомостей про сплату страхових внесків.

Судом встановлено наступне.

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області.

17.04.2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком.

Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглянуто ГУ ПФУ в Запорізькій області.

24.04.2025 року рішенням №156050027626 Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області відмовлено у призначені пенсії.

З рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 156050027626 від 24.04.2025 про відмову у призначенні пенсії вбачається, що страховий стаж позивача становить 08 років 04 місяці 15 днів, у зв`язку з чим йому відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» через відсутність необхідного страхового стажу. До страхового стажу не зараховано: період навчання з 01.09.1979 по 18.07.1980, оскільки відсутні дата та номер диплома, на підставі якого внесено відповідний запис; період роботи з 30.04.1985 по 22.07.1991, оскільки наявне виправлення дати наказу про звільнення; період роботи з 27.09.1993 по 16.01.2000, оскільки відсутнє найменування підприємства, до якого було прийнято заявника; а також періоди здійснення підприємницької діяльності, починаючи з 19.04.1999, оскільки відсутня інформація про систему оподаткування та сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Вважаючи таке рішення протиправним позивач звернувся до суду з цим позовом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11. 1991 року № 1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України №1058-IV.

Частиною 3 ст. 4 Закону України №1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Частиною 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

До 01 січня 2004 року порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05 листопада 1991 року (далі - Закон № 1788-XII).

Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Також, згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).

Так, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пунктах 3, 6 та 8 Порядку № 637.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що згідно з частиною 3 статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Згідно з пунктом 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (надалі також - Порядок № 22-1) встановлено, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Таким чином, якщо поданих позивачем разом із заявою про перерахунок пенсії документів було не достатньо, то пенсійний орган був зобов`язаний повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково. Окрім цього відповідач не був позбавлений права у разі наявності в нього сумнівів в достовірності чи повноті записів в трудовій книжці позивача звертатись із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання інформації, в тому числі, документів, які містять відомості про періоди роботи, характер праці, умов атестації робочого місця, провести відповідні зустрічні звірки тощо.

В цьому випадку пенсійний орган не надав суду доказів вчинення таких дій.

Щодо незарахування до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1979 по 18.07.1980 у зв`язку з відсутністю дати та номера диплома, періоду роботи з 30.04.1985 по 22.07.1991 через виправлення дати наказу про звільнення, періоду роботи з 27.09.1993 по 16.01.2000 через відсутність найменування підприємства, до якого було прийнято позивача, а також періодів здійснення підприємницької діяльності з 19.04.1999 у зв`язку з відсутністю інформації про систему оподаткування та сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України, суд зазначає наступне.

Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 в справі №687/975/17 вказав, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства, відтак вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань з призначення пенсії за віком. Верховний Суд у постановах від 28.02.2018 року у справі №428/7863/17, від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 року у справі №423/1881/17, від 29.03.2019 року у справі №548/2056/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Отже працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів уповноваженою особою і, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини уповноваженого органу не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань призначення пенсії

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що періоди навчання позивача з 01.09.1979 по 18.07.1980, роботи з 30.04.1985 по 22.07.1991 та з 27.09.1993 по 16.01.2000 підлягають зарахуванню до страхового стажу, оскільки відповідні записи містяться у трудовій книжці, а недоліки їх оформлення, зокрема відсутність окремих реквізитів, виправлення чи інші неточності, допущені роботодавцем або навчальним закладом, не можуть покладатися на працівника та бути підставою для обмеження його права на пенсійне забезпечення.

Щодо незарахування до страхового стажу періодів здійснення позивачем підприємницької діяльності суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що відповідно до довідки Головного управління ДПС в Одеській області № 23462/6/15-32-24-07-10 від 23.05.2025 позивач перебував на обліку як фізична особа-підприємець у період з 01.01.1995 по 24.05.2004.

Зі змісту вказаної довідки вбачається, що з 01.01.2001 по 31.12.2001 позивач перебував на загальній системі оподаткування зі сплатою фіксованого податку, сплативши 2200,00 грн, з 01.01.2002 по 31.12.2002 перебував на загальній системі оподаткування зі сплатою фіксованого податку, сплативши 2300,00 грн, а з 01.01.2003 по 31.12.2003 перебував на загальній системі оподаткування зі сплатою фіксованого податку, сплативши 201,95 грн. Водночас за період з 01.01.2004 по 24.05.2004 позивач перебував на загальній системі оподаткування, однак сплата податку становила 0,00 грн.

Відповідно до пункту 3-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії включаються, зокрема, періоди ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року на підставі довідки про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 01 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від розміру сплачених коштів.

Аналогічні положення містяться у пункті 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, яким передбачено, що періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням фіксованого податку зараховуються до страхового стажу за наявності документів, визначених законодавством, а після 01.07.2000 за умови сплати страхових внесків.

Оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджено здійснення позивачем підприємницької діяльності зі сплатою фіксованого податку лише у період з 01.01.2001 по 31.12.2003, що підтверджується довідкою контролюючого органу. За таких обставин саме зазначений період підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.

Водночас суд не вбачає підстав для зарахування до страхового стажу періоду підприємницької діяльності з 01.01.2004 по 24.05.2004, оскільки відповідно до довідки Головного управління ДПС в Одеській області за цей період сплата податку становить 0,00 грн, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів сплати страхових внесків (єдиного внеску), які відповідно до вимог Закону № 1058-IV є необхідною умовою для включення такого періоду до страхового стажу.

Отже, рішення відповідача в частині незарахування до страхового стажу позивача періоду здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2001 по 31.12.2003 є протиправним, тоді як підстав для зарахування періоду з 01.01.2004 по 24.05.2004 суд не встановив.

Суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області прийняти рішення про призначення позивачу пенсії за віком.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд здійснює захист лише порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи.

Судом встановлено, що рішенням відповідача позивачу відмовлено у призначенні пенсії виключно з підстав незарахування окремих періодів до страхового стажу. Цим рішенням порушено право позивача на належний розгляд його заяви від 17.04.2025, а тому належним способом захисту є скасування такого рішення та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача із зарахуванням до страхового стажу періодів, визначених цим судовим рішенням.

Водночас вимога про зобов`язання відповідача прийняти рішення про призначення пенсії за віком є передчасною, оскільки після зарахування спірних періодів страхового стажу заява позивача про призначення пенсії ще не була повторно розглянута відповідачем. Саме за результатами такого повторного розгляду відповідач повинен встановити загальний страховий стаж позивача, перевірити дотримання всіх передбачених законом умов призначення пенсії та прийняти відповідне рішення.

За таких обставин суд доходить висновку, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву від 17.04.2025 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, тоді як вимога про зобов`язання прийняти рішення про призначення пенсії за віком на даному етапі задоволенню не підлягає як передчасно заявлена.

Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду суд зазначає таке.

Відповідач у відзиві посилається на те, що позивач пропустив шестимісячний строк звернення до адміністративного суду, оскільки рішення про відмову у призначенні пенсії прийнято 24.04.2025, а з позовом до суду він звернувся лише у лютому 2026 року.

Суд не погоджується з такими доводами відповідача.

Відповідно до частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України перебіг строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Отже, для вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду визначальним є встановлення дати, коли позивач отримав рішення про відмову у призначенні пенсії або іншим чином був належним чином повідомлений про його прийняття.

Разом з тим матеріали справи не містять, а відповідачем не надано належних та допустимих доказів отримання позивачем рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 156050027626 від 24.04.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком. Зокрема, відповідачем не надано доказів вручення такого рішення позивачу, його направлення засобами поштового зв`язку чи через електронні засоби комунікації, а також інших доказів, які б підтверджували дату, з якої позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

За таких обставин сам по собі факт прийняття рішення від 24.04.2025 не свідчить про початок перебігу строку звернення до суду. Оскільки відповідач не довів дату отримання позивачем рішення про відмову у призначенні пенсії, доводи про пропуск строку звернення до суду є необґрунтованими та не підтверджені належними доказами, у зв`язку з чим суд відхиляє їх.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, згідно ч.1 ст.139 КАС України, суд присуджує позивачу всі здійснені ним документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Запорізькій області, як органу який прийняв оскаржуване рішення.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №156050027626 від 24.04.2025 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.04.2025 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до загального страхового стажу періоди: навчання з 01.09.1979 по 18.07.1980 року, роботи з 30.04.1985 по 22.07.1991 року, роботи з 27.09.1993 року по 16.01.2000 року згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 , період здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2001 по 31.12.2003.

У задоволенні іншої частини позову відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м. Запоріжжя, пр-т Соборний, буд. 158-6, код ЄДРПОУ 20490012).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя В.Ф. Попов