Рішення № 138863331, 10.08.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4562/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попова В.Ф., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив

Позивач звернувся з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якій просить:

- визнати дії Головного управління пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо відмови в зарахуванні ОСОБА_1 трудового стажу за період з 03.03.1984 р. по 15.11.1984 р.; з 13.02.1990 р. по 06.06.1998 р.; з 16.04.2003 по 04.02.2004 протиправними;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути ОСОБА_1 заяву про призначення пенсії від 22 вересня 2025 р., зарахувавши до страхового стажу: - період роботи з 03.03.1984 р. по 15.11.1984 р. на посаді слюсаря 3-го розряду Березівського ТЕК; - період роботи з 13.02.1990 р. по 06.06.1998 р. на посаді робочого відділення №2 Вікторівської птахофабрики; - період роботи з 16.04.2003 р. по 04.02.2004 р. на посаді вантажника ПП « ОСОБА_2 »;

- встановити факт належності мені, ОСОБА_1 , архівної довідки № 01-46-477 від 04.11.2024 р., виданої начальником відділу трудового архіву виконавчого комітету Березівської міської ради Одеської обл. Вікторією Сюзєвою.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії. Однак ГУ ПФУ в Миколаївській області прийняло рішення про відмову у призначені пенсії. Позивач вважаючи таке рішення протиправним звернувся до суду з цим позовом.

Відповідач надав відзив в якому заперечив проти задоволення позову, зазначивши, що рішення про відмову у призначенні позивачу дострокової пенсії за віком від 30.09.2025 № 155050004870 прийнято правомірно, оскільки позивач не підтвердив наявність необхідного страхового стажу та підстав. Відповідач вказав, що вимога про встановлення факту належності архівної довідки не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки має вирішуватися за правилами цивільного судочинства в порядку окремого провадження.

Судом встановлено наступне.

22.09.2025 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком.

Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглянуто ГУ ПФУ в Миколаївській області.

30.09.2025 року рішенням №155050004870 Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області відмовлено у призначені пенсії.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 30.09.2025 позивачу відмовлено у призначенні дострокової пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 25 років. Страховий стаж позивача визначено у розмірі 13 років 10 місяців 2 дні, при цьому не зараховано періоди роботи з 03.03.1984 по 15.11.1984 через невідповідність назв підприємства у записах трудової книжки, з 13.02.1990 по 06.06.1998 через відсутність належного засвідчення запису про звільнення та розбіжності в архівних документах щодо прізвища позивача, а також з 16.04.2003 по 04.02.2004 через відсутність у Реєстрі застрахованих осіб відомостей про трудові відносини, нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків.

Вважаючи таке рішення протиправним позивач звернувся до суду з цим позовом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11. 1991 року № 1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) та Законом України №1058-IV.

Частиною 3 ст. 4 Закону України №1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Частиною 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

До 01 січня 2004 року порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05 листопада 1991 року (далі - Закон № 1788-XII).

Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Також, згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).

Так, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пунктах 3, 6 та 8 Порядку № 637.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що згідно з частиною 3 статті 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Згідно з пунктом 1.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (надалі також - Порядок № 22-1) встановлено, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Таким чином, якщо поданих позивачем разом із заявою про перерахунок пенсії документів було не достатньо, то пенсійний орган був зобов`язаний повідомити позивача про те, які документи необхідно подати додатково. Окрім цього відповідач не був позбавлений права у разі наявності в нього сумнівів в достовірності чи повноті записів в трудовій книжці позивача звертатись із відповідними листами, запитами до підприємств, установ, організацій, з метою отримання інформації, в тому числі, документів, які містять відомості про періоди роботи, характер праці, умов атестації робочого місця, провести відповідні зустрічні звірки тощо.

В цьому випадку пенсійний орган не надав суду доказів вчинення таких дій.

Щодо незарахування до страхового стажу періодів роботи з 03.03.1984 по 15.11.1984 у зв`язку з невідповідністю назви підприємства у записі про прийняття на роботу та назви, зазначеної на печатці у записі про звільнення, а також періоду роботи з 13.02.1990 по 06.06.1998 у зв`язку з відсутністю печатки у записі про звільнення, суд зазначає таке.

Верховний Суд у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 зазначив, що на особу не може покладатися тягар доведення достовірності відомостей, внесених до її трудової книжки. Працівник не відповідає за правильність і повноту оформлення документів роботодавцем, а недоліки ведення трудової книжки чи іншої документації не можуть бути підставою для позбавлення особи права на пенсійне забезпечення. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 28.02.2018 у справі № 428/7863/17, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 у справі № 423/1881/17 та від 29.03.2019 у справі № 548/2056/16-а, відповідно до яких формальні недоліки у заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідних періодів роботи до страхового стажу.

Отже, працівник не може нести відповідальність за неналежне оформлення трудової книжки роботодавцем, а тому невідповідність назви підприємства у записах трудової книжки чи відсутність печатки у записі про звільнення самі по собі не є достатніми підставами для незарахування відповідних періодів роботи до страхового стажу за умови підтвердження факту роботи належними та допустимими доказами.

Щодо незарахування до страхового стажу періоду роботи з 16.04.2003 по 04.02.2004 з підстав відсутності у Реєстрі застрахованих осіб відомостей про трудові відносини за квітеньгрудень 2003 року, а також даних про нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків за січеньлютий 2004 року, суд зазначає таке.

Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, відповідно до якої відсутність у системі персоніфікованого обліку відомостей про сплату страхових внесків не може бути самостійною підставою для незарахування особі періоду роботи до страхового стажу, якщо факт перебування особи у трудових відносинах підтверджується належними та допустимими доказами.

Верховний Суд також послідовно виходить із того, що працівник не може нести негативні наслідки неналежного виконання роботодавцем своїх обов`язків щодо подання відомостей до системи персоніфікованого обліку, нарахування та сплати страхових внесків. Обов`язок щодо ведення обліку, подання звітності та сплати страхових внесків покладається саме на страхувальника, а тому невиконання ним вимог законодавства не може позбавляти працівника права на соціальний захист та зарахування відповідного періоду роботи до страхового стажу.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 17.07.2019 у справі №144/669/17, від 23.03.2020 у справі №535/1031/16-а, від 28.05.2021 у справі №591/3839/16-а, від 30.12.2021 у справі №348/1249/17, від 27.02.2022 у справі №620/3754/18, від 11.10.2023 у справі №340/1454/21, а також у постанові від 27.02.2026 у справі №620/14565/24, в якій Верховний Суд узагальнив зазначену практику.

У спірних правовідносинах підставою для незарахування позивачу періоду роботи з 16.04.2003 по 04.02.2004 відповідач визначив саме відсутність у Реєстрі застрахованих осіб відомостей про трудові відносини, нарахування заробітної плати та сплату страхових внесків. Водночас такі обставини самі по собі не свідчать про відсутність факту роботи позивача та не можуть бути безумовною підставою для відмови у зарахуванні відповідного періоду до страхового стажу, оскільки недоліки ведення персоніфікованого обліку або невиконання роботодавцем покладених на нього законом обов`язків не можуть покладатися на працівника та обмежувати його право на пенсійне забезпечення. За наявності належних доказів перебування позивача у трудових відносинах зазначений період підлягає зарахуванню до страхового стажу.

Щодо позовної вимоги про встановлення факту належності ОСОБА_1 архівної довідки № 01-46-477 від 04.11.2024, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори. Водночас справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, віднесені до юрисдикції судів цивільної юрисдикції та розглядаються в порядку окремого провадження.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 315 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючого документа особі, якщо прізвище, ім`я, по батькові, місце чи час народження, зазначені в документі, не збігаються з відповідними даними, зазначеними у свідоцтві про народження або паспорті. Відповідно до статті 293 ЦПК України такі справи розглядаються в порядку окремого провадження.

Отже, вимога позивача про встановлення факту належності йому архівної довідки не є публічно-правовим спором, а належить до юрисдикції місцевого загального суду, який розглядає такі справи за правилами Цивільного процесуального кодексу України. Оскільки зазначена вимога не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, провадження у справі в цій частині підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Судовий збір розподілено відповідно до ст. 139 КАСУ.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області №155050004870 від 30.09.2025 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.09.2025 про призначення пенсії за віком, зарахувавши до загального страхового стажу періоди: з 03.03.1984 по 15.11.1984 на посаді слюсаря 3-го розряду Березівського ТЕК, з 13.02.1990 по 06.06.1998 на посаді робочого відділення № 2 Вікторівської птахофабрики та з 16.04.2003 по 04.02.2004 на посаді вантажника ПП « ОСОБА_2 ».

Провадження у справі в частині позовної вимоги про встановлення факту належності ОСОБА_1 архівної довідки № 01-46-477 від 04 листопада 2024 року закрити на підставі пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору в сумі 1211,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (69057, м. Миколаїв, вул. Морехідна 1, код ЄДРПОУ 13844159).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя В.Ф. Попов