Рішення № 138860767, 10.08.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 рокуСправа №211/13380/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

визнати дії протиправними та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 040508 від 24 квітня 2024 року, про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ст. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 ЗУ «Про автомобільний транспорт», у виді штрафу розміром 17 000 гривень;

справу про адміністративне правопорушення за ст. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт» відносно ОСОБА_2 - закрити.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач не є автомобільним перевізником, а тому не може бути суб`єктом відповідальності, передбаченої абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт». Позивач є лише власником транспортного засобу MAN, державний номерний знак НОМЕР_1 , яким 14 березня 2024 року керував водій ОСОБА_3 ; послуг з перевезення вантажу позивач не надавала, статусу фізичної особи-підприємця не має, тоді як у документах, наданих під час перевірки, автомобільним перевізником зазначено фізичну особу-підприємця. Позивач вказує, що відповідач належним чином не встановив особу порушника, а обставини, викладені в оскаржуваній постанові, не підтверджені доказами. Крім того, зазначає, що про застосування штрафу дізналася лише 28 жовтня 2025 року, після відкриття виконавчого провадження та накладення арешту на її кошти, оскільки кореспонденція надсилалася відповідачем на адресу, за якою позивач не проживає.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; відповідачу надано строк для подання відзиву.

Відповідач подав відзив, у якому просив у задоволенні позову відмовити. Позиція відповідача полягає в тому, що під час рейдової перевірки водієм не надано належно оформленої товарно-транспортної накладної: пред`явлена інспектору накладна не містила номера і дати та відомостей про автомобіль, водія і вантаж, а товарно-транспортна накладна № 1 від 14 березня 2024 року не містить відомостей про автомобільного перевізника, у зв`язку з чим такі документи кваліфіковано як відсутні на момент проведення перевірки. За доводами відповідача, за відсутності достовірних даних про автомобільного перевізника перевізником слід вважати власника транспортного засобу, яким за реєстраційними документами є позивач, а документів, що підтверджували б використання транспортного засобу іншою особою на законних підставах, не надано ані під час перевірки, ані під час розгляду справи про порушення. Відповідач також посилається на дотримання ним процедури повідомлення про розгляд справи, передбаченої пунктом 26 Порядку проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567, шляхом надсилання рекомендованим листом повідомлення від 12 квітня 2024 року № 31581/23/24-24 на адресу, зазначену у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу.

Розгляд справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (частина перша статті 257, частина п`ята статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , є власником транспортного засобу MAN, державний номерний знак НОМЕР_1 . Прізвище позивача змінено з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 » у зв`язку з реєстрацією шлюбу, що підтверджується актовим записом про шлюб № 772 від 09 липня 2022 року.

14 березня 2024 року о 13 год. 50 хв. на автомобільній дорозі Н-11, 87 км, посадовими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті на підставі направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) від 07 березня 2024 року № 000129 проведено перевірку транспортного засобу MAN, державний номерний знак НОМЕР_1 , яким керував водій ОСОБА_3 .

За результатами перевірки складено акт № АР 038582 від 14 березня 2024 року проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, яким зафіксовано порушення статті 34 Закону України «Про автомобільний транспорт»: перевізник не забезпечив виконання вимог цього Закону та інших законодавчих актів України у сфері перевезення вантажів, а саме відсутня товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, чим порушено статтю 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», у тому числі порушення, відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 цього Закону, - перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 Закону. Номер дорожнього листа в акті не зазначено; у графі про пояснення водія про причини порушень зазначено, що від пояснень та підпису він відмовився.

При цьому у графі акта, призначеній для найменування автомобільного перевізника, його місцезнаходження, прізвища, ініціалів та адреси фізичної особи-підприємця, посадовою особою відповідача зазначено як власника транспортного засобу - ОСОБА_6 ( АДРЕСА_1 ), так і відомості «Перевізник ОСОБА_7 , код НОМЕР_3 ».

Під час проведення перевірки водієм пред`явлено товарно-транспортну накладну за формою № 1-ТН без номера та дати, в якій автомобільним перевізником зазначено «ФОП ОСОБА_7 , 2733008352», замовником - «ФОП ОСОБА_7 , НОМЕР_3 », вантажовідправником - «ФОП ОСОБА_7 , АДРЕСА_2 »; накладна скріплена печаткою фізичної особи-підприємця ОСОБА_7 (2733008352) і не містить відомостей про автомобіль, водія, вантаж та вантажоодержувача.

Позивач посилається також на товарно-транспортну накладну № 1 від 14 березня 2024 року, вантажовідправником за якою є Фермерське господарство «Надія-8», а вантажоодержувачем - ТОВ ВК «Золотий Дракон», і яка містить відомості про автомобіль, водія та вантаж, проте не містить відомостей про автомобільного перевізника.

24 квітня 2024 року в.о. начальника Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті Гончаровим М. за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, порушеної на підставі акта № АР 038582 від 14 березня 2024 року, винесено постанову № 040508 про застосування адміністративно-господарського штрафу, якою до ОСОБА_6 за порушення статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 цього Закону, застосовано адміністративно-господарський штраф у сумі 17 000 гривень.

Справу про порушення розглянуто за відсутності позивача. Повідомлення про розгляд справи від 12 квітня 2024 року № 31581/23/24-24 надіслано відповідачем на адресу: АДРЕСА_1 , зазначену у свідоцтві про реєстрацію транспортного засобу, тоді як позивач зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади від 10 листопада 2025 року.

На підставі постанови № 040508 від 24 квітня 2024 року державним виконавцем Покровського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрито виконавче провадження № 79366422 про стягнення з ОСОБА_6 штрафу в розмірі 17000 гривень та винесено постанову про арешт коштів боржника в межах суми 19069 гривень. Про застосування штрафу позивач дізналася 28 жовтня 2025 року.

Не погоджуючись із постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу № 040508 від 24 квітня 2024 року, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України від 05 квітня 2001 року № 2344-III «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-III) регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.

Відповідно до статті 6 Закону № 2344-III реалізація державної політики у сфері автомобільного транспорту здійснюється через центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. Державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі). Державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (далі - Положення №103), відповідно до пункту 1 якого Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті. Згідно з пунктами 4, 5 Положення № 103 основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, здійснення державного нагляду (контролю) за безпекою на автомобільному транспорті; Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному транспорті та проводить перевірки за додержанням суб`єктами господарювання, фізичними особами та юридичними особами вимог законодавства про транспорт. Відповідно до пункту 8 Положення № 103 Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт визначено Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2006 року № 1567 (далі - Порядок № 1567).

Згідно з пунктом 2 Порядку № 1567 рейдовим перевіркам (перевіркам на дорозі) підлягають усі транспортні засоби вітчизняних та іноземних автомобільних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України. За приписами пункту 4 Порядку № 1567 рейдові перевірки (перевірки на дорозі) на автомобільному транспорті проводяться посадовими особами Укртрансбезпеки та її територіальних органів.

Згідно з пунктом 14 Порядку № 1567 рейдовою перевіркою (перевіркою на дорозі) є перевірка транспортних засобів автомобільних перевізників на всіх видах автомобільних доріг на маршруті руху в будь-який час з урахуванням інфраструктури щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт. Відповідно до абзацу другого пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) перевіряється виключно наявність визначених статтями 39 і 48 Закону № 2344-III документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Пунктами 20, 21 Порядку № 1567 визначено, що виявлені під час рейдової перевірки (перевірки на дорозі) порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму; у разі виявлення в ході рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.

Пунктом 25 Порядку № 1567 передбачено, що справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення. Відповідно до пункту 26 Порядку № 1567 справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника; про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності). Пунктом 27 Порядку № 1567 установлено, що у разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі; за наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.

Частиною першою статті 34 Закону № 2344-III передбачено, що автомобільний перевізник повинен виконувати, зокрема, вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.

Статтею 48 Закону № 2344-III встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.

Відповідно до абзацу третього частини першої статті 60 Закону № 2344-III за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до статті 1 Закону № 2344-III автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка; послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату.

Розділом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 (далі - Правила № 363), визначено, що перевізник - фізична або юридична особа - суб`єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами; замовник - вантажовідправник або вантажоодержувач, який уклав з перевізником договір про перевезення вантажів. За приписами пункту 11.1 Правил № 363 основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.

Аналіз наведених норм законодавства вказує, що Законом № 2344-III передбачено відповідальність у вигляді адміністративно-господарського штрафу саме до автомобільних перевізників.

Суд зазначає, що автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу, а не власник чи користувач транспортного засобу. Автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб, адже такі дані не завжди можуть збігатися. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладений у постановах Верховного Суду від 08.05.2025 у справі № 520/15410/23 та від 20.05.2025 у справі № 120/4525/23.

Положення статті 60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.08.2023 у справі № 600/1407/22-а, від 06.09.2023 у справі № 120/5064/22, від 12.10.2023 у справі № 280/3520/22, від 07.12.2023 у справі № 620/18215/21, від 14.12.2023 у справі № 140/6000/22.

Отже, першочерговим є належне установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, і у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов`язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов`язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника. При цьому на основі самих лише реєстраційних документів на транспортний засіб не визначити суб`єкта, який має нести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Ці вихідні дані орган контролю отримує на місці перевірки, тоді як постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу виноситься за результатами розгляду справи в територіальному органі Укртрансбезпеки, і саме під час її розгляду має бути встановлений суб`єкт (особа порушника), який відповідно до частини першої статті 60 Закону № 2344-III має нести відповідальність за порушення вимог цього Закону.

Застосовуючи наведені норми до встановлених у цій справі обставин, суд виходить з того, що єдиним документом, який був наданий водієм транспортного засобу безпосередньо під час проведення рейдової перевірки 14 березня 2024 року та містив відомості про особу, яка здійснювала перевезення вантажу, є товарно-транспортна накладна за формою № 1-ТН, в якій автомобільним перевізником, замовником і вантажовідправником зазначено фізичну особу-підприємця ОСОБА_7 (2733008352) і яка скріплена його печаткою. Саме цю накладну, як таку, що подана контролюючому органу в момент виявлення порушення, суд оцінює як доказ, що містить дані про особу автомобільного перевізника; товарно-транспортна накладна № 1 від 14 березня 2024 року, на яку посилається позивач, відомостей про автомобільного перевізника не містить.

Ці ж відомості відображено і в акті № АР 038582 від 14 березня 2024 року, складеному посадовою особою відповідача за результатами перевірки: у графі, призначеній для найменування автомобільного перевізника, зазначено «Перевізник ОСОБА_7 , код НОМЕР_3 ».

Разом з тим позивач є фізичною особою, яка не зареєстрована як фізична особа-підприємець. Матеріали справи не містять жодних доказів того, що позивач 14 березня 2024 року на комерційній основі чи за власний кошт здійснювала перевезення вантажу, надавала послугу з перевезення вантажу на договірних умовах із замовником за плату або була стороною відповідного транспортного процесу. Єдиною обставиною, з якою відповідач пов`язав застосування штрафу до позивача, є належність їй на праві власності транспортного засобу MAN, державний номерний знак НОМЕР_1 , за реєстраційними документами.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позивач у спірних відносинах не є автомобільним перевізником у розумінні статті 1 Закону № 2344-III, а тому не може нести відповідальність на підставі абзацу третього частини першої статті 60 цього Закону, оскільки за порушення законодавства про автомобільний транспорт адміністративно-господарські штрафи застосовуються саме до автомобільних перевізників, а не до власників транспортного засобу, яким перевозиться вантаж.

За таких обставин постанова Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 040508 від 24 квітня 2024 року прийнята за відсутності передбачених законом підстав, є протиправною та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог в частині закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною ч. 2 ст. 245 КАС України визначено виключний перелік про що суд у разі задоволення позову суд може прийняти рішення .

Отже, положеннями КАС України не передбачено такого способу відновлення порушених прав позивача, як закриття провадження відносно позивача у справі про адміністративне правопорушення за ст.48 Закону України Про автомобільний транспорт, тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що правомірність оскаржуваної постанови відповідач як суб`єкт владних повноважень не довів, а позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. Оскільки позов задоволено, на користь позивача підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті про застосування адміністративно-господарського штрафу № 040508 від 24 квітня 2024 року про накладення стягнення на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», відповідальність за яке передбачена абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», у виді штрафу розміром 17 000 гривень.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова