Рішення № 138860731, 10.08.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 рокуСправа №640/504/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (Ліквідаційна комісія), Печерського районного управління Головного управління МВС в м. Києві про визнання протиправним та скасування наказу в частині звільнення, стягнення коштів,-

УСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (Ліквідаційна комісія) (ЄДРПОУ 08592201, вул. Володимирська, 15, м. Київ, 01601) та Печерського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (ЄДРПОУ 08672911, вул. Московська, 30, м. Київ, 01010), в якій позивач просить:

«Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві від 3 грудня 2020 року №28 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 , старшого слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров`я особи, слідчого відділу Печерського районного управління з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил згідно пп. «г» (через скорочення штатів) п.64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом».

«Стягнути з Печерського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (01010, м. Київ, вулиця Московська, 30; код ЄДРПОУ 08672911) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 30 червня 2020 року по 4 вересня 2020 року, а також грошове забезпечення за період з 17 серпня 2018 року по дату прийняття рішення судом по даній позовній заяві, відповідно до посади старшого слідчого Печерського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві та з урахуванням корегування середнього заробітку відповідно до окладу».

«Стягнути з Печерського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (01010, м. Київ, вулиця Московська, 30; код ЄДРПОУ 08672911) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за невикористані щорічні чергові відпустки за період з 17 серпня 2018 року по 7 грудня 2020 року».

«Стягнути з Печерського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (01010, м. Київ, вулиця Московська, 30; код ЄДРПОУ 08672911) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразову допомогу при звільненні зі служби: 1) при звільненні 16 серпня 2018 року відповідно за наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в м. Києві від 16 серпня 2018 року №34 о/с; 2) при звільненні 7 грудня 2020 року за наказом Головного управління МВС України в м. Києві від 3 грудня 2020 року №28 о/с».

«Стягнути з Печерського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (01010, м. Київ, вулиця Московська, 30; код ЄДРПОУ 08672911) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) за надання професійної правничої допомоги 14 000 (чотирнадцять тисяч) гривень 00 коп.».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона перебувала на службі в органах внутрішніх справ з 2003 року на посаді старшого слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров`я особи, слідчого відділу Печерського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві, двічі звільнялася зі служби через скорочення штатів і двічі поновлювалася на посаді за рішеннями суду, а наказом Головного управління МВС України в місті Києві від 03.12.2020 № 28 о/с її звільнено втретє - з 07.12.2020 згідно з підпунктом «г» (через скорочення штатів) пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Протиправність оскаржуваного наказу позивач обґрунтовує такими доводами. По-перше, їй не було запропоновано жодної посади в органах Національної поліції України, тоді як, за висновками суду у справі №640/493/19, наданню згоди працівника міліції на призначення повинна передувати пропозиція керівництва, а без такої ініціативи не може бути встановлено наявність чи відсутність можливості подальшого використання особи на службі у розумінні підпункту «г» пункту 64 Положення № 114; при цьому роз`яснення порядку проходження конкурсу належним виконанням обов`язку з працевлаштування не є. По-друге, її персонально не попереджено про наступне вивільнення за два місяці: лист Головного управління МВС України в місті Києві від 05.10.2020 № 1/1067-Нч вручено їй 19.10.2020 (поштове відправлення з трек-номером 0100185060165), тобто за 1 місяць 18 днів до звільнення 07.12.2020, чим порушено частину першу статті 49-2 Кодексу законів про працю України; крім того, разом із попередженням їй не запропоновано іншої посади або іншої роботи, як цього вимагає частина третя статті 49-2 цього Кодексу.

Грошові вимоги позивач обґрунтовує тим, що за період з 17.08.2018 (дата, з якої її поновлено на посаді) по 07.12.2020 (дата звільнення) їй не виплачено грошове забезпечення, не надано щорічної чергової відпустки та не виплачено компенсації за невикористані відпустки, а також не виплачено одноразової грошової допомоги при звільненні. Розмір грошового забезпечення позивач визначає за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, виходячи з мінімальної заробітної плати, і за попереднім розрахунком станом на день подання позову оцінює його у 126475 грн. Право на компенсацію за невикористані відпустки позивач виводить з пунктів 49, 51, 56 Положення № 114, а право на одноразову грошову допомогу - з частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зазначаючи, що її вислуга на момент звільнення становить 17 років. Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат позивача складається з витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 14 000 грн.

Ухвалою суду адміністративну справу № 640/504/21, яка надійшла з ліквідованого Окружного адміністративного суду міста Києва, прийнято до провадження Дніпропетровського окружного адміністративного суду та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; відповідачам надано строк для подання відзиву.

Відповідач-1 - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (Ліквідаційна комісія) - подав відзив, у якому просив у задоволенні позову відмовити повністю. Позиція відповідача-1 зводиться до такого. Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 № 730 територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України, у тому числі Головне управління МВС України в місті Києві, ліквідовано як юридичних осіб публічного права та утворено територіальні органи Національної поліції; наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.11.2015 № 1388 «Про організаційно-штатні питання» визнано такими, що втратили чинність, штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України, а згідно з Переліком змін у штатах МВС у Головному управлінні МВС України в місті Києві скасовано всі штати та скорочено всі посади - 15 236 посад. Відповідно до пункту 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII усі працівники міліції вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів, з дня опублікування цього Закону, а пунктами 9, 10 цього розділу встановлено тримісячний строк для прийняття на службу до поліції за згодою або за конкурсом; наведені приписи не покладають на органи МВС України чи новостворені органи Національної поліції обов`язку прийняти працівника міліції на службу шляхом видання наказу про призначення. Позивач протягом усього періоду не вжила заходів, передбачених розділом IV Закону № 580-VIII, для добору на посаду поліцейського та не подала рапорту про бажання проходити службу в поліції, що розцінюється як відмова від проходження служби в поліції. Дотримання порядку звільнення забезпечено головою ліквідаційної комісії відповідно до підпункту 4 пункту 21 Порядку № 1074; 05.10.2020 позивача повторно попереджено про можливе майбутнє звільнення, що стало підставою для видання наказу від 03.12.2020 № 28 о/с. Вимоги про стягнення коштів відповідач-1 вважає похідними від вимоги про скасування наказу та передчасними, зазначаючи, що при звільненні у 2018 році позивачу виплачено одноразову грошову допомогу в сумі 17941,50 грн та компенсацію за невикористані відпустки в сумі 1708,33 грн, а доказів звернення до Печерського районного управління за виплатами та відмови у їх проведенні не надано. Крім того, відповідач-1 повідомив, що юридичну особу - Печерське районне управління Головного управління МВС України в місті Києві - припинено в результаті ліквідації 06.07.2021, у зв`язку з чим процесуальні документи на його адресу не направляються. На обґрунтування своєї позиції відповідач-1 послався на постанови Верховного Суду від 05.03.2020 у справі №826/26519/15, від 08.04.2020 у справі № 815/221/16, від 16.10.2020 у справі № 808/8896/15, від 11.06.2020 у справі № 821/303/17, від 09.07.2020 у справі № 640/6271/19 та від 21.12.2023 у справі № 640/20009/18.

Позивач подала відповідь на відзив, у якій просила відзив до уваги не брати як поданий з порушенням строку та задовольнити позовні вимоги. Позивач зазначила, що доводи відповідача-1 не підтверджені доказами, що вона не проходить служби в Запорізькій області, що успішно пройшла тестування, перебуваючи у відпустці по догляду за дитиною, однак її кандидатуру не було подано на розгляд комісії, що витяг з наказу про призначення від 07.11.2015 № 11 було видано їй на руки, а також що Європейським судом з прав людини прийнято до розгляду її заяву щодо порушення статей 6, 8, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідач-2 - Печерське районне управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві до 06.07.2021 правом на надання відзиву та пояснень не скористався (частина шоста статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України).

Доказів наявності правонаступника Печерського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві до Дніпропетровського окружного адміністративного суду не надходило.

Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Згідно з частиною п`ятою статті 262 цього Кодексу суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами. Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала на службі в органах внутрішніх справ України з 01 вересня 2003 року та обіймала посаду старшого слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров`я особи, слідчого відділу Печерського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві.

Наказом Головного управління МВС України в місті Києві від 06 листопада 2015 року № 1021 о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України згідно з підпунктом «г» (через скорочення штатів) пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2016 року у справі № 826/751/16, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2017 року та постановою Верховного Суду від 13 березня 2019 року, наказ від 06 листопада 2015 року № 1021 о/с у частині звільнення позивача визнано протиправним та скасовано, а ОСОБА_1 поновлено на зазначеній посаді з 07 листопада 2015 року. На виконання цієї постанови наказом Головного управління МВС України в місті Києві від 30 березня 2017 року № 16 о/с позивача поновлено на посаді з 07 листопада 2015 року.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 липня 2019 року у справі №826/17695/18, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 жовтня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково: стягнуто з Печерського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві на її користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 04 лютого 2017 року по 29 березня 2017 року у розмірі 4947,64 грн та грошове забезпечення за період з 30 березня 2017 року по 16 серпня 2018 року у розмірі 45999,68 грн, а всього 50947,32 грн; у задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди відмовлено. Цим судовим рішенням встановлено, що середньоденний заробіток позивача становить 133,72 грн.

Наказом Головного управління МВС України в місті Києві від 16 серпня 2018 року №34 о/с позивача вдруге звільнено з органів внутрішніх справ згідно з підпунктом «г» (через скорочення штатів) пункту 64 Положення № 114 з 16 серпня 2018 року. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року у справі №640/493/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2021 року, зазначений наказ у частині звільнення позивача визнано протиправним та скасовано, ОСОБА_1 поновлено на посаді з 17 серпня 2018 року, а в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

На виконання рішення від 30 червня 2020 року у справі № 640/493/19 наказом Головного управління МВС України в місті Києві від 04 вересня 2020 року № 26 о/с позивача поновлено на посаді старшого слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров`я особи, слідчого відділу Печерського районного управління з 17 серпня 2018 року.

Листом Головного управління МВС України в місті Києві від 05 жовтня 2020 року №1/1067-Нч за підписом голови ліквідаційної комісії позивача повідомлено про поновлення її на посаді наказом від 04.09.2020 № 26 о/с та водночас поінформовано, що посаду, на яку її поновлено, скорочено згідно з наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року № 1388 «Про організаційно-штатні питання», а Головне управління МВС України в місті Києві ліквідується відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ», у зв`язку з чим позивача попереджено про можливе майбутнє звільнення згідно з підпунктом «г» (через скорочення штатів) пункту 64 Положення № 114. Зазначений лист надіслано позивачу поштовим відправленням з трек-номером 0100185060165 та вручено їй 19 жовтня 2020 року, що підтверджується роздруківкою з вебсайту АТ «Укрпошта».

Наказом Головного управління МВС України в місті Києві від 03 грудня 2020 року №28 о/с позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України згідно з підпунктом «г» (через скорочення штатів) пункту 64 Положення № 114 з 07 грудня 2020 року. Підставами видання наказу зазначено лист Головного управління МВС України в місті Києві від 05 жовтня 2020 року № 1/1067-Нч «Про оголошення попередження про можливе звільнення», наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року №1388 «Про організаційно-штатні питання» та лист Міністерства внутрішніх справ України від 31 травня 2018 року № 7447/05/22-2018. Листом від 07 грудня 2020 року № 1/1294-Пд позивача повідомлено про звільнення та надіслано витяг з наказу; поштове відправлення з трек-номером 0101043777506 вручено позивачу 10 грудня 2020 року.

Судом також встановлено, що Головне управління МВС України в місті Києві перебуває у стані припинення з 06 листопада 2015 року, а юридичну особу - Печерське районне управління Головного управління МВС України в місті Києві (ЄДРПОУ 08672911) - припинено 06 липня 2021 року, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань внесено запис №1000701110011033950; правонаступника цієї юридичної особи не визначено.

Не погоджуючись із наказом Головного управління МВС України в місті Києві від 03 грудня 2020 року № 28 о/с та вважаючи невиплаченими належні їй кошти, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини щодо проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у період, що є спірним, регулювалися Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114), та Законом України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) у частині особливостей перехідного періоду реформування органів внутрішніх справ.

Згідно з підпунктом «г» пункту 64 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ звільняються зі служби через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Пунктом 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII встановлено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Відповідно до пункту 9 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

Пунктом 10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII передбачено, що працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України, у тому числі Головне управління МВС України в місті Києві, та утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року № 1388 «Про організаційно-штатні питання» визнано такими, що втратили чинність, штати органів, підрозділів, закладів, установ та підприємств МВС України, а згідно з Переліком змін у штатах МВС у Головному управлінні МВС України в місті Києві скасовано всі штати та скорочено всі посади (15 236 посад).

Суд враховує, що частиною четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на наведене такими, що не підлягають доказуванню у цій справі, суд визнає встановлені постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2016 року у справі № 826/751/16, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 липня 2019 року у справі № 826/17695/18 та рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 червня 2020 року у справі № 640/493/19 обставини: проходження позивачем служби в органах внутрішніх справ з 01 вересня 2003 року на посаді старшого слідчого відділення розслідування злочинів, скоєних проти життя та здоров`я особи, слідчого відділу Печерського районного управління; протиправність наказів Головного управління МВС України в місті Києві від 06 листопада 2015 року № 1021 о/с та від 16 серпня 2018 року № 34 о/с у частині звільнення позивача і поновлення її на посаді відповідно з 07 листопада 2015 року та з 17 серпня 2018 року; факт виявлення позивачем бажання проходити службу в Національній поліції, подання нею відповідного рапорту 07 листопада 2015 року та призначення її в порядку переатестування з 07 листопада 2015 року відповідно до наказу Головного управління Національної поліції у місті Києві від 07 листопада 2015 року № 11 о/с, а також непроведення співбесіди за результатами атестування у зв`язку з відсутністю особової справи; розмір середньоденного заробітку позивача - 133,72 грн.

Водночас суд наголошує, що преюдиційне значення в силу частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України мають саме фактичні обставини, встановлені судовим рішенням, а не правова кваліфікація цих обставин та не висновки судів щодо застосування норм права. Преюдиція не позбавляє суд обов`язку самостійно надати правову оцінку спірним відносинам у цій справі. Крім того, преюдиційна сила попередніх судових рішень не поширюється на обставини, які виникли після їх ухвалення та не були предметом дослідження у справах № 826/751/16, № 826/17695/18 і № 640/493/19, а саме на обставини попередження позивача листом від 05 жовтня 2020 року № 1/1067-Нч і видання наказу від 03 грудня 2020 року № 28 о/с. Ці обставини підлягають доказуванню та оцінці у цій справі заново, а тому висновки, зроблені судами щодо законності попередніх звільнень позивача у 2015 та 2018 роках, самі по собі не зумовлюють протиправності оскаржуваного наказу.

Оцінюючи доводи позивача про порушення строку та порядку попередження про наступне вивільнення, суд виходить з такого.

Позивач наполягає, що персональне попередження вручено їй 19 жовтня 2020 року, а звільнено її 07 грудня 2020 року, тобто через 1 місяць 18 днів, чим порушено частину першу статті 49-2 Кодексу законів про працю України, і що разом із попередженням їй не запропоновано іншої посади або іншої роботи всупереч частині третій цієї статті.

Суд погоджується з тим, що фактичний проміжок часу між врученням листа від 05 жовтня 2020 року № 1/1067-Нч (19 жовтня 2020 року) та звільненням (07 грудня 2020 року) є меншим за двомісячний строк, передбачений частиною першою статті 49-2 Кодексу законів про працю України, і що зазначений лист не містив пропозиції іншої посади. Разом з тим ці обставини самі по собі не свідчать про протиправність оскаржуваного наказу з таких мотивів.

Порядок попередження працівників міліції про наступне вивільнення у зв`язку з реформуванням системи органів внутрішніх справ визначено спеціальною нормою - пунктом 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII, за яким усі працівники міліції вважаються попередженими про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів з дня опублікування цього Закону (зазначені приписи набрали чинності 07 серпня 2015 року). Ця норма є спеціальною щодо загальних приписів статті 49-2 Кодексу законів про працю України і має пріоритет у застосуванні (lex specialis derogat generali). Як зазначив Верховний Суд у постанові від 05 березня 2020 року у справі № 826/26519/15, особу було попереджено про наступне вивільнення у порядку, встановленому Законом України «Про Національну поліцію», а не Кодексом законів про працю України, при цьому Законом не передбачено необхідності додаткового попередження працівника міліції про наступне вивільнення. Аналогічні за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 815/221/16 та від 16 жовтня 2020 року у справі № 808/8896/15.

За таких обставин лист Головного управління МВС України в місті Києві від 05 жовтня 2020 року № 1/1067-Нч є додатковим інформуванням позивача, а не обов`язковим попередженням, недотримання строку якого тягне протиправність наказу про звільнення. Позивач вважається попередженою про можливе майбутнє вивільнення в силу закону, і станом на дату оскаржуваного наказу з дня такого попередження минуло понад п`ять років, тобто значно більше і за двомісячний строк, установлений частиною першою статті 49-2 Кодексу законів про працю України, і за тримісячний строк, передбачений пунктами 9, 10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII. Отже, доводи позивача про порушення двомісячного строку попередження є такими, що не спростовують правомірності наказу від 03 грудня 2020 року № 28 о/с.

Щодо доводу про непропонування іншої посади суд зазначає, що обов`язок роботодавця запропонувати іншу роботу за частиною третьою статті 49-2 Кодексу законів про працю України може бути виконаний лише за наявності відповідних посад. Судом встановлено, що наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 листопада 2015 року № 1388 у Головному управлінні МВС України в місті Києві скасовано всі штати та скорочено всі посади (15236 посад), а сам орган перебуває у стані припинення. Отже, станом на 2020 рік у відповідача-1 об`єктивно не існувало жодної посади, яку можна було б запропонувати позивачу. Ніхто не може бути зобов`язаний до неможливого (impossibilium nulla obligatio est), а тому невиконання обов`язку, який об`єктивно не міг бути виконаний, не може бути підставою для визнання наказу про звільнення протиправним.

Національна поліція України та її територіальні органи є окремими юридичними особами публічного права, утвореними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730, і не є правонаступниками територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України, оскільки зазначеною постановою передбачено саме ліквідацію останніх. Відповідно до частини першої статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації, і лише у разі реорганізації майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Прийняття на службу в поліцію здійснюється в порядку, визначеному розділом IV Закону № 580-VIII, тобто за конкурсом, а Головне управління МВС України в місті Києві не наділене повноваженнями зобов`язати органи Національної поліції України призначити особу на посаду поліцейського.

У постановах Верховного Суду від 11 червня 2020 року у справі № 821/303/17 та від 09 липня 2020 року у справі № 640/6271/19 сформульовано висновок, що приписи пунктів 8-10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII жодним чином не вказують на наявність обов`язку відповідного органу Міністерства внутрішніх справ України чи новоствореного органу Національної поліції прийняти на службу до поліції працівника міліції саме шляхом видання наказу про його призначення за згодою такого працівника. Верховний Суд констатував помилковість висновку про те, що встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка виконуватиме повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) з працевлаштування працівників ліквідованої установи. Зазначений правовий висновок підтверджено Верховним Судом у постанові від 21 грудня 2023 року у справі № 640/20009/18 (пункт 68).

Суд враховує, що у справі № 640/6271/19, у якій відповідачем також виступало Головне управління МВС України в місті Києві, а особу неодноразово поновлювали на службі за рішеннями судів, Верховний Суд постановою від 09 липня 2020 року скасував рішення судів попередніх інстанцій та ухвалив нове рішення про відмову в задоволенні позову про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення та поновлення на посаді. При цьому Верховний Суд зазначив, що небажання особи брати участь у конкурсі на посади поліцейських не може бути підставою для скасування наказу про звільнення (пункт 67), а також що Головне управління МВС України в місті Києві не має повноважень зобов`язати Національну поліцію України працевлаштувати таку особу (пункти 70-73).

Посилання позивача на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 17 жовтня 2011 року у справі № 21-327а11, щодо обов`язку держави з працевлаштування працівників ліквідованої установи, суд відхиляє, оскільки ця позиція сформульована до запровадження Законом № 580-VIII спеціального механізму перехідного періоду та переглянута у наведених вище постановах Верховного Суду 2020-2023 років, які є пізнішими за часом і безпосередньо стосуються звільнення працівників міліції у зв`язку з ліквідацією територіальних органів Міністерства внутрішніх справ України.

Також, суд виходить з того, що не кожен дефект акта суб`єкта владних повноважень робить його неправомірним. Як зазначив Верховний Суд у постанові від 13 жовтня 2021 року у справі № 640/21854/18, суто формальні порушення процедури прийняття акта не впливають на його чинність за умови, що дотримання відповідної процедури не могло призвести до ухвалення іншого за змістом рішення. Установивши, що в Головному управлінні МВС України в місті Києві скасовано всі штати, що орган перебуває у стані припинення, що позивач вважається попередженою про можливе майбутнє вивільнення з 2015 року в силу пункту 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII і що обов`язку призначити її на посаду в органах Національної поліції України на відповідача-1 не покладено, суд доходить висновку, що ані додаткове попередження за два місяці, ані пропонування посад не могли змінити результат - звільнення позивача через скорочення штатів було єдино можливим наслідком ліквідації органу та скасування всіх посад.

Ураховуючи наведене, суд доходить висновку, що наказ Головного управління МВС України в місті Києві від 03 грудня 2020 року № 28 о/с у частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ згідно з підпунктом «г» (через скорочення штатів) пункту 64 Положення №114 з 07 грудня 2020 року прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом, а тому підстави для визнання його протиправним і скасування відсутні.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку та грошового забезпечення, компенсації за невикористані щорічні чергові відпустки та одноразової допомоги при звільненні суд зазначає таке.

Усі три зазначені вимоги заявлено виключно до відповідача-2 - Печерського районного управління Головного управління МВС України в місті Києві. Судом встановлено, що цю юридичну особу припинено 06 липня 2021 року із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису №1000701110011033950, а правонаступника не визначено. Відповідно до частини першої статті 104 Цивільного кодексу України права та обов`язки юридичної особи переходять до правонаступників лише у разі реорганізації; у разі ліквідації такого переходу не відбувається. Стягнення коштів з юридичної особи, яка припинена і не має правонаступника, є неможливим, а суд, який відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справи не інакше як за позовною заявою і в межах заявлених вимог, не вправі з власної ініціативи змінити відповідача за цими вимогами.

Крім того, вимоги про стягнення коштів є похідними від вимоги про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення у розумінні пункту 23 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, за яким похідна позовна вимога - це вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої (основної) позовної вимоги. Оскільки в задоволенні основної вимоги відмовлено, не підлягають задоволенню і похідні вимоги.

Вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі з 30 червня 2020 року по 04 вересня 2020 року та грошового забезпечення за період з 17 серпня 2018 року по дату ухвалення рішення суду є, крім того, внутрішньо суперечливою: період з 30 червня 2020 року по 04 вересня 2020 року одночасно охоплюється обома складовими цієї вимоги, що означає подвійне стягнення за один і той самий проміжок часу. Суд також враховує, що питання стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі та грошового забезпечення вже було предметом судового розгляду у справі № 826/17695/18, за наслідками якого рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 липня 2019 року з відповідача-2 стягнуто 50 947,32 грн за період з 04 лютого 2017 року по 16 серпня 2018 року. Водночас у частині періоду після 07 грудня 2020 року вимога є безпідставною з огляду на висновок суду про правомірність оскаржуваного наказу про звільнення.

Вимогу про стягнення одноразової допомоги при звільненні позивач обґрунтовує частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Зазначена норма визначає умови виплати одноразової грошової допомоги військовослужбовцям при звільненні з військової служби і не поширюється на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та поліцейських, умови грошового забезпечення яких визначаються іншими нормативно-правовими актами. Отже, наведена позивачем правова підстава заявленої вимоги не підтверджує її позиції. Крім того, з відзиву та доданих до нього документів вбачається, що при звільненні позивача у 2018 році їй виплачено одноразову грошову допомогу в сумі 17941,50 грн та компенсацію за невикористані відпустки в сумі 1708,33 грн, що виключає повторне стягнення тих самих виплат за той самий випадок звільнення.

Суд також зазначає, що позивачем не надано доказів звернення до відповідача-2 із заявою про проведення відповідних виплат та відмови у їх проведенні, а розміру заявлених до стягнення сум за вимогами про компенсацію за невикористані відпустки та про одноразову допомогу позовна заява не містить, що не відповідає вимогам пункту 3 частини п`ятої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України.

Разом з тим суд не бере до уваги твердження відзиву про попередження позивача 04 вересня 2020 року та про передачу її особової справи до Запорізького управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві, оскільки ці обставини не підтверджені жодними доказами і висновки суду на них не ґрунтуються. Так само не впливає на вирішення цього спору посилання позивача на прийняття Європейським судом з прав людини її заяви до розгляду, оскільки саме по собі звернення до цього суду не встановлює обставин, що мають значення для справи, та не є підставою для задоволення позовних вимог.

Оцінюючи доводи відповідача-1 про неможливість розгляду в одному провадженні вимоги про визнання наказу протиправним і вимог про проведення виплат, суд зазначає, що заявлені позивачем вимоги пов`язані між собою підставою виникнення, а тому їх об`єднання в одній позовній заяві відповідає частині першій статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України; ця обставина не є перешкодою для вирішення спору по суті. Водночас, як зазначено вище, наведені вимоги не підлягають задоволенню з інших мотивів.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що відповідач-1 як суб`єкт владних повноважень довів правомірність оскаржуваного наказу, тоді як позивач не довела обставин, на яких ґрунтуються заявлені нею вимоги, а тому позов задоволенню не підлягає.

Судовий збір, від сплати якого позивач звільнена на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», за наслідками відмови в задоволенні позову не перерозподіляється.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (Ліквідаційна комісія), Печерського районного управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві про визнання протиправним та скасування наказу і стягнення коштів відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова