Постанова № 138858702, 10.08.2026, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/5176/26

Провадження № 3/643/1261/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.08.2026 м. Харків

Суддя Салтівського районного суду міста Харкова Новіченко Н.В., розглянувши матеріали, що надійшли з Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Харкова, громадянина України, який проживає за адресою АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

І. Опис обставин, установлених під час розгляду справи.

08 березня 2026 року о 21:52 год. у місті Харкові по вулиці Гвардійців Широнінців, буд. 61-А, ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Renault Megan», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, хитка хода, поведінка що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на встановлення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою газоаналізатора «Alcotester Drager 6820» та проходження такого огляду у медичному закладі відмовився.

ІІ. Пояснення осіб, які беруть участь у справі про адміністративне правопорушення.

У судовому засіданні ОСОБА_1 свою вину у вчиненні адміністративного правопорушення не визнав та пояснив, що 08.03.2026 він їхати нікуди не збирався, а просто хотів прогріти двигун і забрати зі свого автомобіля ключі та документи. Автомобіль застряг у багнюкі з льодом та їхати він нікуди не міг. Він перебував у салоні свого автомобіля як підійшли працівники поліції та запропонували йому пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння. Проте, оскільки він нікуди не їхав і не міг їхати, працівники поліції його не зупиняли, то підстави для проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння були відсутні. Сам по собі той факт, що він сидів за кермом авто не утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, оскільки відповідальність настає лише за факт керування транспортним засобом. .

ІІІ. Нормативний акт, що передбачає відповідальність за адміністративне правопорушення.

Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлений Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001.

Пункт 1.3 Правил дорожнього руху передбачає, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Відповідно до вимог пункту 2.5. Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

У пункті 1.9 Правил дорожнього руху встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, передбачена ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

ІV. Оцінка суду.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, підтверджується:

- протоколом про адміністративне правопорушення від 08.03.2026 серії ЕПР1 № 609802, який відповідає вимогам ст. 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення, містить виклад суті вчиненого правопорушення та є джерелом доказової інформації про подію правопорушення та особу, яка його вчинила;

- наявними в матеріалах справи відеозаписами працівників поліції, на яких зафіксовано як ОСОБА_1 будучи за кермом автомобіля намагався виїхати, а також зафіксовано пасивну відмову ОСОБА_1 від проходження огляду на визначення стану алкогольного сп`яніння на місці зупинки та у закладі охорони здоров`я;

- направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 08.03.2026;

- актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів;

- рапортом працівника поліції.

На переконання суду, надані докази на підтвердження винуватості ОСОБА_1 є належними, допустимими і достовірними, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі, узгоджуються між собою як в цілому, так і в деталях, та доповнюють один одного.

Досліджені та перевірені судом обставини поза розумним сумнівом свідчать про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Вимоги статей 256, 266, 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення, Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України 09.11.2015 № 1452/735, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.11.2015 № 1395, поліцейськими при складанні протоколу про адміністративне правопорушення були дотримані.

Жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суду не надано.

Оцінюючи доводи ОСОБА_1 про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення, суд вважає їх такими, що не спростовують установлених під час судового розгляду обставин та ґрунтуються на неправильному розумінні як фактичних обставин події, так і змісту правових норм, що регулюють порядок проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного сп`яніння.

Як на тому наголошено у постанові Пленуму Верховного Суду № 14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатись.

Із наявних у матеріалах справи відеозаписів убачається, що ОСОБА_1 перебував саме на місці водія транспортного засобу, здійснював дії, характерні для керування автомобілем, та намагався виїхати на транспортному засобі, тобто автомобіль фактично почав рухатися.

При цьому для кваліфікації дій особи за частиною першою статті 130 КУпАП у частині відмови від проходження огляду визначальним є встановлення того, що особа на момент виникнення відповідного обов`язку мала статус водія, тобто здійснювала керування транспортним засобом, а також того, що така особа, будучи зобов`язаною пройти огляд у встановленому законом порядку, від цього огляду відмовилася.

Саме такий підхід відповідає прямому змісту примітки до статті 130 КУпАП, відповідно до якої суб`єктом правопорушення є особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення. Водночас диспозиція частини першої статті 130 КУпАП безпосередньо передбачає відповідальність не лише за керування транспортним засобом у стані сп`яніння, а й за самостійну, окрему форму протиправної поведінки відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження у встановленому порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння.

Отже, законодавець розмежовує дві форми порушення: фактичне керування транспортним засобом у стані сп`яніння та невиконання водієм обов`язку пройти відповідний огляд. Для притягнення особи до відповідальності саме за відмову від огляду встановлення факту перебування особи у стані алкогольного сп`яніння за результатами такого огляду не є необхідною умовою, оскільки протиправність поведінки полягає у невиконанні законної вимоги щодо проходження огляду.

Згідно з пунктом 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Таким чином, наведена норма встановлює для водія імперативний, а не факультативний обов`язок. Відповідно, питання про доцільність проходження такого огляду, його необхідність або суб`єктивне ставлення водія до вимоги поліцейського не належать до його дискреції.

З огляду на це суд відхиляє довід ОСОБА_1 про те, що оскільки транспортний засіб був застряглим і, на його думку, не міг рухатися, він не був зобов`язаний проходити огляд. Такий довід фактично зводиться до твердження про відсутність у нього статусу водія, однак спростовується безпосередньо дослідженим судом відеозаписом, на якому зафіксовано його перебування за кермом та вчинення ним дій, спрямованих на переміщення транспортного засобу.

При цьому саме по собі тимчасове ускладнення або неможливість руху транспортного засобу внаслідок того, що він застряг, не спростовує факту керування ним та не звільняє особу від виконання передбачених Правилами дорожнього руху обов`язків. Поняття «керування транспортним засобом» не може ототожнюватися виключно з фактом успішного переміщення автомобіля певну відстань.

Не заслуговує на увагу і твердження ОСОБА_1 про те, що працівники поліції його «не зупиняли», а тому, на його думку, не мали права вимагати проходження огляду.

Зазначений аргумент ґрунтується на помилковому ототожненні двох юридично різних обставин факту зупинки транспортного засобу поліцейським та встановлення факту керування транспортним засобом особою, щодо якої виникли підстави для проведення огляду.

Пункт 2.5 Правил дорожнього руху не ставить обов`язок водія пройти огляд на стан сп`яніння у залежність від того, чи було транспортний засіб зупинено саме шляхом подання поліцейським спеціального сигналу про зупинку. Визначальним є встановлення того, що особа є водієм та щодо неї у поліцейського наявні передбачені законом підстави для проведення огляду. Саме після виникнення таких обставин водій зобов`язаний виконати законну вимогу поліцейського щодо проходження огляду.

Більше того, з матеріалів справи та дослідженого відеозапису вбачається, що працівники поліції звернулися до ОСОБА_1 безпосередньо після виявлення його за кермом транспортного засобу та запропонували пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння. Отже, між фактом перебування ОСОБА_1 за кермом, вчиненням ним дій щодо руху транспортного засобу та висуненням працівниками поліції вимоги пройти огляд існує безпосередній часовий та фактичний зв`язок.

За таких обставин відсутність, на думку ОСОБА_1 «зупинки» транспортного засобу сама по собі не створює правової підстави для ігнорування вимоги про проходження огляду.

Зміст досліджених відеозаписів свідчить про послідовну поведінку ОСОБА_1 , яка об`єктивно спрямована на уникнення проведення огляду. При цьому для юридичної кваліфікації такої поведінки не має визначального значення, чи була відмова сформульована особою однією категоричною фразою на кшталт «відмовляюся від огляду», чи вона проявилася через послідовність конкретних дій та бездіяльності, спрямованих на фактичне ухилення від проведення огляду.

Правове значення має не формальне словесне позначення особою своєї поведінки, а її об`єктивний зміст та спрямованість. Якщо водій після неодноразової та зрозумілої пропозиції пройти огляд не вчиняє необхідних дій для його проходження, висловлює заперечення проти самої процедури, не погоджується на проведення огляду у запропонованому місці або іншим способом перешкоджає його проведенню, така поведінка за наявності інших передбачених законом обставин може свідчити про фактичну відмову від огляду.

За таких обставин суд вважає встановленим, що поведінка ОСОБА_1 , зафіксована на відеозаписах, не була звичайною пасивною бездіяльністю особи, яка не розуміла суті вимоги працівників поліції, а являла собою послідовне невиконання законної вимоги щодо проходження огляду як на місці, так і в закладі охорони здоров`я.

Отже, відеозаписи, на яких безпосередньо зафіксовано обставини керування ОСОБА_1 транспортним засобом, його поведінку під час спілкування з працівниками поліції та фактичне ухилення від проходження огляду, є самостійним та належним джерелом доказів у цій справі.

У своїй сукупності досліджені докази є взаємопов`язаними, узгодженими між собою та достатніми для висновку про те, що 08 березня 2026 року ОСОБА_1 здійснював керування транспортним засобом, після чого на законну вимогу працівників поліції пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння його не пройшов, а надалі ухилився і від проходження огляду у закладі охорони здоров`я.

За таких обставин суд вважає доведеним факт невиконання ОСОБА_1 обов`язку, встановленого пунктом 2.5 Правил дорожнього руху, що відповідно до частини першої статті 130 КУпАП утворює склад адміністративного правопорушення у вигляді відмови особи, яка керує транспортним засобом, від проходження у встановленому порядку огляду на стан сп`яніння.

Таким чином, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, доведена у повному обсязі.

V. Накладення стягнення за адміністративне правопорушення.

Згідно зі статтею 23 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Відповідно до положень ст. 33 Кодексу України про адміністративні правопорушення стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису). Особливості накладення стягнення при розгляді справ без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-8 цього Кодексу.

При визначенні ОСОБА_1 адміністративного стягнення суд, враховуючи характер вчиненого правопорушення та ступінь його суспільної небезпеки - дане правопорушення є грубим порушенням правил дорожнього руху, є потенційно небезпечним для суспільства та становить реальну небезпеку учасникам дорожнього руху, загрожує їх життю, здоров`ю, тяжкість ймовірних наслідків, дійшов висновку, що достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню нових правопорушень буде призначення адміністративного стягнення у виді штрафу в межах санкції ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення з позбавленням права керування транспортними засобами, оскільки саме такий вид адміністративного стягнення досягне мети, визначеної ст. 23 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

VІ. Інші питання, які вирішує суд при розгляді даної справи.

Положеннями ст. 40-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується судовий збір особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення ставка судового збору встановлюється у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Вичерпний перелік осіб, які звільняються від сплати судового збору, міститься у ст. 5 вказаного Закону.

У матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутні дані, які б підтверджували звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору, а відтак, з нього слід стягнути судовий збір за ухвалення постанови про накладення адміністративного стягнення.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 35, 130, 251, 256, 283-285, 287, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Визнати ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

2.Накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн 00 коп (отримувач: ГУК у Харківській області 21081300, код отримувача 37874947, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача 899998, р/р UA168999980313020149000020001, код класифікації доходів бюджету 21081300, призначення платежу: «штраф по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки руху») з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

3.Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 665 (шістсот шістдесят п`ять) грн 60 коп на користь держави (отримувач ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача 899998, рахунок отримувача UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106, призначення платежу: «судовий збір при ухваленні судом постанови про накладення адміністративного стягнення»).

4.Роз`яснити ОСОБА_1 , що штраф має бути сплачений не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження постанови - не пізніше як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

5.У разі несплати правопорушником штрафу у вищезазначений строк, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до відділу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом. У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу та витрати на облік зазначених правопорушень.

6.Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня винесення постанови шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Салтівський районний суд міста Харкова особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

7.Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 або 32-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Суддя Н.В. Новіченко