Рішення № 138858547, 10.08.2026, Слобідський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд м. Харкова)

Провадження № 2/641/3012/2026 Справа № 641/3849/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року м. Харків

Слобідський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді Ященко С.О.,

за участю секретаря судового засідання Чабанової А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу № 641/3849/26

позивач: ТОВ "ФК Айкон Дебт Коллекшн"

відповідач: ОСОБА_1

про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "ФК Айкон Дебт Коллекшн" за допомогою системи "Електронний суд" звернулось до Слобідського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 1998472 від 31.10.2021 року в розмірі 14324 грн., та судові витрати.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що 31.10.2021 року між ТОВ "ФК "Верона" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1998472, у відповідності до умов якого ОСОБА_1 отримав строковий кредит шляхом перерахування на картковий рахунок грошових коштів в розмірі 4000 грн. на строк 29 днів з можливістю пролонгацій. Згідно умов договору ОСОБА_1 зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом.

У порушення умов кредитного договору № 1998472 від 31.10.2021 року, про належне, повне і своєчасне виконання зобов`язань, ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує, не сплачує платежі, в результаті чого станом на 06.02.2022 року ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 14324 грн., а саме: 4000 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 10324 грн. - заборгованість за процентами.

Між ТОВ "ФК "Верона" та ТОВ "ФК Айкон Дебт Коллекшн" укладено договір факторингу № 1-01/12/2023 від 01.12.2023 року, відповідно до умов якого ТОВ "ФК Айкон Дебт Коллекшн" набуло право грошової вимоги за кредитним договором № 1998472 від 31.10.2021 року.

20.05.2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог та застосувати строк позовної давності.

В обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту перерахування позивачем грошових коштів на користь відповідача. Позивач не навів обґрунтованого розрахунку сум, які просить стягнути. Доданий позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості не можу підтвердити існування боргу, оскільки він не є первинним документом. Крім того, більше 3-х років відсутні відмітки призначення платежу на погашення заборгованості, в зв`язку з чим пропущено строк позовної давності.

22.05.2026 року представником позивача Пархомчук С.В. подано відповідь на відзив, в якому він зазначає, що сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого договору, на таких умовах шляхом підписання договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Первісний кредитор належним чином виконав свої зобов`язання здійснивши перерахування кредитних коштів на банківську платіжну картку № НОМЕР_1 , реквізити якої були надані відповідачем. На підтвердження обґрунтованості заборгованості позивачем долучено детальний розрахунок заборгованості. Щодо строку позовної давності, то перебіг строку позовної давності у період з 02.04.2020 року по 04.09.2025 року був зупинений, спочатку у зв`язку із запровадженням карантину, а починаючи з 24.02.2022 року у зв`язку із введенням воєнного стану в Україні.

Ухвалою Слобідського районного суду м. Харкова від 28.04.2026 року відкрито провадження по справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.

У судове засідання представник позивача не з`явився, в позовній заяві просив розглядати справу за його відсутності.

Відповідно до п. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні правовідносини.

З матеріалів справи встановлено, що 31.10.2021 року між ТОВ "ФК "Верона" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 1998472 шляхом підписання одноразовим ідентифікатором G1880.

Відповідно до умов вказаного договору товариство надало ОСОБА_1 кредит в розмірі 4000 грн. на строк 29 днів, з можливістю пролонгації, зі сплатою процентів за користування кредитом за стандартною процентною ставкою 1,90 % в день.

Пунктом 9.4.3 Кредитного договору передбачено порядок автопролонгації строку кредиту.

Сторони погодили, що у випадку несплати позичальником заборгованості за кредитом до запланованої дати повернення кредиту, цей договір вважатиметься автоматично продовженим (автопролонгованим), а строк користування кредитом продовженим на наступних умовах:

п. 9.4.3.1 Строк автопролонгації Договору та подовження строку користування кредитом складає період часу з дати (дня), наступної за запланованою датою повернення кредиту і до спливу 10 (десяти) календарних днів включно;

п. 9.4.3.2 В період автопролонгації діє підвищена процентна ставка, у розмірі 2,9% від суми кредиту в день. В даному випадку продовження строку користування кредитом та автоматичне продовження (пролонгація) дії Договору може застосовуватись неодноразово, але не більш ніж на 70 календарних днів в сукупності такої пролонгації.

Відповідно до розрахунку суми заборгованості, станом на 06.02.2022 року за кредитним договором № 1998472 від 31.10.2021 року ОСОБА_1 має заборгованість в розмірі 14324 грн., а саме: 4000 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 10324 грн. - заборгованість за процентами.

Між ТОВ "ФК "Верона" та ТОВ "ФК Айкон Дебт Коллекшн" укладено договір факторингу № 1-01/12/2023 від 01.12.2023 року, відповідно до умов якого ТОВ "ФК Айкон Дебт Коллекшн" набуло право грошової вимоги за кредитним договором № 1998472 від 31.10.2021 року.

Наявність заборгованості за кредитними договорами зумовила звернення ТОВ "ФК Айкон Дебт Коллекшн" до суду за захистом своїх прав, спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК України).

Статтею 634 ЦК України передбачена можливість укладення договору приєднання, тобто договору, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.

Пунктами 5-7 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору.

Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом статті 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

З урахуванням системного аналізу зазначених вище норм та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що між ТОВ "ФК "Верона" та ОСОБА_1 31.10.2021 року укладено кредитний договір № 1998472, товариство умови кредитного договору виконало належним чином, надавши відповідачеві кредит в розмірі 4000 грн. на строк 29 днів. В порушення умов договору ОСОБА_1 зобов`язання за договором належним чином не виконав, отримані кредитні кошти та проценти за користування ними не сплатив, в зв`язку з чим було застосовано автопролонгацію строку кредитування, внаслідок чого у відповідача перед позивачем станом на 06.02.2022 року (дату закінчення строку кредитного договору № 1998472 від 31.10.2021 року з урахуванням здійснених автопролонгацій) склалась заборгованість у розмірі 14324 грн., а саме: 4000 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 10324 грн. - заборгованість за процентами, яка підлягає стягненню.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 просить застосувати до позовних вимог наслідки пропуску строку позовної давності, про що зазначено у відзиві.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Частинами четвертою, п`ятою статті 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

За загальним правилом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц зроблено висновок, що сплив позовної давності, про застосування якої було заявлено стороною у справі, є самостійною підставою для відмови в позові. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 385/321/20 наголошував на тому, що перебіг позовної давності починається з моменту, коли у особи виникло право на подання позову у матеріально-правовому аспекті. Мається на увазі таке подання позову, з яким пов`язується судовий захист права або здійснення примусу до дотримання норм права. Перебіг позовної давності пов`язується з моментом, коли право позивача порушено і таке порушення не усувається.

При цьому, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) введено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Було запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, було введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набрав чинності 02.04.2020 року, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з 24 лютого 2022 року введено воєнний стан строком на 30 діб, який було в подальшому неодноразово продовжено до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 19 наступного змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

У пункті 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 2120-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії воєнного, надзвичайного стану.

Враховуючи, що з 02.04.2020 року з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 257 ЦПК України, продовжуються на строк дії такого карантину, а в подальшому строк позовної давності було продовжено на строк дії воєнного стану, поновлено перебіг строку позовної давності тільки з 05.09.2025 року, позовні вимоги заявлені в межах строку позовної давності.

Доводи відповідача про ненадання позивачем обґрунтованого розрахунку сум, які він просить стягнути, спростовується наданим позивачем до матеріалів справи детальним розрахунком заборгованості з зазначенням окремо тіла кредиту, залишку по тілу кредиту, розміру відсотків, суми прострочених відсотків та суми погашення, що є належним доказом обґрунтування пред`явлених до стягнення сум боргу.

Доводи відповідача про ненадання позивачем належних та допустимих доказів на підтвердження факту перерахування позивачем грошових коштів на користь відповідача спростовуються доданою до позовної заяви довідкою ТОВ "Санрайз Фінанс" від 19.03.2026 року про успішність операції з перерахування відповідачу ОСОБА_1 31.10.2021 року коштів у сумі 4000грн. на карту НОМЕР_1 .

В п. 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» наголошується, що п.1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, а в п.58 рішення Європейського суд у справі «Серявін та інші проти України» зазначається про те, що призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті… Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

З огляду на викладене, оцінивши надані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, перевіривши всі доводи і заперечення сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частинами 1 та 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При зверненні до суду з цим позовом ТОВ "ФК Айкон Дебт Коллекшн" сплачено 2662,40 грн. судового збору за подання позову, що підтверджується платіжною інструкцією № 1506 від 26.03.2026 року.

Приймаючи до уваги, що позов задоволено в повному обсязі, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 2662,40 грн.

Відповідно до ч. 1 статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В обґрунтування розміру понесених позивачем ТОВ "ФК Айкон дебт Коллекшн" витрат на правничу допомогу у розмірі 13000 грн. до матеріалів справи надано копії наступних документів: договір № 09/07/2025 про надання правової допомоги від 09.07.2025 року, укладений між ТОВ "ФК Айкон дебт Коллекшн" та адвокатом Пархомчук С.В.; додаткову угоду № 1 від 20.01.2026 року; акт про отримання правової допомоги від 12.05.2026 року, згідно якого адвокат Пархомчук С.В. надав ТОВ "ФК Айкон Дебт Коллекшн" наступні послуги: зустріч та консультація клієнта, загальною вартістю 2500 грн.; складення та подання до суду позовної заяви - загальною вартістю 6250 грн.; інші клопотання та заяву до суду - загальною вартістю 3750 грн.; канцелярські витрати - загальною вартістю 500 грн.; рахунок на оплату послуг в розмірі 13000 грн.; платіжну інструкцію № 2788 від 12.05.2025 року.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 сформовано правовий висновок про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, приписами статей 123- 130 ГПК України, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, суд зазначає, що розмір пред`явлених ТОВ "ФК Айкон Дебт Коллекшн" до відшкодування витрат на надання йому правової допомоги є завищеним щодо іншої сторони спору.

Враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність зменшення їх розміру та стягнення з відповідача на користь позивача 3000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 4, 10-13, 76-81, 263-265, 268, 273 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ТОВ "ФК Айкон Дебт Коллекшн" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Айкон Дебт Коллекшн" заборгованість за кредитним договором № 1998472 від 31.10.2021 року в розмірі 14324 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662,40 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 грн., а разом 19986 (дев`ятнадцять тисяч дев`ятсот вісімдесят шість) грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач: ТОВ "ФК Айкон Дебт Коллекшн" (адреса місцезнаходження: вул. Саперне Поле, 12, нежитл. прим. 1008, м. Київ, код ЄДРПОУ 44002941).

Відповідач: ОСОБА_1 (адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Повне судове рішення складено 10.08.2026 року.

Суддя С. О. Ященко