Рішення № 138856356, 24.07.2026, Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/6262/26

пр. № 2/759/7937/26

24 липня 2026 року м. Київ Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Ул`яновської О.В.,

секретаря судового засідання КосінськоїІ.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві без виклику сторін у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовними вимогами ОСОБА_1 до Державного підприємства «Чайка» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

І. Позиція сторін у справі

у березні 2026р. позивач звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами, просить суд, стягнути з відповідача заборгованість за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 92627 грн 92 коп., моральної шкоди у розмірі 20000 грн 00 коп. та стягнути судові витрати по справі.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що згідно наказу Державного підприємства «Чайка» №25-к/тр від 26 березня 2025 року, позивача було звільнено з посади керуючого фермою МТФ з 26 березня 2025 року за угодою сторін., проте відповідач не здійснив повний розрахунок при звільненні, а тому існують правові підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.03.2025- 27.10.2025 у розмірі 92627 грн 92 коп.

06.04.2026 від представника відповідача надійшов відзив по справі, відповідно до якого останній просив суд частково відмовити у задоволенні позовних вимог Позивача та зменшити заявлений розмір середнього заробітку до 10000 грн 00 коп. (а.с.46-55).

07.04.2026 від представника позивача надійшли заперечення на відзив, згідно яких останній просив суд задовольнити позов та при винесенні рішення суду взяти до уваги відсутність доказів про неможливість виплати заробітної плати в строки встановлені нормами чинного законодавста України (а.с.56-61).

ІІ. Процесуальні дії і рішення суду

відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.03.2026 справу розподілено на суддю Ул`яновську О.В. (а.с. 40-41).

Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва від 19.03.2026 відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням без виклику сторін (а.с. 42-43).

Відповідно до ст. 274 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи, справи, що виникають з трудових відносин, а також може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

За змістом ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

ІІІ. Фактичні обставини справи

судом встановлено, що згідно наказу Державного підприємства «Чайка» №25-к/тр від 26 березня 2025 року, позивача було звільнено з посади керуючого фермою МТФ з 26 березня 2025 року за угодою сторін, п. 1 статті 36 КЗпП України. Відповідно до частини 2 вказаного наказу, роботодавець мав виплатити позивачу компенсацію за 18 календарних днів невикористаної за 2024/2025 роки.

05.05.2025 Державним підприємством «Чайка» було видано довідку №КИЇ00000017 відносно розміру заборгованості з виплати заробітної плати. Відповідно до вказаної довідки позивачу було нарахована, однак невиплачена заробітна плата в сумі 115 493, 83 грн. з яких: за лютий 2025 року 9 308, 00 грн, а за березень 2025 року - 15 352, 96 грн.

Відповідачем після видачі довідки від 05.05.2025, а саме 30.05.2025 було сплачено заробітну плату в сумі 3 500, 00 грн, що підтверджується рішенням Святошинського районного суду міста Києва 29 вересня 2025 року у справі №759/12453/25 ,яким стягнуто з Державного підприємства «Чайка» на користь ОСОБА_1 заборгованість по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі.

Бориспільським відділом державної виконавчої служби у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було прийнято до примусового виконання виконавчий лист №759/12453/25 від 24.11.2025, а 16.12.2025 було стягнуто заборгованість з Державного підприємства «Чайка», шо підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження №79744989 від 16.12.2025. розпорядженням №79744989 від 16.12.2025 та банківською випискою на ім`я позивача про надходження коштів.

ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду

відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Частиною 3 вказаної статті передбачено, що питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У рішенні Конституційного Суду від 15.10.2013 № 9-рп/2013 у справі № 1-18/2013 щодо тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» Конституційний Суд України зазначив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою потрібно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Право працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. Водночас право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

Дане положення також закріплене ч 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» згідно з яким, працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Положеннями ст. 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Чинне законодавство прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать як на підставі норм Закону України «Про оплату праці», так і відповідно до умов колективного договору.

Як вбачається із матеріалів цивільної справи, позивач перебував у трудових відносинах з ДП "Чайка", отримував заробітну плату. Однак, після звільнення ОСОБА_1 , відповідач не здійснив виплату всіх сум, що належать працівникові в день звільнення, що є порушенням ч. 1 ст. 116 КЗпП України.

Позивач зазначає, що за період з 27.03.2025 по 27.10.2025розмір невиплаченої заборгованості по заробітній платі становить 92627грн92коп.

Відповідно до п. 6 ч. 5 Постанови Пленуму ВСУ № 13 від 24.12.1999, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Відповідно до пункту 8 «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (п. 8 Порядку №100).

З матеріалів справи вбачається, що розмір заробітної плати за останні 2 місяці роботи позивача становить:9308 грн 00 коп. за лютий 2025 р., з яких 20 робочі дні; 15352 грн 96 коп. за березень 2025 р., з яких 41 день робочі дні.

Таким чином, середньоденна заробітна плата складає 601 грн 48 коп. (24660,96/41=601,48грн).

Заборгованість по заробітній платі за період з 27.03.2025-27.10.2025 становить 92627грн92коп. (154 робочих днів *601,48=92627грн92коп.).

Оскільки, станом на час звільнення позивача з роботи і розгляду справи в суді відповідач не здійснив повного розрахунку та не виплатив у повному обсязі заборгованість із заробітної плати, розмір заборгованості відповідачем не спростований, а тому наявні підстави для стягнення з відповідача заборгованості зі сплати заробітної плати в заявленому розмірі 92627грн92коп.

За змістом ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум, роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більше як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважала, що зменшуючи розмір відшкодування визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, необхідно врахувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

Виходячи з того, що роботодавець не виплатив належні при звільнені позивачу суми та не надав належних доказів, що зазначені ним обставини стали перешкодою для своєчасного розрахунку з ним, а тому, відповідно до ст. 117 КЗпП України відповідач повинен компенсувати позивачу середній заробіток за час затримки виплати належних йому сум.

Позивач просить стягнути з відповідача розмір середнього заробітку в сумі 92627 грн 92 коп., що відповідає розміру заборгованості по заробітній платі. Відповідач вказаного розрахунку не спростував, власного розрахунку не навів, належних доказів відсутності вини підприємства чи існування форс-мажорних обставин суду не надав, а тому суд вважає заявлений позивачем розмір середнього заробітку за час затримки з розрахунку при звільненні таким, що підлягає задоволенню.

Щодо стягнення моральної шкоди, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимоги позивача про стягнення моральної шкоди на його користь в розмірі 5 000 грн., оскільки такий розмір відповідає засадам розумності та справедливості, а також обставинам справи та наслідкам, які наступили для позивача.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

V. Розподіл судових витрат

відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст.ст. 133, 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягнення судовий збір на користь позивача у розмірі 1331 грн 20 коп.

На підставі викладеного, керуючись вимогами ст.ст. 43, 67 Конституції України; ст.ст. 47, 74, 83, 115, 116, 117 КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», Законом України «Про відпустки», Порядком обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-78, 81, 141, 258, 259, 264, 265, 273, 289, 354, 355 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Чайка» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Чайка» код ЄДРПОУ 31245259) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 92627 (дев`яносто дві тисячі шістсот двадцять сім) грн 92 коп., а також моральної шкоди у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн 00 коп.

Стягнути з Державного підприємства «Чайка» код ЄДРПОУ 31245259) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 судовий збір в розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 коп.

Стягнути з Державного підприємства «Чайка» код ЄДРПОУ 31245259) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 витрати понесені із правовою допомогою у розмірі 20000 (двадцять тисяч) грн 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.

Суддя: О.В. Ул`яновська