Ухвала суду № 138854934, 07.08.2026, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа №146/565/26

Провадження №1-кп/127/363/26

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2026 року м. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області

колегія в складі: судді-доповідача ОСОБА_1 ,

судді ОСОБА_2 , судді ОСОБА_3 ,

за участі: секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

законного представника потерпілої ОСОБА_8 ,

розглянувши у закритому судовому засіданні в приміщені суду в м. Вінниці кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 6 ст. 152, ч. 6 ст. 153, ч. 2 ст. 156, ч. 3 ст. 156-1, ч. 1 ст. 301-1, ч. 4 ст. 301-1 КК України, відомості про яке внесено 16 жовтня 2025 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025020050000641,-

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Вінницького міського суду Вінницької області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 6 ст. 152, ч. 6 ст. 153, ч. 2 ст. 156, ч. 3 ст. 156-1, ч. 1 ст. 301-1, ч. 4 ст. 301-1 КК України.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 заявила клопотання в якому просила суд продовжити обвинуваченому ОСОБА_6 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Клопотання мотивоване тим, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, покарання за які передбачає покарання у виді позбавлення волі на певний строк або довічне позбавлення волі. На думку прокурора, на сьогодні продовжують існувати ризики, передбачені п. п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме:

1)обвинувачений може переховуватись від суду (п. 1 ч.І ст. 177 КПК України). ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні 10 особливо тяжких та тяжких злочинах, вчинених стосовно 12 річної дівчинки, у тому числі проти статевої свободи та статевої недоторканості.

У разі визнання обвинуваченого винуватим йому може загрожувати покарання у виді позбавлення волі на тривалий строк або довічне позбавлення волі.

У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі "Ілійков проти Болгарії" № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів. У рішенні «Пунцельт проти Чехії» N 31315/96 від 25 квітня 2000 року, Страсбурзький суд визнав достатнім мотивування чеських судів, що прийняли рішення про тримання під вартою, з огляду, в тому числі на те, що заявникові загрожувало відносно суворе покарання.

Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»).

Тяжкість злочинів, в яких обвинувачується ОСОБА_6 , свідчить про ступінь суспільної небезпечності вчиненого діяння особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності поведінку цієї особи.

2) обвинувачений може незаконно впливати на малолітню потерпілу, її законного представника та свідка у цьому кримінальному провадженні (п. З ч. 1 ст. 177 КПК України).

Наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст.177 КПК України, вбачається в тому, що ризик впливу на потерпілих та свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідка та дослідження їх судом. Допит свідків на стадії судового розгляду у цьому кримінальному провадженні ще не здійснено, обвинуваченому достовірно відомо анкетні відомості та адреси проживання малолітньої потерпілої, її законного представника та свідків, а тому може вчинити тиск на вказаних осіб з метою зміни їх показань.

Відповідно до протоколів допиту малолітньої ОСОБА_9 , негласних слідчих (розшукових) дій від 28.11.2025 ОСОБА_6 постійно спілкувався з малолітньої, вів з нею розмови на сексуальні теми, знає її місце проживання та навчання, оскільки неодноразово приїжджав до неї у селище Вапнярка Тульчинського району, де проживає дитина, вислав їй мобільний телефон з метою спілкування з нею, що може свідчити про можливість впливу.

Крім цього, ОСОБА_6 може впливати на свідка ОСОБА_10 , який надав показання, які викривають протиправну діяльність обвинуваченого.

Європейський суд з прав людини (справи М.С. v. Bulgaria , X and Y v. the Netherlands, Z v. Bulgaria та X. and Others v. Bulgaria) послідовно наголошує, що у справах про сексуальне насильство щодо дітей держава має обов`язок забезпечити ефективний захист потерпілої дитини. Такий захист охоплює не лише ефективне розслідування та судовий розгляд, а й ужиття процесуальних заходів, як унеможливлюють незаконний вплив на потерпілу та забезпечують її безпеку. Саме тому суд при вирішенні питання про можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому, суд має врахувати не лише права обвинуваченого, а й обов`язок держави гарантувати малолітній потерпілій ефективний захист від залякування чи незаконного впливу.

3) вчинити інше кримінальне правопорушення (п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України). Рішення ЄСПЛ «Клоот проти Бельгії» зазначає, що ризик вчинення нових правопорушень має місце, коли попередня поведінка особи дає підстави для очікувань, що він не має наміру зупинятись у своїх злочинних діях, коли небезпека має бути явною, а запобіжний захід необхідним в світлі обставин справи.

ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні 10 кримінальних правопорушень у формі прямого умислу, які він вчинив послідовно, не зупиняючись від менше тяжкого злочину до вчинення особливо тяжких злочинів.

Так, ризики, передбаченні п.п.1, 3, 5 ст. 177 КПК України є дійсними та триваючими, і на даний час виключають можливість зміни запобіжного заходу на більш м`який, оскільки обраний запобіжний захід забезпечує належну процесуальні поведінку обвинуваченого. Крім того, з моменту обрання обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою до моменту вирішення вказаного клопотання не змінилися обставини, які стали підставою для застосування обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Водночас, переконливих доказів на зменшення або зникнення ризиків сторона захисту суду не надала.

Вказане свідчить про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів, а тому виникла необхідність у продовжені строку вказаного запобіжного заходу.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування.

Відповідно до ст. 18 Конвенції Ради Європи про захист дітей від сексуальної експлуатації та сексуального насильства, яка ратифікована Україною 20.06.2012, сексуальне насильство це а) заняття діяльністю сексуального характеру з дитиною, яка не досягла передбаченого законодавством віку для заняття діяльністю сексуального характеру;

- насильство здійснюється зі свідомим використанням довіри, авторитету чи впливу на дитину.

Вказане свідчить про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м`яких запобіжних заходів, а тому виникла необхідність у продовжені обвинуваченому ОСОБА_6 строку вказаного запобіжного заходу ще на 60 днів.

Законний представник потерпілої ОСОБА_8 у судовому засіданні підтримала клопотання прокурора та додатково суду повідомила, що обвинувачений ОСОБА_6 мав сильний вплив на її доньку. Відправляв дитині через пошту мобільний телефон, через який в подальшому спілкувався з її донькою. Вразі зміни обвинуваченому ОСОБА_6 виду запобіжного заходу з тримання під вартою на інший більш м`який, що не позбавлений триманням під вартою, вказане може сприяти тому, що обвинувачений в подальшому може викрасти її дитину чи впливати на нею. А тому, застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в повному обсязі, упередить можливі ризики незаконного впливу на її дитину.

Захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні заперечив щодо задоволення клопотання прокурора, оскільки воно не містить нових, конкретних та індивідуалізованих обставин, які могли б виправдати подальше позбавлення ОСОБА_6 свободи. За своїм змістом воно фактично повторює попередні звернення, сторони обвинувачення, відтворює положення обвинувального акту, посилається на ті самі припущення, та не містить належного пояснення, чому після майже дев`яти місяців перебування особи під вартою жоден більш м`який запобіжний захід нібито не здатний забезпечити належну процесуальну поведінку.

За цей час обвинувального вироку щодо нього не постановлено. Його винуватість не встановлена судом. Докази сторони обвинувачення безпосередньо та змагально судом у повному обсязі не досліджені. Потерпіла та свідки у передбаченому законом судовому порядку ще не допитані, докази захисту щодо заперечення факту інкримінованих зустрічей та наявності алібі не перевірені.

Попри це, кожне чергове судове засідання фактично зводиться до одного й того самого питання - продовження тримання ОСОБА_6 під вартою, тоді як розгляд обвинувального акта по суті не набуває належного поступу.

Запобіжний захід не може перетворюватися на механізм утримання особи в СІЗО лише тому, що судовий розгляд є тривалим або ще не розпочалося повноцінне дослідження доказів. Тривалість судового провадження не може компенсуватися подальшим автоматичним позбавленням свободи обвинуваченого.

Конституційна презумпція невинуватості означає, що до набрання обвинувальним вироком законної сили ОСОБА_6 не може розглядатися як особа, яка вчинила інкриміновані діяння. Сам обвинувальний акт є лише процесуальним документом, яким сформульовано версію обвинувачення, але він не замінює доказування та не доводить винуватості особи.

Європейський суд з прав людини та Верховний Суд звертають увагу, що обмеження права на свободу допускається лише у виняткових випадках, а одним із типових порушень статті 5 Конвенції в Україні є недостатня мотивованість рішень про продовження тримання під вартою, повторення абстрактних ризиків та відсутність конкретних фактів, які їх підтверджують.

Нове клопотання прокурора фактично є копією попередніх клопотань. У клопотанні немає відомостей про будь-яку нову поведінку ОСОБА_6 , яка виникла після ухвали суду від 01 липня 2026 року. Прокурор фактично вважає достатньою ту обставину, що попередніми ухвалами запобіжний захід уже застосовувався. Проте, попередня судова ухвала не є доказом того, що ризики безумовно існуватимуть у майбутньому. Кожне нове продовження тримання під вартою потребує самостійної, актуальної та індивідуальної оцінки. У справах проти України ЄСПЛ неодноразово встановлював порушення, коли національні суди протягом тривалого часу посилалися на однакові стереотипні підстави, не пояснюючи, чому вони залишаються реальними стосовно конкретної особи.

Прокурор неправомірно перекладає обов`язок доказування ризиків на захист Особливо показовим є твердження прокурора про те, що: «переконливих доказів на зменшення або зникнення ризиків сторона захисту суду не надала».

Саме прокурор, а не сторона захисту, зобов`язаний довести: наявність конкретних ризиків; їх актуальність саме на день розгляду клопотання; наявність фактичних обставин, які підтверджують кожен ризик; неможливість запобігти їм шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Захист не повинен доводити відсутність наміру вчинити певні дії, яких обвинувачений не вчиняв. Вимога доводити негативний факт - відсутність наміру переховуватися, впливати чи вчиняти інший злочин - фактично створює для особи нездійсненний обов`язок.

За логікою прокурора будь-яка особа повинна залишатися в СІЗО доти, доки сама не доведе, що ризиків більше немає. Проте законом передбачено протилежне: тримання під вартою є винятком, а тягар обґрунтування цього винятку покладається на сторону обвинувачення.

Чинна редакція КПК України визначає тримання під вартою винятковим запобіжним заходом та вимагає доведення неможливості застосування більш м`якого заходу. Суд повинен оцінювати не абстрактну небезпеку, а конкретні обставини, перелічені у статтях 177, 178, 183 і 194 КПК України.

Матеріали, якими обґрунтовувалося первісне затримання або повідомлення про підозру, не можуть автоматично вважатися доказами того, що через дев`ять місяців існує реальний ризик втечі, тиску чи вчинення нового кримінального правопорушення.

Особливо неприйнятним є те, що прокурор не долучив жодних нових матеріалів про поведінку ОСОБА_6 після попереднього продовження строку тримання під вартою. Відсутність таких матеріалів додатково підтверджує, що нових фактів для продовження найсуворішого заходу фактично немає.

Ризик переховування обґрунтовано виключно тяжкістю можливого покарання. Прокурор стверджує, що ОСОБА_6 може переховуватися, оскільки йому загрожує тривале або довічне позбавлення волі.

Разом із цим, прокурор не вказує жодного конкретного факту, який би свідчив, що ОСОБА_6 : раніше переховувався; змінював адресу; не з`являвся за викликами; замовляв квитки; готував документи для виїзду; розпродував майно; припиняв підприємницьку діяльність; мав за кордоном житло, роботу чи інші умови для тривалого переховування.

Тяжкість можливого покарання може враховуватися судом як один із факторів, однак вона не є самостійним доказом наміру втекти.

Ризик впливу на потерпілу та свідків є припущенням. Прокурор стверджує, що ОСОБА_6 може впливати на потерпілу, її законного представника та свідка ОСОБА_10 , оскільки йому відомі їхні анкетні дані та місця проживання. Проте обізнаність обвинуваченого та його захисника з відомостями про учасників провадження є наслідком реалізації права на захист і відкриття матеріалів, а не доказом злочинного наміру.

Ризик вчиненим іншого кримінального правопорушення виведено з самого обвинувачення. Прокурор зазначає, що ОСОБА_6 може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки йому інкриміновано кілька умисних діянь.

Такий висновок означає, що обвинувальний акт використовується одночасно і як твердження про минулу поведінку, і як доказ майбутнього ризику. Це несумісно з презумпцією невинуватості. ОСОБА_6 раніше не судимий. Прокурором не наведено даних про інші заяви, кримінальні провадження, порушення порядку чи протиправну поведінку після йото затримання. Не надано жодного індивідуального висновку, який би свідчив про намір продовжувати будь-яку протиправну поведінку.

ОСОБА_6 має сталі та реальні соціальні зв`язки. Прокурор фактично не надає належної оцінки особі ОСОБА_6 та обставинам, передбаченим статтею 1.78 КПК України. ОСОБА_6 : має постійне зареєстроване та фактичне місце проживання; тривалий час проживає однією сім`єю із цивільною дружиною; бере участь у вихованні дитини, хоча формально дитина ним не усиновлена; надає цій сім`ї моральну, побутову та матеріальну підтримку; має близьких родичів; має позитивні характеристики; раніше не судимий; має законну підприємницьку діяльність.

Факт відсутності офіційно зареєстрованого шлюбу не заперечує реальності сімейних відносин. Визначальними є спільне проживання, спільний побут, взаємна підтримка та фактична участь у житті й вихованні дитини.

ОСОБА_6 є зареєстрованим фізичною особою - підприємцем. Його статус ФОП не припинений, підприємницька діяльність є чинною. Він має власний бізнес, який створював і розвивав, має законне джерело доходів, господарські та соціальні зобов`язання.

Наявність активного бізнесу не свідчить про намір переховуватися. Навпаки, це означає наявність міцної економічної прив`язаності до місця проживання, необхідність виконувати договірні та податкові обов`язки, забезпечувати сім`ю та зберігати свою професійну діяльність.

Тривале тримання під вартою вже завдає непоправної шкоди його сім`ї, роботі, репутації та можливості виконувати зобов`язання. Ці наслідки настають до постановлення обвинувального вироку та за умов, коли винуватість особи не доведена судом.

Позитивні характеристики ОСОБА_6 , його підприємницька діяльність, постійне житло та фактична сім`я не є формальними довідками. Це конкретні гарантії належної поведінки та реальні фактори, які зменшують ризик переховування.

Сторона захисту не просить залишити поведінку ОСОБА_6 без будь-якого контролю. З огляду на стадію судового провадження сторона захисту просить застосувати цілодобовий домашній арешт за адресою: АДРЕСА_1 , покладенням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, або застосувати альтернативний запобіжний захід у вигляді застави з покладенням процесуальних обов`язків.

Обвинувачений ОСОБА_6 у судовому засіданні заперечив щодо задоволення клопотання прокурора. Підтримав думку захисника ОСОБА_7 та просив суд змінити йому запобіжний захід з тримання під вартою на інший вид запобіжного заходу, що не пов`язаний з триманням під вартою.

Крім того, захисник ОСОБА_7 додатково подав до суду клопотання про зміну обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт або передачу обвинуваченого на особисту поруку, якими виступить ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , посилаючись на доводи та мотиви викладенні в письмовому клопотання, яке долучив до матеріалів судового провадження.

У судовому засіданні ОСОБА_12 суду пояснив, що він являється військовим пенсіонером. Все своє життя присвятив служінню Українській державі та її громадянам. Багато років проходив військову службу, маю спеціальне звання полковника, нагороджений численними державними та відомчими нагородами за бездоганну службу, є ветераном військової служби. Протягом тривалого часу був депутатом Ленінської районної ради міста Вінниці кількох скликань, представляючи інтереси мешканців територіальної громади, працюючи виключно в межах Конституції та законів України. Знає ОСОБА_6 та його сім`ю на протязі тривалого часу. Саме тому звертається до суду не з метою будь-якого впливу на результати судового розгляду, а виключно для того, щоб взяти на себе передбачену законом відповідальність поручителя та гарантувати належну процесуальну поведінку ОСОБА_6 .

У разі задоволення цієї заяви ОСОБА_12 особисто гарантує суду, що: - постійно здійснюватиму контроль за поведінкою ОСОБА_6 ; - забезпечуватиму його своєчасну явку до суду за кожним викликом; - докладатиму всіх можливих законних заходів для належного виконання ним усіх процесуальних обов`язків; - не допущу його ухилення від участі у кримінальному провадженні; - особисто підтримуватиму з ним постійний зв`язок; - у разі необхідності самостійно забезпечуватиму його прибуття до суду; - негайно повідомлю суд про будь-які обставини, які можуть вплинути на виконання ним процесуальних обов`язків.

Разом з тим, ОСОБА_12 не зміг суду достеменно пояснити яким саме чином він буде забезпечуватиму своєчасну явку ОСОБА_6 до суду за кожним викликом; - докладати всіх можливих законних заходів для належного виконання ОСОБА_6 усіх процесуальних обов`язків; - не допускати ухилення ОСОБА_6 від участі у кримінальному провадженні; - негайно повідомлю суд про будь-які обставини, які можуть вплинути на виконання ОСОБА_6 процесуальних обов`язків.

У судовому засіданні ОСОБА_14 суду пояснила, що звертається до суду не тому, що прагне вплинути на результати розгляду кримінального провадження, а тому, що готова взяти на себе особисту відповідальність за належну процесуальну поведінку ОСОБА_6 . Оскільки, вона тривалий час проживає в місті Вінниця, користуюся повагою серед мешканців громади, здійснює активну громадську діяльність, багато років є головою комітету мікрорайону «Сабарів». За роки своєї діяльності я зарекомендувала себе як відповідальна, дисциплінована, принципова людина, яка звикла сумлінно виконувати взяті на себе обов`язки. Моя репутація підтверджується багаторічною громадською діяльністю та документами. На протязі тривалого часу знайома з ОСОБА_6 .

У зв`язку із цим ОСОБА_14 гарантує суду, що у разі зміни ОСОБА_6 запобіжного заходу на особисту поруку: особисто контролюватиме виконання ним усіх покладених судом процесуальних обов`язків; - забезпечуватиме своєчасну явку ОСОБА_6 до суду за кожним викликом; - не допустить ухилення ОСОБА_6 від участі у судових засіданнях; - постійно підтримуватиме з ним зв`язок; - докладатиме всіх можливих законних заходів для належного виконання ОСОБА_6 вимог суду; - у разі необхідності особисто забезпечить прибуття ОСОБА_6 до суду; - негайно повідомлятиме суд про будь-які обставини, які можуть вплинути на виконання ОСОБА_6 процесуальних обов`язків.

Однак, ОСОБА_14 у судовому засідання не змогла суду повідомити, які саме методи, гарантії та заходи впливу нею будуть застосовані до ОСОБА_6 для забезпечення виконання взятих на себе вищевказаних обов`язків.

Вислухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступних висновків.

Із матеріалів кримінального провадження №146/565/26, крім іншого вбачається, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 01.05.2026 у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 6 ст. 152, ч. 6 ст. 153, ч. 2 ст. 156, ч. 3 ст. 156-1, ч. 1 ст. 301-1, ч. 4 ст. 301-1 КК України, призначено підготовчого засідання на 01.07.2026 о 11 год. 00 хв.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 01.07.2026 у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 6 ст. 152, ч. 6 ст. 153, ч. 2 ст. 156, ч. 3 ст. 156-1, ч. 1 ст. 301-1, ч. 4 ст. 301-1 КК України, призначено судовий розгляд на підставі обвинувального акту.

Крім того, 01.07.2026, судом розглянуто клопотання сторін кримінального провадження про доцільність продовження та зміну обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу.

Суд додатково зауважує, що із усіма сторонами кримінального провадження визначено та узгоджено наступні дати судових засідань.

У судовому засіданні - 07.08.2026, прокурором оголошено обвинувальний акт, встановлено порядок дослідження доказів у кримінальному провадженні.

Таким чином, з наведених вище обставин справи вбачається, що судові засідання у кримінальному провадженні №146/565/26 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 6 ст. 152, ч. 6 ст. 153, ч. 2 ст. 156, ч. 3 ст. 156-1, ч. 1 ст. 301-1, ч. 4 ст. 301-1 КК України, відбуваються на попередньо узгодженими з сторонами судового провадження дату та час. А тому, доводи сторони захисту - адвоката ОСОБА_7 , про те, що «… процес рухається від одного клопотання про продовження строку тримання під вартою до наступного…», не відповідає дійсності та спростовується вищенаведеними обставинами справи.

Так, ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 13.02.2026 щодо ОСОБА_6 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який продовжено ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 01.07.2026, на 60 діб.

Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України передбачено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту.

При вирішенні клопотання сторони обвинувачення - прокурора ОСОБА_5 щодо доцільності продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також сторони захисту - адвоката ОСОБА_7 про зміну обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт, заставу або передачу на особисту поруку, суд враховує вимоги ст. 178 КПК України, а саме: вік та стан здоров`я обвинуваченого, сімейний та матеріальний стан, вид діяльності та місце проживання та інші обставини, що мають значення для прийняття відповідного рішення.

Метою застосування запобіжного заходу, відповідно до ст. 177 КПК України, є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілого, свідка, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

Таким чином з вищезазначених положень слідує, що запобіжні заходи є заходами превентивного характеру, що застосовуються з метою запобігання протиправній поведінці обвинуваченого і забезпечення кримінального провадження. Превентивний характер цих заходів чітко проявляється в цілях їх застосування, якими є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам вчинити дії, які ст. 177 КПК України віднесено до ризиків у кримінальному провадженні. Підставою для застосування запобіжного заходу є наявність сукупності як обґрунтованої підозри, так і вищенаведених ризиків.

Крім іншого суд, враховує вимоги ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», фактичні обставини справи, особу обвинуваченого та характер висунутого обвинувачення, тяжкість покарання у їх взаємозв`язку з можливими ризиками по справі.

В той же час, ризиками у кримінальному провадженні є наявність відомостей, які свідчать про можливість виникнення у майбутньому проявів протиправної поведінки обвинуваченого. Рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права та свободи обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу (визначеним КПК України, конкретним підставам і меті), що незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.

Завданням застосування будь-якого запобіжного заходу є забезпечення належної процесуальної поведінки особи, яка піддана кримінальному переслідуванню, а при обранні того чи іншого запобіжного заходу, достатнього і необхідного у кожному конкретному випадку, крім тяжкості звинувачення, необхідно враховувати сукупність перелічених в законі обставин.

Вирішуючи питання доцільності продовження тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, суд звертає увагу, що останній обвинувачується у вчиненні особливо тяжких злочинів, за які передбачено покарання у виді позбавлення волі на певний строк або довічне позбавлення волі. Термін утримання ОСОБА_6 під вартою спливає, розгляд справи лише розпочато. На даний час, у справі не досліджено всі письмові докази, не допитано потерпілу та свідка згідно реєстру матеріалів досудового розслідування, що не виключає можливості тиску обвинуваченого на потерпілу, свідка та іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню.

Крім того, продовжують існувати ризики, передбачені п.1 та п. 4 ч. 1ст.177 КПК України. І хоча з часом вони зменшилися, проте досі залишаються актуальними, при цьому ризик переховування обвинуваченого від суду є достатньо високим.

Що стосується ризику незаконного впливу обвинуваченого на потерпілу та свідків, то з огляду на те, що на даній стадії судового розгляду справи потерпіла та свідки ще не були допитані в судовому засіданні, наразі вказаний ризик (п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України) є високим.

Доводи сторони захисту адвоката ОСОБА_7 щодо сумнівів у фактичній обґрунтованості обвинувачення та відсутність вагомих доказів на підтвердження винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованих правопорушень є передчасними. Оскільки, судовий розгляд кримінального провадження лише розпочато, проте письмові докази судом ще досліджувались, а потерпіла та свідки у судовому засіданні, на даний час, ще не допитувались. При цьому висновок про винуватість чи невинуватість особи суд може зробити лише на відповідній стадії процесу за результатами судового розгляду, оцінюючи усі надані сторонами докази та доводи у їх сукупності та взаємозв`язку.

Крім того, судом врахована практика Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства. Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства та соціальні наслідки, які роблять оправданим попереднє ув`язнення принаймні протягом певного часу. Цей фактор можна вважати виправданим та необхідним тільки, якщо існують підстави вважати, що звільнення затриманого порушить публічний порядок або, якщо цей порядок дійсно знаходиться під загрозою. Попереднє ув`язнення не може бути «формою очікування» обвинувального вироку.

Зокрема в ситуації, коли інтереси суспільства та держави є особливо вразливими, це кримінальне провадження має значний суспільний інтерес, а особлива тяжкість інкримінованих злочинів викликає гостру негативну реакцію суспільства.

Під час вирішення питання з приводу неможливості запобігти настанню зазначених ризиків більш м`яким запобіжним заходом суд зазначає наступне, а саме.

Так, на думку суду, цілодобовий домашній арешт чи особиста порука, не зможе запобігти ризикам, передбаченим п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, з огляду на суттєвість та реальне існування ризиків. Оскільки, перебуваючи на свободі, ОСОБА_6 , незважаючи на покладення на нього певних обов`язків, матиме реальну можливість переховуватися від суду та правоохоронних органів та впливати на потерпілу та свідка з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Особиста порука, полягає у наданні особами, яких суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов`язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов`язків відповідно до статті 194 цього Кодексу і зобов`язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу (ч. 1 ст. 180 КПК України).

Однак, особи які виступали поручителями, а саме: ОСОБА_12 та ОСОБА_14 у судовому засіданні не змогли суду повідомити, про те, яким саме чином вони будуть забезпечуватиму своєчасну явку ОСОБА_6 до суду за кожним викликом; - докладати всіх можливих законних заходів для належного виконання ОСОБА_6 усіх процесуальних обов`язків; - не допускати ухилення ОСОБА_6 від участі у кримінальному провадженні; - негайно повідомлю суд про будь-які обставини, які можуть вплинути на виконання ОСОБА_6 процесуальних обов`язків. А також, які саме методи, гарантії та заходи впливу будуть застосовані до ОСОБА_6 для забезпечення виконання взятих на себе вищевказаних обов`язків, а відтак у задоволенні вказаного клопотання сторони захисту, слід відмовити.

Застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 цілодобового домашнього арешту, на переконання суду, також не зможе нівелювати ризики, передбачені п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки можливість уникнення можливого покарання внаслідок переховування або впливу потерпілу та свідків превалює над негативними наслідками за порушення обов`язків, які покладаються на обвинуваченого при застосуванні цілодобового домашнього арешту. Як наслідок, це може створити передумови як для переховування ОСОБА_6 від суду, так і для незаконного впливу на потерпілу та свідків.

А тому, в сукупності з ризиком переховування обвинуваченого від суду, ці обставини у випадку зміни обвинуваченому запобіжного заходу можуть викликати негативні соціальні наслідки, які поставлять під загрозу публічний порядок.

Приймаючи до уваги всі наведенні вище обставини справи, суд вважає за необхідне продовжити строк тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, що цілком відповідає легітимній меті у цьому кримінальному провадженні.

Застосування до обвинуваченого ОСОБА_6 більш м`якого запобіжного заходу на даний час є неможливим, оскільки з урахуванням всіх вищевикладених обставин, такий запобіжний захід, як цілодобовий домашній арешт, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_6 та запобігти цим ризикам.

Враховуючи всі вищевикладені обставини, а також положення ч. 4 ст. 183 КПК України, суд не визначає розмір застави, який є альтернативним запобіжним заходом та який не зможе гарантувати реалізацію цілей кримінального судочинства з огляду на тяжкість обвинувачення, вразливість суспільного інтересу у справі та об`єкту інкримінованого посягання, наявність ризиків переховування від суду та незаконного впливу на потерпілу та свідків, які можуть сприйматися обвинуваченим не такими обтяжливими як можливі правові наслідки кримінального переслідування державою.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 176-178, 180, 183, 184, 193-197, 331, 372 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотань сторони захисту про зміну обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу, відмовити.

Клопотання сторони обвинувачення про продовження обвинуваченому ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, задовольнити.

Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжити на 60 діб, починаючи з 07.08.2026 до 05.10.2026 включно.

Термін дії ухвали суду, 60 діб, тобто до 05.10.2026 включно.

Копію ухвали направити для виконання до ДУ «Вінницької установи виконання покарань (№1)».

Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Вінницький міський суд Вінницької області протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Подання апеляційної скарги на ухвалу зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.

Суддя-доповідач:

Суддя:

Суддя: