Рішення № 138854449, 23.07.2026, Барський районний суд Вінницької області

125/1167/25

2/125/387/2025

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23.07.2026 м. Бар Вінницької області

Барський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Хитрука В.М.,

за участі секретаря судового засідання Іщук А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості мотивуючи свої вимоги тим, що у березні 2007 року між ним та відповідачем, ОСОБА_2 , склалися довірчі відносини, які стали підґрунтям для пропозиції останнього щодо створення спільного бізнесу заводу з виробництва одноразового посуду. Згідно з поясненнями позивача, відповідач, діючи як директор ТОВ «ВДП», переконав його надати свої паспортні дані та ідентифікаційний код нібито для оформлення установчих документів. Натомість, скориставшись необізнаністю та довірою позивача, відповідач організував підписання договору поруки № 24-11/47-П від 16.03.2007 року у ПАТ «Укрсоцбанк», за яким ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання відповідати за виконання кредитних зобов`язань ТОВ «ВДП» за Договором про надання невідновлюваної кредитної лінії № 24-11/47 від 16.03.2007 року.

У позовній заяві наголошується, що позивач особисто жодних кредитних коштів не отримував, а всі фінансові ресурси були перераховані на рахунок ТОВ «ВДП» та використані відповідачем для потреб його підприємства. Внаслідок невиконання ТОВ «ВДП» своїх зобов`язань перед банком, рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Бізнес Право» від 13.04.2012 року у справі № 3527/2012 з позивача як поручителя було стягнуто суму основного боргу та третейський збір. Це призвело до відкриття виконавчого провадження, арешту рахунків позивача та блокування його заробітної плати, що суттєво погіршило матеріальний стан його родини.

Позивач просить суд поновити строк позовної давності, обґрунтовуючи це тривалим розглядом кримінального провадження за ст. 190 КК України (шахрайство), яке було закрите лише 23.03.2024 року через відсутність складу кримінального правопорушення, з вказівкою на цивільно-правову природу спору. Крім того, позивач посилається на об`єктивні обставини зупинення строків давності під час пандемії та воєнного стану.

У березні 2026 року представник позивача адвокат Опришко Е.В., керуючись ст. 49 ЦПК України, подала до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог. Подана заява обґрунтована тим, що під час підготовки справи до розгляду по суті та після отримання інформації про виконавче провадження № 42481147 від 26.03.2026 року було з`ясовано реальний обсяг майнової шкоди, яка підлягає примусовому стягненню з позивача через дії відповідача. Зокрема, загальний розмір боргу за рішенням третейського суду становить 12 220 671,14 грн (основний борг за кредитом) та 25 500,00 грн (третейський збір), а також постановою державного виконавця нараховано виконавчий збір у розмірі 1 224 617,11 грн. У зв`язку з цим позивач збільшив позовні вимоги та просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на свою користь збитки у загальному розмірі 13 470 788, 25 грн, а також судові витрати. Одночасно у заяві висловлено клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження для прийняття даної заяви до розгляду.

Ухвалою суду від 16.09.2025 року відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження з проведенням підготовчого засідання. Учасникам справи було надіслано копію ухвали про відкриття провадження у справі та одночасно надіслано копії позовної заяви та доданих до неї документів. Відповідачу було встановлено строк для надіслання (надання) до суду відзиву, у відповідності до ст. 178 ЦПК України, на позовну заяву і всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову.

Судом прийнято до розгляду збільшений розмір позовних вимог, а її копію з доданими документами було направлено відповідачу.

Представник позивача, адвокат Опришко Е.В. в судове засідання не з`явилась, надіслала до суду заяву в якій просила розгляд справи проводити без участі сторони позивача та не заперечувала проти заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_2 , який був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, у судові засідання не з`явився, у запропонований судом строк відзиву на позовну заяву та заяву про збільшення позовних вимог не надав. Заяв про відкладення розгляду справи чи про розгляд справи за його відсутності на адресу суду не надходило, про причини неявки суду не повідомив.

При викладених обставинах суд прийшов до висновку, що відповідач був повідомлений про розгляд справи належним чином, а тому, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення, на підставі наявних у справі доказів, відповідно до статті 280 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У відповідності до вимог ст. ст. 12, 13 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що у березні 2007 року між позивачем, ОСОБА_1 та відповідачем, ОСОБА_2 , склалися довірчі відносини, які стали підґрунтям для пропозиції останнього щодо створення спільного бізнесу заводу з виробництва одноразового посуду. Згідно з поясненнями позивача, відповідач, діючи як директор ТОВ «ВДП», переконав його надати свої паспортні дані та ідентифікаційний код нібито для оформлення установчих документів. Натомість, скориставшись необізнаністю та довірою позивача, відповідач організував підписання договору поруки № 24-11/47-П від 16.03.2007 року у ПАТ «Укрсоцбанк», за яким ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання відповідати за виконання кредитних зобов`язань ТОВ «ВДП» на суму 12 220 671,14 грн.

При цьому позивач у позовній заяві наголошує, що особисто коштів він не отримував; вони були зараховані на рахунок ТОВ «ВДП» та використані відповідачем. Внаслідок невиконання ТОВ «ВДП» своїх зобов`язань, рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації «Бізнес Право» від 13.04.2012 року у справі № 3527/2012 з ОСОБА_1 як з поручителя було стягнуто заборгованість у розмірі 12 220 671,14 грн та третейський збір у розмірі 25 500,00 грн.

На виконання вказаного рішення Барським відділом ДВС у Жмеринському районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) відкрито виконавче провадження № 42481147 від 26.03.2026 року. У межах даного провадження постановою державного виконавця також нараховано виконавчий збір у розмірі 1 224 617,11 грн. Загальна сума, що підлягає примусовому стягненню з позивача, становить 13 470 788 грн 25 коп. (12 220 671,14 грн + 25 500,00 грн + 1 224 617,11 грн).

Суд зазначає, що дії відповідача ОСОБА_2 , який приховав справжню природу документів та використав позивача як «фіктивного поручителя» для забезпечення кредиту власного підприємства без наміру самостійно виконувати зобов`язання, призвели до заподіяння позивачу прямих майнових збитків у розмірі суми, яка стягується з нього у примусовому порядку.

Дії відповідача, ОСОБА_2 , який не повідомив позивача ОСОБА_1 про справжню природу документу, призвели до підписання договору поруки, що спричинило фінансові збитки в розмірі 13 470 788 грн 25 коп.

Відповідачу наддавалась можливість добровільно виконати свої зобов`язання, 22 січня 2025 року позивачем було направлено відповідачу, ОСОБА_2 письмову вимогу про повернення боргу. Ця вимога була зареєстрована у відділенні поштового зв`язку м. Бар (Вінницька область) та відправлена рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Однак, на вказану письмову вимогу відповідач не відреагував.

У даній справі суд встановив, що ОСОБА_2 навмисно приховав від ОСОБА_1 справжню природу договору поруки, видаючи його за «документи по заводу». Згідно з правовою позицією КЦС ВС, особа з вини якої вчинено правочин під впливом омани, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки. Навіть якщо правочин не визнавався недійсним у окремому провадженні, встановлення факту обману в межах деліктного позову є підставою для відшкодування шкоди за ст. 1166 ЦК України.

Хоча договір поруки було укладено на користь ТОВ «ВДП», відповідач ОСОБА_2 як директор зобов`язаний діяти добросовісно та розумно в інтересах товариства та не порушувати права третіх осіб (ст. 92 ЦК України). Верховний Суд підкреслив, що посадові особи несуть персональну відповідальність за збитки, завдані їхніми протиправними діями. Використання довіри фізичної особи для забезпечення кредиту юридичної особи без реального наміру повертати борг є зловживанням повноваженнями директора, що тягне за собою обов`язок особистого відшкодування збитків поручителю.

Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до ч.1, 2 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку.

Згідно з ч. 2 ст. 556 ЦК України, до поручителя, який виконав зобов`язання, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні. Оскільки з позивача вже примусово стягуються кошти через виконавчу службу, він набув права вимоги до боржника.

Суд погоджується з аргументами позивача щодо застосування аналогії закону (ст. 8 ЦК України). Оскільки відповідач ОСОБА_2 фактично отримав контроль над кредитними коштами через підконтрольне ТОВ, а тягар їх повернення переклав на позивача шляхом обману, ці відносини за своєю суттю відповідають договору позики (ст. 1046 ЦК України).

Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути суму позики. Враховуючи деліктну природу спору (заподіяння шкоди обманом), стягнення суми боргу безпосередньо з винної особи ОСОБА_2 є найбільш ефективним способом захисту за ст. 16 ЦК України.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Встановлення факту введення в оману в межах цивільно-правового спору є підставою для застосування деліктної відповідальності та стягнення шкоди безпосередньо з винної особи.

Оскільки позивач змушений нести витрати на погашення боргу, який виник через неправомірні дії відповідача, стягнення цієї суми безпосередньо з винної особи є належним способом відновлення майнового стану позивача.

Аналізуючи строки звернення до суду, суд бере до уваги, що позивач тривалий час намагався захистити свої права в межах кримінального провадження за ст. 190 КК України, яке було закрите 23.03.2024 року, а також зважає на нормативно правове зупинення перебігу строків позовної давності на період карантину та воєнного стану (п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

З 2 квітня 2020 року на підставі Закону № 540-IX строки позовної давності були продовжені на строк дії карантину. Згодом, у зв`язку з воєнним станом, пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України перебіг позовної давності був знову зупинений з 17 березня 2022 року. Проте Законом № 4434-IX від 14.05.2025 року ці норми було змінено, і з 4 вересня 2025 року перебіг позовної давності відновився.

З огляду на це суд вважає за можливе поновити строк для звернення до суду.

Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є законними та обґрунтованими. Встановлено факт недобросовісної поведінки відповідача, яка полягала у введенні позивача в оману щодо природи підписуваних фінансових документів. Це призвело до виникнення у позивача значного майнового зобов`язання перед банківською установою за кредитом, який фактично був отриманий та використаний відповідачем для власних бізнес-цілей.

Перевіривши розрахунок заборгованості, поданий у заяві про збільшення позовних вимог, суд вважає його правильним, обґрунтованим та підтвердженим копією рішення третейського суду та матеріалами виконавчого провадження. Відтак, вимоги про стягнення з відповідача збитків у розмірі 13 470 788 грн 25 коп. підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача також сплаченого позивачем судового збору за подання позовної заяви що є пропорційним сумі задоволених вимог.

При подачі позову ОСОБА_1 було сплачено судовий збір у розмірі 15 140 грн. Суд перевірив ставку судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір» станом на 2025 рік. Для фізичних осіб за подання майнового позову ставка становить 1% ціни позову, але не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (що з 1 січня 2025 року становить саме 15 140 грн). Оскільки позов задоволено повністю, вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 15, 16, 625, 1046, 1049, 1050, 1166 ЦК України,ст. ст. 12, 13, 60, 81, 89, 141, 280 - 282 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк для звернення до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , проживає: АДРЕСА_2 ) суму збитків у розмірі 13 470 788 (тринадцять мільйонів чотириста сімдесят тисяч сімсот вісімдесят вісім) гривень 25 копійок (що складається з: 12 220 671 грн 14 коп. борг за кредитним договором; 25 500 грн 00 коп. третейський збір; 1 224 617 грн 11 коп. виконавчий збір).

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 15 140 (п`ятнадцять тисяч сто сорок) гривень 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України, до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення суду складено 03 серпня 2026 року.

Суддя: