Рішення № 138854252, 06.08.2026, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Чернівці

06 серпня 2026 року Справа № 926/858/26

Суддя Господарського суду Чернівецької області Світлана Гушилик, за участю помічника судді Петровської В., яка за дорученням судді виконує повноваження секретаря судового засідання, розглянувши справу №926/858/26

За позовом Чернівецької міської ради (58002, м.Чернівці, пл.Центральна, 1)

до відповідача Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "СТВ-2" (58029, м.Чернівці, вул.Героїв Майдану, б.108-А)

Про стягнення коштів пайової участі у розвиток інфраструктури населеного пункту в сумі 828271,65 грн

За участі представників:

Від позивача: Гулевич М.М. - представник (згідно витягу з ЄДР)

Від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ: Чернівецька міська рада звернулась до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "СТВ-2" про стягнення до бюджету коштів пайової участі у розвиток інфраструктури населеного пункту в розмірі 828271,65 грн, з яких: основна заборгованість - 636402,62 грн, інфляційні - 148454,17 грн, 3% річних - 43414,86 грн.

В обгрунтування заявленого позову позивачем зазначено те, що відповідач всупереч вимог ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не звернувся до Чернівецької міської ради із заявою щодо укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м.Чернівці, не надав відповідних документів та проігнорував відповідні звернення позивача, не уклав зазначеного договору та не сплатив коштів пайової участі, що свідчить про його бездіяльність у вчиненні передбачених законодавством обов`язкових дій щодо сплати коштів, що є протиправною формою поведінки, внаслідок якої Чернівецька міська рада була позбавлена права отримати на розвиток інфраструктури населеного пункту відповідну суму коштів.

А відтак, позивач посилаючись на ст.1212 ЦК України просить суд стягнути із відповідача збитки, завдані невиконанням зобов`язання щодо сплати пайової участі у створенні та розвитку інфраструктури міста Чернівці в сумі 636402,62 грн та нараховані інфляційні в розмірі 148454,17 грн та 3% в розмірі 43414,86 грн.

04.03.2026 року відділом документального та інформаційного забезпечення суду зареєстровано матеріали позовної заяви за вх.№858, відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передано судді Гушилик С.

Ухвалою суду від 06.03.2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено справу до розгляду по суті на 01.04.2026 року.

Від представника відповідача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи та вступ у справу як представника (вх.№1161 від 12.03.2026р.), відзив на позовну заяву (вх.№1381 від 27.03.2026р.), в якому заперечує щодо задоволення позовних вимог посилаючись на те, що відповідач набув статусу замовника об`єкту будівництва 21.07.2021 року, коли дозвіл на виконання будівельних робіт виданий 16.09.2020 року на ім`я іншого замовника будівництва та клопотання про проведення засідання без його участі (вх.№1382 від 27.03.2026р.).

Ухвалою суду від 01.04.2026 року відкладено судове засідання на 29.04.2026 року.

28.04.2026 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№1937), в якому зазначає, що функції замовника будівництва перейшли до відповідача, так як він набув статус замовника будівництва, а відтак, аргументи відповідача є безпідставними.

Ухвалою суду від 29.04.2026 року здійснено перехід зі спрощеного провадження в загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання на 26.05.2026 року.

06.05.2026 року від представника позивача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх.№2114), в обгрунтування яких зазначає, що містобудівні умови та обмеження на об`єкт будівництва не містять вимог щодо слати замовником будівництва пайової участі у розвиток інфраструктури населеного пункту.

В судовому засіданні 26.05.2026 року оголошено перерву до 24.06.2026 року.

10.06.2026 року від представниці відповідача надійшло клопотання про долучення доказів (вх.№2407) щодо часткової оплати заборгованості в розмірі 230000,00 грн, а також просить судове засідання розглядати без її участі.

Ухвалою суду від 24.06.2026 закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті на 07.07.2026 року.

06.07.2026 року від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи без її участі (вх.№3246).

За клопотанням позивача, 07.07.2026 року (вх.2802) суд, ухвалою від 07.07.2026 року відклав розгляд справи на 03.08.2026 року.

03.08.2026 року від представника позивача надійшла заява про відмову від позову в частині стягнення основного боргу в сумі 230000,00 грн, у зв`язку з її сплатою відповідачем.

У зв`язку із браком часу в судовому засіданні 03.08.2026 року та для додаткового з`ясування обставин справи, судом оголошено перерву до 06.08.2026 року.

05.08.2026 року від представника відповідача повторно надійшла заява про розгляд справи без її участі (вх.№3796).

До початку судового засідання 06.08.2026 року від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів (вх.№3806).

У судовому засіданні 06.08.2026 року представниця позивача свої вимоги підтримала у повному обсязі та просила їх задовольнити з урахуванням заяви про часткову відмову від позову.

Дослідивши всі докази та з`ясувавши обставини справи, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у ст.129 Конституції України та ст.ст.13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Слід зазначити, що при здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених у ст.ст.2, 4 ГПК України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

В силу норм ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17.07.1997p. і набула чинності в Україні 11.09.1997p.

З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Суд з метою належного виконання свого процесуального обов`язку щодо розгляду справи по суті, керується п.10 ч.3 ст.2 ГПК України, що кореспондується із ст.129 Конституції України, за якою однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи.

У відповідності до п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і без стороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти цього кримінального обвинувачення.

Завдання господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним вважається строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський Суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (див. рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

З урахуванням вищевикладеного, справа розглянута в межах розумних строків.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна вимога, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Чернівецької міської ради 2 сесії VII скликання ІІ пленарного засідання №54 від 24.12.2015 року затверджено положення про порядок пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м.Чернівців, та визнання такими, що втратили чинність, пунктів рішення міської ради VI скликання від 25.07.2013 року №926 з цього питання.

13.05.2020 року Департаментом містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради видано містобудівні умови і обмеження №671-МУО на об`єкт будівництва "Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями комерційного призначення на вул.Щербанюка, 3-А, 3-В в м.Чернівці", у відповідності до якого, замовником є підприємець Скрипа Тітус Вікторович.

16.09.2020 року Інспекцією держархбудконтролю Чернівецької міської ради зареєстровано дозвіл на виконання будівельних робіт №ЧВ 012200916808 генеральному підряднику ТОВ "Ромтіс Буд" на об`єкті "Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями комерційного призначення на вул.Щербанюка, 3-А, 3-В в м.Чернівці", що зареєстрований за кадастровими номерами 7310136300:25:001:1801 та 7310136300:25:001:0118.

28.07.2021 року, на підставі заяви №ЧВ 012200916808-1 від 21.07.2021 року про внесення змін в дозволі на виконання будівельних робіт №ЧВ 012200916808 від 16.09.2020 року, інспекцією держархбудконтролю Чернівецької міської ради змінено замовника об`єкту на Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "СТВ-2".

Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "СТВ-2" 03.05.2023 року звернувся до інспекції держархбудконтролю Чернівецької міської ради з запитом №ЧВ 012200916808-2 про проведення коригування проектної документації, яка прийнята інспекцією 10.05.2023 року.

Інспекцією держархбудконтролю Чернівецької міської ради 29.06.2026 року, за запитом ОК "Житлово-будівельний кооператив "СТВ-2" від 26.06.2026 року, виправлено договір підряду є Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва, 18.08.2023 року змінено відповідальну особу за проведення технічного нагляду за запитом від 18.06.2026 року.

25.10.2023 року Виконавчим комітетом Чернівецької міської ради в особі Інспекції держархбудконтролю Чернівецької міської ради зареєстровано сертифікат №ЧВ122231012622, яким засвідчено відповідність вказаного закінченого будівництва об`єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.

Після реєстрації сертифікату №ЧВ122231012622 від 25.10.2023 року відповідачем не сплачено кошти пайової участі до бюджету Чернівецької міської територіальної громади, у зв`язку із чим, Департамент урбаністики та архітектури звернувся до останнього з вимогою про стягнення коштів, яка залишена ним без відповіді.

У зв`язку із тим, що замовник будівництва щодо визначення розміру пайової участі по об`єкту будівництва до Чернівецької міської ради не звертався, позивач звернувся до суду про стягнення з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "СТВ-2" коштів пайової участі в сумі 636402,62 грн, що склала 2% від кошторисної вартості будівництва об`єкту та нарахував останньому інфляційні в розмірі 148454,17 грн за періоди з 13.10.2023 року по 20.01.2026 року та 3% розмірі 43414,86 грн за аналогічний період.

В заперечення відповідача, останній посилається на те, що фізичною особою Скрипою Т.В. було зареєстровано право власності на об`єкт незавершеного будівництва, а саме: незавершений будівництвом багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями комерційного призначення літ А1 (13% готовності) на вул. О. Щербанюка, 3-А, 3-В, у зв`язку із чим відповідач звільнений від сплати пайового внеску, а відтак просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд визнав позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Суд зазначає, що 03.08.2026 року від представника позивача надійшла заява про відмову від позову в частині стягнення суми основної заборгованості в розмірі 230000,00 грн.

У відповідності до вимог п.1 ч.2 ст.46 ГПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до ст.191 ГПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом (п.1 ч.1 ст. 231 ГПК України).

Суд вважає за необхідне роз`яснити, що відповідно до ч.3 ст.231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Згідно з ч.4 ст.231 ГПК України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Згідно ст.14 ГПК України, одним із принципів господарського судочинства є диспозитивність, який полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Складовою зазначеного принципу є можливість суб`єкта відмовитися від свого права чи інтересу. Тобто право особи на звернення до суду з позовом рівною мірою стосується й права такої особи на відмову від такого позову або частини позовних вимог ухвали Верховного Суду від 18.08.2021 року у справі №916/3844/19, від 01.09.2021 року у справі № 910/13034/20).

Відмова від позову є формою реалізації принципу диспозитивності господарського судочинства (ухвали Верховного Суду від 12.08.2021 у справі №927/739/17, від 01.09.2021 у справі №910/13034/20).

Водночас, принцип диспозитивності не є беззастережним, оскільки ця норма передбачає активну роль суду, який зобов`язаний перешкоджати діям сторін щодо порушення законодавства і прав інших осіб. Перевірка відповідності дій сторін закону та відсутності порушення прав інших осіб є не правом, а обов`язком суду, тобто суд зобов`язаний відмовити в задоволенні відповідних заяв і клопотань сторін. Якщо суд установить, що реалізація права позивача на відмову від позову призводить до порушення закону та прав інших осіб, він зобов`язаний відмовити в реалізації цих прав і розглянути справу по суті.

З наведеного вбачається, що позивач наділений правом відмовитися від позову подавши до суду відповідну заяву, яка повинна відповідати вимогами ст.191 ГПК України, зокрема повинна бути підписана повноважним представником і не суперечити інтересам особи, яку представляє цей представник (аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 03.09.2019 у справі №921/309/18, від 13.04.2021 у справі №918/99/19(918/925/20)).

У даній справі позивач Чернівецька міська рада звернулося відповідача Обслуговуючого кооперативу "Житлово-Будівельний кооператив "СТВ-2" про стягнення коштів пайової участі у розвиток інфраструктури населеного пункту в сумі 828271,65 грн, та в подальшому звернулося до господарського суду із заявою про часткову відмову від позову в частині стягнення основного боргу в сумі 230000,00 грн.

За наслідками дослідження заяви позивача про часткову відмову від позову у справі в частині стягнення суми основної заборгованості в розмірі 230000,00 грн, судом встановлено, що вказана заява підписана представником Гулевич М.М., що підтверджується витягом з ЄДР, та подана за допомогою підсистеми Електронний суд Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), суд зазначає, що вказаним представником позивача повідомлено про обізнаність наслідків закриття провадження у справі, що передбачені ч.3 ст.231 ГПК України.

Таким чином, заява про часткову відмову від позову підписана уповноваженою особою.

Суд не вбачає підстав для висновку, що часткова відмова від позову, вчинена представником Чернівецької міської ради суперечить його інтересам, а відтак підстави для неприйняття судом відмови від позову в частині стягнення основного боргу в сумі 230000,00 грн на підставі ч.5 ст.191 ГПК України відсутні.

Таким чином, оскільки наслідки відмови від позову позивачу відомі і зрозумілі, відмова позивача від позову не порушує права та охоронювані законом інтереси інших осіб, відмова від позову є формою реалізації прав позивача, заява про відмову від позову підписана уповноваженою стороною, а відтак підлягає прийняттю судом, у зв`язку із чим, суд здійснює подальший розгляд справи про стягнення до бюджету коштів пайової участі у розвиток інфраструктури населеного пункту в розмірі 598271,65 грн, з яких: основна заборгованість - 402402,62 грн, інфляційні - 148454,17 грн, 3% річних - 43414,86 грн.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2 ст.19 Конституції України).

Згідно з ч.1 ст.6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон №280/97-ВР) первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Відповідно до положень ст.18-1 Закону №280/97-ВР орган місцевого самоврядування має право звертатись до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Держава бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів: згідно положень ч.1 ст.62 Закону №280/97-ВР держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. У випадках, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає із місцевого бюджету до державного бюджету частину надлишку в порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ч.1 ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування, згідно зі ст.142 Конституції України, зокрема, є і інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Згідно з ст.145 Конституції України права органів самоврядування захищаються у судовому порядку.

Бюджетна система України згідно ст.7 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), ґрунтується на таких принципах: збалансованості, повноти, обґрунтованості, цільового використання бюджетних коштів, відповідальності учасників бюджетного процесу тощо. Одним із принципів, на яких ґрунтується бюджетна система України, є принцип цільового використання бюджетних коштів, який полягає в тому, що бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями.

Відповідно до п.4-1 ч.1 ст.71 БК України, кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту спрямовуються до бюджету розвитку місцевого бюджету.

Частиною 3 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон) визначено, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Бюджетом розвитку, згідно з п.19 ч.1 ст.1 Закону, визнаються доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку та зміцнення матеріально-фінансової бази.

Місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб. Повноваження на здійснення витрат місцевого бюджету мають відповідати обсягу надходжень місцевого бюджету.

У разі, коли вичерпано можливості збалансування місцевих бюджетів і при цьому не забезпечується покриття видатків, необхідних для здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб, держава забезпечує збалансування місцевих бюджетів шляхом передачі необхідних коштів до відповідних місцевих бюджетів у вигляді дотацій та субвенцій відповідно до закону (ст.66 Закону).

Відтак, внаслідок не отримання коштів місцевим бюджетом щодо пайової участі порушуються інтереси територіальної громади та держави в цілому.

Через недоотримання коштів пайової участі значно недофінансонуються проекти та програми створення і розвитку інженерно-транспортної, соціальної інфраструктури.

Несплата коштів пайової участі завдає шкоду місцевому бюджету та унеможливлює виконання позивачем функцій з розвитку інфраструктури Чернівецької міської ради.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності встановлені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" №3038-VI (далі - Закон №3038-VI), який спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Законодавцем під час внесення змін до Закону №3038-VI (шляхом виключення ст.40 вказаного Закону на підставі Закону №132-IX) було чітко встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) (абзац другий пункт 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX) у такому розмірі та порядку: 1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта; для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування; 3) замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва; 4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію; 5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту; 6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта.

Відповідно до абз.3 п 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону №132-ІХ, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися по відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва.

Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію.

Кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;

Інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.07.2022 року у справі №910/9548/21, відповідно до якої, передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-ІХ порядок сплати пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: 1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020р. не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020р. не були укладені; 2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

У вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-ІХ, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Як встановлено судом, 13.05.2020 року, Департаментом містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради видано Скрипі Т.В. містобудівні умови і обмеження №671-МУО.

Матеріалами справи визначено, що 28.07.2021 року, на підставі заяви №ЧВ 012200916808-1 від 21.07.2021 року про внесення змін в дозволі на виконання будівельних робіт №ЧВ 012200916808 від 16.09.2020 року, інспекцією держархбудконтролю Чернівецької міської ради змінено замовника об`єкту на Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "СТВ-2".

25.10.2023 року виконавчим комітетом Чернівецької міської ради зареєстровано декларацію про готовність до експлуатації об`єкта за №ЧВ 122231012622, якими засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджено готовність об`єкту до експлуатації.

Проте, як свідчать матеріали справи, звернень відповідача, як замовника будівництва стосовно визначення розміру пайової участі по вказаному об`єкту до міської ради не направлялося, докази сплати пайової участі відсутні.

У постанові від 20.07.2022 року у справі №910/9548/21 Верховний Суд зауважив, що у випадку, якщо замовниками вказаних об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 року у справі №643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі ст.1212 ЦК України (така позиція підтримана Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.07.2022 року у справі №910/9548/21, 13.12.2022 року у справі №910/21307/21, від 07.09.2023 року у справі №916/2709/22).

У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі ч.1 ст.1212 ЦК України.

Положення гл.83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч.2 ст.1212 ЦК України).

Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Тобто зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Отже, у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту у правовідносинах, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування.

Щодо розміру заявлених позовних вимог, то як встановлено судом, відповідно до сертифікату за №ЧВ 122231012622 від 25.10.2023 року, розмір пайової участі, який підлягає стягненню з відповідача до місцевого бюджету на користь позивача, становить 636402,62 грн (1622,4кв.м*19613,00=31820131,20 (кошторисна вартість будівництва) *2%).

Враховуючи вищезазначені обставини та норми чинного законодавства, оскільки відповідач не здійснив оплату до бюджету коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту в розмірі 636402,62 грн, суд вважає, що позивач правомірно звернувся до суду з такою вимогою.

При цьому, враховуючи той факт, що позивач під час розгляду справи заявив заяву про часткову відмову від позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 230000,00 грн і така заява прийнята судом, суд приходить висновку що позовні вимоги про стягнення коштів пайової участі підлягають задоволенню в сумі 402402,62 грн.

У зв`язку із простроченням відповідачем грошових зобов`язань, позивач нарахував інфляційні в розмірі 148454,17 грн за період з 13.10.2021 року по 20.01.2026 року та 3% розмірі 43414,86 грн за аналогічний період.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконати ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та відсотків річних відповідно до ст.625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах № 703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі №902/417/18.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням річних та індексу інфляції є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 року у справі №905/600/18).

Визначені ч.2 ст.625 ЦК право стягнення річних та інфляційних втрат є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року по справі №918/631/19 зазначено, що за змістом ст.ст.509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 року у справі №758/1303/15-ц (провадження №14-68цс18) та від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18).

Як встановлено судом, Виконавчим комітетом Чернівецької міської ради в особі Інспекції держархбудконтролю Чернівецької міської ради зареєстровано сертифікат №ЧВ122231012622, яким засвідчено відповідність вказаного закінченого будівництва об`єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації та видано 25.10.2023 року, однак, як вбачається з розрахунку позивача, останній нарахував інфляційні та 3% річних з 13.10.2023 року, тобто з дати реєстрації акту про готовність об`єкта.

Перевіривши розрахунок позивача інфляційних та 3% річних суд знайшов його арифметично вірним, а відтак з відповідача підлягає стягненню інфляційні в розмірі 148454,17 грн та 3% розмірі 43414,86 грн.

Щодо тверджень відповідача про те, що кошти пайової участі повинен сплатити підприємець Скрипа Т.В., так як 13.05.2020 року Департаментом містобудівного комплексу та земельних відносин Чернівецької міської ради видано містобудівні умови і обмеження №671-МУО на об`єкт будівництва "Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями комерційного призначення на вул.Щербанюка, 3-А, 3-В в м.Чернівці" видано йому, а не відповідачу, суд зазначає наступне.

Частиною 4 ст.26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

За статтею 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", замовником будівництва є фізична чи юридична особа, яка має у власності чи користуванні одну чи декілька земельних ділянок або у власності чи управлінні будівлю/споруду і має намір щодо виконання підготовчих та/або будівельних робіт. Замовник - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву (п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 27.04.2026 року №474554586 та №474553212 з 28.02.2019 року по 18.03.2021 року за Скрипою Т.В. зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий номер 7310136300:25:001:1801 за адресою АДРЕСА_1 , та з 17.07.2013 року по 18.03.2021 року за Скрипою Т.В. зареєстровано право власності на земельну ділянку кадастровий номер 7310136300:25:001:0118 за адресою АДРЕСА_1 .

У зв`язку із чим, Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради 16.09.2020 року видано дозвіл на виконання будівельних робіт замовнику Скрипі Тітусу Вікторовичу , на об`єкт "Нове будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями комерційного призначення на вулиці О.Щербанюка, 3-А, АДРЕСА_1 ".

При цьому, відповідно до інформаційної довідки речових прав 18.03.2021 роек право власності на земельних ділянок за адресою вул.Щербанюка Олександра, 3-А, 3-В перейшло до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "СТВ-2" на підставі протоколу №4 Загальних зборів членів Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "СТВ-2" та акту прийому-передачі майна для формування пайового внеску асоційованого члена Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "СТВ-2".

На підставі чого, відповідачем 21.07.2021 року було внесено зміни до Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи в сфері будівництва, а саме змінено замовника будівництва з Скрипи Т.В. на Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "СТВ-2" в дозволі на виконання будівельних робіт від 16.09.2020 року.

А відтак, Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "СТВ-2" є відповідно до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовником об`єкту будівництва, яке розпочалося 16.09.2020 року та закінчилось 10.10.2023 року про що 25.10.2023 року видано сертифікат про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта №ЧВ122231012622, а тому у відповідності до вищенаведеного, відповідач набув обов`язку щодо сплати пайового внеску, отже доводи відповідача спростовуються вищевикладеним.

Суд зазначає, що згідно з ч.ч.1, 3 ст.74 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно зі ст.77 ГПК допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Відповідно до ст.79 ГПК наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain).

Враховуючи положення ч.1 ст.9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У висновках Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

Враховуючи наведені законодавчі приписи та з огляду на позицію сторін, часткову відмову від позову, здійснивши відповідну юридичну оцінку всіх доказів, на які посилаються сторони, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного, враховуючи положення ст.129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторін пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 42, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 191, п.4 ч.1 ст.231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1.Позовні вимоги Чернівецької міської ради (58002, м.Чернівці, пл.Центральна, 1) до Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "СТВ-2" (58029, м.Чернівці, вул.Героїв Майдану, б.108-А) про стягнення коштів пайової участі у розвиток інфраструктури населеного пункту в сумі 828271,65 грн - задовольнити частково.

2.Стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "СТВ-2" (58029, м.Чернівці, вул.Героїв Майдану, б.108-А, код 43184080) на користь Чернівецької міської ради (58002, м.Чернівці, пл.Центральна, 1, код 36068147) кошти в сумі 598271,65 грн, з яких: сума боргу в розмірі 402402,62 грн, інфляційні в розмірі 148454,17 грн, 3% річних в розмірі 43414,86 грн (р/р у форматі IBAN UA148999980314111921000024405 в ДКСУ м.Київ код платежу 24170000, одержувач Чернів.ГУК/Чернівецька ТГ/24170000).

3. Стягнути з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "СТВ-2" (58029, м.Чернівці, вул.Героїв Майдану, б.108-А, код 43184080) на користь Чернівецької міської ради (58002, м.Чернівці, пл.Центральна, 1, код 36068147) судовий збір в сумі 8973,91 грн (р/р: Виконавчий комітет Чернівецької міської ради, рахунок UA7082017203440102000042806, ДКСУ м.Києва, код 04062216).

4.Закрити провадження у справі №926/858/26 в частині стягнення основного боргу в розмірі 232000,00 грн у зв`язку із відмовою.

Відповідно до ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.257 ГПК України).

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб - порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.

Повне рішення складено та підписано 10.08.2026 року

Суддя Світлана ГУШИЛИК