Рішення № 138854096, 10.08.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" серпня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/2028/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Новікової Н. А.

розглянувши без виклику учасників справи в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ПРОМИСЛОВО-КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО ЛОНА (61072, м. Харків, просп. Науки, буд. 58, оф. 197, код ЄДРПОУ 33288997)

до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ВІС-ТМ (61177, м. Харків, пров. Пластичний, буд. 17-А, код ЄДРПОУ 45126963)

про стягнення 300 002,30 грн., -

ВСТАНОВИВ:

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ПРОМИСЛОВО-КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО ЛОНА (позивач по справі) звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ВІС-ТМ (відповідач по справі), в якому просить суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором № 1/03/24 від 01.03.2024 на переробку давальницької сировини у загальному розмірі 300 002, 30 грн., з яких розмір основної заборгованості 281 770, 00 грн. та нараховані 3% річних та інфляційне збільшення у розмірі 18 232, 30 грн., а також покласти витрати по сплаті судового збору та витрати на правничу допомогу на відповідача.

В обґрунтування позову посилається на те, що: 01.03.2024 року між ТОВ ВІС-ТМ (Відповідач, Замовник) та ТОВ ПКП ЛОНА (Позивач, Виконавець) було укладено Договір на переробку давальницької сировини № 1/03/24 (Договір); пунктом 1.1. Договору Замовник доручає, а Виконавець зобов`язується виконати відповідно до умов цього договору роботу з обробки, збагачення або переробки давальницької сировини металопрокату у готову продукцію, а Замовник зобов`язується прийняти готову продукцію і оплатити проведену роботу; пунктом 4.1. Договору встановлено, що оплата робіт здійснюється шляхом перерахування Замовником грошових коштів на рахунок виконавця; позивач належним чином та у повному обсязі виконав свої зобов`язання за Договором, проте відповідач, прийнявши результати виконаних робіт, свій обов`язок щодо їх оплати не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка складає 281 770, 00 грн.; крім того, на вказану заборгованість позивачем нараховані 3% річних та інфляційне збільшення в розмірі 18 232, 30 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.06.2026 позовну заяву ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ПРОМИСЛОВО-КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО ЛОНА (вх. № 2028/26 від 05.06.2026) залишено без руху; встановлено позивачу для усунення недоліків позовної заяви 10-денний строк з дня вручення ухвали, позивачу у встановлений строк необхідно подати до Господарського суду Харківської області: інформацію щодо реквізитів рахунку позивача в банку та документ, що підтверджує наявність банківського рахунку; окремий обґрунтований розрахунок сум, що стягуються; роз`яснено позивачу, що за умовами ч. 3, ч. 4 ст. 174 ГПК України якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 176 цього Кодексу, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

09.06.2026 (вх. № 13973/26) на адресу Господарського суду Харківської області надійшла заява ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ПРОМИСЛОВО-КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО ЛОНА про усунення недоліків, якою усунено недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі суду від 08.06.2026.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.06.2026 прийнято до розгляду позовну заяву ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ПРОМИСЛОВО-КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО ЛОНА (вх. № 2028/26 від 05.06.2026); відкрито провадження у справі № 922/2028/26; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу строк 15 днів з дня вручення ухвали для подання до суду відзиву на позовну заяву та заяв із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження разом із доказами їх надіслання (надання) позивачу згідно зі ст. 250, 251 ГПК України; встановлено позивачу строк 5 днів з дня отримання відзиву для подання до суду відповіді на відзив разом із доказами його надсилання (надання) відповідачу згідно зі ст. 251 ГПК України; встановлено відповідачу строк 5 днів з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечень на відповідь на відзив разом із доказами їх надсилання (надання) позивачу згідно зі ст. 251 ГПК України; роз`яснено учасникам справи, що у випадку неподання відповідачем відзиву та/або клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, а також у разі неподання позивачем відповіді на відзив, відповідачем - заперечень на відповідь на відзив протягом строків, встановлених цією ухвалою, розгляд справи може бути здійснений за наявними у справі матеріалами після спливу зазначених строків та в межах строків, встановлених ст. 248 ГПК України; повідомлено учасникам справи, що заяви по суті справи, а також заяви з процесуальних питань, клопотання, пояснення, додаткові письмові докази, висновки експертів можуть бути ними подані в електронному вигляді через особистий кабінет в підсистемі Електронний суд ЄСІТС або в паперовому вигляді через канцелярію суду чи на офіційну поштову адресу суду.

Ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 15.06.2026 отримано позивачем та його представником 16.06.2026, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа в електронний кабінет відповідних осіб в ЄСІТС.

Ухвала суду про відкриття провадження у справі, надіслана на адресу відповідача, визначену згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, вручена відповідачу 23.06.2026, що підтверджується поштовим повідомленням № R068112765240.

13.07.2026 (вх. № 17049/26) на адресу Господарського суду Харківської області надійшла заява ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ПРОМИСЛОВО-КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО ЛОНА про зменшення розміру позовних вимог та повернення судового збору, в якій просить суд подальший розгляд справи 922/2028/26 здійснювати з урахуванням зменшення розміру позовних вимог- стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційного збільшення у розмірі 18 232, 30 грн., витрати зі сплати судового збору, витрати на правничу допомогу, а також у зв`язку зі зменшенням розміру позовних вимог повернути частину сплаченого судового збору у розмірі 937,63 грн.

В обґрунтування поданої заяви позивач посилається на те, що 06.07.2026 відповідач сплатив позивачу суму основної заборгованості у розмірі 281 770, 00 грн, що підтверджується копією платіжної інструкції № 266 від 06.07.2026. Крім того, виходячи з зменшеної ціни позову (18 232, 30 грн), з урахуванням коефіцієнта 0,8 за подання позову в електронній формі судовий збір становить 2 662,40 грн., відтак різниця між сплаченим судовим збором (3 600,03 грн.) під час подання позовної заяви від 05.06.2026 та сумою судового збору, яка повинна була бути сплачена у зв`язку із зменшенням розміру позовних вимог (2 662,40 грн.), становить - 937, 63 грн., яку позивач просить повернути як надмірно сплачену.

В силу приписів п. 2 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Суд, проаналізувавши зміст заяви позивача про зменшення розміру позовних вимог суд зазначає, що така відповідає вимогам чинного законодавства, не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, подана до початку першого судового засідання, а тому приймається судом до розгляду і спір вирішується відповідно до викладених в заяві позовних вимог.

13.07.2026 (вх. № 17055/26) на адресу Господарського суду Харківської області надійшла заява ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ПРОМИСЛОВО-КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО ЛОНА про стягнення витрат на правничу допомогу, в якій останнє просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ВІС-ТМ (код ЄДРПОУ 45126963) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ПРОМИСЛОВО КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО ЛОНА (код ЄДРПОУ: 33288997) понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 44 000, 00 грн.

В обґрунтування зави посилається на те, що: 28.05.2026 між ТОВ ПРОМИСЛОВО-КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО ЛОНА (Клієнт), та Адвокатським бюро Валентина Шафоростова (Бюро) укладено Договір про надання правничої допомоги; відповідно до п. 1.1. Договору Бюро зобов`язується надати правничу допомогу Клієнту на умовах і в порядку, що визначені цим Договором, а Клієнт зобов`язується оплатити гонорар за надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання Договору; згідно пункту 2.2. Договору правничу допомогу за цим Договором надає адвокат Шафоростов Валентин Олександрович та/або інші адвокати / адвокатські бюро / адвокатські об`єднання, залучені Бюро; Клієнт надає згоду на таке залучення, а Бюро несе відповідальність за дії залучених осіб; Бюро залишається відповідальним перед Клієнтом за виконання Договору з боку залучених Бюро адвокатів (адвокатських бюро, адвокатських об`єднань); пунктом 1.2. Договору визначено, що обсяг правничої допомоги може бути деталізований в Додатковій угоді до Договору та/або в Акті наданої правничої допомоги (Акті виконаних робіт); 28.05.2026 року між ТОВ ПРОМИСЛОВО-КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО ЛОНА, та Адвокатським бюро Валентина Шафоростова було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору про надання правничої допомоги від 28.05.2026 та згідно пункту 1 Додаткової угоди правнича допомога, визначена у пункті 1.2. Договору про надання правничої допомоги від 28.05.2026 року полягає у представництві інтересів Клієнта у судах господарської юрисдикції всіх інстанцій з питання стягнення заборгованості з ТОВ ВІС-ТМ код ЄДРПОУ 45126963 (далі боржник) за Договором на переробку давальницької сировини № 1/03/24 від 01.03.2024, яка виникла згідно Акту приймання - передачі виконаних робіт № 000613 від 04 грудня 2025, Акту приймання - передачі виконаних робіт № 000631 від 04 грудня 2025, Акту приймання - передачі виконаних робіт № 000642 від 08 грудня 2025; пунктом 3 Додаткової угоди встановлено, що гонорар за надання правничої допомоги, визначеної в пункті 1 цієї Додаткової угоди, є фіксованим та становить 44 000 грн, який сплачується Клієнтом в день отримання ним грошових коштів на свій рахунок від боржника ТОВ ВІС-ТМ заборгованості за Договором на переробку давальницької сировини № 1/03/24 від 01.03.2024; 06.07.2026 відповідач сплатив позивачу суму основної заборгованості за Договором на переробку давальницької сировини № 1/03/24 від 01.03.2024 у розмірі 281 770, 00 грн., з огляду на що, на виконання пункту 3 Додаткової угоди 06.07.2026 року ТОВ ПРОМИСЛОВО-КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО ЛОНА було оплачено на рахунок Адвокатського бюро Валентина Шафоростова суму гонорару у розмірі 44 000, 00 грн, що підтверджується копією платіжної інструкції № 5X3A-68PA-BBA3-T14T від 06.07.2026, отже, ТОВ ПРОМИСЛОВО - КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО ЛОНА, понесено витрати на правничу допомогу у розмірі 44 000, 00 грн., які підлягають стягненню з відповідача - ТОВ ВІС-ТМ.

21.07.2026 (вх. № 17843/26) на адресу Господарського суду Харківської області надійшли заперечення ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ВІС-ТМ на заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та клопотання про зменшення їх розміру, в яких останнє просить суд відмовити позивачу у задоволенні заяви про стягнення з відповідача 44 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, а у разі, якщо суд дійде висновку про наявність підстав для часткової компенсації таких витрат, зменшити їх до розумного та співмірного розміру, що не перевищує 10 000,00 грн.

В обґрунтування завчи посилається на те, що: відповідач вважає зазначену суму завищеною, неспівмірною зі складністю справи, фактичним обсягом виконаних адвокатом робіт, витраченим часом, характером спору та процесуальною поведінкою сторін; підготовка заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу не є самостійною юридичною послугою, спрямованою безпосередньо на захист порушеного права позивача у матеріально-правовому спорі, така заява стосується виключно питання компенсації гонорару адвоката та подається в інтересах самого представника і клієнта щодо розподілу судових витрат, отже її підготовка не потребує окремого дослідження фактичних обставин спору, складного правового аналізу або формування нової правової позиції, відтак вартість підготовки такої заяви не повинна покладатися на відповідача як окрема складова витрат або, принаймні, має бути оцінена судом як незначна технічна процесуальна дія; заява про зменшення позовних вимог від 13.07.2026 була обумовлена фактом сплати відповідачем основної заборгованості - зазначена заява має стандартний технічний характер, не містить складного правового аналізу та фактично зводиться до повідомлення суду про зміну розміру позовних вимог, а така процесуальна дія була необхідна для приведення заявлених позивачем вимог у відповідність до фактичного стану розрахунків між сторонами та не є окремою послугою, вартість якої в заявленому розмірі має компенсувати відповідач; необхідність подання заяви про усунення недоліків позовної заяви виникла внаслідок того, що первісно подана позовна заява не відповідала вимогам процесуального законодавства - усунення недоліків, допущених самим позивачем або його представником під час підготовки позовної заяви, не може створювати для відповідача додатковий фінансовий обов`язок; справа не потребувала проведення експертизи, дослідження значного обсягу доказів, допиту свідків, аналізу іноземного законодавства, вирішення складних або виключних правових питань, формування нової судової практики, підготовки значної кількості складних процесуальних документів; основний борг відповідачем сплачено добровільно до розгляду справи по суті, у зв`язку із цим обсяг подальшої роботи представника позивача істотно зменшився; позивачем не обґрунтовано, яким чином підготовка стандартної позовної заяви у спорі про стягнення заборгованості та кількох коротких процесуальних заяв могла об`єктивно коштувати 44 000,00 грн.; саме по собі зазначення загальної фіксованої суми гонорару не означає, що вся ця сума автоматично має бути компенсована іншою стороною; з огляду на предмет спору, його складність, фактичний обсяг виконаної роботи, добровільну сплату основного боргу та відсутність розгляду складних правових питань, обґрунтованим і співмірним розміром витрат на професійну правничу допомогу може бути сума не більше 10 000,00 грн.; витрати, пов`язані із підготовкою заяви про стягнення витрат на правничу допомогу, підготовкою заяви про зменшення розміру позовних вимог та усуненням недоліків первісно поданої позовної заяви мають бути виключені із суми витрат, яка покладається на відповідача, а отже стягнення з відповідача 44 000,00 грн. за наведених обставин не відповідатиме критеріям реальності, необхідності, розумності та пропорційності судових витрат.

22.07.2026 (вх. № 17968/26) на адресу Господарського суду Харківської області надійшли додаткові пояснення ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ПРОМИСЛОВО-КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО ЛОНА, в яких останнє просить суд відмовити у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю ВІС-ТМ (код ЄДРПОУ - 45126963) про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 10 000,00 грн.

В обґрунтування пояснень посилається на те, що: сплата відповідачем основного боргу тільки після звернення позивача до суду є не підставою для зменшення витрат на правничу допомогу позивача, а підтвердженням того, що саме поведінка відповідача спричинила виникнення спору та необхідність понесення таких витрат, отже розмір витрат має оцінюватися з урахуванням первісного предмета та ціни позову; відсутність погодинного розрахунку не спростовує розміру фіксованого гонорару, визначеного сторонами, а подані до суду процесуальні заяви позивача не збільшили фіксованого розміру гонорару.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною 4 статті 240 ГПК України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

01.03.2024 року між ТОВ ВІС-ТМ (замовник) та ТОВ ПКП ЛОНА (виконавець) було укладено Договір на переробку давальницької сировини № 1/03/24, пунктом 1.1. якого Замовник доручає, а Виконавець зобов`язується виконати відповідно до умов цього договору роботу з обробки, збагачення або переробки давальницької сировини металопрокату у готову продукцію, а Замовник зобов`язується прийняти готову продукцію і оплатити проведену роботу.

Пунктом 4.1. Договору встановлено, що оплата робіт здійснюється шляхом перерахування Замовником грошових коштів на рахунок виконавця.

У підписаних представниками обох сторін видатковій накладній та актах приймання - передачі сторони узгодили кінцеву ціну виконаних робіт, яка в загальному складає 281 770, 00 грн.

Відповідач підписуючи зі своєї сторони видаткову накладну та акти приймання-передачі прийняв виконану роботу без зауважень, погодився з тим, що роботи виконані позивачем відповідають вимогам, що передбачені умовами договору, а претензії та зауваження зі сторони Замовника відсутні, відтак відповідач був зобов`язаний здійснити відповідний розрахунок із позивачем.

Позивачем на поштову адресу відповідача було направлено вимогу ТОВ "ПКП ЛОНА" до ТОВ "ВІС-ТМ" про сплату грошових коштів за невиконання договору № 1/03/24 від 01.03.2024, яка залишена без відповіді та виконання відповідачем, що стало підставою для звернення позивача до господарського суду із даним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані до матеріалів справи та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

В силу ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За статтями 626-629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як свідчать матеріали справи, 06.07.2026 відповідач сплатив позивачу суму основної заборгованості у розмірі 281 770, 00 грн., що підтверджується копією платіжної інструкції № 266 від 06.07.2026, що стало підставою для зменшення розміру позовним вимог позивачем у даній справі.

Щодо стягнення 4 035,57 грн. 3 % річних та 14 196,73 грн. інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Відповідно до правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) нарахування на суму боргу інфляційних втрат та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

Зокрема Верховний Суд вказав, що за змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Перевіривши періоди нарахування та відповідні розрахунки 3% річних та інфляційних, суд дійшов висновку про їх арифметичну вірність та відповідність вимогам чинного законодавства України, у зв`язку з чим позовні вимоги щодо стягнення 4 035,57 грн 3 % річних та 14 196,73 грн. інфляційних втрат є правомірними та підлягають задоволенню.

Беручи до уваги встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи документальні докази суд дійшов до висновку про те, що позивачем доведено та належним чином обґрунтовано правомірність заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 4 035,57 грн. 3 % річних та 14 196,73 грн. інфляційних втрат, в зв`язку із чим господарський суд позов задовольняє повністю.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Метою запровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективного захисту своїх прав в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою (частина 1 статті 16 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ст. 244 Господарського процесуального кодексу України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, як зазначено у частині 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частинами 2, 3 статті 126 ГПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частиною 1 статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Також, суд зазначає, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Відносно обґрунтованості розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу та його (розміру) пропорційності предмету спору, суд приймає до уваги, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема, п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015р., п.п.34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009р., п.80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006р., п.88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004р. та п.268 рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунок таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Враховуючи вищевикладене, необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.

Аналогічна правова позиція також викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 22.03.2018 у справі №910/9111/17 та від 11.12.2018 у справі №910/2170/18.

Суд також враховує позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладену в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, де зазначено, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати: консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо.

Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, з означених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

За змістом пункту 4 статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до частин третьої, четвертої та шостої статті 28 Правил адвокатської етики розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

У своїх рішеннях у справах "Баришевський проти України" від 26.02.2015 p., "Гімадуліна та інші проти України" від 10.12.2009 р., "Двойних проти України" від 12.10.2006 p., "Меріт проти України" від 30.03.2004 p., "East/West Jinnee Limited" проти України" від 23.01.2014 p. ЄСПЛ указував, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат за умови, що буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

Сформована практика Європейського суду з прав людини заснована на тому, що заявник має право на відшкодування витрат в розмірі, який був необхідний та розумний і дійсно понесений. Зокрема, у справі "Неймайстер проти Австрії" було вирішено, що витрати на правову допомогу присуджуються в тому випадку, якщо вони були здійснені фактично, були необхідними і розумними в кількісному відношенні (пункт 43 рішення "Неймайстер проти Австрії").

Дослідивши матеріали справи суд констатує, що 28.05.2026 між ТОВ ПРОМИСЛОВО-КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО ЛОНА (Клієнт), та Адвокатським бюро Валентина Шафоростова (Бюро) укладено Договір про надання правничої допомоги; відповідно до п. 1.1. Договору Бюро зобов`язується надати правничу допомогу Клієнту на умовах і в порядку, що визначені цим Договором, а Клієнт зобов`язується оплатити гонорар за надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання Договору.

Згідно пункту 2.2. Договору правничу допомогу за цим Договором надає адвокат Шафоростов Валентин Олександрович та/або інші адвокати / адвокатські бюро / адвокатські об`єднання, залучені Бюро; Клієнт надає згоду на таке залучення, а Бюро несе відповідальність за дії залучених осіб, Бюро залишається відповідальним перед Клієнтом за виконання Договору з боку залучених Бюро адвокатів (адвокатських бюро, адвокатських об`єднань).

Пунктом 1.2. Договору визначено, що обсяг правничої допомоги може бути деталізований в Додатковій угоді до Договору та/або в Акті наданої правничої допомоги (Акті виконаних робіт).

28.05.2026 року між ТОВ ПРОМИСЛОВО-КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО ЛОНА, та Адвокатським бюро Валентина Шафоростова було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору про надання правничої допомоги від 28.05.2026 та згідно пункту 1 Додаткової угоди правнича допомога, визначена у пункті 1.2. Договору про надання правничої допомоги від 28.05.2026 року полягає у представництві інтересів Клієнта у судах господарської юрисдикції всіх інстанцій з питання стягнення заборгованості з ТОВ ВІС-ТМ код ЄДРПОУ 45126963 (далі боржник) за Договором на переробку давальницької сировини № 1/03/24 від 01.03.2024, яка виникла згідно Акту приймання - передачі виконаних робіт № 000613 від 04 грудня 2025, Акту приймання - передачі виконаних робіт № 000631 від 04 грудня 2025, Акту приймання - передачі виконаних робіт № 000642 від 08 грудня 2025.

Пунктом 3 Додаткової угоди встановлено, що гонорар за надання правничої допомоги, визначеної в пункті 1 цієї Додаткової угоди, є фіксованим та становить 44 000 грн, який сплачується Клієнтом в день отримання ним грошових коштів на свій рахунок від боржника ТОВ ВІС-ТМ заборгованості за Договором на переробку давальницької сировини № 1/03/24 від 01.03.2024.

06.07.2026 відповідач сплатив позивачу суму основної заборгованості за Договором на переробку давальницької сировини № 1/03/24 від 01.03.2024 у розмірі 281 770, 00 грн., з огляду на що, на виконання пункту 3 Додаткової угоди 06.07.2026 року ТОВ ПРОМИСЛОВО-КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО ЛОНА було оплачено на рахунок Адвокатського бюро Валентина Шафоростова суму гонорару у розмірі 44 000, 00 грн, що підтверджується копією платіжної інструкції № 5X3A-68PA-BBA3-T14T від 06.07.2026.

Водночас суд зазначає, що згідно детального опису робіт (наданих послуг) адвокатським бюро надано виконано такі роботи: підготовлено та подано позовну заяву, заяву про усунення недоліків позовної заяви, заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, а також заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Досліджуючи надані позивачем докази на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, суд прийшов до наступного висновку.

В силу приписів наведених вище норм, для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Відповідно до положень частин п`ятої, шостої статті 126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Виходячи зі змісту наведених вище положень статті 126 ГПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.

Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи. Такий висновок викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу, та не покладати такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку / дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат, понесених нею на правову допомогу повністю або частково - керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.

Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання критеріїв визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу (статті 126, 129 ГПК України), дає підстави дійти висновку, що вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу по суті (розміру суми витрат, які підлягають відшкодуванню) є обов`язком суду, зокрема, шляхом надання оцінки доказам поданим стороною із застосуванням критеріїв визначених у статті 126 та частинах п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України.

Такий обов`язок у кожному конкретному випадку реалізовується на засадах змагальності та рівності сторін, шляхом надання сторонам можливості надати свої міркування/заперечення. За наслідками оцінки обставин справи і наведених учасниками справи щодо цього питання обґрунтувань та дослідження поданих стороною доказів за правилами статті 86 ГПК України, суд і ухвалює рішення в цій частині.

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладено в пунктах 33- 34, 37 додаткової постанови від 07.07.2021 у справі №910/12876/19, зокрема, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Також відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі №922/1964/21);

- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);

- суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином у вирішенні заяви сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суд керуючись принципами пропорційності та справедливості, закріпленими у статтях 15 та 2 ГПК України має обов`язок дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

У контексті наведеного вище, суд наголошує на тому, що подані стороною докази на підтвердження її витрат підлягають оцінці як з точки зору відповідності цих дій вимогам законодавства (вимогам статей 123, 124, 126, 129 ГПК України), так і їх спрямованості на забезпечення права сторони (на користь якої ухвалене судове рішення) на відшкодування судових витрат.

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.02.2024 у справі №910/9714/22.

Суд констатує, що згідно детального опису робіт (наданих послуг) адвокатським бюро надано виконано такі роботи: підготовлено та подано позовну заяву, заяву про усунення недоліків позовної заяви, заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, а також заяву про зменшення розміру позовних вимог

Відтак, надані позивачем документи на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу є достатніми доказами на підтвердження наявності підстав для відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись приписами ст.129 ГПК України, позивачем підтверджено правовий статус представника (адвоката) та надано докази виконання робіт.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідно до статті 86 ГПК України, суд оцінює докази на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Водночас суд вважає за необхідне звернути увагу на нескладність справи, а відповідно і нескладність підготовки позовної заяви та її невеликий обсяг, затрачений адвокатом час на надання таких послуг (підготовка цієї справи до розгляду в суді першої інстанції не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи, додані докази є типовими; нормативно-правове регулювання спірних правовідносин докорінно не змінювалось, складання позову не вимагало вивчення та аналізу великого обсягу матеріалів), розгляд справи здійснювався в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

Судом враховується, що відповідачем подано заяву про зменшення розміру витрат на правничу допомогу,

Крім того, суд зазначає, що всього в рамках надання послуг адвокатом клієнту підготовлено лише чотири документа - позовну заяву, заяву про усунення недоліків позовної заяви, заяву про стягнення витрат на правничу допомогу, а також заяву про зменшення розміру позовних вимог.

Проте підготовка заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу не є самостійною юридичною послугою, спрямованою безпосередньо на захист порушеного права позивача у матеріально-правовому спорі, така заява стосується виключно питання компенсації гонорару адвоката та подається в інтересах самого представника і клієнта щодо розподілу судових витрат. Заява про зменшення позовних вимог була обумовлена фактом сплати відповідачем основної заборгованості - зазначена заява має стандартний технічний характер, не містить складного правового аналізу та фактично зводиться до повідомлення суду про зміну розміру позовних вимог. При цьому необхідність подання заяви про усунення недоліків позовної заяви виникла внаслідок того, що в позові всупереч приписів процесуального закону не було надано інформацію щодо реквізитів рахунку позивача в банку та документ, що підтверджує наявність банківського рахунку, а також окремий обґрунтований розрахунок сум, що стягуються. Крім того, справа не потребувала проведення експертизи, дослідження значного обсягу доказів, допиту свідків, вирішення складних або виключних правових питань, формування нової судової практики, підготовки значної кількості складних процесуальних документів, а заборгованість відповідачем сплачено добровільно.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування витрат на правничу допомогу, суд вважає за доцільне додатково звернутися до практики ЄСПЛ з цього питання. Зокрема, у рішення від 18.02.2022 у справі "Чоліч проти Хорватії" ЄСПЛ зазначив (п. 77), що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі.

Тобто ЄСПЛ підкреслює необхідність об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність). При цьому ЄСПЛ у зазначеній вище справі, присудивши 2550 євро компенсації, які й просив скаржник, не знайшов підстав для їх зменшення.

Водночас, у рішенні ж від 22.09.2022 у справі "Генеральний будівельний менеджмент проти України" Європейський суд з прав людини у п. 41 зменшив суму витрат на правничу допомогу скаржникові із заявлених 3 750 євро до 850 євро, виходячи саме з надмірного характеру заявлених витрат відносно обмеженого обсягу наданих адвокатом послуг, не вбачаючи у цьому жодних конвенційних порушень.

Таким чином, стягнення повної вартості послуг, визначених у акті виконаних робіт на загальну суму 44 000,00 грн., не узгоджується з критеріями реальності адвокатських витрат та розумності їхнього розміру і пропорційності, оскільки ці витрати не мають характеру необхідних та не обґрунтовують обсягу фактичних дій представника позивача, які достатньою мірою можуть бути співвіднесені з досягненням успішного результату. Тобто не є розумно обґрунтованим і, відповідно, такі витрати не можуть бути відшкодовані тільки лише через те, що вони дійсно понесені позивачем (справедлива сатисфакція).

У вирішенні спірного питання чи є розмір витрат позивача на правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, суд враховує конкретні обставини справи, зокрема, суб`єктний склад, характер спірних правовідносин, висновки Верховного Суду щодо застосування положень частин п`ятої - сьомої, дев`ятої статті 129 ГПК України та критерії Європейського суду з прав людини (відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір).

На підставі наведеного вище та керуючись такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмету спору, а також ураховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку не присуджувати позивачу, на користь якого ухвалено судове рішення, всі його витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, що заявлені до стягнення, а отже витрати позивача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції підлягають лише частковому покладенню на відповідача. Відтак, виходячи з критерію саме реальності адвокатських витрат, їх дійсності та необхідності в даному конкретному випадку та з врахуванням обставин даної справи, розумності їхнього розміру, суд дійшов висновку, що заява позивача про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню, в зв`язку з чим стягує з відповідача на користь позивача 20 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, у відшкодуванні решти витрат на професійну правничу допомогу суд відмовляє.

Суд також зазначає, що відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У п. 26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Згідно з вимогами частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Щодо витрат по сплаті судового збору.

З урахуванням приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору по даній справі покладаються на відповідача, оскільки спір по справі виник саме з його вини.

Водночас суд зазначає, що в силу пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, у разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 7 Закону України "Про судовий збір" повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

З матеріалів справи вбачається, що 13.07.2026 (вх. № 17049/26) на адресу Господарського суду Харківської області надійшла заява ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ПРОМИСЛОВО-КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО ЛОНА про зменшення розміру позовних вимог та повернення судового збору, в якій просить суд подальший розгляд справи 922/2028/26 здійснювати з урахуванням зменшення розміру позовних вимог- стягнути з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційного збільшення у розмірі 18 232, 30 грн., витрати зі сплати судового збору, витрати на правничу допомогу, а також у зв`язку зі зменшенням розміру позовних вимог повернути частину сплаченого судового збору у розмірі 937, 63 грн.

В обґрунтування поданої заяви позивач посилається на те, що 06.07.2026 відповідач сплатив позивачу суму основної заборгованості у розмірі 281 770, 00 грн, що підтверджується копією платіжної інструкції № 266 від 06.07.2026. Крім того, виходячи з зменшеної ціни позову (18 232, 30 грн), з урахуванням коефіцієнта 0,8 за подання позову в електронній формі судовий збір становить 2 662,40 грн., відтак різниця між сплаченим судовим збором (3 600,03 грн.) під час подання позовної заяви від 05.06.2026 та сумою судового збору, яка повинна була бути сплачена у зв`язку із зменшенням розміру позовних вимог (2 662,40 грн.), становить - 937,63 грн., яку позивач просить повернути як надмірно сплачену.

Приймаючи до уваги, що судом прийнято до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, з врахуванням поданої заяви позивача про повернення судового збору, суд дійшов до висновку про те, що позивачем надмірно (зайво) сплачено судовий збір у розмірі 937,63 грн., який підлягає поверненню останньому.

На підставі викладеного та керуючись ст. 73-74, 76-80, 123, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ВІС-ТМ (61177, м. Харків, пров. Пластичний, буд. 17-А, код ЄДРПОУ 45126963) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ПРОМИСЛОВО-КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО ЛОНА (61072, м. Харків, просп. Науки, буд. 58, оф. 197, код ЄДРПОУ 33288997) 4 035,57 грн. 3 % річних та 14 196,73 грн. інфляційних втрат, 20 000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, а також 2 662,40 грн. витрат по сплаті судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Управлінню Державної казначейської служби України у Шевченківському районі м. Харкова повернути ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ ПРОМИСЛОВО-КОМЕРЦІЙНЕ ПІДПРИЄМСТВО ЛОНА (61072, м. Харків, просп. Науки, буд. 58, оф. 197, код ЄДРПОУ 33288997) з Державного бюджету України судовий збір за подання позову до Господарського суду Харківської області у розмірі 937,63 грн., який сплачений платіжною інструкцією № 6937 від 05.06.2026.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 10.08.2026.

СуддяН.А. Новікова