Рішення № 138853763, 30.07.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.07.2026 Справа № 914/3811/23

За позовом: Керівника Галицької окружної прокуратури міста Львова Львівської області в інтересах держави в особі:

позивача 1: Львівської міської ради, м. Львів

позивача 2: Західного офісу Держаудитслужби, м. Львів

до відповідача 1: Приватного підприємства Термобуд-Київ, м. Київ,

до відповідача 2: Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, м. Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Львів

про визнання недійсним договору, додаткових угод до договору та стягнення 4 062 777, 60 грн.

Суддя Коссак С.М.

за участі секретаря Полюхович Х.М.

За участю учасників справи:

Від прокуратури: Панькевич Роман Васильович прокурор;

Від позивача-1: не з`явився;

Від позивача-2: не з`явився;

Від відповідача-1: не з`явився;

Від відповідача-2: Ковалишин Наталія Олександрівна представник;

Від третьої особи: не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Керівник Галицької окружної прокуратури міста Львова Львівської області в інтересах держави в особі Львівської міської ради та Західного офісу Держаудитслужби звернувся в Господарський суд Львівської області з позовом до Приватного підприємства Термобуд-Київ та до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради про визнання недійсним договору та додаткових угод до договору та стягнення 4 062 777, 60 грн.

Ухвалою суду від 02.01.2024 року (суддя Манюк П.Т.) відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Західне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України та підготовче судове засідання призначено на 25.01.2024.

Хід розгляну справи викладено у відповідних ухвалах суду, зокрема ухвалою суд від 01.04.2024 підготовче судове засідання відкладено на 22.04.2024.

Прокурор з`явився, підтримав подане клопотання про зупинення провадження у справі до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 918/1043/21.

Ухвалою суду від 22.04.2024 року клопотання прокурора про зупинення провадження у справі № 914/3811/23 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду судових рішень у справі № 918/1043/21 задоволено, провадження у справі № 914/3811/23 зупинено до прийняття відповідного рішення ВП ВС у справі № 918/1043/21. Зобов`язано прокурора та учасників справи повідомити Господарський суд Львівської області про результати перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 918/1043/21.

Відповідно до Розпорядження керівника апарату Господарського суду Львівської області від 02.01.2026 року № 7, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 914/3811/23.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.01.2026 року було проведено повторний автоматизований розподіл судової справи №914/3811/23 між суддями, в результаті якого на розгляд справу передано судді Коссак С.М.

Судом встановлено, що ухвалою від 13.10.2022 колегія суддів КГС ВС відкрила касаційне провадження, а ухвалою від 13.06.2023 передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частин четвертої та п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Судом встановлено, що 18.09.2024 року Великою палатою Верховного Суду по справі №918/1043/23 прийнято постанову, відтак підстави зупинення у справі 914/3811/23 відпали.

Ухвалою суду від 18.03.2026 року прийнято справу №914/3811/23 до провадження, провадження у справі №914/3811/23 поновлено, підготовче засідання призначено на 16.04.2026 року на 11:15 год.

В судовому засіданні 16.04.2026 року прокурор не наполягає на розгляді клопотання (№1663/26) про зупинення провадження у справі, у зв"язку з його не актуальністю та судом озвучено, що 15.04.2026 року від відповідача-2 надійшли додаткові пояснення по справі, відтак враховуючи думку присутніх учасників у справі, суд постановив прокурору до 02.05.2026 року подати свої пояснення та відкласти підготовче засідання на 07.05.2026 року о 10:50год.

В судове засідання 07.05.2026 року прокурор та представник відповідача-2 явку забезпечили, та не заперечили проти закриття підготовчого провадження та переходу до розгляду справи по суті. Інші учасники справи явку представників не забезпечили.

У судовому засіданні 30.07.2026 року суд перейшов до стадії ухвалення рішення, скорочений текст якого проголошено у цьому ж судовому засіданні.

Аргументи учасників справи.

Прокурор просить визнати недійсним договір та додаткові угоди до договору та стягнути 4 062 777, 60 грн з підстав зазначених у позові. Зазначає, що наслідками опрацювання інформації, розміщеної на офіційному сайті Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, рішенням від 30.03.2023 року №63/10-р/к у справі №63/1-01-392021 відповідача 1 визнано винним у вчинені порушень законодавства про захист економічної конкуренції, які стосуються спотворення результатів торгів та накладено штраф.

Позивач-1 не підтримав позов прокуратури.

Відповідачі проти позову заперечили. При цьому просили застосувати правової позиції, зазначені у постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду.

Обставини, встановлені судом.

09.11.2020 року укладено між Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради (надалі - Замовник) та Приватним підприємством «ТЕРМОБУД-КИЇВ» (надалі Учасник). Відповідно до п.1.1. Договору Учасник зобов`язувався за завданням Замовника відповідно до проектно-кошторисної документації, у визначені Договором строки та терміни виконати роботи за предметом закупівлі: ГБН Г.1-218- 18262011 «Ремонт автомобільних доріг загального користування. Види ремонтів та переліки робіт» - ДК 021:2015 45233000-9 Будівництво, влаштування фундаменту та покриття шосе, доріг (Капітальний ремонт центральної пішохідної алеї на пр.Свободи у м.Львові), а Замовник зобов`язувався прийняти та оплатити виконані роботи в установленому Договором порядку.

03.12.2020 року укладено було Додаткову угоду №171/1 про внесення змін до Договору про закупівлю №171 від 09.11.2020 року. 16.12.2020 року укладено було Додаткову угоду №171/2 про внесення змін до Договору про закупівлю №171 від 09.11.2020 року. 26.04.2021 року укладено було Додаткову угоду №171/3 про внесення змін до Договору про закупівлю №171 від 09.11.2020 року.

Слід зазначити, що укладенню договору передували:

Протокол засідання тендерного комітету Галицької районної адміністрації №1/09-10 від 09.10.2020 року, яким вирішено: 1.Затвердити зміни до річного плану на 2020 рік, оскільки необхідно провести процедуру закупівлі ГБН Г.1-218-18262011 «Ремонт автомобільних доріг загального користування. Види ремонтів та переліки робіт» - ДК 021:2015 45233000-9 Будівництво, влаштування фундаменту та покриття шосе, доріг (Капітальний ремонт центральної пішохідної алеї на пр.Свободи у м.Львові); 2.Оприлюднити відповідну інформацію у порядку, передбаченому згідно ст.4 Закону на Веб-порталі Уповноваженого органу з питань закупівель.

Протокол засідання тендерного комітету Галицької районної адміністрації №2/09-10 від 09.10.2020 року, яким вирішено: 1. Затвердити тендерну документацію щодо проведення процедури відкритих торгів по предмету закупівлі ГБН Г.1-218- 18262011 «Ремонт автомобільних доріг загального користування. Види ремонтів та переліки робіт» - ДК 021:2015 45233000-9 Будівництво, влаштування фундаменту та покриття шосе, доріг (Капітальний ремонт центральної пішохідної алеї на пр.Свободи у м.Львові); 2. Подати на оприлюднення через авторизований електронний майданчик тендерну документацію на веб-порталі Уповноваженого органу у порядку, передбаченому ст.10 Закону; 3.У випадку надходження звернень щодо надання роз`яснень щодо тендерної документації та/або звернень до замовника з вимогою щодо усунення порушення, Замовник повинен протягом трьох робочих днів з дня їх оприлюднення надати роз`яснення на звернення та оприлюднити його в електронній системі закупівель відповідно до статті 10 Закону.

Протокол засідання тендерного комітету Галицької районної адміністрації Львівської міської ради №1/28.10 від 28.10.2020, яким вирішили визнати тендерну пропозицію Учасника Приватне підприємство «ТЕРМОБУД-КИЇВ» такою, що відповідає вимогам тендерної документації на закупівлю ГБН Г.1-218-18262011 «Ремонт автомобільних доріг загального користування. Види ремонтів та переліки робіт» - ДК 021:2015 45233000-9 Будівництво, влаштування фундаменту та покриття шосе, доріг (Капітальний ремонт центральної пішохідної алеї на пр.Свободи у м.Львові).

Протокол засідання тендерного комітету Галицької районної адміністрації Львівської міської ради №2/28.10 від 28.10.2020, яким вирішили: 1.Визначити переможцем процедури відкритих торгів щодо закупівлі ГБН Г.1-218-18262011 «Ремонт автомобільних доріг загального користування. Види ремонтів та переліки робіт» - ДК 021:2015 45233000-9 Будівництво, влаштування фундаменту та покриття шосе, доріг (Капітальний ремонт центральної пішохідної алеї на пр.Свободи у м.Львові) Учасника ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО «ТЕРМОБУД-КИЇВ»; 2.Прийняти рішення про намір укласти договір про закупівлю - ГБН Г.1-218-18262011 «Ремонт автомобільних доріг загального користування. Види ремонтів та переліки робіт» - ДК 021:2015 45233000-9 Будівництво, влаштування фундаменту та покриття шосе, доріг (Капітальний ремонт центральної пішохідної алеї на пр.Свободи у м.Львові), із переможцем Учасником ПРИВАТНЕ ПІДПРИЄМСТВО «ТЕРМОБУД-КИЇВ»; 3. Доручити секретарю тендерного комітету Кушляку Д.В. оприлюднити рішення про намір укласти договір про закупівлю на веб-порталі Уповноваженого органу через авторизований електронний майданчик протягом одного дня відповідно до вимог ст.10 та ст.33 Закону.

28.10.2020 року Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради розміщено повідомлення про намір укласти договір Оголошення (UA-2020-10-09- 005809-с).

Договір про закупівлю робіт №171 від 09.11.2020 року, укладений між Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради та Приватним підприємством «ТЕРМОБУД-КИЇВ» припинив свою дію 31.12.2021 року з підстав виконання сторонами.

Норми права та мотиви суду.

Щодо представництва прокуратурою інтересів держави.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (ч. 4 ст. 53 ГПК України).

У Рішенні від 08.04.1999 № З-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», висловив позицію про те, що під ним потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (п. 2 резолютивної частини).

Положення про Західний офіс Держаужитслужби, згідно якого основним завданням Офісу є реалізація повноважень Держаудитслужби на території Львівської, Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської, Рівненської, Тернопільської, Чернівецької, Хмельницької областей. Повноваження Західного офісу Держаудитслужби, визначені зазначеним наказом, кореспондуються із Положенням про Державну аудиторську службу України.

Таким чином, Західний офіс Держаудитслужби України є органом, уповноваженим державою, на здійснення відповідних функцій держави у спірних правовідносинах.

Щодо обґрунтування правових підстав для представництва інтересів держави, наведених в позовній заяві, необхідно наголосити на тому, що Верховний Суду постанові від 08.02.2019 у справі № 915/20/18 зазначив, що інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до іх компетенції, а також захист і прав та свобод місцевого самоврядування, яке не носить загально державного характеру, але направлене на виконання функцій держави на конкретній території та реалізуються у визначеному законом порядку та способі, який відноситься до іх відання.

При цьому, органи місцевого самоврядування є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.09.2020 по справі №469/1044/17 погодила з аргументами прокурора щодо можливості здійснення представництва територіальної громади в особі органу місцевого самоврядування та визнала не обґрунтованими доводи касаційної скарги про те, що прокурор не може представляти інтереси територіальної громади, бо вони не є державними. Конституція України та Закон України «Про прокуратуру» надають прокурору повноваження з представництва не тільки загальнодержавних інтересів, але й локальних інтересів держави.

Прокурором дотримано вимоги ст. 23 Закону України «Про прокуратуру». На виконання зазначених норм окружною прокуратурою попередньо, до пред`явлення позову, повідомлено позивачів про прийняття рішення щодо представництва інтересів держави шляхом пред`явлення до суду цього позову.

Щодо суті спору.

Предметом доказування є встановлення обставин правомірності вчинення договору та застосування наслідків, передбачених ч.3 ст.228 ЦК України.

Статтею 11 ЦК України визначено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір.

За змістом частини першої статті 216, частини першої статті 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його укладення і не створює ніяких юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

У постанові Верховного Суду від 07.05.2024 у справі № 903/639/23 наведено висновок про те, що визнання правочину недійсним як спосіб захисту являє собою самостійний, не тотожний з іншими способами захисту майнових цивільних прав та інтересів (відновлення становища, яке існувало до порушення права, припинення дії, яка порушує право, припинення правовідношення тощо) спосіб захисту, метою застосування якого передусім є припинення регулятивної сили правочину як юридичного факту, тобто визнання його таким, що не породжує наслідків (анулювання цих прав та обов`язків, що виникли у сторін при вчиненні правочину або припинення їх на майбутнє, якщо за недійсним правочином права й обов`язки передбачалися лише на майбутнє), для недопущення розвитку на підставі правочину відповідних йому правовідносин, а також встановлення заборони на виконання правочину. Якщо ж правочин виконувався, то визнання правочину недійсним слугує відновленню стану, який існував до порушення права.

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

У постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду зазначив таке.

Стягнення всього отриманого за недійсним правочином у дохід держави є конфіскацією, яка за своєю правовою природою не є цивільно-правовим інститутом. У первісній редакції ЦК, який набув чинності 01.01.2004, такої норми не існувало. Однак Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Податкового кодексу України» від 02.12.2010 ст.228 була доповнена ч.3, присвяченою недійсності правочинів, що не відповідають інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Щодо конфіскаційного характеру санкцій, передбачених ч.3 ст.228 ЦК неодноразово висловлювався ще Верховний Суд України, а після 2017 року - і Верховний Суд (постанови від 20.06.2018 у справі №802/470/17-а, від 16.10.2019 у справі №2а-1670/8497/11, від 25.07.2023 у справі №160/14095/21 від 13.11.2024 у справі №911/934/23).

Наслідки, передбачені реченнями 2-3 ч.3 ст.228 ЦК, не спрямовані на поновлення майнової сфери постраждалого учасника цивільно-правових правовідносин. Передбачені законом санкції мають за мету покарати осіб, які вчинили заборонений законодавством правочин. Це єдина норма ЦК, яка містить каральні заходи (санкції).

За загальним правилом правовим наслідком недійсності правочинів є повернення сторін в стан, що передував укладенню правочину (абз.2 ч.1 ст.216 ЦК). Такий правовий наслідок спрямований на те, аби нівелювати все, що відбулося і зробити його юридично незначущим.

Супроводжувальним правовим наслідком недійсності правочину є можливість відшкодування винною стороною правочину збитків та моральної шкоди, завданої другій стороні правочину. Такий правовий наслідок спрямований на те, аби досягти компенсації понесених такою стороною втрат, тобто є проявом дії компенсаційних засад цивільного права.

Оскільки відшкодування збитків та моральної шкоди є видом цивільно - правової відповідальності, їх стягнення відбувається на користь приватної особи, в її інтересах і саме задля неї.

У ч.3 ст.228 ЦК передбачаються зовсім інші правові наслідки:

- які спрямовані не на позначене вище, а на реакцію з боку держави на правопорушення сторони/сторін правочину;

- ініціатором цих правових наслідків є держава, а не сторона правочину;

- ці правові наслідки встановлені в публічних інтересах (як їх розуміє держава), а не в приватноправових;

- наслідки полягають не у відновленні становища, що існувало до вчинення правочину, а на вилучення майна;

- ці правові наслідки не можна розцінювати як відшкодування збитків.

Такі правові наслідки не можна віднести до компенсаційних, адже вони є сутнісно іншими і являють собою різновид конфіскації майна державою.

Щодо відповідності приписів ч.3 ст.228 ЦК критеріям ЄСПЛ щодо сумісності втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції

Вирішуючи питання щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК суд має враховувати що санкції, передбачені ч.3 ст.228 ЦК, ч.1 ст.208 ГК є не компенсаційними, а конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.

Конфіскація без вироку суду (Non-Conviction Based Confiscation - NCBC) розглядається ЄСПЛ як втручання у право власності, захищене ст.1 Першого протоколу до Конвенції.

Застосування наслідків, передбачених ч.3 ст.228 ЦК є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню ст.1 Першого протоколу до Конвенції. Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями ст.1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення ст.1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Ключовими прецедентами є рішення ЄСПЛ у справах:

- "Isaia and Others v. Italy" (від 25.09.2025, заяви №36551/22, №36926/22 та №37907/22);

- "Garofalo and Others v. Italy" (від 21.01.2025, заява №47269/18 та три інші);

- "Imeri v. Croatia" (від 24.06.2021, заява №77668/14);

- "Kurban v. Turkey" (від 24.11.2020, заява №75414/10);

- "Balsamo v. San Marino" (від 08.10.2019, заяви №20319/17, 21414/17);

- "Gogitidze and Others v. Georgia" (від 12.05.2015, заява №36862/05);

- "Varvara v. Italy" (від 29.10.2013, заява №17475/09);

- "Arcuri and Others v. Italy" (від 05.07.2001, заява № 52024/99);

- "Air Canada v. the United Kingdom" (від 05.05.1995, заява 18465/91);

- "AGOSI v. United Kingdom" (від 24.10.1986, заява №9118/80).

ЄСПЛ неодноразово звертав увагу і на необхідності дотримання пропорційності при втручанні держави у право власності добросовісного власника.

Так, у справі "AGOSI v. United Kingdom" (рішення від 24.10.1986, заява №9118/80) компанія-заявник оскаржила до Суду конфіскацію належних їй на праві власності золотих монет, які були вилучені митним органом Об`єднаного Королівства після спроби їх незаконного ввезення третіми особами на територію держави. ЄСПЛ аналізує конфіскацію без вироку, і встановлює критерії правомірності втручання: законність, легітимну мету, пропорційність. Навіть якщо особа поводилася неправомірно, держава має довести справедливий баланс. ЄСПЛ зазначив, що при вирішенні питання про повернення майна держава має враховувати поведінку власника - зокрема, чи був він причетний до правопорушення або чи проявив належну обачність. У цій справі ЄСПЛ не виявив порушення ст.1 Першого протоколу. Суд дійшов висновку, що британські органи влади забезпечили справедливий баланс між інтересами суспільства (боротьба з контрабандою) та правами власника, а сама процедура конфіскації не була свавільною.

У справі "Air Canada v. The United Kingdom" (рішення від 05.05.1995, заява 18465/91), яка стосувалася конфіскації літака, який був у лізингу та був використаний для вчинення злочину, про що власник не знав, ЄСПЛ навпаки дійшов висновку, що втручання, що наклало "індивідуальний і надмірний тягар" на добросовісного власника, порушує ст.1 Першого протоколу.

Справа "Kurban v. Turkey" (рішення від 24.11.2020, заява №75414/10). Заявник ( ОСОБА_1 ) разом з партнером уклали державний закупівельний контракт на виконання будівельних робіт і внесли відповідний завдаток (гарантію). Згодом органи влади виявили, що на момент участі в тендері проти заявника вже було порушено кримінальне провадження (пред`явлено обвинувачення) щодо маніпулювання попередніми державними закупівлями. На цій підставі національні органи скасували чинний контракт із заявником та конфіскували його завдаток. Заявник оскаржував конфіскацію завдатку як непропорційне втручання у право власності. ЄСПЛ визнав розірвання конфіскацію завдатку втручанням у право власності (ст.1 Першого протоколу), яке мало легітимну мету - захист публічних фінансів, запобігання змовам та забезпечення чесної конкуренції у сфері державних закупівель. Незважаючи на легітимну мету, Суд встановив порушення через непропорційність застосованого заходу. Національне законодавство вимагало виключення особи з тендеру, якщо їй пред`явлено обвинувачення (превентивний захід, спрямований на запобігання подальшим порушенням). Обвинувачення було зареєстровано ще до укладення контракту, але заявник не знав про це. Крім того, органи влади з великою затримкою повідомили про це тендерний орган і фактично самі дозволили заявнику укласти контракт. Скасувавши контракт і конфіскувавши завдаток після укладення та часткового виконання угоди, держава переклала на заявника фінансовий тягар власної адміністративної недбалості (несвоєчасного виконання своїх обов`язків з перевірки). Втручання було визнане надмірним, оскільки держава не змогла забезпечити належне виконання своїх обов`язків на ранньому етапі процедури. Суд також вважав, що навіть якщо розірвання договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу вимагав би принаймні застосування менш суворого заходу, що полегшив би фінансове навантаження на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх його витрат.

ЄСПЛ вказав, що в конкретних обставинах цієї справи заявник мав принаймні законні очікування щодо можливості покладатися на договір і виконати його, а також очікувати повернення своєї гарантії, і це може розглядатися, для цілей ст.1 Першого протоколу, як пов`язане з майновими правами, наданими заявнику за договором.

Враховуючи викладені вище висновки ЄСПЛ щодо конфіскації без вироку суду Об`єднана палата вважає, що у справі, яка переглядається, при застосуванні конфіскаційної санкції, передбаченої ч.3 ст.228 ЦК, не було дотримано принципу пропорційності як щодо винного учасника правочину, так і щодо того учасника, який діяв добросовісно, виходячи з такого.

У наведених вище справах ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що для дотримання принципу пропорційності цивільна конфіскація має стосуватися майна, яке було отримане від злочинної діяльності, незаконного збагачення, майна, джерела походження якого сторона не могла пояснити, або майна, яке безпосередньо використовувалося при здійсненні злочинної діяльності. ЄСПЛ також визнав небезпечною тенденцію поширення конфіскації без вироку суду на випадки звичайних адміністративних порушень.

Верховний Суд у постанові від 20.03.2019 у справі №922/1391/18 вказав, що здійснивши правовий аналіз ч.3 ст.228 ЦК можна дійти висновку, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Антиконкурентна поведінка спрямована на спотворення конкуренції між учасниками торгів, але не завжди має за мету завдати шкоди державі чи підривати її інтереси. Тому така поведінка сама по собі не трансформує правочин у такий, що суперечить інтересам держави та суспільства у значенні ч.3 ст.228 ЦК.

Прокурор не доводив, що внаслідок укладення правочину держава понесла майнову шкоду, переплатила кошти або отримала товар/роботу неналежної якості. За цих умов відсутній причинно-наслідковий зв`язок між порушенням конкуренції та погіршенню майнового становища держави, що виключає можливість кваліфікації правочину як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

ЄСПЛ вказав, що навіть якщо розірвання договору було необхідним і неминучим, принцип справедливого балансу вимагав би принаймні застосування менш суворого заходу, що полегшив би фінансове навантаження на заявника, такого як повернення його гарантії та відшкодування частини або всіх його витрат.

Об`єднана палата вважає, що враховуючи конфіскаційний характер санкції, передбаченої ч.3 ст.228 ЦК, який суд не може змінити, як і зменшити розмір, ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

Об`єднана палата звертає увагу на невідповідність норми ч.3 ст.228 ЦК загальним засадам цивільного законодавства, її каральний характер, притаманний нормам саме публічного, а не приватного права, а також на суттєві логічні невідповідності приписів частин 1, 2 ст.228 ЦК, які встановлюють що нікчемним є правочин який суперечить публічному порядку, але як наслідок передбачають більш м`які наслідки - двосторонню реституцію та ч.3 цієї статті, яка щодо оспорюваного правочину (який порівняно з нікчемним є не очевидно недійсним і відтак має меншу суспільну небезпеку) встановлює у якості наслідків набагато жорсткішу санкцію - стягнення з винної сторони (сторін) майна на користь держави.

У постанові від 19.12.2025 у справі № 922/3456/23 Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду уточнив висновки, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі №911/934/23, від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, а також інших постановах Верховного Суду щодо застосування ч.3 ст.228 ЦК України, таким чином: при визначенні підстав для застосування ч.3 ст.228 ЦК, яка містить санкцію конфіскаційного характеру, не властиву нормам цивільного законодавства, і яка несе в собі високі ризики втручання держави в право власності приватних осіб, суд має враховувати критерії, визначені ЄСПЛ, щодо пропорційності покарання (конфіскації без вироку суду) та можливості обрання менш обтяжливого заходу для винної сторони правочину (двосторонньої реституції, стягнення збитків, штрафу тощо).

Ця стаття може застосовуватися у виключних випадках порушення інтересів держави та суспільства, які, зокрема, можуть мати місце при вчинені особою кримінального злочину (тобто, за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили), або дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно, безпідставно збагатилася (на суму, співставну із вартістю того, що стягується на користь держави, для дотримання принципу пропорційності втручання). Ця норма не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції.

Отже, судом не встановлено, а прокурором не наведено обставин наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, яким було б встановлено порушення інтересів держави та суспільства, наявність якого могла б стати підставою для застосування в цьому випадку положень частини третьої статті 228 ЦК України.

Також, спірний правочин є реальним і виконаним, в погодженому сторонами обсязі, за результатами його реалізації природний газ був поставлений споживачу в обсязі його споживання і на суму сплачених коштів. Вказане не може свідчити про завдання збитків відповідачу-1 чи бюджету.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про те, що спірний договір сам по собі не можна вважати таким, що суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, зокрема, таким, що спрямований виключно на порушення правового господарського порядку за наявності умислу (наміру) його сторін.

Враховуючи наведене вище, підстави для задоволення позову відсутні.

За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини 1, 3 статті 74 цього Кодексу).

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статей 76 та 77 ГПК України докази мають бути належним та допустимими. Пункт 5 частини третьої статті 162 ГПК України покладає саме на позивача обов`язок у позовній заяві викласти обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, зазначити докази, що підтверджують вказані обставини, а також вказати правові підстави позову.

Враховуючи наведене вище, суд доходить висновку про відмову у задоволені позову.

За таких обставин суд дійшов висновку про відмову у задоволені позову.

Судові витрати покласти на позивача.

Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволені позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://court.gov.ua/fair/sud5015, а також у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою - http://reyestr.court.gov.ua.

Повний текст складено та підписано 10.08.2026 року.

Суддя Коссак С.М.