Рішення № 138853663, 10.08.2026, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" серпня 2026 р.

м. Київ

Справа № 911/865/26

Суддя Черногуз А.Ф., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами

позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Еліт строй" (08300, Київська обл., місто Бориспіль, вулиця Дзержинського, будинок 3, квартира 45, код 40086333)

до Комунального підприємства "Виробниче управління комунального господарства" (08301, Київська обл., Бориспільський р-н, місто Бориспіль, вул. Глибоцька, будинок 128-А, код 03363720)

про стягнення 4250,32 грн,

ВСТАНОВИВ:

Історія розгляду справи.

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-будівельна компанія "Еліт строй" до Комунального підприємства "Виробниче управління комунального господарства" про стягнення 4250,32 грн (з урахуванням заяви від 15.05.2026 про збільшення розміру позовних вимог), з яких: 3507,01 грн основна заборгованість, 192,74 грн 3% річних, 550,57 грн інфляційних втрат, а також заявлено до стягнення 20000 витрат на правову допомогу.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 30.03.2026 позовну заяву ТОВ "Інвестиційно-будівельна компанія "Еліт строй" про стягнення 3081,32 грн залишено без руху.

Через систему Електронний суд 06.04.2026 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 13.04.2026 відкрито провадження у справи та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Через канцелярію суду 17.04.2026 від позивача надійшли додаткові документи.

Через систему «Електронний суд» 27.04.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Через систему Електронний суд 06.05.2026 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій представник позивача заперечував проти доводів викладених у відзиві на позов, просив суд задовольнити позовні вимоги повністю.

Дослідивши підстави для поновлення пропущеного строку для прийняття відповіді на відзив, суд дійшов висновку про їх обґрунтованість. Подана відповідь на відзив сприятиме повному та всебічному розгляду справи.

Через систему Електронний суд 12.05.2026 від відповідача надійшли заперечення, в яких останній заперечує проти обставин викладених позивачем у відповіді на відзив, просить суд відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Через систему Електронний суд 15.05.2026 від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог в частині основного боргу на 1169 грн, яка була прийнята судом. Суд зазначає, подана заява сприятиме повному та всебічному розгляду справи.

Через систему Електронний суд 20.05.2026 від позивача надійшли додаткові пояснення.

Через систему Електронний суд 21.05.2026 від відповідача надійшли заперечення щодо поданої позивачем заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Через систему Електронний суд 22.05.2026 від позивача надійшла заява, у якій просить обмежити доступ учасників справи до виписки з історії хвороби №01770, яка задоволена судом.

Через систему Електронний суд 22.05.2026 від позивача надійшли додаткові пояснення щодо поданого відповідачем заперечення заяви про збільшення позовних вимог.

Через систему Електронний суд 28.05.2026 від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі.

Через систему Електронний суд 06.06.2026 від позивача надійшли додаткові пояснення по справі.

Обставини спірних правовідносин.

Позивач зазначає, що 04.04.2023 звернувся до відповідача листом № 4 з проханням надати автовишку для демонтажу та монтажу об`єкта зовнішньої реклами за адресою: м. Бориспіль, вул. Київський Шлях, 79-в.

За результатами розгляду звернення сторони уклали договір про надання послуг № 23 від 05.04.2023, відповідно до умов якого відповідач зобов`язався надавати послуги автовишки на підставі письмових заявок замовника. Заявки здійснюються в письмовому вигляді за допомогою електронної пошти. Періодичність надання послуг визначається замовником.

10.04.2023 ним було направлено відповідачу заявку № 17 про надання автовишки на дві години 23.06.2023 о 14:30 для виконання робіт за вказаною адресою.

10.04.2023 Комунальним підприємством «Виробниче управління комунального господарства» було виставлено рахунок №1301 на оплату послуг автовишки з оператором.

23.06.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «ІБК «ЕЛІТ СТРОЙ» сплатило на користь відповідача 2338,01 грн з ПДВ, що підтверджується платіжною інструкцією №147 від 23.06.2023.

Також позивач у заяві про збільшення розміру позовних вимог зазначив, що 22.09.2023 ним було сплачено 1169 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №184 від 22.09.2023. Позивач стверджує, що після здійснення оплат відповідач послуг автовишки з оператором не надав, а сплачені кошти у розмірі 1169 грн не повернув.

Позивач зазначає, що між сторонами виникли зобов`язальні правовідносини щодо надання послуг за плату, а відповідач не виконав свого обов`язку щодо надання оплачених послуг.

Позивач вказує, що оскільки строк надання послуг сторонами окремо не визначався, відповідач повинен був виконати свій обов`язок після отримання оплати. На думку позивача, обов`язок відповідача щодо надання послуг виник 26.06.2023, а з 27.06.2023 відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивачем також нараховано 3% річних за період з 27.06.2023 по 27.03.2026 у розмірі 192,74 грн та інфляційні втрати у розмірі 550,57 грн.

З огляду на викладене позивач, з урахуванням збільшення позовних вимог, просить суд стягнути з відповідача: 3507,01 грн основна заборгованість, 192,74 грн 3% річних, 550,57 грн інфляційних втрат. Крім того, позивач просить покласти на відповідача судові витрати, а саме судовий збір у розмірі 2662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 20000 грн.

Відповідач проти задоволення позову заперечує та просить відмовити у його задоволенні в повному обсязі.

Відповідач не заперечує факт укладення між сторонами договору про надання послуг №23 від 05.04.2023, однак стверджує, що послуги автовишки були фактично надані позивачу 10.04.2023 відповідно до умов договору.

На підтвердження надання послуг відповідач посилається на товарно-транспортну накладну від 10.04.2023, акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №1458 від 10.04.2023 та рахунок № 1301 від 10.04.2023.

При цьому зазначає, що товарно-транспортну накладну сторони підписали після надання послуг, а акт та рахунок були направлені позивачу засобами електронного документообігу через програмне забезпечення M.E.Doc із використанням електронного підпису.

Відповідач також зазначає, що відповідно до пункту 3.4 договору у разі незгоди з актом надання послуг замовник мав право повернути його разом із протоколом розбіжностей або мотивованою відмовою від оплати. За твердженням відповідача, таких документів від позивача не надходило, натомість позивач здійснив оплату за рахунком №1301 від 10.04.2023 платіжною інструкцією № 147 від 23.06.2023, чим, на думку відповідача, підтвердив прийняття наданих послуг.

Крім того, відповідач зазначає, що відповідно до умов договору вартість послуг автовишки визначається залежно від фактично відпрацьованого часу, у зв`язку з чим остаточний розрахунок можливий лише після фактичного надання послуг, а здійснення попередньої оплати без визначення їх фактичного обсягу є неможливим.

Відповідач також посилається на те, що пунктом 4.1.3 договору передбачено право замовника достроково розірвати договір у разі невиконання виконавцем своїх зобов`язань. На думку відповідача, позивач цим правом не скористався, а навпаки, листом від 05.07.2023 повторно звернувся до відповідача із заявкою на надання аналогічних послуг автовишки, які, за твердженням відповідача, були ним надані, що, на думку останнього, свідчить про відсутність заперечень позивача щодо факту та якості надання послуг за договором.

Водночас відповідач зазначає, що позивачем не надано належних і допустимих доказів ненадання послуг, зокрема доказів направлення та отримання відповідачем заявки № 17 від 10.04.2023, на яку позивач посилається як на підставу своїх вимог.

Заперечуючи проти вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, відповідач зазначає, що належним чином виконав свої договірні зобов`язання, а тому відсутні підстави для застосування відповідальності, передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України.

Також відповідач заперечує проти заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на відсутність детального розрахунку вартості таких послуг, обґрунтування їх обсягу та складності справи, а також доказів фактичного понесення відповідних витрат.

У відповіді на відзив позивач заперечує проти доводів відповідача та вважає їх необґрунтованими.

Позивач зазначає, що саме по собі нерозірвання договору та подальше звернення до відповідача із новою заявкою не свідчить про фактичне надання послуг за попередньою заявкою та не підтверджує належне виконання відповідачем своїх зобов`язань. На думку позивача, договір лише встановлює взаємні права та обов`язки сторін, тоді як факт надання послуг має підтверджуватися належними первинними документами.

Посилаючись на положення Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та практику Верховного Суду, позивач зазначає, що договір не є первинним обліковим документом, який підтверджує здійснення господарської операції, а факт надання послуг має підтверджуватися актом виконаних (наданих) робіт (послуг), оформленим відповідно до вимог законодавства.

Заперечуючи проти доводів відповідача щодо належності товарно-транспортних накладних як доказів надання послуг, позивач зазначає, що товарно-транспортна накладна є документом, який підтверджує перевезення вантажу, а не факт надання послуг автовишки з оператором. Крім того, позивач вказує, що надані відповідачем товарно-транспортні накладні оформлені з порушенням вимог законодавства, не містять усіх обов`язкових реквізитів, зокрема відомостей про вантажно-розвантажувальні операції, а також не містять печатки позивача.

Позивач також стверджує, що підписи від імені директора ТОВ «ІБК «ЕЛІТ СТРОЙ», які містяться у товарно-транспортних накладних, йому не належать та не відповідають підпису керівника, який міститься в договорі.

Крім того, позивач зазначає, що належним документом, який підтверджує роботу будівельної техніки, є змінний рапорт (рапорт-наряд про роботу будівельної машини), а також журнал обліку роботи будівельної машини. На думку позивача, відповідач таких документів суду не надав.

Щодо доводів відповідача про направлення акта надання послуг та інших документів через систему електронного документообігу M.E.Doc позивач зазначає, що не використовує електронний документообіг, а договір №23 від 05.04.2023 не передбачає обміну документами в такий спосіб. Позивач також стверджує, що електронна адреса, на яку, за твердженням відповідача, були направлені документи, йому не належить та не зазначена в реквізитах договору.

Позивач зазначає, що рахунок № 1301 від 10.04.2023 був отриманий ним безпосередньо у приміщенні відповідача, тоді як акт надання послуг відповідно до пункту 3.1 договору мав бути наданий замовнику протягом трьох днів після надання послуг. При цьому позивач звертає увагу, що, за твердженням відповідача, акт №1458 був направлений лише 16.05.2023, тобто поза строком, визначеним договором.

З огляду на викладене позивач вважає, що відповідач не надав належних і допустимих доказів фактичного надання послуг автовишки з оператором, а доводи, викладені у відзиві, не спростовують заявлених позовних вимог.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач не погоджується з доводами позивача та зазначає, що наведені ним обставини не спростовують факту належного виконання відповідачем договірних зобов`язань.

Відповідач зазначає, що відсутність у товарно-транспортних накладних окремих реквізитів, зокрема кодів ЄДРПОУ сторін та відбитка печатки позивача, не свідчить про відсутність господарської операції, посилаючись на положення статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», відповідно до яких неістотні недоліки первинних документів не є підставою для невизнання господарської операції, якщо такі документи дають можливість ідентифікувати її зміст та учасників.

Відповідач зазначає, що товарно-транспортні накладні оформлювалися безпосередньо під час надання послуг працівниками сторін на місці виконання робіт, у зв`язку з чим відсутність підпису керівника чи відбитка печатки позивача не свідчить про ненадання послуг.

Крім того, відповідач вважає нерелевантними посилання позивача на практику Верховного Суду в адміністративних справах щодо оформлення товарно-транспортних накладних, оскільки такі правові висновки, на його думку, стосуються правовідносин з перевезення вантажів, тоді як предметом даного спору є виконання договору про надання послуг. У зв`язку з цим відповідач зазначає, що у спірних правовідносинах товарно-транспортна накладна є лише одним із доказів виконання договору та підлягає оцінці разом з іншими доказами.

Відповідач також зазначає, що позивач не надав належних доказів того, що послуги фактично не надавалися, натомість, на думку відповідача, залишив поза увагою обставини щодо прийняття результату послуг, їх оплати, відсутності претензій у порядку, визначеному договором, відображення відповідної господарської операції у бухгалтерському та податковому обліку, а також формування податкового кредиту на підставі податкової накладної №1879 від 10.04.2023, зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Заперечуючи проти доводів позивача щодо відсутності електронного документообігу між сторонами, відповідач зазначає, що ТОВ «ІБК «Еліт Строй» є користувачем програмного забезпечення M.E.Doc, що, за твердженням відповідача, підтверджується наявністю даних позивача у зазначеній системі, успішним направленням первинних документів та відповідними квитанціями про їх доставку. Крім того, відповідач зазначає, що електронна адреса, на яку надсилалися документи, належала бухгалтеру позивача, який здійснював ведення його бухгалтерського обліку.

У додаткових поясненнях позивач зазначив, що реєстрація податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється відповідно до вимог податкового законодавства за правилом «першої події» та пов`язана з виникненням податкових зобов`язань платника ПДВ, а не є підтвердженням факту надання послуг.

Посилаючись на норми Податкового кодексу України, Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також правові висновки Верховного Суду, позивач вказав, що податкова накладна використовується виключно для цілей податкового обліку та не є первинним бухгалтерським документом, який підтверджує виконання господарської операції.

Також позивач зазначив, що здійснення оплати за платіжними інструкціями саме по собі не підтверджує фактичного надання послуг, оскільки реальність господарської операції, на його думку, має підтверджуватися належними первинними документами.

Стосовно товарно-транспортних накладних позивач повторно зазначив, що вони не є належним доказом надання послуг автовишки з оператором, оскільки підтверджують перевезення вантажу, тоді як належними документами, на його думку, є змінний рапорт або рапорт-наряд про роботу будівельної машини. Позивач також вказав на відсутність таких документів у матеріалах справи та навів доводи щодо недоліків оформлення товарно-транспортних накладних, зокрема щодо найменування замовника, відсутності окремих обов`язкових реквізитів, незаповнення окремих граф, невідповідності підписів керівника та неможливості встановити тривалість виконання робіт.

Крім того, позивач зазначив, що правові висновки Верховного Суду, на які він посилався, стосуються вимог до оформлення товарно-транспортних накладних та, на його думку, підтверджують наслідки недотримання таких вимог. Також позивач звернув увагу, що сам відповідач зазначає про використання товарно-транспортної накладної для підтвердження перевезення вантажів, тоді як предметом спору є надання послуг автовишки.

Щодо доводів відповідача про відсутність претензій з боку позивача останній зазначив, що відповідно до умов договору виконавець мав надати акт надання послуг протягом трьох днів після їх виконання, однак такий акт позивачу не надавався. Також позивач звернув увагу на обставини оформлення та надсилання видаткової накладної №1458 від 10.04.2023, зокрема на дату її направлення та особу, яка наклала електронний підпис.

Крім цього, позивач заперечив доводи відповідача щодо використання ним системи електронного документообігу M.E.Doc та зазначив, що відображення відомостей про товариство у програмі пов`язане з автоматичним отриманням даних із державних реєстрів. Позивач також повідомив, що бухгалтер, на якого посилається відповідач, був звільнений ще у 2021 році, а електронна адреса, на яку, за твердженням відповідача, направлялися документи, позивачу не належить та йому не відома.

У додаткових поясненнях відповідач зазначив, що позивач у заяві про збільшення позовних вимог та додаткових поясненнях наполягає на невиконанні відповідачем умов договору про надання послуг від 05.04.2023 № 23, обґрунтовуючи свою позицію дефектністю товарно-транспортних накладних, неотриманням актів виконаних робіт, невикористанням системи електронного документообігу M.E.Doc та посиланнями на практику Верховного Суду.

Відповідач зазначає, що умови договору виконані ним у повному обсязі, а факт надання послуг підтверджується договором, листами-замовленнями, товарно-транспортними накладними, актами здачі-приймання робіт (надання послуг), рахунками на оплату та платіжними інструкціями. За твердженням відповідача, специфіка надання послуг автовишки полягає у визначенні їх вартості залежно від фактично відпрацьованого часу, у зв`язку з чим після виконання робіт оформлюється товарно-транспортна накладна, яка в подальшому є підставою для складання актів виконаних робіт і рахунків на оплату. Також відповідач зазначає, що у зв`язку з поширеною практикою неповернення контрагентами підписаних первинних документів останні додатково направляються через систему M.E.Doc.

Крім того, відповідач посилається на практику Верховного Суду, відповідно до якої у разі наявності недоліків первинних документів факт здійснення господарської операції може підтверджуватися іншими доказами, а також зазначає, що спірні операції були відображені ним у податковій звітності та податкових деклараціях з ПДВ за відповідні періоди. На думку відповідача, сукупність наданих документів підтверджує реальність господарських операцій, а поведінка позивача, який отримував рахунки, здійснив їх оплату, не вчиняв дій щодо розірвання договору та, як стверджує відповідач, відобразив відповідні операції у податковій звітності, також свідчить про виконання договору.

Стосовно доводів про дефектність товарно-транспортних накладних відповідач зазначає, що рапорт або рапорт-наряд про роботу будівельної машини не є єдиним документом, який підтверджує надання послуг, а нормативний акт, яким були затверджені відповідні типові форми, втратив чинність. Також відповідач вказує, що відсутність у товарно-транспортних накладних печатки чи коду ЄДРПОУ не належить до обов`язкових реквізитів первинних документів, а самі накладні містять достатні відомості для ідентифікації сторін, змісту, обсягу, періоду та вартості господарської операції.

Щодо посилань позивача на судову практику відповідач зазначає, що наведені ним постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин, з іншим предметом спору та підставами позову, а тому, на думку відповідача, не підлягають застосуванню у даній справі.

Також відповідач висловив заперечення щодо листа ТОВ «Укрзвіт», на який посилається позивач як на підтвердження невикористання системи M.E.Doc. Відповідач зазначає, що отримав від ТОВ «Укрзвіт» інший документ, зміст якого, за його твердженням, не відповідає документу, поданому позивачем, зокрема щодо періоду, за який надавалася інформація, у зв`язку з чим вважає такий лист неналежним, недопустимим і недостовірним доказом.

Позивач у запереченнях на додаткові пояснення відповідача зазначає, що не погоджується з доводами, викладеними відповідачем у додаткових поясненнях, та вважає їх необґрунтованими, такими, що ґрунтуються на припущеннях.

Стосовно доводів відповідача про те, що отримання рахунків-фактур підтверджує факт надання послуг, позивач зазначає, що рахунок-фактура виконує виключно інформаційну функцію та є підставою для здійснення оплати, однак сам по собі не підтверджує фактичного надання послуг автовишки з оператором. Позивач вказує, що рахунок-фактура не є обов`язковим первинним документом, не має самостійного юридичного значення як доказ виконання зобов`язань та використовується переважно для здійснення попередньої оплати.

Позивач стверджує, що надані відповідачем товарно-транспортні накладні не містять низки обов`язкових реквізитів, а саме коду ЄДРПОУ, правильної назви підприємства, підпису та відомостей про водія, часу прибуття та вибуття, точних адрес надання послуг, прізвища, ім`я та по батькові особи, яка отримала послугу, а також печатки товариства. На думку позивача, зазначені недоліки позбавляють такі документи доказової сили, а тому вони не можуть вважатися належними та допустимими доказами фактичного надання послуг.

Стосовно доводів відповідача щодо реєстрації податкових накладних позивач зазначає, що відповідно до пункту 201.7 статті 201 та статті 187.1 Податкового кодексу України податкова накладна складається за правилом «першої події», тобто або на дату отримання попередньої оплати, або на дату фактичного постачання товарів чи послуг. Позивач вказує, що у даному випадку обов`язок відповідача щодо реєстрації податкових накладних виник у зв`язку з отриманням ним попередньої оплати за платіжними інструкціями від 23.06. 2023 № 147 та від 22.09.2023 № 184, а тому сама по собі реєстрація податкових накладних не підтверджує фактичного надання спірних послуг.

Крім того, позивач зазначає, що відповідач не надав доказів включення позивачем сум податку на додану вартість за відповідними податковими накладними до складу податкового кредиту, а тому, на думку позивача, реєстрація податкових накладних свідчить лише про виконання відповідачем податкових обов`язків перед державою і не є беззаперечним доказом реального здійснення господарської операції.

Висновки господарського суду

В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Право на доступ до правосуддя закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Положеннями статті 16 ЦК України, які кореспондуються зі статтею 20 ГК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Названими нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Статтею 11 ЦК України закріплено - цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Однією з підстав виникнення господарського зобов`язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України (далі - ГК України; у редакції чинній на моменти виникнення спірних правовідносин) є господарський договір.

Згідно з ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст 612 ЦК України).

Згідно з ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Дослідивши матеріали справи, надані сторонами докази, оцінивши їх у сукупності відповідно до вимог статті 86 ГПК України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Як встановлено судом, 05.04.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ІБК «Еліт Строй» (замовник) та Комунальним підприємством «Виробниче управління комунального господарства» (виконавець) укладено договір № 23 про надання послуг, відповідно до умов якого виконавець зобов`язався надавати замовнику послуги спеціальної техніки, а замовник приймати та оплачувати такі послуги у порядку і на умовах, визначених договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач здійснив оплату виставленого відповідачем рахунку, однак, на його думку, відповідач фактично не надав обумовлені договором послуги, у зв`язку з чим сплачені кошти підлягають поверненню.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що спірні послуги були фактично надані, а на підтвердження виконання договору подав до матеріалів справи договір, листи-замовлення, товарно-транспортні накладні, акти здачі-приймання робіт (надання послуг), рахунки на оплату, платіжні документи та документи податкового обліку.

Відповідно до статей 11, 509, 626, 627, 901, 903 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів. За договором про надання послуг одна сторона зобов`язується за завданням другої сторони надати послугу, яка споживається у процесі здійснення певної діяльності, а замовник оплатити її у строки та порядку, визначених договором.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а відповідно до статті 86 цього Кодексу суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності.

Предметом доказування у даній справі є встановлення факту надання або ненадання відповідачем передбачених договором послуг, а також наявності чи відсутності підстав для повернення сплачених позивачем грошових коштів.

Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, посилається на відсутність підписаних ним актів здачі-приймання послуг, недоліки оформлення товарно-транспортних накладних, відсутність погодженого сторонами електронного документообігу та зазначає, що документи податкового обліку не підтверджують фактичного надання послуг.

Разом із тим суд виходить із того, що сам по собі факт непідписання акта здачі-приймання послуг або наявність окремих недоліків у оформленні первинних документів не може бути безумовною підставою для висновку про відсутність господарської операції, якщо її здійснення підтверджується іншими належними та допустимими доказами.

Як убачається з матеріалів справи, відповідачем подано листи-замовлення, товарно-транспортні накладні, акти здачі-приймання робіт (надання послуг), рахунки на оплату, платіжні документи та документи податкового обліку, які взаємопов`язані між собою, узгоджуються за датами, змістом господарських операцій, обсягом наданих послуг та здійсненими оплатами.

Суд також бере до уваги, що матеріали справи містять листи-замовлення, оформлені від імені позивача, зокрема від 04.04.2023 та 05.07.2023, на підставі яких, за твердженням відповідача, надавалися спірні послуги. При цьому позивач не заперечує факту здійснення оплати за виставленими відповідачем рахунками.

Оцінюючи поведінку сторін у спірних правовідносинах, суд враховує, що після здійснення першого замовлення та проведення відповідної оплати позивач повторно звернувся до відповідача із новим листом-замовленням щодо надання аналогічних послуг. Зазначена обставина сама по собі не є вирішальною для вирішення спору, однак у сукупності з іншими доказами підлягає врахуванню судом при оцінці послідовності поведінки сторін та їхніх правовідносин.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідача у розумний строк після здійснення оплат із вимогами про повернення попередньої оплати, розірвання договору або повідомлення про ненадання послуг.

Дослідивши надані відповідачем товарно-транспортні накладні, суд встановив, що вони містять відомості щодо дати здійснення господарських операцій, місця виконання робіт, виду використаної техніки, кількості відпрацьованих машино-годин, а також підписи осіб, які брали участь в оформленні відповідних документів.

Посилання позивача на відсутність у зазначених товарно-транспортних накладних окремих реквізитів, зокрема коду ЄДРПОУ, печатки товариства, окремих даних щодо транспортного засобу чи інших відомостей, суд оцінює з урахуванням вимог законодавства про бухгалтерський облік та принципу оцінки доказів у їх сукупності.

Самі по собі окремі недоліки оформлення первинних документів, за відсутності доказів їх підроблення чи недостовірності викладених у них відомостей, не можуть автоматично свідчити про відсутність господарської операції, якщо факт її здійснення підтверджується іншими взаємопов`язаними доказами.

Крім того, відповідачем надано докази відображення спірних господарських операцій у власному бухгалтерському та податковому обліку, зокрема шляхом реєстрації відповідних податкових накладних та включення сум податку на додану вартість до податкової звітності.

Суд погоджується з доводами позивача, що саме по собі складання податкової звітності або реєстрація податкових накладних не є безумовним доказом фактичного виконання господарської операції. Разом із тим такі документи є одним із доказів, що підлягає оцінці судом поряд з іншими матеріалами справи та не можуть бути повністю проігноровані при встановленні фактичних обставин спору.

Оцінюючи наведені сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що надані відповідачем документи є взаємопов`язаними між собою, послідовно відображають перебіг виконання спірного договору, узгоджуються між собою за датами, змістом господарських операцій, обсягом наданих послуг та здійсненими оплатами і в своїй сукупності підтверджують факт надання відповідачем послуг, передбачених договором №23 від 05.04.2023.

Відповідно до статей 525, 526, 530, 610, 611, 901, 903 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону.

Оскільки судом встановлено факт виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань, підстави для повернення позивачу сплачених за договором грошових коштів відсутні.

За таких обставин позовна вимога про стягнення з відповідача 3507,01 грн не підлягає задоволенню.

Оскільки вимоги про стягнення 550,57 грн інфляційних втрат та 192,74 грн 3% річних є похідними від основної вимоги про стягнення сплачених коштів, відсутність підстав для задоволення основної вимоги виключає і правові підстави для застосування положень частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ІБК «Еліт Строй» до Комунального підприємства «Виробниче управління комунального господарства» про стягнення основного боргу, 550,57 грн інфляційних втрат та 192,74 грн 3% річних є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Вирішення питання щодо судових витрат.

Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

В силу частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 129 ГПК України судові витрати позивача, понесені ним в межах розгляду спору, залишити за позивачем.

Принагідно суд звертає увагу на ту обставину, що заявлені у позові витрати на правову допомогу є надмірними для даного спору та майже в п`ять разів перевищують суму заявлену до стягнення, що має ознаки подання даного позову першочергово не з метою стягнення визначеного в позові боргу, а з метою стягнення витрат на правову допомогу. Вказані дії мають ознаки спроби зловживання правом відшкодування витрат на правову допомогу, коли позов виступає лише формальним інструментом досягнення мети.

Керуючись ст. ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.

Повне рішення складено та підписано 10.08.2026.

Суддя А.Ф. Черногуз