Рішення № 138852763, 04.08.2026, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" серпня 2026 р. Cправа № 902/660/26

за позовом: Оратівської селищної ради (вул. Героїв Майдану, буд. 78, с. Оратів, Вінницький р-н., Вінницька обл., 22600)

до: Споживчого товариства "Вікторія" (вул. Перемоги, 9, с. Оратів, Вінницький р-н., Вінницька обл., 22633)

про стягнення 128 569,61 грн

Головуючий суддя Яремчук Ю.О.

Секретар судового засідання Надтока Т.О.

за участю представників сторін:

позивача: не з`явився

відповідача: не з`явився

В С Т А Н О В И В :

15.05.2026 до Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Оратівської селищної ради до Споживчого товариств "Вікторія" про стягнення 128 569,61 грн.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.05.2026 справу № 902/660/26 розподілено судді Яремчуку Ю.О.

Ухвалою суду від 20.05.2026 відкрито провадження у справі № 902/660/26. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 16.06.2026.

На визначену дату судом в судове засідання з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 20.05.2026.

За результатом проведеного судового засідання суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження та призначення судового розгляду справи по суті, про що винесено ухвалу яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 16.06.2026 повідомлено учасників справи про розгляд справи по суті, що відбудеться 04.08.2026.

На визначену дату судом в судове засідання з`явився представник позивача.

Представник відповідача не з`явився, при цьому судом взято до уваги клопотання останнього (вх. № канц. 01-30/5745/26 від 04.06.2026) про розгляд справи за його відсутності з урахуванням позиції викладеної в клопотанні, а саме представник просив суд відмовити в задоволенні позову.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Представники сторін в судове засідання не з`явились.

04.08.2026 в судовому засіданні в порядку ст. 240 ГК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений, без належних на те правових підстав.

Із наявних доказів в матеріалах справи судом встановлено наступне: відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 476834410 та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-0000415742026 - Оратівська селищна рада є власником земельної ділянки площею 0,2000 га з кадастровим номером 0523183300:01:002:0169, розташованої по вул. Миру, 7, в селі Оратів, Вінницького району, Вінницької області.

Земельну ділянку з кадастровим номером 0523183300:01:002:0169 віднесено до категорії земель - землі житлової та громадської забудови, вид цільового призначення цієї земельної ділянки - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (КВЦПЗД 0307).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 468035818 власником нерухомого майна, а саме: кафе «Колосок», складу, туалету, що розташоване по вул. Миру, 7, в селі Оратів Оратівського (зараз Вінницького) району Вінницької області, є споживче товариство «Вікторія», код ЄДРПОУ 32213137. Право власності зареєстроване 12.09.2018 державним реєстратором Теплицької районної державної адміністрації Грабовим Максимом Івановичем. Для державної реєстрації подані документи: договір купівлі- продажу, виданий 29.10.2004; рішення Господарського суду Вінницької області № 2/92-05, видане 28.03.2005; технічний паспорт 000099, виданий 10.09.2018 ФОП Черній О.В.

За доводами позивача земельна ділянка з кадастровим номером 0523183300:01:002:0169 з 2024 року перебуває у користуванні відповідача для розміщення кафе «Колосок», складу, туалету, при цьому СТ «Вікторія» не входить до кола суб`єктів, визначеного статтею 92 Земельного кодексу України, які мають право користуватися земельними ділянками на праві постійного користувача.

Відповідно до рішення 27 сесії Оратівської селищної ради 8 скликання від 17.05.2022 № 1172 «Про встановлення розмірів орендної плати за земельні ділянки Оратівської селищної ради» за використання земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі розмір орендної плати становить 8 % від нормативної грошової оцінки землі.

Нормативно грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 0523183300:01:002:0169 згідно із Витягом № НВ-0500508452024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у 2024 році становила 636937,23 грн, згідно із Витягом № НВ-0500878842025 у 2025 році становила 713369,70 грн, згідно із Витягом № НВ-0500336692026 у 2026 році становить 770439,28 грн.

За доводами позивача відповідачем з 2024 року і по теперішній час не сплачено за користування земельною ділянкою плату у встановленому розмірі, зокрема, за 2024 рік 50954,98 грн (636937,23 грн х 8%); за 2025 рік 57069,58 грн (713369,70 грн х 8%); за 4 місяці 2026 року 20545,05 грн (770439,28 грн х 8% : 12 місяців х 4 місяці), внаслідок чого відповідач зберіг у себе майно - грошові кошти.

Позивачем вказується, що питання щодо необхідності укладення відповідачем договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0523183300:01:002:0169, на якій розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать відповідачеві, розглядались на засіданні постійної комісії селищної ради з визначення та відшкодування збитків власникам землі землекористувачами 09.05.2024.

Суд дослідивши наявні докази у справі дійшов наступних висновків.

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до положень статті 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Згідно з пунктом в) частини першої статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Частиною першою статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. При цьому орендна плата справляється у грошовій формі.

У пункті 289.1 статті 289 ПК України передбачено, що для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою за розмір земельного податку для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, і не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки (пункт 288.5 статті 288 ПК України).

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, а також застосування передбачених законом способів захисту прав.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Отже, у випадку використання земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди, власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію розміру неотриманої орендної плати за користування земельною ділянкою в порядку, визначеному статтею 1212 ЦК України.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Для кондикційних зобов`язань важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).

Зазначений правовий висновок відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постановах від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) та висновку, викладеному у постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 201/2956/19 (провадження № 61-2105св20).

У спорах про стягнення грошових коштів за користування земельною ділянкою до моменту оформлення особою права користування такою земельною ділянкою власник має право на отримання безпідставно збережених грошових коштів у порядку статті 1212 ЦК України. Тобто в такому разі суд виходить з того, що фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе грошові кошти, які мав заплатити за користування нею, отже, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц та від 20 вересня 2018 року у справі № 925/230/17).

У частині першій статті 79 ЗК України передбачено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до частини першої статті 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Згідно з частинами першою та другою статті 16 Закону України "Про Державний земельний кадастр" земельній ділянці, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, присвоюється кадастровий номер.

Кадастровий номер земельної ділянки є її ідентифікатором у Державному земельному кадастрі.

Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору про притягнення до власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положення статей 1212-1214 ЦК України за фактичне користування без належних на те правової підстави земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт, необхідно, насамперед, з`ясувати: 1) фактичне користування земельною ділянкою 2) площу земельної ділянки 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки) 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.

У господарському процесі України на позивача покладено обов`язок довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

Тому, за доводами суду в даній справі саме на позивача Оратівську селищну раду покладено обов`язок довести факт розташування нерухомості саме на спірній сформованій земельній ділянці з кадастровим номером 0523183300:01:002:0169 для стягнення орендної плати чи безпідставно збережених коштів.

Предметом позову в цій справі є стягнення з власника об`єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений, без належних на те правових підстав, тому позивач повинен був надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, реальної можливості передачі позивачем цієї земельної ділянки в оренду відповідно до Закону України "Про оренду землі" у зазначений період, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).

Як уже зазначалось судом відповідно до статті 206 Земельного кодексу України, використання землі є платним. Власник будівлі чи споруди, який користується земельною ділянкою без оформлених правовстановлюючих документів, фактично зберігає у себе кошти, які належали б територіальній громаді у вигляді орендної плати. Такі правовідносини у судовій практиці кваліфікуються як кондикційні (безпідставне збереження коштів) і регулюються статтями 1212 1214 Цивільного кодексу України. Верховний Суд у низці постанов (зокрема, Велика Палата ВС, постанова від 09.11.2021 у справі №905/1680/20; постанова від 23.04.2025 у справі №629/4628/16-ц) підтвердив право органів місцевого самоврядування вимагати відшкодування безпідставно збережених коштів від фактичних землекористувачів.

У постановах Верховного Суду (зокрема, у справі № 629/4628/16-ц, а також у справі № 905/1680/20) суд сформулював чітку триєдину умову для доведення кондикційних вимог щодо стягнення безпідставно збережених коштів:

- встановити сам факт використання земельної ділянки - підтвердити, що відповідач реально користується землею під своїм об`єктом нерухомості без правових підстав.

- встановити і обґрунтувати площу земельної ділянки, яка фактично використовується.

- визначити розмір збитків (безпідставно збережених коштів) у вигляді орендної плати на основі нормативної грошової оцінки земельної ділянки та відповідної ставки.

До належних доказів такого використання судова практика Верховного Суду відносить, зокрема: документи, що посвідчують право власності на об`єкт нерухомого майна (свідоцтво про право власності, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, інформаційна довідка з Реєстру); акти обстеження земельної ділянки, складені відповідною комісією органу місцевого самоврядування, з метою ідентифікації фактичного розташування об`єкта нерухомості на земельній ділянці, якою користується власник будівлі чи споруди; інші матеріали технічного або кадастрового характеру (кадастровий план, викопіювання з Публічної кадастрової карти, матеріали інвентаризації земель), що дозволяють співвіднести об`єкт нерухомості із конкретною земельною ділянкою.

Суд зазначає, що важливим є визначення площі та конфігурації земельної ділянки, якою фактично користується власник об`єкта нерухомого майна.

Судова практика Верховного Суду свідчить, що для належного доведення розміру безпідставно збережених коштів недостатньо посилання лише на документи про право власності на нерухоме майно. Встановлення площі та меж земельної ділянки має здійснюватися шляхом її формування відповідно до вимог земельного законодавства.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. №284 «Про Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам», матеріали щодо визначення розміру збитків оформлюються протоколом комісії, створеної органом місцевого самоврядування.

Такий протокол є офіційним документом, який фіксує факт використання земельної ділянки без належних правових підстав, визначає площу ділянки та розрахунок збитків у вигляді безпідставно збережених коштів.

Матеріали справи не містять жодних належних доказів та інформації, що об`єкт нерухомого майна відповідача № 468035818 а саме: кафе «Колосок», склад, туалет, що розташоване по вул. Миру, 7, в селі Оратів, Оратівського ( Вінницького) району Вінницької області, розташований саме на спірній земельній ділянці з кадастровим номером 0523183300:01:002:0169.

За доводами суду важливим елементом в спірних правовідносинах є досудове врегулювання спірних питань, що не має місця при даному розгляді справи.

Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові незалежно від інших встановлених судом обставин. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17, від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20, 22.03.2023 у справі № 509/5080/18.

Таким чином, відсутність порушення прав та законних інтересів Оратівської селищної ради є підставою для відмови у позові.

В ст. 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Дана норма кореспондується зі ст. 13 ГПК України, згідно з якою судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Оратівської селищної ради задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати залишити за позивачем.

Керуючись ст. ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ :

1. В позові відмовити.

2. Понесені судові витрати залишити за позивачем.

3. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

4. Відповідно до положень ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Примірник повного судового рішення надіслати сторонам та до Електронних кабінетів ЄСІТС.

Повне рішення складено 10 серпня 2026 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи