Рішення № 138852026, 10.08.2026, Дубенський міськрайонний суд Рівненської області

Справа № 559/1583/26

Провадження № 2/559/1493/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року місто Дубно

Дубенський міськрайонний суд Рівненської області в складі головуючого судді Томіліна О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Представник ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 13.11.2019 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит №6174716 у вигляді електронного документа у відповідності до ст.11, ст.12 ЗУ "Про електронну комерцію", який підписаний відповідачем електронним підписом у вигляді одноразового ідентифікатора. Відповідно до умов договору Товариство надало відповідачу грошові кошти в розмірі 10000 грн. шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти зі сплатою процентів за користування кредитом, а відповідач зобов`язувався повернути кредит та відсотки за його користування у терміни, встановлені Договором. П.7.1.Договору визначено, що даний договір набує чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені, з моменту переказу коштів на картковий рахунок позичальника та діє до повного виконання сторонами своїх обов`язків. 20.02.2020 між ТзОВ «Мілоан» та ТзОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» було укладено Договір відступлення права вимоги №47-МЛ, за яким ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статуту нового кредитора та отримало право грошової вимоги до боржників визначених в реєстрі, в тому числі і до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №6174716 від 13.11.2019. Позивач зазначає, посилаючись на вимоги чинного законодавства, що у зв`язку з порушенням відповідачем взятих на себе кредитних зобов`язань у нього утворилася заборгованість у розмірі 31137 грн., яка складається з наступного: 10000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 14937 грн. - заборгованість за відсотками, 1200 грн. - заборгованість за комісією, 5000 грн. - заборгованість за штрафом/пенею, яку і просив стягнути позивач з відповідача, а також судові витрати у справі.

Ухвалою судді від 06.05.2026 позовну заяві залишено без руху, надано позивачу термін на усунення недоліків, вказаних в ухвалі.

Ухвалою судді від 14.05.2026 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін. Роз`яснено відповідачу право подати відзив на позов, а позивачу відповідь на відзив. Окрім того, даною ухвалою витребувано у банку докази у справі, які надійшли на адресу суду 27.07.2026.

19.05.2026 до суду надійшов письмовий відзив представника відповідача на позов, уякому відповідач позовні вимоги визнає частково, не погоджується із сумою нарахованих відсотків, комісії та пені, вважає їх нарахування незаконними. Зазначає, що сторони погодили, що згідно п.1.5.2. кредитного договору проценти за користування кредитом складають 3000 грн., які нараховуються за ставкою 2% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом. Відповідно до пункту 1.3. договору - кредит надається строком на 15 днів з 13.11.2019. Отже, заборгованість за процентами не може перевищувати 3000 грн., а разом із тілом кредиту не може перевищувати 13000 грн. Щодо нарахованої комісії, то зауважує, що аналіз змісту пункту 1.5.1. кредитного договору №6174716 свідчить, що в ньому не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу, та за які позикодавцем встановлена комісія, а тому позивач не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, відтак положення договору про споживчий кредит щодо обов`язку позичальника сплатити комісію за надання кредиту, є нікчемними відповідно до частини першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".

Також зазначає про необґрунтованість заявленої позивачем вартості послуг на професійну правничу допомогу, оскільки останнім не надано жодних належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів щодо підтвердження понесених витрат на правничу допомогу. Крім того, ця справа є справою невеликої складності, з невеликою ціною позову, а позовні вимоги в частині є зовсім необґрунтовані та безпідставні, відповідно заявлені витрати на правничу допомогу в розмірі 8000 грн. є явно не співмірними.

Враховуючи викладене, просить відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів, штрафу/пені та комісії. Окрім того, відмовити в повному обсязі позивачу у стягненні витрат на правничу допомогу, судові витрати стянути пропорційно до позовних вимог, які не підлягають до задоволення.

22.05.2026 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої вважає даний відзив необгрунтованим, а заперечення відповідача не доведеними. Відтак, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з підстав, фактично викладених у позові. Також зазначає, що розмір витрат на правову допомогу у сумі 8 000 грн є обґрунтованим та підтвердженим договором №0107 від 01.07.2025, ордером, актом № Д/22110 та детальним описом наданих послуг.

Представник позивача у попередньо поданій заяві просив розглянути справу в його відсутність, заперечень проти ухвалення заочного рішення не заявляв.

Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.

У зв`язку з розглядом справи за відсутності її учасників, відповідно до ч.13 ст.7, ч.2 ст.247 ЦПК України судове засідання не проводиться і фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За змістом ч.ч. 4, 5 ст.268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою ухвалення рішення у даній справі є 10.08.2026, тобто дата складання повного тексту рішення.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Судом досліджуються представлені письмові докази на підтвердження та спростування тих обставин, на які посилався позивач, інших суду не представлено та про їх витребування перед судом не порушувалося клопотань.

Суд, вирішуючи питання, передбачені ст. ст. 12, 264 ЦПК України, виходить з такого.

Судом встановлено, що 13.11.2019 між ТзОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено Договір про споживчий кредит №6174716 у вигляді електронного документа у відповідності до ст.11, ст.12, ЗУ "Про електронну комерцію". Відповідно до умов договору товариство зобов`язується надати позичальнику кредит в сумі 10000 грн. строком на 15 днів, з 13.11.2019, дата повернення кредиту та сплати комісії за його надання 28.11.2019. Згідно п.1.5. договору сукупна вартість кредиту скаладає 4200грн. в грошовому виразі та 1022% річних у процентному значенні і включає в себе складові, визначені у п.п.1.5.1.-1.5.2.2 договору. Комісія за надання кредиту 1200 грн, що нараховується за ставкою 12% від суми вкредиту одноразово (п.1.5.1.), проценти за користування кредитом складають 3000 грн., нараховуються за ставкою 2% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Кредитні кошти надаються позичальнику безготівково на рахунок платіжної карти (п.2.1. Договору). У п.2.3.Договору передбачена пролонгація договору та умови її здійснення. Аналогічні умови узгоджені сторонами у Анкеті-заяві на кредит, у якій містяться також персональні дані позичальника, основні умови кредитування тощо (а.с. 5-8).

У Додатку №1 до Договору №6174716 сторони погодили та підписали графік платежів, у якому визначено порядок повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом та комісії за надання кредиту включно із кількістю платежів, їх розміром (а.с.7 зворот).

Укладаючи вищевказаний кредитний договір відповідач та ТОВ «Мілоан» вчинили дії визначені ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Ідентифікація позичальника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) здійснена первісним кредитором ТОВ "Мілоан". Договір підписаний позичальником із застосуванням електроннного підпису одноразовим ідентифікатором Z73175, який надісланий на номер його мобільного телефону, що підтверджується довідкою ТОВ "Мілоан» від 10.09.2025 (а.с.8).

ОСОБА_1 отримав грошові кошти в сумі 10000 грн. 13.11.2019 шляхом їх перерахунку на картку НОМЕР_2 , що підтверджується платіжним дорученням №3331681, тобто ТОВ «Мілоан» свої зобов`язання за Договором про споживчий кредит виконало (а.с.9 зворот).

Згідно довідки, наданої АТ КБ «Приват Банк» від 01.06.2026, що надійшла до суду 27.07.2026, вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано карту № НОМЕР_3 , на дану банківську картку за період з 13.11.2019 по 20.11.2019 було успішно зараховано грошові кошти у розмірі 10000 грн. (а.с.58).

Згідно відомості про щоденні нарахування та погашення за Договором №6174716 наданої ТОВ «Мілоан» вбачається, що нарахування процентів первісним кредитором здійснено за період з 14.11.2019 по 27.01.2020 за процентною ставкою 2%. (а.с.10).

Також, судом встановлено, що 20.02.2020 між ТзОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-капітал» було укладено Договір відступлення права вимоги №47-МЛ, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» передає ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» за виплату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» приймає належні права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників (а.с.11 зворот-15).

Підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт приймання-передачі Реєстру боржників від 20.02.2020, підтверджує факт переходу від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» права вимоги заборгованості щодо боржників в кількості 6478, який є невід`ємною частиною Договору факторингу. За відступлення права вимоги згідно договору факторингу №47-МЛ від 20.02.2020 ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» сплатило грошові кошти у розмірі 3872095,67 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №17678 від 20.02.2020 (а.с.18 зворот-19).

Відповідно до Витягу реєстру боржників до Договору факторингу №47-МЛ, ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло права грошової вимоги і до відповідача ОСОБА_1 в сумі 31137 грн. (а.с.19 зворот).

Згідно виписки з особового рахунку за Кредитним договором №6174716 від 13.11.2019, наданого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», станом на 14.04.2026 заборгованість відповідача не погашена та складає 31137 грн., яка складається з наступного: 10000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 14937 грн. - заборгованість за відсотками, 1200 грн. - заборгованість за комісією, 5000 грн. - заборгованість за штрафом/пенею (а.с.11).

З метою досудового врегулювання спору на адресу відповідача була надіслана претензія, згідно якої останнього повідомлено про заміну кредитодавця згідно Договору про відступлення прав вимоги №47-МЛ та про обов`язок погасити кредитну заборгованість, однак дана претензія залишилася не виконана (а.с. 20).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом статті 207 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 626 ЦК України).

В силу частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як передбачено частиною першою статті 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Із положень частини третьої статті 11 Закону України від 03 вересня 2015 року №675-VIII «Про електронну комерцію» (тут і надалі в редакції на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон №675-VIII) слідує,що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону №675-VIII пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

За змістом частини шостої статті 11 Закону №675-VIII відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана, зокрема, шляхом заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону

України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (стаття 12 Закону №675-VIII).

В силу пункту 6 частини першої статті 3 Закону №675-VIII електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Частиною першою статті 1046 ЦК України визначено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно зі статтею 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

За положеннями частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

У частині першій статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК України).

Згідно п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Таким чином, у Цивільному Кодексі України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно до ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За змістом статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Аналіз указаних правових норм дає підстави для висновку, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з договорів.

Зобов`язання за договором повинні виконуватися сторонами належним чином відповідно до його умов, а також вимог актів цивільного законодавства.

Боржник визнається таким, що прострочив виконання зобов`язання за договором, якщо він не приступив до його виконання, тобто не виконує дій, які випливають із змісту зобов`язання, в строки, встановлені договором.

За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, яка визнається укладеною з моменту передачі грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Такий договір має бути укладений у письмовій формі та підписаний сторонами.

Сторони вправі укласти договір позики у електронній формі шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Цей договір скріплюється електронним підписом сторін і прирівнюється до письмового договору.

Предметом виконання грошового зобов`язання за договором позики є певна грошова сума, що має бути сплачена позичальником позикодавцю.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам.

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду від 06.09.2023 в справі № 910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду від 18.10.2023 в справі № 706/68/23).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі воєнний стан було неодноразово продовжено.

За загальним принципом кожна сторона цивільного спору зобов`язана суду довести свою позицію. Відповідач позов визнає частково, зокрема з долучено відзиву вбачається, що останній не заперечує самого факту укладення договору, а лише розмір нарахованих відсотків, комісії та штрафу/пені. Дослідивши матеріали справи, судом встановлено що Договір про надання споживчого кредиту №6174716 між сторонами укладено в електронній формі, що відповідає приписам статті 207 ЦК України із застосуванням Закону України «Про електронну комерцію» та підписаний сторонами, відповідно до вимог ст.12 вказаного Закону. ОСОБА_1 будучи обізнаним з умовами кредитування, в тому числі з нарахуванням відсотків за користування кредитними коштами з власного волевиявлення погодився та підписав електронним одноразовим ідентифікатором кредитні документи та отримав кредитні кошти у розмірі 10000 грн., що повністю підтверджено матеріалами справи та не заперечується самим відповідачем. Відтак, у ОСОБА_1 виникло зобов`язання повернути їх, у розмірах та у строки, зазначені в кредитному договорі. ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» є правонаступником первісного кредитора, що підтверджено долученими до матеріалів справи доказами, що свідчить про належні правові підстави для переходу права вимоги до відповідача і товариство вправі вимагати захисту порушених прав у судовому порядку шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення коштів. Відтак суд вважає підтвердженою заборгованість відповідача за тілом кредиту у розмірі 10000 грн.

Що стосується стягнення заборгованості за відсотками, то суд зазначає наступне.

Згідно п.1.3. Договору строк кредиту становить 15 днів з 13.11.2019, термін повернення кредиту за п.1.4. - 28.11.2019 (що передбачено і у графіку платежів та анкеті-заяві на кредит). За умовами договору (п.1.5.2) процентна ставка - 2 % в день застосовується в межах строку надання кредиту на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом. Однак, вже згідно п.2.2.3 Договору прописано, що у випадку невиконання позичальником умов договору щодо своєчасного повернення кредиту та сплати платежів, проценти за користування кредитом з дня наступного за днем визначеним у п.1.4 договору продовжують нараховуватися за вказаною ставкою 2% протягом 60 днів, після чого нарахування процентів може бути зупинене або припинено товариством в односторонньому порядку.

З наданого суду розрахунку заборгованості вбачається, що в рамках кредитного договору нарахування відсотків первісним кредитором здійснено за період з 14.11.2019 по 27.01.2020 (75 днів) за процентною ставкою 2% та складають 15000 грн. (з яких сплачено 63грн.)

При цьому суд зауважує, що відповідач є споживачем кредитних послуг наданих ТОВ «Мілоан» (первісного кредитора), тобто йому надано споживчий кредит, а тому на дані правовідносини поширюється дія Закону України «Про споживче кредитування» та Закону України «Про захист прав споживачів». Згідно частини 1 та 2 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Крім цього, положення кредитного договору повинні бути сформульовані таким чином, щоб вони були зрозумілі усім споживачам, оскільки, якщо такі положення будуть незрозумілі пересічним громадянам без відповідної юридичної чи економічної освіти, то такі положення будуть спрямовані на введення споживача в оману. Схожі висновки викладені у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.08.2022 у справі №156/268/21.

В даному випадку, суд вважає, що зазначення в кредитному договорі різних строків та умов нарахування відсотків призвело до неясності таких умов договору для позичальника. Матеріали справи не містять доказів вчинення сторонами дій спрямованих на пролонгацію договору, а отже при нарахування відсотків необхідно виходити із чітко обумовлених та погоджених між сторонами умов договору, що дає суду підстави вважати, що нарахування позивачем відсотків поза межами 15 днів (строк користування кредитом, погоджений сторонами) є неправомірним.

Відтак, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статі 1050 ЦК України.

В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12).

Окрім того, за положеннями ч.8 ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" нечіткі або двозначні положення договорів тлумачаться на користь споживача, а тому суд зазначає, що при стягненні заявленої позивачем заборгованості необхідно ґрунтуватися на чітко обумовлених між контрагентами кредитного договору умовах, якими визначено ціну кредиту і строк кредитування, а не завуальованими умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно великі суми грошових коштів за користування кредитом, тому посилання представника позивача на правові підстави нарахування відсотків, суд вважає незаконним, і відхиляє доводи позивача в частині стягнення нарахованих відсотків.

Отже, при стягненні заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватися виходячи з чітко обумовлених між контрагентами кредитного договору умов, якими визначено ціну кредиту 10000 грн., строк кредитування 15 днів та процентну ставку 2%. Тому суд вважає, що вимога позивача щодо стягення відсотків підлягає часткому задоволенню у розмірі 3000 грн., які нараховані за 15 днів за процентною ставкою 2% (тобто із врахуванням п.1.3, п.1.4 та 1.5.2 Договору), що відповідає умовам договору, строку його дії та вимогам чинного законодавства. Тому в цій частині суд позовні вимоги задовольняє частково 2937 грн. (3000 грн. - 63 грн. сплачено відповідачем згідно наданого розрахунку)

Заперечення відповідача щодо стягненння комісії пов`язаної з наданням кредиту суд залишає поза увагою та зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

За приписами частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 11 лютого 2021 року №16 затвердило Правила розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

Кредитодавець має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги кредитодавця залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дають змогу змінювати процентну ставку та/або інші платежі за послуги кредитодавця, уключені до загальних витрат за споживчим кредитом, і такі зміни не можуть бути визначені на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил).

Аналізуючи умови кредитного договору №6174716 від 13.11.2019, суд приходить до висновку про правомірність дій позивача щодо встановлення комісії за надання кредиту, оскільки укладеним між позивачем та відповідачем кредитним договором передбачено нарахування комісії за надання кредиту та включено суму нарахувань по комісії до графіку платежів з чим відповідач був ознаоймлений та на що погодився, підписуючи кредитні документи.

Такий висновок узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, який в подальшому підтримувався Верховним Судом, зокрема, в постанові від 24 травня 2024 року в справі № 461/2735/23 (провадження № 61-16948св23), а також відповідає правовій позиції Рівненського апеляційного суду у постанові від 21 серпня 2025 року у справі № 559/4795/24. Тому вимога щодо стягнення комісії у розмірі 1200 грн. (що нараховується одноразово в момент видачі кредиту та не є відповідальністю у розумінні цивільного законодавства України) підлягає до задоволення.

Щодо вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за пенею/неустойкою у розмірі 5000 грн. то суд вважає, що позивач при заявлені даних вимог не врахував положень пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, відповідно до якого у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Указом Президента України № 64/2022 на території України введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжений та діє на даний час. Враховуючи, що кредитний договір було укладено 13.11.2019, однак виписку з особового рахунку за вказаним кредитним договором позивач надає станом на 14.04.2026, (без детального розрахунку нарахованої пені/штрафу, а вирахувати арифметичним шляхом суд самостійно не в змозі яким чином відбувалося дане нарахування), тому суд вважає, що стягнення з відповідача заборгованості за пенею/неустойкою у розмірі 5000 грн. під час дії воєнного стану суперечитиме п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України. Тому, в цій частині позовних вимог слід відмовити.

В підсумку суд позовні вимоги задовольняє частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1, п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Згідно із ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Судом встановлено, що понесені ТОВ ФК «Кредит-Капітал" витрати на правничу допомогу в розмірі 8000 грн., підтверджуються матеріалами справи: Договором про надання правничої допомоги №0107 від 01.07.2025; Актом №Д/22110 наданих послуг наданих послуг правової допомоги від 14.04.2026; Детальним описом наданих послуг до Акту №Д/22110; Ордером на надання правничої допомоги адвоката Усенко М.І. (а.с.23-24).

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 137 ЦПК України слідує, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12- 171гс19). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За положеннями ч.3 ст.141 ЦПК України, при вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, серед іншого, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обгрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Враховуючи категорію та складність справи, ціну позову, сталу судову практику щодо розгляду подібних справ, обсяг наданих адвокатом послуг та керуючись принципами справедливості і розумності, суд вважає, що з відповідача належить стягнути на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до положень ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем при зверненні до суду з позовом був сплачений судовий збір в розмірі 2662,40 грн., який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача у розмірі пропорційно до задоволених позовних вимог.

Отже, відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню пропорційно до розміру задоволених позовних вимог сума судових витрат у справі, зокрема: судового збору, що становить 1208,79 грн. (14137 грн. х 2662,40 грн./ 31137 грн.) та витрат на оплату правової допомоги, що становить 3632,20 грн. (14137 грн. х 8000 грн./ 31137 грн.)

Керуючись статтями 3, 12, 13, 81, 141, 158, 259, 263-265, 354 ЦПК України, 525, 526, 626,629, 63, 633, 1054 ЦК України, ЗУ "Про електронну комерцію", суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту №6174716 від 13.11.2019 в розмірі 14137 (чотирнадцять тисяч сто тридцять сім) гривень 00 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1208,79 грн. та 3632,20 грн. витрат на професійну правничу допомогу, а разом 4841 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його підписання до Рівненського апеляційного суду. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду складено 10.08.2026.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ 35234236, місце реєстрації: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1 корпус 28, 3-й поверх.

Представник позивача: АО "Апологет", код ЄДРПОУ41557199, адвокат Усенко Михайло Ігорович, електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя О.М.Томілін