Рішення № 138849017, 03.08.2026, Болехівський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 339/173/26

Провадження № 2/339/160/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03 серпня 2026 року Болехівський міський суд Івано-Франківської області

у складі: головуючого - судді Кілик М.П.,

за участю секретаря судового засідання Ганчар Л.В.,

за участю: позивачки ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2 ,

представника третьої особи - Досяк Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Болехів у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Болехівська міська рада Івано-Франківської області, як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання малолітньої дитини,

в с т а н о в и в:

позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просить визначити місце проживання неповнолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із мамою, ОСОБА_1 .

У обґрунтування позову посилається на те, що вона проживала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 . У них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після народження сина у сторін були хороші сімейні стосунки. Вони проживали разом у будинку відповідача, де були прописані. У 2023 році відповідач пішов служити у Збройні Сили України. У зв`язку із тривалими розлученнями із відповідачем їхні стосунки зіпсувалися, тому вони розлучилися, що підтверджується рішенням Болехівського міського суду від 28.10.2025. Після розірвання шлюбу позивачка забрала сина ОСОБА_4 та переїхала проживати в будинок своєї мами на АДРЕСА_1 , де вона з сином проживає до цього часу, хоча син досі прописаний у будинку відповідача. Зараз позивачці необхідно визначити місце проживання дитини, оскільки сина цього року потрібно влаштовувати в школу, оформляти необхідні документи, що потребує визначення місця проживання та прописки. Позивачка постійно проживає із сином та доглядає за ним, забезпечує всім необхідним, оскільки працює та має належну заробітну плату. У них із сином теплі та дружні стосунки, проводять разом час, хлопчик дуже прив`язаний до неї. У будинку, де вони проживають, для дитини забезпечено всі умови для проживання, розвитку, навчання. Відповідач перебуває на службі у Збройних Силах України, коли приїжджає у відпустку, то проживає у своєму будинку на АДРЕСА_2 . Перебуваючи вдома, він бачиться із сином, йому ніхто не перешкоджає в зустрічах з дитиною, в участі у вихованні. Однак перебуває вдома він не так часто через службу в армії, а тому в інтересах дитини буде визначити місце проживання разом з позивачкою, оскільки син фактично постійно проживає з нею, вона у більшій мірі бере участь у вихованні та житті дитини, ніж батько. Позивачка не буде чинити перешкод батькові у спілкуванні з дитиною та отримання піклування тата, а розлучення дитини з мамою негативно вплине на психологічний стан сина. Вважає, що визначення місця проживання сина ОСОБА_4 з мамою відповідатиме інтересам дитини щодо його розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, в умовах необхідних для духовного та фізичного виховання і розвитку дитини.

Ухвалою судді від 06.04.2026 відкрито провадження у вказаній цивільній справі та призначено підготовче засідання, учасникам визначено строки для подання заяв по суті справи.

23.04.2026 задоволено клопотання відповідача на зупинено провадження у справі до припинення перебування його у складі ЗСУ. Ухвалою від 02.06.2026 провадження поновлено, у зв`язку з припиненням перебування відповідача у складі ЗСУ; підготовче засідання призначено на 17.06.2026.

25.05.2026 відповідач подав до суду зустрічну позовну заяву щодо участі у вихованні сина, ОСОБА_4 . Ухвалою судді від 29.05.2026 зустрічну позовну заяву залишено без руху, надано строк для усунення недоліків. Недоліки зустрічної позовної заяви не усунено, відтак ухвалою від 15.06.2026 зустрічну позовну заяву повернуто заявнику.

17.06.2026 постановлено ухвалу, якою зобов`язано орган опіки та піклування надати суду висновок про розв`язання спору щодо визначення місця проживання дитини сторін. Підготовче засідання 30.06.2026 відкладено у зв`язку з ненаданням висновку органу опіки та піклування, такий надано до суду 14.07.2026.

Ухвалою від 14.07.2026 закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті на 21.07.2026.

Судове засіданні 21.07.2026 за клопотанням представника третьої особи відкладено на 03.08.2026.

У судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 позов підтримала, дала пояснення, аналогічні змісту позовної заяви. Крім цього, зазначила, що з 03.09.2025, тобто з моменту подання нею заяви про розірвання шлюбу, дитина (син ОСОБА_4 , 2020 р.н.) проживає з нею на АДРЕСА_1 в будинку, що належить матері позивачки, хоча син досі прописаний у будинку відповідача на АДРЕСА_2 . При цьому, позивачка зареєструвала своє місце проживання на АДРЕСА_3 , вказане житло належить чоловікові сестри позивачки. Позивачка зазначила, що вона не має у власності нерухомого майна, але має все необхідне для проживання з нею сина. Відповідач з моменту її та сина зміни адреси проживання ніколи не заперечував проти проживання дитини з нею, не чинив перешкод у проживанні дитини з нею, не висловлював бажання, щоб дитина проживала з ним. Зазначила, що вказаний позов вона подала з метою зареєструвати проживання дитини разом з нею, оскільки відповідач не дає згоду на зміну зареєстрованого місця проживання, а рішення про визначення місця проживання дитини буде підставою зміни зареєстрованого місця проживання дитини без згоди відповідача. Просить задовольнити позов, щоб вона могла змінити зареєстроване місце проживання дитини, уникнувши адміністративних труднощів, оскільки в електронній системі не підтягнуло відомості про неї, як про матір дитини. Вважає, що немає підстав для відмови в реєстрації сина з нею.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні зазначив, що не заперечує проти проживання сина ОСОБА_4 разом з матір`ю, при цьому він ніколи не заперечував проти цього з 02.09.2025, коли позивачка з сином перейшла проживати за іншою адресою. Він усвідомлює, що був тривалий час відсутній, оскільки з жовтня 2022 року перебував на службі в ЗСУ, тому позивачка брала більшу участь у вихованні дитини, отже він не заперечував проти подальшого проживання сина з нею. Після звільнення з ЗСУ (20.05.2026) між ними також не було спору щодо подальшого проживання дитини з матір`ю, лише були деякі непорозуміння щодо часу його участі у вихованні сина, з приводу чого він подав зустрічний позов, проте ці розбіжності вони одразу узгодили в добровільному порядку. На цей час між ними немає непорозумінь щодо спільного виховання сина, вони узгодили час зустрічей батька з дитиною. Позивачка не чинить йому перешкод у вихованні та спілкуванні з сином. Відповідач сплачує на сина аліменти, заборгованості не має; при цьому, була заборгованість лише в період його звільнення, лікування та затримки перерахування належних відповідачу коштів. Відповідач заперечує проти зміни зареєстровано місця проживання дитини, оскільки рішення суду про визначення місця проживання дитини надасть позивачці можливість зняти сина з реєстрації без згоди батька. Зареєстроване та фактичне місце проживання дитини розташовані неподалік один від одного в одному населеному пункті. Місце реєстрації дитини не перешкоджає позивачці в обігу документів, доводи позивачки про те, що їй не підтягує в телефоні інформацію щодо дитини не є підставою для задоволення даного позову. Вважає, що залишення реєстрації дитини за теперішньою адресою буде відповідати інтересам сина, оскільки вказане житло належить відповідачу на праві власності. Позивачка не має у власності житла та не пояснила навіщо змінювати місце реєстрації дитини. Відповідач не хоче, щоб місце реєстрації сина було в чужої для нього людини, оскільки позивачка зареєстрована у житлі, що належить посторонній особі, реєстрація дитини в такому житлі не буде відповідати інтересам дитини.

Представник третьої особи Болехівської міської ради Івано-Франківської області, як орган опіки та піклування, ОСОБА_5 у судовому засіданні зазначила, що на виконання ухвали суду орган опіки надав відповідний висновок. Органом опіки встановлено, що сторони розлучені, проживають окремо, відповідач бере участь в утриманні дитини. Відповідач не заперечував проти проживання дитини з матір`ю, але заперечував проти зміни реєстрації дитини, просив залишити місце реєстрації в його будинку. Орган опіки з`ясував, що будинок, де зараз зареєстрована дитина, належить відповідачу на праві власності. Матір дитини хоче перереєструвати сина за своїм місцем проживання. Спору між батьками дитини щодо визначення місця проживання дитини не було.

Вислухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Суд установив, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сином сторін у справі: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про що свідчить копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 8).

Заочним рішенням Болехівського міського суду Івано-Франківської області від 28.10.2025 у справі №339/316/25 задоволено позов ОСОБА_1 та розірвано шлюб між нею та ОСОБА_2 , що був зареєстрований 28.05.2020. Вказане рішення набрало законної сили 28.11.2025.

Після розірвання шлюбу син залишився проживати з матір`ю - позивачкою ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить акт обстеження матеріально-побутових умов проживання від 20.03.2026 (а.с.9), копією акту обстеження умов проживання від 02.07.2026 (а.с.83).

Крім цього, факт того, що ще до розірвання шлюбу, після переходу позивачки проживати за іншою адресою, а саме з 03.09.2025 дитина сторін проживає з позивачкою, підтвердив у судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 . Також вказана обставина вбачається з висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Болехівської міської ради (а.с.71).

Відповідно до частин 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Ст. 15 Цивільного кодексу України (ЦК України) передбачено, що особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, ст.15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Відповідно до ч. 1 ст.5 ЦПК України,здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

У справі, яка розглядається, предметом спору позивачем обрано визначення місця проживання малолітньої дитини.

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ч.2, 8, 9 ст. 7 Сімейного кодексу України, СК України).

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Згідно з частиною першою статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Відповідно до частини першої статті 3 Конвенції про права дитини у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частини першої статті 18 Конвенції про права дитини держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, з огляду на те, що дитина є найбільш вразливою стороною в ході будь-яких сімейних конфліктів, судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним.

У рішенні від 11 липня 2017 року у справі "М. С. проти України", заява № 2091/13, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права і практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Відповідно до ч.1, ч.4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Відповідно до п.33, п.65 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265, подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи віком до 14 років здійснюється одним з її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).Зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання дитини віком до 14 років підтверджується електронними підписами батьків, що базуються на кваліфікованих сертифікатах електронних підписів, у разі подання заяви в електронній формі або за письмовою згодою другого з батьків, що надається у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування).

Суд установив, що малолітній ОСОБА_3 , 2020 р.н., з 03.09.2025 проживає разом із матір`ю, яка перейшла проживати за іншою адресою. При цьому відповідач ніколи не заперечував проти того, щоб дитина проживала з матір`ю, не чинив дій для повернення сина за місцем свого (відповідача) місця проживання, про що підтвердила в судовому засіданні сама позивачка ОСОБА_1 , що фактично свідчить про спільну їх домовленістю з відповідачем з даного питання. При цьому, син сторін з часу народження та станом на час розгляду справи зареєстрований в будинку за адресою проживання батька - відповідача ОСОБА_2 , на АДРЕСА_2 (а.с.12), що як зазначили сторони, належить на праві власності відповідачу.

У частинах четвертій та п`ятій статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Водночас у частині шостій вказаної статті зазначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Виконавчий комітет Болехівської міської ради Івано-Франківської області надав висновок, затверджений рішенням №101 від 03.07.2026, відповідно до якого дійшов висновку про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з мамою, ОСОБА_1 .

При цьому, орган опіки та піклування встановив, що відповідач зняв позивачку з реєстрації місця проживання у своєму будинку, натомість реєстрацію сина залишив за своєю адресою. Позивачка наполягає на тому, щоб син мав спільне з нею місце реєстрації, у зв`язку з чим між колишнім подружжям виник конфлікт. З`ясовано, що відповідач не заперечує проти проживання сина разом з матір`ю, проте він зазначив, що позивачка наразі зареєстрована не за адресою своєї матері, а в сторонньої особи, у зв`язку з чим він просить залишити місце реєстрації сина за своєю адресою (а.с.71-72). Відтак з висновку вбачається відсутність спору між батьками щодо місця проживання дитини. При цьому, вбачається, що орган опіки та піклування спілкувався з дитиною сторін - сином ОСОБА_4 , який зазначив, що живе з татом та мамою та хоче з ними проживати (а.с.83).

У відповідності до положень частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

За загальними правилами доказування, визначеними статями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16 (провадження № 12-158гс18) зроблено висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту потрібно встановити, які саме права (правомірні інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного права чи неправомірність або неефективність вибраного позивачем способу захисту прав, які суд за результатами вирішення спору вважатиме порушеними, невизнаними або оспорюваними, є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові.

Зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання.

При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір.

У судовому засіданні встановлено, що батьки дитини досягнули згоди щодо місця проживання їхнього малолітнього сина ОСОБА_4 , 2020 р.н., і з цього приводу між ними не існувало спору.

Суд установив, що батько дитини не заперечує проти визначення місця проживання дитини разом із матір`ю та не заперечував проти цього з того моменту, коли позивачка перейшла з сином проживати окремо за іншою адресою. Встановлено, що ще до звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом сторони, які проживають окремо, дійшли згоди про те, що малолітній син з моменту окремого проживання батьків (у т.ч. після розірвання шлюбу) проживатиме разом із матір`ю, що також підтверджено обидвома сторонами в судовому засіданні, зокрема сторони підтвердили, що відповідач - батько дитини не вимагав від матері дитини змінити місце проживання сина та не заперечує щодо подальшого такого проживання дитини з матір`ю.

Про відсутність спору між колишнім подружжям саме щодо визначення місця проживання дитини свідчить також висновок органу опіки та піклування, оскільки у висновку зафіксовано, що відповідач не заперечує проти проживання дитини з матір`ю, натомість спір між сторонами виник саме через наполягання позивачки, з якою проживає дитина, змінити зареєстроване місце проживання дитини без згоди батька.

Твердження позивача в позовній заяві про те, що відповідач не погоджується визначити місце проживання дитини з позивачкою, не знайшли свого підтвердження та спростовані самою позивачкою в судовому засіданні. З урахуванням вказаних обставин безпідставним є також твердження позивачки в позовній заяві про те, що розлучення дитини з мамою негативно вплине на психологічний стан сина, оскільки відмова в задоволенні даного позову не вплине на подальше проживання дитини разом з позивачкою.

З урахуванням неведеного позов є передчасним.

Суд звертає увагу, що цей спір щодо місця проживання дитини був ініційований матір`ю, з якою дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Батько дитини ні своїми діями, ні своєю поведінкою не виявляв наміру чи бажання змінювати місце проживання дитини, яка проживає разом із матір`ю, про що підтвердили обидві сторони в судовому засіданні. При цьому, позивачка не чинить перешкод у вихованні та спілкуванні сина з батьком.

З наведеного випливає, що спору стосовно визначення місця проживання дитини, який підлягав би судовому захисту, між батьками немає, що ними не заперечується.

При цьому вбачається, що між сторонами фактично виник спір щодо зміни реєстрації місця проживання малолітньої дитини, зокрема, щодо реєстрації місця проживання дитини за адресою проживання матері без письмової згоди батька, проте відповідної вимоги позивач не заявила.

З урахуванням наведеного вище встановлено, що позивачка не довела, що на час звернення до суду з позовом про визначення місця проживання сина, який фактично проживав і проживає разом із нею, її права порушені, не визнані або оспорюються відповідачем. Жодну із цих дій відповідач не вчиняв. Також не доведено необхідність захисту інтересів малолітньої дитини. Натомість встановлено, що мати та батько (сторони у справі), які проживають окремо, ще до подання даного позову дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина.

Схожих висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23 (провадження № 61-1964св24), від 10 грудня 2024 року у справі №299/8679/23 (провадження № 61-14033св24).

Також суд зазначає, що ч.4 ст. 29 ЦК України, положення якої вказано вище, не пов`язує визначення місця проживання дитини до 10 років саме з зареєстрованим місцем проживання чи перебування батьків, що узгоджується з висновком ВС, викладеним у п.102 Постанови від 28 січня 2026 року № 761/28549/23.

Отже, вирішуючи вимогу позивачки з приводу визначення місця проживання дитини, суд зважує на те, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Аналізуючи вищенаведені обставини, зважаючи на відсутність правових підстав для втручання держави у сімейні відносини, врегульовані за згодою (домовленістю) їх учасників (щодо визначення місця проживання спільної дитини сторін), недоведеність порушених прав позивачки, які б підлягали захисту в судовому порядку, а також відсутність підстав вважати, що інтереси дитини потребують судового захисту як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судового рішення, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Суд враховує, що відмова у даному позові не суперечить інтересам дитини, не обмежує реалізацію її прав, гарантованих Конституцією та законами України, зокрема, права на освіту (влаштування дитини в школу та оформлення необхідних документів), на що посилається позивачка в позовній заяві; не впливає на сталість та безперервність звичного ритму життя дитини, оскільки син з вересня 2025 року та надалі продовжує проживати з матір`ю, яка забезпечує дитині належні умови для проживання та розвитку.

Суд звертає увагу на те, що відмова в позові щодо визначення місця проживання дитини із позивачкою не позбавляє її права звернутися до суду з вимогами про визначення місця проживання дитини в разі, якщо в подальшому батьки не дійдуть згоди щодо місця проживання малолітнього сина, а із досягненням чотирнадцятирічного віку ОСОБА_3 вправі самостійно обрати собі місце проживання будь з ким із батьків.

Доводи позивачки про те, що рішення суду про визначення місця проживання дитини разом з нею потрібне їй для подання в орган реєстрації для зміни зареєстрованого місця проживання сина без згоди батька, що вона вважає підставою наявності спору, суд відхиляє. Оскільки судове рішення у справі про визначення місця проживання дитини з одним із батьком може бути ухвалено коли між батьками немає домовленості про те, з ким із них буде проживати дитина, що відповідає позиції ВС, викладеній в Постанові від 18 вересня 2025 року у справі № 212/6085/24. Проте в даній справі дитина постійно проживає із матір`ю, батько не заперечував щодо проживання дитини разом із нею. А тому вказані посилання є помилковими щодо наявності підстав для визначення місця проживання дитини за рішенням суду, оскільки суд уповноважений на це у випадку недосягнення згоди між батьком і матір`ю (статті 160, 161 СК України).

У постанові Верховного Суду від 20.10.2021 року у справі №752/2951/20, провадження №61-11860св21, викладено висновок згідно з яким при вирішенні спору між батьками щодо реєстрації місця проживання дитини та зняття її з реєстрації за відсутності згоди іншого з батьків з`ясуванню підлягає питання, чи була вказана відмова безпідставною, або ж вона викликана певними обставинами. Якщо відсутність згоди відповідача на реєстрацію місця проживання дитини з позивачем обумовлена наявністю спору між сторонами щодо того, з ким із батьків має проживати дитина і остаточне рішення з цього приводу не ухвалене, саме рішення у справі про визначення місця проживання дитини є підставою для реєстрації місця її проживання і буде ефективним способом захисту прав дитини.

Натомість у справі, що розглядається, між сторонами відсутній спір щодо визначення місця проживання дитини, а за відсутності заявленої вимоги щодо зняття дитини з реєстрації за відсутності згоди іншого з батьків - суд позбавлений можливості давати оцінку доводам сторін щодо зміни чи залишення зареєстрованої адреси проживання дитини, оскільки такого предмету спору позивачем не заявлено.

При цьому, суд враховує позицію Верховного Суду про те, що слід розмежовувати згоду батьків на визначення місця проживання дитини з одним із них та згоду одного із батьків на реєстрацію місця проживання дитини в певному житлі, які по своїй суті є різними правовими конструкціями (Постанова від 09 жовтня 2024 року у справі № 453/1515/22, Постанова від 09 жовтня 2024 року у справі № 453/1515/22).

Відповідно до ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України та з огляду на висновок щодо відмови в задоволені позову, судові витрати позивачки, пов`язані з розглядом справи, залишаються за нею та не підлягають відшкодуванню.

Керуючись ст. ст. 3, 12, 13, 81, 259, 263-265, 315, 317, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Болехівська міська рада Івано-Франківської області, як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання малолітньої дитини - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст.358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування учасників справи та їх місце проживання:

позивач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 ;

відповідач: ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;

третя особа: Болехівська міська рада Івано-Франківської області, як орган опіки та піклування, місцезнаходження: 77202, Івано-Франківська обл., Калуський р-н, м.Болехів, площа Франка Івана, 12, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 04054270.

Повний текст рішення складено 10 серпня 2026 року.

Суддя: М.П.Кілик