Рішення № 138848665, 19.03.2026, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер 205/7951/25

Номер провадження2/205/901/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 березня 2026 року

Новокодацький районний суд міста Дніпра в складі головуючого судді Остапенко Н.Г., за участю секретаря судового засідання Зибалової П.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

26.05.2025 року до Новокодацького районного суду міста Дніпра надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому позивач просить стягнути заборгованість за кредитним договором у розмірі 47 160,29 грн. та судові витрати.

Позов обґрунтовано тим, що 14.02.2019р. між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 укладено договір № 22033000111907 про встановлення кредитного ліміту.

Свої зобов`язання за кредитним договором щодо повернення заборгованості та сплаті відсотків за користування кредитною лінією відповідач виконав не у повному обсязі, внаслідок чого у нього сформувалась заборгованість перед Банком в загальному розмірі 47 160,29 грн., що складається з: залишку простроченого кредиту в сумі 23 718,09 грн., залишку прострочених комісій в сумі 23 442,20 грн.

11.04.2024р. між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Санфорд Капітал» був укладений договір факторингу № 11/04/24, згідно умов якого відступлено на користь позивача право вимоги до відповідача за вищевказаним кредитним договором.

Згідно розрахунку заборгованості відповідача за кредитним договором № 22033000111907 від 14.02.2019р., станом на 10.04.2024р. заборгованість відповідача становить 47 160,29 грн., що складається з: залишку простроченого кредиту в сумі 23 718,09 грн., залишку прострочених комісій в сумі 23 442,20 грн.

Всі нарахування відбувались до дати отримання ТОВ «Санфорд Капітал» права грошової вимоги.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 30.05.2025р. відкрито провадження у справі у спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

16.10.2026р. через систему «Електронний суд» до суду надійшов Відзив на позов, в якому посилаючись на викладене, відповідач просить застосувати строки позовної давності та відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

20.10.2025р. через систему «Електронний суд» до суду надійшла Відповідь на Відзив, в якій позивач посилаючись на викладене, просить позов задовольнити у повному обсязі, та зазначає, що Відзив на позов є необґрунтованим та безпідставним,а тому не може братись до уваги судом при розгляді справи по суті.

30.10.2025р. через систему «Електронний суд» до суду надано заперечення на Відповідь на відзив, в яких відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача Маслюженко М.П. у судове засідання не з`явився, письмово просив розглядати справу без його участі, позов підтримав у повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечував.

Відповідач в особі свого представника адвоката Когана Р.В., у судове засідання не з`явився, через систему «Електронний суд» надіслав письмову заяву, в якій просить розгляд справи провести без участі відповідача та його представника. У задоволенні позову просить відмовити.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 14 лютого 2019 року ОСОБА_1 підписав заяву-згоду № 22033000111907 на укладання Універсального договору банківського обслуговування клієнтів-фізичних осіб, якою акцептував публічну пропозицію на укладення Універсального договору банківського обслуговування клієнтів-фізичних осіб в АТ «Банк Кредит Дніпро» зі змінами та доповненнями (УДБО), яка розміщена на веб-сайті банку, і беззастережно приєднався до умов УДБО та в повному обсязі, з урахуванням умов надання всіх послуг, як обраних безпосередньо при акцептуванні УДБО, так і послуг, що можуть бути надані клієнту в процесі обслуговування (з урахуванням усіх змін та доповнень), і погодився з тим, що він може обирати будь-які послуги, передбачені УДБО, у тому числі через дистанційні канали обслуговування.

14.02.2019 року між ОСОБА_1 та АТ «Банк Кредит Дніпро» укладено кредитний договір № 22033000111907, відповідно до умов якого відповідач, шляхом зарахування на поточний рахунок в АТ «Банк Кредит Дніпро» отримав кредит у сумі 62 000 грн., строком кредитування 60 місяців, зі сплатою процентів за користування кредитом на строкову заборгованість за кредитом у розмірі 0,001% річних, на прострочену заборгованість за кредитом 56,0%, зі сплатою щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості: 1233,80 грн. від суми кредиту, а орієнтовна реальна річна процентна ставка становить 62,83%, орієнтовна загальна вартість кредит за весь строк користування в грошовому виразі становить 136 029,55 грн.

Також, 14.02.2019р. ОСОБА_1 уклав із ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА Життя» договір добровільного старування життя клієнтів №ВР 22033000111907, відповідно до умов якого розмір страхового платежу становить 12 000 грн., вигодо набувачем є АТ «Банк Кредит Дніпро», строк дії договору 60 місяців.

Зазначена сума страхового платежу, згідно умов п.1.5. кредитного договору, була зарахована на користь страховика ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА Життя».

Як вбачається з роздруківки з веб-сайту АТ «Банк Кредит Дніпро» з 01 березня 2022 року банк запровадив кредитні канікули: для кредитів готівкою до 24 червня 2022 року, за іншими кредитними продуктами, для яких застосовані кредитні канікули до 30 червня 2022 року, які можуть бути продовжені за рішенням банку.

11.04.2024 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Санфорд Капітал» укладено договір факторингу №11/04/24, відповідно до умов якого АТ «Банк Кредит Дніпро» відступило за плату, а ТОВ «Санфорд Капітал» набуло, права вимоги до боржників, зазначених у реєстрах боржників, в тому числі до ОСОБА_1 за кредитним договором № 22033000111907 від 14.02.2019р., яка станом на 10.04.2024р. становить 47 160,73 грн., з яких: заборгованість за основним боргом 23 718,09 грн., за відсотками 0,43 грн., заборгованість за комісіями 23 442,20 грн.

Також з матеріалів справи судом встановлено, що станом на момент звернення ТОВ «Санфорд Капітал» до суду наявна заборгованість відповідачем не погашена, а доказів іншого відповідачем не було надано.

Крім того, з наданих позивачем розрахунків заборгованості судом встановлено, що з моменту отримання права вимоги до відповідача позивачем не здійснювалося жодних нарахувань, а заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 22033000111907 від 14.02.2019р. становить 47 160,73 грн.

Статтею 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. ст. 1046, 1049 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути надана розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Крім того, принцип змагальності сторін визначений законом і він передбачає, що кожна сторона повинна довести перед судом обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У кожної із сторін не має процесуальних переваг в доведенні своїх вимог і заперечень.

Отже, існування заборгованості у відповідача за кредитним договором №22033000111907 від 14.02.2019 року підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не спростовано відповідачем у встановленому законом порядку. Зокрема, у Відзиві на позов та Запереченні, сторона відповідача не заперечує щодо отримання кредитних коштів та укладення кредитного договору, в тому числі договору страхування життя. Але, висловлює незгоду щодо нарахування процентів та комісії, називаючи їх нарахування незаконними та безпідставними, з посиланням на викладені обґрунтування. У свою чергу не надаючи жодних достатніх та достовірних доказів, що зводиться до незгоди із заявленими позовними вимогами.

Щодо вимоги сторони відповідача застосування строків позовної давності, то слід зазначити наступне.

Стаття 256 ЦК України визначає, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права.

Частина 2 статті 258 ЦК України встановлює спеціальний скорочений строк позовної давності в один рік для стягнення неустойки (штрафу, пені). Застосування позовної давності можливе лише за заявою сторони у спорі.

Суд враховує висновки Верховного Суду, згідно з якими позовна давність на пеню обчислюється щодо кожного простроченого платежу окремо.

Постанова КМУ від 11 березня 2020 р. № 211: Регулювала запровадження карантину, що, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», зупинило перебіг позовної давності.

Закон України «Про внесення змін до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо перебігу строків позовної давності на період дії воєнного стану»: Забезпечує зупинення перебігу позовної давності на період дії воєнного стану, що діяв з 24 лютого 2022 року до 31 липня 2023 року.

П.19 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257 259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.

З урахуванням вказаних «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України, а також того факту, що станом на день розгляду вказаної справи термін дії воєнного стану продовжений, а також те, що строк дії кредитного договору визначений сторонами 60 місяців, тобто до лютого 2024р., зважаючи на це позивачем не пропущено строк для звернення з вказаним позовом до суду.

Згідно із ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Статтею 1077 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

ТОВ «Санфорд Капітал» набуло право грошової вимоги до відповідача на підставі договору факторингу №11/04/24 від 11 квітня 2024 року, в тому числі за кредитним договором № 22033000111907 від 14.02.2019 року, який укладено між ОСОБА_1 та АТ «Банк Кредит Дніпро».

Отже, судом встановлено факти укладення між АТ «Банк Кредит Дніпро та ОСОБА_1 вищевказаного кредитного договору та невиконання відповідачем належним чином зобов`язань з повернення кредитних коштів, а також те, що до ТОВ «Санфорд Капітал» перейшли права первісного кредитора АТ «Банк Кредит Дніпро» за кредитним договором № 22033000111907 від 14.02.2019 року, в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Щодо нарахування та стягнення заборгованості по простроченій комісії за обслуговування кредитної заборгованості суд виходить із наступного.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19, якщо у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування. При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до умов Кредитного договору №22033000111907 від 14.02.2019 року, укладеного між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 , щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості погоджена сторонами у відсотках від суми кредиту та її розмір встановлений в певних змінюваних ставках за різні періоди строку кредитування. Однак, у цьому договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту, позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення кредитного договору, отже положення договору про встановлення щомісячної комісії з розрахунково-касового обслуговування є нікчемним відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічних висновків у справі з подібними правовідносинами дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 06 листопада 2023 року у справі №204/224/21.

У пунктах 74, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17 сформульовано висновки про те, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів; за наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Отже, якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона, за загальним правилом, може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину.

Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги і заперечення й вирішити спір по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення.

Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Також такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, пункті 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, пунктах 33.4.-33.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2022 у справі №496/3134/19.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, про відсутність підстав стягувати з відповідача нараховану банком заборгованість по простроченій комісії за обслуговування кредитної заборгованості на суму 23 442,20 грн., оскільки положення кредитного договору про сплату позичальником комісій є нікчемним.

Доказів належного виконання основного кредитного зобов`язання ОСОБА_1 на користь первісного кредитора АТ «Банк Кредит Дніпро» матеріали справи не містять, а тому заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором у розмірі 23 718,09 грн. - залишок заборгованості по кредиту (тіло кредиту), суд вважає доведеним та таким, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Враховуючи викладене, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позовна заява ТОВ «Санфорд Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості підлягає частковому задоволенню.

Щодо вирішення питання розподілу судових витрат.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору в розмірі 1218,29 грн. (23718,09*2422,40)/47160,29).

Згідно із п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 статті 137 ЦПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Пунктом 2 частини 2 статті 141 ЦПК України передбачено, що у разі задоволення позову інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

На підтвердження вказаних витрат суду надано договір про надання правничої допомоги №1/04 від 01.04.2024р.; акт приймання-передачі послуг з правничої допомоги від 16.12.2024р., відповідно до якого адвокатським об`єднанням надано такі послуги: проведення юридичного та фінансового аналізу вартістю 1200 грн., складання, підписання та подання до суду позовної заяви щодо стягнення заборгованості з боржника вартістю 6000 грн.; ордер на надання правничої допомоги Серії АЕ №1310920 від 19.08.2024р., свідоцтво про право на заняття адвокатської діяльністю Серії ДП №3332 від 28.04.2021р..

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова Верховного Суду від 24.01.2019 року у справі №910/15944/17).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Отже, суд вважає, що витрати в розмірі 7200,00 грн. не відповідають у повній мірі критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також суперечать принципу розподілу таких витрат, оскільки з матеріалів справи вбачається відсутність співмірності з часом витраченим адвокатом на виконання відповідних правових (юридичних) послуг та їх необхідністю, обсягом наданих адвокатом послуг.

Приймаючи до уваги те, що рішенням суду позов задоволено частково, що дає суду підстави зазначити про здійснення адвокатом належного захисту позивача, але судом враховується недотримання співмірності витрат на правничу допомогу, а тому необхідно зменшити розмір витрат на правничу допомогу, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача до суми 3000,00 грн., що відповідає критерію розумності, встановлений їхньою дійсністю та необхідністю у цій справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 6, 11, 15-16, 207, 509, 512, 525-526, 530, 611-612, 625-628, 633-634, 638-639, 1050, 1054-1055, 1077-1078 ЦК України, ст. ст. 3, 11-12 Закону України «Про електронну комерцію», ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування», ст. ст. 4, 12-13, 19, 81, 133, 137, 141, ч. 2 ст. 247, ст. ст. 258-259, 263-266, 280, 282-284, 289, 354 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» (ЄДРПОУ 43575686, адреса:49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд.21, прим.68,69) заборгованість за кредитним договором № 22033000111907 від 14.02.2019 року у розмірі 23 718,09 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Санфорд Капітал» (ЄДРПОУ 43575686, адреса:49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, буд.21, прим.68,69) судовий збір у розмірі 1218,29 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.Г. Остапенко