Рішення № 138848637, 23.07.2026, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/4583/26

Провадження № 2/204/3520/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

23 липня 2026 року м. Дніпро

Чечелівський районний суд міста Дніпра, у складі:

головуючого судді Приваліхіної А.І.,

за участю секретаря судового засідання Єрмак Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

У С Т А Н О В И В:

21 квітня 2026 року ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» звернулося до суду із позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якій прохає стягнути з нього заборгованість за кредитним договором № 3127989 від 12 січня 2020 року у сумі 25 960 гривень, яка складається з: заборгованості по тілу кредиту 4 000 гривень, заборгованості по відсотках 21 960 гривень , комісії 0 гривень та пені 0 гривень.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що 12 січня 2020 року між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ОСОБА_1 було укладено договір № 3127989, право вимоги за яким, на підставі договору факторингу від 29 жовтня 2025 року № 29/10-2025 перейшло до ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ», яке в подальшому, за договором факторингу № ДФ-31102025 від 31 жовтня 2025 року, відступило право вимоги позивачу. Зазначено, що на момент подання позову зобов`язання щодо повернення кредитних коштів відповідачем не виконано ані первісному кредитору, ані новому кредитору, у зв`язку з чим за ним рахується заборгованість у розмірі 25 960 гривень, яка складається з: заборгованості по тілу кредиту 4 000 гривень, заборгованості по відсотках 21 960 гривень, комісії 0 гривень та пені 0 гривень, які позивач прохає суд стягнути з відповідача разом із судовим витратами по справі у сумі 2 662 гривні 40 копійок та витратами на правову допомогу у сумі 6 000 гривень.

Ухвалою від 12 березня 2026 року у справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін (а. с. 66), копія якої надіслана учасникам справи за вихідним № 11972/26-вих/2/204/3520/26 від 28 квітня 2026 року (а. с. 67).

Представник позивача в судове засідання не з`явився, у позові, з-поміж іншого, прохав про розгляд справи за його відсутності (а. с. 7) не заперечував проти ухвалення заочного рішення

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, місце та час розгляду справи повідомлений належним чином (а. с. 93), причини неявки суду не відомі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням кожен окремо та в їх сукупності, суд дійшов висновку про залишення без задоволення позовних вимог та, спираючись на вимоги ст. ст. 223, 247, 280 ЦПК України, ухвалив заочне рішення без фіксування судового процесу технічними засобами.

Судом встановлено, що 12 січня 2020 року між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та відповідачем був укладений договір № 3127989 про надання кредиту, який підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до вимог п. 1.3 Договору, ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» надає Позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а Позичальник зобов`язується повернути кредит у сумі 4 000 гривень.

Строк кредитування з 12 січня 2020 року по 09 серпня 2020 року.

В паспорті споживчого кредиту, ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ОСОБА_1 узгодили основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформацію щодо орієнтованої річної процентної ставки та орієнтованої загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту та інші додаткову інформацію (а. с. 44-45).

ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» зобов`язання за договором про надання кредиту № 3127989 від 12 січня 2020 року виконало в повному обсязі, шляхом переказу на рахунок відповідача грошових кошти в сумі 4 000 гривень, що підтверджується довідкою ТОВ «ФК « Елаєнс» про перерахування коштів (а. с. 41).

29 жовтня 2025 року між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» уклалидоговір факторингу № 29/10-2025 (а. с. 25-29), відповідно до якого кредитор передає (відступає) новому кредитору за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржником (портфель заборгованості).

З Витягу реєстру боржників вбачається, що ТОВ «ФК «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» набуло право вимоги до відповідача за договором № 3127989 від 12 січня 2020 року (а. с. 13) у сумі 25 960 гривень, яка складається із заборгованості за кредитом (тілом кредиту) у розмірі 4 000 гривень, заборгованості за відсотками у розмірі 21 960 гривень, комісії 0 гривень та пені 0 гривень.

31 жовтня 2025 року між ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» позивачем укладено договір факторингу ДФ-31102025 (а. с. 32-39), відповідно до якого кредитор передає (відступає) новому кредитору за плату, а новий кредитор приймає належні кредиторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі боржників, укладеними між кредитором і боржником (портфель заборгованості).

З Витягу реєстру боржників вбачається, що ТОВ «ФК «СОЛВЕНТІС» набуло право вимоги до відповідача за договором № 3127989 від 12 січня 2020 року (а. с. 14) у сумі 25 960 гривень, яка складається із заборгованості за кредитом (тілом кредиту) у розмірі 4 000 гривень, заборгованості за відсотками у розмірі 21 960 гривень, комісії 0 гривень та пені 0 гривень.

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Вимогами ч. 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з вимогами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами ч. 1 ст. 623 ЦК України визначено, що боржник, що порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до вимог ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Приписами ч. 1 ст. 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов`язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем.

Відповідно до статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином відступлення права вимоги.

Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України та ст. 442 ЦПК України, заміна кредитора у зобов`язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Згідно з вимогами ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 519 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.

Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі № 914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.

Так, у постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.

Крім того, у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/15965/17 Верховний Суд зазначив про те, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 зроблено висновок про те, що відповідно до вимог статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1 ст. 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.

Так, з матеріалів справи вбачається, що 12 січня 2020 року між ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» та ОСОБА_1 було укладено договір № 3127989, право вимоги за яким ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» на підставі договору факторингу № 29/10-2025 від 29 жовтня 2025 року відступило ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ», яке в подальшому відступило право вимоги позивачу на підставі договору факторингу від 31 жовтня 2025 року № ДФ-31102025.

На підтвердження переходу права первісного кредитора за договором № 3127989 від 12 січня 2020 року до ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ», позивачем надано суду договір факторингу від 29 жовтня 2025 року № 29/10-2025, за яким ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» відступило право вимоги до відповідача останньому.

Пунктом 2.4. даного договору передбачено, що клієнт протягом 10 (десяти) робочих днів з дати відступлення (переходу) права вимоги зобов`язується повідомити боржників у спосіб, визначений ч. 1 ст. 25 Закону України «Про споживче кредитування» про такий факт та про передачу персональних даних споживача, а також надати інформацію про нового кредитора (фактора) (найменування, ідентифікаційний код юридичної особи в єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, місцезнаходження, інформацію для здійснення зв`язку номер телефону, адресу, адресу електронної пошти). Сторони домовились, що для окупованих територій та територій, що на дату підписання відповідного реєстру боржників не знаходяться під контролем України чи контроль над яким був втрачений, повідомлення будуть направлені протягом 10 (десяти) робочих днів після відновлення контролю з боку офіційної влади України.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , що на момент підписання договору факторингу є тимчасово окупованою територією.

Однак, матеріали справи не містять доказів направлення відповідачу повідомлення про факт відступлення права вимоги, що, з урахуванням правового статусу території реєстрації боржника, відповідає умовам п. 2.4 Договору факторингу, яким виконання цього обов`язку відстрочено до відновлення контролю офіційної влади України.

Тому, аналізуючи положення п. 2.1.3 Договору факторингу, суд зазначає, що правомірність переходу права вимоги підтверджується виключно сукупністю трьох умов: укладенням Договору, оформленням Реєстру та повідомленням боржника про відступлення права вимоги.

Натомість, оскільки матеріали справи не містять доказів сповіщення відповідача, а строк виконання цього обов`язку відстрочено на підставі п. 2.4 Договору внаслідок тимчасової окупації населеного пункту, суд констатує відсутність правових підстав для твердження про факт переходу права вимоги до ОСОБА_1 від ТОВ «АЛЕКСКРЕДИТ» до ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ». Як наслідок, ТОВ «СЕКВОЯ КАПІТАЛ» не набуло матеріальних та процесуальних прав кредитора за договором № 3127989 від 12 січня 2020 року.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про те, що позивачем не підтверджено належними, достатніми та допустимими доказами переходу до нього права вимоги первісного кредитора до відповідача за кредитним договором № 3127989 від 12 січня 2020 року, а відтак ТОВ «СОЛВЕНТІС» не має права вимагати від відповідача сплати заборгованості за вказаним кредитним договором, оскільки останнім його права не порушені.

Крім того, суд зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 та, постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19 та від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, Верховний Суд вказав на те, що для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Так, у постановах від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 та від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 Верховний Суд вказав на те, що відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17.

Крім того, Верховний суд у своїх постановах від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 та від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 вказав на те, що приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності.

Зазначене свідчить про те, що позивач у даній справі не довів порушення саме його прав внаслідок невиконання відповідачем зобов`язань за договором № 3127989 від 12 січня 2020 року.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із вищенаведеного, суд доходить висновку про те, що наданими до суду доказами позивач не довів порушення саме його прав внаслідок невиконання відповідачем зобов`язань за договором № 3127989 від 12 січня 2020 року, а відтак підстави для задоволення заявлених ним вимог про стягнення із відповідача заборгованості за кредитним договором № 3127989 ід 12 січня 2020 року відсутні.

У зв`язку із відмовою у задоволенні заявлених вимог за приписами ст. 141 ЦПК України судовий збір не відшкодовується.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 247, 258, 265, 280-289, 354-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Солвентіс» (07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри 21/1; ЄДРПОУ 43657029) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) про стягнення заборгованості залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Заочне рішення може бути переглянуте Чечелівським районним судом міста Дніпра за письмовою заявою відповідача протягом двадцяти днів зо дня отримання ним копії рішення.

Суддя А.І. Приваліхіна