Ухвала суду № 138847872, 10.08.2026, Охтирський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 583/4042/26

2/583/2026/26

У Х В А Л А

про залишення без руху

10 серпня 2026 року Суддя Охтирського міськрайонного суду Сумської області Савєльєва А.І., розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу,

в с т а н о в и в:

06.08.2026 позивач ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідача ОСОБА_3 , подав до суду позов, згідно з яким просить розірвати шлюб, укладений між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 24 вересня 2020 року Шевченківським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 1198.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що 24 вересня 2020 року між громадянином України ОСОБА_1 та громадянкою Республіки Філіппіни ОСОБА_3 було укладено шлюб, який зареєстровано Шевченківським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис № 1198. Від шлюбу сторони не мають неповнолітніх дітей, спільне життя не склалося через відсутність взаєморозуміння між ними, розходження поглядів на сімейні відносини та сімейні обов`язки з ведення спільного господарства. Сторони мають різні погляди на життя, з вини обох сторін сумісне життя і збереження сім`ї стало неможливими. За таких обставин позивач вважає, що подальше спільне життя з відповідачем та збереження шлюбу є неможливим і суперечить його інтересам, у зв`язку з чим просить позовні вимоги задовольнити та розірвати шлюб.

Вивчивши матеріали справи, суддя дійшов висновку про невідповідність позовної заяви вимогам ст. ст. 175,177 ЦПК України та наявність підстав для залишення позовної заяви без руху.

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідач ОСОБА_3 є громадянкою Республіки Філіппіни та не має на території України зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання чи місця перебування, що підтверджується відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру №3146538 від 07.08.2026.

Порядок розірвання шлюбу, укладеного між громадянином України та іноземцем, має ряд особливостей. Основним у цьому питанні є визначення закону, відповідно до якого буде проводитися розірвання шлюбу.

Відповідно до частин першої та другої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.

Статтею 497 ЦПК України зазначено, що підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати вимогам, встановлених у статях 175 і 177 ЦПК України.

Вимогами ст. 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що припинення шлюбу та правові наслідки його припинення визначаються правом, яке діє в даний час щодо правових наслідків шлюбу.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином.

Таким чином, якщо подружжя є громадянами різних держав, спільно проживали на території України, і на час розірвання шлюбу хоча б один з них продовжує проживати на її території, то розірвання шлюбу провадиться за законодавством України. Особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є (ст. 16 Закону України «Про міжнародне приватне право»).

В силу вимог ст. 110 СК України, розірвання шлюбу можливе за заявою одного з подружжя.

Згідно з ч.ч.2, 3 ст. 60 Закону України «Про міжнародне приватне право», подружжя, яке не має спільного особистого закону, може обрати право, що буде застосовуватися до правових наслідків шлюбу, якщо подружжя не має спільного місця проживання або якщо особистий закон жодного з них не збігається з правом держави їхнього спільного місця проживання. Вибір права згідно з частиною другою цієї статті обмежений лише правом особистого закону одного з подружжя без застосування частини другої статті 16 цього Закону. Угода про вибір права припиняється, якщо особистий закон подружжя стає спільним.

Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11, позов про розірвання шлюбу з особою, яка не має в Україні місця проживання або місце проживання якої невідоме, може пред`являтися за місцем знаходження майна відповідача, або за останнім відомим місцем його проживання чи перебування, а у випадку, коли з позивачем проживають його малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров`я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача - за місцем проживання позивача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за місцем проживання будь-кого з них.

У разі розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, один з яких проживає в Україні, питання підсудності визначається за загальними правилами.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач обрав підсудність за місцем своєї реєстрації.

Згідно з ч. 1 ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 28 ЦПК України позови про розірвання шлюбу можуть пред`являтись за зареєстрованим місцем проживання (перебування) позивача у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров`я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача.

Однак позивач не зазначив та не надав доказів про перебування на його утриманні малолітніх або неповнолітніх дітей або доказів того, що він не може за станом здоров`я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, у випадках, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у ст. 77 цього Закону, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення.

Такої угоди для визначення підсудності до матеріалів позову не надано.

Таким чином, позивачу слід підтвердити обставини, які свідчать про можливість звернення до суду за місцем своєї реєстрації, надавши відповідні письмові докази.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: місце проживання чи перебування (для фізичних осіб).

У позовній заяві зазначено місце проживання позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_3 : АДРЕСА_1 .

Разом з тим, згідно з відповіддю з Єдиного державного демографічного реєстру №3146538 від 07.08.2026.відомості про зареєстроване місце відповідача ОСОБА_3 на території України відсутні.

Окрім того, зі змісту позовної заяви вбачається, що відповідач ОСОБА_3 є громадянкою Республіки Філіппіни.

Статтею 80 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що у разі якщо при розгляді справи з іноземним елементом у суду виникне необхідність у врученні документів або отриманні доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави в порядку, встановленому процесуальним законом України або міжнародним договором України.

Згідно з п. 2.3 розділу ІІ Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та ДСА України від 27 червня 2008 року №1092/5/54, доручення та документи, що до нього додаються, складаються мовою, передбаченою відповідним міжнародним договором України. Якщо доручення чи документи, що до нього додаються, складено українською мовою, слід додавати завірений переклад на мову запитуваної держави або на іншу мову, передбачену міжнародним договором України. Документи, що підлягають врученню згідно з дорученням суду України, складаються мовою запитуваної держави чи іншою мовою, передбаченою міжнародним договором України, або супроводжуються завіреним перекладом на таку мову. У відповідних випадках документи, що підлягають врученню, можуть бути складені або перекладені на ту мову, яку, як є підстави вважати, розуміє особа, якій необхідно вручити документи.

Відповідно до ст. 2 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, кожна Договірна Держава призначає Центральний Орган, обов`язком якого є отримання прохань про вручення документів, що виходять від інших Договірних Держав.

Статтею 3 цієї Конвенції визначено, що орган влади чи судовий працівник, компетентний, відповідно до права запитуючої Держави, направляють Центральному органу запитуваної Держави прохання згідно з формуляром, що додається до цієї Конвенції, без потреби легалізації або виконання інших аналогічних формальностей. До прохання додається документ, що підлягає врученню, або його копія. Прохання і документ надаються в двох примірниках.

Відповідно до ст. 5 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах, Центральний Орган запитуваної Держави власноручно вручає документ або забезпечує його вручення відповідним органом: a) у спосіб, визначений його внутрішнім правом для вручення документів, складених в цій державі, особам, що перебувають на її території, або b) в особливий спосіб, обумовлений запитуючим органом, якщо такий спосіб не є несумісним з законами запитуваної Держави. З урахуванням положень пункту (b) частини першої цієї статті документ може завжди бути вручений шляхом безпосередньої доставки одержувачу, який приймає його добровільно. Якщо документ має бути вручений відповідно до частини першої цієї статті, то Центральний Орган може вимагати, щоб документ був складений або перекладений офіційною мовою або однією з офіційних мов запитуваної Держави.

У такому разі саме на позивача покладається обов`язок забезпечити подання до суду належно оформлених, перекладених, нотаріально посвідчених документів, після чого вони направляються судом до Міністерства юстиції України.

Оскільки відповідач ОСОБА_3 є громадянином Республіки Філіппіни, позивачу слід надати в двох екземплярах належним чином засвідчений переклад позовної заяви та усіх додатків до неї на офіційну мову запитуваної держави, для вручення їх відповідачу за місцем проживання (реєстрації) та зазначити місце реєстрації відповідача.

Суд звертає увагу позивачки на те, що оформлення документів для їх можливого використання як за кордоном так і на території України є проставлення апостиля, запровадженого Гаазькою Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, до якої приєдналися більше ніж 90 країн. Гаазька Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, набула чинності між Україною і державами-учасницями Конвенції, що не висловили заперечень проти її приєднання, з 22 грудня 2003 року.

Апостиль - це спеціальний штамп, який проставляється на офіційних документах, що надходять від держав - учасниць зазначеної Конвенції. Він засвідчує справжність підпису особи під документом і автентичність відбитку печатки або штампа, якими скріплено відповідний документ.

Крім того, відповідно до вимог ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додається документ, що підтверджує сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з положеннями ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» судовий збір за подання до суду позовної заяви про розірвання шлюбу складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

При зверненні до суду позивачем зазначено, що він поніс судові витрати у вигляді сплаченого судового збору, однак не надано документального підтвердження сплати судового збору на рахунок Охтирського міськрайонного суду Сумської області.

За таких обставин позивачу необхідно сплатити судовий збір у розмірі 1064,96 грн за подачу позовної заяви на рахунок: Населений пункт: Охтирська міська ТГ, Отримувач: ГУК Сум.обл/Охтирська МТГ/22030101, Код отримувача: 37970404, Банк отримувача: Казначейство України(ел. адм. подат.), Номер рахунку: UA278999980313121206000018538, Код класифікації доходів бюджету: 22030101, Найменування податку: Судовий збір (Державна судова адміністрація України, 050) та надати суду відповідну квитанцію.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони чи обмеження, зміст яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

З рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого Королівства» від 28.10.1998 року вбачається, що право на суд не є абсолютним та воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Таким чином, враховуючи, що позовна заява не відповідає вимогам, передбаченим ст. 177 ЦПК України, наявні підстави для залишення її без руху з наданням позивачу десятиденного строку для усунення вищевказаних недоліків.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 177, 185, 260 ЦПК України, суддя -

П О С Т А Н О В И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення недоліків, викладених у мотивувальній частині ухвали, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення позивачу ухвали.

Роз`яснити позивачу, що в разі невиконання ухвали суду в зазначений строк заяву буде визнано неподаною та повернено позивачу.

Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає.

Суддя А.І.Савєльєва