Ухвала суду № 138847588, 10.08.2026, Сколівський районний суд Львівської області

ЄУНСС: 453/1162/26

НП: 2/453/919/26

УХВАЛА

про вирішення клопотання сторони у справі з процесуальних питань

10 серпня 2026 року місто Сколе

Сколівський районний суд Львівської області у складі головуючого судді Микитина Володимира Ярославовича,

сторони у справі:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС»;

відповідачка ОСОБА_1 ;

зміст позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором;

вирішуючи у приміщенні суду, що по вул. Д. Галицького, 8, у м. Сколе Стрийського району Львівської області, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання, клопотання відповідачки ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи, призначення розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, надання можливості подання відзиву на позовну заяву, опісля закінчення тимчасової втрати працездатності, -

в с т а н о в и в:

Описова частина із зазначенням суті питання, що вирішується ухвалою.

Позивач ТзОВ «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС», у порядку представництва, котре здійснює адвокат АБ «Пархомчук та партнери» Пархомчук С.В., сформувавши документ в системі «Електронний суд», подав у Сколівський районний суд Львівської області позовну заяву, що була зареєстрована в діловодстві 22.06.2026 року за вх. №5114, в якій просить ухвалити рішення про стягнення на свою користь з відповідачки ОСОБА_1 заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 281524, укладеного 24.04.2025 року з ТзОВ «КЛАЙ ІНВЕСТ», у загальному розмірі 10 419 грн. 20 коп.. Судові витрати у справі, котрі полягають у сплаті судового збору за пред`явлення до суду вищевказаної позовної заяви із однією вимогою майнового характеру, з понижуючим коефіцієнтом, у розмірі 2 662 грн. 40 коп., а також понесені витрати на правову допомогу в розмірі 15 500 грн., позивач ТзОВ «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» при ухваленні рішення просить стягнути на свою користь з відповідачки ОСОБА_1 ...

Ухвалою судді Сколівського районного суду Львівської області Микитина В.Я. від 23.06.2026 року, після отримання інформації про зареєстроване місце проживання/перебування відповідачки ОСОБА_1 , яка не має статусу підприємця, вищевказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі. Задоволено клопотання позивача ТзОВ «Фінансова компанія «ВЕНЕРА ФІНАНС» про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження. Розгляд цієї справи ухвалено провести у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, без проведення судового засідання, протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття у ній провадження. Інформацію про дату розгляду справи вирішено оприлюднити на офіційному веб-порталі судової влади України та на сайті Сколівського районного суду Львівської області. Запропоновано відповідачці ОСОБА_1 у п`ятнадцятиденний строк з дня вручення копії даної ухвали подати до суду відзив на позовну заяву, який має відповідати вимогам, встановленим ст. 178 ЦПК України. До відзиву на позовну заяву слід додати докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідачки ОСОБА_1 , якщо такі докази не надані позивачем та документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів позивачеві. Роз`яснено відповідачці ОСОБА_1 , що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Повідомлено відповідачку ОСОБА_1 , що у випадку визнання нею позову у строк, встановлений судом для надання відзиву, вона може надіслати до суду заяву про визнання позовних вимог, а також про те, що, відповідно до ч. 1 ст. 193 ЦПК України, у строк для подання відзиву вона має право пред`явити зустрічний позов.

Відповідно до довідки про доставку електронного документу, ухвала судді від 23.06.2026 року доставлено до електронного кабінету відповідачки ОСОБА_1 : 23.06.2026 року о 21:11 год..

Поза тим, відповідачка ОСОБА_1 30.07.2026 року, сформувавши документ в системі «Електронний суд», подала клопотання з процесуальних питань, з-поміж іншого, про відкладення розгляду справи, призначення розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, надання можливості подання відзиву на позовну заяву, опісля закінчення тимчасової втрати працездатності.

В обґрунтування такого клопотання відповідачка ОСОБА_1 зазначає, що перебуває на лікуванні та є тимчасово непрацездатною, що, за її твердженням, підтверджується листками непрацездатності та консультативними висновками лікарів-неврологів від 25.07.2026 року та від 29.07.2026 року; у зв`язку із захворюванням вона має виражений больовий синдром і порушення ходи, проходить призначене лікування та подальше медичне обстеження, з огляду на що не має можливості особисто брати участь у судовому розгляді та належним чином підготуватися до захисту своїх прав. Окрім того, відповідачка ОСОБА_1 вказує, що не погоджується з позовними вимогами, має заперечення щодо них, потребує часу для належної підготовки відзиву, збору та подання доказів і бажає надати суду особисті пояснення. На обґрунтування свого права заявити відповідне клопотання відповідачка ОСОБА_1 прямо посилається на зміст ухвали суду про відкриття провадження у справі, зазначаючи, що згідно з нею відповідачка має право заявити клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Разом із тим, відзиву на позовну заяву відповідачка ОСОБА_1 до суду не подала, як не подала й заяви про поновлення пропущеного процесуального строку на вчинення цієї процесуальної дії.

Суд вважав за необхідне вирішити таке клопотання у письмовому провадженні без призначення судового засідання, з цією метою дослідив наявні у матеріалах цієї справи документи, необхідні для його вирішення.

Релевантні джерела права, котрими керувався суд, постановляючи дану ухвалу.

За змістом ч. 1 ст. 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

За змістом пункту 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, що його установлено законом, який розв`яже спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський Суд із прав людини наголосив, що пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року містить гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду, що «рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення особи «правом на суд» з огляду на принцип правовладдя в демократичному суспільстві. Для того, щоб право на доступ до суду було дієвим, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити чин (акт), що становить втручання в її права» (рішення у справі «Bellet v. France» від 04 грудня 1995 року (заява № 23805/94), § 36).

Європейський Суд із прав людини послідовно зазначає, що право на суд, гарантоване ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним, обмеження права, гарантованого цією статтею, не буде сумісним із пунктом 1 цієї статті, якщо воно не має правомірної мети та якщо немає розумної домірності між застосовними засобами та метою, що її прагнуть досягти (рішення у справі «Ashingdane v. the United Kingdom» від 28 травня 1985 року (заява № 8225/78), § 5, 7); домірність полягає в дотриманні справедливого балансу між вимогами загальних інтересів суспільства та вимогами захисту основоположних прав людини (рішення у справі «Scordino v. Italy (№ 1)» від 29 березня 2006 року (заява № 36813/97), § 93).

У рішенні у справі «Ponka v. Estonia» від 08 листопада 2016 року (заява № 64160/11) Європейський Суд із прав людини визнав, що держави-члени можуть вважати за доцільне запровадити спрощену процедуру розв`язання дрібних позовів порядком цивільного судочинства; така спрощена процедура може відповідати інтересам сторін, оскільки вона полегшує доступ до правосуддя, зменшує витрати, пов`язані з розглядом справи, та прискорює врегулювання спорів; суд також зауважив, що держави-члени можуть ухвалити рішення про те, що таку спрощену цивільну процедуру, як правило, мають проводити в рамках письмового провадження, якщо тільки суд не визнає за потрібне провести усне слухання або якщо одна зі сторін не звернеться з таким клопотанням (§ 30).

Водночас, Європейський Суд із прав людини наголошує, що встановлення процесуальних строків та наслідків їх недодержання переслідує легітимну мету забезпечення належного здійснення правосуддя та юридичної визначеності; зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані, а суд, розглядаючи питання про поновлення пропущеного строку, зобов`язаний у кожній справі оцінити наведені стороною підстави та навести мотиви свого висновку (рішення у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року (заява № 3236/03), § 40, 41).

Відповідно до частин 4, 6 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ. Для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються, зокрема, малозначні справи.

Відповідно до ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

За змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи; у такому випадку судове засідання не проводиться.

За змістом частин 5-7 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Приписами ч. 3 ст. 279 ЦПК України визначено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 124 ЦПК України, процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. За змістом ч. 3 цієї ж статті, перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Частиною 2 цієї ж статті визначено, що документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

За змістом частин 1, 4 та 5 ст. 127 ЦПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно з поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України, питання про відкладення розгляду справи вирішується у судовому засіданні.

Згідно з ч. 3 ст. 2 ЦПК України, основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін, диспозитивність, а також розумність строків розгляду справи судом.

Підсумок суду за результатами вирішення клопотання.

Отож, з додержанням вимог Конституції України, приписи цивільного процесуального закону мають забезпечити рівні юридичні можливості процесуального характеру для всіх учасників судового процесу, а у разі встановлення окремими нормами права процесуальних відмінностей, застосовані в процесуальному законі юридичні засоби мають бути спрямованими на досягнення правомірної мети, ґрунтуватись на конституційних принципах правовладдя (верховенства права), юридичної рівності та домірності.

Вирішуючи заявлене клопотання відповідачки ОСОБА_1 , суд насамперед звертає увагу, що процесуальний закон пов`язує реалізацію права відповідача ініціювати розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не лише з наявністю відповідного волевиявлення, але й з додержанням преклюзивного строку, встановленого ч. 7 ст. 279 ЦПК України, - такого, що збігається зі строком на подання відзиву на позовну заяву. Такий законодавчий підхід не є формальним обмеженням, а слугує забезпеченню юридичної визначеності та розумних строків розгляду справи: обрана судом форма провадження не може довільно змінюватися на будь-якій стадії, оскільки це унеможливило б додержання скороченого шістдесятиденного строку, встановленого ст. 275 ЦПК України, та позбавило б інститут спрощеного позовного провадження його сутнісного призначення, на що вказував і Європейський Суд із прав людини у рішенні у справі «Ponka v. Estonia».

Як установлено судом вище, копію ухвали про відкриття провадження у цій справі відповідачка ОСОБА_1 отримала 23.06.2026 року, установлений судом п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву розпочався 24.06.2026 року та сплив 08.07.2026 року, а отже саме 08.07.2026 року сплив і строк, у межах якого відповідачка ОСОБА_1 була вправі подати клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання ж подано нею 30.07.2026 року, тобто з пропуском цього строку на двадцять два дні.

Суд окремо наголошує, що зміст ч. 7 ст. 279 ЦПК України, включно із зазначенням строку подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, було дослівно роз`яснено відповідачці ОСОБА_1 в ухвалі про відкриття провадження у справі від 23.06.2026 року. Понад те, у поданому клопотанні відповідачка ОСОБА_1 сама посилається на цю ухвалу як на джерело свого права заявити відповідне клопотання. За таких обставин, відповідачка ОСОБА_1 не може вважатися необізнаною з установленим строком: вона покликається на ту саму частину ухвали суду, якою одночасно роз`яснено і надане їй право, і темпоральні межі його реалізації, використовуючи при цьому лише ту її частину, що є для неї сприятливою.

За приписами ч. 1 ст. 126 ЦПК України, право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом, а відповідно до ч. 2 цієї ж статті, документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Жодного винятку із цього правила щодо клопотання, передбаченого частинами 5, 7 ст. 279 ЦПК України, процесуальний закон не встановлює.

При цьому суд наголошує, що поновлення пропущеного процесуального строку не відбувається автоматично та не може бути здійснене судом з власної ініціативи: за змістом ч. 1 ст. 127 ЦПК України воно можливе виключно за заявою учасника справи та за умови визнання судом причин пропуску поважними. Такої заяви відповідачка ОСОБА_1 до суду не подала, а саме лише посилання у клопотанні на обставини тимчасової непрацездатності, без звернення з відповідним клопотанням процесуального характеру, не замінює передбаченого законом порядку та не наділяє суд повноваженням вирішувати питання поновлення строку поза межами волевиявлення сторони.

Окремо суд зауважує, що жоден із документів, доданих відповідачкою ОСОБА_1 на підтвердження обставин тимчасової непрацездатності, не стосується періоду перебігу пропущеного нею процесуального строку. Так, консультативні висновки лікарів-неврологів датовані 25.07.2026 року та 29.07.2026 року, тобто складені відповідно на сімнадцятий та двадцять перший день після спливу 08.07.2026 року строку на подання відзиву на позовну заяву. Матеріали справи не містять жодного медичного документа, який би засвідчував стан здоров`я відповідачки ОСОБА_1 у період з 24.06.2026 року по 08.07.2026 року, коли вона мала процесуальну можливість подати як відзив на позовну заяву, так і клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Наведене має самостійне юридичне значення. Обставина, що виникла вже після втрати особою права на вчинення процесуальної дії у розумінні ч. 1 ст. 126 ЦПК України, за своєю природою не могла зумовити пропуск строку, який сплив раніше, а тому не перебуває з таким пропуском у причиновому зв`язку. Відтак, посилання відповідачки ОСОБА_1 на тимчасову непрацездатність, що настала у другій половині липня 2026 року, не пояснює її процесуальної бездіяльності впродовж усього перебігу строку з 24.06.2026 року по 08.07.2026 року, коли жодних перешкод для реалізації наданих їй процесуальних прав, за наявними у справі матеріалами, не існувало. Разом із тим, остаточна оцінка цих обставин на предмет поважності причин пропуску строку може бути здійснена лише в разі та в межах розгляду відповідної заяви про поновлення строку, поданої в порядку ст. 127 ЦПК України, з чим суд на цій стадії не стикається.

Щодо вимоги відповідачки ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи суд зазначає, що інститут відкладення розгляду справи, врегульований ст. 223 ЦПК України, застосовується виключно у межах судового засідання та є способом реагування на неявку учасника справи чи інші перешкоди в його проведенні. Оскільки ухвалою від 23.06.2026 року розгляд цієї цивільної справи постановлено провести у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання, а за змістом ч. 13 ст. 7 ЦПК України у такому випадку судове засідання не проводиться, відкладення розгляду справи як процесуальна дія в цьому провадженні є неможливим. Із цих же підстав не потребує окремого вирішення й вимога відповідачки ОСОБА_1 не розглядати справу за її відсутності, оскільки вона є похідною від вимоги про призначення розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Суд також констатує, що залишення клопотання без розгляду з наведених підстав не є перешкодою у доступі до правосуддя та не порушує справедливого балансу, про який ідеться в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Ashingdane v. the United Kingdom», позаяк відповідачка ОСОБА_1 не позбавлена права на захист своїх інтересів у цій справі: вона зберігає можливість подати відзив на позовну заяву разом із заявою про поновлення пропущеного процесуального строку, а також надати суду письмові пояснення та докази в порядку, встановленому ЦПК України. Обмеження, застосоване судом, є домірним, переслідує легітимну мету забезпечення розумних строків розгляду справи, ґрунтується на чіткому й передбачуваному приписі процесуального закону, який до того ж було персонально роз`яснено заявниці.

Виходячи з наведеного, клопотання відповідачки ОСОБА_1 про призначення розгляду цієї цивільної справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, як подане після закінчення встановленого ч. 7 ст. 279 ЦПК України процесуального строку та за відсутності заяви про його поновлення, на підставі ч. 2 ст. 126 ЦПК України належить залишити без розгляду.

Роз`яснення відповідачці ОСОБА_1 порядку реалізації права на подання відзиву на позовну заяву з пропуском установленого судом строку.

Вирішуючи вимогу відповідачки ОСОБА_1 про надання їй можливості подати відзив на позовну заяву та додаткові докази після закінчення тимчасової непрацездатності, суд вважає за необхідне роз`яснити таке.

Процесуальний закон не передбачає такої процесуальної дії суду, як «надання можливості» подати відзив поза межами встановленого строку чи попереднє санкціонування судом майбутнього подання заяви по суті справи. Питання, порушене відповідачкою ОСОБА_1 , вирішується виключно в порядку ст. 127 ЦПК України, - шляхом поновлення пропущеного процесуального строку.

За змістом ч. 4 ст. 127 ЦПК України, одночасно з поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Отже, заява про поновлення строку на подання відзиву не є самостійним зверненням і не може бути подана та розглянута окремо чи наперед, оскільки вона подається виключно разом із самим відзивом на позовну заяву та доданими до нього доказами. Заява про поновлення строку, подана без одночасного вчинення відповідної процесуальної дії, є такою, що не відповідає вимогам ч. 4 ст. 127 ЦПК України, а тому не може бути задоволена.

При вирішенні такої заяви суд, за приписами ч. 1 ст. 127 ЦПК України, оцінює поважність причин пропуску встановленого процесуального строку. Поважними визнаються лише ті причини, які об`єктивно унеможливлювали або істотно ускладнювали вчинення процесуальної дії у визначений строк, не залежали від волі заявника та існували протягом усього або більшої частини перебігу цього строку. Обов`язок доведення поважності причин пропуску строку покладається на особу, яка звертається із заявою про його поновлення, і має бути підтверджений належними та допустимими доказами, що стосуються саме періоду перебігу пропущеного строку.

Роз`яснюючи наведене, суд звертає увагу відповідачки ОСОБА_1 на те, що доводи та докази, які подаватимуться на обґрунтування поважності причин пропуску строку, мають стосуватися саме періоду з 24.06.2026 року по 08.07.2026 року, та подальшого строку до вчинення процесуальної дії, оскільки предметом оцінки суду в порядку ч. 1 ст. 127 ЦПК України є наявність об`єктивних перешкод для вчинення процесуальної дії протягом перебігу пропущеного строку, а не обставини, що виникли після його спливу.

Відтак, у разі наміру реалізувати своє право на подання відзиву на позовну заяву, відповідачці ОСОБА_1 належить подати до суду відзив, оформлений відповідно до вимог ст. 178 ЦПК України, з доданими до нього доказами та документами, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів позивачеві, а одночасно з ним заяву про поновлення пропущеного процесуального строку на подання відзиву з наведенням причин його пропуску та доданням доказів на їх підтвердження. Лише за такої умови суд буде вправі розглянути питання про поновлення цього строку та вирішити питання про прийняття відзиву до розгляду.

Водночас суд звертає увагу відповідачки ОСОБА_1 , що згідно зі ст. 275 ЦПК України загальний строк розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження не може перевищувати шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі, а, отже, у цій справі спливає 24.08.2026 року, а тому зволікання з поданням відзиву створює реальний ризик ухвалення рішення за наявними у справі матеріалами, про що відповідачку ОСОБА_1 було попереджено ще ухвалою про відкриття провадження у справі від 23.06.2026 року, доставленою їй 23.06.2026 року о 21:11 год..

Керуючись статтями 2, 12-13, 19, 42-44, 53, 76-79, 83-84, 93, 258, 260-261, 274-275, 277, 279, 353 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Клопотання відповідачки ОСОБА_1 про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, - залишити без розгляду.

Клопотання відповідачки ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, - залишити без задоволення.

Роз`яснити відповідачці ОСОБА_1 , що відзив на позовну заяву може бути поданий нею одночасно із заявою про поновлення пропущеного процесуального строку на його подання, поважність причин пропуску якого оцінюється судом.

Строк і порядок набрання ухвалою суду законної сили та її оскарження.

Ухвала суду про вирішення клопотань з процесуальних питань, в силу положень ч. 2 ст. 261 та ч. 1 ст. 353 ЦПК України, набирає законної сили з моменту її складення та підписання суддею, оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду не підлягає, оскільки не перешкоджає подальшому розгляду цієї справи.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Дата складення ухвали та її підписання суддею: 10 серпня 2026 року.

Суддя Володимир МИКИТИН