Рішення № 138845988, 28.07.2026, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/22700/25

Провадження №: 2/755/1533/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" липня 2026 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Гаврилової О.В.

за участю секретаря - Гречаної Ю.О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

представник позивача - адвокат Телещак Н.М.,

інші учасники справи - не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мужейдова Тетяна Олександрівна, державний нотаріус Десятої Київської державної нотаріальної контори Шульга Світлана Вікторівна, про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 , через представника - адвоката Терещак Наталю Миколаївну, звернулась до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до Київської міської ради, треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мужейдова Тетяна Олександрівна, державний нотаріус Десятої Київської державної нотаріальної контори Шульга Світлана Вікторівна, про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування.

Згідно заявлених вимог, позивач просить суд:

- встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що ОСОБА_1 проживала разом з ОСОБА_2 однією сім`єю з 2012 року по день смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 включно, тобто не менше ніж п`ять років до часу відкриття спадщини;

- встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що після ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , у відповідності до вимог ст. 1264 ЦК України, є спадкоємцем четвертої черги за законом;

- визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на 1/12 частку квартири АДРЕСА_1 , належну ОСОБА_2 , неоформлену належним чином.

Вимоги позову обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є власником частки кв. АДРЕСА_1 . Так, згідно свідоцтва про право власності, виданого 28.12.2011 Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією Позивач прийняла участь у приватизації вказаної квартири в рівних долях із своєю матір`ю ОСОБА_3 , бабусею ОСОБА_4 та дочкою ОСОБА_5 , та отримала у власність 1/4 вказаної квартири. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати Позивача - ОСОБА_3 , після смерті якої Позивач за законом успадкувала 1/12 частку квартири АДРЕСА_1 . При цьому, 1/12 частки вказаної квартири успадкувала бабуся Позивача - ОСОБА_4 . АДРЕСА_2 частки вказаної квартири мала бути успадкована вітчимом Позивача - ОСОБА_2 , який на момент смерті ОСОБА_3 перебував з нею в шлюбі (з 11 січня 2006 рок) та був зареєстрований та фактично проживав за адресою: кв. АДРЕСА_1 з 27.10.2012, відтак, згідно ч. 3 ст. 1268 ЦК України, ОСОБА_2 є таким, що прийняв спадщину після смерті своєї дружини та матері Позивача, проте, не оформив свідоцтво про право на спадщину на таке майно. Після смерті матері Позивача, остання разом із бабусею, дочкою та вітчимом продовжили проживати в вище вказаній квартирі однією сім`єю. ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер. Позивач не мала змоги займатися похованням вітчима, і всіма похоронами займався його друг ОСОБА_6 . Позивач в цей час була зайнята доглядом за хворою бабусею. Наразі у неї відсутнє свідоцтво про смерть вітчима. Після смерті вітчима, та з початком повномасштабного вторгнення РФ на територію України Позивач виїхала за кордон, і до цього часу продовжує проживати на території Німеччини. У позові зазначається, що Позивач помилково вважала, що за відсутності у її вітчима спадкоємців, та зважаючи, що вона з померлим постійно до його смерті проживала і була зареєстрована в одній квартири, вона фактично прийняла спадщину від нього, а тому вчасно не подала відповідної заяви нотаріусу або до консульської установи. Відтак, Позивач пропустила 6-місячний строк на звернення із заявою про відкриття спадщини і лише 02.09.2025 нею було подано приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Мужейдовій Тетяні Олександрівні заяву, оформлену консулом Генерального консульства України в Мюнхені, про заведення спадкової справи та видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті її вітчима ОСОБА_2 . Однак, згідно постанови нотаріуса від 04.09.2025 Позивачу було відмовлено у прийнятті її заяви про прийняття спадщини після смерті її вітчима ОСОБА_2 та відкритті спадкової справи, а також видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, в зв`язку з відсутністю документу, який би підтверджував родинні зв`язки зі спадкодавцем та пропуском 6-місячного строку для подання заяви. Окрім того, як встановлено із даної постанови приватного нотаріуса, спадкова справа після смерті ОСОБА_2 не відкривалась. ІНФОРМАЦІЯ_4 померла бабуся Позивача ОСОБА_4 , після її смерті Позивач успадкувала за заповітом 1/3 частки в квартирі АДРЕСА_1 , про що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Глуговською С.Л. було видано свідоцтво про право на спадщину від 06.03.2025 р. Таким чином, на даний час Позивач є власницею 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 , при цьому решта 1/4 частини цієї квартири належить доньці Позивачки ( ОСОБА_5 ) та 1/12 частини квартири залишається за померлим вітчимом ОСОБА_2 , при тому що він вступив у спадщину на цю частку квартири, але за життя не оформив її. Позивач увесь час, з моменту одруження її матері з ОСОБА_2 в 2006 році проживала з ним разом однією сім`єю до самої його смерті, разом вони вели спільне господарство, Позивач вважала вітчима своїм батьком. Навіть незважаючи на той факт, що Позивач була вже повнолітньою на момент укладення шлюбу її матері з померлим ОСОБА_2 , між ними з самого початку склалися довірливі відносини такі, якими є відносини дитини з батьком. В той же час, після смерті матері, Позивач піклувалась про вітчима, який вже був у поважному віці. Якщо на початку спільного проживання Позивача з вітчимом саме останній надавав матеріальну допомогу сім`ї, утримував падчерку та її маму, вважав Позивачку своєю дочкою, то в подальшому вже Позивач допомагала своїм матері та вітчиму, а також бабусі, оскільки всі вони на той час проживали разом. Навіть після смерті матері Позивача, вони продовжили з вітчимом проживати разом в вищевказаній квартирі, та вести спільне господарство, допомагаючи один одному та підтримуючи один одного. Позивач готувала їжу, прибирала у квартирі, сплачувала комунальні послуги, відвідувала аптеку та магазин, купуючи ліки та продукти вітчиму за необхідності. Проживаючи в одній квартирі, вони із спадкодавцем були пов`язані спільним побутом, мали спільний бюджет, несли витрати на утримання житла та його ремонт, спільно харчувалися. Встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з жовтня 2012 року (не менш ніж за 5 років) до смерті останнього, а фактично з 2006 року, є необхідним для Позивача для реалізації її права бути включеною до четвертої черги спадкоємців за законом та оформлення спадщини після померлого вітчима. У померлого ОСОБА_2 відсутні спадкоємці за законом першої, другої та третьої черг, а також особи, які мають право на обов`язкову частку у спадщині. Крім того навіть за їх наявності, вони не заявили своє право на спадкове майно протягом визначеного законодавством строку. Враховуючи це, Позивач вважала, що за відсутності інших спадкоємців після смерті вітчима, вона є спадкоємцем належного йому на момент смерті майна, і оскільки вона на момент смерті вітчима проживала разом з ним однією сім`єю за однією адресою, незалежно від звернення до нотаріуса, вона є такою, що прийняла спадщину та не пропустила встановлений законом строк для її прийняття. В березні 2022 року після початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну, Позивач разом із дітьми виїхала за кордон і наразі постійно мешкає в Німеччині. Через вказану обставину та часті обстріли, в Україну Позивач не мала змоги повертатися, і лише після смерті своєї бабусі ОСОБА_4 , коли Позивач приїхала на територію України, вона звернулась до нотаріуса для оформлення спадщини. Як наслідок було встановлено, що вона пропустила строк для оформлення спадщини після смерті ОСОБА_2 . Таким чином, у разі доведеності факту проживання Позивача однією сім`єю з померлим вітчимом ОСОБА_2 не менш ніж п`ять років до дати відкриття спадщини після його смерті, строк для прийняття спадщини Позивачем не буде пропущений. Саме тому, Позивач в даному позові не просить суд встановити їй додатковий строк для прийняття спадщини. Окрім того, саме лише встановлення факту постійного проживання з померлим та визначення додаткового строку для прийняття спадщини в даному випадку не дасть змоги Позивачу оформити спадщину у нотаріуса, оскільки спадкове нерухоме майно у вигляді 1/12 частки квартири АДРЕСА_1 померлий ОСОБА_2 за собою не зареєстрував, після смерті своєї дружини та матері Позивача, ОСОБА_3 , в 2015 році не звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини. Крім того, в постанові про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину від 07.03.2025 зазначено, що на 1/12 частки в квартирі АДРЕСА_1 , що належала померлій ОСОБА_3 не може бути видано свідоцтво про право на спадщину, оскільки на цю частку є інший спадкоємець. Оскільки на момент смерті ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , проживав з померлою за однією адресою та був там же зареєстрований ( в квартирі АДРЕСА_1 ), він вважається таким, що прийняв спадщину - 1/12 частки вказаної квартири, але не отримав свідоцтво про право на спадщину на таке майно та не зареєстрував його в порядку встановленому законом. Враховуючи, що ОСОБА_2 , за життя не звернувся до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину на 1/12 частки вищевказаної квартири, що залишилась після смерті ОСОБА_3 , однак проживав з останньою на момент її смерті та на момент відкриття спадщини після її смерті, перебував з нею у зареєстрованому шлюбі, він вважається таким, що прийняв вказане спадкове майно. Проте зважаючи на те, що ОСОБА_2 не зареєстрував за собою вищевказану частку майна у визначеному законодавством України порядку, для спадкування майна після його смерті Позивач змушена звернутися до суду з позовною вимогою про визнання права власності в порядку спадкування за законом на 1/12 частку квартири АДРЕСА_1 . Позивач вважає, що в даному випадку позовна вимога про визнання права власності на вказане спадкове майно є єдиним законним способом захисту її права на спадкування майна.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 27 листопада 2025 року відкрито провадження в даній цивільній справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання. (а.с.57-58)

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 19 січня 2026 року витребувано у Київського відділу державної реєстрації смерті Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 . (а.с.70)

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 09 березня 2026 року постановлено: витребувати у Десятої київської державної нотаріальної контори засвідчену належним чином копію матеріалів спадкової справи №863/2015, заведеної щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ; витребувати у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мужейдової Тетяни Олександрівни: інформацію про те, чи була заведена спадкова справа щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; витяг зі Спадкового реєстру щодо реєстрації (відсутності реєстрації) спадкової справи стосовно спадкодавця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . (а.с.109-111)

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 27 квітня 2026 року закрито підготовче провадження в даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті. (а.с.137-138)

05 травня 2026 року представником відповідача Київської міської ради - Шарковою В.О. направлено до суду відзив на позовну заяву.

Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 28 липня 2026 року відмовлено у задоволені заяви відповідача Київської міської ради про поновлення строку на подачу відзиву, відзив відповідача Київської міської ради - залишено без розгляду.

Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвоката Телещак Н.М. в судовому засіданні позовну заяву підтримали та просили позов задовольнити в повному обсязі.

Представник позивача надала пояснення аналогічні доводам, викладеним у позовній заяві, підкреслила, що на момент смерті ОСОБА_2 , всі проживали однією сім`єю та були зареєстровані за адресою спірної квартири, спадкодавець доглядав за дітьми позивача, позивач з мамою та вітчимом спільно проживали фактично з 2006 року. Також пояснила, що за декілька тижнів до смерті спадкодавець допомагав другу на будівництві, потрапив до лікарні в м. Вишневому. Позивач та спадкоємець були дійсною сім`єю, з усіма притаманними сім`ї правами та обов`язками.

Позивач суду пояснила, що вона з відчитом, бабою та дітьми жили однією сім`єю. Коли матір та вітчим у 2006 році почали проживати разом, їй було 21 рік. Також у 2006 році одружилась і позивач, перебуває у шлюбі до теперішнього часу. З 2006 по грудень 2014 року позивач з чоловіком проживали в іншій квартирі, в грудні 2014 року переїхали в квартиру АДРЕСА_1 , де продовжили проживати позивач, її мама, вітчим, бабуся і діти позивача (2006, 2014 та 2017 року народження). В подальшому позивач уточнила, що в квартирі з ними проживав і чоловік позивача. В 2015 році померла мати позивача і вони залишились проживати однією сім`єю, вели спільний побут, робили ремонт, оплачували комунальні послуги. До 08.03.2019 проживали спільно, а бабуся проживала зі своєю донькою, потім позивач забрала її до себе. Додатково пояснила, що в 2014 році чоловік позивача продав квартиру, вони (позивач з чоловіком) проживали однією сім`єю.

Відповідача Київська міська рада в судове засідання свого представника не направив, про день, час та місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином.

Треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мужейдова Т.О. та державний нотаріус Десятої Київської державної нотаріальної контори Шульга С.В. в судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи відповідач були повідомлені належним чином.

Суд, вислухавши пояснення позивача та її представника, допитавши свідків, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. (ч.3, 4 ст.12 ЦПК України)

Згідно частин 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Як роз`яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Судом установлено, що 28 грудня 2011 року Дніпровською районною в містя Києві державною адміністрацією було видано Свідоцтво про право власності, яким посвідчено, що квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , дійсно належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_4 та членам її сім`ї: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , в рівних долях. (а.с.140-зворот)

За матеріалами справи вбачається, що батьком позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , є ОСОБА_7 , матір`ю - ОСОБА_3 , яка з 11 січня 2006 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . (а.с.135, 144-147).

Позивач з 13 травня 2006 року перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_8 (а.с.135-зворот).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 померла (а.с.133), ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 (а.с.125-126), який з 2012 року був зареєстрованим за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.134-зворот).

Також за вказаною адресою була зареєстрована ОСОБА_3 з 13 липня 1983 року по день смерті (а.с.134), на день смерті якої (з 1985 року) в цій квартирі також була зареєстрована позивач ОСОБА_1 (а.с.134-зворот)

Також з наявного в матеріалах справи витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва, про зареєстрованих за адресою: АДРЕСА_3 , за період з 30.01.2017 по 31.03.2024, вбачається що ОСОБА_2 був зареєстрований за цією адресою з 27.10.2012 по 02.05.2019, ОСОБА_1 - з 04.09.1985 (в тому числі й на дату смерті ОСОБА_2 ). (а.с.105)

04 червня 2016 року державним нотаріусом Десятою київської державної нотаріальної контори Сабадаш О.В. видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом після померлої матері - ОСОБА_3 , на 1/12 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 . (а.с.165-зворот).

З вказаного свідоцтва також убачається, що свідоцтво про право на спадщину за законом також видано матері спадкодавиці - ОСОБА_4 , а на 1/12 частину квартири свідоцтво про право на спадщину не видано, право на спадкування цієї частки має чоловік спадкодавиці - ОСОБА_2 .

Крім того, 06 березня 2025 року приватним нотаріусом Київськово міського нотаріального округу Глуговською С.Л. видано ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за заповітом після померлої бабусі - ОСОБА_4 , на 1/3 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 . (а.с.29).

17 березня 2025 року державним нотаріусом Десятою київської державної нотаріальної контори Сабадаш О.В. винесено постанову, якою відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/12 частку квартири адресою: АДРЕСА_3 , після смерті її матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з ненаданням всіх необхідних документів, що підтверджують наявність підстав для закликання до спадкоємства, тобто свою 1/12 частку квартири ОСОБА_1 вже отримала, а на іншу 1/12 частку вказаної квартири є інший спадкоємець. (а.с.170-зворот)

04 вересня 2025 року приватним нотаріусом Київськово міського нотаріального округу Мужейдовою Т.О. винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою відмовлено ОСОБА_1 у: прийнятті заяви про прийняття спадщини після смерті її вітчима - ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкритті спадкової справи та видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, а саме на 1/12 частку квартири адресою: АДРЕСА_3 , з тих підстав, що ОСОБА_1 не надала документ, який би підтверджував родинні відносини зі спадкодавцем, не надала заяви про прийняття спадщини в 6-місячний термін з дня смерті спадкодавця. (а.с.35)

Проте, за матеріалами справи вбачається, що за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_2 був зареєстрований 27.10.2012 по 02.05.2019, ОСОБА_1 - з 04.09.1985 (в тому числі й на дату смерті ОСОБА_2 ). (а.с.105)

Згідно Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру №84523744 від 16.03.2026, спадкова справа після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , заведена не була (а.с.128-зворот).

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (частина друга статті 3 СК України).

Статтею 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (статтею 1218 ЦК України).

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року №5-рп/99 встановлено, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року N 7 "Про судову практику у справах про спадкування" роз`яснено, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.

Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю.

П`ятирічний строк повинен обчислюватись з часу початку спільного проживання до часу смерті спадкодавця. До кола спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц та від 30 вересня 2019 року у справі № 554/14633/15-ц.

Про спільне проживання можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21.

Отже, обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 вказувала, що вона весь час, з моменту одруження її матері із ОСОБА_2 в 2006 році проживала з ним разом однією сім`єю до самої його смерті, разом вони вели спільне господарство, позивач вважала вітчима своїм батьком, незважаючи на той факт, що позивач була вже повнолітньою на момент укладення шлюбу її матері з померлим ОСОБА_2 , між ними з самого початку склалися довірливі відносини такі, якими є відносини дитини з батьком. В той же час, після смерті матері, позивач піклувалась про вітчима, який вже був у поважному віці. Якщо на початку спільного проживання позивача з вітчимом, саме останній надавав матеріальну допомогу сім`ї, утримував падчерку та її маму, вважав позивачку своєю дочкою, то в подальшому вже позивач допомагала своїм матері та вітчиму, а також бабусі, оскільки всі вони на той час проживали разом. Навіть після смерті матері позивача, вони продовжили з вітчимом проживати разом та вести спільне господарство, допомагаючи один одному та підтримуючи один одного. Позивач готувала їжу, прибирала у квартирі, сплачувала комунальні послуги, відвідувала аптеку та магазин, купуючи ліки та продукти вітчиму за необхідності. Проживаючи в одній квартирі, вони із спадкодавцем були пов`язані спільним побутом, мали спільний бюджет, несли витрати на утримання житла та його ремонт, спільно харчувалися.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 ст.81 ЦПК України також визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. (ст. 76 ЦПК України)

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Дослідження доказів - це безпосереднє сприйняття і вивчення судом в судовому засіданні інформації про фактичні дані, представленої сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності. Предметом доказування у кожній справі є факти, які становлять основу заявлених вимог і заперечень проти них або мають інше значення для правильного розгляду справи і підлягають встановленню для прийняття судового рішення.

Аналіз наведених положень закону приводить до висновку, що позивач повинен довести належними доказами не лише факт спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, а і факт ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

За наявними в матеріалах справи письмовими доказами вбачається реєстрація місця проживання за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_2 - з 27.10.2012 по 02.05.2019, ОСОБА_1 - з 04.09.1985 (в тому числі й на дату смерті ОСОБА_2 ). (а.с.105)

Інших письмових доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин на підтвердження проживання позивача зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини, позивачем надано не було та матеріали справи не містять.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 суду показала, що вона знайома з позивачем з літа 2017 року, вони разом ходили в басейн з дітьми, гуляли на подвір`ї, ходили на святкування днів народжень дітей. Свідок ОСОБА_2 ніколи не бачила, була знайома з бабусею позивача - з 2024 року. Також свідок чула розмови позивача з ОСОБА_2 телефоном, в яких він просив щось купити, позивач просила його завести дітей в садочок. Зі слів позивача свідку відомо, що ОСОБА_2 працював не постійно. Зі слів свідку відомо, що в квартирі по АДРЕСА_4 проживали позивач, її чоловік, діти та вітчим, спільно готували.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_10 суду показала, що вона проживає за адресою: АДРЕСА_5 приблизно з 2001 року, позивача знає з дитинства, вони дружили, як і їх бабусі, знала маму позивача. З ОСОБА_2 свідок знайома з того часу, як він почав жити з мамою позивача, які з того часу спільно жили безперервно. Також свідок показала, що позивач з сім`єю переїхала до квартири АДРЕСА_1 до смерті її матері, приблизно в 2013-2014 році, тоді у неї була одна дитина. Свідок бачила, як ОСОБА_2 забирав дітей зі школи. Вони жили спокійно, холодильник не ділили, заробляв в основному чоловік позивача, який також жив у цій квартирі безперервно з часу переїзду до неї позивача з дитиною. після смерті матері бабуся проживала за іншою адресою. Також свідок показала, що ОСОБА_2 проживав у квартирі до своєї смерті, однак свідку не відомо як у сім`ї велось господарство та бюджет, оскільки такі питання свідок вважає некоректними.

Надаючи оцінку показанням свідків, суд відзначає, що свідок ОСОБА_9 знайома з позивачем лише з 2017 року, ОСОБА_2 ніколи не бачила, в квартирі, де проживає позивач не бувала.

Жодних конкретних фактів щодо наявності у позивача та спадкодавця спільного бюджету, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин, свідками підтверджено не було.

При цьому, з показань свідка ОСОБА_10 , як і пояснень позивача в судовому засіданні вбачається, що в квартирі з позивачем проживав й її чоловік, з яким позивач та їх діти й складали смію в розумінні ст. 3 СК України.

Більше того, позивач, надаючи в судовому засіданні пояснення зазначила, що вона з чоловіком та дитиною переїхали до квартири, в якій проживали її мати та вітчим лише в грудні 2014 року (до цього проживали в квартирі чоловіка), тобто менше ніж за п`ять років до часу відкриття спадщини після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що стороною позивача не надано доказів з точи зору їх належності, допустимості та достовірності, з оцінки яких в сукупності суд міг би дійти висновку, що ОСОБА_1 проживала разом з ОСОБА_2 однією сім`єю з 2012 року по день смерті останнього, яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивачем не доведено навіть їх спільне проживання за однією адресою не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини, адже за доводами позивача вона переїхала до квартири, де проживали її матір з вітчимом лише в грудні 2014 рок.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, аналізуючи зібрані докази в їх сукупності з точки зору належності, допустимості і достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку в їх сукупності, приймаючи до уваги пояснення позивача, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено, що ОСОБА_1 проживала з ОСОБА_2 однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини та, що відповідно до статті 1264 ЦК України, вона є спадкоємцем четвертої черги.

Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує право власності. Позивачем у зазначених спорах у порядку правонаступництва може виступати спадкоємець, який прийняв спадщину відповідно до вимог статей 1268-1270 ЦК України.

Позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на спірне майно.

З огляду на недоведеність позивачем її належності до спадкоємців четвертої черги, відсутні й правові підстави для визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/12 частку квартири АДРЕСА_1 , в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 .

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача у сплаченому при зверненні до суду розмірі.

Враховуючи наведене та керуючись статтею 3 Сімейного кодексу України, статтями 392, 1216, 1264 Цивільного кодексу України, статтями 2, 4, 10, 12, 13, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

у х в а л и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 ) до Київської міської ради (ЄДРПОУ: 22883141, місцезнаходження: м.Київ, вул. Хрещатик, буд. 36), треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мужейдова Тетяна Олександрівна (місцезнаходження: м. Київ, вул. Обсерваторна, буд. 10, оф. 7), державний нотаріус Десятої Київської державної нотаріальної контори Шульга Світлана Вікторівна (місцезнаходження: м. Київ, вул. Сергія Набоки, буд. 13/9), про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Повне рішення суду складено 07 серпня 2026 року.

Суддя: