Рішення № 138845134, 07.08.2026, Зборівський районний суд Тернопільської області

Справа № 599/570/26

н.п.2/599/420/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2026 року Зборівський районний суд Тернопільської області в складі:

судді Снігурського В. В.,

при секретарі Куриляк О. Г.,

за участі представника відповідача Будз Т. В. в режимі відеоконференції,

розглянувши у в м.Зборові у порядку спрощеного судового провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 з вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором № 22.09.2025-100002703 від 22.09.2025 року в розмірі 66660 грн та судових витрат в сумі 2662,40 грн, посилаючись на те, що відповідач не виконує своїх договірних зобов`язань, в результаті чого його заборгованість за вказаним договором складає 66660 грн.

Представник позивача просить розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримує.

Представник відповідача надав відзив на позов, згідно якого вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими. Зазначає, що відповідач жодних дій щодо оформлення кредиту в ТОВ «Споживчий Центр» не здійснював, кредитного договору № 22.09.2025-100002703 з ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» про отримання кредиту у розмірі 22 000 грн 22.09.2025 не укладав. ОСОБА_1 не відомо про існування такого договору, оскільки умови такого договору з ним не погоджувалися та кредитний договір ним не підписувався ні в паперовій, ні в електронній формі. Також, відповідачу не відомо про зарахування суми в розмірі 22 000 грн на його рахунок, він особисто не отримував жодних коштів від ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та коштами, на які посилається позивач, він не користувався.

Позивачем не підтверджено наявність договірних правовідносин із відповідачем, ОСОБА_1 заперечує факт укладення такого договору.

Також в матеріалах справи відсутні докази належної ідентифікації особи позичальника та, що станом на 22.09.2025 року саме у ОСОБА_1 був у користуванні номер телефону, зазначений у кредитному договорі. Стороною позивача не долучено відповідного документа на підтвердження того, що відповідач отримував смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором.

Також, у позовній заяві не наведено належного обґрунтування та достатніх доказів того, що грошові кошти були надані саме відповідачу. Карта за номером 4211130713031625 від банку BANK CREDIT DNIPRO, на яку 23.09.2025 00:01:55 було перераховано кошти в сумі 22 000 грн, відповідачу не належить. У відповідача ніколи не було та немає відкритих рахунків та карт, виданих банком BANK CREDIT DNIPRO.

Представник позивача доводи представника відповідача заперечує. У відповіді на відзив зазначає, що позичальник ОСОБА_1 , використовуючи електронний підпис одноразовим ідентифікатором, 22.09.2025 року підписав пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), Заявку на отримання кредиту, підтверджено укладення кредитного договору та отримано на свій рахунок кошти у розмірі 22000 грн., а отже акцептовано умови Договору. Кожна сторінка договору була підписана вищезазначеним ідентифікатором. Таким чином, вказаний договір підписано електронним підписом, використання якого неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.

Видача кредитних коштів відповідачу підтверджується квитанцією про перерахунок коштів від 23.09.2025 р., яка є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги», а відтак належним та допустимим доказом видачі коштів відповідачу.

Позичальником при оформленні заявки було зазначено повний номер картки електронного платіжного засобу відповідача.

Суд дослідив та оцінив докази у справі та встановив наступне.

Позивач стверджує, що між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 22.09.2025 року було укладено кредитний договір № 22.09.2025 -100002703.

Договір укладено в електронній формі, відповідно до ст.639 ЦК України та ст.12 Закону України «Про електронну комерцію».

Відповідно до умов Договору Позичальнику надано кредит у розмірі 22000 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 22.09.2025, на строк, вказаний в заявці.

Відповідно до умов кредитного договору Позичальнику надається Кредит на наступних умовах: дата надання/видачі кредиту - 22.09.2025; сума Кредиту: 22000 грн. 00 коп.; строк, на який надається Кредит - 168 днів з дати його надання; дата повернення (виплати) кредиту - 09.03.2026.

Як доказ перерахування коштів і отримання їх відповідачем, позивач надав повідомлення ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №105-3003 від 30.03.2026, згідно якого кошти в сумі 22000 грн за договором № 22.09.2025 -100002703 перераховано 23.09.2025 на картку НОМЕР_1 .

Однак суд приходить до висновку, що такий доказ не є достовірним, належним та достатнім на підтвердження факту виконання позивачем своїх обов`язків за кредитними договором, оскільки він не є первинним обліковим в розумінні Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні».

Більше того, вказаний документ не містить даних щодо власника банківської картки, на яку були перераховані кошти, що позбавляє можливості вважати доведеним факт переказу ТОВ «Споживчий центр» коштів у зазначеному позивачем розмірі на картковий рахунок, який належить саме відповідачу.

Позивач не надав суду доказів того, що саме відповідач будь-яким способом застосував ідентифікатор електронного підпису, факту отримання саме відповідачем цього одноразового ідентифікатора, факту реєстрації саме відповідачем у інформаційно-телекомунікаційній системі позивача та факту надання позивачу реквізитів банківського рахунку відповідачем, що має наслідком відсутність підстав до задоволення позову.

Також наданий позивачем розрахунок заборгованості є документом, що створений самим позивачем, а тому інформація, зазначена в них, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких вони були складені, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.

Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 759/10277/20.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В свою чергу, за клопотанням представника відповідача судом витребувано від Акціонерного товариства «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» інформацію щодо банківської картки з номером НОМЕР_1 на яку 23.09.2025 00:01:55 було перераховано кошти в сумі 22000 грн.

Згідно відповіді Акціонерного товариства «БАНК КРЕДИТ ДНІПРО» від 30.07.2026, №16-17585/БТ, картка № НОМЕР_1 була емітована Банком до рахунку НОМЕР_2 , який відкрито 20.09.2025 р. через мобільний застосунок Банку FreeBank на ім`я іншої особи, а не відповідача ОСОБА_1 .

Згідно виписок за рахунком та карткою, зарахування коштів на картку НОМЕР_1 , а згодом і перерахування з картки на суму 22000,00 грн. відбулось шляхом переказу Р2Р (тобто з картки на картку). Призначення платежу "Видача за договором кредиту № 22.09.2025-100002703" у виписці відсутнє, так як Клієнт не отримував кредитні кошти у Банку.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Враховуючи зазначене вважає, що позивач не довів обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, зокрема не довів укладення кредитного договору з відповідачем на умовах, що вказані в наданій копії договору кредиту, не довів перерахування відповідачу кредитних коштів, не довів розмір фактично наданих у кредит коштів та розмір відсотків, які він просить стягнути за період користування кредитними коштами, а тому у задоволенні позову слід відмовити у зв`язку з недоведеністю позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 12,81, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 509, 1046-1050, 1054 ЦК України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 22.09.2025-100002703 від 22 вересня 2025 року у зв`язку з недоведеністю позовних вимог.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження, а у разі подання апеляційної скарги, якщо рішення не скасовано, після розгляду справи апеляційним судом. Апеляційна скарга може бути подана до Тернопільського апеляційного суду на протязі 30 днів з дня виготовлення повного тексту рішення.

Повний текст рішення виготовлено 10 серпня 2026 року.

Суддя Зборівського

районного суду В. В. Снігурський