Ухвала суду № 138844351, 28.07.2026, Немишлянський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Фрунзенський районний суд м. Харкова)

Справа № 645/5372/20

Провадження № 4-с/645/22/26

У Х В А Л А

іменем України

28 липня 2026 року м. Харків

Немишлянський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді: Шарка О.П.

при секретарі судових засідань Мухіні В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Немишлянського відділу державної виконавчої служби у м.Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та відмову у визначенні поточного рахунку, стягувач Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі»,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою, в якій просить суд визнати протиправною бездіяльність Немишлянського відділу державної

виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління

Міністерства юстиції України щодо незняття арешту з рахунку боржника після

завершення виконавчих проваджень, а також визнати протиправною відмову у

визначенні поточного рахунку для здійснення видаткових операцій, викладену у

листі від 19.05.2026 № 31979. Зобов`язати Немишлянський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові зняти арешт з рахунку НОМЕР_1 , відкритого в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» на ім`я ОСОБА_1 . Зобов`язати Немишлянський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові винести постанову про визначення поточного рахунку боржника

ОСОБА_1 № НОМЕР_1 в АТ КБ «ПРИВАТБАНК» для

здійснення видаткових операцій у межах встановленого законом ліміту відповідно до п. 10-2 розділу ХІІІ Закону України «Про виконавче провадження» та невідкладно направити її до АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Зобов`язати Немишлянський відділ державної виконавчої служби у місті Харкові повідомити АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про зняття арешту з рахунку скаржника.

В обґрунтування скарги зазначила, що 19 травня 2026 року Немишлянським відділом державної виконавчої служби у місті

Харкові за вих. № 31979 було надано відповідь на її заяви від 11.05.2026 року та від

14.05.2026 року. Вказаною відповіддю було відмовлено у знятті арешту з рахунку, а також відмовлено у винесенні постанови про визначення поточного

рахунку фізичної особи - боржника у банку для здійснення видаткових операцій.

Вважає такі дії, бездіяльність та відмова Відділу ДВС незаконними та протиправними

з наступних підстав. На виконанні у Відділі ДВС перебували виконавчі провадження АСВП № 67766900, ВП № 67766524, ВП № 67766284, відкриті на підставі виконавчих листів № 645/5372/20, виданих Фрунзенським районним судом м. Харкова. В межах цих

проваджень було накладено арешт на мої грошові кошти, що містяться на рахунку НОМЕР_1 в АТ КБ «ПРИВАТБАНК». Як вбачається з відповіді Відділу ДВС, виконавчі провадження АСВП № 67766900, ВП № 67766524, ВП № 67766284 були завершені ще у серпні 2022 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (повернення виконавчого документа стягувачу). Повторне пред`явлення виконавчих документів до виконання у строки, визначені Законом України «Про виконавче провадження», здійснено не було. Проте, арешт продовжує фактично обмежувати користування рахунком та доступ до грошових коштів, що, на думку заявника, є протиправною бездіяльністю органу ДВС, оскільки арешт не може існувати безстроково після завершення виконавчих проваджень. Щодо накладення арешту на кошти із соціальним призначенням та порушення прав дитини з інвалідністю Хоча вказаний рахунок в АТ КБ «Приватбанк» за класифікацією банку є поточним

рахунком фізичної особи, він використовувався для отримання цільових коштів від

держави соціальних виплат на дитину та допомоги внутрішньо переміщеним

особам (ВПО). Цільове призначення цих коштів офіційно підтверджується випискою АТ КБ «Приватбанк», де у графі «Деталі операції» прямо зазначено «Соціальні виплати». На її утриманні перебуває неповнолітня дитина, яка має статус дитини з інвалідністю. Блокування рахунку із моїми законними накопиченнями державних допомог позбавляє родину засобів для існування та унеможливлює належне забезпечення життєдіяльності, лікування та реабілітації дитини з інвалідністю. Щодо протиправної відмови у визначенні поточного рахунку для видаткових операцій, відповідно до підпункту 1-2 пункту 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», тимчасово, на період дії воєнного стану в Україні, фізична особа боржник, на кошти якої накладено арешт, може здійснювати видаткові операції з одного поточного рахунку в межах двох розмірів мінімальної заробітної плати на місяць. Для цього боржник звертається до ДВС із заявою, а виконавець зобов`язаний протягом двох робочих днів винести відповідну постанову. Відмова Відділу ДВС у визначенні рахунку з посиланням на те, що виконавчі провадження вже завершені (хоча накладений виконавцем арешт залишається чинним та повністю блокує її кошти), є, на думку заявника, протиправним обмеженням моїх прав. Наявність діючого арешту ДВС є безумовною підставою для забезпечення їй законного ліміту на використання коштів під час воєнного стану, незалежно від того, чи перебувають провадження в архіві.

Заявник у судове засідання не з`явилася, надала суду заяву з проханням розглянути скаргу у її відсутність, скаргу підтримала у повному обсязі, просила її задовольнити.

Представник Немишлянського відділу державної виконавчої служби у м.Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у судове засідання не з`явилася, надала суду відзив/заперечення на скаргу, зазначивши, що в рамках виконавчих провадженнь АСВП №67766524, ВП №67766900, ВП

№67766284 державним виконавцем 20.12.2021, 08.08.2022, керуючись ст. 56 Закону,

винесено постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові

кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть

відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що

містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які

заборонено законом, та належить боржнику. Зазначену постанову направлено на

виконання до банківських установ. В подальшому, відповідно до п. 2 частини першої статті 37 Закону, 08.08.2022 державним виконавцем було завершено виконавче провадження та винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу.

Наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, визначено ст. 40 Закону. Завершення виконавчого провадження у зв`язку з поверненням виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону не має наслідком зняття арешту з майна (коштів) боржника та скасування інших заходів примусового виконання рішення. Також, для визначення такого поточного рахунку у банку фізична особа боржник звертається до органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, який наклав арешт на кошти фізичної особи - боржника, із заявою про визначення поточного рахунку у банку для здійснення видаткових операцій. Заява може бути подана в паперовій формі (нарочно або засобами поштового зв`язку) або в електронній формі з дотриманням вимог, встановлених Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг". Якщо виконавче провадження закрите на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 (повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з відсутністю у боржника майна/коштів), виконавець втрачає повноваження виносити будь-які нові постанови, включаючи визначення поточного рахунку для боржника.

Заявник надала відповідь на відзив, в якому зазначила, що не погоджується із позицією Державного виконавця Немишлянського

ВДВС у місті Харкові Новицької О.А., викладеною у відзиві, оскількки Державний виконавець обґрунтовує відмову у визначенні поточного рахунку боржника для здійснення видаткових операцій тим, що виконавчі провадження (АСВП №67766524, ВП №67766900, ВП №67766284) щодо стягнення коштів на

користь КП «Харківські теплові мережі» наразі повернуто стягувачу на підставі п. 2

ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» та є завершеними. Проте виконавець умисно замовчує той факт, що при поверненні виконавчого

документа стягувачу на підставі ст. 37 вказаного Закону, фактично накладений

арешт на мої банківські рахунки не знято. Він продовжує діяти в межах банківської

установи, повністю обмежуючи її права.

У відповідності до ч.2 ст.247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали скарги, суд дійшов висновку, що провадження за скаргою підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, порушено їхні права чи свободи.

Згідно з ч. 1 ст. 448 ЦПК України скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Положеннями ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно з частиною першою статті 2 Закону № 1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

За змістом статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша цієї статті). Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої цієї статті). Виконавець під час здійснення виконавчого провадження, зокрема, має право безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції та інших осіб; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (пункти 5, 6, 15, 16 та 22 частини третьої цієї статті).

Однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення (пункт 9 частини першої статті 129 Конституції України). Аналогічне положення міститься у пункті 7 частини третьої статті 2 ЦПК України.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Згідно із ст. 18 ЦПК України судові рішення ( різновидом якого є і ухвала суду про забезпеченян позову), що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Реальне виконання рішення суду, що набрало законної сили, є обов`язковою складовою реалізації особою права на справедливий суд, передбаченого п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, що підтверджується і висловленою Європейським судом з прав людини правовою позицією у «пілотному» рішенні «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine) від 15.10.2009 (заява № 40450/04) і в багатьох інших справах як щодо України, так і щодо інших країн.

Виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження, сукупністю дій органів і посадових осіб, визначених у законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів, які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених Конституцією, Законами України та іншими нормативно-правовими актами.

Верховний Суд України у ряді справ (постанова від 23.04.2014 у справі № 6-26цс14, постанова від 19.08.2014 у справі № 3-56гс14, постанова від 30.03.2016 у справі № 6-2411цс15 та ін.) сформулював правові позиції, за змістом яких виконання рішення суду є невід`ємною стадією процесу правосуддя, виконавче провадження є сукупністю дій і правовідносин, урегульованих законами та іншими нормативно-правовими актами, які в процесі примусового виконання виникають і реалізуються між органами й посадовими особами, які здійснюють примусову реалізацію судових рішень, та особами, які беруть участь у виконавчому провадженні чи залучаються до проведення виконавчих дій відповідно до закону.

Примусове виконання судового рішення покладено на державну виконавчу службу і здійснюється відповідно до законодавства про виконавче провадження.

У рішенні «Горнсбі проти Греції» (§ 40) ЄСПЛ наголосив, що відповідно до усталеного прецедентного права пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

У справі «Глоба проти України» (заява № 15729/07, §§ 26, 27) ЄСПЛ зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності. Суд також повторює, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia, захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Державазобов`язана організувати системувиконання судовихрішень, яка буде ефективною якза законодавством, так і на практиці (див. також рішення від 07.06.2005 усправі «Фуклев проти України», заява № 71186/01, § 84).

Таким чином, установлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, зокрема виконавця, на вчинення чи невчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів. Схожі правові висновки КГС ВС виклав у пункті 13 постанови від 30.08.2018 у справі № 916/4106/14 та підпункті 8.12 постанови від 25.09.2020 у справі № 924/315/17.

У ході судового розгляду встановлено, що на виконанні у Немишлянському відділі державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження:

- АСВП№67766900 з примусового виконання виконавчого листа №645/5372/20, виданого 01.03.2021 Фрунзенським районним судом м. Харкова про

стягнення з ОСОБА_1 на користь КП «Харківські теплові мережі» судовий збір у

розмірі 2102,00 грн. з кожного, яке було відкрито 14.12.2021;

- АСВП№67766524 з примусового виконання виконавчого листа №645/5372/20, виданого 01.03.2021 Фрунзенським районним судом м. Харкова про

стягнення з ОСОБА_1 на користь КП «Харківські теплові мережі» 3% річних у

розмірі 887,90 грн. та інфляційні витрати у розмірі 1501,00 грн., яке було відкрито

14.12.2021;

- АСВП№67766284 з примусового виконання виконавчого листа №645/5372/20, виданого 01.03.2021 Фрунзенським районним судом м. Харкова про

стягнення з ОСОБА_1 на користь КП «Харківські теплові мережі» заборгованість за

опалення та гарячу воду у розмірі 28756,81 грн., яке було відкрито 14.12.2021.

В рамках виконавчих провадженнь АСВП №67766524, ВП №67766900, ВП

№67766284 державним виконавцем 20.12.2021, 08.08.2022, керуючись ст. 56 Закону,

винесено постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові

кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть

відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що

містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які

заборонено законом, та належить боржнику. Зазначену постанову направлено на

виконання до банківських установ.

08.08.2022 року, відповідно до п. 2 частини першої статті 37

Закону, державним виконавцем було завершено виконавче провадження

та винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу.

Відповідно до ст. 1, ст. 2 ч.ч. 1, 2, ст. 6 ч. 1, ст. 11 ч. 1 Закону № 1404-VIII, держвиконавець повинен діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, і зобов`язаний вживати передбачених законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно, ефективно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, зобов`язаний не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Отже, самі по собі обов`язковість чинного судового рішення, досягнення мети правосуддя у вигляді виконання такого рішення та відповідні права стягувача не можуть ставитися під сумнів.

Поряд із цим, особа, зокрема, стягувач, діє у цивільних і процесуальних відносинах вільно, виконує відповідні обов`язки та реалізує свої права у межах, визначених у даному випадку законом, на власний розсуд і повинен діяти добросовісно, розумно, обачно, своєчасно, передбачаючи наслідки, не порушуючи прав інших осіб та не завдаючи їм шкоди. Так само і держвиконавець повинен діяти відповідно до закону та не порушуючи законні права сторін виконавчого провадження.

Законом № 1404-VIII установлено, що: у разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець (ст. 59 ч. 3); за змістом ст. 59, у всіх інших випадках, не передбачених частинами 3 і 4 цієї статті, арешт може бути знятий за рішенням суду (ст. 59 ч. 5).

Відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Мін`юсту України від 02.04.2012 № 512/5 (реєстрація в Мін`юсті України від 02.04.2012 за № 489/20802), в редакції, що була чинною на час вчинення виконавчих дій, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу чи повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який (яка) його видав(ла), державний виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, а також закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону (п. 3.20).

Верховний Суд у постанові від 27.03.2020 у справі № 817/928/17 за адміністративним позовом підприємства, яке було боржником у виконавчих провадженнях, до органу ДВС про визнання незаконною бездіяльності органу ДВС щодо незняття арешту з майна боржника при поверненні виконавчого документа стягувачу та зобов`язання органу ДВС зняти арешт з усього нерухомого майна боржника, в ситуації, коли державний виконавець повертаючи у двох виконавчих провадженнях виконавчий документ стягувачу на підставі, відповідно, п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону № 606-XIV (відсутність у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними) і п. 5 ч. 1 ст. 47 Закону № 606-XIV (неможливість встановити особу боржника, з`ясувати проживання боржника - фізичної особи) не зняв арешт, що був накладений на майно боржника, аналізуючи в системному взаємозв`язку положення ст.ст. 1, 2, 6, 11, 25, 47, 49, 57, 60 Закону № 606-XIV, Інструкції з організації примусового виконання рішень висловив правову позицію, згідно з якою: аналіз наведених правових норм свідчить про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення, що відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» підлягає примусовому виконанню; як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться; арешт з майна боржника підлягав зняттю держвиконавцем при поверненні виконавчого документа стягувачу, проте у двох відповідних виконавчих провадженнях цього зроблено не було; незняття держвиконавцем арешту з майна боржника у виконавчому провадженні при поверненні виконавчого документа стягувачеві є протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби і порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача.

Відтак слід констатувати, що після повернення виконавчого документа стягувачу останній не вчиняв ніяких дій, спрямованих на виконання рішення, стягнення боргу, чим на власний розсуд розпорядився своїми правами, встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив, виконавчі провадження щодо виконання відповідного рішення та стягнення з заявника боргу відсутні, жодні виконавчі дії не вчинялися.

За таких умов існування арешту нерухомого майна, що був накладений у рамках конкретного виконавчого провадження саме задля досягнення мети цього провадження, забезпечення реального виконання рішення втратило своє призначення, арешт не виконує функцію забезпечення виконання рішення у виконавчому провадженні, що завершене.

Натомість цей арешт за відсутності відповідного провадження не має правової основи, створює правову невизначеність і безпідставно обмежує права власника майна, погодитись із тим, що такий арешт може існувати по суті невизначений час, неможливо.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Як встановлено в судовому засіданні, відомості про перебування у виконавчій службі відкритих виконавчих проваджень, боржником в яких є заявник, відсутні.

Доказів на підтвердження переривання строку пред`явлення до виконання зазначених виконавчих документів матеріали справи не містять.

Верховний Суд у постанові від 13 липня 2022 року у справі N 2/0301/806/11 зауважив, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинне призводити до порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

На думку суду, існування арешту на рахунок заявника наразі не направлено на виконання рішення суду, а лише створює обмеження у вільному володінні майном.

Внаслідок арешту банківського рахунку, заявник по цей час перебуває у ситуації, в якій до неї на невизначений термін застосовано обмеження права володіти, користуватися й розпоряджатися коштами.

За таких обставин, скарга в частині зобов`язання Немишлянського відділу державної виконавчої служби у м.Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт з рахунку № НОМЕР_1 відкритого в АТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_1 є обґрунтованою.

У зв`язку з викладеним суд констатує наявність порушення права заявника, яке у цьому випадку не може бути усуненим діями або рішеннями державного виконавця, оскільки встановлені судом обставини не підпадають під коло підстав для скасування арешту майна самим виконавцем, тому навіть у відсутність ознак протиправності в поведінці виконавця вважає за необхідне скаргу задовольнити частково, шляхом зняття судом арешту, який був накладений постановою державного виконавця при здійсненні виконання судового рішення, та у обраний заявником спосіб поновити його порушене право, не констатуючи ознак неправомірності в бездіяльності уповноважених посадових осіб відділу державної виконавчої служби щодо нескасування арешту майна заявника.

В іншій частині скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, оскільки є необґрунтованою та безпідставною, такою, що не найшла свого підтвердження у ході судового розгляду.

Так, Якщо виконавче провадження закрите на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 (повернення

виконавчого документа стягувачу у зв`язку з відсутністю у боржника майна/коштів),

виконавець втрачає повноваження виносити будь-які нові постанови, включаючи

визначення поточного рахунку для боржника.

Відповідно до п. 10-2 розділу ХІІІ прикінцевих та Перехідних положень

Закону України «Про виконавче провадження» при завершені виконавчих

проваджень АСВП №67766524, ВП №67766900, ВП №67766284 згідно виконавчого

листа №645/5372/20, виданого 01.03.2021 Фрунзенським районним судом м. Харкова

на підставі п. 2 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» - виконавчий

документ повернуто стягувачу.

Враховуючи вищевказане, на теперішній час у Немишлянському відділі державної виконавчої служби у м.Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України відсутні законні підстави для винесення постанови про визначення поточного рахунку фізичної особи - боржника у банку для здійснення видаткових операцій.

Згідно ст.451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, суд дійшов висновку про часткове задоволення скарги.

Керуючись ст.ст. 447-451 ЦПК України, суд, -

У х в а л и в:

Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Немишлянського відділу державної виконавчої служби у м.Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України та відмову у визначенні поточного рахунку, стягувач Комунальне підприємство «Харківські теплові мережі» задовольнити частково.

Зобов`язати Немишлянський відділ державної виконавчої служби у м.Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт з рахунку № НОМЕР_1 відкритого в АТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_1 .

В задоволенні іншої частини скарги відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до апеляційного суду Харківської області протягом 15 днів з дня складання повного тексту. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 15 днів з дня вручення копії ухвали.

Повний текст ухвали виготовлено 10 серпня 2026 року.

Суддя Немишлянського районного

суду м. Харкова О.П.Шарко