Ухвала суду № 138839498, 07.08.2026, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/9273/25

Провадження № 2-п/202/91/2026

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

7 серпня 2026 року Індустріальний районний суд міста Дніпра в складі: головуючого судді Бєльченко Л.А., за участю секретаря судового засідання Щербини В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі заяву представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Старікова Євгена Олексійовича, про перегляд заочного рішення по цивільній справі за позовом Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення неправомірно виплаченої допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам,

В С Т А Н О В И В:

2.07.2026 року від представника відповідача, адвоката Старікова Є.О., в інтересах ОСОБА_1 , через систему «Електронний суд», надійшла заява про перегляд заочного рішення по цивільній справі №202/9273/25 за позовом Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення неправомірно виплаченої допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 3.07.2026 року визначено суддю Бєльченко Л.А. для розгляду даної заяви.

Ухвалою судді Індустріального районного суду міста Дніпра від 8.07.2026 року прийнято представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Старікова Є.О., про перегляд заочного рішення по цивільній справі за позовом Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення неправомірно виплаченої допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

В обгрунтування поданої заяви представником відповідача зазначено, що заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпра від 05.12.2025позовні вимоги Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради надмірно виплачені кошти допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам за період з 1.01.2024 по 31.12.2024 у розмірі 48 000,00 гривень; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Як указано представником відповідача у заяві про перегляд судового рішення, відповідач вважає, що її процесуальні права були порушені, оскільки вона не була повідомлена про розгляд справи, оскільки вона разом із сином ОСОБА_2 , який є дитиною з інвалідністю, перебувають за межами України, та станом на момент проведення перевірки до України не поверталися.

За таких умов відповідач фактично не проживала за адресою своєї реєстрації в Україні та об`єктивно не могла отримувати поштову кореспонденцію, яка надсилалася судом. При цьому відсутність за місцем реєстрації була зумовлена не її волевиявленням чи недобросовісною поведінкою, а необхідністю забезпечення належного догляду за дитиною з інвалідністю та захисту її найкращих інтересів.

Щодо не згоди з прийнятим рішенням, представником відповідача зазначено наступне.

Обґрунтовуючи вимоги про стягнення неправомірно виплаченої допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, Лівобережне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради посилається на те, що ОСОБА_1 при зверненні 26.04.2022 року із заявою про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам була повідомлена про умови надання допомоги, надала згоду на обробку персональних даних, котрі підписала особисто. Але в порушення взятих на себе зобов`язань в подальшому відповідачем не було повідомлено позивача про зміну обставин, котрі впливають на призначення такої допомоги, тому відповідачу було продовжено виплату допомоги, що мало наслідком незаконне отримання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам у розмірі 48 000,00 грн.

Представник відповідача вважає, що такі посилання є необґрунтованими з наступних підстав.

Порядок призначення та отримання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам регулюється до Порядком надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 332.

На момент подання зазначеної заяви від 26.04.2022 року редакція Порядку №332 не містила положень про обов`язок отримувача допомоги повідомляти орган соціального захисту населення протягом 14 днів про перебування за кордоном понад 30 календарних днів підряд або понад 60 календарних днів сукупно протягом шестимісячного періоду отримання допомоги.

Такі норми були запроваджені лише після внесення змін до Порядку №332 постановою Кабінету Міністрів України №789 від 31.07.2023 «Про внесення змін до Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам» та набрали чинності з 01.08.2023 року.

Матеріали справи не містять жодних доказів того, що після внесення зазначених змін ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про нові умови отримання допомоги та наслідки їх невиконання.

Зокрема, відсутні докази вручення пам`яток, повідомлень чи роз`яснень, направлення листів, ознайомлення під підпис або будь-якого іншого доведення до відома відповідача інформації щодо виникнення обов`язку повідомляти про перебування за кордоном та можливого припинення виплати допомоги з цих підстав.

Крім того, форма заяви про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам (Додаток 5 до Порядку №332 у редакції, чинній на час першого звернення ОСОБА_1 26.04.2022 року) не містила вичерпного переліку умов надання допомоги та не передбачала застережень щодо припинення виплат у разі перебування особи за кордоном понад визначені строки, оскільки відповідні обмеження були встановлені лише постановою Кабінету Міністрів України №789 від 31.07.2023 року.

Заява про надання допомоги, подана ОСОБА_1 26.04.2022 року, долучена позивачем до матеріалів справи. Її зміст також підтверджує відсутність будь-яких вказівок щодо обов`язку повідомляти про перебування за кордоном або можливого припинення виплат у зв`язку з таким перебуванням.

Важливою обставиною є те, що на підставі заяви від 26.04.2022 року рішенням від 02.05.2022 року ОСОБА_1 було призначено допомогу на проживання внутрішньо переміщеним особам у розмірі 5 000,00 грн. щомісячно на двох осіб на період з 01.03.2022 року по 31.05.2022 року. Надалі виплата допомоги продовжувалася автоматично відповідно до вимог Порядку №332. Зокрема, з 01.03.2024 року уповноваженим органом автоматично було продовжено виплату допомоги на дитину в розмірі 3 000,00 грн щомісячно.

Також предстаник відповідача зазначає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження факту повідомлення відповідачки засобами телефонного зв`язку про наявність надміру виплачених коштів у сумі 48 000,00 грн., а також доказів того, що ОСОБА_1 визнавала наявність зазначеної заборгованості та зобов`язувалася здійснювати її погашення частинами. В матеріалах справи відсутні підтвердження таких телефонних розмов, їх змісту, дати та обставин проведення.

Як зазначає представник відповідача, ОСОБА_1 добросовісно користувалася призначеною державною допомогою та не мала об`єктивної можливості усвідомлювати, що її перебування за кордоном може впливати на право на отримання відповідних виплат.

Нормативне регулювання порядку надання допомоги внутрішньо переміщеним особам є складним і протягом тривалого часу зазнавало численних змін. Сам по собі факт неповідомлення органу соціального захисту про певні обставини не може автоматично свідчити про недобросовісність отримувача допомоги та не доводить наявності умислу на неправомірне отримання бюджетних коштів.

У матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_1 усвідомлювала втрату права на отримання допомоги, знала про існування відповідних обмежень та, незважаючи на це, свідомо продовжувала отримувати виплати.

Також зазначає, що інформацію про перебування ОСОБА_1 за межами України позивач отримав у результаті проведення верифікації державних виплат та шляхом міжвідомчого обміну інформацією між державними органами.

Таким чином, відповідні відомості перебували у розпорядженні держави та були доступними уповноваженим органам для перевірки під час призначення, продовження та виплати допомоги.

Також, на думку предстаника відповідача, уваги заслуговує той факт, що у вересні 2024 року ОСОБА_1 повторно звернулася із заявою про призначення допомоги, після чого виплати були призначені та продовжувалися уповноваженим органом.

За таких обставин відповідач обґрунтовано вважала, що державний орган перевірив усі необхідні відомості, у тому числі шляхом використання державних інформаційних ресурсів та механізмів міжвідомчого обміну даними, і встановив наявність законних підстав для призначення допомоги.

Отже, нарахування та виплата допомоги здійснювалися безпосередньо уповноваженим органом після проведення передбачених законодавством перевірок. Тому відсутні підстави стверджувати про недобросовісну поведінку відповідача або наявність у неї умислу на безпідставне отримання бюджетних коштів.

Щодо розмежування припинення виплат і обов`язку їх повернення зазначає настпуне.

Факт можливого припинення права на допомогу у майбутньому не тотожний виникненню обов`язку повернути вже виплачені кошти.

Навіть у разі наявності підстав для припинення виплат, це саме по собі не свідчить про неправомірність раніше отриманих сум та не створює автоматичного обов`язку їх повернення.

Для стягнення коштів необхідно встановити недобросовісність відповідача, обізнаність про порушення та причинний зв`язок між її діями і отриманням коштів.

У даній справі такі обставини відсутні. Виплати здійснювалися за рішенням уповноваженого органу, який мав доступ до відповідної інформації та продовжував їх нарахування.

Таким чином, отримання коштів було зумовлене чинним порядком їх призначення та виплати, а не будь-якими неправомірними діями з боку отримувача.

Водночас орган соціального захисту населення, який здійснював призначення та виплату допомоги, мав повноваження і технічну можливість перевіряти обставини, що впливають на право на отримання такої допомоги, зокрема через державні реєстри, однак своєчасно не припинив виплати.

На думку предстаника відповідача, матеріали справи не містять доказів того, що відповідач подала недостовірні відомості, приховала інформацію, діяла недобросовісно або з метою незаконного збагачення.

Відповідно до загальних засад цивільного законодавства, відповідальність особи не може наставати за відсутності її вини. Крім того, спірні кошти мають соціальний характер та використовувалися як засіб існування, у тому числі для забезпечення потреб дитини з інвалідністю.

За таких обставин, покладення на відповідача обов`язку повернути всю суму отриманої допомоги створює для неї надмірний індивідуальний тягар, що суперечить принципу пропорційності та порушує справедливий баланс між інтересами держави і правами особи.

Отже, навіть у разі формального тлумачення норм, вимога про стягнення коштів є непропорційним втручанням у право відповідача на мирне володіння майном та не підлягає задоволенню.

Щодо відсутності у позивача права на звернення до суду з даним позовом предстанвик відповідача зазначає наступне.

На момент подання позовної заяви позивач не був належним суб`єктом права вимоги у спірних правовідносинах.

Постановою Кабінету Міністрів України №765 від 25.06.2025 року «Деякі питання призначення та виплати державних соціальних допомог, соціальних стипендій органами Пенсійного фонду України» (далі - Постанова №765) передбачено передачу Пенсійному фонду України повноважень щодо призначення, виплати, утримання та стягнення надміру виплачених сум державних соціальних допомог згідно Порядку №332.

Підпунктом 4 п. 7 зазначеної Постанови Пенсійному фонду України доручено продовжити з 01 липня 2025 року утримання сум надміру виплачених державних соціальних допомог, рішення щодо яких були прийняті структурними підрозділами соціального захисту населення, а також забезпечити прийняття рішень про утримання сум надміру виплачених коштів та проведення відповідного утримання за переданими особовими справами одержувачів державних соціальних допомог у випадках, коли факт надмірної виплати було встановлено, однак відповідне рішення раніше не приймалося.

Таким чином, законодавцем прямо передано Пенсійному фонду України повноваження не лише щодо подальшого призначення та виплати відповідних видів соціальної допомоги, а й щодо супроводження раніше прийнятих рішень про переплати, визначення розміру таких переплат, їх утримання та вжиття заходів щодо повернення коштів.

Крім того, відповідно до п. 29 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам у редакції, чинній з 01.07.2025 року, у разі неповернення надміру виплачених коштів добровільно питання про їх стягнення в судовому порядку вирішує саме орган Пенсійного фонду України.

Отже, починаючи з 01.07.2025 року саме Пенсійний фонд України є органом, уповноваженим реалізовувати право вимоги щодо повернення надміру виплачених сум державних соціальних допомог, у тому числі за рішеннями, прийнятими органами соціального захисту населення до передачі відповідних повноважень.

Водночас, із матеріалів справи вбачається, що з даним позовом до суду звернувся не орган Пенсійного фонду України, а орган соціального захисту населення Лівобережне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради вже після набрання чинності зазначеними змінами законодавства.

Даний позов був поданий 25.09.2025 року, тобто вже після делегування цих повноважень системі органів ПФУ, у зв`язку із чим представник відповідача вважає, що Лівобережне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради не є належним позивачем у справі, права та обов`язки якого порушені, невизнані або оспорюванні, а тому вони не підлягають захисту в судовому порядку.

З огляду на вказане, представник відповідача просила переглянути заочне рішення Індустріального районного суду міста Дніпра від 5.12.2025 року, скасувавши вказане рішення, призначити справу до розгляду.

Представник відповідача, приймаючи участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, підтримав подану ним заяву та просив скасувати заочне рішення від 2.12.2025 року.

Представник позивача Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради Іванова Т.В.заперечувала проти задоволення заяви про перегляд заочного рішення з наступних підстав.

Представник позивача зазначила, що відповідач була обізнана, що є переплата по допомозі на проживання внутрішньо переміщеним особам за період з 1.01.2024 по 31.12.2024.

З листа Головного центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України №6/7-110 від 23.01.2025 року вбачається, що відповідач ОСОБА_1 вперше виїхала за кордон 9.07.2023 року; 10.10.2023 року повернулась на територію України; 19.11.2023 року знову виїхала за кордон; 12.09.2024 року повернулась на територію України і 19.09.2024 року знову виїхала за кордон, після чого більш не поверталась на територію України.

17.09.2024 року ОСОБА_1 подала заяву про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, після чого 19.09.2024 року виїхала за межі території України.

Також представник позивача зауважила на тому, що Пенсійний фонд України не є правонаступником Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради.

Згідно п.4.7. Положення про Лівобережне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради, затвердженого Рішенням Дніпровської міської ради від 22.11.2023 року №66/43 (у редакції рішення міської ради від 22.10.2025 року №48/41), управління має право вирішувати у судовому порядку питання про стягнення надміру перерахованих коштів усіх видів державної соціальної допомоги та компенсацій громадянам, які надали завідомо недостовірні дані, у тому числі інформацію про доходи тощо, що призвело до нецільового використання бюджетних коштів.

Таким чином, Лівобережне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради наділене повноваженнями щодо звернення до суду з позовом про стягнення неправомірно виплаченої допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам.

Крім того, зазначила, що Пенсійний фонд України хоча і уповноважений реалізовувати право вимоги щодо повернення надміру виплачених сум державних соціальних допомог за рішеннями, прийнятими органами соціального захисту населення до передачі відповідних повноважень, проте на практиці не звертається з такими позовними заявами до суду. Томук просила відмовити у задоволені заяви про перегляд заочного рішення.

Суд, вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що заява про перегляд заочного рішення задоволенню не підлягає.

Судом встановлено, що 05.12.2025року Індустріальним районним судом міста Дніпра було ухвалено рішення у справі за позовом Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення неправомірно виплаченої допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, котрим позовні вимоги Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради задоволено, стягнути з ОСОБА_1 на користь Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради надмірно виплачені кошти допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам за період з 1.01.2024 по 31.12.2024 у розмірі 48 000,00 гривень; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Відповідно до вимог ст. ст. 280,289 ЦПК України, дане рішення ухвалено при заочному розгляді.

Відповідно до положень частини 1 ст. 288 ЦПК України, заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з`явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач повідомлялася шляхом направлення судової повістки на адресу зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , проте на адресу суду повернулися поштові конверти з відмітками «адресат відсутній».

Представник відповідача не заперечував, що ОСОБА_1 за місцем реєстрації не проживала, перебувала за кордоном.

Зазначене підтверджується листом Головного центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України №6/7-110 від 23.01.2025 року вбачається, що відповідач ОСОБА_1 вперше виїхала за кордон 9.07.2023 року; 10.10.2023 року повернулась на територію України; 19.11.2023 року знову виїхала за кордон; 12.09.2024 року повернулась на територію України і 19.09.2024 року знову виїхала за кордон, після чого більш не поверталась на територію України.

17.09.2024 року ОСОБА_1 подала заяву про надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам, після чого 19.09.2024 року виїхала за межі території України і більш не в`їжджала.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.04 2022 №457 «Про підтримку окремих категорій населення, яке постраждало у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України» та Порядком надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам №332 «Деякі питання виплати допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 березня 2022, визначено, що допомога призначається для забезпечення соціальної підтримки саме внутрішньо переміщених осіб із числа незахищених верств населення та стимулювання до працевлаштування внутрішньо переміщених осіб працездатного віку.

Оскільки ОСОБА_1 в означений період була відсутня на території України, проживала за кордоном, а отже не мала статусу внутрішньо переміщеної особи, вона не мала права на отримання відповідної допомоги.

Щодо доводів представника відповідача про відсутність у Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради права на звернення до суду з таким позовом суд зазначає наступне.

Відповіднодо п. 29 Порядку надання допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам у редакції, чинній з 01.07.2025 року, у разі неповернення надміру виплачених коштів добровільно питання про їх стягнення в судовому порядку вирішує орган Пенсійного фонду України.

Водночас, згідно п.4.7. Положення про Лівобережне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради, затвердженого Рішенням Дніпровської міської ради від 22.11.2023 року №66/43 (у редакції рішення міської ради від 22.10.2025 року №48/41), управління має право вирішувати у судовому порядку питання про стягнення надміру перерахованих коштів усіх видів державної соціальної допомоги та компенсацій громадянам, які надали завідомо недостовірні дані, у тому числі інформацію про доходи тощо, що призвело до нецільового використання бюджетних коштів.

Пенсійний фонд України не є правонаступником Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради.

Тому Лівобережне управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради не позбавлене права на звернення до суду з позовом про стягнення неправомірно виплаченої допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам за рішеннями, прийнятими Лівобережним управлінням соціального захисту населення Дніпровської міської ради.

З урахуванням положень статті 288 ЦПК України, а саме того, що заочне рішення підлягає скасуванню лише за сукупності двох обставин, а саме: неявки відповідача в судове засідання та неповідомлення про причини неявки з поважних причин, а також не надання відзиву на позовну заяву з поважних причин, і наявності доказів, на які посилається відповідач, що мають істотне значення для правильного вирішення справи, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Старікова Є.О., про перегляд заочного рішення по цивільній справі за позовом Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення неправомірно виплаченої допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особам від 05.12.2025.

Керуючись ст. ст.260,287,288,353 ЦПК України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Заяву представника відповідача ОСОБА_1 , адвоката Старікова Євгена Олексійовича, про перегляд заочного рішення по цивільній справі за позовом Лівобережного управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення неправомірно виплаченої допомоги на проживання внутрішньо переміщеним особамзалишити без задоволення.

Рішення у справі може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України.

Строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Суддя Бєльченко Л.А.