Рішення № 138835584, 07.08.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

07 серпня 2026 року справа № 520/27281/25

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Григоров Д.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні) в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_3 ) про визнання неправомірним наказу,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила (з урахуванням уточнених вимог) :

- визнати неправомірним винесення наказу про оголошення суворої догани військовослужбовцю ОСОБА_1 та скасувати Наказ командира військової частини НОМЕР_2 , від 15.09.2025 №2765, яким ОСОБА_1 притягнута до дисциплінарної відповідальності у вигляді суворої догани.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що оскаржуваним наказом позивачка притягнута до дисциплінарної відповідальності у вигляді суворої догани за самовільне залишення військової частини.

Позивачка з наведеним не погоджується та вважає оскаржуваний наказ протиправним та необгрунтованим.

За доводами позовної заяви, складеної в інтересах позивачки адвокатом Волковим І.М., факту самовільного залишення місця служби з боку ОСОБА_1 не було, оскільки вдень 21.07.2025 р. ОСОБА_1 перебувала за місцем, де вона ночує, так як була після нічної зміни (наряду) та мала погане самопочуття. Матеріали справи є сфальсифікованим, з матеріалів службового розслідування навмисно викинули пояснення фактичних учасників подій, яке міститься в матеріалах службового розслідування.

Ухвалою суду від 30.10.2025р. відкрито спрощене провадження у вказаній адміністративній справі.

Представником Військової частини НОМЕР_2 до суду подано відзив на адміністративний позов, у якому останній зазначив, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства, просив в задоволенні позовних вимог відмовити. Крім того, зауважив, що оскільки позивачем разом з позовною заявою не було долучено належну копію оскаржуваного наказу, відсутній предмет спору в цій справі.

На виконання ухвали суду від 21.11.2025р. представником відповідача було долучено належну копію оскаржуваного наказу.

З урахуванням викладеного суд вважає можливим розгляд та вирішення справи на підставі наявних у ній доказів, які є достатніми та належними.

Ухвалою суду від 18.12.2025р. провадження у справі було зупинено до набрання чинності судовим рішенням у справі № 520/25613/25. При цьому суд виходив з того, що обставини, які підлягають встановленню у справі № 520/25613/25 стосовно обставин місця, часу перебування ОСОБА_2 спільно з ОСОБА_1 в аспекті вирішення питання про вчинення ними кожною окремо самовільного залишення військової частини матимуть значення для вирішення цієї справи, а відповідач, притягаючи позивачку в цій справі до дисциплінарної відповідальності, виходив з того, що залишаючи без дозволу військову частину, вона фактично перебувала певний час спільно з ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 06.08.2026р. провадження у справі поновлено, оскільки 16.07.2026р. у справі 520/25613/25 судом апеляційної інстанції ухвалено постанову, яка набрала законної сили.

Дослідивши матеріали справи, суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 , що сторонами у справі не заперечується.

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 21.05.2025 р. №151 старшого сержанта ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та призначено на посаду штаб-сержанта 3 категорії відділення цивільно- військового співробітництва штабу військової частини НОМЕР_2 .

21.07.2025р. командиру ВЧ НОМЕР_2 тво начальником цивільно-військового співробітництва штабу ВЧ НОМЕР_2 було надано рапорт (вх.№ 22872), згідно якого повідомлено, що 21.07.2025р. близько 08:00 старший сержант ОСОБА_1 , штаб сержант 3-ї категорії відділення цивільно-військового співробітництва штабу ВЧ НОМЕР_2 самовільно залишила розташування цивільно-військового співробітництва штабу ВЧ НОМЕР_2 в АДРЕСА_3 .

22.07.2025р. надійшов рапорт (вх. № 22879) тво начальника цивільно - військового співробітництва штабу військової частини НОМЕР_2 капітана ОСОБА_3 про те, що 22.07.2025 року о 01-00 старший сержант ОСОБА_1 , штаб - сержант 3 категорії відділення цивільно-військового співробітництва штабу військової військової частини НОМЕР_2 прибула в розташування цивільно військового співробітництва штабу військової частини НОМЕР_2 .

За вказаними фактами наказом командира ВЧ НОМЕР_2 від 24.07.2025 № 2211 «Про призначення службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини старшим сержантом ОСОБА_1 » призначено службове розслідування, термін якого було продовжено наказом від 22.08.2025р. № 2556.

За наслідками проведеного службового розслідування складено Акт від 13.09.2025р., яким встановлено наявність підстав для притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності у вигляді суворої догани. Вказаний Акт затверджено командиром ВЧ НОМЕР_2 15.09.2025р.

Наказом командира ВЧ НОМЕР_2 від 15.09.2025р. № 2765 за самовільне залишення місця служби та за порушення вимог ст. 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, ст., ст. 11,16 Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України, яке виявилось у недодержанні законодавства України до старшого сержанта ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення, передбачене п. «в» ст. 48 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999р. № 551-XIV сувора догана.

Як вбачається з наданих до суду копій матеріалів службового розслідування, з пояснення від 14.08.2025 офіцера відділення цивільно - військового співробітництва військової частини НОМЕР_2 капітана ОСОБА_3 , який станом на 21.07.2025р. тимчасово виконував обов`язки начальника цивільно- військового співробітництва штабу військової частини НОМЕР_2 було встановлено, що старший сержант ОСОБА_1 з 8-00 21.07.2025 року до 22-00 21.07.2022 року була відсутня на військовій службі в АДРЕСА_4 . О 22-00 21.07.2022 старший сержант ОСОБА_1 вийшла на зв`язок та повідомила, що прибуде до розташування підрозділу цивільно-військового співробітництва. О 01-00 22.07.2025 р. позивачка прибула в місце розташування.

З пояснень від 12.08.2025р., наданих позивачкою, копія яких наявна в матеріалах справи (а.с. 15-зворот-16) слідує, що вона 21.07.2025 після нічного чергування поїхала відпочивати за адресою: АДРЕСА_3 . Після того, як прокинулася побачила пропущені дзвінки від капітана ОСОБА_4 , після чого з`явилася до нього о 01-00 22.07.2025р.

Під час службового розслідування з`ясовано, що графік нічного чергування в службі цивільно-військового співробітництва відсутній.

Згідно медичної характеристики від 25.07.2025 р. позивачка до медичної роти військової частини НОМЕР_2 за станом здоров`я за час проходження служби не зверталася.

Також в ході службового розслідування встановлено, що мати позивачки - лейтенант ОСОБА_2 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді заступника командира батальйону матеріального забезпечення з тилу військової частини НОМЕР_2 .

Згідно наказу від 22.07.2025 №216 (по стройовій частині) лейтенант ОСОБА_2 та старший сержант ОСОБА_1 вибули у частину щорічної основної відпустки з 23.07.2025р. В ході проведення службового розслідування, призначеного наказом командира від 23.07.2025 №2188 «Про призначення службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини лейтенантом ОСОБА_2 » встановлено, що 21.07.2025 лейтенант ОСОБА_2 перед своєю відпусткою перебувала в м. Черкаси та повернулася у військову частину НОМЕР_2 у АДРЕСА_3 в 23-50 год. 21.07.2025р. Даний час прибуття лейтенанта ОСОБА_2 приблизно співпадає з часом прибуття позивачки ( о 01-00 22.07.2025) в АДРЕСА_4 .

З пояснення помічника командира з правової роботи - начальника юридичної служби військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_5 стало відомо, що 21.07.2025р. близько 19:00 год., під час її робочої зустрічі з заступником командира з психологічної підтримки персоналу - начальником відділення психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_2 майором ОСОБА_6 , вона була присутня при його телефонній розмові з лейтенантом ОСОБА_2 , яка повідомила, що разом із своєю донькою - військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 старшим сержантом ОСОБА_7 сіли в авто і виїжджають з міста Черкаси до військової частини НОМЕР_2 . Як з`ясувалось, старший сержант ОСОБА_1 21.07.2025р. без оформлення жодних відряджених документів та без повідомлення своєму безпосередньому командиру була відсутня у військовій частині НОМЕР_2 .

Визначаючи наявність складу дисциплінарного проступку та вини у ньому позивачки, відповідач виходив з того, що остання самовільно залишила розташування підрозділу в п. п. Балаклія Харківської області та доповіла, що вирішує власні справи. Також було враховано, що дана подія сталася за 2 доби до частини щорічної відпустки старшого сержанта ОСОБА_1 та 21.07.2025р. її мати лейтенант ОСОБА_2 , яка проходить службу також у військовій частині НОМЕР_2 , перебувала в АДРЕСА_5 (в місті, де проживає позивачка) з метою отримання волонтерської допомоги.

15.09.2025р. згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 2765, з врахуванням висновків службового розслідування, факт самовільного залишення військової частини старшим сержантом ОСОБА_1 21.07.2025 підтверджено. За самовільне залишення місця служби та за порушення вимог ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, ст. 11, 16 Статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України, яке виявилось у не додержанні законодавства України, на старшого сержанта ОСОБА_1 , штаб-сержанта 3 категорії відділення військово-цивільного співробітництва штабу військової частини НОМЕР_2 , накладено дисциплінарне стягнення, передбачене пунктом в статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого законом України від 24.03.1999 №551-ХІV, сувора догана.

Суд ураховує, що відповідач, обгрунтовуючи необхідність застосування до позивачки дисциплінарного стягнення у вигляді суворої догани, посилався, крім іншого, на те, що згідно наказу від 22.07.2025 №216 (по стройовій частині) лейтенант ОСОБА_2 та старший сержант ОСОБА_1 вибули у частину щорічної основної відпустки з 23.07.2025р. В ході проведення службового розслідування, призначеного наказом командира від 23.07.2025 №2188 « Про призначення службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини лейтенантом ОСОБА_2 » встановлено, що 21.07.2025 лейтенант ОСОБА_2 перед своєю відпусткою перебувала в м. Черкаси та повернулася у військову частину НОМЕР_2 у АДРЕСА_3 в 23-50 год. 21.07.2025р. Даний час прибуття лейтенанта ОСОБА_2 приблизно співпадає з часом прибуття позивачки ( о 01-00 22.07.2025) в АДРЕСА_4 .

З пояснення помічника командира з правової роботи - начальника юридичної служби військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_5 стало відомо, що 21.07.2025р. близько 19:00 год., під час її робочої зустрічі з заступником командира з психологічної підтримки персоналу - начальником відділення психологічної підтримки персоналу військової частини НОМЕР_2 майором ОСОБА_6 , вона була присутня при його телефонній розмові з лейтенантом ОСОБА_2 , яка повідомила, що разом із своєю донькою - військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 старшим сержантом ОСОБА_7 сіли в авто і виїжджають з міста Черкаси до військової частини НОМЕР_2 . Як з`ясувалось, старший сержант ОСОБА_1 21.07.2025р. без оформлення жодних відряджених документів та без повідомлення своєму безпосередньому командиру була відсутня у військовій частині НОМЕР_2 .

Також суд бере до уваги, що постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16.07.2026р. позовні вимоги ОСОБА_2 було задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ командира Військової частини НОМЕР_2 від 31.08.2025 № 2630 "Про результати проведеного службового розслідування за фактом самовільного залишення військової частини лейтенантом ОСОБА_2 ", яким ОСОБА_2 притягнута до дисциплінарної відповідальності у вигляді суворої догани. При цьому судом апеляційної інстанції в цілому підтверджено фактичні обставини справи стосовно відсутності ОСОБА_2 у військовій частині НОМЕР_2 , однак перебування ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 судом в ході розгляду справи № 520/25613/25 не встановлено. Позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено з тих підстав, що ОСОБА_2 залишила місце несення служби з дозволу її безпосереднього начальника з метою отримання волонтерської допомоги та менше ніж через добу повернулася до військової частини НОМЕР_2 з такою допомогою, внаслідок чого залишення нею місця розташування військової частини НОМЕР_2 21.07.2025 не було самовільним, оскільки самовільним є таке залишення частини або місця служби, що вчинене без дозволу (наказу) начальника (командира).

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України Про військовий обов`язок і військову службу від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Статтею 1 Закону №2232-ХІІ встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Частиною 1 ст. 2 Закону №2232-XII передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до частин 2, 3 Закону №2232-XII проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Частиною 4 статті 24 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби:

1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять);

2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби;

3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника);

4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою;

5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24.03.1999 №548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби).

Відповідно статті 3 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24.03.1999 №548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби, тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов`язаній із захистом України. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються законами України, положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із статтею 6 Статуту внутрішньої служби внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров`я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань.

Вимоги цього Статуту зобов`язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.

Відповідно до статті 11 Статуту внутрішньої служби необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки, зокрема, свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок.

Відповідно до статті 9 Статуту внутрішньої служби військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.

Абзацами 2, 4 статті 11 Статуту внутрішньої служби передбачено, що необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки, зокрема: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини.

Як передбачено статтею 12 Статуту внутрішньої служби про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо).

Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника (стаття 14 Статуту внутрішньої служби).

Відповідно до статті 16 Статуту внутрішньої служби кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Згідно статей 26, 27 Статуту внутрішньої служби військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України Про оборону України дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Відповідно до статей 28-30 Статуту внутрішньої служби єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

За своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців. Начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.

Згідно статті 31 Статуту внутрішньої служби начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців.

Статтею 32 Статуту внутрішньої служби визначено, що за своїми військовими званнями начальниками є: військовослужбовці сержантського і старшинського складу - для військовослужбовців рядового складу однієї з ними військової частини; військовослужбовці молодшого офіцерського складу - для військовослужбовців молодшого сержантського і старшинського складу однієї з ними військової частини та військовослужбовців рядового складу; майори, капітани 3 рангу, підполковники, капітани 2 рангу - для військовослужбовців рядового, молодшого і старшого сержантського і старшинського складу; полковники, капітани 1 рангу, бригадні генерали, коммодори, генерал-майори, контр-адмірали, генерал-лейтенанти, віце-адмірали - для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу та молодшого офіцерського складу; генерали, адмірали - для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу, молодшого та старшого офіцерського складу.

Військовослужбовці самостійно відрекомендовуються своєму безпосередньому начальникові у разі: - призначення на посаду і звільнення з неї; - присвоєння військового звання; - вручення нагороди; - відбуття чи повернення з відрядження, відпустки або лікування (стаття 40 Статуту внутрішньої служби).

Відповідно до ст. 35-36 Статуту внутрішньої служби, накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. За крайньої потреби командир (начальник), старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, про що повідомляє безпосереднього начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальникові.

Наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв`язку.

Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення.

Командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень.

За віддання і виконання явно злочинного наказу (розпорядження) винні особи притягаються до відповідальності згідно із законом.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України від 24.03.1999 №551-XIV (далі - Дисциплінарний статут).

За приписами статей 1, 2 Дисциплінарного статуту, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Відповідно до статті 5 Дисциплінарного статуту за стан військової дисципліни у з`єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України Про оборону України.

Згідно зі статтею 45 Дисциплінарного статуту, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності. Командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом.

Відповідно до статті 48 Дисциплінарного статуту, на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).

Статтею 84 Дисциплінарного статуту передбачено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Відповідно до статті 85 Дисциплінарного статуту службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць. Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

Згідно зі статтями 86-87 Дисциплінарного статуту, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого.

Відповідно до статті 97 Дисциплінарного статуту про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення.

Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 за №608, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371 (далі Порядок № 608), визначає підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовозобов`язаних та резервістів, які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі.

Відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Порядку № 608 рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.

Інші посадові (службові) особи у разі необхідності звертаються за підпорядкованістю з клопотанням про призначення службового розслідування.

Згідно з пунктом 3 розділу ІІІ Порядку № 608 службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).

Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.

Пунктами 13, 14 розділу ІІІ Порядку № 608 Порядку № 608 визначено, що службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). В окремих випадках цей строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більше ніж на один місяць. Загальний строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців.

До строку службового розслідування не зараховується час перебування військовослужбовця, стосовно якого проводиться розслідування, у відпустці, на лікуванні або час відсутності з інших документально підтверджених поважних причин. Перенесення строків проведення службового розслідування здійснюється за відповідним наказом посадової особи, яка призначила службове розслідування.

Відповідно до пункту 3 розділу ІV Порядку № 608 військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов`язки під час проведення службового розслідування; відмовитися давати будь-які пояснення щодо себе, членів своєї сім`ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; з дозволу командира (начальника) отримувати копії документів, які стосуються службового розслідування, та долучати їх до власних пояснень; порушувати клопотання про витребування та долучення нових документів, видань, інших матеріальних носіїв інформації; висловлювати письмові зауваження та пропозиції щодо проведення службового розслідування, дій або бездіяльності посадових (службових) осіб, які його проводять; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.

У силу приписів пунктів 1, 6 розділу V Порядку № 608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.

Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.

Відповідно до пунктів 1, 2 розділу VI Порядку №608 за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.

Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України.

Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення. Доведення здійснює безпосередній командир (начальник) військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення, або старший (за підпорядкуванням) командир (начальник).

Аналіз викладених правових норм свідчить, що підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є невиконання (неналежне виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з`ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.

Водночас, з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення та визначення ступеня вини, прийняттю рішення про накладення на військовослужбовця дисциплінарного стягнення може передувати проведення службового розслідування.

Варто зазначити, що за своєю суттю самовільне залишення військовослужбовцем місця служби або військової частини, а також нез`явлення військовослужбовця вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або лікування є порушенням військової дисципліни.

При цьому, самовільним залишенням частини або місця служби вважається таке, що вчинене без дозволу начальника (командира), який згідно з законодавством уповноважений такий дозвіл надати. Нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу це його нез`явлення на службу в строк, указаний у відповідному документі.

Не вважається самовільним залишення військової частини за наявності дозволу командира, залишення для виконання наказу командира, відрядження, прямування до нового розташування військової частини, лікування, переміщення/ротація, відпустка, навчання тощо.

В постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №804/4633/17 викладена правова позиція, що визначальною ознакою для встановлення факту самовільного залишення військової частини і місця служби є доведення вини військовослужбовця, якому такий проступок ставиться у провину. Не з`ясування обставин і причин, за яких військовослужбовець залишив військову частину, а також відсутність доказів, які б підтверджували самовільне залишення розташування військової частини, свідчить про відсутність підстав для висновку про самовільне залишення цим військовослужбовцем військової частини.

В даній справі позивачку було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за самовільне залишення військової частини, оскільки вона була відсутня у місці розташування частини, не виходила на зв`язок та не доповідала командиру про підстави відсутності на службі. За висновком службового розслідування було підтверджено, що жодного чергування, про яке зазначала позивачка, що мало місце напередодні її відсутності не було, за медичною допомогою вона не зверталася та вирішувала свої справи. Перебування позивачки разом з ОСОБА_2 згідно висновків службового розслідування зазначалося як імовірне та в провину ОСОБА_1 не ставилося.

Позивачка, заперечуючи законність та обгрунтованість оскаржуваного наказу, фактично не заперечувала, що з 8-00 21.07.2025 року до 22-00 21.07.2022 року була відсутня на військовій службі, обгрунтовуючи свою відсутність тим, що перебувала за місцем, де вона ночує, так як була після нічної зміни (наряду) та мала погане самопочуття, не виходила на зв`язок з командуванням, оскільки в неї розрядився телефон, о 22-00 21.07.2025р. ОСОБА_1 вийшла на зв`язок та повідомила, що прибуде до розташування підрозділу цивільно-військового співробітництва. О 01-00 22.07.2025 р. позивачка прибула в місце розташування військової частини.

В зв`язку з наведеним суд зауважує, що Верховний Суд в постанові від 19.02.2020 по справі №813/1021/17 зазначив, що підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов`язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з`ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.

Суд зазначає, що за своєю суттю самовільне залишення військовослужбовцем місця служби або військової частини, а також нез`явлення військовослужбовця вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або лікування є порушенням військової дисципліни.

При цьому, самовільним залишенням частини або місця служби вважається таке, що вчинене без дозволу начальника (командира), який згідно з законодавством уповноважений такий дозвіл надати. Нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу це його нез`явлення на службу в строк, указаний у відповідному документі.

Поважними причинами затримки військовослужбовця може бути визнана, наприклад, хвороба, що перешкоджає пересуванню, стихійне лихо чи інші надзвичайні події та обставини, які підтверджені відповідними документами.

Не вважається самовільним залишення військової частини за наявності дозволу командира, залишення для виконання наказу командира, відрядження, прямування до нового розташування військової частини, лікування, переміщення/ротація, відпустка, навчання тощо.

Водночас, в будь-якому випадку вищезазначені підстави мають бути підтверджені належним чином оформленими документами та встановлюються шляхом всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення.

Оцінюючи доводи позивачки стосовно підстав її відсутності на службі, суд зауважує, що факт її хвороби належними доказами не підтверджено, а інших поважних підстав відсутності на службі, а, крім того, дозволу на це начальника (командира) судом не встановлено.

Згідно із сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21 стандартами доказування обставин спору: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Суд відмічає, що у силу ч.4 ст.44, ч.2 ст.78, ч.3 ст.78, п.4 ч.5 ст.160, п.5 ч.5 ст.160, ч.4 ст.161, ч.4 ст.162 КАС України обов`язок повідомлення суду усіх обставин справи та підтвердження доводів про існування цих обставин відповідними доказами покладений, насамперед на учасників справи сторони спору.

Окрім того, суд згідно з ч.4 ст.9 КАС України обтяжений законодавцем обов`язком встановити об`єктивну істину у кожному спорі за власною ініціативою безвідносно до стану виконання учасниками справи сторонами спору згаданого вище процесуального обов`язку.

У силу правових висновків постанови Верховного Суду від 06.06.2024р. у справі №400/1217/23:

1) обов`язок позивача доводити обставини, на які він посилається на обґрунтування своїх доводів, є ключовим аспектом принципу змагальності та рівності в судовому процесі;

2) позивач не може будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, допоки інша сторона не надасть доказів на її спростування (концепція негативного доказу), оскільки такий підхід нівелює саму сутність принципу змагальності;

3) обов`язок доведення обставин, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, у рівній мірі покладається на обох сторін. Кожна сторона повинна довести факти, на які вона посилається. При цьому підставу позову повинен довести саме позивач. Позивач повинен подати докази, на яких ґрунтуються його вимоги разом з поданням позовної заяви. В разі неможливості самостійно представити такі докази, позивач повинен про це повідомити суд та зазначити причини, з яких доказ не може бути подано. Крім того, позивач вправі подати до суду клопотання про витребування доказів, із зазначенням причини неможливості самостійного їх представлення та наведенням вжитих ним для цього заходів;

4) посилання позивача на те, що в силу вимог частини другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача, не заслуговують на увагу, оскільки визначений цією правовою нормою обов`язок відповідача не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Суд зауважує, що обставини вчинення позивачкою дисциплінарного проступку згідно проведеного службового розслідування встановлено достатньо повно для того, щоб дійти висновку про наявність як самого факту самовільного залишення військової частини, так і вини позивачки в цьому.

Суд вважає, що зазначені обставини доведено поза розумним сумнівом, тобто це означає, що в достовірності факту не повинно залишитися розумних сумнівів, але означає, що всі альтернативні можливості пояснення наданих доказів є надмірно малоймовірні.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Таким чином суд вважає, що в цій справі ключові аргументи сторін отримали належну оцінку.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні адміністративного позову .

На підставі викладеного та керуючись статтями 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.В. Григоров