Рішення № 138835401, 07.08.2026, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2026 р. справа №520/19944/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Марини Лук`яненко, розглянувши за правилами спрощеного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Височанського селищного голови Мороза Олександра Васильовича та Височанської селищної ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Височанського селищного голови Мороза Олександра Васильовича, в якому просить суд:

1. визнати дії Височанського селищного голови О. Мороза щодо надання позивачу інформації на її заяву №682/02-27 від 15.05.2026 року на 45 день від її отримання, про те, що її заява буде розглянута на черговій сесії, такими що порушили вимоги ст. 20 Закону України "Про звернення громадян";

2. визнати бездіяльність Височанської селищної ради щодо нерозгляду заяви позивача №682/02-27 від 15.05.2026 року протягом строку встановленого ст. 20 Закону України "Про звернення громадян" неправомірною;

3. зобов`язати Височанську селищну раду в подальшому утримуватись від порушення строків розгляду його заяв спрямованих позивачем на розгляд, на її адресу;

4. зобов`язати Височанського селищного голови О. Мороза в подальшому утримуватись від невиконання ним вимог ст. 20 Закону України "Про звернення громадян" при розгляді будь яких звернень, що подано позивачем на адресу Височанської селищної ради.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Височанським селищним головою О. Морозом протиправно вчинено дії щодо надання позивачу інформації про те, що її заява буде розглянута на черговій сесії, а Височанською селищною радою протиправно не розглянуто заяву №682/02-27 від 15.05.2026 року протягом строку встановленого ст. 20 Закону України "Про звернення громадян". Вказане, на думку позивача, порушує її права, у зв`язку з чим, вона звернулась до суду з даним позовом.

Ухвалою суду від 09.07.2026 року відкрито спрощене провадження у справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Відповідачем - Височанською селищною радою в особі Височанського селищного голови Мороза Олександра Васильовича надано до суду відзив на позов, в якому він заперечував проти позову та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування заперечень зазначив, що не погоджується з позовними вимогами та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на те, що на звернення позивача за вхідним №682/02-27 від 15.05.2026 року розглянуто відповідно до вимог Закону України «Про звернення громадян». Позивачу надано відповідь (вих. №02-23/681 від 03.03.2026), яка була направлена на її поштову адресу. Листом Височанської селищної ради від 29.06.2026 року № 02-23/1892 позивачу повідомлено, що її заява буде розглянута на черговому пленарному засіданні Височанської селищної ради, оскільки відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 12, 116, 118, 122 Земельного кодексу України питання щодо передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян належать до виключної компетенції селищної ради та вирішуються шляхом прийняття рішення на пленарному засіданні селищної ради. Також, зазначив, що чергове пленарне засідання ради призначене на 27 липня 2026 року, на якому й заплановано розгляд заяви позивача згідно з розпорядженням Височанського селищного голови «Про внесення доповнення до розпорядження від 17.07.2026 №302/02-03 «Про скликання LXIХ сесії Височанської селищної ради VIII скликання» від 22 липня 2026 року №303/02-03. Отже, відповідач вважає, що звернення позивача не залишалося без розгляду, а перебувало на опрацюванні з метою підготовки його до розгляду представницьким органом місцевого самоврядування.

У відповіді на відзив позивач підтримала правову позицію, викладену в позовній заяві, посилаючись на те, що висловлення ОСОБА_2 про неможливість розгляду заяви позивача на позачерговій сесії не базується на законі. Окрім того, розпорядження про проведення сесії 03.06.2026 року ОСОБА_2 видав 01.06.2026 року. Тому за 15 днів можна було підготувати розгляд заяви позивача на сесії. Тим паче, що розгляд заяви позивача на сесії 27.07.2026 року у вигляді проекту рішення ОСОБА_3 підготував і оприлюднив за 4 дні до сесії ради. Також, вважає, що відзив на позов не відповідає вимогам ч. 2 ст. 162 КАС України.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Стосовно твердження позивача про невідповідність відзиву на позов вимогам ч. 2 ст. 162 КАС України, суд зазначає, що зазначених у відповіді на відзив на позов невідповідностей вимогам ч. 2 ст. 162 КАС України, судом не встановлено. При цьому, оцінка викладеним у відзиві на позов запереченням відповідача, буде надана судом у судовому рішенні.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом встановлено наступне.

З наявних у матеріалах справи доказів, судом встановлено, що 15.05.2026 року позивач звернулась до Височанської селищної ради із заявою від 14.05.2025 року щодо надання дозволу на приватизацію земельних ділянок, де поховано ОСОБА_4 та тієї, яка виділена їй під місце поховання.

Звернення позивача від 14.05.2026 року зареєстровано в Журналі вхідної кореспонденції Височанської селищної ради за вхідним №682/02-27 від 15.05.2026 року.

Листом Височанської селищної ради від 29.06.2026 року № 02-23/1892 позивача повідомлено, що відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 12, 116, 118, 122 Земельного кодексу України питання щодо передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян належать до виключної компетенції селищної ради та вирішуються шляхом прийняття рішення на пленарному засіданні селищної ради.

У відзиві на позов відповідачем зазначено, що чергове пленарне засідання ради призначене на 27 липня 2026 року, на якому й заплановано розгляд заяви позивача.

Так, згідно розпорядження Височанського селищного голови «Про внесення доповнення до розпорядження від 17.07.2026 №302/02-03 «Про скликання LXIХ сесії Височанської селищної ради VIII скликання» від 22 липня 2026 року №303/02-03 доповнено порядок денний, зокрема, про відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на приватизацію земельної ділянки, на якій поховано її сина, ОСОБА_4 , та земельної ділянки поруч, яка була виділена під поховання заявниці.

Проєктом рішення LXIХ сесії Височанської селищної ради VIII скликання від 27.07.2026 року передбачено відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на приватизацію земельної ділянки, на якій поховано її сина, ОСОБА_4 , та земельної ділянки поруч, яка була виділена під поховання заявниці.

Позивач вважає протиправними дії Височанського селищного голови О. Мороза щодо надання позивачу інформації на її заяву №682/02-27 від 15.05.2026 року на 45 день від отримання, про те, що заява буде розглянута на черговій сесії, такими що порушили вимоги ст. 20 Закону України "Про звернення громадян" та протиправною бездіяльність Височанської селищної ради щодо нерозгляду заяви позивача №682/02-27 від 15.05.2026 року протягом строку встановленого ст. 20 Закону України "Про звернення громадян", а тому звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.

Відповідно до приписів ч.2 ст. 19 Конституції Україні органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 40 Конституції України, усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права на звернення урегульовано Законом України "Про звернення громадян" від 02.10.1996 №393/96 (далі - Закон №393/96).

Частиною 1 статті 1 Закону №393/96 визначено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

За змістом статті 3 Закону №393/96 під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Згідно із положеннями статті 5 Закону №393/96 звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об`єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.

Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв`язку (електронне звернення).

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.

Відповідно до ст. 7 Закону №393/96 звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.

Згідно ст. 15 Закону №393/96 органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов`язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов`язки.

Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.

Відповідно до ст. 18 Закону №393/96 громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, медіа, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.

Положеннями статті 20 Закону №393/96 передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

З огляду на викладене, можна зробити висновок, що всі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, які зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду їх звернень.

У спірних правовідносинах, звернення позивача стосується надання дозволу на приватизацію земельної ділянки, на якій поховано її сина, ОСОБА_4 , та земельної ділянки поруч, яка була виділена під її поховання.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин.

Згідно зі статтями 12, 116, 118, 122 Земельного кодексу України саме рада уповноважена приймати рішення щодо передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян.

Отже, ні селищний голова, ні посадові особи виконавчого апарату не мають повноважень одноособово вирішувати зазначене питання.

Єдиним способом його вирішення є прийняття відповідного рішення на пленарному засіданні селищної ради.

Так, листом Височанської селищної ради за підписом ОСОБА_5 від 29.06.2026 року № 02-23/1892 на звернення за вхідним №682/02-27 від 15.05.2026 року, позивача повідомлено, що відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 12, 116, 118, 122 Земельного кодексу України питання щодо передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян належать до виключної компетенції селищної ради та вирішуються шляхом прийняття рішення на пленарному засіданні селищної ради.

У відзиві на позов відповідачем зазначено, що чергове пленарне засідання ради призначене на 27 липня 2026 року, на якому й заплановано розгляд заяви позивача.

Так, згідно розпорядження Височанського селищного голови «Про внесення доповнення до розпорядження від 17.07.2026 №302/02-03 «Про скликання LXIХ сесії Височанської селищної ради VIII скликання» від 22 липня 2026 року №303/02-03 доповнено порядок денний, зокрема, про відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на приватизацію земельної ділянки, на якій поховано її сина, ОСОБА_4 , та земельної ділянки поруч, яка була виділена під поховання заявниці.

Проєктом рішення LXIХ сесії Височанської селищної ради VIII скликання від 27.07.2026 року передбачено відмову ОСОБА_1 в наданні дозволу на приватизацію земельної ділянки, на якій поховано її сина, ОСОБА_4 , та земельної ділянки поруч, яка була виділена під поховання заявниці.

Отже, у даному випадку, лист Височанської селищної ради від 29.06.2026 року № 02-23/1892 має виключно інформаційний характер та не є рішенням щодо розгляду заяви по суті, оскільки селищний голова не наділений повноваженнями приймати рішення щодо передачі земельних ділянок у власність.

До того ж, відповідно до підпунктів 18 частини 4 статті 42 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова: забезпечує на відповідній території додержання законодавства щодо розгляду звернень громадян та їх об`єднань.

Тож закон не зобов`язує та не наділяє правом селищного голову втручатись у правовідносини громадян та депутата щодо розгляд заяв громадян.

Розгляд питання щодо передачі спірної земельної ділянки у власність позивача повинно вирішуватись на пленарному засіданні селищної ради, про що і повідомлено позивача листом від 29.06.2026 року № 02-23/1892.

Щодо твердження позивача про те, що Височанська селищна рада проводила пленарне засідання сесії 03 червня 2026 року і її заява могла бути розглянута на цьому засіданні, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, пленарне засідання 03.06.2026 року було позачерговою сесією Височанської селищної ради, скликаною для розгляду невідкладних питань.

Питання щодо регулювання земельних відносин, у тому числі щодо надання дозволів на приватизацію земельних ділянок, до порядку денного зазначеної сесії не включалися та не розглядалися.

Це підтверджується розпорядженням Височанського селищного голови «Про скликання LXVIII (позачергової) сесії Височанської селищної ради VIII скликання» від 01 червня 2026 року №223/02-03 (посилання https://vysochanska-rada.dosvit.org.ua) та розпорядженням Височанського селищного голови «Про внесення доповнень до розпорядження від 01.06.2026 №223/02-03 «Про скликання LXVIII (позачергової) сесії Височанської селищної ради VIII скликання» від 02 червня 2026 року №231/02-03 (посилання https://vysochanska-rada.dosvit.org.ua).

Після проведення позачергової сесії 03 червня 2026 до 27 липня 2026 року пленарні засідання Височанської селищної ради не проводилися, тому рада об`єктивно не мала можливості розглянути заяву позивача раніше.

Чергове пленарне засідання ради призначене на 27 липня 2026 року, на якому й було заплановано розгляд заяви позивача згідно з розпорядженням Височанського селищного голови «Про внесення доповнення до розпорядження від 17.07.2026 №302/02-03 «Про скликання LXIХ сесії Височанської селищної ради VIII скликання» від 22 липня 2026 року №303/02-03 (посилання https://vysochanskarada. dosvit.org.ua).

Отже, твердження про можливість розгляду її заяви раніше є необґрунтованими.

У даному випадку, заяву позивача зареєстровано, організовано її розгляд, позивача письмово повідомлено про порядок її подальшого розгляду та підготовлено матеріали для внесення питання на розгляд найближчої чергової сесії Височанської селищної ради, оскільки відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» такі питання вирішуються виключно на пленарних засіданнях ради.

Суд зазначає, що згідно з положеннями ст. 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

У свою чергу, ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України, у своєму рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Що стосується «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то Верховний Суд у постанові від 10.06.2021 у справі № 757/12159/17-а вже наголошував, що за змістом рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес».

Щодо останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Інтерес, навіть перебуваючи під охороною закону чи права, на відміну від суб`єктивного права, не має такої правової можливості, як останнє, оскільки не забезпечується юридичним обов`язком іншої сторони. Законний інтерес відбиває лише легітимне прагнення свого носія до того, що не заборонено законом, тобто тільки його бажання, мрію, потяг до нього, а отже - й не юридичну, а фактичну (соціальну) можливість.

Це прагнення у межах сфери правового регулювання до користування якимось конкретним матеріальним або нематеріальним благом. Відмінність такого блага від блага, яке охоплюється змістом суб`єктивного права, полягає в тому, що користування благом, на яке особа має право, визначається можливістю в рамках закону, а до якого має законний інтерес - без вимог певних дій від інших осіб або чітко встановлених меж поведінки.

З огляду на вимоги ст.ст. 2, 6 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень.

Для визначення інтересу як об`єкту судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об`єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.

Окрім того, суд враховує ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, суд висновує про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Разом із тим, визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону викладено Верховним Судом у постанові від 07.11.2019р. по справі №826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання протиправним волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав та інтересів та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-78, 90, 211 КАС України, суд висновує про відсутність в діях (бездіяльності) відповідачів порушень ст. 20 Закону України "Про звернення громадян" при розгляді заяви №682/02-27 від 15.05.2026 року.

За таких обставин, суд висновує, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат не проводиться у відповідності до приписів ст. 139 КАС України.

На підставі викладеного та керуючись статтями 2, 9, 243-246, 291, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позов - відмовити.

Роз`яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).

Суддя Марина Лук`яненко