Рішення № 138834927, 07.08.2026, Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 495/3161/26

№ провадження 2/495/2955/2026

р і ш е н н я

ІМЕНЕМ УКрАЇНи

07 серпня 2026 рокум. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого одноособово - судді Прийомової О.Ю.,

за участю секретаря Чибукової О.В.

справа № 495/3161/26

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Білгород-Дністровському Одеської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Одеського міжрегіонального правління Міністерства юстиції України, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної незаконним рішенням суду,-

представника позивача адвоката Абросімова А.П.,

представника відповідача Волобуєвої О.А.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Держави Україна в особі Одеського міжрегіонального правління Міністерства юстиції України, у якому просить стягнути з Державного бюджету України, шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку державного бюджету України на користь позивача у рахунок відшкодування заподіяної матеріальної шкоди, завданої незаконним рішенням суду 17665 грн 60 коп; стягнути з Державного бюджету України, шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку державного бюджету України на користь позивача у рахунок відшкодування заподіяної моральної шкоди, завданої незаконним рішенням суду 42534 грн 00 коп; стягнути з Державного бюджету України, шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку державного бюджету України на користь позивача у рахунок відшкодування суми, сплаченої у зв`язку з поданням юридичної (правової) допомоги у справі про адміністративне правопорушення № 495/7818/25 8400 грн; стягнути з Державного бюджету України, шляхом безспірного списання коштів з Єдиного казначейського рахунку державного бюджету України на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у цій справі у сумі 10 000 грн; судові витрати по справі, які складаються з судового збору, віднести на рахунок держави.

Стислий виклад позицій позивача та відповідача

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що 08 жовтня 2025 року поліцейським відділення реагування патрульної поліції Білгород-Дністровського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області відносно позивача було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 477472 за частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).

10 жовтня 2025 року зазначений протокол разом з іншими матеріалами справи про адміністративне правопорушення було направлено для розгляду до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.

05 листопада 2025 року між позивачем та адвокатом було укладено договір про надання позивачу правничої допомоги у вказаній справі та відповідно до умов договору сплачено адвокатові гонорар за надання правничої допомоги у розмірі 8 400 (вісім тисяч чотириста) гривень.

Постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області у справі № 495/7818/25 (номер провадження: 3/495/358/2026) від 23 січня 2026 року позивача ( ОСОБА_1 ) притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподаткованих доходів громадян, що становить 17 000,00 (сімнадцять тисяч) грн, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.

Також стягнуто з позивача на користь державного бюджету України судовий збір у розмірі 665 грн 60 коп. (шістсот шістдесят п?ять гривень шістдесят копійок).

Постановою Одеського апеляційного суду від 04 березня 2026 року апеляційну скаргу захисника задоволено. Постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 січня 2026 року скасовано, провадження у справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв?язку з відсутністю в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Постанова апеляційного суду набрала законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Із мотивувальної частини зазначеної постанови апеляційного суду вбачається, що суд першої інстанції визнав позивача винним у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення та наклав на нього адміністративне стягнення при не доведенні під час розгляду справи «поза розумним сумнівом» ані факту керування позивачем транспортним засобом у стані алкогольного сп?яніння, ані самого факту керування транспортним засобом, ані факту відмови від проходження медичного огляду на стан сп?яніння у медичному закладі, що ставилося позивачу у провину згідно складеного щодо нього протоколу про адміністративне правопорушення.

Визнання позивача винним у вчиненні адміністративного правопорушення та накладення на нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу у справі про адміністративне правопорушення, провадження в якої в подальшому було закрито за відсутністю у діях позивача складу адміністративного правопорушення, свідчить про те, що його незаконно було притягнуто судом першої інстанції до адміністративної відповідальності та на нього незаконно було накладено адміністративне стягнення. За таких обставин рішення суду першої інстанції у формі постанови про накладення адміністративного стягнення від 23.01.2026 є незаконним.

13 березня 2026 року, перебуваючи ще в невіданні з приводу суті ухваленого судом апеляційної інстанції 04 березня 2026 року судового рішення, та не вірячи у торжество правосуддя, зважаючи на те, як було здійсненого розгляд його справи судом першої інстанції, позивач, з метою уникнення стягнення з нього штрафу у подвійному розмірі за несвоєчасну його сплату у встановлений законом строк, на виконання вказаної постанови Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області про накладення адміністративного стягнення від 23 січня 2026 року сплатив на рахунок державного бюджету України, за реквізитами, наданими йому у суді, присуджений йому штраф у розмірі 17 000 грн, а також судовий збір у розмірі 665 грн 60 коп.

Щоб своєчасно сплатити штраф, уникнувши, таким чином, його подвоєння, а також сплатити судовий збір, позивачу, який є пенсіонером за віком та малозабезпеченою людиною, розмір пенсії якої на місяць за період з квітня 2025 року по лютий 2026 року включно складав лише 3 038,00 грн на місяць, довелося продати автопричіп, який де-факто йому належав.

Незаконним рішенням суду, а саме постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23.01.2026, позивачу було заподіяно майнову шкоду у загальному розмірі 26 065 грн 60 коп., яка складається зі:

- сплаченого штрафу у розмірі 17 000 грн;

- сплаченого судового збору у провадженні у справі про адміністративне правопорушення у розмірі 665 грн 60 коп.;

- витрат на правничу допомогу у розмірі 8 400 грн, понесених у зв?язку із необхідністю захисту від незаконного притягнення до адміністративної відповідальності.

Зазначені витрати є реальними збитками у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки вони були фактично понесені позивачем та перебувають у прямому причинно-наслідковому зв?язку з ухваленням незаконного судового рішення.

Після скасування вказаної постанови суду апеляційною інстанцією та закриття провадження у справі за відсутністю складу адміністративного правопорушення правова підстава для утримання державою зазначених коштів відпала, а тому такі кошти підлягають поверненню позивачу як безпідставно набуті та як шкода, завдана незаконними діями органу державної влади.

Ухвалення судом першої інстанції незаконного рішення, яке було скасовано судом апеляційної інстанції, спричинило для позивача негативні немайнові наслідки, що виразилися у моральних стражданнях та порушенні звичного способу життя, у зв?язку з чим позивачу завдано моральної шкоди у розмірі 42 534,00 грн. Обґрунтований розрахунок зазначеної суми наведено у пункті 5.2 розділу 5 цієї позовної заяви.

Зазначена шкода полягає у заподіянні позивачу душевних страждань, спричинених його безпідставним притягненням до адміністративної відповідальності за відсутності у його діях складу адміністративного правопорушення.

Факт визнання позивача винним за очевидної недоведеності його вини поза розумним сумнівом, а також застосування до нього адміністративного стягнення у вигляді штрафу, розмір якого є істотним і перевищує розмір його пенсії за п?ять місяців, разом із позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, об?єктивно спричинили у позивача стан розгубленості, глибокого розчарування та внутрішнього напруження.

Крім того, зазначені обставини викликали у позивача стійке відчуття тривоги за своє майбутнє, невпевненість у захищеності своїх прав та почуття безпорадності, пов?язані з необхідністю тривалого обмеження у праві керування транспортними засобами.

Позивач був вимушений вживати активних заходів для захисту своїх прав, зокрема звертатися за правничою допомогою та оскаржувати незаконне рішення до суду апеляційної інстанції, доводячи відсутність у своїх діях складу адміністративного правопорушення та власну невинуватість. Такі дії супроводжувалися додатковим емоційним навантаженням, нервовим напруженням, переживаннями, а також істотно порушили звичний спосіб життя позивача.

Необхідність витрачання часу та коштів на відновлення порушених прав, перебування у стані правової невизначеності, а також усвідомлення несправедливого ставлення з боку держави об?єктивно спричинили позивачу моральні страждання, які потребують грошової компенсації.

Таким чином, позивач вважає, що між незаконним рішенням суду та заподіяною позивачу моральною шкодою існує прямий причинно-наслідковий зв`язок, а характер і інтенсивність пережитих страждань свідчать про їх реальність та значний обсяг.

Відповідач просить у задоволенні позову відмовити, з огляду на те, що позивачем залучено неналежного відповідача.

В обґрунтування вказаного посилається на те, що Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Згідно з пунктом 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яка, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Статтею 43 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) установлено, що при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Згідно з пунктами 1, 3 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, Державна казначейська служба України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України. Державна казначейська служба України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для реалізації державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Основними завданнями Державної казначейської служби України є: 1) внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів; 2) реалізація державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Державна казначейська служба України відповідно до покладених на неї завдань: здійснює через систему електронних платежів Національного банку України розрахунково-касове обслуговування розпорядників, одержувачів бюджетних коштів та інших клієнтів, операцій з коштами бюджетів, спільних із міжнародними фінансовими організаціями проектів; здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (пункт 4 Положення про Державну казначейську службу України).

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 7, частини другої статті 23 БК України бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, які встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Статтею 25 БК України установлено, що Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Списання грошових коштів проводиться держказначейством з відповідного казначейського рахунку.

Окрім того, неналежність відповідача вбачається і з Положення про міжрегіональні управління Міністерства юстиції України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України №1707/5 від 23.06.2011, в редакції Наказу МЮУ від 22.09.2022 року № 3959/5.

Відповідач також посилається на те, що на теперішній час на законодавчому рівні регламентований порядок повернення коштів, сплачених Позивачем, яким він не скористався з невідомих причин.

Згідно абз. 7 п. 5 Порядку повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 (далі Порядок), заява про повернення (перерахування) коштів з бюджету складається та подається платником до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, з платежу, який підлягає поверненню, із обов`язковим зазначенням інформації в такій послідовності: найменування платника (суб`єкта господарювання) (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), дата та номер судового рішення, яке набрало законної сили (у разі повернення судового збору, за виключенням помилково зарахованого), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті) та номер контактного телефону (за згодою), сума коштів, що підлягає поверненню (перерахуванню), причина повернення (перерахування) коштів з бюджету, найменування банку або небанківського надавача платіжних послуг, місцезнаходження банку (у разі повернення коштів в іноземній валюті (латиницею)), в якому відкрито рахунок отримувача коштів, та реквізити такого рахунка (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), номер карткового рахунка отримувача коштів (за наявності).

Абзацом 9 п.5 Порядку передбачено, що разом із заявою про повернення (перерахування) коштів з бюджету платником подається до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, оригінал або копія платіжної інструкції, яка підтверджує перерахування коштів до бюджету.

Абзац 11 п.5 Порядку встановлює, що платник подає заяву про повернення коштів з бюджету з обов`язковим зазначенням інформації, наведеної в абзаці сьомому цього пункту (крім причини повернення коштів з бюджету), та номера відповідного судового рішення, копію відповідного судового рішення, засвідчену належним чином, та копію платіжної інструкції, згідно з якою органом державної виконавчої служби або приватним виконавцем перераховано грошове стягнення за адміністративні.

Більше того, Позивач, використавши своє законне право на апеляційне оскарження, навів достатні докази суду апеляційної інстанції, внаслідок чого, постановою Одеського апеляційного суду від 04.03.2026 постанову Білгород Дністровського міськрайонного суду від 23.01.2026 скасовано, а провадження по справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП.

Проте, будучи стороною по справі, подаючи апеляційну скаргу, Позивач, знаючи про постанову Одеського апеляційного суду, 13 березня 2026 року сплачує призначений рішенням суду першої інстанції штраф у розмірі 17 000,00 грн та судовий збір 665,60 грн.

Тобто, Позивач на момент здійснення оплати за наданими судом першої інстанції реквізитами, вже не мав підстав для сплати адміністративного штрафу так як ним було подано апеляційну скаргу. Фактично, Позивач добровільно здійснив перерахунок коштів до державного бюджету України і рішення суду першої інстанції, в силу його скасування Одеським апеляційним судом не може вважатися таким, що завдало матеріальної чи моральної шкоди.

Відповідач також вважає, що позивач, звертаючись з позовною заявою до суду, жодним чином не довів за допомогою доказів, що йому завдано моральної шкоди, а тільки провів розрахунки такої шкоди. Вказане свідчить про те, що Позивач, пред`являючи таку позовну вимогу намагається збагатитися за рахунок державного бюджету, адже його порушені права відновлені через процедуру оскарження рішення.

У відповіді на відзив, представник позивача посилається на те, що у відзиві Відповідач фактично не заперечує, що постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23.01.2026 Позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі КУпАП) та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами.

Також не заперечується Відповідачем, що постановою Одеського апеляційного суду від 04.03.2026 зазначену постанову було скасовано, а провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях Позивача складу адміністративного правопорушення.

Таким чином, факт незаконного притягнення Позивача до адміністративної відповідальності встановлений судовим рішенням, яке набрало законної сили та є чинним.

Також зазначає, що той факт, що Позивач добровільно виконав постанову суду до моменту отримання інформації про результати апеляційного перегляду, не позбавляє його права на відшкодування шкоди після скасування такого рішення.

Сам факт виконання незаконного судового рішення не усуває права особи на відшкодування шкоди після його скасування.

Щодо належності відповідача посилається на наступне: у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 201/10234/20 (провадження № 14-77цс21) зазначено, що у справах про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів дізнання, досудового розслідування, прокуратури і суду, відповідачем є держава в особі відповідного державного органу. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду наголосила, що Державна казначейська служба України не є належним відповідачем у таких справах, оскільки виконує функції з казначейського обслуговування бюджетних коштів та не є суб`єктом, який несе відповідальність за завдану шкоду.

Отже, доводи Відповідача щодо необхідності визначення іншого відповідача, а також щодо можливості участі Державної казначейської служби України як належного відповідача суперечать правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач просить у задоволення позову відмовити, звертаючи увагу суду на наступне.

Згідно Постанови ВС від 22.01.2025 у справі за № 335/6977/22, встановлено, що у разі закриття справи про адміністративне правопорушення, через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відшкодування шкоди особі, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, здійснюється на загальних підставах, передбачених статтею 1174 ЦК України, а положення статті 1176 ЦК України та Закону № 266/94-ВР не є застосовними.

Рішення, дії органів та посадових осіб, що виносили рішення щодо Позивача в рамках адміністративної справи № 495/7818/25 не визнані протиправними.

За постановою Одеського апеляційного суду від 04.03.2026 року по вказаній справі констатовано, що, оскільки наведені встановлені судом обставини подій в своїй сукупності не підтверджують «поза розумним сумнівом» наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваної постанови Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області із закриттям провадження у справі на підставі п. 1ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Заяви, клопотанні, інші процесуальні дії у справі

24 квітня 2026 року ухвалою судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області по справі відкрито загальне позовне провадження.

18 травня 2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву.

21 травня 2026 року ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області витребувано докази по справі.

26 травня 2026 року ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області клопотання представника відповідача про поновлення процесуального строку задоволено частково.

28 травня 2026 року до суду надійшов відзив.

01 червня 2026 року до суду надійшла відповідь на відзив.

04 червня 2026 року до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив.

29 червня 2026 року ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області по справі закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті.

Представник позивача у судовому засіданні наполягав на задоволенні позову.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечувала.

Фактичні обставини, встановлені судом

Судом дійсно встановлено та підтверджено матеріалами справи наступне.

Постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 січня 2026 року у справі № 495/7818/25 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн на користь держави, з позбавленням права керування транспортним засобом строком на 1 рік, стягнуто з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 665,60 грн./а.с. 23-26/

Постановою Одеського апеляційного суду від 04 березня 2026 року у справі № 495/7818/26 постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 січня 2026 року скасовано./а.с.27-34/

Згідно наданого переліку професійної правничої допомоги, наданої у справі № 495/7818/25, та розрахунку її вартості, сума правнича допомоги у справі № 495/7818/25 складає 8400,00 грн./а.с. 36-37/

З квитанції 2263-3869-4363-0565 вбачається, що ОСОБА_1 сплатив штраф у сумі 17000,00 грн 13.03.2026 о 10:44:48 год./а.с. 38/

З копії квитанції 2263-3887-7255-0570 вбачається, що ОСОБА_1 сплатив судовий збір у сумі 665,60 грн 03.13.2026 о 10:47:55 год. /а.с. 39/

ОСОБА_1 є пенсіонером за віком, що підтверджується копією пенсійного посвідчення № НОМЕР_1 ./а.с. 40/

Відповідно довідки про доходи № 5927 6999 7695 2658 за період з 01.04.2025 по 31.03.2026 сума пенсії складає 36824,00 грн. /а.с. 41/

Нормативне обґрунтування.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової шкоди).

Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Загальноконституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, закріплено в конституційні та цивільно-правові норми: статтю 56 Конституції України; статті 1173-1176 ЦК України, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі Закон).

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

У частині першій статті 1176 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах (частина шоста статті 1176 ЦК України).

Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність), зокрема посадових осіб органів державної влади, у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Статтею 1 Закону визначено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими актами законодавства.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: закриття справи про адміністративне правопорушення (ст. 2 Закону)

Згідно ст. 3 Закону у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються):

1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги;

5) моральна шкода.

У статті 4 Закону вказується, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Розмір сум, які передбачені пунктом 1 статті 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито судом при розгляді кримінальної справи в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції (стаття 12 Закону).

Питання про відшкодування моральної шкоди за заявою громадянина вирішується судом відповідно до чинного законодавства в ухвалі, що приймається згідно з частиною першою статті 12.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (ст. 13 Закону).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 201/10234/20 вказано, що термін «заява» при зверненні потерпілої особи до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди у сенсі Закону № 266/94-ВР та наказу № 6/5/3/41 слід розуміти як вимогу про відшкодування шкоди, і такі справи слід розглядати за правилами позовного провадження. При цьому не має значення назва такої вимоги, якщо з її змісту вбачаються усі складові елементи відповідно до вимог статті 175 ЦПК України.

При цьому позивачем у цих справах повинна бути потерпіла особа, а відповідачем - держава в особі відповідного органу.

Державне казначейство України не може бути окремим відповідачем у цих справах, оскільки належним відповідачем у цих справах є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15).

Оцінка аргументів сторін. Висновки суду.

Позивач звертається до суду із позовом, в обґрунтування якого посилається на те, що постановою місцевого суду позивача визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, з позбавленням права керування транспортним засобом строком на один рік, тоді як постановою Одеського апеляційного суду постанову місцевого суду скасовано та провадження у справі закрито за відсутності події та складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи викладене, вважає постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду одеської області незаконною та просить стягнути з Державного бюджету України матеріальну та моральну шкоду, при цьому посилаючись на ст. 1176 ЦК України, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Суд вважає, позовні вимоги безпідставними, з огляду на наступне.

У постанові Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц зазначається: «спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Статтями 2, 4 Закону № 266/94-ВР передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.

На підставі пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу.

Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше)».

Крім того, у постанові Верховного Суду від 04 червня 2024 року у справі № 757/3597/22 вказується: «згідно з частиною першою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушення права власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Частинами шостою, сьомою статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Застосування частини шостої статті 1176 ЦК України можливе у випадку, коли предметом позову є дії чи бездіяльність, зокрема, суду, які не пов`язані із здійсненням правосуддя, відправленням судочинства, що має на меті прийняття акта органом судової влади. Тобто це інші дії суддів (суду) при здійсненні правосуддя, коли спір не вирішується по суті, у разі їх незаконних дій або бездіяльності і якщо вина судді встановлена не лише вироком суду, а й іншим відповідним рішенням суду.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі № 757/25713/16-ц (провадження № 61-18012св18), від 10 січня 2018 року у справі № 454/1642/16-ц (провадження № 61-1091св17) та від 03 лютого 2021 року у справі № 454/192/17 (провадження № 61-14315св19).

Крім того, на підставі статті 56 Конституції України, на яку посилається позивач, відшкодуванню за рахунок держави підлягає шкода у випадку встановлення факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади.

Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» також передбачено, що для відшкодування державою шкоди, завданої судом, необхідно, щоб рішення, дії або бездіяльність суду були незаконними.

Суди встановили, що рішення, дії, або бездіяльність суду і суддів Личаківського районного суду міста Львова, Апеляційного суду Львівської області, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ при розгляді справи визнані незаконними не були».

Позовні вимоги про визнання незаконними пов`язаних з розглядом судової справи дій/бездіяльності суду (судді чи посадових осіб суду), а також вимоги про зобов`язання суду (судді) до вчинення певних процесуальних дій не можуть розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц.

Таким чином, судом установлено, що позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду виключно у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України.

Водночас, відсутні підстави для застосування судом приписів ч. 6 ст. 1176 ЦК України, оскільки предметом позову на вказаній підставі є дії чи бездіяльність суду, які не пов`язані із здійсненням правосуддя.

Крім того, відсутні і підстави для застосування ч. 1 ст. 1176 ЦК України, оскільки спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та деталізовані у Законі № 266/94-ВР.

Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту чи виправних робіт.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Статтею 1 Закону № 266/94-ВР передбачено, що відповідно до правил цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:

1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;

2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;

3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.

Згідно зі статтею 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:

1) постановлення виправдувального вироку суду;

1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

4) закриття справи про адміністративне правопорушення.

З матеріалів справи встановлено, що у постанові Одеського апеляційного суду зазначається: «дослідивши встановлені судом першої інстанції обставини справи, апеляційний суд дійшов висновку про неповне встановлення судом першої інстанції всіх фактичних обставин справи та як результат передчасні висновки суду про наявність підстав для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП».

Втім, системне тлумачення вищезазначених норм свідчить про те, що особа має право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР та статті 1176 ЦК України лише за існування таких умов: шкода завдана особі визначеними у згаданих вище нормах державними органами (органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність; органами досудового розслідування; прокуратурою; судом); шкода завдана особі переліком рішень, дій чи бездіяльності посадових чи службових осіб таких органів.

Враховуючи викладене, оцінивши докази, наявні у матеріалах справи на предмет їх належності, допустимості, достовірності, у їх логічному взаємозв`язку, застосувавши релевантну до спірних правовідносин практику Верховного Суду, врахувавши, що позовні вимоги про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю суду, можуть бути предметом розгляду у випадках, передбачених статтею 1176 ЦК України, втім позивачем не доведено наявність підстав для застосування до спірних правовідносин Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», статті 56 Конституції України, а отже позовна заява ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Одеського міжрегіонального правління Міністерства юстиції України, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної незаконним рішенням суду задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 , п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно із п. 1 ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 1176 ЦК України, ст. ст. 76-81, 89, 95, 263-265, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Одеського міжрегіонального правління Міністерства юстиції України, про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної незаконним рішенням суду відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Одеське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України, адреса: м. Одеса, вул. Богдана Хмельницького, 34, 65065, ЄДРПОУ 45862901.

Повний текст судового рішення складено 07 серпня 2026 року.

Суддя