Рішення № 138833222, 06.08.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2026 рокусправа № 380/12033/26м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Коморного О.І., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 про визнання дій Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Обставини справи.

До Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогами:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 22 травня 2026 року №104450016708 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області з 15 травня 2026 року призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01 червня 1993 року по 31 грудня 1998 року відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що 01 грудня 2025 року досягла 60-річного віку та, маючи необхідний страховий стаж, 15 травня 2026 року повторно звернулася до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком за законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Однак оскаржуваним рішенням відповідача від 22 травня 2026 року № 104450016708 їй відмовлено у призначенні пенсії через нібито відсутність необхідного 32-річного страхового стажу (обраховано лише 29 років 07 місяців 15 днів). Зазначає, що відповідач безпідставно не зарахував до її страхового стажу період роботи на посаді санітарки у Новобудському фельдшерсько-акушерському пункті (ФАП) з 01 червня 1993 року по 31 грудня 1998 року (4 роки 07 місяців), посилаючись на відсутність відомостей про підпорядкування та перехід прав ФАПу від Загальцівської сільської ради до Бородянської ЦРЛ та відсутність первинних документів про нарахування заробітної плати за цей період. Наголошує, що трудова книжка містить усі належні та безперервні записи про її трудову діяльність (записи № 4-5), а відсутність відомостей у системі персоніфікованого обліку до 1999 року чи втрата/аварійний стан архівних документів сільради внаслідок бойових дій та обстрілів військами рф не можуть позбавляти її конституційного права на пенсійне забезпечення. Зарахований відповідачем період роботи у тому ж ФАПі з 01 січня 1999 року підтверджує факт її працевлаштування та нарахування заробітної плати саме Загальцівською сільською радою.

Ухвалою від 15 червня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

29 червня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від відповідача Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач проти задоволення позову заперечує повністю. Зазначає, що заяву позивача розглянуто за принципом екстериторіальності. Стверджує, що обрахований страховий стаж ОСОБА_1 становить 29 років 07 місяців 15 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV (необхідно не менше 32 років). У відзиві вказує, що до стажу не зараховано період роботи з 09 липня 1984 року по 05 лютого 1991 року згідно з трудовою книжкою через календарну невідповідність дати наказу про звільнення. Також наголошує, що вимоги щодо безпосереднього призначення пенсії судом є передчасними, оскільки такі повноваження належать до дискреції пенсійного органу.

01 липня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій, окрім аргументів щодо обґрунтованості позову, позивач також просила провести розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та допитати як свідка ОСОБА_2 .

Вирішуючи вказані прохання позивача, суд зазначає, що відповідно до вимог статей 166, 167 та частини сьомої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України процесуальні заяви та клопотання (зокрема, про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, а також про виклик та допит свідка) подаються до суду у письмовій формі як окремі процесуальні документи з дотриманням установлених законом вимог до їх змісту та форми.

Оскільки вимоги про виклик свідка та розгляд справи з повідомленням сторін були лише вкладені до прохальної частини заяви по суті справи (відповіді на відзив) і не були оформлені окремими клопотаннями відповідно до приписів статей 166, 167 КАС України, вони вважаються поданими з порушенням процесуальної форми та судом до розгляду не приймаються.

Крім того, за приписами частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, обсяг яких є повністю достатнім для вирішення спору по суті.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані сторонами заяви по суті справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази у їх сукупності за, суд

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 . Таким чином, станом на 01 грудня 2025 року позивач досягла 60-річного віку.

15 травня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Вказана заява та подані документи розглянуті за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Львівській області.

За результатами розгляду заяви рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 22 травня 2026 року № 104450016708 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком з підстав відсутності необхідного страхового стажу.

Зі змісту оскаржуваного рішення та розрахунку стажу (форма РС-право) слідує, що орган Пенсійного фонду обрахував страховий стаж позивача у розмірі 29 років 07 місяців 15 днів при необхідному стажі для осіб, які виходять на пенсію у 2025-2026 роках у віці 60 років, не менше 32 років (станом на 2025 рік) / 33 років (станом на 2026 рік).

При цьому до страхового стажу позивача відповідачем взагалі не зарахований період її роботи на посаді санітарки фельдшерсько-акушерського пункту (ФАП) села Нова Буда Загальцівської сільської ради з 01 червня 1993 року по 31 грудня 1998 року тривалістю 5 років 7 місяців.

З матеріалів справи та дослідженої судом трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 судом встановлено наступне:

запис № 4 від 01 червня 1993 року: «Принята санитаркой фельдшерско-акушерского пункта с. Новая Буда» (підстава: наказ від 01.06.1993 № 10);

запис № 5 від 01 квітня 2000 року: «Переведена младшей медсестрой ФАП с. Новая Буда» (підстава: наказ від 20.04.2000 № 29-Л);

запис № 6 від 08 лютого 2002 року: «Уволена по собственному желанию ст. 38 КЗоТ Украины» (підстава: наказ від 04.02.2002 № 3-Л). Запис про звільнення засвідчений підписом та печаткою Бородянської центральної районної лікарні.

Як слідує з індивідуальних відомостей про застраховану особу (довідка форми ОК-5) з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, за позивача сплачувалися страхові внески страхувальником Загальцівською сільською радою (код ЄДРПОУ 04363691) за період з 01 січня 1999 року по 31 березня 2000 року, а з 01 квітня 2000 року по 08 лютого 2002 року - Бородянською центральною районною лікарнею (код ЄДРПОУ 01994480). Період роботи з 01 січня 1999 року по 08 лютого 2002 року зарахований відповідачем до страхового стажу позивача повністю.

Водночас період роботи з 01 червня 1993 року по 31 грудня 1998 року у ФАПі с. Нова Буда не включений відповідачем до страхового стажу через відсутність відомостей у персоніфікованому обліку (через запровадження такого обліку лише з 1998 1999 років), а також через відсутність довідки про перехід/підпорядкування ФАПу від сільської ради до районної лікарні та відсутність первинних бухгалтерських відомостей про нарахування заробітної плати.

Судом також досліджено долучені позивачем офіційні відповіді установ:

лист Бородянської селищної ради Бучанського району Київської області від 11 травня 2026 року № 2463/16.02, у якому зазначено, що надати документи про нарахування заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01.06.1993 по 01.04.2000 неможливо, оскільки будівля Загальцівського старостату значно пошкоджена та перебуває в аварійному стані через обстріли та бойові дії під час військової агресії рф;

лист КУ Бородянської селищної ради «Бородянський трудовий архів» від 05 травня 2026 року № 01-34/22 про те, що документи з особового складу від Загальцівської сільради та лікарні на зберігання не надходили;

лист КНП БСР «Бородянська ЦРЛ» від 08 травня 2026 року № 01-17-398, у якому підтверджено факт прийняття ОСОБА_1 з 01.04.2000 на посаду молодшої медсестри ФАП с. Нова Буда та звільнення 08.02.2002, а також вказано про відсутність документів про передачу ФАПу від сільради до лікарні;

лист Архівного відділу Бучанської РДА від 05 травня 2026 року № 05-07/38 про відсутність точних реквізитів рішень для надання довідок.

Вважаючи відмову відповідача у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 01 червня 1993 року по 31 грудня 1998 року та відмову в призначенні пенсії за віком протиправними, позивач звернулася з позовом до суду.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначені Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

Згідно з частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років.

За приписами частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом (до 01 січня 2004 року), зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Спеціальним законом, що регулював пенсійне забезпечення до 01 січня 2004 року, є Закон України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон № 1788-XII).

Згідно з частиною першою статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання.

Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ закріплено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Аналогічна норма міститься у статті 48 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Відповідно до пунктів 1 та 2 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 637 лише у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки з наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що надання уточнюючих довідок, відомостей про заробітну плату чи архівних документів вимагається виключно у разі відсутності трудової книжки або відсутності в неї належних, чітких та оформлених записів про трудову діяльність. Якщо ж трудова книжка містить усі необхідні записи про прийняття та звільнення з роботи, які є чіткими, послідовними та не містять виправлень, така трудова книжка є самостійним, достатнім та беззаперечним доказом трудового стажу особи за період до запровадження системи персоніфікованого обліку.

Записом № 4 у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 чітко зафіксовано, що 01 червня 1993 року ОСОБА_1 прийнята санітаркою фельдшерсько-акушерського пункту с. Нова Буда на підставі наказу від 01.06.1993 № 10. У подальшому, згідно із записом № 5, її 01 квітня 2000 року переведено на посаду молодшої медсестри того ж ФАПу та звільнено за власним бажанням 08 лютого 2002 року (запис № 6).

Вказані записи в трудовій книжці внесені уповноваженими особами, містять дати, номери наказів, належним чином завірені підписами та печаткою установи при звільненні, не мають будь-яких підробок, виправлень чи некоректних формулювань.

Суд критично оцінює позицію відповідача щодо незарахування спірного періоду з 01 червня 1993 року по 31 грудня 1998 року через відсутність первинних бухгалтерських документів чи відомостей про організаційну підпорядкованість ФАПу.

Згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 «Про трудові книжки працівників» та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Мінпраці, Мін`юсту та Мінсоцзахисту від 29 липня 1993 року № 58, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, а також за правильність внесення записів покладається на роботодавця.

Працівник не несе відповідальності за неналежний стан ведення кадрової чи бухгалтерської документації на підприємстві/в установі, за непередачу архівних документів при реорганізації чи зміні підпорядкованості закладу охорони здоров`я, а також за відсутність відомостей у реєстрах через незапровадження державою системи персоніфікованого обліку у 1993-1998 роках.

Наведені правові висновки відповідають сталій та послідовній судовій практиці Верховного Суду, викладеній, зокрема, у постановах від 06 лютого 2018 року у справі № 677/277/17, від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а та інших.

Верховний Суд наголошує, що порушення правил ведення трудової книжки або втрата первинних документів з вини адміністрації підприємства чи державних органів не може мати негативних наслідків для працівника та позбавляти його конституційного права на соціальний захист і пенсійне забезпечення.

Крім того, суд звертає увагу на те, що сам відповідач зарахував до страхового стажу позивача період її роботи у тому ж самому ФАПі с. Нова Буда з 01 січня 1999 року по 31 березня 2000 року за даними Реєстру застрахованих осіб, де страхувальником вказана Загальцівська сільська рада. Тобто орган Пенсійного фонду фактично визнав факт належності ФАПу с. Нова Буда та виплати позивачу заробітної плати Загальцівською сільською радою, однак безпідставно застосував двоякий підхід до аналогічного періоду роботи позивача на тій самій посаді у тій самій установі з 01 червня 1993 року по 31 грудня 1998 року.

Суд також враховує форс-мажорні обставини, а саме те, що відсутність змоги отримати первинні бухгалтерські документи Загальцівської сільської ради зумовлена аварійним станом будівлі старостату внаслідок воєнних дій та обстрілів під час збройної агресії російської Федерації, що підтверджено офіційним листом Бородянської селищної ради від 11 травня 2026 року № 2463/16.02. Зазначені обставини підтверджують об`єктивну неможливість позивача надати додаткові первинні документи, що за наявності належно оформленої трудової книжки не може бути підставою для відмови у зарахуванні стажу.

Трудовий стаж позивача за спірний період з 01 червня 1993 року по 31 грудня 1998 року становить 5 років 07 місяців 0 днів.

Додавши вказаний період (5 років 7 місяців) до підтвердженого відповідачем стажу (29 років 07 місяців 15 днів), загальний страховий стаж ОСОБА_1 становить 35 років 02 місяці 15 днів, що повністю перевищує нормативно визначений стаж (32 роки для 2025 року / 33 роки для 2026 року), необхідний для призначення пенсії за віком відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV при досягненні 60 років.

За таких обставин рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 22 травня 2026 року № 104450016708 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком є протиправним, прийнятим без урахування усіх обставин справи, та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити та виплачувати позивачу пенсію за віком з 15 травня 2026 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-IV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку, або з дня звернення за пенсією.

Оскільки ОСОБА_1 досягла 60 років ІНФОРМАЦІЯ_2 , а із повторною заявою, яка є предметом даного спору, звернулася 15 травня 2026 року (тоді як первинне звернення було 02 лютого 2026 року), право на призначення пенсії виникло з дня подання відповідної заяви - з 15 травня 2026 року.

Щодо аргументів відповідача про «передчасність» та «дискреційність» повноважень пенсійного органу, суд зазначає, що у цьому випадку відповідач скористався своїми повноваженнями та прийняв рішення по суті заяви, проте допустив протиправну відмову. Оскільки суд встановив наявність у позивача всіх необхідних законних умов для призначення пенсії (досягнення 60 років та наявність страхового стажу понад 35 років), зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком з 15 травня 2026 року із зарахуванням спірного періоду роботи є єдиним належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача в розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 5 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є універсальним стандартом перевірки правомірності поведінки суб`єктів владних повноважень у публічно-правових спорах. Приймаючи рішення, вчиняючи дії чи допускаючи бездіяльність, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний суворо дотримуватися вказаних вимог, а їх недотримання є самостійною та достатньою підставою для визнання таких дій або бездіяльності протиправними.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Разом з тим, в адміністративному судочинстві діє спеціальне правило розподілу тягаря доказування. Згідно з імперативними приписами частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Наведений процесуальний обов`язок покладає на суб`єкта владних повноважень презумпцію вини, згідно з якою оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність вважаються протиправними доти, доки сам відповідач за допомогою належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів не доведе суду їх законність та обґрунтованості.

Відповідно до статей 72-76 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Допустимими є докази, одержані в порядку, встановленому законом. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів правомірності відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду її роботи з 01 червня 1993 року по 31 грудня 1998 року та відмови у призначенні пенсії за віком, а отже, не спростував обґрунтованих доводів позивача.

За наслідками системного аналізу матеріалів справи, норм чинного законодавства та усталених правових позицій Верховного Суду суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення відповідача не відповідає встановленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям правомірності, у зв`язку з чим позов ОСОБА_1 є обґрунтованим та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується положеннями статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або компенсації відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір в сумі 1 331,20 грн згідно з квитанцією від 11 червня 2026 року № 4673-2658-7139-6785. Вказані витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 257, 262, 293, 295 КАС України, суд

у х в а л и в :

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 22 травня 2026 року № 104450016708 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10 код ЄДРПОУ: 13814885;) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ;) до страхового стажу період її роботи з 01 червня 1993 року по 31 грудня 1998 року відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 та призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 15 травня 2026 року.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (79016, м. Львів, вул. Митрополита Андрея, буд. 10 код ЄДРПОУ: 13814885;) на користь ОСОБА_1 ( адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 06 серпня 2026 року.

Суддя О.І. Коморний