Рішення № 138832863, 06.08.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2026 року справа №320/10065/23

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби статистики України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Державної служби статистики України, в якому просить суд:

- стягнути з Державної служби статистики України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у сумі 141920,76 грн;

- стягнути з Державної служби статистики України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки у сумі 38262,95 грн, з яких: за 30 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за робочий період з 19.05.2021 по 18.05.2022 в розмірі 20870,70 грн; за 16 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 19.05.2022 по 02.12.2022 в розмірі 11131,04 грн; за 9 календарних днів невикористаної щорічної додаткової відпустки за 13 років стажу державної служби в розмірі 6261,21 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що оскільки відповідач тривалий час не виконував рішення суду в справі №320/15403/21 про поновлення її на роботі, остання у силу приписів ст. 236 Кодексу законів про працю України має право на отримання середнього заробітку за час невиконання (затримки виконання) такого судового рішення. Також вказує, що позивачу не було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки при звільненні.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.04.2023 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Витребувано докази у справі від позивача та відповідача. Повідомлено відповідача про наявні в суді матеріали, які підлягають врученню як стороні, та про можливість їх отримання лише безпосередньо у суді, відповідно до приписів п.12 ч.9 ст.171 КАС України.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.06.2025 повторно витребувано докази у справі від відповідача

Відповідач правом на надання відзиву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення ухвали про відкриття провадження до його електронного кабінету.

Витребувані докази відповідачем не надані, про причини неможливості їх подачі суд не повідомлено.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Крім того, відповідно до частини четвертої статті 159 КАС України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 призначена з 19.05.2021 на посаду провідного спеціаліста відділу розвитку системи електронної звітності управління організації збирання даних і взаємодії з постачальниками даних департаменту координації процесу збирання даних у Державній службі статистики України на час відсутності основного працівника за переведенням із Головного управління статистики у Кіровоградській області, що підтверджується записом №26 у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 . Позивачці присвоєно сьомий ранг державного службовця.

08.11.2021 Державною службою статистики України видано наказ №573-к «Про відсторонення від роботи працівників Держстату», яким, зокрема, відсторонено позивачку від роботи з 08.11.2021 до усунення причин, що зумовили відсторонення, працівників апарату Держстату, які відмовляються або ухиляються від проведення профілактичних щеплень проти COVID-19, обов`язковість яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 №2153, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 07.10.2021 за №1306/36928, та не надали копію медичного висновку про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданого закладом охорони здоров`я.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи свої права порушеними, позивачка звернулася до суду з адміністративним позовом до Голови Державної служби статистики України Вернера Ігоря Євгенійовича, Державної служби статистики України про визнання протиправними та скасування наказу Голови Державної служби статистики України Вернера І.Є. №573-к від 08.11.2021 в частині відсторонення ОСОБА_1 від роботи; зобов`язання Державної служби статистики України поновити на роботі ОСОБА_1 шляхом допуску її до роботи на посаді провідного спеціаліста відділу розвитку системи електронної звітності управління організації збирання даних і взаємодії з постачальниками даних департаменту координації процесу збирання даних у Державній службі статистики України; стягнення з Державної служби статистики України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.11.2022, у справі №320/15403/21 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Голови Державної служби статистики України Вернера І.Є. №573-к від 08.11.2021 в частині відсторонення ОСОБА_1 від роботи. Зобов`язано Державну службу статистики України допустити ОСОБА_1 до роботи на посаді провідного спеціаліста відділу розвитку системи електронної звітності управління організації збирання даних і взаємодії з постачальниками даних департаменту координації процесу збирання даних у Державній службі статистики України. Стягнуто з Державної служби статистики України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 08.11.2021 по 03.02.2022. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Державної служби статистики України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми за один місяць без урахування обов`язкових податків та зборів. У задоволенні решти адміністративного позову відмовлено.

Не зважаючи на наявність судового рішення від 03 лютого 2022 року, яким зобов?язано Державну службу статистики України допустити ОСОБА_1 до роботи, фактично допуск до роботи позивача було здійснено відповідачем лише 17 листопада 2022 року, на підставі Наказу №823-к від 18 листопада 2022 року «Про скасування наказу Державної служби статистики України від 08 листопада 2021 року №573-к «Про відсторонення від роботи працівників апарату Держстату у частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 ».

При цьому, як вбачається з п. 2 Наказу від 18 листопада 2022 року, управлінню бухгалтерського обліку та звітності здійснити визначені судом виплати за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 08 листопада 2021 року по 03 лютого 2022 року, та за правничу допомогу (урахувавши, що було допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Державної служби статистики України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми за один місяць без урахування обов?язкових податків та зборів).

В свою чергу Наказом №83-к від 22 листопада 2022 року ОСОБА_1 звільнено з посади провідного спеціаліста відділу розвитку системи електронної звітності управління організації збирання даних і взаємодії з постачальниками даних департаменту координації процесу збирання даних у Державній службі статистики України за згодою сторін (ч. 2 ст. 86 Закону України «Про державну службу»). Даним Наказом передбачалась виплата грошової компенсації за 30 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за робочий період з 19 травня 2021 року по 18 травня 2022 року, за 16 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 19 травня по 02 грудня 2022 року та за 9 календарних днів невикористаної щорічної додаткової відпустки за 13 років стажу державної служби.

Відповідно до розрахункового листа за період з 01 листопада 2021 року по 30 листопада 2022 року позивачу було здійснено виплати в наступному розмірі:

- за лютий 2022 року 11823,73 грн (середній заробіток за час вимушеного прогулу);

- за листопад 2022 року - 36 638,63 грн (в тому числі з яких: 30 610,36 грн - середній заробіток за час вимушеного прогулу, 3 318,18 грн - основний оклад, 1 294,09 грн - надбавка за вислугу років ДС, 181,82 грн - надбавка за ранг, 238,73 грн - індексація зарплати, 995,45 грн - премія щомісячна).

Проте, як вбачається з даного розрахункового листа, за період з 04 лютого 2022 року (з моменту винесення рішення судом першої інстанції про поновлення на роботі) по 17 листопада 2022 року (по день фактичного допуску позивача до роботи) за час вимушеного прогулу з вини роботодавця позивачу не здійснювалися жодні виплати по заробітній платі.

При звільненні позивачу не було виплачено грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернулася до суду з позовом про стягнення невиплачених сум.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить із наступного.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з положеннями статті 235 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

При цьому статтею 236 Кодексу Законів про працю України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку за час затримки.

Статтею 129 Конституції України обов`язковість рішень суду (до яких належать і ухвали) визначена як одна з основних засад судочинства.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судові рішення є обов`язковими до виконання.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Згідно з частинами другою та третьою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Згідно з частиною другою статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Аналіз наведених вище норм законодавства, дає підстави для висновку, що рішення судів про поновлення на роботі є обов`язковими та виконуються негайно, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Поновлення на роботі - це повернення працівника в попередній стан, який існував до його незаконного звільнення, а тому правовими наслідками поновлення на роботі працівника є надання йому попередньої роботи (посади), з тими ж функціональними обов`язками, які мали місце до звільнення. Обов`язком боржника є не лише видання наказу (розпорядження) про поновлення працівника на роботі, а й фактичний допуск поновленого працівника до виконання попередніх обов`язків.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акту органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення працівника. Тобто, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника, вважається виконаним, коли власником або уповноваженим ним органом видано наказ (розпорядження) про допуск до роботи і фактично допущено до роботи такого працівника.

Верховний Суд у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 702/725/17 (провадження № 61-12857св18) зазначив, що КЗпП України не містить поняття поновлення на роботі, як і не встановлює порядку виконання відповідного рішення. Частково умови, за яких рішення суду про поновлення на роботі вважається примусово виконаним, закріплені у статті 65 Закону України «Про виконавче провадження». Так, згідно з цією статтею рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача, після чого виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

При розумінні роботи як регулярно виконуваної працівником діяльності, обумовленої трудовим договором, поновлення на роботі також включає допущення працівника до фактичного виконання трудових обов`язків, тобто, створення умов, за яких він може їх здійснювати у порядку, що мав місце до незаконного звільнення. Таким чином, виконання рішення про поновлення на роботі вважається закінченим з моменту фактичного допуску працівника, поновленого на роботі рішенням суду, до виконання попередніх обов`язків на підставі відповідного акта органу, який раніше прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника. При цьому мається на увазі не формальне, а фактичне забезпечення поновленому працівнику доступу до роботи і можливості виконання своїх обов`язків.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постановах від 17 червня 2020 року у справі № 521/1892/18 (провадження № 61-39740св18) та від 26 травня 2022 року у справі №640/4699/20 (провадження № К/9901/36398/21).

Як встановлено судом, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2022 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.11.2022, у справі №320/15403/21 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Голови Державної служби статистики України Вернера І.Є. №573-к від 08.11.2021 в частині відсторонення ОСОБА_1 від роботи. Зобов`язано Державну службу статистики України допустити ОСОБА_1 до роботи на посаді провідного спеціаліста відділу розвитку системи електронної звітності управління організації збирання даних і взаємодії з постачальниками даних департаменту координації процесу збирання даних у Державній службі статистики України. Стягнуто з Державної служби статистики України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 08.11.2021 по 03.02.2022. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення з Державної служби статистики України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми за один місяць без урахування обов`язкових податків та зборів. У задоволенні решти адміністративного позову відмовлено.

Отже, у відповідача, як роботодавця виник обов`язок добровільно і негайно виконати рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2022 року у справі №320/15403/21 в частині поновлення позивача на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми середнього заробітку за один місяць.

Суд звертає увагу на те, що спосіб відновлення порушеного права в адміністративному судочинстві має бути ефективним і таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Як свідчать матеріали справи, право позивача на поновлення на роботі порушено внаслідок тривалого невиконання рішення суду, а тому в межах цього спору необхідно вжити заходів стосовно ефективного поновлення прав позивача.

Враховуючи встановлені чинним законодавством гарантії обов`язковості виконання судових рішень, суд зазначає, що затримка виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тягне обов`язок роботодавця виплатити такому працівникові середній заробіток за весь час затримки.

Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 Кодексу законів про працю України, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникло у працівника, який незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Таким чином, згідно з статтею 236 Кодексу законів про працю України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Слід зазначити, що усталеною є позиція Верховного Суду про покладення на роботодавця відповідальності, передбаченої статтею 236 КЗпП України, незалежно від дій чи ініціативи працівника щодо поновлення на роботі, а також незалежно від причин зволікання із виконанням судового рішення, оскільки диспозиція цієї норми трудового законодавства пов`язує виплату середнього заробітку виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі, яке підлягає негайному виконанню роботодавцем (зокрема, постанови Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі № 807/2434/15, від 19 квітня 2021 року у справі №826/11861/17, від 24 червня 2021 року у справі №640/15058/19, від 20 липня 2021 року у справі №826/3465/18, від 21 жовтня 2021 року у справі №640/19103/19).

Верховний Суд у постанові від 19 травня 2022 року у справі №160/288/19 зауважив, що положення КЗпП України не містять застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткових дій, в цьому випадку - пред`явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок. Зокрема, зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 31 липня 2019 року №813/593/17, від 24 вересня 2019 року №826/16191/17, а також в постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №804/8042/17 тощо.

Верховним Судом в постанові від 23.04.2020 у справі № 826/9731/18 зроблено наступний правовий висновок, який враховується судом при виборі та застосуванні норм права у спірних правовідносинах.

Стаття 236 Кодексу Законів про працю України не містить жодних застережень, щодо звільнення власника або уповноваженого ним органу від відповідальності за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Обов`язок виплатити поновленій на посаді особі середній заробіток за час вимушеного прогулу не залежить від обставин та причин невиконання судового рішення про поновлення такої особи на посаді.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі №711/8138/18 зазначила, що законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення. Цей обов`язок полягає в тому, що роботодавець зобов`язаний видати наказ про поновлення працівника на роботі відразу після оголошення рішення суду незалежно від того, чи буде це рішення суду оскаржуватися.

В постанові від 15.05.2020 у справі № 500/424/19 Верховний Суд зазначив, що поновлення на роботі має бути реальним, тобто з відновленням трудових відносин між працівником і роботодавцем, що виходячи зі змісту статей 21 і 24 Кодексу Законів про працю України, передбачає не лише винесення наказу про поновлення працівника на роботі, але і фактичний допуск його до роботи, виконання працівником своїх службових (посадових) обов`язків, а роботодавцем - обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною шостою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII також передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

При цьому, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Також суд зауважує, що Європейський суд з прав людини у своїй практиці, зокрема, у пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Частинами першою та другою статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Оскільки судом встановлено факт затримки виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2022 року у справі №320/15403/21 у період з 04.02.2022 (з моменту винесення судового рішення про поновлення на роботі) по 16.11.2022 (дата, що передує дню фактичного допуску позивача до роботи), суд приходить до висновку, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час такої затримки.

Таким чином, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог про стягнення з Державної служби статистики України на користь позивача середнього заробітку за час невиконання рішення суду про поновлення на роботі за період з 04.02.2022 по 16.11.2022.

У свою чергу, обчислення середньої заробітної плати для оплати вимушеного прогулу внаслідок затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі здійснюється відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100, в редакції станом на 20.11.2020 перший день періоду вимушеного прогулу, охопленого цією справою).

Згідно з пунктом 1 Порядку № 100 цей Порядок застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу.

Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до пункту 5 Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Абзацом першим пункту 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки про заробітну плату від 18 листопада 2021 року № 20.1-27176-21 заробітна плата позивача за 2 місяці до відсторонення становила 29 219,14 грн (14 647,07 грн - за жовтень, 14 572,07 грн - за вересень) (т.1 а.с. 43).

З урахуванням постанов Кабінету Міністрів України про визначення святкових та неробочих днів, та беручи до уваги розрахунковий лист з 19 травня 2021 року по жовтень 2021 року кількість робочих днів у вересні 2021 року - 22, а у жовтні 2021 року - 20.

Середньоденний заробіток за останні два місяці роботи перед звільненням складає ((14 647,07 +14 572,07)/(22+20)) = 695,69 грн.

Судом встановлено, що фактично допуск до роботи позивача було здійснено відповідачем із 17 листопада 2022 року, на підставі Наказу №823-к від 18 листопада 2022 року «Про скасування наказу Державної служби статистики України від 08 листопада 2021 року №573-к «Про відсторонення від роботи працівників апарату Держстату у частині відсторонення від роботи ОСОБА_1 ».

Судом встановлено, що кількість робочих днів за період з 04.02.2022 по 16.11.2022 становить 203 дні.

Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду за період з 04.02.2022 по 16.11.2022 становить 141 225,07 грн (695,69 грн х 203 днів) та належить стягненню з Державної служби статистики України на користь позивача.

При цьому наведений позивачем у позові розрахунок середнього заробітку виходячи з 204 робочих днів був обумовлений періодом з 04.02.2022 по 17.11.2022 є неправильним, оскільки 17.11.2022 позивачка була допущена до роботи, отже не підлягає стягненню середній заробіток за період затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді за цей день.

Щодо позовних вимог про стягнення з Державної служби статистики України на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 2 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (у редакції, чинній на час роботи позивачки на означеній посаді, далі - Закон №504/96-ВР) право на відпустки забезпечується: 1) гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; 2) забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

Компенсація за всі не використані працівником дні щорічної відпустки є державною гарантією, а спір про стягнення цієї компенсації та середнього заробітку за час затримки розрахунку у зв`язку із її несвоєчасною виплатою на підставі статті 117 КЗпП України є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про оплату праці.

Грошова компенсація за невикористані дні відпустки є одноразовою виплатою, яка включається до додаткового фонду заробітної плати, є виплатою за невідпрацьований час, і має компенсаційний характер, пов`язаний, як правило, із фактом звільнення працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 (справа №1-13/2013) указав, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Суд звертає увагу, що наказом №83-к від 22 листопада 2022 року була передбачена виплата грошової компенсації за 30 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за робочий період з 19 травня 2021 року по 18 травня 2022 року, за 16 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 19 травня по 02 грудня 2022 року та за 9 календарних днів невикористаної щорічної додаткової відпустки за 13 років стажу державної служби.

Разом із тим такої виплати позивачу здійснено не було.

Таким чином, грошова компенсація становить 38262,95 грн: за 30 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за робочий період з 19.05.2021 по 18.05.2022 в розмірі 20870,70 грн (695,69 грн * 30); за 16 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 19.05.2022 по 02.12.2022 в розмірі 11131,04 грн (695,69 грн * 16); за 9 календарних днів невикористаної щорічної додаткової відпустки за 13 років стажу державної служби в розмірі 6261,21 грн (695,69 грн * 9).

Таким чином, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки у сумі 38262,95 грн, з яких: за 30 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за робочий період з 19.05.2021 по 18.05.2022 в розмірі 20870,70 грн; за 16 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 19.05.2022 по 02.12.2022 в розмірі 11131,04 грн; за 9 календарних днів невикористаної щорічної додаткової відпустки за 13 років стажу державної служби в розмірі 6261,21 грн.

Суд звертає увагу, що відповідачем не було подано жодного доказу на спростування доводів позивача та не були виконані ухвали суду про витребування доказів.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Доказів понесення позивачем судових витрат суду не надано..

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державної служби статистики України (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 3, ідентифікаційний код 37507880) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за період затримки виконання рішення суду про поновлення на посаді у справі №320/15403/21 у розмірі 141 225,07 грн (сто сорок одна тисяча двісті двадцять п`ять грн 07 коп).

3. Стягнути з Державної служби статистики України (01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 3, ідентифікаційний код 37507880) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки у сумі 38262,95 грн (тридцять вісім тисяч двісті шістдесят дві грн 95 коп.), з яких: за 30 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за робочий період з 19.05.2021 по 18.05.2022 в розмірі 20870,70 грн (двадцять тисяч вісімсот сімдесят грн 70 коп.); за 16 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 19.05.2022 по 02.12.2022 в розмірі 11131,04 грн (одинадцять тисяч сто тридцять одна гривня 04 коп.); за 9 календарних днів невикористаної щорічної додаткової відпустки за 13 років стажу державної служби в розмірі 6261,21 грн (шість тисяч двісті шістдесят одна грн 21 коп.).

4. В іншій частині у задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кушнова А.О.