Рішення № 138832848, 07.08.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" серпня 2026 р. справа № 640/36421/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Панікара І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, за змістом якого просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді на інформаційний запит від 17.11.2021;

- зобов`язати відповідача надати інформацію за запитом від 17.11.2021, з урахуванням висновків суду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 17.11.2021 ОСОБА_1 , під час підготовки журналістського матеріалу, звернулася до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз з інформаційним запитом шляхом направлення електронного листа на офіційну електронну адресу останнього. Однак, на момент подання позовної заяви відповідачем проігноровано та не надано відповідь на інформаційний запит позивачки від 17.11.2021, внаслідок чого, така бездіяльність відповідача, на думку позивача, суперечить вимогам чинного законодавства України і порушує її права на отримання інформації.

По справі здійснювався ряд наступних процесуальних дій.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.12.2021 відкрито провадження в адміністративній справі № 640/36421/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.13).

На виконання Закону України «Про внесення зміни до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ» та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 № 399, судову справу №640/36421/21 передано Івано-Франківському окружному адміністративному суду.

В Івано-Франківському окружному адміністративному суді справа № 640/36421/21 зареєстрована 19.03.2025.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2025, справу № 640/36421/21 передано судді Панікару І.В.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.03.2025 прийнято до провадження адміністративну справу № 640/36421/21 за правилами спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення (виклику) сторін (а.с.184).

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 06.01.2022 (а.с.17-23) та повторно 14.04.2025 (а.с.64-70), згідно змісту якого, представник відповідача щодо можливості задоволення заявлених позовних вимог заперечив. Вказав, що Київський науково-дослідний інститут судових експертиз не є суб`єктом владних повноважень і не належить до розпорядників публічної інформації у розумінні статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» за № 2939-VI. Відповідач вказує, що запит позивача фактично не стосувався надання вже існуючої, зафіксованої публічної інформації, а містив прохання надати правові роз`яснення, оцінки та узагальнення щодо застосування законодавства у сфері судово-експертної діяльності. Така інформація не є «готовим інформаційним продуктом», створеним у процесі виконання владних повноважень, а потребує індивідуального правового аналізу, що не підпадає під регулювання Закону № 2939-VI. Звернення позивача, на думку відповідача, мало ознаки звернення громадянина в розумінні Закону України «Про звернення громадян», внаслідок чого, відповідь була надана у передбачений цим Законом строк та в межах компетенції установи. Таким чином, відповідач вважає, що діяв правомірно, надав відповідь у межах чинного законодавства, а підстав для задоволення позову немає.

26.01.2022 від позивачки надійшла відповідь на відзив, відповідної до якої вказує, що відповідач є належним розпорядником публічної інформації у розумінні статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки здійснює делеговані державою повноваження у сфері надання судово-експертних послуг, відтак, на відповідача покладається обов`язок надавати інформацію за запитами відповідно до вимог цього Закону. На думку позивачки, запитувана інформація безпосередньо стосується діяльності відповідача у сфері проведення експертиз, внутрішніх нормативних актів, порядку здійснення перевірок та притягнення експертів до відповідальності, а тому є публічною інформацією (а.с.38-42).

04.02.2022 від представника відповідача надійшли заперечення щодо відповіді на відзив (а.с.47-49).

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.

17.11.2021 ОСОБА_1 звернулася до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз із інформаційним запитом (а.с.8), відповідно до якого, на підставі Закону України «Про доступ до публічної інформації», просила надати інформацію наступного змісту:

- В якому випадку КНДІСЕ ставить під сумнів експертизи, проведені експертами свого ж інституту та проводить повторні перевірки? Які документи регламентують ці правила. Прошу надати копії документів.

- Якщо буде знайдена помилка у висновках експерта КНДІСЕ, який вже провів експертизу, яким чином буде доведено, що й друга експертиза не має помилок? Прошу надати копії документів, якими ця юридична колізія регулюється. Яким чином, може бути покараний експерт, який допустив помилки - штраф, звільнення, адже він й далі може помилятись. Прошу надати копії документів (трудового регламенту, тощо) яким ці правила встановлюються.

Якщо суд необґрунтовано буде призначати необмежену кількість експертиз з одного питання, чи може/повинно КНДІСЕ відмовитись від проведення повторних експертиз. Які документи регламентують ці правила. Прошу надати копії документів.

- Скільки коштує проведення кожної почеркознавчої експертизи, хто сплачує у випадку, якщо винний не буде встановлений у суді?

- Чи повинна КНДІСЕ повертати надані матеріали для проведення експертизи, речові докази (зокрема, документи з підписами) до слідчих органів чи має право їх знищити? На яких підставах приймається рішення? Хто та яким чином несе відповідальність (кримінальна відповідальність, тощо) за це? Які документи регламентують ці правила. Прошу надати копії документів.

Позивачка зазначає, що станом на момент подання позовної заяви відповідь на її запит від 17.11.2021 надана не була, у зв`язку з чим вона вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, порушивши встановлений законом строк для надання відповіді на запит про доступ до публічної інформації, внаслідок чого, позивачка звернулася до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначено Законом України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 № 2939-VI (далі Закон № 2939-VІ).

Відповідно до статті 1 Закону № 2939-VІ публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з пунктом 1, 3 частини 1 статті 3 Закону № 2939-VІ право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом та максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 5 Закону № 2939-VІ доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Статтею 12 Закону № 2939-VI визначено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є:

1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень;

2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону;

3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Положенням пункту 1 частини 1 статті 13 Закону № 2939-VІ встановлено, що розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:

1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання;

2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;

3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків;

4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них;

5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.

Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом (частина 4 статті 13 Закону № 2939-VІ).

Статтею 14 Закону № 2939-VІ передбачено, що розпорядники інформації зобов`язані: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Згідно з частин 1-4 статті 19 Закону № 2939-VІ запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі.

Частина 5 статті 19 Закону № 2939-VІ передбачає, що запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі

Відповідно до частини 1, 4 статті 20 Закону № 2939-VІ розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

З аналізу наведених норм, з запитом на інформацію до розпорядника інформації має право звернутися фізична особа, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень. Запит може надаватися у письмовій формі чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Розпорядник повинен надати відповідь на запит не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. Проте, строк може бути продовженим у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних.

Відповідно до частини 1 статті 22 Закону № 2939-VІ розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках:

1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит;

2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону;

3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком;

4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Згідно з частиною 2 статті 22 Закону № 2939-VІ відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником (частина 3 статті 22 Закону № 2939-VІ).

Повертаючись до обставин справи, суд вказує, що листом від 01.12.2021 за №2049/3096/16343-21/11 Київський науково-дослідний інститут судових експертиз повідомив позивачку, що порядок організації, контролю та проведення судових експертиз регулюється Інструкцією, затвердженою наказом Міністерства юстиції України № 53/5, Законом України «Про судову експертизу», КПК України та нормами трудового законодавства. Контроль за проведенням експертиз покладається на керівника експертної установи, при цьому форми контролю визначаються індивідуально у кожному випадку. Повторні перевірки можливі лише після проведення первинних, а оцінка висновків експертів здійснюється слідчими або судами у передбаченому законом порядку. У разі допущення експертом помилки питання відповідальності вирішується відповідно до вимог трудового законодавства та Закону України «Про судову експертизу»; основними заходами є догана або звільнення. Експерти зобов`язані забезпечувати збереження об`єктів дослідження; їх пошкодження чи знищення можливе лише за наявності відповідного дозволу. Після проведення експертизи матеріали повертаються органу або особі, які призначили експертизу. Вартість експертизи визначається залежно від обсягу та складності завдання і у кримінальних провадженнях, як правило, покривається за рахунок коштів Державного бюджету України, якщо інше не передбачено законом (а.с.32-33).

В даному аспекті суд вказує, що право на звернення до суду мають особи, права, свободи та інтереси яких порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень на момент звернення. Особа, яка звертається до адміністративного суду за захистом самостійно, визначає спосіб, передбачений статтею 5 КАС України, та обґрунтовує у позовній заяві заявлені вимоги, задоволення яких повинно призвести до поновлення прав, свобод та інтересів.

Основними елементами, що визначають сутність будь-якого позову (індивідуалізуючи ознаки позову), є предмет і підстава.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить постановити судове рішення. Вона опосередковується спірними правовідносинами - суб`єктивним правом і обов`язком відповідача.

Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Фактична підстава позову - це юридичні факти, на яких ґрунтуються позовні вимоги позивача до відповідача. Правова підстава позову - це посилання в позовній заяві на закони та інші нормативно-правові акти, на яких ґрунтується позовна вимога.

Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Водночас суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Крім того, чітке визначення предмета позову та суті спірних правовідносин має значення, зокрема, і для правильного обчислення строку звернення до суду.

Оцінка предмета заявленого позову як наслідок наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 160 КАС України в позовній заяві зазначаються зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

Зміст позовних вимог - це вимоги позивача (предмет позову). Предметом позову є безпосередньо матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої особа звертається до суду за захистом своїх прав чи інтересів.

Іншими словами зміст позовних вимог - це максимально чітко і зрозуміло сформовані визначення способу захисту порушеного права, свободи чи інтересу у прохальній частині позову.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2024 у справі № 990/150/23.

Також суд звертає увагу на те, що у статті 9 КАС України закріплені принципи змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі.

Так, відповідно до частин першої, четвертої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами (пункт 1 частини другої статті 72 КАС України).

У силу вимог статей 73-76 КАС України докази мають бути належними (містити інформацію щодо предмета доказування), допустимими (одержаними з дотриманням порядку, встановленого законом), достовірними (на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи), достатніми (які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування).

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, виходячи з принципів змагальності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, суд визначає, які обставини входять до предмета доказування, які докази подані або мають бути подані тим чи іншим учасником справи, вживає заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, в тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи, та надає оцінку зібраним у справі доказам на предмет їх належності, допустимості, достовірності і достатності.

Водночас, принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог.

Указаний принцип знайшов своє відображення у частині другій статті 9 КАС України, в якій вказано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом зазначеної норми це право суд може здійснити за результатом розгляду справи за наявності на це підстав. Тобто процесуальний закон надає право (не обов`язок) суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів.

Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2024 у справі № 990/150/23.

Окрім того, зазначений принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Верховний Суд неодноразово наголошував на неможливості виходу за межі позовних вимог із порушенням принципу диспозитивності у випадку самостійно обрання правової підстави та предмету позову, оскільки принцип стабільності є визначальним в цьому випадку. Принцип диспозитивності покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до адміністративного суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких просять сторони, і за загальним правилом, не повинен виходити за межі цих вимог. Тобто суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених вимог.

Аналогічні правові висновки сформовані у постановах Верховного Суду від 19.02.2019 у справі № 824/399/17-а, від 06.03.2019 у справі №571/1306/16-ц, від 29.05.2019 у справі № 2-3632/11, від 15.07.2019 у справі № 235/499/17, від 17.07.2019 у справі №523/3612/16-ц, від 24.07.2019 у справі № 760/23795/14-ц, від 25.09.2019 у справі №642/6518/16-ц, від 30.10.2019 у справі № 390/131/18, від 06.11.2019 у справах №464/4574/15-ц, № 756/17180/14-ц, від 13.11.2019 у справі № 697/2368/15-ц, від 04.12.2019 у справі № 635/8395/15-ц, від 01.04.2020 у справі № 686/24003/18, від 01.07.2020 у справі №287/575/16-ц, від 19.08.2020 у справі № 287/587/16-ц, від 27.02.2025 у справі №280/10791/23 та інших.

Таким чином, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що листом від 01.12.2021 № 2049/3096/16343-21/11 відповідачем надано письмову відповідь, у якій викладено правові підстави організації та здійснення судово-експертної діяльності, наведено посилання на відповідні нормативно-правові акти та роз`яснено загальні положення, що регулюють порушені у запиті питання.

Крім того, до відповіді долучено додатки обсягом 311 аркушів в електронній формі, що підтверджується наявним у матеріалах справи електронним носієм (CD-диском) (а.с.34).

За змістом відповіді на відзив, позивачка не заперечує отримання вказаного листа та долучених до нього додатків.

Таким чином, відповідач не лише надав письмову відповідь, а й забезпечив надання копій нормативних актів та документів, які регламентують відповідні питання діяльності установи.

Суд звертає увагу, що предметом позову в даній справі визначено саме бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді на запит від 17.11.2021, разом з тим, факт надання відповіді підтверджується матеріалами справи та не спростований належними і допустимими доказами.

Водночас, позивачкою не заявлено окремих вимог щодо визнання відповіді неповною, неналежною або такою, що не відповідає суті запиту, а також не оскаржується зміст наданої відповіді чи долучених до неї документів.

Отже, у межах заявленого предмета спору суд перевіряє виключно факт надання або ненадання відповіді, а не її зміст.

Таким чином, з огляду на встановлений факт надання відповіді у визначений законом строк, долучення до неї відповідних нормативних документів, а також відсутність оскарження змісту цієї відповіді, суд доходить висновку про відсутність у діях відповідача ознак протиправної бездіяльності, внаслідок чого, підстав для задоволення позовних вимог суд не встановив.

Щодо тверджень відповідача в частині того, що Київський науково-дослідний інститут судових експертиз не є суб`єктом владних повноважень, оскільки не здійснює контролюючих та управлінських дій та не приймає рішень у сфері публічно-правових відносин, і такі повноваження йому не делеговані Міністерством юстиції України, суд вказує на таке.

Суд зазначає, що відповідно до Статуту Київський науково-дослідний інститут судових експертиз є державною спеціалізованою установою, що належить до сфери управління Міністерства юстиції України та здійснює судово-експертну і наукову діяльність (а.с.25-26).

Водночас, сам по собі факт відсутності у відповідача повноважень щодо прийняття владних рішень (контролюючих чи регуляторних актів) не є визначальним для вирішення питання про його статус у межах спірних правовідносин.

Суд виходить з того, що Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначає поняття «розпорядника інформації» ширше, ніж поняття «суб`єкт владних повноважень».

Відповідно до статті 13 цього Закону, розпорядниками інформації можуть бути не лише органи державної влади, а й інші особи, які виконують делеговані повноваження або надають державні послуги, а саме стосовно інформації, пов`язаної з виконанням таких повноважень.

У межах реалізації Закону № 2939-VІ будь-який суб`єкт, який підпадає під ознаки розпорядника інформації, зобов`язаний здійснювати передбачені законом управлінські дії щодо прийняття, реєстрації та розгляду запитів на інформацію, надання відповіді або прийняття рішення про відмову. У цій частині такий суб`єкт фактично реалізує владні управлінські функції у сфері забезпечення доступу до публічної інформації.

Отже, навіть якщо відповідач не є суб`єктом владних повноважень у вузькому розумінні, він може виступати розпорядником публічної інформації у межах Закону України «Про доступ до публічної інформації» та відповідно здійснювати владні управлінські функції саме в аспекті розгляду запитів.

Таким чином, доводи про повну відсутність у відповідача статусу суб`єкта владних повноважень не є безумовною підставою для звільнення його від обов`язків, передбачених Законом № 2939-VІ, у разі якщо запит стосується інформації, що знаходиться у його володінні та пов`язана з виконанням покладених на нього функцій.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог, внаслідок чого, в задоволенні позову слід відмовити.

З огляду на висновок суду про відмову у задоволенні позову, підстав для розподілу судових витрат, відповідно до вимог статті 139 КАС України, суд не вбачає.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позов ОСОБА_1 відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається через Івано-Франківський окружний адміністративний суд або безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Учасники справи:

Позивач:

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).

Відповідач:

Київський науково-дослідний інститут судових експертиз (код ЄДРПОУ 02883096, вул. Смоленська, 6, м. Київ, 03057).

Суддя /підпис/ Панікар І.В.