Рішення № 138831646, 06.08.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2026 року Справа № 160/13076/26 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Юркова Е.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Міністерства у справах ветеранів України про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та суми компенсації за втрату частини доходів,-

УСТАНОВИВ:

15 травня 2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Міністерства у справах ветеранів України з вимогами:

- стягнути з Міністерства у справах ветеранів України (код: 42657144, адреса: 01001, Україна, м. Київ, вул. Хрещатик, 34) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) середній заробіток у розмірі 424 261,20 грн. за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців;

- стягнути з Міністерства у справах ветеранів України (код: 42657144, адреса: 01001, Україна, м. Київ, вул. Хрещатик, 34) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) суму компенсації у розмірі 880,96 грн. за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у порядку передбачену Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив службу у відповідача. Звільнення відбулося 05.08.2025, а остаточний розрахунок із заробітної плати у сумі 10 943,59 грн. фактично проведено лише 09.04.2026. Отже, з урахуванням приписів ст. 117 КЗпП, у позивача виникло право вимоги щодо сплати на його користь роботодавцем середнього заробітку за весь час затримки з 05.08.2025 по день фактичного розрахунку 09.04.2026, але не більше як за шість місяців, тобто за період з 05.08.2024 по 05.02.2026, а також виплати компенсації за втрату частини доходів.

Ухвалою суду від 26.05.2026 відкрито провадження у справі, та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

10.06.2026 на адресу суду від представника відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що сума грошового забезпечення у розмірі 10 943,59 грн. не була нарахована Позивачу під час звільнення у серпні 2025 року, оскільки мала спірний характер і право на її отримання було встановлено лише в судовому порядку у справі № 160/27393/25. Фактичне нарахування та виплата вказаних коштів відбулися в одному місяці - у квітні 2026 року, безпосередньо після набрання судовим рішенням законної сили, що виключає факт затримки виплати нарахованого доходу. Враховуючи, що затримки виплати добровільно нарахованих Позивачу сум з боку Мінветеранів не було, правові підстави для застосування вказаного Закону відсутні, а позовна вимога про стягнення 880,96 грн. задоволенню не підлягає.

16.06.2026 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій підтримано позицію, викладену в позовній заяві, та зазначено, що згідно з офіційними відомостями опублікованими Державною службою статистики України, сукупний індекс інфляції з 05.08.2025 по 09.04.2026 склав 6,6%, а сума несвоєчасно виплаченого доходу з утриманими податками та зборами склала 10 943,59 грн., а тому сума компенсації складає 722,28 грн., а загальна сума складає 62 364,22 грн.

22.06.2026 на адресу суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в якій підтримано позицію, викладену в відзиві позов, та зазначено, що об`єктивною межею справедливості є зменшення суми середнього заробітку до розміру фактично виплаченого основного боргу, тобто до 10 943,59 грн. Це повністю компенсує Позивачу час очікування, захистить державні кошти від нецільового використання та забезпечить той самий розумний баланс, якого вимагає закон.

04.07.2026 на адресу суду від позивача надійшли додаткові пояснення у справі в яких останній просить стягнути з відповідача саме суму розміру середньої заробітної плати за 6 місяців - 424 261,20 грн. (3 214,10 грн. середньоденна заробітна х 132 робочих днів) та сума втрати частини доходу, у зв`язку з порушенням строків їх виплати, згідно з Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», що складає - 880,96 грн.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі наказів Міністерства у справах ветеранів України від 05.12.2024 № 1225-к з 06.12.2024 проходив державну службу на посаді провідного спеціаліста відділу захисту інформації Департаменту цифрового розвитку та трансформації.

На підставі наказу Міністерства у справах ветеранів України від 18.03.2025 № 292-к призначено на посаду начальника відділу впровадження та забезпечення функціонування цифрових технологій Департаменту цифрового розвитку та трансформації.

Наказом Міністерства у справах ветеранів України від 04.08.2025 № 693-к позивача було звільнено 05.08.2025 з займаної посади.

Під час звільнення з посади начальника відділу Міністерством у справах ветеранів України з позивачем не проведено у повному обсязі відповідних розрахунків із заробітної плати, що стало підставою для звернення останнього до суду.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.12.2025 року у справі № 160/27393/25: позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Міністерства у справах ветеранів України (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 34, код ЄДРПОУ: 42657144) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Міністерства у справах ветеранів України щодо ненадання ОСОБА_1 за роботу у вихідний день 28 грудня 2024 року грошової компенсації у розмірі та порядку, визначених законодавством про працю; зобов`язано Міністерство у справах ветеранів України надати ОСОБА_1 за роботу у вихідний день 28 грудня 2024 року грошову компенсацію у розмірі та порядку, визначених законодавством про працю; визнано протиправною бездіяльність Міністерства у справах ветеранів України щодо невиплати під час звільнення ОСОБА_1 грошової компенсації за сім днів невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби; зобов`язано Міністерство у справах ветеранів України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за сім днів невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби; в іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23.03.2026 апеляційну скаргу Міністерства у справах ветеранів України залишено без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2025 року у справі № 160/27393/25 без змін.

На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.12.2025 року у справі № 160/27393/25 відповідачем 09.04.2026, на розрахунковий рахунок позивача було нарахована сума грошової компенсації у розмірі 10 943,58 грн., що підтверджується випискою з його карткового рахунку.

Позивач вважає, що оскільки виплату грошової компенсації відповідач у день його звільнення не провів, то він відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а також на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати по день фактичної виплати компенсації, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Суд встановив, що наказом Міністерства у справах ветеранів України від 04.08.2025 № 693-к позивача було звільнено 05.08.2025 з займаної посади, натомість сума грошової компенсації у розмірі 10 943,58 грн. виплачена йому відповідачем на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.12.2025 року у справі № 160/27393/25 лише 09.04.2026 року.

Отже, станом на день звільнення - 05.08.2025, відповідач не провів з позивачем розрахунок у повному обсязі.

За змістом частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України, роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до приписів статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

19 липня 2022 набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким, зокрема викладено в новій редакції норму статті 117 КЗпП України.

Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Суд відзначає, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці співробітників Міністерства у справах ветеранів України, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними, та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з Міністерства у справах ветеранів України.

Суд відзначає, що нормами статей 116, 117 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

У разі ж невиконання такого обов`язку наступає, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України, відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Натомість частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України). Відтак у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

У той же час, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного Суду від 20 травня 2021 року у справі № 380/3007/20.

Оскільки станом на день звільнення - 05.08.2025, відповідач не провів з позивачем розрахунок у повному обсязі, то вказана обставина свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів з позивачем повного розрахунку.

Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, згідно з якою на відповідача покладається обов`язок виплатити позивачу середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні.

Крім того, у постанові від 16 лютого 2023 року у справі № 420/20192/21 Верховний Суд зауважив, що «… передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування за затримку розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, що нараховується в розмірі середнього заробітку і спрямоване на захист прав звільненого працівника щодо отримання ним у передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на які працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Цією нормою Кодексу на роботодавця покладено обов`язок виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку за відсутності спору про розмір належних звільненому працівникові сум або в разі вирішення цього спору повністю на користь працівника. Окремо обумовлено, що в разі вирішення спору на користь працівника частково розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Водночас невиконання роботодавцем в добровільному порядку обов`язку виплатити працівникові в зазначених випадках середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні зумовлює виникнення нового спору про стягнення відповідної суми відшкодування в судовому порядку.

Виходячи з цього, питання про стягнення на користь працівника середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні може вирішуватися судом одночасно з вирішенням спору про розміри належних звільненому працівникові сум або бути окремим предметом судового розгляду.

Суд також ураховує, що стаття 116 Кодексу законів про працю України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу визначає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Підсумовуючи вищенаведене, суд, з урахуванням фактичних обставин справи, та встановленого правового регулювання спірних правовідносин, які виникли між сторонами, доходить висновку про те, що, оскільки відповідач не провів з позивачем на день його звільнення з посади Міністерства у справах ветеранів України розрахунок у повному обсязі, а саме не виплатив грошову компенсацію за роботу у вихідний день 28 грудня 2024 року та грошову компенсацію за сім днів невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби, то позивач відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.

Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов`язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, суд зазначає таке.

Період затримки розрахунку при звільненні повинен обчислюватися з першого дня після звільнення, а закінчуватися днем, що передує дню остаточного розрахунку, оскільки саме в цей період у роботодавця існує заборгованість перед звільненим працівником.

Так, наказом Міністерства у справах ветеранів України від 04.08.2025 № 693-к позивача було звільнено 05.08.2025 з займаної посади.

Остаточний розрахунок з позивачем проведено 09.04.2026 року.

Отже, період затримки розрахунку при звільненні у цій справі обчислюється з 05.08.2025 року по 09.04.2026 року (включно).

Водночас суд бере до уваги те, що з 19 липня 2022 набрав чинності Закон України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким викладено в новій редакції норму статті 117 Кодексу законів про працю України, а саме встановлено обмеження, згідно з яким виплата працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюється не більш як за шість місяців.

З огляду на дату проведення остаточного розрахунку з позивачем (09.04.2026 року) суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин». А тому з відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не більш як шість місяців за затримку терміном 133 робочих дня з 05.08.2025 року (перший день після звільнення) по 05.02.2026 року (включно).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, статтею 117 Кодексу законів про працю України покладено обов`язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, у справі, яка розглядається, суд встановивши право позивача на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зобов`язаний визначити суму такого відшкодування, а не зобов`язувати відповідача провести її нарахування та виплату.

Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд і в постановах від 31 березня 2021 року у справі № 120/2617/20-а, від 20 травня 2021 року у справі № 380/3007/20 та від 16 лютого 2023 року у справі № 420/20192/21.

Водночас у цій справі органом, який виносить рішення по суті спору, є суд, а тому відповідно до вимог частини другої статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ) саме суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні (але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті).

Щодо суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, яку належить стягнути з відповідача, суд ураховує наступне.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі Порядок № 100), який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 розділу І Порядку № 100).

За змістом пункту 2 розділу ІІ Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 8 розділу IV Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до наданої довідки Міністерства у справах ветеранів України від 28.10.2025 року № 44/10 про заробітну плату ОСОБА_1 за останні два місяці: червень, липень 2025 року перед звільненням становив 96 422,99 грн. (66 242,47 грн. за червень 2025 року та 30 180,52 грн. за липень 2025 року).

Кількість робочих днів за червень, липень 2025 року становить 30 днів.

Відтак середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці роботи перед звільненням становить 3 214,10 грн. (96 422,99 грн./30 робочих днів).

Період за час затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов`язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, з урахуванням норми статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», становить 133 робочих днів.

Отже, сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаного правового регулювання і встановлених судом обставин, становить 427 475,30 грн. (3 214,10 грн. х 133 робочих днів).

Надаючи правову оцінку розміру середнього грошового забезпечення, яке належить виплатити позивачу за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує таке.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (див. пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (див. пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні».

Разом з тим у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду зазначив таке: «Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку».

З урахуванням наведеного правового висновку та встановлених обставин справи, суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

Як уже зазначалось, на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.12.2025 року у справі № 160/27393/25 відповідачем 09.04.2026, на розрахунковий рахунок позивача було нарахована сума грошової компенсації у розмірі 10 943,58 грн., що підтверджується випискою з його карткового рахунку.

Обрахована судом відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні становить 427 475,30 грн., яка в 39 разів перевищує розмір фактичного боргу (10 943,58 грн.).

Як зазначено позивачем та не заперечується відповідачем, під час звільнення 05.08.2025 позивачу роботодавцем виплачено 61 641,94 грн.

Таким чином недоплата складає 10 943,59 грн., що складає 14,42% з загальної суми, яка підлягала виплаті (61 641,94 грн. + 10 943,59 грн. = 75 900,34 грн.).

Отже, враховуючи принцип співмірності та суму (частину) недоплати у порівнянні з сумою доходу, яка мала бути виплачена, склала 14,42 % від загальної суми яка підлягала виплаті, тобто на 85,58% (100% - 14,42%), а тому зменшена сума складає 61 641,94 грн. (427 475,30 грн. - 14,42%).

Вищезазначене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду визначеної у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23.

Отже, виходячи з принципу пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача - стягнення на його користь 61 641,94 грн., як середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Підсумовуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що за таких обставин у цій справі наявні підстави для часткового задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача за статтею 117 Кодексу законів про працю України за час затримки розрахунку при звільненні позивача грошового відшкодування у сумі 61 641,94 грн.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу суму компенсації у розмірі 880,96 грн. за втрату частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у порядку передбачену Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», суд зазначає таке.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон № 2050-ІІІ).

Відповідно до статті 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з частинами 1, 2 статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Статтею 3 Закону № 2050-ІІІ передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до статті 6 Закону № 2050-ІІІ, компенсацію виплачують за рахунок:

власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян;

коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету;

коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Як уже судом встановлено, на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.12.2025 року у справі № 160/27393/25 відповідачем 09.04.2026, на розрахунковий рахунок позивача було нарахована сума грошової компенсації у розмірі 10 943,58 грн., що підтверджується випискою з його карткового рахунку.

Оскільки відповідач не провів з позивачем на день його звільнення з посади Міністерства у справах ветеранів України розрахунок у повному обсязі, а саме не виплатив грошову компенсацію за роботу у вихідний день 28 грудня 2024 року та грошову компенсацію за сім днів невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби, суд доходить висновку про наявність у позивача права на отримання компенсації за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 05.08.2025 року по день фактичної виплати 09.04.2026 року.

Зважаючи на викладене, суд констатує протиправну бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми грошової компенсації за весь час затримки виплати з 05.08.2025 року по день фактичної виплати 09.04.2026 року.

У зв`язку з дискреційними повноваженнями відповідача, з метою повного та ефективного захисту порушеного права позивача, за захистом якого він звернувся до суду, належить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми грошової компенсації за весь час затримки виплати з 05.08.2025 року по день фактичної виплати 09.04.2026 року.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно із частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з матеріалів позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 4327,42 грн., що документально підтверджується квитанцією від 15.05.2026 року.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 2125,71 грн. підлягає стягненню Міністерства у справах ветеранів України за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міністерства у справах ветеранів України (вул.Хрещатик, буд.34, м. Київ, 01001, ІК в ЄДРПОУ 42657144) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та суми компенсації за втрату частини доходів - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства у справах ветеранів України стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 , а саме ненарахування та невиплати грошової компенсації за роботу у вихідний день 28 грудня 2024 року та грошову компенсацію за сім днів невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за стаж державної служби у розмірі 10 943,58 грн.

Стягнути з Міністерства у справах ветеранів України на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) середній заробіток у розмірі 61 641,94 грн. за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Визнати протиправну бездіяльність Міністерства у справах ветеранів України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми грошової компенсації за весь час затримки виплати з 05.08.2025 року по день фактичної виплати 09.04.2026 року.

Зобов`язати Міністерство у справах ветеранів України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми грошової компенсації за весь час затримки виплати з 05.08.2025 року по день фактичної виплати 09.04.2026 року.

В задоволенні іншої частини вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства у справах ветеранів України (вул.Хрещатик, буд.34, м. Київ, 01001, ІК в ЄДРПОУ 42657144) понесені витрати з оплати судового збору в сумі 2125,71 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 06 серпня 2026 року.

Суддя Е.О. Юрков