Рішення № 138829403, 07.08.2026, Глухівський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 576/450/26

Провадження № 2/576/434/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2026 року м. Глухів

Глухівський міськрайонний суд Сумської області

суддяУсенко Л.М.секретар судового засіданняБірюк О.І.розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу№ 576/450/26за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал»до ОСОБА_1 простягнення заборгованості за кредитним договором учасники справи та представники:не викликались

ВСТАНОВИВ:

25 лютого 2025 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 84034 від 04.10.2019 року в розмірі 31 640 грн та судових витрат. Одночасно з поданням позову представник заявив клопотання про витребування доказів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04.10.2019 між ТОВ «Займер» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 84034, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит у сумі 3 500 грн.

11.03.2020 ТОВ «Займер» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу № 3К-11032020, згідно якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до ОСОБА_1 ..

Відповідач, у свою чергу, не виконала умов кредитного договору, внаслідок чого станом на дату подання позову заборгованість становить 31 640 грн, а саме заборгованість за тілом кредиту 3 500 грн, заборгованість за пенею 26 040 грн.

Ухвалою судді Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 02.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

16.03.2026 від відповідача адвоката Калініна С.К. надійшов відзив на позовну заяву, в якому він зазначає, що відповідач позовні вимоги визнає частково, а саме в частині стягнення тіла кредиту в сумі 3 500 грн та не погоджується з позовними вимогами про стягнення заборгованості за пенею в розмірі 26 040 грн. Також зауважує, що позивачем неправильно визначено загальний розмір предмету спору 31 640 грн, який має становити 29 540 грн (3 500 грн заборгованість за тілом кредиту, 26 040 грн заборгованість за пенею). Позивач визначив розмір заборгованості за пенею в сумі 26 040 грн, виходячи з розміру процентної ставки 5% від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання договору (280 грн), що відповідає умовам п. 4.3 договору. Вважає, що такий розмір процентів (5% за кожен день, тобто 1825% річних) є непропорційно високим та призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, а відтак пункт 4.3 кредитного договору є несправедливим і суперечить принципам розумності та добросовісності, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад 50%) у разі невиконання/неналежного виконання позичальником зобов`язань за цим договором. Тому положення кредитного договору щодо річних відсоткових ставок не відповідають загальним засадам цивільного законодавства про договір щодо справедливості, добросовісності, розумності його умов. Позивач порушує питання про стягнення з позичальника простроченої заборгованості за пенею, що більш ніж в 7,4 рази перевищує розмір простроченої заборгованості за кредитом. Відповідач вважає, що розмір заборгованості за пенею має становити 1 750 грн, тобто 50% від простроченої заборгованості у розмірі 3 500 грн, що дасть відповідачу можливість сплатити борг і забезпечить розумний баланс інтересів сторін. Крім того, враховуючи, що стягненню підлягає заборгованість у розмірі 5 250 грн, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 473,17 грн судового збору та 1 066,35 грн витрат з надання правової допомоги. Водночас, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню пропорційно до задоволених вимог судові витрати за надання професійної правничої допомоги у розмірі 4 933,64 грн.

02.04.2026 позивач, посилаючись на те, що в позові виявлено описку, а саме, не зазначено заборгованість за відсотками, яка складає 2 100 грн від загальної суми позову, направив суду уточнену позовну заяву, у якій вказав, що станом на дату подання позову заборгованість відповідача перед позивачем становить 31 640 грн, а саме: заборгованість за тілом кредиту 3 500 грн, заборгованість за процентами 2 100 грн, заборгованість за пенею 26 040 грн.

У цей же день позивач направив до суду письмові пояснення, у яких вказував, що нарахування пені здійснювалося у повній відповідності до вимог чинного на той момент законодавства та умов самого договору, і лише до початку лютого 2020 року. Нарахування процентів здійснювалося у суворій відповідності до умов кредитного договору, які сторони визначили як обов`язкові, і відповідач не має права вимагати зменшення нарахованих сум, які виникли внаслідок її власної бездіяльності. Заявлена сума процентів є математичним результатом виконання умов п. 1.3 Договору за весь період кредитування (30 днів), а її розмір був відомий ОСОБА_1 ще до отримання коштів. Отже, відповідач усвідомлювала можливість нарахування відсотків та можливою сумою заборгованості та погоджувалася з її розміром.

Витрати на правову допомогу в розмірі 8 000 грн не є завищеними, оскільки відповідають ринковій вартості юридичних послуг та є обґрунтованими з урахуванням складності справи, часу, витраченого представником товариства, та необхідності дотримання всіх процесуальних вимог. Ця сума включає аналіз правової ситуації, підготовку позовної заяви, збирання та оформлення доказів, а також юридичні консультації. Відповідно до судової практики, витрати на правову допомогу компенсуються в розумних межах, а 8 000 грн є пропорційними вартості роботи фахівця та обсягу наданих послуг. Розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Одночасно позивач вважає витрати, які понесені відповідачем на професійну правничу допомогу та докази на підтвердження цього, наявні в матеріалах справи, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з позивача, адже цей розмір має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. За своєю природою дані послуги не носять у собі надскладний характер виконаної роботи, а тому, зазначені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 933,64 грн є завищеними та належним чином не обґрунтованими, що суперечить принципу розподілу судових витрат

Інших заяв чи клопотань від учасників процесу не надійшло.

Суд враховує викладене у заявах сторін по суті спору про наявність аріфметичних та логічних неточностей в сумі позову та, вирішуючи спір, виходить із того, що первинно заявлена сума позову 31 640 грн включає в себе позовну вимогу про стягнення відсотків у розмірі 2 100 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, встановив наступне.

04.10.2019 між ТОВ «Займер» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про надання фінансового кредиту № 84034, за умовами якого остання отримала кредит в сумі 3 500 грн на умовах строковості, зворотності, платності, зобов`язалася повернути кредитні кошти та сплатити проценти за його користування (а.с. 18-20).

Умовами договору передбачено, що кредит надається строком на 30 днів, тобто до 02.11.2019 (п. 1.2. договору). За користування кредитом клієнт сплачує товариству 730% річних від суми кредиту в розрахунку 2% на добу. Тип процентної ставки фіксована (п. 1.3 договору). Кредит надається у безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної картки, вказаної клієнтом (п. 1.4 договору).

Обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту клієнту (перерахувавння грошових коштів на банківський рахунок, вказаний клієнтом) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (зарахування грошових коштів на поточний рахунок товариства) включно. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованості за кредитом (п. 2.3 договору).

Товариство має право вимагати від клієнта повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом в повному обсязі, а також виконання всіх інших зобов`язань за цим договором і додатками до нього (п. 3.1.1 договору).

04.10.2019на картковий рахунок відповідача за реквізитами платіжної картки № 5169 30хх НОМЕР_1 проведена успішна транзакція на суму 3 500 грн, що підтверджується листом ТОВ «Платежі онлайн» (а.с. 21 зворот) та листом АТ «Укрсиббанк» (а.с. 73), а також визнається відповідачем.

Відповідно до розрахунку заборгованості, складеного ТОВ «Займер», станом на 10.03.2020 розмір заборгованості відповідача за кредитним договором складав 31 640 грн, з яких 3 500 грн тіло кредиту, 2 100 грн проценти за користування кредитом, 26 040 грн - пеня. Нарахування процентів здійснено первісним кредитором за 30 днів користування кредитом (з 05.10.2019 до 02.11.2019) за ставкою 2% на день від суми кредиту (а.с. 22-24).

11.03.2020 між ТОВ «Займер» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладений договір факторингу № ЗК-11032020, відповідно до умов якого ТОВ «Займер» відступило, а ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло права вимоги до боржників, в тому числі і право вимоги до відповідача за договором про надання фінансового кредиту № 84034 від 04.10.2019(а.с. 24-28).

Передача відповідних прав до нового кредитора підтверджується квитанцією про сплату фактором ціни договору (а.с. 30).

За витягом з реєстру боржників до кредитного договору станом на 11.03.2020 розмір заборгованості відповідача складав 31 640 грн, з яких: заборгованість за сумою кредиту 3 500 грн, заборгованість по відсотках 2 100 грн, заборгованість по штрафах/пені 26 040 грн (а.с. 29 зворот).

Оскільки дотепер відповідач не виконала грошове зобов`язання за кредитним договором, то позивач звернувся до суду з даним позовом.

Таким чином, спір між сторонами виник із зобов`язальних відносин, що регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та Закону України «Про споживче кредитування». При цьому згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 368 ЦК України).

За правилами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Договір про надання фінансового кредиту № 84034 укладений 04.10.2019 між ТОВ «Займер» та ОСОБА_1 в електронній формі. Факт укладення договору та його виконання з боку позивача сторони визнають.

Отже, між ТОВ «Займер» та відповідачем було укладено договір про надання фінансового кредиту в електронній формі, в якому сторони погодили умови надання кредитних коштів відповідачу. На підставі договору ОСОБА_1 04.10.2019 отримала кредитні кошти в сумі 3 500 грн, які зобов`язувалася повернути зі сплатою процентів за кожен день користування кредитом у строк до 02.11.2019. Кредитор нараховував проценти в межах дії договору та у розмірі, який був погоджений сторонами.

З матеріалів справи вбачається та сторони не заперечують тієї обставини, що відповідач не здійснювала платежів на виконання своїх договірних зобов`язань. А тому цілком обґрунтованими є доводи позивача про порушення відповідачем свого зобов`язання з повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч. 1 ст. 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

Набуття позивачем права вимоги до відповідача, яке належить кредитору за договором про надання фінансового кредиту № 84034 від 04.10.2019, обумовлено дійсністю договору про відступлення права вимоги № 3К-11032020 від 11.03.2020. Факт набуття позивачем права вимоги на підставі такого договору підтверджується наданими суду копіями договору, витягу з реєстру боржників, акту приймання-передачі та платіжної інструкції про оплату позивачем компенсації за придбання (відступлення) прав вимоги.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 26 040 грн суд зазначає наступне.

У п. 4.3 кредитного договору сторони визначили, що у разі, якщо клієнт не повернув кредит в строк, зазначений в п. 1.2 цього договору та/або в додатку(ах) до цього договору, клієнт зобов`язаний виплатити товариству пеню в розмірі 5% від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання умов цього договору, починаючи з першого дня прострочення, але не довше ніж 100 днів.

Згідно із ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 624 ЦК України якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалено від відшкодування збитків.

Як встановлено судом вище умовами кредитного договору передбачено стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов`язання.

Разом із цим зобов`язання відповідача ґрунтується на кредитному договорі, за яким нею отримано кредитні кошти на споживчі потреби, а відтак, спірні правовідносини регулюються нормами Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з ч. 3 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування» сукупна сума неустойки (штраф, пеня) та інших платежів, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань на підставі договору про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує розміру однієї мінімальної заробітної плати, не може перевищувати розміру подвійної суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.

Вказана норма набула чинності 01.01.2021.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Беручи до уваги, що в даному випадку сума позики відповідача не перевищує розмір мінімальної заробітної плати, показник якої станом на 01.01.2019 в Україні складав 4 173 грн. (ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік»), то з огляду на положення ч. 3 ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування», цивільно-правова відповідальність відповідача перед позивачем за порушення її зобов`язань за кредитним договором в даному випадку має законодавчі обмеження і обмежується подвійною сумою розміру позики, що в даному випадку складає 7 000 грн.

В іншому випадку покладання на відповідача додаткової відповідальності за порушення нею грошового зобов`язання в розмірі, що перевищує розмір суми позики у кілька разів, суперечить принципам розумності та добросовісності і матиме наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації.

Таким чином позов підлягає частковому задоволенню, а саме з відповідача слід стягнути на користь позивача 3 500 грн заборгованості за тілом кредиту, 2 100 грн за процентами, 7 000 за пенею, а всього 12 600 грн.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в сумі 2 662,40 грн.

Зважаючи на те, що позовні вимоги задоволено частково (12600х100:31640 = 39,82%), то з відповідача необхідно стягнути на користь позивача 1 060,17 грн судових витрат по оплаті судового збору (2662,40 х 39,82 : 100 = 1060,17).

Також позивачем заявлено вимогу про компенсацію йому за рахунок відповідача витрат з оплати правової допомоги адвоката в сумі 8 000 грн.

В свою чергу відповідач вважає вказану суму витрат на оплату професійної правничої допомоги завищеною та вважає розумним розмір таких витрат на рівні 6 000 грн. Одночасно просить стягнути з відповідача витрати, пов`язані зі сплатою нею послуг адвоката в сумі 6 000 грн пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Надаючи оцінку вимогам позивача про відшкодування витрат на правову допомогу в контексті критерію співмірності та пропорційності таких витрат суд виходить з наступного.

Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом ч.ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання зазначених вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 2 ст. 141 ЦПК України. Проте, у частині третій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною другою статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин четвертої, п`ятої, дев`ятої статті 141 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами третьою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

Також у постановах Верховного Суду від 07.11.2019р. у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020р. у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини вказує, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009р., справа «Баришевський проти України» від 26.02.2015р.). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014р., за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим; «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002р., за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

З матеріалів справи судом встановлено, що в якості доказів розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу суду надано: договір про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01.07.2025 з додатками до нього, акт № 664 наданих послуг від 13.02.2026 та детальний опис наданих послуг до цього акту.

Представництво інтересів позивача здійснювалось адвокатським об`єднанням «Апологет», з яким позивачем укладено договір про надання правової допомоги за різними напрямками юридичної діяльності.

Оцінюючи складність характеру спірних правовідносин, суд звертає увагу, що позовні вимоги ґрунтуються на правочині, вчиненому у письмовій формі. За своєю сутністю спірні правовідносини не є складними, а судова практика по такій категорії справ є усталеною і однотипною. Також суд бере до уваги, що спір стосується правовідносин споживчого кредитування і виник внаслідок отримання відповідачем кредиту у розмірі 3 500 грн.

Оцінюючи обґрунтованість заяви позивача в контексті положень ч. 4 ст. 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, об`єктивно необхідним на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, суд, погоджуючись з відповідачем, приходить висновку, що заявлена позивачем сума в розмірі 8 000 грн є необґрунтованою та неспівмірною з реальним обсягом правової допомоги, часом, витраченим на надання таких послуг, а також не відповідає критерію реальності таких витрат (обсяг юридичної та технічної роботи щодо підготовки справи до розгляду в суді, яка обмежується виключно консультацією, написанням відповіді на відзив та складанням позовної заяви).

За таких обставин, беручи до уваги зміст позовних вимог, складність справи, сутність спірних правовідносин, обсяг виконаних представником позивача робіт, докази на підтвердження понесених витрат, процесуальну поведінку учасників справи, позицію відповідача, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог щодо компенсації витрат позивача на правову допомогу в межах суми 6 000 грн, оскільки такий розмір видається пропорційним та обґрунтованим з огляду на складність, об`єм справи, ціну позову, а також результат розгляду справи судом, зміст і значення остаточного рішення суду для сторін.

При цьому з урахуванням часткового задоволення позову до стягнення з відповідача на користь позивача слід звернути 2 389,20 грн (6000 х 39,82 : 100 = 2389,20).

Водночас, відповідач на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу надала договір, укладений із АБ «Калінін і Партнери» про надання професійної правничої (правової) допомоги від 01.03.2026 № б/н/26, ордер, видний вказаним адвокатським бюро на ім`я адвоката Калініна С.К., акт виконаних робіт (наданих послуг) від 16.03.2026, який містить детальних опис виконаної адвокатом роботи, та просила стягнути на її користь з позивача витрати з оплати правової допомоги адвоката в сумі пропорційній задоволеним вимогам, враховуючи понесені нею витрати в розмірі 6 000 грн. Отже, з урахуванням часткового задоволення позову до стягнення з позивача на користь відповідача слід звернути 3 610,62 грн (6000 х (31640-12600)/31640).

На підставі наведеного, керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 259, 263 265, 274, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» (79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, буд. 1, корп. 28, 3-й поверх, код 35234236) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» заборгованість за кредитним договором № 84034 від 04.10.2019 в розмірі 12 600 грн, що складається із: заборгованості за тілом кредиту 3 500 грн, заборгованості за відсотками 2 100 грн, 7 000 грн заборгованості за пенею.

В задоволенні решти позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 060,17 грн грн та 2 389,20 грн витрат на правову допомогу.

Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у сумі 3 610,62 грн грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду через Глухівський міськрайонний суд Сумської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складене 07 серпня 2026 року.

Суддя Л.М. Усенко