Рішення № 138828161, 30.07.2026, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/20447/24 2/760/8815/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року Солом`янський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Усатової І.А., за участю секретаря Омельяненко С.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕКТОР ПЛЮС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просить стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних в загальному розмірі 1 072 873,36 грн та витрати по оплаті судового збору в розмірі 12 874,48 грн

Позов обґрунтовано тим, що 15 серпня 2003 року між ЗАТ «ТАС-ІНВЕСТБАНК», правонаступником якого стало ПАТ «Сведбанк», та відповідачем укладено кредитний договір № 52/П0047/03.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором заочним рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 30 травня 2012 року у справі № 2-2928/12 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованість у розмірі 3 471 712,39 грн та судовий збір у розмірі 3 219,00 грн, а всього 3 474 931,39 грн.

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС» укладено договір факторингу № 15, за яким до позивача перейшло право вимоги за вказаним кредитним договором. Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 23 липня 2014 року здійснено заміну стягувача з ПАТ «Сведбанк» на ТОВ «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС».

Посилаючись на те, що рішення суду відповідачем не виконано, а грошове зобов`язання не припинилося, позивач на підставі статті 625 ЦК України здійснив нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року на суму 3 474 931,39 грн.

Згідно з наданим позивачем розрахунком три відсотки річних становлять 313 029,44 грн, інфляційні втрати - 759 843,92 грн.

З урахуванням викладеного позивач просить стягнути з відповідача 1 072 873,36 грн, з яких 313 029,44 грн - три відсотки річних та 759 843,92 грн - інфляційні втрати, а також судовий збір у розмірі 12 874,48 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 29.08.2024 обрано суддю Усатову І.А.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 04.11.2024 відкрито провадження в справі за правилами спрощеного провадження без виклику сторін.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 18.02.2026 ухвалено рішення здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

13.04.2026 від представника позивача прийшла заява про розгляд справи за відсутності представника, проти заочного рішення не заперечують. Також у заяві не заперечують щодо закриття підготовчого провадження у справі.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 13.04.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

У судове засідання сторони не з`явились. Про дату, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Відповідач відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подав.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що сторони не прибули в судове засідання, а перешкод для розгляду справи судом не встановлено, то суд здійснює судовий розгляд у судовому засіданні без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеною в постанові від 5 вересня 2022 року № 1519/2-5034/11 (№ 61-175сво21) порядок ухвалення судового рішення та його проголошення залежить від того, чи судове засідання, яким завершений розгляд справи, відбулось у присутності учасників справи, чи за їхньої відсутності; повне судове рішення було складено чи складання повного судового рішення було відкладено.

У разі розгляду судом справи без виклику учасників справи або учасники справи в судове засідання не з`явились, ухвалення рішення відбувається у такому самому порядку, проте з урахуванням певних винятків: а) рішення не проголошується; б) датою ухвалення рішення є дата складання повного судового рішення. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання таке судове засідання не проводиться. У цьому випадку судове рішення не проголошується (частина четверта статті 268 ЦПК України) і датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення (друге речення частини п`ятої статті 268 ЦПК України).

З урахуванням розумності положення частини п`ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.

Відтак, суд зазначає датою виготовлення ухвали дату складання повного його тексту, незважаючи на те, що вона відмінна від дати судового засідання, на яку було призначено розгляд справи.

Враховуючи викладене та вимоги ст. 279, 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суд вважає за можливе проводити заочний розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, у відсутності учасників судового процесу, які не з`явились, та за наявними у справі матеріалами, з ухваленням у справі заочного рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що 15 серпня 2003 року між Закритим акціонерним товариством «ТАС-ІНВЕСТБАНК», правонаступником якого у подальшому стало Публічне акціонерне товариство «Сведбанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 52/П0047/03, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 10 000,00 доларів США.

У подальшому сторонами укладалися додаткові угоди, якими змінювався, зокрема, розмір кредитних зобов`язань.

У зв`язку з неналежним виконанням позичальником зобов`язань за кредитним договором ПАТ «Сведбанк» звернулося до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості.

Заочним рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 30 травня 2012 року у справі № 2-2928/12 стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованість за кредитним договором № 52/П0047/03 від 15 серпня 2003 року у розмірі 3 471 712,39 грн та судовий збір у розмірі 3 219,00 грн, а всього 3 474 931,39 грн.

Як убачається зі змісту зазначеного судового рішення, стягнута заборгованість була сформована виходячи із заборгованості за кредитним договором, визначеної в іноземній валюті - доларах США, а саме 398 248,73 доларів США основної заборгованості та 36 530,53 доларів США пені, із визначенням їх гривневого еквівалента за офіційним курсом Національного банку України станом на відповідну дату.

28 листопада 2012 року між ПАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «ВЕКТОР ПЛЮС» укладено договір факторингу № 15, на підставі якого, за твердженням позивача, до останнього перейшло право вимоги за кредитним договором № 52/П0047/03 від 15 серпня 2003 року.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 23 липня 2014 року здійснено заміну стягувача з ПАТ «Сведбанк» на ТОВ «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС».

Звертаючись із цим позовом, ТОВ «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС» зазначає, що рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30 травня 2012 року відповідачем не виконано, у зв`язку з чим грошове зобов`язання не припинилося, а позивач набув право на стягнення з відповідача сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За змістом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому ухвалення судового рішення про стягнення грошової заборгованості саме по собі не припиняє відповідного грошового зобов`язання та не звільняє боржника від відповідальності за прострочення його виконання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц зазначила, що нараховані на суму боргу інфляційні втрати та три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання та мають компенсаційний характер. Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, у зв`язку з чим право кредитора на стягнення сум, передбачених статтею 625 ЦК України, існує до моменту усунення відповідного порушення.

Отже, сам по собі факт ухвалення рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30 травня 2012 року не виключає можливості застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України.

Разом із тим наявність у кредитора такого права не звільняє його від обов`язку довести належними, допустимими та достатніми доказами всі складові заявленої ним вимоги, зокрема існування невиконаного грошового зобов`язання у відповідному розмірі протягом заявленого періоду, розмір простроченої суми, яка є базою для відповідних нарахувань, а також правильність проведеного розрахунку.

Суд звертає увагу, що предметом цього спору є не повторне стягнення суми кредитної заборгованості, визначеної рішенням суду від 30 травня 2012 року, а застосування до відповідача передбачених частиною другою статті 625 ЦК України наслідків прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року.

Тому для вирішення спору суд має встановити не лише факт існування рішення суду про стягнення заборгованості, а й визначити правову природу грошового зобов`язання, суму, на яку можуть здійснюватися відповідні нарахування, та перевірити правильність розрахунку заявлених до стягнення сум.

Як убачається з позовної заяви, позивач просить стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 313 029,44 грн та інфляційні втрати у розмірі 759 843,92 грн, нараховані за період з 23 лютого 2019 року по 23 лютого 2022 року, виходячи із суми 3 474 931,39 грн.

На обґрунтування розміру заявлених вимог позивачем наведено формули, за якими здійснювалося нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат, та зазначено кінцеві результати таких нарахувань.

Разом із тим детального розрахунку заявлених до стягнення сум, який би містив вихідні дані та послідовність проведених обчислень за відповідні періоди, позивачем до матеріалів справи не надано.

Зокрема, щодо інфляційних втрат матеріали справи не містять відомостей про застосовані позивачем індекси інфляції за відповідні місяці, порядок їх застосування та проміжні результати обчислень, що позбавляє суд можливості перевірити правильність визначення кінцевої суми у розмірі 759 843,92 грн.

Так само щодо трьох процентів річних позивачем наведено формулу та кінцевий результат у розмірі 313 029,44 грн, однак не надано розрахунку, який давав би можливість перевірити вихідні показники, кількість днів прострочення та правильність отриманого результату.

Саме по собі наведення математичної формули та кінцевої суми не є обґрунтованим розрахунком заявлених до стягнення сум та не дає суду можливості перевірити їх правильність.

Крім того, суд звертає увагу на визначену позивачем базу відповідних нарахувань.

Заочним рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 30 травня 2012 року у справі № 2-2928/12 з відповідача стягнуто 3 471 712,39 грн заборгованості за кредитним договором та 3 219,00 грн судового збору, а всього - 3 474 931,39 грн.

Таким чином, сума 3 474 931,39 грн, яку позивач використав для здійснення нарахувань за статтею 625 ЦК України, включає також 3 219,00 грн судового збору, стягнутого за результатами розгляду попередньої справи.

При цьому позивачем не наведено обґрунтування включення судового збору до суми простроченого грошового зобов`язання, на яку здійснюються нарахування відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Окрім того, суд ураховує, що первісне грошове зобов`язання відповідача виникло з кредитного договору, за яким кредит було надано в іноземній валюті - доларах США, тоді як заявлені у цій справі інфляційні втрати розраховані позивачем виходячи із гривневої суми, визначеної рішенням суду від 30 травня 2012 року.

Наведені обставини мають значення для визначення належної бази нарахування сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, однак відповідного розмежування та обґрунтування здійсненого нарахування позивачем не наведено.

За змістом статей 12, 81 ЦПК України саме на позивача покладено обов`язок доведення обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, у тому числі розміру заявлених до стягнення сум.

Суд, розглядаючи справу в межах заявлених вимог та на підставі поданих сторонами доказів, не може самостійно визначати замість позивача іншу базу нарахування та здійснювати новий розрахунок заявлених до стягнення сум, оскільки це суперечило б принципам диспозитивності та змагальності цивільного судочинства.

Отже, наведені позивачем формули та кінцеві суми нарахувань за відсутності детального розрахунку та належного обґрунтування вихідної суми, на яку такі нарахування здійснені, не дають суду можливості встановити правильний розмір трьох процентів річних та інфляційних втрат, заявлених до стягнення.

Водночас суд ураховує правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23 (провадження № 14-63цс25), щодо застосування положень частини другої статті 625 ЦК України у випадку остаточної втрати кредитором можливості примусового виконання судового рішення про стягнення основного боргу.

Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що передбачені частиною другою статті 625 ЦК України інфляційні втрати та три проценти річних мають похідний характер від основного грошового зобов`язання.

У разі, якщо можливість примусового виконання судового рішення про стягнення основного боргу остаточно втрачена у зв`язку зі спливом установленого законом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання та відсутністю правових підстав для його поновлення, положення частини другої статті 625 ЦК України до такого грошового зобов`язання не застосовуються.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що надання кредитору можливості після втрати права на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу надалі пред`являти вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат, нарахованих на вимогу, яка вже не підлягає примусовому захисту, суперечило б принципу правової визначеності.

При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі № 759/4755/19, за змістом якого пропуск стягувачем строку пред`явлення виконавчого документа до виконання та відмова у поновленні такого строку не впливали на право кредитора на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України.

Таким чином, для вирішення питання про наявність у ТОВ «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС» права на стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних визначальним є не лише факт невиконання заочного рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30 травня 2012 року, а й збереження у позивача можливості примусового виконання такого судового рішення протягом періоду, за який ним заявлено вимоги, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України.

Окремо суд звертає увагу на правову природу інфляційних втрат.

Індекс інфляції характеризує знецінення національної грошової одиниці України, а тому питання стягнення інфляційних втрат у правовідносинах, у яких первісне грошове зобов`язання визначалося в іноземній валюті, має вирішуватися з урахуванням змісту конкретного грошового зобов`язання та судового рішення, яким відповідна заборгованість стягнута.

При цьому саме на позивача покладено обов`язок довести, що визначена ним гривнева сума є належною базою для індексації за весь заявлений період.

Самого посилання на те, що у резолютивній частині рішення суду від 30 травня 2012 року зазначена сума у гривнях, для автоматичного визнання правильним здійсненого позивачем розрахунку недостатньо, оскільки суд при вирішенні цього спору зобов`язаний виходити зі змісту та правової природи зобов`язання, а не лише з цифрового вираження присудженої суми.

Разом із тим суд погоджується з доводами позивача про те, що невиконання судового рішення саме по собі не припиняє грошового зобов`язання та за загальним правилом не виключає застосування статті 625 ЦК України.

Проте встановлення такої обставини не є безумовною підставою для задоволення позову, оскільки суд може стягнути лише ті суми, підстави та розмір яких належним чином доведені позивачем.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 80 ЦПК України встановлено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За встановлених обставин суд приходить до висновку, що позивач не довів належними, допустимими та достатніми доказами заявлений ним розмір інфляційних втрат та трьох процентів річних.

При цьому суд не вправі за власною ініціативою формувати замість позивача інший розрахунок позовних вимог, визначати іншу суму основного боргу як базу нарахування або змінювати фактичні підстави, з яких заявлений позов, оскільки це суперечило б принципам диспозитивності та змагальності цивільного судочинства.

З огляду на викладене наявність невиконаного рішення суду від 30 травня 2012 року сама по собі не підтверджує правильність заявленої ТОВ «ФК «ВЕКТОР ПЛЮС» до стягнення суми 1 072 873,36 грн, тоді як обов`язок доведення її розміру відповідно до статей 12, 13, 81 ЦПК України покладено саме на позивача.

Ураховуючи, що позивачем не доведено належними та достатніми доказами обґрунтованість здійсненого ним розрахунку інфляційних втрат та трьох процентів річних, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, статтями 509, 526, 599, 610, 611, 625 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕКТОР ПЛЮС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подана заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ТОВ «Фінансова Компанія «ВЕКТОР-ПЛЮС» (ЄДРПОУ 38004195, 04073, м. Київ, пр. Степана Бандери, буд. 28-а);

Відповідач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

Суддя І.А. Усатова