Ухвала суду № 138828108, 29.07.2026, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/19490/26 6/760/655/26

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 липня 2026 року Солом`янський районний суд міста Києва в складі:

головуючої судді Усатової І.А.,

при секретарі Омельяненко С.В.,

заявник Мілоцького О.Л. ,

представника боржника ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Києва подання приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мілоцького Олега Леонідовича, стягувач ОСОБА_3 , боржник ОСОБА_4 , про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України,

В С Т А Н О В И В :

06.07.2026 приватний виконавець виконавчого округу міста Києва Мілоцький Олег Леонідович звернувся до суду з поданням, в якому просить суд вирішити питання щодо тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон без вилучення паспорта для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 , виданий 09.11.2016, органом видачі 8034, боржника - ОСОБА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , громадянки України, національність - українка, дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , до повного виконання зобов`язань, покладених на неї виконавчими листами № 758/7498/20, які видані 08.02.2023 Подільським районним судом міста Києва.

Подання мотивовано тим, що на примусовому виконанні приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мілоцького О. Л. перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_4, до складу якого входять виконавчі провадження № НОМЕР_5 та № НОМЕР_6, відкриті на підставі виконавчих листів Подільського районного суду міста Києва від 08.02.2023 у справі № 758/7498/20 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованості, пені та судового збору. Залишок нестягнутої заборгованості, за твердженням виконавця, становить 113 362,19 доларів США та 7 741,89 грн.

У поданні зазначено, що постанови про відкриття виконавчих проваджень та інші процесуальні документи надсилалися боржниці рекомендованими поштовими відправленнями за адресою, зазначеною у виконавчих документах, а тому відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень.

Приватний виконавець вказує, що в межах виконавчого провадження ним вживалися передбачені законом заходи примусового виконання, зокрема накладено арешт на майно та кошти боржниці, направлено запити до державних органів і банківських установ, здійснено перевірку наявності нерухомого майна, транспортних засобів, рахунків, доходів та іншого майна боржниці. За результатами отриманих відповідей встановлено відсутність зареєстрованого за боржницею нерухомого майна та транспортних засобів, а також відсутність коштів на окремих рахунках.

Разом із тим, відповідно до відомостей Пенсійного фонду України та Державної податкової служби України, боржниця отримує пенсію та дохід від трудової діяльності у Державному підприємстві «Виробниче об`єднання «Київприлад», при цьому загальна сума нарахованого доходу за 2025 рік становила 768 925,03 грн. Незважаючи на це, за твердженням виконавця, боржницґ протягом тривалого часу не здійснив жодної виплати на погашення заборгованості за виконавчими документами.

У поданні також зазначено, що боржниця неодноразово викликався до приватного виконавця, однак вимоги виконавця належним чином не виконав, не надав декларацію про доходи та майно, не повідомив про рахунки у банківських чи інших фінансових установах, а також не надав інформацію щодо майна та правочинів, спрямованих на його відчуження.

Крім того, виконавець посилається на те, що боржниця перебуває у шлюбі, а перевіркою відомостей щодо майна чоловіка боржниці встановлено відчуження будинку та земельної ділянки на користь доньки, у зв`язку з чим приватним виконавцем подано позов про визнання недійсними шлюбного договору та договору дарування з метою звернення стягнення на частку боржниці у спільному сумісному майні подружжя.

Також у поданні зазначено, що боржниця має паспорт громадянина України для виїзду за кордон та, згідно з інформацією Державної прикордонної служби України, перетинала державний кордон у 2023 та 2025 роках.

На думку приватного виконавця, наведені обставини свідчать про свідоме ухилення боржниці від виконання судового рішення, приховування інформації про майно та доходи, а також вчинення дій, спрямованих на унеможливлення або істотне ускладнення виконання рішення суду, у зв`язку з чим він просить тимчасово обмежити боржницю у праві виїзду за межі України до повного виконання зобов`язань за виконавчими документами.

29.07.2026 через підсистему «Електронний суд» надійшли пояснення від боржниці.

У своїх поясненнях боржниця ОСОБА_4 просить відмовити у задоволенні подання приватного виконавця про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, посилаючись на відсутність її ухилення від виконання судового рішення.

Зазначає, що виклик приватного виконавця від 14.04.2026 був фактично отриманий нею лише 30.04.2026, у зв`язку з чим вона не мала можливості з`явитися у визначений у ньому строк, а також надала письмові пояснення щодо наявного майна та інших обставин. Вказує, що інших вимог приватного виконавця їй не надходило або про такі їй не було відомо.

Боржниця зазначає, що сума заборгованості є значною, однак вона не має достатніх коштів та майна для її погашення. При цьому вказує, що хоча їй і нараховується заробітна плата у ДП «ВО «Київприлад», фактична виплата заробітної плати підприємством не здійснюється у зв`язку зі складним фінансовим станом підприємства та наслідками ракетних атак.

Також боржниця зазначає, що є особою похилого віку, проживає у місті Києві в умовах воєнного стану та регулярних ракетних обстрілів, а тому можливість виїзду за межі України може бути необхідною для отримання медичної допомоги, лікування, реабілітації або евакуації у разі виникнення загрози життю та здоров`ю. На її думку, приватним виконавцем не надано належних доказів того, що вона має намір залишити територію України саме з метою ухилення від виконання судового рішення, у зв`язку з чим застосування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України є невиправданим та непропорційним втручанням у її право на свободу пересування.

У судовому засіданні Мілоцький О.Л. просив задовольнити подання. Разом з цим, повідомив суду, що боржниця фактично виїхала за межі України.

Представник боржниці просив відмовити в задоволенні подання.

Заслухавши думки сторін, вивчивши подання, дослідивши копії матеріалів виконавчого провадження, що містяться у матеріалах справи, та оцінивши їх у сукупності, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що на примусовому виконанні приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мілоцького О. Л. перебуває зведене виконавче провадження № НОМЕР_4 від 10.04.2023, до складу якого входять виконавчі провадження № НОМЕР_5 від 08.02.2023 та № НОМЕР_6 від 08.02.2023, відкриті на підставі виконавчих листів Подільського районного суду міста Києва від 08.02.2023 у справі № 758/7498/20 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошових коштів.

Залишок не стягнутої заборгованості становить - 113362,19 доларів США та 7741,89 грн.

Відповдіно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, інформаційна довідка № 328606737 від 10.04.2023, вбачається відсутність у боржника нерухомого майна.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, інформаційна довідка № 328607188 від 10.04.2023 вбачається, що об`єкт нерухомості, квартира АДРЕСА_2 , боржнику не належить.

Відповідно до відповіді ДФС України на запит № 159601652 від 10.04.2023 вбачається, що боржник на обліку в органах ДФС не перебуває.

Відповідно до відповіді МВС України на запит № 159601652 від 10.04.2023, вбачається, що боржником відсутні зареєстровані транспортні засоби.

В межах примусового виконання виконавцем у відповідності до ст..56 ЗУ «Про виконавче провадження» винесено постанову про арешт майна божника № НОМЕР_5 від 10.04.2023, з подальшим внесенням відповідних обтяжень до реєстрів.

В межах примусового виконання виконавцем у відповідності до ст..56 ЗУ «Про виконавче провадження» винесено постанову про арешт коштів боржника № НОМЕР_5 від 10.04.2023, з подальшим направленням на виконання до банківських установ.

10.04.2023, виконавцем об?єднанні виконавчі провадження № НОМЕР_5 та № НОМЕР_6 у зведене виконавче провадження № НОМЕР_4.

Відповідно до відповіді АТ «УКРЕКСІМБАНК» Ne 0408900/12507-23 від 17.04.2023, на рахункам боржника відсутні кошти.

Відповідно до витягу № 00041659740 з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб, вбачається що боржник перебуває в шлюбі з ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_3 ) з 26.06.1987 з метою встановлення спільного сумісного майна подружжя, виконавцем отримано інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, інформаційна довідка № 352467789, за якою вбачається що чоловік боржника, подарував будинок та земельну ділянку - ОСОБА_6 .

Відповідно до відповіді ПФУ на запит № 177423752 від 11.10.2023, вбачається отримання боржником пенсії в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві, розмір пенсійних виплат дорівнює 11 931,70 гривень.

11.10.2023 виконавцем на адресу боржника направлено виклик № НОМЕР_5/1073, рекомендоване відправлення 0411638737540, не вручене під час доставки.

28.12.2023 виконавцем подано позов щодо визнання недійсним шлюбного договору, визнання недійсним договору дарування будинку та земельної ділянки, з подальшим визнанням за божником 1/2 частки цього майна.

Боржник звернувся з заявою від 12.06.2024, про зупинення виконавчого провадження в зв?язку з скасуванням постанови Київського апеляційного суду від 12.09.2023р., та направленням на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, згідно постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.04.2024 по справі № 758/7498/20

01.07.2024 виконавцем винесено постанову про зупинення виконавчого провадження № НОМЕР_5, до розгляду питання по суті.

Відповідно до відповіді ПФУ на запит № 311935009 віл 29.01.2026, вбачається отримання боржником пенсії в Головному управлінні Пенсного фонду украши в м. Києві, розмір пенсійних виплат дорівнює 14 596,61 гривень.

Відповідно до наведеної відповіді, вбачається, що боржник працевлаштований та отримує дохід в Державному підприємстві «ВИРОБНИЧЕ ОБ?ЄДНАННЯ КИЇВПРИЛАД» (ЄДРПОУ 14309669)

29.01.2026, виконавцем винесено постанову про поновлення вчинення виконавчих дій № НОМЕР_5, у зв?язку з залишенням заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 04.11.2021р. без змін.

29.01.2026, представник стягувача подав заяву про звернення стягнення на дохід боржника.

29.01.2026, виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника № НОМЕР_5, з подальшим направленням підприємство «ВИРОБНИЧЕ ОБ?ЄДНАННЯ КИЇВПРИЛАД» (ЄДРПОУ 14309669)

Відповідно до відповіді Державної міграційної служби України № 6.3-4630/6-26 від 18.03.2026, на боржника оформлено паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 виданий 09.11.2016, органом видачі 8034

Відповідно до відповіді ПФУ на запит № 322590289 від 18.03.2026, вбачається отримання боржником пенсії в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві, розмір пенсійних виплат дорівнює 16 312,04 гривень.

Відповідно відповіді Державної прикордонної служби України на запит № 329321296 від 14.04.2026, щодо перетину боржником державного кордону, вбачається що боржник перетинав кордон в 2023 та 2025 роках.

Відповідно до відповіді державної податкової служби України на запит № 329321286 від 14.04.2026, вбачається що боржник отримує дохід в Державному підприємстві «ВИРОБНИЧЕ ОБ?ЄДНАННЯ КИЇВПРИЛАД» (ЄДРПОУ 14309669), а саме:

1 квартал 2025р. - сума нарахованого доходу 240 880,52 гривні;

2 квартал 2025р. - сума нарахованого доходу 179 932,94 гривні;

3 квартал 2025р. - сума нарахованого доходу 168 962,19 гривні;

4 квартал 2025р. - сума нарахованого доходу 179 149,38 гривні;

Загальний дохід, що нарахований божнику за 2025р., на наведеному підприємстві складає 768 925,03 гривні.

14.04.2026 виконавцем на адресу боржника направлено виклик № НОМЕР_5/527, рекомендоване відправлення R067151795215, який вручено одержувачу, про що свідчать матеріали справи.

Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, має право звертатися до суду, який видав виконавчий документ, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» № 3857-ХІІ у встановлено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли:, зокрема, він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Статтею 441 ЦПК України передбачено, що тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням, на строк до повного виконання такого судового рішення. Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена за поданням державного або приватного виконавця, яким відкрито відповідне виконавче провадження.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом. Заборона виїзду за кордон є одним з найсуворіших заходів, що сприяє примусовому виконанню судових рішень, так як пов`язаний з обмеженням конституційного права людини на вільне пересування та вибір місця проживання.

Згідно з ч.ч. 2, 4 ст. 6 Закону «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», громадянинові України, який має паспорт, у випадках, передбачених п.п. 1-9 ч.1 цієї статті, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон або у вказаних випадках паспорт може бути тимчасово затримано чи вилучено.

Таким чином, за наявності підстав для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон, до громадянина в залежності від наявності чи відсутності паспорта для виїзду за кордон застосовується: відмова у видачі паспорта; відмова у виїзді за кордон; тимчасове затримання чи вилучення паспорта для виїзду за кордон.

Статтею 6 цього Закону передбачено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, а громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон. Зазначеною статтею не передбачено здійснення таких дій як встановлення тимчасового обмеження судом права виїзду громадянина за межі України.

Слід зазначити, що у поданні приватного виконавцем не вказано доказів того, що боржник має намір виїхати за межі України або робить це з метою ухилення від виконання судового рішення. Наявність лише самого зобов`язання не наділяє правом на звернення до суду з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за кордон.

Також слід зазначити, що законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання. У зв`язку з цим саме приватний виконавець повинен довести суду чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Судом не встановлено фактів, що ставлять під загрозу питання примусового виконання судового рішення та потребують тимчасового обмеження права виїзду боржника за межі України.

Разом із тим, досліджені судом матеріали подання не містять належних доказів того, що приватним виконавцем були вичерпані всі передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи примусового виконання рішення.

Зокрема, з матеріалів справи не вбачається, що приватним виконавцем здійснювалися виходи за місцем проживання чи перебування боржниці, зазначеним у виконавчому документі, з метою перевірки фактичного місця проживання боржниці, виявлення належного йому рухомого майна, проведення його опису та арешту або встановлення обставин, які перешкоджають виконанню рішення. У матеріалах подання відсутні акти про здійснення виходу за адресою боржниці, акти про відсутність боржниці або майна за місцем проживання, акти про недопуск виконавця до житла чи інші документи, які б підтверджували безрезультатність таких виконавчих дій.

Крім того, із матеріалів подання вбачається, що приватним виконавцем встановлено отримання боржницею пенсії та доходу від трудової діяльності, а також винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію та інші доходи боржниці. Однак матеріали подання не містять відомостей про результати виконання зазначеної постанови, про розмір фактично утриманих коштів, про дії виконавця у разі її невиконання роботодавцем чи органом Пенсійного фонду України, а також про інші виконавчі дії, спрямовані на звернення стягнення на виявлені доходи боржниці.

З матеріалів справи та пояснень сторін, наданих у судовому засіданні, вбачається, що відповідно до відомостей наданих боржницею за період з 01.01.2026 по 15.06.2026 було нараховано дохід у ДП «Виробниче об`єднання «Київприлад», а саме 255024,00 грн. Проте представником боржниці повідомлено, що згідно цієї довідки заробітна плата була нарахована, але фактично не виплачена.

При цьому під час судового засідання сторони підтвердили, що зазначене підприємство, незважаючи на військову агресію Російської Федерації та наслідки масованих ракетних обстрілів, продовжує здійснювати свою господарську діяльність.

За таких обставин сам по собі факт нарахування боржниці доходу без підтвердження його фактичної виплати не дає підстав дійти висновку про наявність у неї реальної можливості виконати рішення суду саме за рахунок зазначених доходів або про її свідоме ухилення від виконання рішення.

Виходячи з аналізу вказаних норм, тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника судом можливе лише при встановленні умислу боржника на злісне ухилення від виконання ним свого обов`язку. Тобто, законом передбачені юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявності факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання, тобто за будь-які свідомі діяння боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини.

Так, у справі Гочев проти Болгарії (Gochevv.Bulgaria від 26.11.2009 року) Європейський суд з прав людини сформулював загальні стандарти щодо права на свободу пересування, зазначивши, що таке обмеження має відповідати одразу трьом критеріям: по-перше, має ґрунтуватися на законі, по-друге, переслідувати одну з легітимних цілей, передбачених у ч. 3 ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції, і по-третє, знаходитися в справедливому балансі між правами людини та публічним інтересом (тобто бути пропорційним меті його застосування). При цьому при вирішенні питання про пропорційність обмеження даного права з метою стягнення неоплачених боргів слід пам`ятати, що таке обмеження може бути виправдано лише тоді, коли воно дійсно сприятиме погашенню заборгованості; проте навіть якщо зазначене обмеження свободи пересування було виправданим на самому початку, воно може стати непропорційним і таким, що порушує права людини, якщо воно автоматично продовжуватиметься протягом тривалого періоду. Тому застосування такого обмеження має періодично переглядатися судом (принаймні в останній інстанції) з метою з`ясування доцільності його подальшого застосування, причому обсяг судового розгляду повинен дозволити суду взяти до уваги всі фактори, й у тому числі ті, що стосуються пропорційності такого обмеження.

Окрім того, навіть якщо міра, що обмежує свободу пересування особи є початково обґрунтованою, вона може стати неспіврозмірною й порушити права особи, якщо автоматично продовжується протягом тривалого часу (див. рішення Європейського Суду за справою Луордо проти Італії (Luordo v. Italy), скарга N 32190/96, § 96, ECHR 2003-IX), рішення Європейського Суду за справою Фельдеш та Фельдешне Хайлік проти Угорщини (Foldes and Foldesne Hajlik v. Hungary), скарга N 41463/02, § 35, ECHR 2006, рішення Європейського Суду за справою Рінер проти Болгарії, § 121).

Надалі у пункті 50 вказаного рішення Європейський суд з прав людини підкреслив, що у будь-якому випадку влада країни зобов`язана забезпечити те, що порушення права особи залишати його або її країну було від самого початку і протягом всієї тривалості - виправданим та пропорційним за будь-яких обставин.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 01 лютого 2013 року "Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України", однією з підстав для відмови у задоволенні подання є неповнота вчинення виконавчих дій, відсутність доказів на підтвердження факту ухилення боржника від виконання своїх боргових зобов`язань.

Таким чином, обмеження боржника в праві виїзду за межі України виникає у виконавця лише у випадку доведення і обґрунтування факту умисного злісного ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань.

Проте, подання не містить належного обґрунтування, а також доказів стосовно того, що такий захід, як тимчасове обмеження у виїзді за межі України є єдиним дієвим заходом за рахунок якого можливо виконати рішення суду.

Відповідно приватним виконавцем не доведено, яким чином обмеження у праві виїзду за межі України боржника реально забезпечить виконання рішення суду.

У свою чергу, тимчасове обмеження боржника в праві виїзду за межі України є винятковим заходом обмеження особистої свободи фізичної особи, який застосовується лише за наявності достатніх підстав вважати, що така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним судовим рішенням, має намір вибути за межі України з метою невиконання цього рішення.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року по справі № 331/8536/17-ц.

Достатні та беззаперечні підстави для застосування судом саме такого виключного заходу в даному конкретному випадку відсутні.

Відповідно до ст. 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

Суд враховує, що відповідно до ст. 13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах любої держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.

Заборона виїзду за кордон є одним з найсуворіших заходів, так як пов`язаний з обмеженням конституційного права людини на вільне пересування та вибір місця проживання.

Водночас, суд враховує, що Указом Президента України №64/2022, що затверджений Законом України від 24 лютого 2022 "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 введено воєнний стан, який продовжено.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Суд приймає до уваги зазначені обставини, а також положення Конституції України та зауважує, що виїзд за межі України в умовах воєнного стану може бути необхідним з метою евакуації та/або виїзду на лікування, тобто, таким, що спрямований на збереження життя і здоров`я людини.

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 22.02.2018 розірвано шлюб між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , що підтверджено матеріалами справи.

Суд також враховує, що 28.12.2023 приватним виконавцем подано окремий позов щодо визнання недійсними шлюбного договору та договору дарування з метою встановлення майна, на яке може бути звернене стягнення. У зв`язку з чим, боржниця звернулась із заявою від 12.06.2024 про зупинення виконавчого провадження. 01.07.2024 виконавцем винесено постанову про зупинення виконавчого провадження № НОМЕР_5. Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 17.04.2024 у справі № 758/7498/20 скасовано постанову Київського апеляційного суду міста Києва від 12.09.2023 та направлено справу на новий розгляд. Після, постановою Київського апеляційного суду від 04.06.2025 апеляційну скаргу залишено без задоволення та постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 21.04.2026 касаційну скаргу представника боржника залишено також без задоволення.

Наведені обставини свідчать про те, що виконавцем здійснюються інші процесуальні дії, спрямовані на виявлення майна боржниці та звернення на нього стягнення, а отже саме по собі існування такого спору не підтверджує факту свідомого ухилення боржниці від виконання судового рішення та не є самостійною підставою для застосування виняткового заходу у вигляді тимчасового обмеження права виїзду за межі України.

Відповідно до частин першої, третьої статті 441 ЦПК України тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України є виключним заходом забезпечення виконання судового рішення, який застосовується лише у разі доведення факту ухилення боржника від виконання покладених на нього судовим рішенням обов`язків.

Сам по собі факт наявності невиконаного судового рішення та непогашення заборгованості не є достатньою підставою для застосування такого обмеження. Для застосування тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України виконавець повинен довести не лише існування заборгованості, а й те, що боржниця свідомо ухиляється від виконання рішення, а виконавцем використано всі передбачені законом способи примусового виконання.

Отже, тимчасове обмеження права виїзду за межі України є винятковим заходом, який істотно обмежує гарантоване Конституцією України та міжнародними договорами право особи на свободу пересування, а тому його застосування можливе лише за умови належного доведення необхідності такого втручання та відсутності менш обмежувальних засобів забезпечення виконання рішення.

Суд також бере до уваги, що боржницею подано письмові пояснення, у яких наведено обставини щодо причин неявки за окремим викликом приватного виконавця, майнового стану та інших обставин. Однак зазначені пояснення самі по собі не є підставою для відмови у задоволенні подання та не покладаються судом в основу прийнятого рішення. Водночас вони не спростовують висновку суду про те, що вирішальним для застосування такого виняткового заходу є саме доведення виконавцем факту свідомого ухилення боржниці від виконання рішення та вичерпання усіх передбачених законом заходів примусового виконання.

За таких обставин суд приходить до висновку, що матеріали подання не містять належних, достатніх та беззаперечних доказів свідомого ухилення боржниці від виконання рішення суду, а тому відсутні підстави для задоволення.

Керуючись ст. 441 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні подання приватного виконавця виконавчого органу міста Києва Мілоцького Олега Леонідовича, стягувач ОСОБА_3 , боржник ОСОБА_4 , про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України - відмовити.

Ухвала набирає законної сили через п`ятнадцять днів з дня її підписання, але може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її підписання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.

Суддя І.А. Усатова