Рішення № 138825488, 06.08.2026, Тальнівський районний суд Черкаської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

704/741/26

06.08.2026 року м. Тальне

Тальнівський районний суд Черкаської області в складі:

головуюча - суддя: Воронкова І.Г.

секретар судового засідання: Джуська Л.О.

розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Новий Колектор" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 25350 грн. за кредитним договором та судові витрати по сплаті судового збору та витрат по справі. Свої вимоги мотивує тим, що 20.01.2020 року був укладений кредитний договір № 20.01.2020-100003369 між ТОВ Споживчий Центр та відповідачем на суму 13000 грн., шляхом підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що відповідно до вимог законодавства є належним та допустимим доказом укладення правочину між сторонами. 30.11.2021 року первісний кредитор та позивач уклали договір факторингу № 301121-1, згідно умов якого, позивач набув право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Враховуючи вищезазначене, оскільки відповідач добровільно не погашає заборгованості за вказаним кредитним договором, позивач змушений звернутись до суду з даним позовом.

Ухвалою від 02.06.2026 року ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Відповідач відзив на позовну заяву до суду не надав.

На підставі ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає дану справу в порядку спрощеного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами, оскільки відсутні клопотання будь-якої із сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи в межах наданих суду доказів, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 20.01.2020 року був укладений кредитний договір № 20.01.2020-100003369 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" та ОСОБА_1 на суму 13000 грн., шляхом підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що відповідно до вимог законодавства є належним та допустимим доказом укладення правочину між сторонами (а.с. 18-19).

Відповідно до кредитного договору № 20.01.2020-100003369: сума кредиту 13000 грн., строк на який надається кредит 70 днів з дати його надання, неустойка 130 грн., що нараховується за кожен день невиконання зобов`язання.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 20.01.2020-100003369 від 20.01.2020 року, станом на 04.03.2026 року загальна сума заборгованості відповідача становить 25350 грн., з яких основний борг становить 13000 грн., залишок відсотків 9100 грн., залишок штрафів 3250 грн.

30.11.2021 року первісний кредитор та ТОВ "Новий Колектор" уклали договір факторингу № 301121-1, згідно умов якого, позивач набув право грошової вимоги до відповідача за даним кредитним договором (а.с. 14-15).

01.11.2023 року сторони підписали додаткову угоду № 2 до договору факторингу № 301121-1 від 30.11.2021 року, якою внесли зміни в умови договору.

Відповідно до реєстру прав вимог № 1, за договором факторингу № 301121-1 від 30.11.2021 року до позивача перейшло право вимоги до відповідача по кредитному договору № 20.01.2020-100003369 від 20.01.2020 року в сумі 25350 грн., з яких: 13000 грн. заборгованість за тілом кредиту, 9100 грн. заборгованість за відсотками, 3250 грн. заборгованість за неустойкою.

Листом № 20.1.0.0.0/7-260609/71597-БТ від 13.06.2026 АТ КБ "ПриватБанк" надав інформацію про те, що на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) емітувалася платіжна картка № НОМЕР_2 до відповідного банківського рахунку, на яке було зарахування коштів 20.01.2020 року в сумі 13000 грн., що підтверджується відповідною випискою по рухунку.

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Пунктами 5, 6, 12 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додається до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним із моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Правилами ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» регламентовано, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

Судом встановлено, що кредитний договір № 20.01.2020-100003369 від 20.01.2020 року між ТОВ Споживчий Центр та відповідачем були укладені в електронній формі, підписані електронним підписом, використання якого неможливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, а також без здійснення входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету. По даному кредитному договору сторонами була досягнута згода з істотних його умов, в тому числі щодо строку кредитування та нарахування відсоткової ставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦПК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Частиною 1 ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Суд дослідив наведений позивачем в позовній заяві розрахунок кредитної заборгованості, перевірив його, оцінив в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, та прийшов до наступного висновку.

Наявність заборгованості за тілом кредиту в сумі 13000 грн. за кредитним договором № 20.01.2020-100003369 від 20.01.2020 року суд не піддає сумніву, так як він не суперечить умовам укладеного між сторонами договору та додаткової угоди та підтверджується належними та допустимими доказами, в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що стосується вимоги позивача про стягнення заборгованості за відсотками в сумі 9100 грн., суд зазначає, що відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509 та ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Первісний кредитор, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги діючого законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Пунктом 1.2 вищезазначеної Резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац 3 підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013 року, №7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1-2 статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 викладено, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

У пункті 8.38 зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг, а вимога щодо сплати споживачем процентів в сумі 9100 грн. є непропорційно великою сумою компенсації порівняно з сумою тіла кредиту - 13000 грн.

З огляду на наведене, суд вважає справедливим до стягнення з відповідача процентів у відповідності до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» у розмірі не більше п`ятдесяти відсотків вартості продукції, що складає 6500 грн.

Що стосується вимоги позивача про стягнення штрафу/неустойки в сумі 3250 грн. за кредитним договором № 20.01.2020-100003369 від 20.01.2020 року, суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи позивач просить стягнути з відповідача нарахований штраф згідно умов укладеного договору як міру відповідальності за невиконання та/або неналежне виконання (тобто з порушенням умов) позичальником умов договору (п. 5.4 та п. 7.1 договору відповідно), тобто нараховані штрафні санкції в суммі 3250 грн. не суперечать умовам договору, тому позовні вимоги в цій частині позову підлягають до задоволення.

Враховуючи вищенаведені обставини, суд на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин цієї справи, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, дійшов до висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають до часткового задоволення, а саме: за кредитним договором № 20.01.2020-100003369 від 20.01.2020 року слід стягнути заборгованість в загальній сумі 22750 грн., з яких: 13000 грн. - заборгованість за основною сумою боргу, 6500 грн. заборгованість по відсотках, 3250 грн. - штрафні санкції. Оскільки позовні вимоги задовольняються частково (89,74%), сплачений позивачем судовий збір та поштові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволеної частини, що складає: 2389,24 грн. судового збору та 190,77 грн. поштові витрати.

Керуючись ст. 141, 263-265, 279 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ), на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Новий Колектор (код ЄДРПОУ 431702980, адреса: м. Київ, Печерський район, вулиця Алмазова Генерала, буд.13, оф.601) заборгованість за Кредитним договором № 20.01.2020-100003369 від 20.01.2020 року в розмірі 22750 грн. з яких: 13000 грн. - заборгованість за основною сумою боргу, 6500 грн. заборгованість по відсотках, 3250 грн. - штрафні санкції.

Стягнути зОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Новий Колектор витрати по оплаті судового збору в сумі 2389,24 грн. та поштові витрати в сумі 190,77 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення. Учасник справи якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.Г. Воронкова