Рішення № 138825040, 03.08.2026, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 303/9935/25

Провадження № 2-а/303/122/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2026 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області у складі судді Полянчука Б.І., при секретарі Торинець Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Управління Патрульної поліції в Закарпатській області про скасування постанови,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Департаменту патрульної поліції, Управління Патрульної поліції в Закарпатській області про скасування постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності, вказуючи, що 08.12.2025 відносно нього винесена постанова про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 6306302, складена інспектором 1 взводу 4 роти УПА батальйону Управління патрульної поліції в Закарпатській області лейтенантом поліції Палюхом В. М., в якій зазначено, що ОСОБА_1 05.12.2025 о 13:33:37 год., в м. Мукачеві по вулиці Миру, 13, керуючи ТЗ здійснив зупинку в місті, де транспортний засіб, що зупинився, унеможливив рух інших транспортних засобів, чим порушив п. 15.10.Д ПДР - порушення стоянки у місцях, де ТЗ, що стоїть, зробить неможливим рух інших ТЗ або пішоходів, чим скоїв правопорушення передбачене частиною 3 ст. 122 КУпАП. Вважав постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки 05.12.2025 о 13-30 годин він, керуючи транспортним засобом «AUDI Q7» НОМЕР_1 , здійснив короткотривалу зупинку по вул. Миру, 13 в м. Мукачево і в цей час перебував в автомобілі, який не заважав пішоходам та транспортним засобам. Зазначив, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення інспектор поліції не взяв до уваги його пояснення щодо обставин справи. Вказував на відсутність доказів вчинення ним адміністративного правопорушення. Просив скасувати постанову про адміністративне правопорушення від 08.12.2025 серії ЕНА № 6306302.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.12.2025 відкрито провадження у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, Управління Патрульної поліції в Закарпатській області про скасування постанови та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Представник Департаменту патрульної поліції та Управління патрульної поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції направив суду відзиви на позовну заяву, в яких зазначив, що 05.12.2025 о 13 годин 41 хвилину під час несення служби працівниками Управління поліції в Закарпатській області Департаменту патрульної поліції отримано виклик про порушення правил дорожнього руху в м. Мукачево по вул. Миру, 14. Прибувши на місце події поліцейськими встановлено, що водій транспортного засобу «AUDI Q7», держаний номерний знак НОМЕР_1 здійснив зупинку у місці, що унеможливило рух інших транспортних засобів, порушивши п. 15.10 «д» ПДР України. Під час опрацювання виклику, спілкування із заявницею та отримавши фотоматеріали, поліцейські встановили, що зупинку здійснив позивач. Під час розгляду справи позивачу було роз`яснено його права, взято до уваги його усні доводи. Позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог. Вважав, що Департамент патрульної поліції є неналежним відповідачем. З урахуванням викладеного просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

З`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

У статті 7 КУпАП передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним законодавством.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п`ятдесят кілометрів на годину, ненадання переваги в русі транспортним засобам аварійно-рятувальних служб, швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, поліції, що рухаються з увімкненими спеціальними світловими або звуковими сигнальними пристроями, ненадання переваги маршрутним транспортним засобам, у тому числі порушення правил руху і зупинки на смузі для маршрутних транспортних засобів, а так само порушення правил зупинки, стоянки, що створюють перешкоди дорожньому руху або загрозу безпеці руху, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

ЗУ «Про дорожній рух» регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов`язки і відповідальність суб`єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об`єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об`єднань).

Відповідно до ст. 14 вказаного Закону учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306 затверджено Правила дорожнього руху (далі - ПДР України).

Відповідно до п. 1.1 Правил останні відповідно до ЗУ «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху визначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Згідно п. 1.5 ПДР дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків.

Особа, яка створила такі умови, зобов`язана негайно вжити заходів до забезпечення безпеки дорожнього руху на цій ділянці дороги та вжити всіх можливих заходів до усунення перешкод, а якщо це неможливо, попередити про них інших учасників дорожнього руху, повідомити підрозділ міліції, власника дороги або уповноважений ним орган.

За положеннями п. 1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до вимог п. 15.10. «д» Правил дорожнього руху України стоянка забороняється у місцях, де транспортний засіб, що стоїть, зробить неможливим рух інших транспортних засобів або створить перешкоду для руху пішоходів.

Пунктом 1.10 ПДР визначено значення термінів, які вживаються у цих Правилах, зокрема:

зупинка - припинення руху транспортного засобу на час до 5 хвилин або більше, якщо це необхідно для посадки (висадки) пасажирів чи завантаження (розвантаження) вантажу, виконання вимог цих Правил (надання переваги в русі, виконання вимог регулювальника, сигналів світлофора тощо);

стоянка - припинення руху транспортного засобу на час, більший ніж 5 хвилин, з причин, не пов`язаних з необхідністю виконання вимог цих Правил, посадкою (висадкою) пасажирів, завантаженням (розвантаженням) вантажу.

Таким чином, законодавцем не ототожнюються поняття «зупинка» та «стоянка», які хоч і схожі за своїм значенням, але вимоги до них є різними. Головна відмінність у часовому факторі: стоянка передбачає тривалість, а зупинка - короткочасний маневр. При цьому, відповідно до Правил дорожнього руху не завжди зупинка заборонена там, де не можна ставити автомобіль на стоянку, тоді як стоянка завжди буде порушенням в тих місцях, де заборонена зупинка.

Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що ОСОБА_1 05.12.2025 о 13:33:37 год. порушив правила стоянки.

Приписи ст. 251 КУпАП визначають, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За правилами ч. ч. 1-3 ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак);технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Згідно зі ст. 31 ЗУ «Про Національну поліцію» поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.

У даному випадку, для підтвердження факту порушення позивачем пункту п. 15.10д ПДР України відповідач в силу положень ст. 251 КУпАП повинен надати належні та допустимі докази, які підтверджують вчинення особою правопорушення.

На підтвердження обставин, викладених в оскаржуваній постанові, відповідач надав три скріншоти з камер зовнішнього спостереження за місцем вчинення правопорушення.

На першому скріншоті зазначено дату та час 05.12.2025 о 13:33:43. Водночас з цього зображення неможливо встановити державний реєстраційний номер транспортного засобу, його фактичне місце розташування відносно проїзної частини дороги, а також з`ясувати, чи створював він перешкоду дорожньому руху. Крім того, із оскаржуваної постанови вбачається, що позивач вчинив правопорушення 05.12.2025 о 13.33.37, тобто зазначений скрішот з камери зовнішнього спостереження за місцем вчинення правопорушення відображає обставини, які мали місце після скоєння особою правопорушення, а тому не може підтверджувати факт його вчинення. Також слід зазначити, що відповідачем не надано іншого доказу у вигляді скріншота з камер зовнішнього спостереження за місцем вчинення правопорушення на якому було би відображення події станом на 05.12.2025 о 13.33.37 або раніше.

На другому скріншоті зафіксовано транспортний засіб з державним реєстраційним номером НОМЕР_1 , однак на ньому відсутні відомості про дату та час здійснення фотофіксації. Крім того, із зазначеного зображення неможливо встановити місце розташування транспортного засобу відносно елементів дороги, ширину проїзної частини, наявність інших транспортних засобів та обставини, які б свідчили про створення перешкоди дорожньому руху.

На третьому скріншоті зафіксовано зображення, якість якого не дозволяє достовірно встановити особу, яка перебувала біля транспортного засобу, державний реєстраційний номер транспортного засобу, його місце розташування відносно проїзної частини дороги, а також інші істотні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Із зазначеного зображення також неможливо визначити ширину проїзної частини, наявність інших транспортних засобів, які не могли здійснити рух, чи інші обставини, які б свідчили про створення транспортним засобом позивача перешкоди дорожньому руху.

Отже, третій скріншот через його низьку якість та відсутність можливості ідентифікувати істотні обставини події не може бути визнаний належним, допустим та достатнім доказом на підтвердження факту вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

Таким чином, жоден із наданих відповідачем скріншотів як окремо, так і в їх сукупності не дає можливості достовірно встановити час, місце та обставини події, факт здійснення саме стоянки, а не зупинки транспортного засобу, як про це зазначає позивач, а також наявність обов`язкової ознаки складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 122 КУпАП, а саме створення транспортним засобом перешкоди дорожньому руху.

Суд також звертає увагу, що надані відповідачем матеріали містять суперечності щодо часу події. Так, час, зазначений в оскаржуваній постанові (13:33:37), не узгоджується із часом реєстрації повідомлення про вчинення адміністративного правопорушення (13:41), а також із часом, зафіксованим на першому скріншоті (13:33:43). Вказана суперечність відповідачем не усунуто, будь-яких доказів, які би підтверджували причини такої невідповідності або дозволяли суду достовірно встановити хронологію подій, матеріали справи не містять. Такі суперечності стосуються однієї з істотних обставин адміністративного правопорушення - часу його вчинення, а тому не можуть розцінюватися як технічні описки чи несуттєві неточності.

Відповідачем не надано суду жодного доказу, який би підтверджував факт вчинення адміністративного правопорушення саме о 13:33:37, як це зазначено в оскаржуваній постанові. Натомість єдиний фотоматеріал, який містить часову позначку, фіксує інший час 13:33:43, а відтак не підтверджує викладені у постанові відомості щодо часу вчинення правопорушення. Причини такої невідповідності відповідачем не роз`яснені.

За таких обставин наведені фотоматеріали не можуть бути визнані достатніми та взаємоузгодженими доказами, які б беззаперечно підтверджували час, місце та обставини вчинення позивачем адміністративного правопорушення, а також наявність усіх його обов`язкових ознак.

Крім того, жоден із наданих доказів не підтверджує тривалість перебування транспортного засобу позивача у відповідному місці. Відповідно до пункту 1.10 Правил дорожнього руху України стоянкою є припинення руху транспортного засобу на час, більший ніж п`ять хвилин, тоді як зупинка є припиненням руху транспортного засобу на час до п`яти хвилин або більше у випадках, визначених Правилами дорожнього руху. Саме тому тривалість перебування транспортного засобу є обов`язковою ознакою, яка дозволяє відмежувати стоянку від зупинки.

Слід також зазначити, що об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП передбачає відповідальність за порушення правил зупинки і стоянки.

Зазначена норма права є банкетною, тому, описуючи обставини правопорушення, слід зазначити, яке саме порушення допущено, та посилатися на норму Правил дорожнього руху, яку порушено водієм. Так, якщо порушник допустив порушення правил зупинки, то необхідно зазначити конкретний пункт або пункти п. 15.9. ПДР, а якщо порушено правила стоянки, то описуючи обставини правопорушення необхідно зазначити конкретний пункт або пункти п. 15.10 ПДР.

В оскаржуваній постанові відображена об`єктивна сторона адміністративного правопорушення у вигляді зупинки транспортного, але в подальшому міститься посилання на порушення правил, стоянки, що передбачена п. 15.10.д ПДР, а не порушення правил зупинки, що передбачені п. 15.9 ПДР.

У залежності від цього відповідач повинен надати докази, які підтверджують порушення правил зупинки або стоянки.

Таким чином, в оскаржуваній постанові відповідач суперечливо зазначає про те, що позивач здійснив зупинку, але порушив правила, які регулюють порядок стоянки транспортного засобу, що має істотне значення для встановлення об`єктивної сторони правопорушення, оскільки підлягають доказуванню різні обставини його вчинення.

Матеріали справи також не містять доказів, які б дозволяли встановити тривалість перебування транспортного засобу у відповідному місці або інші обставини, необхідні для правильної правової кваліфікації події.

Суд також враховує, що позивач послідовно зазначав про здійснення короткочасної зупинки та перебування безпосередньо в транспортному засобі, але ці доводи відповідачем належними доказами не спростовані.

Щодо доводів позивача про те, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення його пояснення та заперечення не були враховані працівником поліції, суд зазначає таке.

У судовому засіданні досліджено відеозапис із нагрудної камери (бодікамери) працівника поліції, на якому зафіксовано процедуру розгляду справи про адміністративне правопорушення та винесення оскаржуваної постанови.

Із зазначеного відеозапису вбачається, що позивач був присутній під час розгляду справи, однак не висловлював заперечень щодо обставин інкримінованого йому адміністративного правопорушення, не заявляв про незгоду з кваліфікацією своїх дій та не надав будь-яких пояснень чи клопотань, які б підлягали розгляду працівником поліції.

За таких обставин доводи позивача про неврахування його пояснень та заперечень не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду та спростовуються дослідженим судом відеозаписом із нагрудної камери працівника поліції.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України саме на суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок доведення правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності. Проте відповідач не надав належних, допустимих та достатніх доказів, які б підтверджували всі елементи складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 122 КУпАП.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позиція поліцейського про вчинення позивачем адміністративного правопорушення ґрунтується на припущеннях, а не на належних та допустимих доказах. Наявні у справі сумніви щодо доведеності вини позивача не можуть тлумачитися проти нього, а тому оскаржувана постанова не відповідає вимогам законності та обґрунтованості.

Згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За змістом ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі. На обов`язок та важливість доведення саме відповідачем як суб`єктом владних повноважень правомірності винесення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності, правомірності та законності прийнятої постанови вказує Верховний Суд у постанові від 17 липня 2019 року у справі №295/3099/17.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення всі сумніви щодо події порушення та винності особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості особи.

Вищезазначене узгоджується з правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі №463/1352/16-а. Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За правилами ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

За відсутності належних доказів часу перебування транспортного засобу, місця його розташування відносно проїзної частини дороги та факту створення перешкоди дорожньому руху об`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 122 КУпАП є недоведеною.

Щодо доводів Департаменту патрульної поліції про те, що він є неналежним відповідачем у даній справі, суд зазначає таке.

За приписами статті 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.

Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР).

Відповідно до пункту 1.9. ПДР особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із вимогами чинного законодавства.

За визначенням, що міститься у частині 1 статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII) національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 580-VIII систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліцією; 2) територіальні органи поліції.

За приписами частини 1 статті 15 Закону № 580-VIII територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи у межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання.

Як передбачено пунктом 11 частини 1 статті 23, пунктом 1 частини 1 статті 35 Закону №580-VIII, поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі якщо водій порушив Правила дорожнього руху.

Відповідно до Положення про Департамент патрульної поліції, затверджений наказом Національної поліції України № 73 від 06.11.2015 (у редакції наказу Національної поліції України від 03.09.2019 № 887, далі Положення № 73), Департамент патрульної поліції є міжрегіональним територіальним органом Національної поліції України, який створюється, реорганізовується та ліквідовується Кабінетом Міністрів України за поданням Міністра внутрішніх справ України в установленому законодавством України порядку. Департамент складається із структурних підрозділів апарату Департаменту, його територіальних (відокремлених) підрозділів та інших підрозділів патрульної поліції.

Департамент є юридичною особою публічного права.

Департамент та його підрозділи становлять єдину систему. Підрозділи Департаменту підзвітні та підконтрольні Департаменту.

Департамент здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, віднесених до компетенції Національної поліції України (крім справ пов`язаних з корупційними правопорушеннями); приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Статтею 222 КУпАП встановлено, що органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил випуску у плавання малих, спортивних суден і водних мотоциклів, правил судноплавства на морських і внутрішніх водних шляхах, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 89, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина четверта статті 116-2, стаття 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п`ята, шоста, восьма, десята і одинадцята статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша і друга статті 121-3, частини перша, друга, третя, четверта, шоста і сьома статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1, 125, частини перша, друга і четверта статті 126, частини перша, друга і третя статті 127, стаття 127-3, частини перша і друга статті 127-4, статті 128-129, частина перша статті 132-1, частини перша і п`ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев`ята, десята і одинадцята статті 133-1, стаття 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, частини шоста, сьома і восьма статті 152-1, статті 161, 164-4, частина перша статті 173-8, стаття 175-1 (за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), частини перша і третя статті 175-3 (у частині порушень, пов`язаних із незабезпеченням безперешкодного доступу громадян до об`єктів фонду захисних споруд цивільного захисту, у випадках та порядку, встановлених законодавством), статті 176, 177, частини перша і друга статті 178, статті 180, 181-1, частина перша статті 182, статті 183, 192, 194, 195).

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Частиною 3 статті 288 КУпАП встановлено, що постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі можна оскаржити у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Отже, при розгляді справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачених частиною 3 статті 122 КУпАП, інспектор 1 взводу 4 роти УПП батальйону Управління поліції в Закарпатській області лейтенант поліції Палюх В.М діє не як самостійний суб`єкт владних повноважень, а від імені органів Національної поліції, а саме від імені Департаменту патрульної поліції Національної поліції України. Відтак, інспектор не може виступати самостійним відповідачем у таких справах, оскільки належним відповідачем є саме відповідний орган, на який, зокрема, положеннями статті 222 КУпАП покладено функціональний обов`язок розглядати такі справи про адміністративне правопорушення.

Таким чином, органом Національної поліції у справі, що розглядається, є Департамент патрульної поліції.

Оскільки належним відповідачем, а саме Департаментом патрульної поліції, який є як суб`єктом владних повноважень і на якого покладено обов`язок доказування правомірності оспорюваного рішення не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження порушення позивачем ПДР України, тому суд вважає недоведеним факт скоєння позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 3 ст. 122 КУпАП і приходить до висновку, що постанова серії ЕНА № 6306302 від 08.12.2025 винесена необґрунтовано та без дотриманням вимог КУпАП.

З огляду на викладене, оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а справа про притягнення позивача до адміністративної відповідальності закриттю.

Керуючись ст. 241-246, 268-272, 286 КАС України, ст.ст. 122, 247, 251, 268 КУпАП, «Правилами дорожнього руху», затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10.10.2001, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ) до Управління патрульної поліції в Закарпатській області (місцезнаходження: вул. Ференца Ракоці, 13, м. Ужгород, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 40108913), Департаменту патрульної поліції (місцезнаходження: вул. Федора Ернста, 3, м. Київ, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 40108646) про скасування постанови - задовольнити частково.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління Патрульної поліції в Закарпатській області про скасування постанови - відмовити.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови - задовольнити.

Скасувати постанову серії ЕНА № 6306302 від 08.12.2025, винесену інспектором 1 взводу 4 роти УПП батальйону Управління патрульної поліції в Закарпатській області лейтенантом поліції Палюхом В.М., якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 122 КУпАП.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 484,48 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.

Якщо справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя