Рішення № 138822560, 29.07.2026, Звягельський міськрайонний суд Житомирської області (до 25.04.2025 - Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області)

РІШЕННЯ

Іменем України

Справа № 285/5979/25

провадження у справі № 2/0285/649/26

29 липня 2026 року м. Звягель

Звягельський міськрайонний суд Житомирської області в складі:

головуючої судді…………...……..Літвин О. О.,

секретаря………………….……....Клечковської М. М.,

з участю:

представника позивачки.................Комаса О. В. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, за правилами загального позовного провадження, цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 ,

поданим в її інтересах адвокатом Комаса Олександром Володимировичем,

до виконавчого комітету Звягельської міської ради Житомирської області

третя особа: служба у справах дітей Звягельської міської ради

про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач у жовтні 2025 року звернулась до суду з позовом, в якому просила визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невжиття заходів із постановки її на квартирний облік як особи з числа дітей, позбавлених батьківського піклування, після закінчення перебування у навчальному закладі з 20.06.2007, та зобов`язати відповідача поставити її на такий облік із зазначеної дати у позачерговому порядку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач належить до числа дітей, позбавлених батьківського піклування, перебувала під опікою та після завершення навчання в школі-інтернаті набула право на постановку на квартирний облік. На думку позивача, саме на орган опіки та піклування і виконавчий комітет покладався обов`язок забезпечити реалізацію цього права без звернення з її боку, однак відповідач такого обов`язку не виконав. Позивач зазначає, що наявність у неї права власності на 1/4 частку житлового будинку, який є непридатним для проживання, не позбавляла її права на взяття на квартирний облік та не могла бути підставою для невчинення відповідачем відповідних дій.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги з підстав, заначених у ньому.

Представники відповідача та третьої особи до суду не прибули.

У відзиві на позовну заяву від 04.03.2026 /а.с.79/ та у своїх письмових поясненнях від 29.07.2026 представник міської ради заперечила щодо позовних вимог, посилаючись на їх безпідставність.

Заперечення мотивовані тим, що на час виникнення спірних правовідносин обов`язки щодо забезпечення особистих і майнових прав неповнолітньої позивачки, у тому числі щодо захисту її житлових прав, покладалися на опікуна. Вважає, що позивач не могла бути взята на квартирний облік як дитина, позбавлена батьківського піклування, оскільки мала у власності 1/4 частку житлового будинку. Крім того, зазначає, що належних доказів непридатності зазначеного житла для проживання у встановленому законом порядку позивачем не надано, а тому правові підстави для постановки її на квартирний облік були відсутні.

У відповіді на відзив представник позивача просив врахувати викладені у ній доводи та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Зазначав, що наведені відповідачем заперечення не спростовують доводів позову, оскільки призначення опікуна не звільняло орган опіки та піклування від покладених на нього законом обов`язків щодо забезпечення захисту житлових прав дитини та контролю за їх дотриманням. Вказував, що відповідачу було достеменно відомо про непридатність житла для проживання, а наявність у позивача права власності на 1/4 частку цього житла не виключала її права на постановку на квартирний облік, оскільки фактично воно не могло використовуватися для проживання. Також зазначав, що орган місцевого самоврядування був зобов`язаний забезпечити реалізацію права позивача на житлове забезпечення після завершення перебування у школі-інтернаті, однак відповідних заходів не вжив.

Заслухавши учасника справи, дослідивши матеріали справи

та надані докази, судом встановлено таке.

Письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, підтверджується, що ОСОБА_1 (яка змінила прізвище з « ОСОБА_2 » у зв`язку з укладенням шлюбу у 2018 році /а.с.72/) має статус особи з числа дітей, позбавлених батьківського піклування. Так, рішенням №9 від 03.09.1998 опікунської ради при Новоград-Волинському міськвиконкомі були відібрані діти від матері, в тому числі і позивачка /а.с.15/.

Рішенням Новоград-Волинського міського суду від 13.06.2000 /а.с.18/ батька позивачки ОСОБА_3 позбавлено батьківських прав відносно його трьох неповнолітніх доньок, в тому числі і позивачки.

Рішенням виконавчого комітету Новоград-Волинської міської ради №209 від 28.05.2003 /а.с.27/ сестру позивачки ОСОБА_4 , 1983 року народження, призначено опікуном та піклувальником над її рідними сестрами ОСОБА_5 (позивачкою, якій на той момент було 10 років) та ОСОБА_6 (якій виповнилось 17 років)

Мати позивачки ОСОБА_7 рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду від 17.03.2004 /а.с.10/ була визнана недієздатною, батько ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер /а.с.14/.

В період часу з 01.09.1998 по 20.06.2007 позивачка навчалась в Новоград-Волинській загальноосвітній школі-інтернаті /а.с.12/.

Після досягнення повноліття, у 2025 році, позивачка неодноразово зверталася до поліції /а.с.36/, виконавчого комітету Звягельської міської ради /а.с.37/, Житомирської ОВА /а.с.39, 44/, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини /а.с.41/, Закарпатської ОВА /а.с.42,46/ та Міністерства соціальної політики /а.с.47/ щодо забезпечення її житлом як особи з числа дітей, позбавлених батьківського піклування, та реалізації відповідних житлових гарантій.

Із відповідей слідує, що компетентними органами підтверджено наявність у позивача статусу особи з числа дітей, позбавлених батьківського піклування, а також факт належності їй 1/4 частки квартири. Разом із тим вказаними органами повідомлено, що позивач не перебувала на квартирному обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у зв`язку із чим питання забезпечення її житлом не було вирішено.

Вирішуючи спір, суд виходить із того, що позовні вимоги обґрунтовані твердженням позивачки про протиправну бездіяльність відповідача, яка, на її думку, полягала у невжитті заходів щодо постановки її на квартирний облік після закінчення 20.06.2007 навчання у школі-інтернаті.

Отже, предметом доказування у цій справі є наявність чи відсутність у відповідача саме станом на червень 2007 року встановленого законом обов`язку щодо постановки позивачки на квартирний облік.

Відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

З огляду на наведене, правомірність чи неправомірність бездіяльності відповідача підлягає оцінці за законодавством, чинним на момент виникнення спірних правовідносин, тобто станом на 20.06.2007, а не на день звернення позивачки до суду.

У зв`язку із цим суд не бере до уваги посилання адвоката позивачки на положення законодавства у редакціях, що набрали чинності після виникнення спірних правовідносин, зокрема на окремі положення ст.33 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», ст.46 ЖК та Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 №866, оскільки зазначені редакції нормативно-правових актів не регулювали спірні правовідносини на момент їх виникнення.

Відповідно до ст.47 Конституції України кожен має право на житло.

Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Статтею 25 Закону України «Про охорону дитинства» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено державні гарантії захисту житлових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Разом із тим спеціальним нормативно-правовим актом, який визначав порядок забезпечення житлом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, на момент виникнення спірних правовідносин, був Закон України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування».

Так, відповідно до ст.33 зазначеного Закону (у редакції, чинній станом на червень 2007 року) після завершення перебування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у відповідних закладах для таких дітей, дитячих будинках сімейного типу, прийомних сім`ях або після завершення терміну піклування над такими дітьми у разі відсутності в таких дітей права на житло органи місцевого самоврядування забезпечують їх у позачерговому порядку впорядкованим соціальним житлом.

Отже, однією із передумов застосування зазначеної норми була відсутність у дитини права на житло.

Судом установлено, що станом на момент закінчення позивачкою навчання у школі-інтернаті за нею було зареєстровано право власності на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 29.03.1994 /а.с.16/ та листом Звягельського міжміського бюро технічної інвентаризації від 08.07.2025 /а.с.34/. Вказана квартира має загальну площу 138,18 кв. м., перебуває у спільній власності матері ОСОБА_8 та її доньок (сестер позивачки) ОСОБА_9 , ОСОБА_6 і ОСОБА_5 (сама позивачка), тобто на кожну припадає по 34,54 кв.м.

Сам по собі факт належності позивачу права власності на частку квартири не виключає можливості захисту її житлових прав у випадках, передбачених законом. Разом із тим належних та допустимих доказів того, що зазначене житло не могло використовуватися за призначенням або було у встановленому законом порядку визнане непридатним для проживання, суду не надано.

На підтвердження своїх доводів про непридатність житла представник позивачки послався на лист служби у справах неповнолітніх Новоград-Волинської міської ради від 04.09.1998 /а.с.17/, судове рішення про позбавлення батьківських прав батька позивача, а також акти обстеження матеріально-побутових умов за адресою АДРЕСА_2 від 03.04.2006, 20.11.2007, 05.09.2008 та 23.03.2009 /а.с.28-31/. Із останніх вбачається, що житловий будинок був забезпечений газопостачанням, водопостачанням та опаленням, а за результатами проведених обстежень комісіями зроблено висновки про хороші, добрі або задовільні санітарно-побутові умови проживання сім`ї.

Посилання адвоката на викладені у листі служби у справах неповнолітніх та рішенні суду обставини щодо відсутності електропостачання, газопостачання, опалення та належних побутових умов суд оцінює критично, оскільки зазначені документи лише характеризують матеріально-побутовий стан сім`ї на відповідний момент часу та були покладені в основу вирішення питання щодо захисту прав дітей і позбавлення батьківських прав.

Водночас відповідно до ст.7 ЖК та Положення про порядок обстеження стану жилих будинків з метою встановлення їх відповідності санітарним і технічним вимогам та визнання жилих будинків і жилих приміщень непридатними для проживання, затверджені постановою Ради Міністрів УРСР від 26.04.1984 №189, чинних на час виникнення спірних правовідносин, непридатність житла для проживання встановлюється виключно у спеціальному порядку уповноваженим органом.

Ні лист служби у справах неповнолітніх, ні рішення суду у справі про позбавлення батьківських прав, ні акти обстеження матеріально-побутових умов проживання не є документами, що посвідчують визнання житлового приміщення непридатним для проживання у порядку, визначеному житловим законодавством, а відтак не можуть вважатися належними та допустимими доказами цієї обставини у розумінні ст.ст.76-78 ЦПК.

Представник позивачки також посилався на абз.5,6 ст.25 Закону України «Про охорону дитинства», відповідно до яких діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, які не мали впорядкованого житла або вселення яких до житла, що зберігалося за ними, є неможливим внаслідок його знищення, пошкодження чи з інших поважних причин, забезпечуються позачергово впорядкованим житлом.

Однак наведені положення підлягають застосуванню лише за умови доведення відсутності у особи впорядкованого житла або неможливості вселення до нього з причин, визначених законом. Як уже зазначено судом, належних і допустимих доказів існування таких обставин позивачем не надано.

Не приймає суд і посилання представника позивачки на ст.ст.16, 20 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», оскільки наведені норми визначають повноваження місцевих державних адміністрацій, тоді як відповідачем у цій справі є виконавчий комітет міської ради, який не є місцевою державною адміністрацією.

Посилання представника позивачки на положення СК щодо неможливості заміни житлових прав дитини-сироти забезпеченням житлом іншого члена сім`ї також не впливають на вирішення даного спору, оскільки відповідач не обґрунтовує свої заперечення тим, що житлові права позивача були реалізовані шляхом забезпечення житлом іншого члена сім`ї, а тому зазначені доводи не стосуються предмета доказування у цій справі.

Так само суд не бере до уваги посилання представника позивача на ст.46 ЖК у редакції, чинній на час звернення до суду, оскільки станом на червень 2007 року зазначена норма не містила положень щодо позачергового надання житла дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, та особам з їх числа після завершення перебування під опікою чи у відповідних закладах.

Відповідно до ст.ст.12, 13 ЦПК цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а суд розглядає справу виключно в межах заявлених вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи.

За змістом ст.81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, саме на позивачку покладався процесуальний обов`язок довести, що станом на 20.06.2007 існували передбачені законодавством підстави, з якими пов`язувалося виникнення у відповідача обов`язку щодо постановки її на квартирний облік.

Однак належних та допустимих доказів того, що належне позивачу житло було в установленому законом порядку визнано непридатним для проживання або що існували інші передбачені законом підстави для її взяття на квартирний облік, матеріали справи не містять.

За таких обставин суд доходить висновку, що позивачем не доведено наявності передбачених законом умов, за яких у відповідача виникав обов`язок щодо постановки її на квартирний облік, а тому підстави для визнання бездіяльності відповідача протиправною та задоволення позову відсутні.

Таким чином, в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись статтями 76-81, 259, 263-265 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до виконавчого комітету Звягельської міської ради Житомирської області про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання вчинити дії.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку оскарження, рішення набирає законної сили за результатом апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги на нього безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного його тексту.

Дата виготовлення повного тексту судового рішення 07.08.2026.

Головуюча суддя О. О. Літвин