Рішення № 138821541, 04.08.2026, Ківерцівський районний суд Волинської області

Справа № 158/2307/26

Провадження № 2/0158/1072/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2026 року м. Ківерці

Ківерцівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді - Костюкевича О.К.

секретаря - Хмілевської І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Ківерці в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео Швидка Фінансова Допомога», Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» про захист прав споживача, визнання умов договору несправедливими та недійсними, визнання незаконним нарахування процентів, перерахунок заборгованості та припинення порушення прав споживача, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат, Грибан Ж.В., звернувся до суду з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео Швидка Фінансова Допомога», Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» про захист прав споживача, визнання умов договору несправедливими та недійсними, визнання незаконним нарахування процентів, перерахунок заборгованості та припинення порушення прав споживача.

Позивач свої вимоги обґрунтовує тим, що 01.11.2025 року між позивачем та ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» було укладено кредитний договір № 488295338.

У подальшому право вимоги за вказаним кредитним договором було відступлено ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу, про що позивача повідомлено повідомленням від 12.05.2026 року.

Позивач зазначає, що під час укладення, виконання та подальшої реалізації відповідачами права вимоги за вказаним кредитним договором, у тому числі шляхом стягнення заборгованості, було істотно порушено його права як споживача фінансових послуг, гарантовані Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про споживче кредитування», Цивільним кодексом України та Законом України «Про захист персональних даних».

У Паспорті споживчого кредиту зазначено базову процентну ставку у розмірі 357,70 % річних, реальну річну процентну ставку 2247,43 %, а також орієнтовну загальну вартість кредиту 123206,20 грн при сумі кредиту 6500 грн. Таким чином, орієнтовна загальна вартість кредиту майже у дев`ятнадцять разів перевищує суму фактично отриманих позивачем грошових коштів.

Крім того, відповідно до умов Договору кредитної лінії № 488295338 від 01.11.2025 року та Паспорта споживчого кредиту, у правовідносинах сторін одночасно передбачено декілька різних строків користування кредитом, а саме: строк 20 днів, строк 30 днів та загальний строк кредитування 1826 днів.

На думку позивача, така конструкція договору є внутрішньо суперечливою, створює правову невизначеність для споживача та не дає можливості однозначно встановити реальний строк повернення кредитних коштів.

Позивач зазначає, що фактично строк у 20 днів є дисконтним (пільговим) періодом кредитування, протягом якого застосовується дисконтна процентна ставка у розмірі 321,20 % річних. Саме в межах цього строку споживач повинен повернути кредит для уникнення застосування значно вищої базової процентної ставки.

На переконання позивача, економічна сутність укладеного договору свідчить про те, що саме двадцятиденний строк є фактичним строком користування кредитом, тоді як визначення загального строку кредитування тривалістю 1826 днів має формальний характер та не забезпечує належного й зрозумілого інформування споживача про істотні умови кредитування.

Позивач зазначає, що умовами договору передбачено короткий дисконтний період кредитування, після закінчення якого автоматично застосовується вища процентна ставка, а також механізм пролонгації та поновлення строку кредитування без укладення додаткових угод. Крім того, на думку позивача, встановлений договором порядок погашення заборгованості, за яким кошти насамперед спрямовуються на погашення процентів і комісій, а не основної суми кредиту, призводить до тривалого збільшення розміру заборгованості та забезпечує кредитодавцю непропорційну перевагу.

Крім того, позивач зазначає, що наданий відповідачем розрахунок заборгованості підтверджує систематичне нарахування процентів за ставками 0,33 % та 0,98 % на день, унаслідок чого сума нарахованих процентів майже удвічі перевищила суму отриманого кредиту. На його думку, розрахунок не містить зрозумілого механізму формування заборгованості, алгоритму зміни процентної ставки та порядку нарахування процентів, а також свідчить про продовження їх нарахування після закінчення строку кредитування.

Враховуючи вищевикладене, просить суд визнати умови договору несправедливими та недійсними, визнати незаконним нарахування процентів, здійснити перерахунок заборгованості та припинити порушення прав споживача та стягнути судові витрати.

Ухвалою судді Ківерцівського районного суду Волинської області від 28.05.2026 року відкрито загальне позовне провадження у даній цивільній справі та призначено підготовче засідання.

18.06.2026 представником відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео Швидка Фінансова Допомога» подано до суду відзив на позовну заяву, згідно з яким позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні. Зазначив, що позивач помилково ототожнює дисконтний період користування кредитом із загальним строком кредитування, тоді як умовами договору передбачено його дію протягом п`яти років, а дисконтний період є лише частиною загального строку, протягом якого позичальник мав право на отримання нових траншів та користувався пільговими умовами. Вказував, що після закінчення дисконтного періоду договір не припиняється, а проценти продовжують нараховуватися відповідно до його умов як плата за користування кредитними коштами. Також зазначив, що пролонгація та поновлення дисконтного періоду не змінюють істотних умов договору, а тому не потребують укладення додаткових угод чи підписання їх сторонами. Крім того, відповідач послався на відповідність умов договору вимогам Закону України «Про споживче кредитування», оскільки встановлена договором денна процентна ставка не перевищує передбаченого законом максимального розміру, а також на правові висновки Верховного Суду та судову практику, які, на його думку, підтверджують правомірність нарахування процентів у межах строку кредитування, визначеного договором. У зв`язку з наведеним просив у задоволенні позову відмовити повністю.

25.06.2026 представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Грибан Ж.В. подано відповідь на відзив, згідно якої заперечувала доводи відповідача, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що ґрунтуються на вибірковому тлумаченні законодавства і судової практики. Зазначила, що відповідач фактично не спростував доводів позовної заяви щодо неоднозначності умов кредитного договору, непрозорості визначення строку кредитування, порядку нарахування процентів та правової природи комісії за надання кредиту, а також помилково посилається на судову практику, ухвалену за інших фактичних обставин та щодо іншого предмета спору. Крім того, представник позивача наголосила, що при вирішенні спору підлягають застосуванню положення статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», принцип contra proferentem та правові висновки Верховного Суду щодо підвищеного рівня захисту споживача як слабкої сторони договірних правовідносин. Просила позов задовольнити у повному обсязі.

01.07.2026 представником відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео Швидка Фінансова Допомога» подано до суду заперечення на відповідь на відзив, згідно з якими зазначив, що позивач фактично повторив доводи, викладені у позовній заяві, не навівши нових належних та допустимих доказів на їх підтвердження. Вказував, що умови кредитного договору є чіткими та не допускають неоднозначного тлумачення, а позивач безпідставно ототожнює дисконтний період із загальним строком кредитування та помилково тлумачить умови договору. Крім того, зазначив, що нарахування процентів здійснювалося у межах погодженого сторонами строку кредитування, процентна ставка та комісія відповідають вимогам Закону України «Про споживче кредитування», а позивач був належним чином ознайомлений з умовами кредитування, добровільно погодився з ними та тривалий час користувався аналогічними кредитними продуктами відповідача без будь-яких заперечень. У зв`язку з наведеним представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 21.07.2026 року закрито підготовче провадження у даній цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Грибан Ж.В. в судове засідання не з`явились, згідно із поданою заявою просили проводити розгляд справи у їх відсутності, позовні вимоги підтримують в повному обсязі, просять суд їх задовольнити.

Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео Швидка Фінансова Допомога» в судове засідання також не з`явився, відповідно до поданого відзиву просить проводити розгляд справи без його участі, просить в задоволенні позову відмовити повністю.

Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. У зв`язку з цим, на підставі ст. 247 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без фіксування судового процесу.

Дослідивши представлені письмові докази, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 01.11.2025 року між позивачем та ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» було укладено кредитний договір № 488295338.

Відповідно до умов договору ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» надало ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 6500 грн на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту у порядку та на умовах, визначених цим договором та Правилами надання коштів та банківських металів у кредит ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» (п.2.1 Договору).

Сторони обумовили загальний розмір кредиту 6500 грн. та додаткові суми грошових коштів, що можуть бути надані шляхом переказу додаткових Траншів Позичальнику в межах встановленого кредиту 7800 грн. (п. 2.2. Договору).

Кредитодавець надає Позичальнику перший Транш за Договором в розмірі, що дорівнює загальному розміру наданого кредиту 01.11.2025 (що є датою надання Кредиту). Другий та решта Траншів за Договором можуть бути надані Позичальнику протягом Дисконтного періоду кредитування на умовах передбачених цим Договором. Кредит надається з метою задоволення поточних споживчих потреб Позичальника (не цільовий кредит) (п.п. 2.3 - 2.5 Договору).

Згідно із п.п. 3.1-3.2 Договору, позичальнику надається Дисконтний період кредитування, протягом якого Позичальник може отримати черговий Транш в рамках Кредитної лінії, шляхом ініціювання такої операції в Особистому кабінеті, а також частково повернути суму Кредиту. На момент укладення цього Договору строк Дисконтного періоду користування складає 20 (двадцять) днів від дати отримання Позичальником першого Траншу. Загальний строк Дисконтного періоду користування кредитом вираховується в порядку передбаченому п. 3.2. Договору. У випадку надання першого Траншу не в день укладення Договору строк дії Кредитної лінії та строк Дисконтного періоду автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення Договору по відношенню до дати надання першого Траншу за Договором.

Сторони погодили, що встановлений в п. 3.1. Договору строк Дисконтного періоду може бути продовжено Позичальником шляхом здійснення протягом Дисконтного періоду та Пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів та інших нарахувань строк оплати яких настав (зокрема неустойки), за умови, якщо Позичальником в Особистому кабінеті активовано функцію продовження строку Дисконтного періоду.

Кожен окремий Транш за цим Договором надається Позичальнику шляхом ініціювання кредитового переказу грошових коштів з рахунку Кредитодавця, на рахунок Позичальника, використовуючи реквізити Платіжної картки 4441-11XX-XXXX-6718, що відбувається не пізніше ніж протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту укладення Договору чи ініціювання отримання чергового Траншу за Договором (п. 5.1 Договору).

Рекомендована (не обов`язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми Кредиту за всіма наданими Траншами є дата закінчення Дисконтного періоду кредитування - 21.11.2025, а саме протягом 20 (двадцять) днів від дати отримання першого Траншу Позичальником. У разі Пролонгації чи Поновлення Дисконтного періоду Рекомендована (не обов`язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми Кредиту зміщується на відповідну дату закінчення Дисконтного періоду, визначену за правилами цього Договору (п. 7.1 Договору).

У подальшому право вимоги за вказаним кредитним договором було відступлено ТОВ «Таліон Плюс» на підставі договору факторингу, про що позивача повідомлено повідомленням від 12.05.2026 року.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору є одним із фундаментальних принципів цивільного права, однак вона не є абсолютною. Межі реалізації цього принципу визначаються необхідністю дотримання загальних засад цивільного законодавства, зокрема добросовісності, розумності та справедливості, а також спеціальних гарантій, установлених законодавством для захисту слабшої сторони договірних правовідносин.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 зазначив, що участь споживача як слабшої сторони договору звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та принципу свободи договору. З огляду на це держава повинна забезпечити особливий правовий захист споживача, у тому числі шляхом встановлення спеціальних вимог до змісту договорів про надання споживчого кредиту та механізмів судового контролю за справедливістю їх умов.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частини перша та друга статті 633 ЦК України).

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (частина перша статті 634 ЦК України).

Саме з метою забезпечення реального балансу між сторонами законодавець передбачив спеціальний механізм судового контролю за змістом договорів із споживачами, який закріплений у статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч. 1 ст. 18 зазначеного Закону продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими.

Частиною 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності їх наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін на шкоду споживача.

Отже, законодавцем визначено три обов`язкові критерії, сукупність яких свідчить про несправедливість відповідної умови договору: порушення принципу добросовісності; виникнення істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; заподіяння шкоди споживачу.

Саме такий правовий підхід неодноразово висловлений Верховним Судом, який наголошував, що лише одночасне встановлення зазначених обставин дає підстави для визнання умов договору несправедливими у розумінні ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

При цьому перелік несправедливих умов договору, визначений ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», не є вичерпним. Вирішуючи питання про наявність підстав для застосування зазначеної норми, суд повинен оцінити не лише буквальний зміст окремої умови договору, а й її правові наслідки, співвідношення прав та обов`язків сторін, а також те, чи забезпечує така умова справедливий баланс між інтересами кредитодавця та споживача.

Крім того, відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Зазначене правило є проявом загальновизнаного у приватному праві принципу contra proferentem, відповідно до якого сумніви щодо змісту умов договору покладаються на сторону, яка їх сформулювала. Застосування цього принципу є особливо важливим у договорах приєднання, оскільки саме кредитодавець визначає їх зміст, структуру та юридичну конструкцію, тоді як споживач позбавлений можливості впливати на зміст окремих умов договору.

Отже, під час вирішення цього спору суд повинен встановити не лише факт погодження сторонами відповідних умов договору, а й з`ясувати, чи відповідають вони вимогам добросовісності, чи забезпечують справедливий баланс прав та обов`язків сторін та чи не створюють для споживача невиправданих обмежень або надмірного майнового тягаря.

Дослідивши зміст спірного договору споживчого кредиту, суд встановив, що його умови були розроблені відповідачем як професійним учасником ринку фінансових послуг та запропоновані позивачу шляхом приєднання без можливості зміни окремих положень. Відповідачем не надано доказів того, що позивач мав реальну можливість обговорювати або змінювати умови договору щодо строку кредитування, порядку нарахування процентів, пролонгації договору чи інших істотних умов, а тому суд виходить із того, що спірний договір є договором приєднання у розумінні статті 634 ЦК України.

Разом із тим, аналіз змісту договору свідчить, що його умови не є достатньо чіткими та послідовними щодо визначення строку користування кредитом.

Так, з одних положень договору вбачається, що кредит надано строком 20 днів, який визначений як дисконтний період користування кредитом. Водночас іншими положеннями договору та Паспортом споживчого кредиту передбачено загальний строк його дії до 1826 днів, а також можливість автоматичного продовження користування кредитом із застосуванням інших процентних ставок та інших умов без укладення сторонами будь-яких додаткових угод.

Таким чином, один і той самий договір фактично містить декілька строків кредитування, правова природа яких чітко не визначена, а їх взаємозв`язок для пересічного споживача не є очевидним.

При цьому договір не містить достатньо зрозумілого механізму, який би давав можливість споживачу однозначно встановити, коли саме припиняється його право користуватися кредитними коштами на первісно погоджених умовах, з якого моменту виникає прострочення виконання зобов`язання, а також за яких саме умов кредитодавець набуває право продовжувати нарахування договірних процентів.

Наведене, на переконання суду, не відповідає вимогам правової визначеності та прозорості умов договору зі споживачем.

Принцип добросовісності передбачає чесну та відкриту поведінку сторін при здійсненні цивільних прав і виконанні обов`язків, а також забороняє використання сильнішою стороною своїх договірних переваг на шкоду іншій стороні правовідносин.

У даному випадку відповідач, будучи професійним кредитодавцем, сформулював умови договору таким чином, що вони допускають неоднозначне тлумачення строку кредитування, порядку подальшого нарахування процентів та механізму продовження дії договору. Такий спосіб формулювання істотних умов договору не забезпечує для споживача можливості чітко передбачити обсяг своїх майбутніх фінансових зобов`язань, що не узгоджується із принципом добросовісності.

Окрім того, кредитодавець отримав можливість після закінчення первісного строку кредитування продовжувати нарахування процентів на умовах, визначених виключно текстом договору, тоді як споживач позбавлений можливості впливати на застосування такого механізму або змінити відповідні умови.

При цьому всі правові наслідки неоднозначного формулювання договору покладаються виключно на споживача, тоді як кредитодавець фактично отримує перевагу при визначенні моменту припинення нарахування договірних процентів. Саме така нерівність процесуального та майнового становища сторін і свідчить про істотний дисбаланс їх договірних прав та обов`язків.

Разом з тим, наслідком застосування зазначених умов є заподіяння шкоди споживачу. Така шкода полягає не лише у можливому збільшенні загального розміру кредитної заборгованості, а й у відсутності для споживача можливості ще на момент укладення договору чітко визначити кінцевий обсяг своїх майбутніх фінансових зобов`язань та правові наслідки невиконання договору після спливу первісного строку користування кредитом.

Суд також враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену, зокрема, у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, відповідно до якої право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування або після пред`явлення вимоги відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України. Отже, конструкція договору, яка допускає неоднозначне тлумачення строку кредитування та створює підстави для тривалого нарахування договірних процентів поза межами первісно визначеного строку користування кредитом, не узгоджується із зазначеним правовим підходом Верховного Суду.

За таких обставин, суд доходить висновку, що спірні умови договору щодо визначення строку кредитування, механізму автоматичної пролонгації та пов`язаного із цим порядку нарахування процентів порушують принцип добросовісності, створюють істотний дисбаланс прав та обов`язків сторін на користь кредитодавця та призводять до погіршення правового становища споживача, а відтак є несправедливими у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Окремої оцінки потребують положення договору, які передбачають автоматичне продовження користування кредитом та застосування інших процентних ставок після закінчення первісного строку кредитування.

За своєю правовою природою такі умови фактично надають кредитодавцю можливість продовжувати нарахування договірних процентів без укладення нового договору або додаткової угоди, тоді як споживач не вчиняє жодних активних дій, які б свідчили про його волевиявлення на зміну істотних умов договору.

На переконання суду, такий механізм не відповідає принципу добросовісності, оскільки істотна зміна обсягу майнових обов`язків споживача відбувається не внаслідок нового погодження сторонами умов договору, а виключно внаслідок застосування заздалегідь сформульованих кредитодавцем положень договору приєднання.

Отже, договірні умови, які допускають можливість продовження нарахування договірних процентів після закінчення первісного строку користування кредитом без нового погодження сторін, фактично спрямовані на зміну правового режиму, визначеного цивільним законодавством, та істотно погіршують становище споживача.

Суд також бере до уваги, що спірний договір укладено між професійним кредитодавцем та фізичною особою, яка не здійснює підприємницької діяльності та використовує кредит для задоволення власних споживчих потреб.

За таких умов, саме кредитодавець повинен був забезпечити викладення істотних умов договору у спосіб, який би виключав можливість неоднозначного тлумачення та дозволяв споживачу ще до укладення договору достеменно визначити не лише розмір отриманого кредиту, а й максимальний обсяг своїх майбутніх фінансових зобов`язань.

Однак, аналіз змісту договору свідчить, що визначити такі наслідки без спеціальних знань у сфері фінансових послуг фактично неможливо, оскільки механізм нарахування процентів побудований із використанням різних строків кредитування, різних процентних ставок та взаємопов`язаних умов, які не забезпечують належної прозорості договірних відносин.

Саме така непрозорість договірних умов, на переконання суду, і свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін.

При цьому суд звертає увагу, що внаслідок застосування спірних умов кредитодавець фактично отримує право самостійно визначати період нарахування договірних процентів шляхом застосування складної конструкції договору, тоді як споживач позбавлений можливості передбачити кінцевий розмір своїх фінансових зобов`язань уже на момент укладення договору.

Такий правовий механізм суперечить не лише принципам добросовісності, розумності та справедливості, визначеним ст. ст. 3, 509 ЦК України, а й меті Закону України «Про захист прав споживачів», який покликаний забезпечити ефективний захист економічно слабшої сторони договірних відносин.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд не приймає до уваги доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, з огляду на таке.

Посилання відповідача на те, що 20-денний строк, визначений договором, є лише дисконтним періодом користування кредитом, тоді як строк кредитування становить п`ять років, не спростовують висновків суду про несправедливість оспорюваних умов договору.

Суд враховує, що саме така конструкція договору, яка одночасно передбачає дисконтний період тривалістю 20 днів та загальний строк дії договору п`ять років із можливістю подальшого нарахування процентів, не забезпечує для споживача чіткого та однозначного розуміння строку, протягом якого він користується кредитом на погоджених умовах, а також моменту, з якого змінюються умови нарахування процентів.

Відповідач не довів, що відповідні умови договору сформульовані настільки чітко та зрозуміло, щоб пересічний споживач без спеціальних знань міг однозначно встановити правові наслідки спливу дисконтного періоду та співвідношення такого періоду із загальним строком дії договору.

Відхиляє суд і доводи відповідача про те, що процентна ставка та комісія відповідають вимогам Закону України «Про споживче кредитування».

Предметом розгляду у цій справі є не лише відповідність окремих умов договору спеціальному законодавству про споживче кредитування, а й перевірка їх на відповідність вимогам статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Сам по собі факт формальної відповідності окремих умов договору вимогам закону не виключає можливості визнання їх несправедливими у разі встановлення порушення принципу добросовісності, істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін і завдання шкоди споживачу.

Посилання відповідача на окремі постанови Верховного Суду також не спростовують висновків суду, оскільки наведені правові висновки ухвалені за інших фактичних обставин та не стосувалися вирішення питання щодо наявності підстав для визнання умов договору несправедливими відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Також суд не приймає доводи відповідача про те, що позивач добровільно погодився з умовами договору та був належним чином поінформований про умови кредитування.

Сам факт укладення договору та погодження споживача з його умовами не позбавляє його права на судовий захист у випадку, якщо окремі положення такого договору суперечать вимогам законодавства про захист прав споживачів та призводять до істотного дисбалансу прав і обов`язків сторін.

Доводи відповідача про те, що позивач раніше користувався кредитними продуктами відповідача, не мають правового значення для вирішення цього спору, оскільки не спростовують обов`язку кредитодавця формулювати умови договору відповідно до вимог добросовісності, розумності та справедливості, а також не виключають права споживача на оскарження несправедливих умов договору.

З врахуванням наведеного, суд доходить висновку, що оспорювані позивачем умови договору щодо визначення строку кредитування, автоматичного продовження користування кредитом та пов`язаного із цим порядку нарахування договірних процентів порушують принцип добросовісності, створюють істотний дисбаланс прав та обов`язків сторін на користь кредитодавця та завдають шкоди майновим інтересам споживача, у зв`язку з чим відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливими та підлягають визнанню недійсними, а позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. Пільги щодо сплати судового збору за подання цієї категорії позовів також передбачені Законом України «Про судовий збір».

Оскільки позивач відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільнений від сплати судового збору, а позовні вимоги підлягають задоволенню, відповідно до частини шостої статті 141 ЦПК України судовий збір підлягає стягненню з відповідачів у дохід держави.

Суд враховує, що заявлені позовні вимоги є взаємопов`язаними, випливають з одних і тих самих правовідносин та фактично спрямовані на застосування одного способу судового захисту, а тому судовий збір підлягає стягненню як за одну немайнову вимогу.

З огляду на те, що позов заявлено до двох відповідачів і задоволено щодо кожного з них, судовий збір у сумі 1331 грн 20 коп. підлягає стягненню з відповідачів у рівних частках по 665 грн 60 коп. з кожного.

На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 12, 13, 19, 81, 141, 259, 263-265, 273 ЦПК України; статтями 16, 216, 512, 627-628, 514, 1048, 1054 ЦК України; Законом України «Про споживче кредитування»; Законом України «Про захист прав споживачів», суд, -

п о с т а н о в и в :

Позов задовольнити.

Визнати несправедливими та недійсними умови Договору кредитної лінії № 488295338 від 01 листопада 2025 року, укладеного між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео Швидка Фінансова Допомога», в частині: нарахування процентів у розмірі 321,20 % річних та 357,70 % річних; нарахування процентів після спливу 20-денного строку користування кредитом; автоматичної пролонгації кредиту; стягнення комісії за надання кредиту у розмірі 390 грн.

Визнати, що строк користування кредитом за Договором кредитної лінії № 488295338 від 01 листопада 2025 року становив 20 календарних днів з моменту надання кредиту.

Визнати незаконним нарахування процентів після спливу 20-денного строку користування кредитом за Договором кредитної лінії № 488295338 від 01 листопада 2025 року.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» здійснити перерахунок заборгованості за Договором кредитної лінії № 488295338 від 01 листопада 2025 року без врахування: процентів, нарахованих після спливу 20-денного строку користування кредитом; комісії за надання кредиту у розмірі 390 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Манівео Швидка Фінансова Допомога» в дохід держави судовий збір у розмірі 665 грн 60 коп.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» в дохід держави судовий збір у розмірі 665 грн 60 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На виконання п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Представник позивача: адвокат Грибан Жанна Володимирівна, адреса: проспект Соборності, 35/52, м. Луцьк, РНОКПП: НОМЕР_2 .

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Манівео Швидка Фінансова Допомога», адреса: м. Київ, вул. Лейпцизька, 15-Б, код ЄДРПОУ: 38569246.

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс», адреса: м. Чернігів, вул. Жабинського, 13, код ЄДРПОУ: 39700642.

Суддя Ківерцівського районного суду О.К. Костюкевич