Ухвала суду № 138820836, 29.06.2026, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

29.06.2026 Справа № 5015/2060/11

Господарський суд Львівської області у складі головуючої судді Бургарт Т.І., з участю секретаря судового засідання Свистуна П.О., розглянувши матеріали скарги ОСОБА_1 про визнання неправомірною бездіяльності приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича (вулиця Грабовського, будинок 11, офіс 104, місто Львів, 79013; РНОКПП НОМЕР_1 )

у справі №5015/2060/11,

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпрофінансгруп» (вулиця Січових Стрільців, будинок 9, місто Дніпро, 49001; код ЄДРПОУ 40696815);

до відповідача: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 );

про: стягнення 1 017 937,09 грн (128 289,29 доларів США), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Львівської області зі скаргою (вх.№2347/26) на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича (далі також приватний виконавець) , яка полягає у незнятті арештів, накладених ним на все майно боржника у виконавчому провадженні №75875042.

20 травня 2026 року розпорядженням керівника апарату Господарського суду Львівської області №155 доручено провести повторний авторозподіл скарги (вх.№2347/26) у справі №5015/2060/11, оскільки суддя Сухович Ю.О., яка розглядала дану справу, перебувала у відпустці.

Протоколом повторного авторозподілу від 20 травня 2026 року скаргу у справі №5015/2060/11 передано на розгляд судді Бургарт Т.І.

Аргументи скаржника

Обґрунтовуючи заявлену скаргу, боржник зазначає, що після реалізації належного йому майна у виконавчому провадженні №75875042, на рахунок приватного виконавця надійшло достатньо коштів для повного виконання рішення суду, що є підставою для закриття виконавчого провадження та зняття арешту з майна боржника. Водночас, приватний виконавець, всупереч вимог закону, рішення про закриття виконавчого провадження не прийняв, як і не виніс постанову про зняття арешту з майна боржника. Бездіяльність приватного виконавця, яка полягала у незакінченні виконавчого провадження № 75875042 у зв`язку з фактичним виконанням рішення в повному обсязі, визнана неправомірною ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.04.2025. На переконання скаржника, з моменту проголошення цієї ухвали на приватного виконавця покладався обов`язок негайно закінчити виконавче провадження та вчинити відповідні виконавчі дії для зняття арештів, накладених на належне боржнику майно в межах виконавчого провадження № 75875042. Однак, постанову про закінчення вказаного виконавчого провадження приватним виконавцем прийнято лише 18.05.2026, в той час, як рішення про скасування обтяження у виді арешту майна боржника не прийнято, що підтверджується відомостями Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Вказані обставини стали підставою для повторного звернення 20.05.2026 боржника до суду зі скаргою на неправомірну бездіяльність приватного виконавця, у зв`язку з чим боржник просив:

- визнати неправимірною бездіяльність приватного виконавця, яка проявилася у незнятті у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», арештів, накладених в ході виконавчого провадження № 75875042 на все нерухоме майно боржника;

- зобов`язати приватного виконавця зняти арешти накладені в ході виконавчого провадження № 75875042 на все нерухоме майно боржника.

03.06.2026 боржник подав до суду заяву про залишення без розгляду вимог скарги в частині зобов`язання приватного виконавця зняти арешти з майна боржника у зв`язку з відсутністю предмета спору та розглянути скаргу лише в частині вимоги про визнання протиправною бездіяльності приватного виконавця щодо незняття арештів.

Аргументи приватного виконавця

Заперечуючи проти задоволення скарги, приватний виконавець Білецький Ігор Миронович зазначає, що на момент її розгляду арешти, накладені у виконавчому провадженні № 75875042, вже зняті, а тому відсутнє порушене право боржника, яке підлягає судовому захисту. За таких обставин, відсутні підстави для задоволення скарги, оскільки судовий контроль у виконавчому провадженні спрямований на поновлення порушених прав, а не на констатацію обставин, які втратили правове значення.

Крім того, приватний виконавець вважає безпідставними доводи скаржника щодо порушення строків вчинення виконавчих дій, оскільки перебіг таких строків на період дії воєнного стану зупинений.

Зазначає, що на майно боржника накладено арешти в межах інших виконавчих проваджень, а тому незняття арешту саме у виконавчому провадженні № 75875042 не впливало на обсяг прав боржника та не могло спричинити їх порушення.

Просить в задоволенні скарги відмовити.

Обставини справи, встановлені судом

Фізична особа-підприємець Цюра Андрій Степанович, відповідно до умов договору кредитної лінії № 45/МБ-22 від 31.01.2008 укладеним з Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Надра" отримав кредит в іноземній валюті у розмірі 100 000,00 сто тисяч доларів США.

Позичальник порушив умови кредитного договору щодо повернення кредиту та здійснення передбачених договором платежів за користування ним, у зв`язку з чим кредитодавець звернувся до суду.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.06.2011 позов ПАТ "Комерційний банк "Надра" до ФОП Цюри А. С. задоволено повністю. Постановлено стягнути з Фізичної особи-підприємця Цюри Андрія Степановича на користь ПАТ "Комерційний банк "Надра" заборгованість за договором кредитної лінії № 45/МБ-22 від 31.02.2008 в сумі:

- 792 965,91 грн (99 936,47 доларів США);

- 196 966,10 грн (24 823,38 доларів США) заборгованості по відсотках;

- 9 559,64 грн (1 204,79 доларів США) нараховані відсотки;

- 14 349,99 грн (1 808,51 доларів США) пені за несвоєчасне погашення кредиту;

- 4 095,45 грн (516,14 доларів США) штрафу;

- 10 179,37 грн держмита та 236,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення в апеляційному порядку не оскаржувалось та набрало законної сили 04.07.2011.

На виконання зазначеного рішення Господарським судом Львівської області 25.07.2011 видано наказ у справі № 5015/2060/11.

Рішення суду тривалий час не виконувалося, надалі право вимоги перейшло до правонаступника кредитодавця. Так, ухвалою від 30.08.2023 суд задовольнив заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» про заміну стягувача у виконавчому документі - наказі Господарського суду Львівської області у справі № 5015/2060/11 від 25.07.2011, шляхом заміни ПАТ «Комерційний банк «Надра» його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп».

29.02.2024 судом за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Дніпрофінансгруп» видано дублікат наказу Господарського суду Львівської області від 25.07.2011 у справі № 5015/2060/11.

Рішення суду у справі № 5015/2060/11 неодноразово зверталося стягувачем до примусового виконання до органів державної виконавчої служби. Однак, виконавчий документ щоразу повертався стягувачу без виконання.

Після видачі дубліката наказу у справі № 5015/2060/11, стягувач звернувся до приватного виконавця Білецького І.М. з заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду.

14.03.2024 приватним виконавцем відкрито виконавче провадження № 74461035 щодо примусового виконання рішення у справі № 5015/2060/11.

Вказана постанова про відкриття виконавчого провадження оскаржувалася боржником до суду з підстав неправомірності, на його думку, зазначення приватним виконавцем загальної суми боргу в іноземній валюті в розмірі - 128 289,29 доларів США. Боржник вважав, що визначення суми боргу в доларах США суперечить змісту резолютивної частини дубліката судового наказу, а рішення суду підлягає виконанню виключно в сумах, зазначених в резолютивній частині рішення в національній валюті, без врахування сум визначених в доларах США.

Спір розглядався судами першої, апеляційної та касаційної інстанції. Верховний Суд за результатами перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанції, винесених за результатами розгляду скарги боржника на зазначену постанову про відкриття виконавчого провадження погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що

«...Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.06.2011 на користь публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" стягнуто суму боргу хоча і у національній валюті України, однак із зазначенням еквівалента станом на 11.03.2011 у доларах США в дужках поруч із зазначеною сумою у гривнях, тобто відбулась прив`язка суми боргу до курсу долару США, що є додатковою гарантією для кредитора у випадку знецінення національної валюти на момент погашення боргу. Наведеним спростовуються доводи скаржника про те, що судом було визначено суму заборгованості в національній валюті без визначення еквіваленту в іноземній валюті» (Постанова Верховного Суду від 12.02.2025 у справі № 5015/2060/11).

На підставі заяви стягувача про повернення виконавчого документа приватним виконавцем Білецьким І.М. 22.05.2024 прийнято відповідну постанову та повернуто виконавчий у виконавчому провадженні № 74461035 стягувачу без виконання.

Надалі стягувач повторно звернув наказ до виконання, на підставі чого 22.08.2024 приватним виконавцем вчергове винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 75875042 щодо виконання рішення Господарського суду Львівської області у справі № 5015/2060/11.

В межах виконавчого провадження № 75875042 приватний виконавець прийняв такі постанови:

1) про опис та арешт майна (коштів) боржника від 02.09.2024, а саме нежитлової будівлі колишньої дитячої установи № 3 загальною площею 819,7 м2;

2) про опис та арешт майна (коштів) боржника від 03.09.2024, а саме земельної ділянки.

Зазначене нерухоме майно реалізовано приватним виконавцем на електронному аукціоні за ціною 4 418 400 грн.

Боржник вважаючи, що коштів, отриманих від реалізації майна боржника, достатньо для повного погашення розміру заборгованості, визначеного в національній валюті, неодноразово звертався до приватного виконавця Білецького І.М. з заявами про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з повним виконанням рішення суду, що підтверджується відповідними заявами від 28 квітня та від 07 травня 2025 року.

В матеріалах справи відсутні відповіді на вказані звернення.

Надалі ФОП Цюра А. С. звернувся до Господарського суду зі скаргою на дії приватного виконавця Білецького І. М. з вимогою визнати неправомірною його бездіяльність, яка полягає у незакінченні виконавчого провадження № 75875042 у зв`язку з фактичним повним виконанням судового наказу № 5015/2060/11.

За результатами розгляду вказаної скарги Господарський суд Львівської області в ухвалі від 25.04.2025 у справі № 5015/2060/11 постановив:

- задоволити скаргу Фізичної особи-підприємця Цюри Андрія Степановича на бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича;

- визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича, яка полягає у не закінченні виконавчого провадження № 75875042 у зв`язку із фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, зокрема судового наказу № 5015/2060/11, виданого 25.07.2011 Господарським судом Львівської області;

- задоволити заяву Фізичної особи-підприємця Цюри Андрія Степановича про стягнення витрат на професійну правничу допомогу; - стягнути з Приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича 10 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Стягувач та приватний виконавець Білецький І.М. не погодилися з ухваленим судовим рішенням та оскаржили його в апеляційному порядку.

Судом встановлено, що мотиви, з яких виходили стягувач та приватний виконавець при оскарженні ухвали Господарського суду Львівської області від 25.04.2025 зводились до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо виду зобов`язання боржника, наголошуючи, що таке зобов`язання є валютним за своєю правовою природою, а тому його виконання має здійснюватися з урахуванням еквівалента в іноземній валюті з подальшою конвертацією у гривню за офіційним курсом Національного банку України на день платежу (виконання рішення). При цьому, покликались на преюдиційність висновків судів, викладених у інших рішеннях в межах цієї справи, якими вже встановлені обставини щодо валюти виконання зобов`язання саме з урахуванням еквівалента в іноземній валюті, а саме:

:

1. Постанови Верховного Суду від 12.02.2025 у справі № 5015/2060/11 якою, як вже зазначалося судом вище, відхилено доводи боржника про те, що рішенням Господарського суду Львівської області від 23.06.2011 суму заборгованості визначено в національній валюті без встановлення еквівалента в іноземній валюті);

2. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.04.2024 у справі № 380/6118/24 (в межах скарги на постанову приватного виконавця Білецького І.М. щодо визначення суми витрат у виконавчому провадженні в іноземній валюті) яким відхилено доводи боржника про те, що рішенням Господарського суду Львівської області від 23.06.2011 суму заборгованості визначено виключно в національній валюті без встановлення еквівалента в іноземній валюті. Судом встановлено, що зазначеним рішенням від 23.06.2011 стягнуто суму боргу хоча й у гривні, однак із зазначенням в дужках поруч із гривневою сумою еквівалента в доларах США станом на 11.03.2011, що свідчить про прив`язку суми боргу до курсу долара США.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.04.2026 ухвалу Господарського суду Львівської області від 25.04.2025 залишено без змін.

Стягувач та приватний виконавець Білецький І.М. оскаржили постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.04.2026 в касаційному порядку.

Станом на момент розгляду судом цієї справи, рішення касаційною інстанцією за результатами розгляду касаційних скарг на ухвалу Господарського суду Львівської області від 25.04.2025 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.04.2026 не прийнято.

18.05.2026 приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Білецький Ігор Миронович виніс постанову про закінчення виконавчого провадження №75875042 щодо виконання судового наказу №5015/2060/11. Згідно пункту 2 вказаної постанови, приватним виконавцем прийнято рішення про припинення арешту майна боржника та скасування інших заходів примусового виконання рішення.

20.05.2026 у Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано припинення обтяження у виді арешту на належне Цюрі А.С. нерухоме майно, яке було зареєстроване на підставі рішення приватного виконавця у виконавчому провадженні №75875042.

Не погоджуючись з бездіяльністю приватного виконавця щодо закриття виконавчого провадження і (як наслідок) зняття арештів, ФОП Цюра А.С. звернувся до Господарського суду Львівської області з двома окремими скаргами про:

1. про визнання неправомірною бездіяльності приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Білецького Ігора Мироновича, яка полягає у не закінченні виконавчого провадження № 75875042 на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у строки встановлені Законом України «Про виконавче провадження», зобов`язання приватного виконавця закінчити виконавче провадження № 75875042 та з інших питань (вх.2302№/26), що розгладяється судом у складі судді Сухович Ю.О.;

2. визнання неправомірною бездіяльності приватного виконавця, яка проявилася у незнятті у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», арештів, накладених в ході виконавчого провадження № 75875042 на все нерухоме майно Цюри А.С. та зобов`язання приватного виконавця зняти арешти (вх.№2347/26) яка розглядається в межах цієї справи в складі судді Бургарт Т.І.

Оцінка суду

Предметом розгляду у цій справі є вимога боржника про визнання неправомірною бездіяльності приватного виконавця, яка полягала у незнятті у строки, встановлені Законом України «Про виконавче провадження», арештів, накладених в ході виконавчого провадження № 75875042 на все нерухоме майно Цюри А.С.

Нормативними підставами скарги боржник зазначає:

- пункт 2 частини 4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого підставою для зняття виконавцем арешту з усього майна боржника є надходження на рахунок приватного виконавця коштів, стягнених з боржника, необхідних для задоволення всіх вимог стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;

- пункти 1,2 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», за змістом яких у разі закінчення виконавчого провадження арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається.

Зазначені норми регулюють різні правові підстави для зняття арешту з майна боржника.

Так, пункт 2 частини четвертої статті 59 цього Закону пов`язує виникнення у виконавця відповідного обов`язку з надходженням на рахунок виконавця суми коштів, достатньої для:

- повного задоволення вимог стягувачів;

- стягнення виконавчого збору;

- витрат виконавчого провадження;

- штрафів.

Натомість стаття 40 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає зняття арешту як правовий наслідок закінчення виконавчого провадження.

Отже, для вирішення поданої скарги суд повинен окремо перевірити наявність фактичних обставин, з якими кожна із зазначених норм пов`язує виникнення у приватного виконавця обов`язку зняти арешт з майна боржника, а також встановити, чи настав такий обов`язок у спірних правовідносинах і, якщо настав, чи був він виконаний виконавцем у строки та в порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Саме встановлення цих обставин та їх правова оцінка є визначальними для вирішення питання про наявність або відсутність у діях приватного виконавця протиправної бездіяльності.

Щодо наявності підстав для зняття арешту на підставі пункт 2 частини 4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»

Суд зазначає, що покликаючись на вказану нормативну підставу скарги, боржник зазначає про надходження на рахунок приватного виконавця коштів в сумі 4 418 400 грн внаслідок реалізації виконавцем майна боржника, яких, за доводами останнього, достатньо для задоволення всіх вимог стягувачів, стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

Водночас, судом встановлено, що між сторонами існує спір з питань достатності отриманих від реалізації майна коштів для задоволення всіх вимог стягувача та витрат виконавчого провадження, в основі якого лежить відмінність трактування резолютивної частини рішення Господарського суду Львівської області від 23.06.2011 щодо валюти грошового зобов`язання боржника.

З матеріалів справи вбачається, що питання валюти виконання зобов`язання боржника неодноразово розглядалося судами, які дійшли взаємовиключних висновків, зокрема:

- щодо необхідності виконання рішення в межах сум, визначених в резолютивній частині виключно в національній валюті (ухвала Господарського суду Львівської області від 25.04.2025 та постанова Західного апеляційного господарського суду від 27.04.2026);

- щодо необхідності виконання рішення в межах сум, визначених в резолютивній частині обчислених виходячи з еквіваленту в доларах США (постанова Верховного суду від 12.02.2025 у справі № 5015/2060/11, Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17.04.2024 у справі № 380/6118/24).

Надаючи оцінку вказаним обставинам, суд зазначає, що відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд зобов`язаний враховувати висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Станом на час розгляду цієї скарги існує чинна постанова Верховного Суду у справі № 5015/2060/11 від 12.02.2025, у якій викладено висновок щодо порядку виконання рішення суду, яким розмір зобов`язання визначено в іноземній валюті.

Разом з тим судом встановлено, що ухвала Господарського суду Львівської області від 25.04.2025 та постанова Західного апеляційного господарського суду від 27.04.2026, якими сформульовано протилежний підхід до визначення валюти виконання спірного зобов`язання, на час розгляду цієї скарги оскаржені в касаційному порядку, а їх перегляд Верховним Судом триває. Відтак остаточного висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування норм права у відповідних правовідносинах ще не сформовано.

За таких обставин питання про достатність коштів, отриманих від реалізації майна боржника, для повного задоволення вимог стягувача, стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження безпосередньо залежить від остаточного вирішення спору щодо валюти виконання судового рішення. До завершення такого перегляду та за наявності рішення Верховного Суду, у якому викладені протилежні доводам скаржника висновки, зазначена обставина не може вважатися остаточно встановленою.

За наведених обставин вказані доводи скаржника про протиправну бездіяльність приватного виконавця щодо незняття арешту з підстав, передбачених пунктом 2 частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», є передчасними.

З огляду на викладене, суд дійщов висновку, що наявність спору між боржником та виконавцем щодо того, чи забезпечують внесені кошти повне задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, свідчить про відсутність підстав для визнання бездіяльності приватного виконавця щодо незняття арешту з майна боржника на підставі цих обставин неправомірною.

Щодо наявності підстав для зняття арешту на підставі пункиів 1,2 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження»

Обґрунтовуючи заявлену скаргу, боржник наполягає на тому, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.04.2025 у цій же справі вже було визнано неправомірною бездіяльність приватного виконавця, яка полягала у незакінченні виконавчого провадження № 75875042 у зв`язку з фактичним виконанням рішення в повному обсязі, а відтак, на переконання скаржника, з моменту набрання цією ухвалою законної сили на приватного виконавця покладався обов`язок негайно вчинити відповідні виконавчі дії, включно зі зняттям арештів, накладених на належне боржнику нерухоме майно. Оскільки постанову про закінчення виконавчого провадження № 75875042 винесено приватним виконавцем лише 18.05.2026, боржник вважає, що впродовж усього періоду з моменту набрання ухвалою від 25.04.2025 законної сили до фактичного вчинення виконавцем відповідних дій мала місце самостійна неправомірна бездіяльність, яка виразилася у незнятті арештів.

Оцінюючи наведені доводи, суд виходить з такого.

Вичерпний перелік підстав для знаття арешту з майна боржника передбачено Законом України «Про виконавче провадження».

Статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» визначено порядок та підстави зняття арешту з майна боржника. Аналіз положень цієї статті свідчить, що законодавець розмежував підстави зняття арешту залежно від суб`єкта, уповноваженого приймати відповідне рішення. Так, частинами другою четвертою статті 59 передбачено вичерпний перелік випадків, за наявності яких арешт знімається виконавцем (або начальником відповідного органу державної виконавчої служби) шляхом винесення постанови. Натомість частиною п`ятою цієї статті встановлено, що в усіх інших випадках арешт може бути знятий виключно на підставі рішення суду.

Отже, Закон України «Про виконавче провадження» не відносить до повноважень виконавця вирішення питання про зняття арешту з будь-яких інших підстав, ніж прямо визначені частинами другою четвертою статті 59 цього Закону.

При цьому, визнання неправомірною бездіяльності виконавця щодо незакінчення виконавчого провадження у зв`язку з повним виконанням рішення суду саме по собі не визначене законом як самостійна підстава для зняття арешту з майна боржника.

За таких обставин у межах розгляду цієї скарги суду належить встановити чи виник у приватного виконавця обов`язок зняти арешт із майна боржника саме на підставі ухвали Господарського суду Львівської області від 25.04.2025, яка, на думку заявника, покладала на виконавця відповідний обов`язок у зв`язку з визнанням неправомірною бездіяльності виконавця щодо незакінчення виконавчого провадження.

З цього приводу суд зазначає, що як убачається з матеріалів справи, 20.05.2026 боржник звернувся до Господарського суду Львівської області з окремою скаргою (вх. №2302/26), яка перебуває на розгляді судді Сухович Ю.О. У межах цієї скарги боржник оскаржує бездіяльність приватного виконавця щодо незакінчення виконавчого провадження №75875042 після постановлення ухвали Господарського суду Львівської області від 25.04.2025.

Натомість предметом розгляду у цій справі є виключно доводи боржника щодо неправомірної бездіяльності приватного виконавця, яка, на думку скаржника, полягала у незнятті арештів з належного йому нерухомого майна.

При цьому із доводів поданої скарги вбачається, що обов`язок приватного виконавця щодо зняття арештів боржник пов`язує виключно з тим, що, на його переконання, виконавче провадження мало бути закінчене після постановлення ухвали Господарського суду Львівської області від 25.04.2025. Саме із зазначеної обставини скаржник виводить наявність у приватного виконавця обов`язку винести постанову про зняття арешту.

Водночас питання щодо наявності чи відсутності у приватного виконавця обов`язку закінчити виконавче провадження після постановлення ухвали Господарського суду Львівської області від 25.04.2025 не є предметом розгляду цієї скарги, а становить предмет іншого судового провадження (суддя Сухович Ю.О.).

За таких обставин суд не наділений процесуальними підставами надавати оцінку правомірності чи неправомірності бездіяльності приватного виконавця щодо незакінчення виконавчого провадження в межах цієї справи, оскільки це означало б вихід за межі заявлених вимог та вирішення питання, яке є самостійним предметом іншого судового розгляду.

Відтак у межах цієї скарги суд перевіряє виключно наявність або відсутність у приватного виконавця обов`язку зняти арешт з майна боржника на підставі ухвали Господарського суду Львівської області від 25.04.2025, не надаючи оцінки правомірності незакінчення виконавчого провадження як такій.

Надаючи оцінку доводам скаржника в окреслених межах, суд виходить з такого.

Як вже зазначалося раніше, підставою для зняття арешту у виконавчому провадженні відповідно до вимог закону може бути рішення суду.

З аналізу резолютивної частини ухвали Господарського суду Львівської області від 25.04.2025 вбачається, що вказане рішення не містить приписів зобов`язального характеру. Сама ухвала суду від 25.04.2025 не містить у своїй резолютивній частині приписів, які б покладали на приватного виконавця обов`язок зняти арешт з майна боржника чи закінчити виконавче провадження, виконання якого могло б зумовлювати виникнення обов`язку щодо зняття такого арешту.

Водночас, із системного аналізу наведених вище вимог закону випливає, що саме по собі визнання бездіяльності неправомірною не породжує нових процесуальних обов`язків, відмінних від тих, що вже передбачені Законом України «Про виконавче провадження», а тому не може розглядатися як самостійна юридична підстава для

При цьому, суд зазначає, що законом чітко визначено спосіб захисту, що повинен бути застосований для відновлення порушених прав учасника виконавчого провадження у випадку встановлення для цього підстав.

Так, відповідно до статті 343 Господарського процесуального кодексу України, у разі встановлення обґрунтованості скарги на рішення, дії чи бездіяльність виконавця суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує виконавця усунути допущені порушення, тобто поновити порушене право заявника.

Водночас, як убачається зі змісту ухвали Господарського суду Львівської області від 25.04.2025 та меж заявлених у тій справі вимог, боржник просив лише визнати неправомірною бездіяльність приватного виконавця, яка полягала у незакінченні виконавчого провадження, тоді як вимога про зобов`язання виконавця закінчити виконавче провадження або вчинити інші визначені законом виконавчі дії ним не заявлялася.

Відповідно, суд, вирішуючи спір у межах заявлених вимог, обмежився констатацією неправомірності бездіяльності, не встановивши у резолютивній частині ухвали обов`язку приватного виконавця вчинити конкретну процесуальну дію.

За таких обставин суд дійшов висновку, що доводи скарги про наявність самостійної неправомірної бездіяльності приватного виконавця, яка виразилася у незнятті арештів у період з моменту набрання законної сили ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.04.2025 до 18.05.2026, не знайшли свого підтвердження та ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником правових наслідків судового рішення про визнання бездіяльності неправомірною, а тому скарга Фізичної особи-підприємця Цюри Андрія Степановича задоволенню не підлягає.

Окремо суд відхиляє доводи скаржника про те, що приватний виконавець допустив самостійну неправомірну бездіяльність саме 18.05.2026, не знявши арешти одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до частин першої, другої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження арешт, накладений на майно боржника, підлягає зняттю, при цьому про зняття арешту виконавець зазначає саме у постанові про закінчення виконавчого провадження, яка у день її винесення надсилається відповідним органам та особам, а у випадках, передбачених законом, виконавець вчиняє дії щодо державної реєстрації припинення обтяження такого майна.

Таким чином, закон розмежовує дві різні за своїм змістом процесуальні дії: прийняття виконавцем рішення про зняття арешту, яке оформлюється постановою про закінчення виконавчого провадження, та подальше вчинення дій, пов`язаних із державною реєстрацією припинення відповідного обтяження. При цьому саме внесення запису до відповідного державного реєстру не є тотожним прийняттю виконавцем рішення про зняття арешту, а є процедурою реалізації такого рішення.

Як убачається з матеріалів справи, постановою про закінчення виконавчого провадження № 75875042 від 18.05.2026 приватний виконавець прямо постановив зняти всі арешти, накладені у межах відповідного виконавчого провадження. Отже, рішення про припинення застосування такого заходу примусового виконання було прийнято саме 18.05.2026, тобто одночасно із закінченням виконавчого провадження, як цього вимагає стаття 40 Закону України «Про виконавче провадження».

При цьому внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є окремою реєстраційною дією, яка здійснюється у порядку, визначеному законодавством про державну реєстрацію речових прав, та не є тотожним прийняттю виконавцем рішення про зняття арешту. Закон України «Про виконавче провадження» не встановлює вимоги про обов`язкове внесення таких відомостей до реєстру саме у день винесення постанови про закінчення виконавчого провадження.

Розглянувши заяву представника боржника про залишення частини скарги без розгляду суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями статті 14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Господарським процесуальним кодексом України не передбачено можливість залишення скарги без розгляду, однак відповідно до частини 10 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, якщо спірні відносини не врегульовані законом і відсутній звичай ділового обороту, який може бути до них застосований, суд застосовує закон, що регулює подібні відносини (аналогія закону).

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України суд залишає позов без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Незважаючи на відсутність в Господарському процесуальному кодексі України прямої вказівки на можливість залишати скаргу без розгляду, з метою дотримання принципів господарського судочинства, враховуючи клопотання скражника, суд вважає за необхідне застосувати норми, які регулюють подібні відносини, і залишити без розгляду скаргу.

З огляду на те, що заява не порушує права та інтереси учасників справи, суд вважає за можливе задовольнити її та залишити частково скаргу без розгляду на підставі пункту 5 частини 1 статті 226 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 4 статті 226 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення обставин, що були підставою для залишення позову без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

Розподіл витрат, пов`язаних з розглядом скарги

Відповідно до статті 344 Господарського процесуального кодексу України судові витрати, пов`язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника. Враховуючи відмову суду у задоволенні скарги, судові витрати скаржника слід покласти на останнього.

З огляду на викладене, керуючись пунктом 5 частини 1 статті 226, статтями 234, 235, 339, 342 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Відмовити в задоволенні скарги ОСОБА_1 про визнання неправомірною бездіяльності приватного виконавчого округу Львівської області Білецького Ігоря Мироновича у справі №5015/2060/11.

2. Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Інформація щодо руху справи розміщена в мережі Інтернет на інформаційному сайті за посиланням http://www.reyestr.court.gov.ua та на офіційному веб-порталі судової влади України за посиланням: http://court.gov.ua.

Повний текст ухвали складено та підписано 06.08.2026

Суддя Бургарт Т.І.